Історія України. З поглибленим вивченням історії. 8 клас. Власов

§ 39. Козацькі літописи як історичні джерела. Практичне заняття

Видатним явищем історичної літератури першої половини XVIII ст. є козацькі літописи.

Одним із найдавніших серед козацьких літописів є «Літопис Самовидця». У ньому викладено події від 1648 до 1702 р. Переписувачі довели розповідь до 1734 р. Дослідження цієї пам’ятки дало змогу вченим установити ім’я автора: ним уважають Романа Ракушку-Романовського, військового та політичного діяча часів Руїни.

Другим важливим твором був літопис гадяцького полковника (з 1730) Григорія Грабянки. Його створено в м. Гадячі 1710 р. Літопис розповідає про події від найдавніших часів до 1709 р. - поразки І. Мазепи та початку гетьманування І. Скоропадського.

Титульний аркуш «Літопису» С. Величка

Найвизначнішим явищем козацького літописання став ґрунтовний літопис Самійла Величка. Створено його 1720 р. Твір складався з чотирьох частин: перша - опис подій від 1648 до 1660 р., друга й третя - від 1660 до 1700 р., у четвертій містилися додатки - добірка тогочасних документів. Крім того, рукопис містить десять портретів гетьманів, у ньому використано безліч документів та поетичних текстів.

Самійло Величко. Літопис. Повне видання. ТОВ «Видавництво “Кліо”». 2020 р.

ЗАУВАЖТЕ

З літописом Самійла Величка пов’язана майже детективна історія. С. Величко, канцелярист гетьмана І. Мазепи, писав цю працю протягом 30 років. У ХІХ ст. твір було видано Київською археографічною комісією. Проте з цензурних міркувань до видання не увійшла майже третина усіх матеріалів - тих, де згадане ім’я опального гетьмана. Уперше оригінальну, повну версію літопису виявила у Російській національній бібліотеці у Санкт-Петербурзі знана дослідниця Т. Таїрова-Яковлєва. Копію твору вдалося придбати стараннями Гарвардського університету (США). У 2012 р. над ним почали працювати й українські дослідники. Понад 8 років тривала робота вчених. І нарешті 14 жовтня 2020 р., у 300-літній ювілей твору, величезний том літопису Самійла Величка було презентовано в Батурині, в заповіднику «Гетьманська столиця».

1. Вплив козацьких літописів на українські літературні традиції

Прочитайте тексти джерел 1, 2 і дайте відповіді на запитання. 1. Про яку історичну подію йдеться в обох фрагментах? 2. На які деталі історичної події звертає увагу літописець (джерело 1), чому саме на них? Як ці деталі обігрує автор? 3. Поміркуйте, чи випадково перший історичний роман в українській літературі (джерело 2) був присвячений подіям козацької доби. Чому мова козацьких літописів відрізняється від сучасної? 4. Порівняйте тексти. Чим фрагмент з «Літопису Самовидця» відрізняється від уривка з історичного роману П. Куліша. Із чим це пов’язано?

1. «Як ударили в бубни на раду, Брюховецький, відповідно до постанови, пішов військо припровадив на ту раду до намету своєї сторони. І Сомко не забарився: і сам, і всі козаки, що були при ньому, як люди заможні, вбрались ошатно і добре озброїлись, наче до війни. Вони-бо мали намір, коли рада не на їхню користь зарадить, між собою битву розпочати, бо при Сомковому таборі й гармат було чимало. Але нічого з того не вийшло, бо запорожці були запевнені ласкою його царської величності, тож швидко та рада відбулася, і боярин вийшов з намету та й почав читати грамоту й указ його царської величності. Не давши читцю закінчити, ані слухаючи листа царської величності, раптом крик здійнявся з обох сторін за гетьманство: одні кричать: “Брюховецького гетьманом!”, а інші кричать: “Сомка гетьманом” - і на столець обох садовлять. А далі й між собою заповзялися битися і зламали Сомків бунчук, ледве Сомко видерся з намету царського й дістався до коня та інша старшина. Інших же кількох чоловік забили. І так прихильники Сомка мусили відступати до свого табору, а прихильники Брюховецького на столець його посадовили, зіпхнувши князя, і гетьманом проголосили, давши йому булаву і бунчук в руки. Та заледве дуже нескоро той галас вгомонився, так що князь Великоґаґин не підтверджував гетьманства Брюховецького, бо і прийняти його не міг через той шум серед народу»...

«Літопис Самовидця». Остання чверть XVII ст.

