Історія України. З поглибленим вивченням історії. 8 клас. Власов

§ 22. Українсько-московський договір 1654 р. Воєнно-політичні події 1654-1657 рр.

1. Оформлення українсько-московського союзу. Переяславська рада 1654 р.

Від літа 1648 р. між Гетьманщиною та Московською державою розпочалося регулярне листування та обмін посольствами. Б. Хмельницький схиляв царя до рішення розпочати боротьбу за польський престол. Обіцяючи допомогу московському самодержцю, він прагнув убезпечити себе від угоди між Варшавою та Москвою. У пошуках союзників гетьман розглядав різні варіанти, проте договірне підданство Москві видавалося йому найбільш реальним. На підтримку цієї думки виступали й православні ієрархи - противники зближення з мусульманською Портою.

Щоби підштовхнути царський уряд до союзу з Військом Запорозьким, Б. Хмельницький у червні 1653 р. дав зрозуміти цареві: якщо той і надалі зволікатиме з розв’язанням українського питання, Україна укладе союз із Османською імперією. До того ж гетьман наголосив на вельми неприємних наслідках такого союзу для Московії. 1 жовтня 1653 р. московський Земський собор вирішив «гетьмана Богдана Хмельницького і все Військо Запорозьке з містами і землями прийняти» й розпочати війну проти Польщі.

До України було відряджене велике посольство на чолі з боярином Василем Бутурліним. Зустріч і переговори, вручення царської грамоти і клейнодів мали відбутися в Переяславі - старому козацькому центрі, звичному до проведення великих рад.

СЛОВНИК

Протекторат - форма міждержавних відносин, особливі взаємні зобов’язання та права, що передбачають захист сильнішою державою слабшої, а також певні послуги слабшої сильнішій, хоча при цьому слабша сторона не втрачає суверенітету. Оскільки послуги мали обопільний характер, то в разі, якщо одна зі сторін не виконувала взятих на себе зобов’язань, друга могла вважати себе вільною від виконання своїх.

Вранці 8 січня 1654 р. Б. Хмельницький скликав закриту старшинську раду, яка мала схвалити прийняття протекторату московського царя. Під час цієї ради старшина запропонувала скликати ще одну раду - Генеральну, яка відбулася на міському майдані Переяслава вже пополудні 8 січня. У ній взяли участь представники старшини, козацтва та містян. Генеральна рада мала винести ухвалу про укладення договору з Московською державою.

Переяславська рада. Художник М. Дерегус. 1954 р.

Роздивіться зображення і дайте відповіді на запитання. 1. Які верстви українського суспільства зображені на полотні? 2. Якими художніми засобами автор картини намагався показати велич Б. Хмельницького та урочистість зібрання? 3. Які емоції переживають учасники Переяславської ради? Що на картині найбільше привертає увагу? 4. Чи відповідає сюжет картини дійсності? Які відчуття викликає у вас ця картина?

ЗАУВАЖТЕ

Навколо Переяславської ради сформувалося кілька міфів, створених російською та радянською історичною думкою як у писемних, так і у візуальних джерелах та підтриманих деякими українськими дослідниками. Один із них полягає у тому, що згідно з твердженнями козацького літописця Самійла Величка, на козацькій раді гетьман зачитував статті договору з царем Олексієм. Проте Богдан не міг цього зробити, адже на той час іще не було укладено жодного договору, ба навіть не розпочато переговорів щодо його змісту.

Прочитайте текст джерела й дайте відповіді на запитання. 1. Про які саме кривди, заподіяні турками, татарами і поляками українцям ідеться у джерелі? Чи можна вважати це джерело достовірним? Думку обґрунтуйте. 2. Сучасний український історик, дослідник козацтва В. Горобець зазначає: «В якій мірі можна довіряти пастельному викладу історії Переяславської ради 1654 р. - питання дискусійне. Надто вже все було стилізовано під літописну традицію Древньої Русі...» Чи погоджуєтеся ви з думкою дослідника, чи вважаєте її хибною? Чому? 3. Пригадайте з курсу історії України 7 класу, про який саме літописний сюжет говорить учений. Кому з руських князів і коли вже доводилося робити вибір між мусульманським, католицьким і православним світом?

