Історія України. Повторне видання. Рівень стандарту. 9 клас. Власов
Цей підручник можна завантажити у PDF форматі на сайті тут.
Розділ 2. Українські землі у складі Австрійської імперії наприкінці XVIII — у першій половині XIX ст.
§ 8. Соціально-економічне становище земель підавстрійської України та початок національного відродження
Прочитайте фрагмент наукової праці. • 1. На яких особливостях соціального та національного життя українців наголошує вчений? • 2. Чому питання мови гостро стояло на порядку денному? • 3. Яку роль у процесі національного відродження відігравала мова? • 4. Яку роль відіграє українська мова у сучасному суспільстві?
«Перші три десятиліття XIX ст. в Галичині були цілком мертвим і глухим часом; народ по-старому робив панщину а інтелігентні русини, самі за себе духовні, говорили польською мовою і з народом нічого спільного, опріч віри, мати не хотіли. ...Були коло того ж часу змагання про те, якою мовою вчити в народних школах. Місцева влада у цій справі стояла на тому, що найкраще вчити польською мовою, а церковні книги коли не перекласти на польську мову, то хоч друкувати латинським шрифтом, “бо не годиться, мовляв, для хлопа множити наріччя і письма”. Хоч у Відні не згодилися на такий спрощений погляд і цісар дозволив учити народною мовою, проте це право лишилось на папері, бо нікому було навіть дбати, щоб його не ламано: самі русини ще не могли дати собі ради з тим, яку саме мову вважати їм за народну...»
Єфремов С. «Історія українського письменства»
1. Соціальне та національне становище українців під владою Австрійської імперії
Українці під владою австрійських Габсбургів опинилися у несприятливих культурних та економічних умовах, що стримували розвиток краю. Серед українців майже не було шляхти, міщанства, інтелігенції. Народ представляли селянство та духовенство.
Реформи Марії-Терезії та Йосифа II були спробою осучаснити імперію, гармонізувати соціальні й національні відносини. Ці реформи певною мірою змінили життя українських селян і духовенства. Суперечності між поміщиками і селянами було спрямовано у правову площину (селяни могли спиратися на захист закону). Такі зміни на певний час сформували уявлення про «доброго цісаря», попри те, що панщину було відновлено, а селянські повинності збільшилися вдвічі.
Реформи Марії Терезії та Йосифа II 1770-1780 рр.
• Аграрна |
Скасування особистої залежності селян від поміщиків (1782). Надання селянам громадянських прав (одружуватися без згоди пана, переселятися, обирати професію, передавати майно в спадок тощо). Обмеження панщини трьома днями на тиждень (1786). Скасування панщини, заміна її чиншем (1789) (незабаром скасовано). |
• Релігійна |
Запровадження свободи віросповідання (1781). Зрівняння в правах греко-католицького духівництва з римо-католицьким (1781). Заснування греко-католицької семінарії у Відні (1774) для навчання руського духовенства («Барбареум») (1783 р. її було переведено до Львова). |
• Освітня |
Відкриття світських шкіл державним коштом. Запровадження обов’язкової шкільної освіти дітей віком 6-13 років. Створення трикласних «тривіальних», чотирикласних «головних» та шестикласних «нормальних» шкіл. Запровадження навчання рідною мовою в однокласних парафіяльних школах. Закриття єзуїтської академії у Львові, відкриття Львівського університету (1784). Відкриття при Львівському університеті Руського інституту («Студіум рутенум») з руською (українською) мовою викладання (1787). |
Унаслідок реформ істотно поліпшилося матеріальне становище і соціальний статус греко-католицького духовенства. На відміну від православного духовенства у підросійській Україні, яке було всуціль зросійщене і слугувало опорою царизму, греко-католицьке обстоювало інтереси народу, прагнуло бути йому за провідника. Поліпшилося і правове становище греко-католицької церкви. У 1808 р. було відновлено Галицьку греко-католицьку митрополію. Греко-католицьке духовенство перебрало на себе роль очільника українців у Галичині, аж допоки на зламі ХІХ-ХХ ст. на арену політичної боротьби не вийшли представники української світської інтелігенції (адвокати, нотаріуси, вчителі, чиновники). Важливим наслідком такої політики уряду стало прихильне ставлення українців до Габсбурзької династії. Проте доступ духовенства до освіти мав і протилежні наслідки. До кінця XIX ст. греко-католицьке духовенство дещо віддалилося від простого народу, зблизившись із польською елітою.
