Підручник з Правознавства. 11 клас. Васильків - Нова програма

Цей підручник можна завантажити у PDF форматі на сайті тут.

ТЕМА 45. Набуття та реалізація права на землю. Захист власності на землю

Терміни та поняття, важливі для засвоєння теми:

• надувальна давність; • примусове відчуження земельних ділянок; • земельні спори; • підстави набуття та припинення права на землю; • органи, що розглядають земельні спори; • підстави виникнення права власності та права користування земельною ділянкою; • підстави припинення права власності на земельну ділянку; • порядок вирішення земельних спорів; • відповідальність за порушення земельного законодавства.

«Ніяка нація не зможе досягти процвітання, доки вона не усвідомить, що орати поле — таке ж гідне заняття, як і писати поему».

Джордж Вашингтон, перший Президент США

§ 45.1. Набуття та реалізація права на землю

45.1.1. Підстави набуття права на землю. Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами

Громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом. Передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених Земельним кодексом України, провадиться один раз по кожному виду використання.

Скористайтесь посиланням: https://is.gd/F9u0Ja або QR-кодом

45.1.3. Набувальна давність

Однією з підстав набуття права власності на земельну ділянку є набувальна давність.

Відповідно до ст. 119 Земельного кодексу України громадяни, які не мають документів, які б свідчили про наявність у них прав на цю земельну ділянку, можуть звернутися до органу державної влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування з клопотанням про передачу її у власність або надання у користування.

Умовами застосування набувальної давності є добровільність, відкритість і безперервність користування земельною ділянкою. Термін набувальної давності встановлений земельним кодексом протягом 15 років.

45.1.4. Набуття права власності на землю на підставі цивільних правочинів

Органи державної влади, Рада міністрів Автономної Республіки Крим та органи місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень, мають право здійснювати продаж земельних ділянок державної чи комунальної власності громадянам, юридичним особам та іноземним державам.

Громадяни та юридичні особи, зацікавлені у придбанні земельних ділянок у власність, подають заяву (клопотання) до відповідного органу виконавчої влади або сільської, селищної, міської ради чи державного органу приватизації. У заяві (клопотанні) зазначаються місце розташування земельної ділянки, її цільове призначення, розміри та площа, а також згода на укладення договору про оплату авансового внеску в рахунок оплати ціни земельної ділянки.

Орган державної влади, Рада міністрів Автономної Республіки Крим або орган місцевого самоврядування у місячний строк розглядає заяву (клопотання) і ухвалює рішення про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (якщо такий проект відсутній) та/або про проведення експертної грошової оцінки земельної ділянки (крім земельних ділянок площею понад 50 гектарів для розміщення відкритих спортивних і фізкультурно-оздоровчих споруд) чи про відмову в продажу із зазначенням обґрунтованих причин відмови.

Підставою для відмови в продажу земельної ділянки є:

а) неподання документів, необхідних для ухвалення рішення щодо продажу такої земельної ділянки;
б) виявлення недостовірних відомостей у поданих документах;
в) якщо щодо суб'єкта підприємницької діяльності порушена справа про банкрутство або припинення його діяльності;
г) встановлена цим Кодексом заборона на передачу земельної ділянки у приватну власність;
ґ) відмова від укладення договору про оплату авансового внеску в рахунок оплати ціни земельної ділянки.

Ціна земельної ділянки визначається за експертною грошовою оцінкою, що проводиться суб’єктами господарювання, які є суб’єктами оціночної діяльності у сфері оцінки земель відповідно до закону.

Договір купівлі-продажу земельної ділянки підлягає нотаріальному посвідченню. Документ про оплату або про сплату першого платежу (у разі продажу земельної ділянки з розстроченням платежу) є підставою для видачі державного акта на право власності на земельну ділянку та її державної реєстрації.