2. «Ось ударили голосно в бубни, засурмили в сурми. Виходить із царського намету боярин, князь Гагін, з думними дяками. У руках царська грамота. Його підручники несуть царську корогву козацькому війську, кармазин, оксамит, соболі од царя у подарунок старшині з гетьманом. Усі посли, по московському звичаю, з бородами, у парчевих соболевих турських шубах; на ногах у князя гаптовані золотом, виложені жемчугом сап’янці. Поклонились обом гетьманам і козацтву на всі чотири сторони. Усі втихли, що чутно було, як бряжчали в бояр шаблюки на золотих ланцюгах коло пояса. Перехрестивсь князь великим хрестом, од лисини аж за пояс, потряс головою, щоб порівнялись сивії патли, підняв грамоту високо - два дяки йому руки піддержували - і почав вичитувати царське ім’я. Як ось позад брюховців сільська голота, не чуючи нічого, що читають, почала гукати:

- Івана Мартиновича волимо! Брюховецького, Брюховецького волимо!

А Сомкове козацтво заднє собі, чуючи, що оглашають гетьманом Брюховецького, почало гукати:

- Сомка, Сомка гетьманом!

І по всьому полю зчинивсь галас несказанний. Тоді й передні бачать, що всім байдуже про царську грамоту, почали оглашати гетьманів - усе ближче, все ближче, аж поки дійшло до самої первої лави.

- Брюховецького!

- Сомка!

І зачепились. Хто шаблею, хто києм, хто ножакою.

- Стійте, стійте лавою! - крикне Сомко на своїх. - Даймо шаблями їм одвіт!

А запорожці схопили Іванця за руки да вже й на стіл саджають і булаву, й бунчук до рук дають. Зіпхнули й князя з думними дяками.

- Гетьман, гетьман Іван Мартинович! - кричать на все горло...

І кинулись купою [сомківці] до столу. Січуть, рубають низовців, саджають на столець Сомка. А запорожці, як злії оси, не боячись нічого, з одними киями да ножаками, лізуть і б’ють Сомкову сторону. Вирвали в Сомка бунчук і переломили надвоє, одняли й булаву.

Оглянеться Сомко, аж при йому тілько зо жменю старшини.

- Ей, - каже, - годі! Нема тут наших!

Старшина гляне, аж кругом самі запорожці..»

П. Куліш. «Чорна рада»

2. Відображення в літописах станових інтересів та світогляду їхніх авторів

Прочитайте тексти джерел 3, 4 і дайте відповіді на запитання. 1. Про які події Національно-визвольної війни йдеться в джерелі 3? Як автор ставиться до них? Чим можна пояснити таке ставлення автора? 2. Які уривки джерела 4 свідчать про ставлення автора до Молдови, Кримського ханства, Речі Посполитої, Війська Запорозького? Кому співчуває, кого засуджує? 3. Про яких історичних діячів розповідає літописець? Як ставиться до них? У яких словах це втілюється? 4. Чому Б. Хмельницький прагнув встановити міждержавні відносини з Молдовою та породичатися з молдовським господарем? Чому було скасовано попередні домовленості В. Лупу й Б. Хмельницького?

3. «Початок і причини війни Хмельницького є винятково в переслідуванні поляками православ’я і обтяженні козаків, бо ж тоді тих, хто не бажав панщини робити, до чого не звикли були, на службу в замках повернуто, і їх з листами посилали і в містах до чищення коней і догляду за ними старости держали, у дворах груби, тобто печі, палити, псів чистити і доглядати, подвір’я замітати і бо інших нестерпних робіт приставляли».

«Літопис Самовидця». Остання чверть XVII ст.

4. «...Коли до Хмельницького підійшли татарські загони, він послав до молдовського воєводи гінця з вимогою віддати дочку за сина Тимоша, як вже було домовлено. А якщо ж той не схоче віддати, то він, Хмельницький, з стотисячним військом завітає до нього у гості. І напав страх на воєводу й на волохів... І не знаючи, що діяти, господар відрядив гінця до короля і просив його якось завадити тому весіллю. І наказав король гетьману Калиновському не пускати сина Хмельницького на весілля до господаря. На виконання цього наказу Калиновський прийшов і став з військом польським на Батозі...

...Коли ж до польського стану підійшли татари, шляхта вивела їм назустріч свої полки, полишивши позад безборонний табір, і розпочала бій. Та татари тільки заманули поляків подалі од табору. Цим скористалися козаки, напали на нього, легко увірвалися всередину. Коли татари побачили, що козаки в таборі, то повернули коней і вдарили на польське військо. Поляки перелякалися. Одні кинулися тікати в сторону, та їм, спаливши табір, перепинили дорогу козаки. Інші ж кинулися до переправи, до Бугу. Хмельницький повернувся у Чигирин, випроводив свого сина Тимоша на весілля до молдовського господаря, а для супроводу виділив дванадцятитисячний загін козаків... Там почали гуляти весілля. Панна воєводівна, виказуючи свою прихильність до Хмельниченка і доводячи, що охотою заміж іде, наказала своїм дружкам на весіллі співати руські пісні».

«Літопис гадяцького полковника Григорія Грабянки». 1710 р.