«Ця рада зібрана для того, щоб ви з нами обрали собі володаря з чотирьох, кого ви хочете - султана, хана, короля чи царя. Турецький султан - це бусурман; всім відомо, якої біди зазнають наші браття, православні християни, греки, і в якому утиску вони від безбожних. Кримський хан також бусурман; ми його поневолі прийняли до дружби, і якого нестерпного лиха ми зазнали! Яка неволя, яке нещадне пролиття християнської крові, які утиски від польських панів - нікому з вас розповідати не треба... А православний християнський великий государ, цар східний, є з нами одного благочестя грецького закону, одної віри... якщо ми його щиро полюбимо, крім його царської високої руки спокійнішого пристановища не знайдемо».

Зі звіту боярина В. Бутурліна московському цареві Олексію Михайловичу про рішення Переяславської ради. 1654 р.

Боярин В. Бутурлін у звіті цареві зазначав, що зібраний на майдані український народ задоволений тим, що вибір упав на православного правителя, і схвально сприйняв промову гетьмана. В. Бутурлін урочисто передав гетьманові царську грамоту про згоду прийняти під свою протекцію гетьмана і все Військо Запорозьке. Старшина й посли рушили до Успенського собору, де мала бути складена присяга на вірність цареві. У церкві Б. Хмельницький зажадав, щоб московські посли першими присягли від імені царя захищати гетьманську державу від поляків та шанувати козацькі права й привілеї: адже, за європейською традицією, передбачалася присяга обох сторін.

В. Бутурлін категорично відмовився від цього: мовляв, цар є самодержцем і своїм підданим не присягає, крім того, «царське слово, раз дане, не міняється». Гетьман, залишивши московську делегацію у соборі, разом із старшиною пішов на третю за день козацьку раду. На багатогодинній нараді було вирішено скласти присягу. Ситуація, що назрівала, могла нашкодити союзові з Москвою, яка на той момент уже оголосила війну Речі Посполитій. Б. Хмельницький усвідомлював, що самостійно довести до переможного кінця війну проти Речі Посполитої і досягнути незалежності Української держави власними силами не вдасться. Тому слова В. Бутурліна витлумачили як рівнозначні присязі царя.

Переговори тривали ще кілька днів. Потім Бутурлін і члени посольства роз’їхалися по полках для прийняття присяги. Протягом січня-лютого 1654 р. на території Війська Запорозького присягнуло понад 127 тис. осіб, зокрема 64 тис. козаків. Від присяги відмовилось українське православне духовенство, посилаючись на відсутність дозволу Константинопольського патріархату; частина містян Переяслава, Києва та Чорнобиля склали присягу лише під тиском козаків; категорично відмовились присягати Уманський, Брацлавський, Полтавський і Кропивнянський полки, зволікала з присягою аж до травня і Запорозька Січ.

Прочитайте тексти джерел і дайте відповіді на запитання. 1. Як шляхтич Павша ставиться до описаних подій? 2. Як гадаєте, чому представники української православної церкви відмовилися присягати на вірність цареві? Які висновки можна зробити з наведеного джерела? 3. Порівняйте повідомлення українського шляхтича Павші та звіт російського посла В. Бутурліна. Яке з джерел, на вашу думку, достовірніше? Чому? 4. Чи можна твердити, що українці однозначно сприйняли події в Переяславі?

