Історія України. З поглибленим вивченням історії. 8 клас. Власов

Цей підручник можна завантажити у PDF форматі на сайті тут.

Розділ 5. Українські землі в 20-90-х роках XVIII ст.

§ 35. Гетьманщина в 20-40-х роках XVIII ст.

Прочитайте текст джерела й дайте відповіді за запитання. Який новий порядок обрання полкової старшини передбачав царський указ? Про що це свідчило?

«Відомо стало Нам, що в Малій Росії підлеглі тобі полковники на різні полкові уряди сотників обирають і затверджують на свій розсуд, не сповіщаючи тебе, підданого Нашого... Отож Ми, клопочучись про наших підданих з малоросійського народу, наказуємо надалі козацьким полковникам полкову старшину й сотників самим не обирати й не затверджувати. Коли ж у якомусь полку вільним буде місце полкової старшини чи сотника, полковнику слід збирати раду й радитися з полковою старшиною та сотниками; і на тій раді зі згоди всіх вибрати на той уряд людей двох-трьох заслужених і вірних(...), писати про те тобі та їх самих до тебе надсилати. Тобі ж, підданому Нашому, з тих призначених осіб слід вибрати, хто найбільш гідний того уряду; хто завжди зберігав до Нас, Великого Государя, непорочну вірність, того одного своїм універсалом од себе на той уряд призначати й на вірність Нашій Царській Величності приводити за звичаєм перед стольником Федором Протасьєвим, що живе при тобі... А якщо з тих, хто призначений на полкову старшину чи в сотники полковниками до цього Нашого указу, хтось схильний до зради, то таких слід замінити, а на їх місце обрати й призначити інших, вірних і гідних того уряду людей, способом, оголошеним вище».

З грамоти царя Петра І до гетьмана І. Скоропадського. 1715 р.

1. Гетьманування Івана Скоропадського. Діяльність Першої малоросійської колегії

Гетьманування I. Скоропадського, за традицією, мало розпочатися з підписання статей. Але Петро I відмовився зробити це, пояснивши таке рішення воєнними обставинами. Після Полтавської битви, 17 липня 1709 р., І. Скоропадський, перебуваючи з козацьким військом у таборі під Решетилівкою, звернувся до царя з 14 пунктами статей. У них він просив підтвердити права й вольності Гетьманщини та вирішити чимало важливих державних справ.

У відповідь Петро І 1709 р. надіслав іменний указ, що аж ніяк не нагадував міждержавні договірні статті. У ньому права й вольності було підтверджено в тому вигляді, який відповідав інтересам Московії. Згодом було обіцяно надати й статті.

ІСТОРИЧНА ПОСТАТЬ

Гетьман Лівобережної України Іван Скоропадський. Невідомий художник. XVIII ст.

Іван Скоропадський (близько 1646-1722) - гетьман Лівобережної України (1708-1722). Народився в м. Умані. 1674 р. внаслідок нападу татар змушений був переселитися в Лівобережну Україну. Обіймав посади чернігівського полкового писаря, генерального бунчужного та осавула, стародубського полковника. Брав участь у боротьбі проти турецьких і татарських військ під час Московсько-турецької війни 1676-1681 рр. і Кримських походів 1687 і 1689 рр. Після переходу гетьмана І. Мазепи на бік шведського короля Карла XII обраний гетьманом на старшинській раді в Глухові 1708 р. Не раз звертався до московського царя Петра I із проханням про поліпшення становища українського народу. Для контролю за діяльністю гетьманського правління цар призначив свого резидента. І. Скоропадський був найбільшим землевласником у Гетьманщині. Одним із перших гетьманів почав видавати універсали, за якими козаки офіційно були зобов’язані виконувати повинності на користь держави, а селян за подання скарги на можновладців карали побиттям і арештом.