Йосиф II (1741-1790)
Зміни в становищі греко-католицького духовенства на тлі згаданої лояльності мали й парадоксальне продовження. Піднесення освітнього рівня духовенства зумовило відчуження його від простого народу: якщо раніше малоосвічений священник залюбки спілкувався із простолюдином, то, здобувши диплом, прагнув вишуканішого товариства - панського, яке, як ви знаєте, було зденаціоналізованим. Тож до кінця XIX ст. в сім’ях греко-католицьких священників почали користуватися здебільшого польською мовою.
Незважаючи на зазначені зміни, Габсбурги в українських регіонах робили ставку на польську, угорську та румунську верхівку. Наслідком імперської політики стало посилення національних та соціальних утисків українців, вони були позбавлені можливості здобути бодай базову освіту українською мовою. У шкільництві Східної Галичини панували німецька й польська мови, на Північній Буковині діти вивчали німецьку, польську або румунську мови, усі школи Закарпаття навчали угорською мовою.
Наступники Йосифа II скасували більшість його освітніх ініціатив: зокрема, початкові школи було переведено під контроль римо-католицької церкви, скасовано обов’язковість освіти. У 1809 р. було закрито Руський інститут, що встиг підготувати 470 священників. Польську мову (поряд із німецькою) вживали не лише в органах державного управління, навчальних закладах і громадських установах, а й навіть в офіційному діловодстві греко-католицької церкви.
2. Економічний розвиток західноукраїнських земель у першій половині XIX ст.
Українські землі Австрійської монархії залишались економічно слаборозвиненими. Австрійський уряд мав на меті перетворення західноукраїнських земель на ринок збуту і джерело сировини для промислово розвиненіших західних регіонів (Богемії, або Чехії, Моравії та Нижньої Австрії). Західні провінції, своєю чергою, мали продавати вже готову продукцію Галичині. Наприклад, галицьку вовну експортували, а поверталася вона дорогим готовим одягом, целюлоза - папером, деревина - сірниками тощо.
Економічна відсталість західноукраїнських земель у першій половині XIX ст. була зумовлена також збереженням феодальної залежності селянства. Крім того, поміщики й купці не прагнули вкладати капітали в промисловість, адже й без цього мали гарні прибутки, використовуючи дешеву працю селян або лихварюючи. Історики називають й інші причини: низьку якість руд, несприятливі умови транспортування товарів на захід (через Карпати), митну політику австрійського уряду тощо.
За таких умов більшість міст за способом господарювання майже не відрізнялися від сіл. Ремесло й мануфактура залишались основними формами промислового виробництва до середини XIX ст. Чимало мануфактур були власністю поміщиків і розташовувалися в селах. Не витримуючи конкуренції з фабрично-заводською промисловістю західних провінцій, багато галузей виробництва занепадали. Ідеться про текстильну, шкіряну, залізорудну, ливарну, суконну та інші галузі.
Проаналізуйте картину й дайте відповіді на запитання. • 1. На які особливості у сюжеті картини ви звернули увагу? • 2. Знайдіть у тексті параграфа підтвердження тогочасних реалій, відтворених на картині.
Вигляд міста й замку в Золочеві. Художник К. Ауер. 30-ті роки XIX ст.
В такому самому стані перебувала промисловість Закарпаття, а в Північній Буковині вона була ще відсталішою. Лише в 1843 р. в Галичині з’явилися перші дві парові машини.