«Бачу зле, бо віддав Хмельницький всіх нас у неволю московському цареві... Сам із військом козацьким присягнув і місто Київ силою під мечовим каранням до того привів, що присягли всі... Тамтешні міщани, нерадо прийнявши московитів, роз’їхалися по різних містах і містечках... Отець митрополит і архімандрит київські ще не присягли і присягати не хочуть. Вони заявили, що швидше помруть, ніж будуть присягати московському цареві, й твердо стоять на цьому... Сповіщаю, що Кропивнянський та Полтавський полки відірвалися від Хмельницького і відмовилися присягти московському цареві... Сповіщаю, що Хмельницький присягнув московському цареві в Переяславі... Потім переяславських міщан гнали присягати, чому вони дуже противилися...»

З повідомлення українського шляхтича Павші. 1654 р.

«А як государеву грамоту боярин Василь Васильович (Бутурлін) гетьманові віддав, то ту государеву грамоту гетьман прийняв з великою радістю. А прийнявши государеву грамоту, поцілував її, і, розпечатавши, віддав писареві Іванові Виговському, і велів йому прочитати при всіх начальних Війська Запорозького і всяких інших людях уголос. І ту государеву грамоту писар Іван Виговський читав усім людям уголос. І вислухавши государеву грамоту, гетьман, і полковники, і всяких чинів люди зраділи государевій милості. І говорив гетьман, що великому государеві цареві й великому князеві Олексієві Михайловичу, всієї Русі самодержцеві, він, гетьман Богдан Хмельницький, з усім Військом Запорозьким служити і голови свої віддати раді».

Зі «Статейного списку» боярина В. Бутурліна, І. Алфер’єва та Л. Лопухіна

2. Умови українсько-московського міждержавного договору

Переяславська рада лише започаткувала оформлення українсько-московських відносин, бо ніяких письмових угод у Переяславі укладено не було. Усе мали вирішити переговори. Кожна зі сторін оцінювала союз двох держав по-своєму. Український уряд виступав за рівність прав учасників союзу. У Москві дивилися на українців разом із гетьманом як на підданих. Проте в момент переговорів на цьому з тактичних міркувань не наголошувалося. Натомість представники московського уряду обіцяли не порушувати «прав і вольностей» України.

Особливістю українсько-московського договору було те, що він являв собою низку документів - окремих угод від духовенства, містян, козаків. Як бачимо, тільки містяни загалом порозумілися з московським урядом, козацтво та українська православна шляхта - частково, а православне духовенство відмовилося від вимог Москви.

ЗАУВАЖТЕ

Документ - Березневі статті - мав бути виготовлений у двох примірниках, але безслідно зник, як в українському, так і в російському варіантах. Нині в архіві Посольського приказу в Москві зберігається лише чернетка договору, з якої начисто мали переписати текст договору. Саме цю чернетку публікували як текст українсько-московського договору 1654 р. Відсутність оригіналу документа дала історикам підстави висловлювати власні припущення щодо змісту документа та його наслідків.

По від’їзді Бутурліна до Москви козацька старшина з гетьманом узялася за вироблення умов договору, відбулися наради в Корсуні та Чигирині. Результатом цих нарад став проєкт українсько-московського договору, який містив 23 статті. У лютому 1654 р. делегація Війська Запорозького на чолі з генеральним суддею Самійлом Зарудним та переяславським полковником Павлом Тетерею повезла проєкт до Москви на затвердження. Посли перебували в Москві понад місяць. За цей час український текст договору було відредаговано за наказом царя і скорочено до 11 статей. За часом його затвердження документ дістав назву Березневих статей, які було покладено в основу майбутнього українсько-московського союзу.

Пригадайте умови Зборівського (с. 179) й Білоцерківського (с. 183) договорів Української козацької держави з Річчю Посполитою. Порівняйте умови цих договорів із Березневими статтями. Зробіть висновок, який із договорів був найбільш вигідним для української сторони.

Зміст Березневих статей 1654 р.