Рішительний указ Петра І на Решетилівські статті І. Скоропадського

  • Воєводи сидітимуть в українських містах, у місцеві справи не втручатимуться, крім таких «державних», як «зрада» (під «зрадою» розумілися будь-які дії, що суперечили бажанням царя).
  • Установлено контроль Московії за збором податків в Україні і їх своєчасним надходженням до царської казни.
  • Значно збільшено кількість московських залог на території Лівобережної України.
  • При гетьманові введено посаду міністра-резидента, який мав спостерігати за діяльністю гетьмана та його уряду і своєчасно надавати інформацію Петру I.
  • Прийняття гетьманом іноземних послів (особливо з Криму, Османської імперії, Речі Посполитої та Швеції) мало відбуватися виключно у присутності царського представника.

Своєрідним додатком до указу були явні й таємні статті міністру-резиденту А. Ізмайлову. Ці статті називали землі Війська Запорозького «Малоросійським краєм», у якому царський резидент спільно з гетьманом мав утримувати все населення, зокрема бунтівників-запорожців, «у тиші й покорі великому государю». Наказувалося «своєвольців викорінювати», не дозволяти їм селитися в одному місці, особливо на Січі. Окрім того, резидент мусив стежити, аби гетьман без дозволу царя не змінював структуру посад у Генеральній канцелярії, не призначав нових полковників, не відбирав і не давав нікому маєтностей.

Прочитайте текст джерела й дайте відповіді на запитання. 1. Про які обов’язки царського резидента ви дізналися з документа? 2. Чи вважаєте ви, що таємні настанови резидентові є виявом політики, головний принцип якої - «розділяй і володарюй»? Доведіть свою думку.

«Перебуваючи при гетьманові Скоропадському, пильно стежити, щоб ні він, гетьман, ні старшина, ні полковники не мали ніякої схильності до зради й до підбурювання народу; щоб не було й листів до них з Туреччини, від татар, з Польської чи Шведської сторони, від зрадників донських козаків, а також від усіх, хто схильний до подібної зради; розвідувати про те різними шляхами, а дізнавшись, всіляко запобігати, для чого під його орудою наказано перебувати піхотним полкам, які раніше, за колишнього гетьмана, до тої його зради, перебували при ньому. Про все те писати Великому Государеві в Посольську похідну канцелярію... Дізнатися достеменно, таємним способом, скільки за колишнього гетьмана... збиралося всіляких прибутків з усього Малоросійського краю та скільки збиратиметься тепер; довідатися також, які прибутки мають генеральна старшина й полковники. Дослухатися розмов і довідуватися з них та з учинків, хто зі старшини та козаків прихильний до Великого Государя і якого уряду гідний».

Таємні статті Його Царської Величності ближньому стольнику, панові Ізмайлову. 1709 р.

Наступ Петра І на автономію Гетьманщини за правління І. Скоропадського супроводжувався встановленням різноманітних економічних обмежень і заборон. Перший тягар, який ліг на плечі місцевому населенню, - обов’язок утримувати 8-10 полків царського війська, які постійно перебували на території Гетьманщини для «збереження тиші й кордонів». Крім того, населення було обкладене виснажливими як грошовими, так і натуральними податками - і це крім примусового відчуження худоби для армійських потреб, реквізиції возів, використання місцевого населення погоничами на засадах самозабезпечення. Відчутного удару зазнала українська торгівля. Петро І видав указ про заборону вивезення з Гетьманщини цілої низки стратегічно важливих товарів, які слід було здавати до казенних складів (коноплі, віск, селітра, збіжжя та ін.). Щодо решти товарів існувала обов’язкова вимога експортувати їх виключно через московські порти, що збільшувало видатки на транспортування товарів і майже не приносило прибутку. Встановлювалися також обмеження на ввезення закордонної продукції. Це негативно позначилося на становищі міст, які мусили переорієнтуватися на внутрішній ринок. Крім того, царські укази встановлювали заборони на виготовлення в Україні певних видів товарів (текстиль, папір, зброя), що їх почали завозити винятково з Московії, підриваючи власне ремісниче виробництво.

Відбулися негативні зміни й у соціальному становищі козацтва. За гетьманування І. Скоропадського козаки мали, зокрема, працювати на будівництві Ладозького каналу.