Основною галуззю економіки упродовж першої половини XIX ст. залишалося сільське господарство, передусім землеробство. Невисокий рівень агрокультури зумовлював низьку врожайність, особливо в селянських господарствах. У 80-х роках XVIII ст. почали культивувати картоплю, вирощування якої від 20-х років XIX ст. стало масовим. Тоді ж на селянських полях з’явилася невідома раніше культура - кукурудза. Повільними темпами розвивалося тваринництво.
Шукаючи виходу з кризи, поміщики вдавалися до екстенсивних методів господарювання - розширювали свої володіння за рахунок селянських земель, посилювали визиск селян.
Основною повинністю селян залишалася панщина, розміри якої протягом першої половини XIX ст. постійно збільшувалися. Це спричинило посилення антипанщинних настроїв селянства. Селяни масово скаржилися у вищі інстанції на свавілля панів. Помітно побільшало втікачів. Селяни організовано, часом кількома десятками сіл, відмовлялися від виконання панщини та інших повинностей; почастішали відкриті напади на землевласників; зросла кількість селянських бунтів.
ІСТОРИЧНА ПОСТАТЬ
Лук’ян Кобилиця (1812-1851) - громадський і політичний діяч, керівник селянського руху на Буковині в 40-х роках XIX ст. 1839 р. обраний селянами уповноваженим громади, організовував подання скарг до галицької адміністрації та у вищі органи влади у Відні на утиски поміщиків. У відповідь на заборону селянам користуватися лісами, визнаними власністю поміщиків, 1843-1844 очолив активний виступ сільських громад. Виступ було придушено урядовими військами, а Кобилиця був ув’язнений. У 1848 р. обраний селянами депутатом Віденського рейхстагу, де відстоював інтереси своїх виборців. У квітні 1850 р. за організацію селянських повстань заарештований і висланий до Румунії, де й помер.
У Карпатах у першій чверті XIX ст. спалахнув з новою силою опришківський рух, який, щоправда, було придушено. У 40-х роках XIX ст. селянські повстання стали масовішими й організованішими, про що свідчить повстання 1843-1844 рр. у Північній Буковині на чолі з Лук’яном Кобилицею. Повсталі селяни 22 громад відмовлялися відробляти панщину й переобрали сільську старшину, висунули вимоги відкриття українських шкіл, вільного користування лісами й пасовиськами. Урядові війська придушили повстання, а самого Кобилицю було ув’язнено.
• 1. Пригадайте з уроків історії України 8 класу, хто такі опришки. Яка мета їхньої діяльності? Знайдіть в інтернеті інформацію про рух опришків у XIX ст. • 2. Висловіть власну думку щодо поданого твердження: «Деякі сучасні вчені вважають опришків представниками національно-визвольного та соціального руху, інші ж схиляються до думки про відсутність у них будь-яких національних чи релігійних мотивів, і що дії опришків слід вважати кримінальними». Яку позицію підтримаєте ви? Відповідь обґрунтуйте.
Прочитайте фрагмент із виступу на сеймі шляхтича Т. Василевського, процитовані в науковій праці, й дайте відповіді на запитання. • 1. Що пропонує шляхтич? З якою метою? • 2. Висловіть припущення, чи підтримали його депутати сейму.
«Скасувати в нашому краї панщину добровільним способом - значить повернути краю спокій, зробити неможливими селянські бунти. Повинні це зробити самі дідичі, бо їм потрібно терміново досягти з народом цілковитої згоди; повинні це зробити швидко, бо раптом уряд сам схоче скасувати панщину - їм же й на шкоду! Дідичі не повинні боятися йти на певні жертви, щоб зробити своє майбутнє безпечним. Скасування панщини мусить бути повне, не часткове, бо це не заспокоїть, але ще більше роздратує селян».
Франко І. «Панщина та її скасування 1848 р. в Галичині»
3. Перша хвиля національного відродження в західноукраїнських землях
Проаналізуйте таблицю і дайте відповіді на запитання. • Які особливості початку національного відродження в західноукраїнських землях мали, на вашу думку, вирішальний вплив на формування національної самосвідомості українців (порівняно з Наддніпрянщиною)?