  • Гетьмана й старшину козаки мали обирати на раді.
  • Українська адміністрація та суд лишалися самостійними й не підпорядковувалися Москві.
  • Збирання податків покладалося на український Військовий скарб.
  • Кількість козацького війська встановлювалася у 60 тис. осіб.
  • Козацька держава погоджувалася виплачувати грошовий податок на користь царя.
  • Дозволялося встановлення дипломатичних відносин Війська Запорозького з іншими державами, окрім Туреччини та Речі Посполитої, за умови повідомлення про це цареві.
  • Підтверджувалося право Київського митрополита та усього духовенства на маєтності, якими вони володіли.
  • Козацькій старшині, писарю, генеральним суддям, всім полковникам і військовим та полковим осавулам надавались у володіння млини.
  • Передбачалось утримування московських військ на кордонах Війська Запорозького з Річчю Посполитою.
  • Московський уряд зобов’язувався вступити у війну проти Речі Посполитої навесні 1654 р.

Умови українсько-московського договору 1654 р. загалом (у разі дотримання) були взаємовигідними. За формально-правовими ознаками договір передбачав встановлення поширених у тогочасній Європі відносин протекторату. Гетьман не розглядав умови угоди як щось постійне: радше вона була інструментом у досягненні кінцевої мети.

Оцініть перспективи укладення українсько-московського договору 1654 р. з позицій різних політичних угруповань козацької еліти (1 група: прихильники військового союзу з московським царем; 2 група: прихильники повернення під скіпетр польського короля; 3 група: старшини, які прагнули «...не бути ані під королем польським, ані під царем московським») та інших верств Гетьманщини (4 група: містяни; 5 група: православне духовенство).

Пам’ятник Богдану Хмельницькому в Києві. Скульптор М. Мікешин. 1888 р.

Пам’ятка мистецтва ХІХ ст., один із символів Києва. Урочисто відкритий 11 (23) липня 1888 р. на Софійській площі в рамках святкування 900-річчя хрещення Русі.

Роздивіться зображення, дайте відповіді на запитання і виконайте завдання. 1. Скориставшись додатковими джерелами, знайдіть інформацію про історію створення пам’ятника. 2. З’ясуйте, чому монумент має саме такий вигляд? Чому не вдалося втілити в життя перший варіант скульптури? 3. Поцікавтесь, які міфи створено навколо цього монумента.

3. Воєнно-політичні події 1654-1655 рр.

Навесні 1654 р. розпочалася московсько-польська війна. Основні воєнні дії розгорнулися на території Білорусі й Смоленщини. Проти війська литовського гетьмана Я. Радзивілла виступила армія московського царя, у складі якої воював загін козаків на чолі з ніжинським полковником Іваном Золотаренком. У результаті вдалих воєнних дій влітку 1655 р. було відвойовано Білорусь і частину Литви. У зайнятих козаками місцевостях Західної Білорусі І. Золотаренко запровадив козацький устрій. Проте це викликало невдоволення Москви, яка прагнула включити усю Білорусь до свого складу.

Наступ на Білорусь мав збігтися з паралельним наступом на Волинь, однак Б. Хмельницький, заклопотаний захистом південних кордонів, масштабніших воєнних дій не підтримав. Навесні та влітку 1654 р. точилися бої між польськими загонами й козаками Подністров’я. У червні 1654 р. польській дипломатії вдалося досягти значного успіху, уклавши «вічний договір» із кримським ханом. Договір ліквідовував козацько-татарську угоду й закріплював військовий союз проти Московії та козацької України.

Восени 1654 р. активізувалися воєнні дії на території України, польсько-татарська армія вдерлася на Брацлавщину. Населення краю й козацькі полки чинили героїчний опір противнику.