Прочитайте текст джерела й дайте відповіді на запитання. 1. Про що йдеться у джерелі? 2. Про що свідчить повинність козаків вирушати на будівництво каналу? Як гадаєте, чи обмежував цей обов’язок свободу козаків? Чи мав цар право відправляти на роботи українців? З кою метою він це робив?

Будівництво Ладозького каналу. Художник А. Моравов, видавець І. Ситін. 1910 р.

«І як туди йдучи, так назад повертаючи, купували сіно й овес дорогою ціною, бо ніде сіна без грошей не давали, від чого багато коней пропало, і зброю, а також одяг козаки позбували за безцінок, харчуючи коней у тій дорозі, ще на канал ідучи. І, не дійшовши Вишнього Волочка, Сулима, хорунжий генеральний, помер; козаків теж рядових, з числа 10-тисячного, не повернулися в доми - померло 3 тисячі».

«Чернігівський літопис». Кінець XVII-XVIII ст.

На початку 1722 р. гетьман І. Скоропадський вирушив до Петербурга на святкування перемоги Петра І у війні зі Швецією. У столиці гетьман безуспішно намагався домогтися скасування царських указів щодо встановлених ним обмежень у Гетьманщині. Натомість наприкінці квітня 1722 р. Петро І повідомив І. Скоропадському про створення у гетьманській столиці російської інституції - Першої малоросійської колегії. До складу колегії входило шість російських офіцерів із полків, розміщених в Україні, на чолі з С. Вельяміновим. Гетьманщину виводили з підпорядкування колегії іноземних справ і підпорядковували сенатові як звичайну провінцію імперії.

С. Вельямінов прибув до Глухова в липні 1722 р. На очолювану ним Малоросійську колегію було покладено надзвичайно широкі повноваження. Колегія перебрала на себе все адміністративне керівництво Лівобережною Україною.

СЛОВНИК

Апеляція - оскарження якої-небудь постанови перед вищою інстанцією, яка має право переглянути справу.

ЗАУВАЖТЕ

Малоросія (від Мала Русь) - термін, який почали вживати з XIV ст. У першій половині XVII ст. його використовували на позначення території Київської митрополії, аби підкреслити відокремленість від Московського патріархату. Із середини XVII ст. застосовували щодо Гетьманщини, пізніше - Наддніпрянської України, без прив’язки до певного етносу. Як історико-географічне поняття вживали російські та частково українські історики кінця XVIII - початку ХХ ст.

Прочитайте текст джерела й дайте відповіді на запитання. 1. Про які обмеження, встановлені Петром І щодо українців, ідеться у джерелі? 2. З якою метою цар намагався обмежити друк книг українською мовою? 3. Поміркуйте, як подібні укази царату вплинули на сучасне становище української мови в нашій державі.

«Церковні старі книги слід узгоджувати з такими самими великоросійськими церковними книгами і порівнювати перед друком. З тими великоросійськими друками, щоб ніякої різниці і особливого наріччя (української мови) там не було. А інших жодних книг, ні старих ні нових видань, не поширювати, не взявши дозволу в тих монастирях на друк, щоб не могло у таких книгах жодної відмінності з великоросійським друком відбутися».

З указу Петра І про встановлення цензури над друкованими церковними книгами в Україні. 1720 р.

2. Наказний гетьман Павло Полуботок

ІСТОРИЧНА ПОСТАТЬ

Павло Полуботок. Невідомий художник. Кінець XVIII - початок ХІХ ст.

Павло Полуботок (бл. 1660-1724) - чернігівський полковник, наказний гетьман Лівобережної України (1722-1724). Народився в заможній козацько-старшинській родині, освіту здобував у Києво-Могилянській колегії. Із початку 80-х років XVII ст. служив у Війську Запорозькому, перебував під опікою гетьмана І. Самойловича. У 1705 р. за згодою І. Мазепи обраний чернігівським полковником. Не підтримав виступу І. Мазепи. На генеральній раді у листопаді 1708 р. був одним із найбільш реальних претендентів на гетьманство. Його кандидатуру відхилив цар Петро І. Очолював 10-тисячний козацький корпус, відправлений за наказом Петра I на спорудження Ладозького каналу. Після смерті Скоропадського 1722 р. обраний наказним гетьманом.