Покупцями земельних ділянок сільськогосподарського призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва можуть бути:

а) громадяни України, які мають сільськогосподарську освіту або досвід роботи у сільському господарстві чи займаються веденням товарного сільськогосподарського виробництва;
б) юридичні особи України, установчими документами яких передбачено ведення сільськогосподарського виробництва.

Переважне право купівлі земельних ділянок сільськогосподарського призначення мають громадяни України, які постійно проживають на території відповідної місцевої ради, де здійснюється продаж земельної ділянки, а також відповідні органи місцевого самоврядування.

Громадяни та юридичні особи України, а також територіальні громади та держава мають право набувати у власність земельні ділянки на підставі міни, ренти, дарування, успадкування та інших цивільно-правових угод. Укладення таких угод здійснюється відповідно до Цивільного кодексу України.

Виконайте в команді

Систематизуйте інформацію, отриману на основі змісту норм Земельного кодексу України та зобразіть її стисло у вигляді таблиці чи схеми:

— «Підстави набуття права на землю із земель державної та комунальної власності».

— «Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами».

Практичне завдання

Застосуйте знання з теми, виконавши завдання:

Підготуйте довідкову таблицю «Норми безоплатної передачі земельних ділянок громадянам»

§ 45.2. Припинення права власності на землю

45.2.1. Підстави припинення права власності на земельну ділянку та користування нею

Мовою нормативно-правового акту

ЗЕМЕЛЬНИЙ КОДЕКС УКРАЇНИ, 2002

Редакція від 01.01.2019

http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14

Стаття 140. Підстави припинення права власності на земельну ділянку

Підставами припинення права власності на земельну ділянку є:

а) добровільна відмова власника від права на земельну ділянку;
б) смерть власника земельної ділянки за відсутності спадкоємця;
в) відчуження земельної ділянки за рішенням власника;
г) звернення стягнення на земельну ділянку на вимогу кредитора;
ґ) відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності та для суспільних потреб;
д) конфіскація за рішенням суду;
е) невідчуження земельної ділянки іноземними особами та особами без громадянства у встановлений строк у випадках, визначених цим Кодексом.

Стаття 141. Підстави припинення права користування земельною ділянкою

Підставами припинення права користування земельною ділянкою є:

а) добровільна відмова від права користування земельною ділянкою;
б) вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом;
в) припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій;
г) використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам;
ґ) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням;
д) систематична несплата земельного податку або орендної плати;
е) набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці;

Стаття 142. Добровільна відмова від права власності або права постійного користування земельною ділянкою

1. Припинення права власності на земельну ділянку у разі добровільної відмови власника землі на користь держави або територіальної громади здійснюється за його заявою до відповідного органу.
2. Органи виконавчої влади або органи місцевого самоврядування у разі згоди на одержання права власності на земельну ділянку укладають угоду про передачу права власності на земельну ділянку. Угода про передачу права власності на земельну ділянку підлягає нотаріальному посвідченню.
3. Припинення права постійного користування земельною ділянкою у разі добровільної відмови землекористувача здійснюється за його заявою до власника земельної ділянки.
4. Власник земельної ділянки на підставі заяви землекористувача приймає рішення про припинення права користування земельною ділянкою, про що повідомляє органи державної реєстрації.

45.2.2. Підстави примусового припинення прав на земельну ділянку

Мовою нормативно-правового акту

ЗЕМЕЛЬНИЙ КОДЕКС УКРАЇНИ, 2002

Редакція від 01.01.2019

http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14

Стаття 143. Підстави для примусового припинення прав на земельну ділянку

Примусове припинення прав на земельну ділянку здійснюється у судовому порядку у разі:

а) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням;
б) неусунення допущених порушень законодавства (забруднення земель радіоактивними і хімічними речовинами, відходами, стічними водами, забруднення земель бактеріально-паразитичними і карантинно-шкідливими організмами, засмічення земель забороненими рослинами, пошкодження і знищення родючого шару ґрунту, об'єктів інженерної інфраструктури меліоративних систем, порушення встановленого режиму використання земель, що особливо охороняються, а також використання земель способами, які завдають шкоди здоров'ю населення) в строки, встановлені вказівками (приписами) центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері здійснення державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі;
в) конфіскації земельної ділянки;
г) примусового відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності;
ґ) примусового звернення стягнень на земельну ділянку за зобов’язаннями власника цієї земельної ділянки;
д) невідчуження земельної ділянки іноземними особами та особами без громадянства у встановлений строку випадках, визначених цим Кодексом.