Діорама «Оборона Буші»

Прочитайте інформацію про оборону Буші, роздивіться діораму. Дайте відповіді на запитання. 1. Як гадаєте, чому Мар’яна (Олена) Зависна вдалася до таких дій? Висловіть власну думку: її вчинок свідчить про героїзм чи, навпаки, боягузтво? Як ви ставитеся до вчинку української жінки? Поясніть. 2. Чому мешканці Буші вирішили, що краще загинути в печері, ніж здатися ворогові? 3. Пригадайте з курсу історії України за 7 клас: коли вже траплялися в нашій історії трагічні випадки загибелі мешканців цілого міста?

ЗАУВАЖТЕ

Початок спустошенню Брацлавщини поклало здобуття невеликого містечка Буші (нині Вінницька обл.), взятого в облогу наприкінці листопада військами С. Чернецького. Після того, як більшість захисників міста полягла, вдова сотника Мар’яна (за іншими відомостями - Олена) Зависна підпалила діжку з порохом і висадила в повітря себе, решту оборонців замку й нападників. М. Старицький описав її подвиг в історичній повісті «Облога Буші» та драмі «Оборона Буші». Місто палало усю ніч. Розлючені великими втратами поляки почали винищувати усіх. Близько 70 уцілілих мешканців заховалися в печері неподалік міста, відмовляючися здатися. Тоді до схованки поляки спрямували воду із струмка. Усі, хто був у печері, загинули. Поляки винищили десятки міст і сіл Брацлавщини, край перетворився на пустку.

ІСТОРИЧНА ПОСТАТЬ

Король Швеції Карл Х Густав. Художник Ю. ван Егмонт. Середина XVIII ст.

Карл Х Густав (1622-1660) - шведський король. Проводив активну зовнішню політику, спрямовану на домінування Швеції в Центральній та Східній Європі. У 1655-1660 рр. вів війну з Річчю Посполитою та з Московією. Особливо успішним для Карла Х був початок війни з польським королем, коли за короткий час шведська армія зайняла більшу частину польських територій (зокрема, Варшаву та Краків), змусивши Яна II Казимира шукати порятунку в Сілезії. Карл Х підтримував тісні контакти з гетьманським урядами Б. Хмельницького та І. Виговського, прагнучи залучити українські війська до спільної боротьби з Польщею.

У другій половині січня 1655 р. в Україну підійшли полки московського воєводи В. Шереметєва. З’єднавшись із козацькими загонами біля м. Охматова (нині Чернігівська обл.), вони вступили в бій із польсько-татарським військом.

Козаки під Львовом у 1655 році. Малюнок XVII ст.

Джерела свідчать, що з обох боків полягло до 30 тис. вояків, багато хто замерз через люті морози (у козацькій традиції це місце називають Дрижиполем, адже поле «дрижало» від холоду й вогню). І хоча жодна зі сторін не перемогла в битві, наступ польсько-татарської армії було зупинено.

Навесні 1655 р. Б. Хмельницький на чолі українсько-московських військ вирушив через Поділля на Галичину, аби визволити з-під польського панування західноукраїнські землі та об’єднати Україну в її етнічних кордонах. На початку серпня військо зупинилося під Кам’янцем, де гетьман прийняв шведського посла та представників князівства Трансильванії і Бранденбургу - союзників шведського короля. Унаслідок перемовин було досягнуто домовленостей про підтримку Б. Хмельницьким Карла X Густава, який саме розпочав війну проти Речі Посполитої.

Розгляньте карту на с. 175 і дайте відповіді на запитання. 1. Як змінилися кордони Війська Запорозького унаслідок воєнних дій 1654 рр.? Які нові землі приєднано? 2. Які території були найбільше охоплені воєнними діями? Як, на вашу думку, це вплинуло на життя мешканців тих регіонів? 3. Позмагайтеся в парах у вмінні отримувати вичерпну картографічну інформацію про походи, кордони, території на прикладі подій Національно-визвольної війни 1654-1655 рр.