Царський указ про утворення Малоросійської колегії вразив І. Скоропадського. В Україну гетьман повернувся з Петербурга вкрай хворим. Відчуваючи близьку смерть, він доручив гетьманські обов’язки чернігівському полковнику П. Полуботку, який заміщав його на час поїздки.

Кам’яниця Полуботка. Художник О. Сластіон. 1895 р.

Обкладинка зошита студента Києво-Могилянської колегії, майбутнього полковника і наказного гетьмана П. Полуботка. 1679 р.

ЗАУВАЖТЕ

З іменем П. Полуботка пов’язана новітня легенда. Нібито від’їжджаючи на виклик царя до Петербурга, наказний гетьман спакував власні й частину скарбових коштовностей і переправив до Англії, де їх було покладено на зберігання до одного з банків - з умовою повернення нащадкам, але лише тоді, коли вони житимуть у незалежній Україні.

Наказний гетьман розгорнув активну діяльність, спрямовану на відновлення козацьких порядків, та під різними приводами не виконував накази Малоросійської колегії.

Однак Петро I у квітні 1723 р. надав Малоросійській колегії такі повноваження, які перетворили її на найвищий владний орган в Україні. Український уряд з Генеральною військовою канцелярією було підпорядковано Малоросійській колегії. Численні клопотання, що містили основну українську вимогу - обрання нового гетьмана, цар відхилив.

Через протидію заходам Малоросійської колегії у травні 1723 р. П. Полуботка разом із генеральними писарем і суддею було викликано до Петербурга. Проте наказний гетьман зволікав із від’їздом, готуючи нові документи з проханням про відновлення державних прав України. У серпні П. Полуботок дістався Петербурга.

Після від’їзду наказного гетьмана рух за розширення автономії козацької держави очолив миргородський полковник Данило Апостол. Він, зокрема, домігся укладення Коломацьких чолобитних - статей, підписаних у середині серпня - на початку вересня 1723 р. на р. Коломак, що на Полтавщині, представниками козацької старшини. У них, як і в попередніх статтях, старшина скаржилася на зубожіння козаків і селян через військові повинності, неврожаї та обтяжливі побори. Статті вкотре порушували питання про звільнення маєтків старшини від податків і містили прохання про дозвіл обрати гетьмана.

Підписані Коломацькі чолобитні Д. Апостол подав до Генеральної військової канцелярії. Урядовці, посвячені в плани П. Полуботка, вирішили терміново відрядити до російської столиці посольство й передати статті. Проте козацьких посланців затримала Малоросійська колегія. Тоді до Петербурга було таємно відправлено військового канцеляриста Івана Романовича. 10 листопада 1723 р. він передав Коломацькі чолобитні особисто імператорові Петру I.

Понад рік тривали допити української старшини в Петербурзі. Проти наказного гетьмана було розпочато судову справу за звинуваченням у державній зраді - таємних зв’язках з П. Орликом. Одначе судовий процес так і не відбувся, бо 18 грудня 1724 р. в Петропавловському казематі П. Полуботок помер.

Петро І відвідує в тюрмі наказного гетьмана України П. Полуботка в 1724 р. Художник В. Волков. Копія художника Я. Вінглянського. 1911 р.

Роздивіться зображення, прочитайте текст до нього й дайте відповіді на запитання. 1. Поміркуйте, чи має ця легенда історичне підґрунтя. 2. Чи міг російський імператор особисто відвідати гетьмана? Якщо так, з якою метою? 3. Яка атмосфера панує на картині? 4. Як гадаєте, які емоції присутніх персонажів намагався передати художник?