Початок національного відродження в західноукраїнських землях
- незначна роль світської інтелігенції в поширенні ідей національного відродження в Галичині та Закарпатті
- роль еліти перебрало на себе греко-католицьке духовенство
- відсутність еліти на зразок нащадків козацтва, які спиралися б у пошуках ідеалів власної державності на досвід минулого
- панування на Буковині спільної для українців і румун релігії - православ’я, яке було знаряддям румунізації, затримало початок національного відродження в краї до 60-х років XIX ст.
- вплив на ідейний зміст та організаційні форми українського відродження подібних процесів у сусідніх слов’янських народів - поляків, чехів, словаків, сербів, хорватів
Перша хвиля національного відродження в Галичині пов’язана з діяльністю перемишльського культурно-освітнього осередку, що сформувався навколо єпископа перемишльського, а з 1816 р. митрополита галицького - Михайла Левицького та його наступника на єпископській кафедрі (від 1818 р.) Івана Снігурського. Організатором українського шкільництва було призначено Івана Могильницького. Саме йому належить ініціатива заснування у Перемишлі 1816 р. «Товариства галицьких греко-католицьких священників для поширення письмами просвіти і культури серед вірних». Це перше в Галичині освітнє товариство ставило собі за мету видання релігійних, шкільних і популярних книжок, написаних «простою мовою, уживаною по селах і в найпростішім стилю», тож було першою спробою заснування в Галичині організації, що опікувалася народною освітою.
Іван Могильницький (1778-1831)
Зусиллями І. Могильницького в 1817 р. було створено перший у Галичині дяко-вчительський інститут, у якому готували вчителів для сільських шкіл. Крім того, І. Могильницький заснував багато народних (парафіяльних) шкіл, підготував і видав для них низку підручників, зокрема «Буквар славено-руського язика» (1816).
Перемишльські просвітителі добилися в 1818 р. урядового дозволу на запровадження в народних школах Східної Галичини викладання українською мовою. У 1833 р. у Перемишльській єпархії налічувалося 385 парафіяльних та 24 тривіальні школи.
Також І. Могильницький — автор першої в Галичині «Граматики» книжної української мови, яка, щоправда, залишалася в рукопису до 1910 р. Своєрідною передмовою до «Граматики» став науковий трактат «Відомість о руськім язиці» - перше наукове дослідження про українську мову в Галичині, надруковане 1829 р. У ньому обґрунтовано самобутність української мови, яка за віком, рівнем розвитку й історичним значенням не поступається іншим слов’янським мовам.
Інтерес до національної історичної спадщини й мови, усної народної творчості виявляли і представники духовенства в інших західноукраїнських землях. Іоанникій Базилович, чернець Мукачівського монастиря, став автором першої наукової праці з історії Закарпаття - «Короткого нарису фундації Федора Коріатовича».
Згодом фундаментальну шеститомну «Історію карпатських русинів» створив учений-славіст і церковний діяч Михайло Лучкай. Зі збирання українських народних пісень почав свою будительську діяльність на Закарпатті, у м. Пряшеві (нині Словаччина), греко-католицький священник Олександр Духнович, який від 30-х років писав поезії, складав книжки для початкової освіти. Він є автором відомого патріотичного вірша.
Я Русин був, єсм і буду,
Я родився Русином,
Чесний рід мій не забуду,
Останусь його сином...
ІСТОРИЧНА ПОСТАТЬ
Олександр Духнович (1803-1865) - культурно-освітній діяч, письменник, педагог, історик, греко-католицький священник. Один із провідних діячів руху «будителів» Закарпаття. Працював архіваріусом, нотаріусом єпископської канцелярії в Ужгороді, вчителював. Культурно-освітню діяльність розпочав як збирач народних пісень закарпатців. Засновник «Литературного заведения Пряшевского» (1850), що видавало для народу катехізиси, календарі, навчальні та ін. популярні книжки тощо. Автор понад 100 віршів, кількох прозаїчних творів та п’єс, підручників для народних шкіл, календарів, оригінальних праць з педагогіки, філософії, етнографії та історії. Закликав до об’єднання «русинів угорських з галицькими», тобто Закарпаття з Галичиною.