45.2.3. Викуп земельних ділянок для суспільних потреб. Примусове відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності

Відповідно до Земельного кодексу України та Закону України «Про відчуження земельних ділянок, інших об'єктів нерухомого майна, що на них розміщені, які перебувають у приватній власності, для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності» від 17 листопада 2009 року відчуження земельних ділянок, інших об'єктів нерухомого майна, що на них розміщені, для суспільних потреб або з мотивів суспільної необхідності — перехід права власності на земельні ділянки, інші об'єкти нерухомого майна, що на них розміщені, які перебувають у власності фізичних або юридичних осіб, за плату в державну чи комунальну власність шляхом їх викупу чи примусового відчуження для потреб держави, територіальної громади, суспільства в цілому.

Під примусовим відчуженням земельних ділянок розуміють перехід права власності на земельні ділянки, інші об'єкти нерухомого майна, що на них розміщені, які перебувають у власності фізичних або юридичних осіб, до держави чи територіальної громади з мотивів суспільної необхідності за рішенням суду.

Такий перехід права власності може бути зумовлений як суспільною необхідністю, так і суспільними потребами.

Під суспільною необхідністю треба розуміти обумовлену загальнодержавними інтересами або інтересами територіальної громади виключну необхідність, для забезпечення якої допускається примусове відчуження земельної ділянки, інших об'єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, у встановленому законом порядку.

Під суспільною потребою розуміють обумовлену загальнодержавними інтересами або інтересами територіальної громади потребу у земельних ділянках, зокрема тих, на яких розміщені об’єкти нерухомого майна, викуп яких здійснюється в порядку, встановленому законом.

Примусове відчуження може здійснюватися на підставі рішення суду шляхом викупу земельної ділянки, за умови відшкодування їх вартості відповідно до закону.

45.2.4. Земельні спори. Органи, що розглядають земельні спори

Земельні спори — це спори, що виникають між громадянами чи юридичними особами з приводу володіння, користування чи розпорядження земельними ділянками. Вирішення земельних спорів, яке здійснюється компетентними органами держави, є одним зі способів захисту прав та законних інтересів власників землі, землекористувачів, орендарів.

Здебільшого спори виникають із приводу використання земельних ділянок. Предметом спору можуть бути також земельні інтереси громадян та юридичних осіб. Наприклад, відмову органу місцевого самоврядування надати земельну ділянку громадянин вправі оспорити в судовому порядку.

Порядок вирішення земельних спорів регулюється Земельним кодексом України, який за підвідомчістю поділяє їх на такі, що підвідомчі: судам; органам місцевого самоврядування; органам виконавчої влади з питань земельних ресурсів.

Виключно судом вирішуються земельні спори з приводу володіння, користування і розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, а також спори щодо розмежування територій сіл, селищ, міст, районів та областей.

Органи місцевого самоврядування вирішують земельні спори у межах населених пунктів щодо меж земельних ділянок, що перебувають у власності і користуванні громадян, та додержання громадянами правил добросусідства, а також спори щодо розмежування меж районів у містах.

Земельне законодавство встановлює порядок розгляду спорів органами місцевого самоврядування та органами виконавчої влади з питань земельних ресурсів. Вони розглядаються за заявою однієї зі сторін у місячний термін з дня подання.

Земельні спори розглядаються за участю зацікавлених сторін, які мають бути завчасно повідомлені про час і місце розгляду спору. У разі відсутності однієї зі сторін під час першого вирішення питання і відсутності згоди на розгляд питання розгляд спору переноситься. Повторне відкладання розгляду спору можливе лише з поважних причин.