ЗАУВАЖТЕ

Існує легенда про те, що П. Полуботок, тяжко захворівши у казематах Петропавлівської в’язниці і відчуваючи наближення смерті, попросив тюремного наглядача зустрітися зі священником, аби той його висповідав. Натомість у тюремну камеру зайшов сам цар. Полуботок сказав цареві: «Я ненависті до тебе ніколи не тримав і не тримаю, а помираю як християнин. Вірю без сумніву, що за невинне страждання моє та моїх близьких постанемо перед загальним судом єдиного і нелицемірного судді нашого, Всевишнього Бога, і скоро перед ним обидва престанемо, і Петро з Павлом там розсудять - ся». Невдовзі, 18 грудня 1724 р., у Петропавловській фортеці гетьман відійшов у засвіти. Трохи більше ніж за місяць помер і Петро І.

Прочитайте текст джерела, дайте відповідь на запитання й виконайте завдання до нього. 1. Прикладами з наведеного тексту спробуйте обґрунтувати характеристику, що її дав цареві Т. Шевченко: «Це той первий, що розпинав нашу Україну». 2. Яким постає зі свідчень французького історика Ж.-Б. Шерера П. Полуботок?

«Знаю і бачу, царю, що ви хочете згубити мою Батьківщину(...). Ви ставите себе понад усіма законами і хочете знищити всі привілеї, урочисто стверджені вашими попередниками і вашою величністю; ви хочете покласти свавільні податки на народ, котрого свободу самі визнали; ви, не вагаючись, посилаєте на важкі й принизливі роботи козаків, приневолюючи їх, неначе рабів, копати канали у ваших володіннях; а що для нас найобразливіше - позбавляєте нас нашого права обирати вольними голосами гетьманів і інших старшин; ви настановили нам суддями великоросів, які не знають або вдають, що не знають, наших прав і привілеїв та повсюдно всіма способами нас неволять і ображають».

Ж.-Б. Шерер. «Літопис Малоросії, або Історія запорозьких і українських козаків». 1788 р.

3. Відновлення гетьманства на Лівобережжі. «Рішительні пункти» 1727 р.

ІСТОРИЧНА ПОСТАТЬ

Данило Апостол. Художниця О. Мордвинова. 20-40-ві роки ХХ ст.

Данило Апостол (1654-1734) - гетьман Лівобережжя (1727-1734). Походив із відомого козацького роду. До 1727 р. обіймав посаду миргородського полковника. Брав участь у Північній війні. 1704 р. за наказом Петра I відправлений на чолі козацького корпусу в Польщу на допомогу королю Августу II. Відзначився в битві під Варшавою 1705 р. Через утиски козаків московськими воєводами самовільно залишив Польщу і повернувся в Україну. Восени 1708 р. разом із гетьманом І. Мазепою перейшов на бік Карла XII. Проте невдовзі залишив шведський табір і прибув до військ Петра I. Брав участь у Прутському поході 1711 р. У роки правління Малоросійської колегії відстоював автономні права Гетьманщини. На початку 1724 р. за участь в опозиційному русі його заарештовано і відправлено в ув’язнення до Санкт-Петербурга. Звільнено на початку 1725 р.

Деяке пом’якшення політики царату щодо України пов’язане було зі смертю Петра І в січні 1725 р. У лютому 1725 р. імператриця Катерина І звільнила з-під варти тих українських старшин, яких було ув’язнено разом із П. Полуботком.

Улітку 1727 р. зросла напруженість у російсько-турецьких відносинах. Росія розпочала підготовку до нової війни. За таких обставин уряд Петра II, розраховуючи на військову допомогу козаків, прагнув залучити на свій бік козацьку старшину. Було ліквідовано Малоросійську колегію й дозволено вибори гетьмана. Не останню роль в ухваленні такого рішення відіграло особисте клопотання О. Меншикова, який сподівався в такий спосіб розширити маєтності на території України. У ситуації, що склалася, єдиним і незаперечним претендентом на гетьманство був Д. Апостол. На виборах, що відбулися 1 жовтня у Глухові та нагадували церемонію присяги, за 73-річного Д. Апостола проголосували одностайно. Договірних статей укладено не було.

Головною своєю метою Д. Апостол уважав підписання традиційної російсько-української угоди. Лише в серпні Д. Апостол отримав як відповідь на свої пропозиції «Рішительні пункти». Вони мали форму царського указу гетьманові.