СЛОВНИК
«Будителі» (від чеського «buditel» - той, хто пробуджує) - громадські й політичні діячі періоду національно-культурного відродження слов’янських народів Австрійської імперії кінця XVIII - першої половини XIX ст., які боролися проти національного гніту, за пробудження національної свідомості, збереження і розвиток рідної мови, літератури й культури, народних традицій, відстоювали ідеї слов’ян, єдності й солідарності споріднених народів у цій боротьбі.
Перемишльські й закарпатські будителі, усвідомивши окремішність підавстрійських русинів та їхньої мови, започаткували формування української національної самосвідомості. Проте не наважилися писати живою мовою народу, послуговуючись штучною мовою, що була поєднанням мови простолюду з церковнослов’янською - так званим язичіем. Розвиток літературної мови на народній основі в західноукраїнських землях започаткували учасники «Руської трійці».
4. Діяльність «Руської трійці»
На початку 30-х років XIX ст. центром національного відродження став Львів.
Студенти Львівського університету, які одночасно були вихованцями греко-католицької семінарії, Маркіян Шашкевич, Іван Вагилевич, Яків Головацький, прагнучи піднести роль української мови, почали активно використовувати її в університеті й семінарії. Гурток друзів інші студенти називали «Руською трійцею» - за відданість трійчан українській (руській, як тоді казали ) мові.
Свою діяльність «Руська трійця» розпочала 1833 р. зі збирання українського фольклору в Галичині, на Буковині та в Закарпатті. Етнографічні експедиції переконали трійчан, що відродити українську мову в Галичині можна тільки через впровадження в літературу замість «язичія» живої народної мови.
Натхненником, організатором і лідером «Руської трійці» був М. Шашкевич. Однією з перших громадських акцій «Руської трійці» став його виступ українською мовою (зазвичай подібні промови виголошували латиною, польською, німецькою) на урочистих зборах у семінарії, присвячених дню народження імператора Франца І 12 лютого 1835 р. Наступного року, на свято Покрови, М. Шашкевич виголосив першу проповідь українською мовою в соборі Св. Юра.
Ще 1834 р. М. Шашкевич склав альманах літературних творів під назвою «Зоря», написаних живою українською мовою, увівши до нього власні твори, біографію Богдана Хмельницького, оповідання про опришків, народні пісні, присвячені козацькій добі, поезії своїх товаришів-трійчан. Цензор заборонив видання альманаху. Однак трійчани не відступилися від свого задуму. На основі «Зорі» невдовзі було підготовлено нову збірку - «Русалку Дністрову», яку вирішили друкувати в Буді в Угорщині, де цензура була не такою суворою. У жовтні 1836 р. було отримано дозвіл, а в грудні того самого року, датована 1837 р., книжка вийшла друком. Збірка містила частину матеріалів із забороненої «Зорі» та нові твори.
Альманах було написано живою народною мовою, правопис ґрунтувався на фонетичному принципі («Пиши так, як чуєш, а читай, як бачиш», зазначав М. Шашкевич).
ЗАУВАЖТЕ
«Русалка Дністрова» - перша книжка, опублікована українською мовою в західноукраїнських землях, що започаткувала розвиток у краї нової літератури.
ІСТОРИЧНА ПОСТАТЬ
Маркіян Шашкевич (1811-1843) - письменник, громадський і культурний діяч, лідер національного відродження на західних землях України. Закінчив богословський факультет Львівського університету та Греко-католицьку духовну семінарію у Львові. Духовний лідер «Руської трійці». Підготував перший у західноукраїнських землях шкільний підручник народною мовою - «Читанку для малих дітей» (1836 р., видана 1850 р.). Висміюючи тих, хто називав рідну мову хлопською, М. Шашкевич у вірші «Рідна мова» писав: «Руська мати нас родила, / Руська мати нас повила, / Руська мати нас любила; / Чому ж мова її немила?»
Доведіть на конкретних фактах, що діяльність «Руської трійці» вплинула на формування національної самосвідомості галицьких українців на першому етапі національного відродження. Який внесок трійчан у процес становлення літературної мови на народній основі? Як їхня діяльність сприяла відновленню історичної пам’яті?