У вересні 1655 р. українсько-московські полки вщент розбили польське військо коронного гетьмана С. Потоцького під Городком неподалік Львова. Ця перемога засвідчила визволення західноукраїнських територій, адже саме там Польща втратила свої останні боєздатні підрозділи. Того ж дня українсько-московське військо взяло в облогу Львів, проте Б. Хмельницький, дізнавшись про наближення татарських орд, вирішив штурмом місто не брати, а провівши перемовини з магістром Львова, отримав викуп і відступив.

ЗАУВАЖТЕ

Пасивність Б. Хмельницького у підтримці шведів свідчила про серйозні розходження у погляді на територіальну проблему, що виявилася під час облоги Львова. Наміри гетьмана передбачали включення західноукраїнських земель до складу Війська Запорозького після падіння Польщі. Натомість шведський король трактував Б. Хмельницького як збройного найманця, висловивши власні претензії на Галичину, що і в гетьмана, і в старшини викликало обурення.

4. Віденське перемир’я 1656 р. Зовнішня політика Війська Запорозького в 1656-1657 рр.

Скориставшись поразкою Польщі у війні проти козацько-московських військ, шведська армія навесні 1655 р. захопила більшу частину земель Польської Корони і всю Західну Литву. Царський уряд, занепокоєний успіхами Швеції - потенційного претендента на володіння всім Балтійським узбережжям, кардинально змінив зовнішню політику. Навесні 1656 р. Московія оголосила війну Карлові Х і розпочала мирні переговори з Річчю Посполитою. Переговори завершились у Вільно 24 жовтня 1656 р. Було досягнуто домовленостей про спільні воєнні дії проти Швеції. Московсько-польський договір отримав назву Віленського перемир’я.

Умови Віленського перемир’я 1656 р.

  • Припинення воєнних дій між Московією та Річчю Посполитою.
  • Обидві країни зобов’язувалися не розпочинати мирних переговорів зі Швецією.
  • Спільні воєнні дії проти Швеції та Бранденбургу.
  • Обговорення питання про встановлення державних кордонів.
  • Обрання царя Олексія Михайловича королем Речі Посполитої по смерті Яна ІІ Казимира.

На московсько-польські перемовини у Вільні Б. Хмельницький надіслав козацьку делегацію, яка мала б відстоювати інтереси Війська Запорозького, зокрема щодо непорушності кордонів між Польщею та Українською козацькою державою. Однак козацьких послів не було допущено до переговорів і не повідомлено про зміст дебатів.

Віленське московсько-польське перемир’я в гетьманській столиці було сприйняте як порушення договору 1654 р., як зрада з боку царя. Гетьман вирішив шукати нових союзників у боротьбі проти Польщі.

ІСТОРИЧНА ПОСТАТЬ

Дьордь ІІ Ракоці. Художник Ф. Буттатс Молодший. Близько 1660 р.

Дьордь ІІ Ракоці (1621-1660) - обраний у жовтні 1648 р. князем Трансильванії. Підкорив собі Валахію та Молдову. У 1648 і 1649 рр. козацькі посли вели переговори з Ракоці про спільні дії проти Польщі, а 1656 р. підписали договір про взаємодопомогу. Претендуючи на польську корону, Ракоці заручився також допомогою шведського короля Карла X Густава. Невдоволена його діями Османська імперія направила проти Ракоці військо кримського хана Мегмед Ґірея IV, яке захопило в полон усю його армію. Самому Ракоці з кількома прибічниками вдалося врятуватися втечею.

Реальними претендентами були Швеція і Трансильванія. 8 жовтня 1656 р. між Військом Запорозьким і Трансильванією було укладено угоду про військовий союз проти Речі Посполитої. Трансильванський князь Дьордь ІІ Ракоці обіцяв допомогти Б. Хмельницькому відвоювати Галичину й частину Білорусі, визнавав за гетьманом титул князя та підтримав його намір передати цей титул синові Юрію.