Порівняйте зміст «Рішительного указу» Петра І (на с. 315) і «Рішительних пунктів» Петра ІІ (на с. 322) та обговоріть у парах. Виділіть спільне та відмінне в цих документах. Який із документів був вигіднішим для українців Гетьманщини? Відповідь обґрунтуйте.

Отже, «Рішительні пункти» не були двостороннім договором, а являли собою розпорядження, нормативний акт верховної влади Російської держави. Документ був покликаний регулювати внутрішнє життя Гетьманщини як складової частини Росії.

Умови «Рішительних пунктів»

  • Скасовано заборону росіянам купувати землі в Україні, хоча й зазначено, що нові землевласники муситимуть підпорядковуватися українській адміністрації.
  • Гетьмана позбавлено права вести переговори з іншими державами. Дозволено лише вирішувати прикордонні проблеми з Польщею і Кримом, але під наглядом російського резидента.
  • На військові посади дозволено обирати осіб зі старшини, одначе затверджував їх цар. Нижчу старшину затверджував гетьман.
  • Найвищою судовою інстанцією став Генеральний суд. Він складався з трьох росіян і трьох українців, його очолював гетьман, але «головним суддею» вважався цар.

4. Реформи Данила Апостола

Обкладинка збірки «Права, за якими судиться малоросійський народ»

Д. Апостол узявся за здійснення реформ, спрямованих на впорядкування внутрішнього життя Гетьманщини: у судочинстві, фінансах, земельних справах, торгівлі тощо. З метою врегулювання земельних справ гетьман протягом 1729-1731 рр. провів «Генеральне слідство про маєтності». Як наслідок, у державне користування було повернуто чимало земель, захоплених російськими дворянами.

Чимало зусиль докладав Д. Апостол для пожвавлення української торгівлі. Гетьман зумів домогтися скасування багатьох обмежень та утисків, запроваджених Петром І. Так, українським купцям повернули право вивозити товари на західноєвропейські ринки, було відновлено торговельні зв’язки з Кримом тощо.

Здійснюючи реформу фінансів, Д. Апостол уперше встановив точний державний бюджет; при цьому з-поміж видатків виокремив ту частину, що мала бути використана на утримання козацької адміністрації, найманого війська, артилерії тощо. Гетьман також визначив джерела наповнення державної скарбниці Гетьманщини. Зміни в судочинстві стосувалися реформування судів. Було розпочато роботу зі зведення до одного збірника законів, що використовувалися в українському судочинстві («Права, за якими судиться малоросійський народ»).

Спасо-Преображенська церква у Великих Сорочинцях на Полтавщині, збудована коштом Д. Апостола. 1732 р.

Д. Апостол відновив право гетьмана призначати генеральну старшину і полковників.

Отже, Д. Апостол спромігся тимчасово пригальмувати процес перетворення Гетьманщини на адміністративну одиницю Російської імперії, втримати на деякий час ті права й свободи, які ще лишалися в українців.

Прочитайте уривок із праці М. Грушевського й дайте відповіді на запитання. 1. Чи погоджуєтеся ви з думкою українського історика? Обґрунтуйте свою позицію на підставі тексту параграфа. 2. Як гадаєте, про які «нові покоління» говорить автор.

«Без сумніву, він (Д. Апостол) щиро бажав добра своїй Україні і вмів працювати для цього добра... Коли його політика похила і покірна може вражати неприємно, то треба пам’ятати, як трудно було здобути ся йому на яку небудь твердшу політику, маючи наоколо себе нові покоління українського громадянства, виховані в московській школі, зневірені в можливості не то що боротьби, а й просто якогось гідного поводження, призвичаєні запобігати перед усім московської ласки - та всяких пройдисвітів, ні з чим не зв’язаних з українським народом і Україною, що з ласки царських близьких позасідали на різних визначних урядах і не мали перед собою іншої мети, як збагачення своє і своєї сім’ї».

М. Грушевський. «Ілюстрована історія України»

5. Діяльність Правління гетьманського уряду

Після смерті Д. Апостола 1734 р. вибори нового гетьмана не відбулися. Російський уряд, обмежуючи державність України, надав право здійснювати владу в Гетьманщині Правлінню гетьманського уряду. Складалася ця установа із шести осіб - трьох українців і трьох росіян, проте вся повнота влади належала російському князеві О. Шаховському.