Прочитайте фрагмент наукової праці, що, на думку дослідників, відображає зміст першої промови М. Шашкевича українською мовою у Львівській семінарії 12 лютого 1835 р., і дайте відповіді на запитання. • 1. Як у цій промові автор аргументує думку, що українці - повноправний народ серед інших слов’янських народів? • 2. Поміркуйте, які ідеї М. Шашкевича могли спричинити невдоволення австрійської влади, польської верхівки? • 3. Які твердження свідчили про розуміння автором процесів формування української національної самосвідомості?
«Русини - головний народ Східної Європи... Русини є слов’янського походження, і з-поміж усіх слов’ян цей народ, мабуть, єдиний зберіг у чистоті, повноті і молодечій силі первісну подобу. Від середини Галичини геть за Дон аж до Кавказу, від Тиси, Карпат і Чорного моря до Литви знайдеш ту саму мову, ті самі народні вірування, ті самі звичаї і обряди, те саме життя і серце, ту саму душу, отже, один і той самий народ, лише під різними іменами (русинів, червонорусів, малоросів, козаків). У своїй народній мові свою батьківщину вони називають Руссю, а себе - русинами... Несправедливо русинів у Галичині під назвою поляків, а тих, що живуть над Дніпром, під назвою великоросів або, як їх називають по-руськи, московитів зараховують [до цих націй]. Бо, незважаючи на належність до загальнослов’янського головного типу, ця нація має свої безсумнівні особливі прикмети в мові і характері, які відрізняють її як від поляків, так і від великоросів...»
Шашкевич М. «Русини»
ПЕРЕВІРТЕ, ЧОГО НАВЧИЛИСЯ
1. Установіть хронологічну послідовність подій.
• Вихід друком «Русалки Дністрової» • створення освітнього «Товариства галицьких греко-католицьких священників» у Перемишлі • початок діяльності «Руської трійці» у Львові.
2. Проілюструйте подані твердження, що характеризують соціально-економічне становище в західноукраїнських землях у першій половині XIX ст., конкретними фактами.
1. Прагнення уряду перетворити західноукраїнські землі на ринок збуту і джерело сировини. 2. Гальмування урядом розвитку промисловості. 3. Посилення визиску селян. 4. Пасивний опір та гострі соціальні протести селян.
3. Дайте відповіді на запитання
• 1. За яких обставин греко-католицьке духовенство перебрало керівництво українцями на Галичині? • 2. Якою була роль греко-католицького духовенства в національному відродженні українців? • 3. Що характерне для економічного становища західноукраїнських земель? • 4. З якими подіями та постатями пов’язана перша хвиля національного відродження в Галичині та Закарпатті?
4. Доберіть до імен історичних постатей їхні стислі характеристики.
- а) М. Шашкевич;
- б) І. Базилович;
- в) Л. Кобилиця;
- г) О. Духнович;
- д) М. Лучкай.
1. Засновник і керівник першого в Галичині освітнього товариства греко-католицьких священників, автор першої в Галичині «Граматики» книжної української мови. 2. Закарпатський будитель, автор вірша «Я Русин був, єсм і буду...». 3. Автор шеститомної «Історії карпатських русинів». 4. Автор першої наукової праці з історії Закарпаття - «Короткого нарису фундації Федора Коріатовича». 5. Організатор і лідер «Руської трійці», співавтор і співвидавець «Русалки Дністрової». 6. Очільник селянського руху на Буковині в 40-х роках XIX ст.
5. Визначаючи внесок «Руської трійці» в розвиток українського національного руху, І. Франко наголошував, що у трійчан, особливо в М. Шашкевича, задуми були далеко ширшими за просвітницькі; вони прагнули воскресити цілий народ український до нового життя, духовного і громадського. Доведіть слушність думки І. Франка уривками з джерел та конкретними прикладами діяльності членів «Руської трійці».
Цей контент створено завдяки Міністерству освіти і науки України