Рішення передається сторонам у 3-денний термін з часу його прийняття і може бути оскаржене у судовому порядку.

Виконайте в команді

1. Визначте, у якому випадку громадянам можуть бути передані земельні ділянки у власність безоплатно.

2. Які існують підстави для примусового відчуження земельних ділянок?

Практичне завдання

Застосуйте знання з теми для аналізу правових ситуацій

Правова ситуація 1. Для підготовки і проведення фінальної частини чемпіонату Європи з футболу 2012 року в Україні Кабінет міністрів України доручив Львівській облдержадміністрації викупити до 1 червня 2009 року 30 ділянок загальною площею 17,22 га та забезпечити їх надання державному підприємству «Міжнародний аеропорт «Львів» у постійне користування. Для цього Кабінетом Міністрів України було ухвалено розпорядження від 22.06.2009 р. «Про викуп земельних ділянок для суспільних потреб та надання їх у постійне користування». Відповідно до цього розпорядження Львівська облдержадміністрація запропонувала усім 30 власникам цих земельних ділянок їх викупну ціну. Проте більшість власників земельних ділянок із цією ціною не погодилися, вважаючи її суттєво заниженою. Проаналізуйте ситуацію. Які можливі шляхи вирішення даного питання?

Правова ситуація 2. У зв’язку з організацією проведення фінальної частини чемпіонату Європи з футболу 2012 року виникла потреба будівництва дороги і стадіону на землях, що належать на праві приватної власності мешканцям с. Зубра у Львівській області. Громадяни Іваненко, Петренко, Василенко та Микитенко не погодилися із запропонованою їм викупною ціною і не дали згоди на викуп належних їм земельних ділянок. За яких умов і в якому порядку можливе примусове відчуження земельних ділянок для суспільних потреб? Який орган правомочний вирішувати цей спір?

Для закріплення теми 45:

1. Назвіть підстави набуття і припинення права на землю.

2. Визначте органи, що розглядають земельні спори.

3. Опишіть порядок вирішення земельних спорів.

4. Схарактеризуйте відповідальність за порушення земельного законодавства.

5. Наведіть приклади набуття права земельної власності на підставі цивільних правочинів.

Це важливо!

Практичне заняття 11

Відповідальність за порушення земельного законодавства

Скористайтесь посиланням: https://is.gd/jogE4n або QR-кодом

Завдання для формування та перевірки ключових і предметних компетентностей до розділу 9

«Земельне право України»