Правління гетьманського уряду повинно було керуватися «Рішительними пунктами». За царською грамотою, ця установа мала діяти до обрання нового гетьмана. Щоправда, на коли саме призначалися вибори гетьмана, в документі не вказувалося. Натомість О. Шаховський, за традицією, отримав таємну інструкцію: досягти зближення української старшини з росіянами, сприяти змішаним шлюбам, а з іншого боку - не допускати зближення й шлюбів українців з білоруською, а також із польською та українською - правобережною - шляхтою. Крім того, О. Шаховському було доручено поширювати серед населення чутки, що всі неполадки, утиски, податкові тягарі, кривди походять від гетьмана і що без гетьмана буде краще. О. Шаховському таємно доручалося наглядати за українськими членами правління, і якщо за ними виявиться щось підозріле, то заарештувати їх і на їхнє місце призначити людей, прихильних до російського уряду.

ПІДСУМОВУЮЧИ ВИВЧЕНЕ

ВИСЛОВІТЬ ВЛАСНУ ДУМКУ ЩОДО ЗАПРОПОНОВАНИХ ТВЕРДЖЕНЬ

  • Гетьманування І. Скоропадського супроводжувалося наступом російського царату на автономію Гетьманщини, а також встановленням різноманітних економічних, соціальних та культурних обмежень для українців.
  • У 1722 р. Петром І було створено Першу малоросійську колегію, завданням якої стало обмежити повноваження гетьмана та козацької старшини, перебравши вирішення усіх важливих державних справ під свій контроль.
  • Козацька старшина на чолі з чернігівським полковником П. Полуботком намагалася протидіяти заходам Малоросійської колегії та відновити виборність посади гетьмана в Україні.
  • У 1727 р. посаду гетьмана було відновлено, обійняв її Д. Апостол. Гетьман мусив керуватися наказними «Рішительними пунктами» Петра ІІ, проте спромігся здійснити в Гетьманщині низку ефективних реформ.
  • По смерті Д. Апостола російський уряд вирішив вибори гетьмана не проводити, передавши Гетьманщину у підпорядкування Правлінню гетьманського уряду.

ПЕРЕВІРТЕ СЕБЕ

1. Хто з відомих вам історичних діячів міг сказати такі слова? Свою думку аргументуйте.

«Ніколи не перестану шукати всіх легальних засобів, щоб заявити мої права й права моєї нації на Україну»; «Ні, государю, ти не в силах уже повернути мені життя, яке загасає. Скоро Петро і Павло стануть на одній дошці перед Богом. Він розсудить їх діла».

2. Установіть хронологічну послідовність подій.

• Початок діяльності Першої малоросійської колегії • обрання П. Орлика гетьманом в еміграції • гетьманування Д. Апостола • арешт П. Полуботка.

3. Із запропонованого переліку історичних діячів виберіть тих, хто був сучасником П. Полуботка.

І. Мазепа; П. Орлик; Петро І; Б. Хмельницький; Карл ХІІ; М. Кривоніс; І. Скоропадський; Д. Апостол; П. Конашевич-Сагайдачний.

4. Дайте відповіді на запитання.

• Які особливості гетьманування І. Скоропадського? • Які наслідки для України мало утворення Першої малоросійської колегії? Які функції покладалися на неї? • Якою була причина виклику П. Полуботка до Петербурга та його ув’язнення? • За яких обставин 1727 р. було відновлено гетьманство? • Що передбачали «Рішительні пункти»? • Які реформи було здійснено за Д. Апостола? У чому полягало їхнє значення?

5. Поміркуйте, чому, на думку істориків, Малоросійська колегія поклала початок ліквідації української державності. Чому П. Полуботок і козацька старшина так наполегливо домагалися офіційного обрання гетьмана?

6. Зробіть висновки-узагальнення про заходи козацької старшини, спрямовані на відновлення державних прав України у 20–30-х роках XVIII ст.