У грудні 1656 р. Дьордь ІІ Ракоці підписав зі шведським королем трактат «вічного союзу». За умови спільних воєнних дій України й Трансильванії можна було сподіватися на допомогу Швеції, яка, не маючи договірних відносин із гетьманським урядом, підтримувала б трансильванців.

У 1656 р. зв’язки України зі Швецією стали регулярними. У січні 1657 р. шведські посли привезли проєкт союзницького договору, але з визнанням незалежної держави тільки на козацькій території (Наддніпрянщині). Б. Хмельницький від договору відмовився. У червні нове шведське посольство повідомило, що король Карл Х Густав погоджується віддати гетьману українські землі, що перебувають під Польщею, частину Білорусі та Смоленськ.

Прочитайте текст джерела й дайте відповіді на запитання. Про які реалії тогочасної політики йдеться в документі? Дайте оцінку описаним подіям.

«Від шведського короля я ніколи не відійду, тому що в нас давня дружба, понад шість років. Шведи люди правдиві; всякої дружби й приязні додержуються, слово своє тримають; а царська величність наді мною і над усім військом (українським) учинив немилосердя своє: помирившися з поляками, хотів було віддати нас їм у руки. Тепер слух до нас доходить, що государ послав з Вільно проти нас, шведів і угорців ляхам на допомогу 20 тис. ратних людей; а ми, коли ще не були під царською величністю в підданстві, великому государю служили, кримського хана воювати московські окраїни не допускали дев’ять років. А тепер ми від царської високої руки невідступні і йдемо воювати з ворогами царської величності».

Зі звіту московського посольства. Квітень 1657 р.

5. Похід українського війська в Галичину та Польщу 1656-1657 рр.

Іллінська церква в Суботові. Усипальниця Богдана Хмельницького. Акварель Т. Шевченка. 1845 р.

Коли в грудні 1656 р. почався наступ трансильванського князя Дьордя II Ракоці на Польщу, Б. Хмельницький надіслав йому на допомогу козацькі полки на чолі з київським полковником А. Ждановичем.

Спочатку українсько-шведсько-трансильванське військо діяло успішно: здобули Перемишль, Краків, Люблін, Берестя. На заклик шведського короля козаки на чолі із А. Ждановичем попрямували на Варшаву.

Однак згодом становище Швеції погіршилося, на неї напала Данія. Відтак шведський король залишив Дьордя II Ракоці неподалік Варшави. 7 червня було взято Варшаву, проте через вторгнення польського війська до Трансильванії князь Ракоці розпочав мирні переговори з поляками. У липні 1657 р. трансільванський князь капітулював. Козаки дізналися про наміри Дьордя II Ракоці напередодні капітуляції та, остерігаючись, що той видасть їх полякам, відійшли від нього.

Похід проти Польщі не приніс остаточної перемоги. Звістка про самовільне повернення А. Ждановича в Україну дійшла до гетьмана. А вже 27 липня 1657 р. Б. Хмельницький помер. Поховали гетьмана у рідному хуторі Суботові в Іллінській церкві.

Смерть Богдана Хмельницького. Художник Т. Шевченко. 1836-1837 рр.

Роздивіться ілюстрацію і дайте відповіді на запитання. 1. Як автор символічно зобразив смерть гетьмана? 2. Де на картині зображений московський посланець В. Бутурлін? Якими художніми засобами відображений настрій іноземця? Кого ще зображено на малюнку? 3. Яка атмосфера панує на картині? 4. Які почуття у вас викликає цей малюнок?

У мистецькій спадщині Шевченка образ Хмельницького зринає на ранньому малюнку тушшю «Смерть Богдана Хмельницького» (1836-1837). Сюжет взято з «Історії Малої Росії...» Д. Бантиша-Каменського, адже лише цей історик згадує про російських посланців, які прибули до Хмельницького перед його смертю. Одним із них був князь В. Бутурлін. Не забув художник і про третю дружину гетьмана, Ганну Золотаренко. На малюнку вона стоїть ліворуч від гетьмана. Між Хмельницьким і Бутурліним відбулася тяжка розмова, під час якої князь звинуватив гетьмана у допомозі військам шведського короля без дозволу московського покровителя. На це Хмельницький із гнівом відповів, що ніколи не відстане від короля шведського.