Правові предметні компетентності

ОЗНАКАМИ (РИСАМИ) ПРАВОЧИНУ Є:
1. Правочин є вольовим актом, у якому поєднується бажання особи досягнути певного результату (воля), так і реальні дії, спрямовані на його досягнення (волевиявлення). Наприклад, для отримання у власність велосипеда бажання (воля) досягнути цієї мети має бути поєднано з волевиявленням (укладенням договору купівлі-продажу велосипеда). Волевиявлення може відбуватися у різні способи передбачені законом:	а) усно — суб’єкт правовідносин висловлює свою волю словесно, однак без письмової фіксації (наприклад, купівля продовольчих товарів на ринку);
	б) письмово — суб’єкт правовідносин висловлює свою волю словесно, з подальшою фіксацією у паперовій формі (наприклад, видача боргової розписки);
	в) у певних діях (конклюдентна форма) — суб’єкт правовідносин не висловлює своєї волі словесно, але вчиняє певні дії, що ведуть до її (волі) реалізації (наприклад, сплачує карткою чи жетоном проїзд у метро, поповнює рахунок на телефоні);
	г) у мовчанні — суб’єкт правовідносин не висловлює своєї волі словесно і не вчиняє дій, однак наслідком цього стає зміна чи припинення правовідносин. Мовчання має правове значення, якщо це передбачено домовленістю сторін або законом (наприклад, при оренді житла сторони домовилися, що якщо по закінченню строку договору оренди жодна зі сторін не наполягатиме на його припиненні, він вважатиметься продовженим на той самий строк і на тих самих умовах).
2. Правочин завжди є дією суб’єктів цивільних відносин, які є юридично рівними. За цією ознакою правочини відрізняють від адміністративних актів, які видають органи державної влади та органи місцевого самоврядування. Зазначені акти також можуть регулювати майнові та немайнові відносини. Водночас, на відміну від правочинів, за своєю природою вони є владними актами, а отже, правовідносини на підставі цих актів виникають незалежно від волі іншого учасника відносин. Наприклад, згода на укладення договору купівлі-продажу машини бути надана як продавцем, так і покупцем (правочин), натомість примусове відчуження майна у період надзвичайного чи воєнного стану відбувається на основі рішення уповноваженого органу і не потребує згоди власника цього майна (адміністративний акт).
3. Правочин завжди є правомірною дією. Правомірність означає, що він є дозволеною дією та породжує правові наслідки, на які був спрямований. Натомість дії, які ведуть до порушення цивільних прав, не відповідають установленим у законодавстві вимогам, не можуть вважатися правочином. Якщо неправомірні дії вчиняються під виглядом правочину (наприклад, укладання договору купівлі-продажу особою, яка не мала права розпоряджатися проданим майном), то такий правочин пізніше буде визнаний недійсним. Стаття 204 Цивільного кодексу України закріплює презумпцію правомірності правочину, а саме: правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
4. Правочин завжди спрямований на досягнення певного правового результату, який виражається у встановленні, зміні чи припиненні цивільних правовідносин. За цією ознакою правочини відрізняються від юридичних вчинків, які також є правомірними діями суб’єктів цивільного права, що призводять до виникнення, зміни чи припинення правовідносин незалежно від прагнення суб’єктів досягнути певного правового результату. Так авторські правовідносини виникають незалежно від бажання письменника, що написав твір. Однак укладання договору про видання чи екранізацію цього твору зумовлюється волею письменника, його спрямованістю на встановлення нових правовідносин.
ПРИНЦИПИ ОПОДАТКУВАННЯ В УКРАЇНІ (за ст. 4 Податкового кодексу України)
загальність оподаткування	- кожна особа зобов’язана сплачувати встановлені цим Кодексом, законами з питань митної справи податки та збори, платником яких вона є згідно з положеннями цього Кодексу
рівність усіх платників перед законом	- недопущення будь-яких проявів податкової дискримінації, забезпечення однакового підходу до всіх платників податків незалежно від соціальної, расової, національної, релігійної належності, форми власності юридичної особи, громадянства фізичної особи, місця походження капіталу
соціальна справедливість	- установлення податків та зборів відповідно до платоспроможності платників податків
економічність оподаткування	- установлення податків та зборів, обсяг надходжень від сплати яких до бюджету значно перевищує витрати на їх адміністрування
нейтральність оподаткування	- установлення податків та зборів у спосіб, який не впливає на збільшення або зменшення конкурентоздатності платника податків
фіскальна достатність	- встановлення податків та зборів з урахуванням необхідності досягнення збалансованості витрат бюджету з його надходженнями
стабільність	- зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніше як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діятимуть нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року
рівномірність та зручність сплати	- установлення строків сплати податків та зборів, виходячи із необхідності забезпечення своєчасного надходження коштів до бюджетів для здійснення витрат бюджету та зручності їх сплати платниками
єдиний підхід до встановлення податків та зборів	- визначення на законодавчому рівні усіх обов’язкових елементів податку
невідворотність настання визначеної законом відповідальності у разі порушення податкового законодавства
презумпція правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов’язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість ухвалити рішення на користь як платника податків, так і органу контролю

Попередня

Сторінка

Наступна

Сторінка

Зміст

Цей контент створено завдяки Міністерству освіти і науки України