3. Як козацькі літописці пояснювали причини створення своїх праць, у чому вбачали своє покликання?

Прочитайте тексти джерел 5, 6 і дайте відповіді на запитання. 1. Чому, на думку С. Величка (джерело 5), треба берегти історичну пам’ять народу? Як це потрібно робити? У чому літописець вбачає свою роль і яку мету перед собою ставить? 2. У чому вбачає свою місію Г. Грабянка (джерело 6)? Порівняйте пояснення причин створення літописів С. Величком і Г. Грабянкою, виділіть спільне й відмінне.

5. «Цікавому норову людському не може нічого бути сподобнішого, ласкавий читальнику, як читати книги й дізнаватися про давні людські діяння та вчинки... Оглядаючи літописні та історичні писання чужоземних письменників, читав я про всілякі діяння й побачив, що славу тих чужоземців пояснено й незатемнено. Цього не скажеш про наших сармато-козацьких предків, що так само, як і чужинці, вели війни й славилися лицарською відвагою та богатирськими подвигами. Наші письменники про них нічого не написали і не розтлумачили: я побачив, що славу нашу сховано під плащем їхніх нікчемних лінощів. Бо коли хто з давніх слов’яно-козацьких письменників і відтворив якусь, варту пам’яті, сучасну йому подію, то записав це вельми куцим і короткослівним реєстриком, не відзначивши, з яких причин те постало, як відбувалося і як закінчилося, не зазначивши й побічних обставин».

С. Величко. «Літопис». 1720 р.

6. «Я вибирав дещо зі щоденників наших воїнів, що перебували у війську, дещо з духовних та мирських літописців, наскільки міг знайти в них щось достовірне, долучав розповіді очевидців, що ще й нині в живих ходять, і їх розповіді підтверджують слова літописців. І хай читач не думає, що я хоч щось додаю від себе, ні - кажу тільки те, про що повідали історики, що підтвердили очевидці, а я тільки зібрав все це і записав. А багато ж які з нинішніх преславних військових виправ славу писану щонайдревніших царів явно побивають і до нащадків так і не сягають. Ну, а хто б нині знав про богоданого проводиря Моїсея, котрий плем’я іудейське з рабства єгипетського немов по суші через Червоне море вивів і в ньому ж царя єгипетського та його воїв потопив, коли б про нього нічого не було сказано в писанії? Хто б про Кіра, що найперший море кораблями виповнив, хто б про Олександра, славою увінчаного, і про Августа, що над світом єдиний владарював... і чи змогли б всі вони перепливти безодню забуття і чи не потонули б посеред глибин невідання, коли б святе писаніє не виставило б їхні діяння на всесвітнє позорище (видовище), а проповідники і красноглаголивії витії словом божим діяння їхні не оздобили? Про них і до них подібних упокорювачів Історії я не раз думав, коли годинами солодко читав і коли прозрівав ту користь для їхніх народів, що в’язалася з безсмертною славою, але ж наша вітчизна від них своїми ратними трудами ну просто ніяк не різниться і, бачачи її звитяги в пучині забуття, я не заради якоїсь любострастної слави, а спонукуваний спільною користю і заради неї вирішив не лишати в попелі мовчання схованими дії щонайвірнішого нашого сина благорозумного вождя Богдана Хмельницького, який Малу Росію від щонайтяжчого ярма лядського козацькою мужністю вивільнив і що до російського монарха з стольними містами в підданство привів. Я хотів явити всім народам, що не лише славеноруські монархи своєю силою напускали страх на всі сторони, а й їхні піддані, відстоюючи вітчизну і встаючи за образи росіян, спроможні проти щонаймогутніших владарів збройно стояти».

«Літопис гадяцького полковника Григорія Грабянки». 1710 р.

ПЕРЕВІРТЕ СЕБЕ

1. Наведіть 3-4 факти з «Літопису Самовидця», які підтверджують, що П. Куліш саме цей літопис використовував як історичне джерело для написання свого роману.

2. Проаналізуйте один із наведених у параграфі текстів (на вибір) відповідно до правил опрацювання історичних джерел (с. 5).

3. Використовуючи додаткові ресурси, знайдіть тексти трьох козацьких літописів, оберіть для аналізу уривки, які стосуються однієї події з історії козацтва (на вибір учня/учениці/вчителя/вчительки), складіть порівняльну таблицю, виділивши спільне й відмінне у працях літописців.

Зразок: «Чигиринські походи турецько-татарського війська»

«Літопис Самовидця»

С. Величко. «Літопис»

«Літопис гадяцького полковника Григорія Грабянки»

Чи описує автор цю подію?

Чи можна відстежити позицію автора твору щодо описаних ним подій?

Чи збігаються свідчення автора з даними істориків (за основу можна взяти підручник)?

Яким деталям події автор приділив найбільше уваги?