ПІДСУМОВУЮЧИ ВИВЧЕНЕ

ВИСЛОВІТЬ ВЛАСНУ ДУМКУ ЩОДО ЗАПРОПОНОВАНИХ ТВЕРДЖЕНЬ

  • У процесі національно-визвольних змагань Б. Хмельницький не полишав надії знайти союзника для боротьби проти Речі Посполитої. Найкращим претендентом, на думку гетьмана, була Московія, з якою в 1654 р. було укладено договір на засадах протекторату.
  • Спільні українсько-московські воєнні дії 1654-1655 рр. дали змогу звільнити західноукраїнські й частково білоруські землі від польського панування.
  • У 1656 р. Б. Хмельницький змінив зовнішньополітичні орієнтири на користь Швеції та Трансильванії через зраду московської сторони, проте спільні воєнні дії не мали значного успіху.
  • Б. Хмельницький помер у 1657 р., так і не зумівши втілити в життя свою мету – звільнити усю Україну від поляків.

ПЕРЕВІРТЕ СЕБЕ

1. Установіть хронологічну послідовність подій.

• Підписання Віленського перемир’я • воєнні дії війська Дьордя II Ракоці та козацьких полків на чолі з А. Ждановичем проти Речі Посполитої • укладення козацьким посольством Березневих статей з московським урядом • битва під Городком.

2. Дайте відповіді на запитання.

• Як розгорталися події в Переяславі 8 січня 1654 р.? • У чому полягало значення українсько-московського договору 1654 р.? • Чим була зумовлена зміна зовнішньополітичної орієнтації Б. Хмельницького в останні роки його гетьманування? • Які причини укладання українсько-шведсько-трансильванського союзу? • Якими були відносини гетьманського уряду з Трансильванією та Швецією? • Як відбувалася українсько-шведсько-трансильванська воєнна кампанія 1657 р.? Чим вона завершилася?

3. Польський посол М. Станіславський застерігав трансильванського князя Дьордя II Ракоці: «Чи зможе Хмельницький, який щасливо зміцнювався протягом дев’яти років і став володарем русинських країв... з володаря, з монарха, на заклик якого виступає 100-тисячне військо, перетворитися на слугу і підданого вашої князівської милості?».

Чи мав підстави польський посол так вважати? Свою думку аргументуйте.

4. Про які події 1657 р. йдеться в тексті джерела?

«Сьогодні після обіду гетьман... сказав мені, що сьогодні прибув до нього московський посол, завдання якого – відволікти його, гетьмана Хмельницького, від усякої дружби з Вашою королівською милістю».

5. Чому гетьманський уряд, шукаючи зовнішньополітичної підтримки в боротьбі з Річчю Посполитою, у 1654 р. віддав перевагу військовому союзу з Московією?

6. Прочитайте вислів відомого українського письменника та громадського діяча П. Куліша про діяльність Б. Хмельницького. Дайте відповіді на запитання. Як гадаєте, що спонукало автора зробити такі невтішні висновки щодо діяльності гетьмана? Чим було зумовлене його негативне ставлення до Б. Хмельницького? Чи погоджуєтеся ви з думкою автора, чи вважаєте її хибною? Обґрунтуйте.

«...Це один руйнівний вибух темних соціальних сил, викликаний купкою егоїстів-авантюристів, котрим народні маси послужили тільки знаряддям, “гарматним м’ясом”, обдуреним свободолюбними гаслами, а в результаті – руїна України... наш квітучий край обернув у пустиню, засипану попелом і засіяну кістками наших предків...»