Громадянська освіта. Інтегрований курс. Рівень стандарту. Повторне видання. 10 клас. Васильків

§ 6. Соціальна мобільність

• стратифікація • нерівність • марґінальність • креативність • мобільність • адаптивність • міграція

До високого становища ведуть два шляхи: протоптана пряма дорога та обхідна стежка, яка є набагато коротшою.

Жан де Лабрюєр, французький письменник-мораліст

6.1. Соціальна нерівність

З давніх-давен багато мислителів намагалися з’ясувати, чи може існувати суспільство без соціальної нерівності. У всіх народів можна знайти легенди про те, що в давнину існував «золотий вік» — час, коли всі люди були рівними і жили в достатку та злагоді. Однак жодному суспільству ще не вдалося втілити ідею соціальної рівності в життя. Це пояснюється тим, що соціальна нерівність не зумовлена якимось одним чинником, а є багатовимірною і виявляється в найрізноманітніших сферах суспільного життя: це нерівність батьків і дітей, керівників і підлеглих, лідерів і послідовників тощо. Нерівність властива всім типам людського суспільства й навіть примітивним суспільствам, де не існує майнової відмінності, проте все одно є відмінність між різними індивідами, між чоловіками і жінками, між молодими і старими, сильними та слабкими, здоровими і хворими тощо. Ступінь нерівності різних прошарків населення залежить від рівня цивілізованості суспільства. Ставлення до перелічених категорій осіб як до нерівних вже не є нормою.

Щоб описати соціальну нерівність, соціологи застосовують термін «соціальна стратифікація». Цей прийом схожий на відоме вам з історії умовне зображення структури єгипетського суспільства у вигляді піраміди, на вершині якої фараон, нижче — жерці, воїни, чиновники, ремісники, селяни, а в основі піраміди — раби.

Соціальна стратифікація — це сукупність розміщених у вертикальному порядку соціальних прошарків (з лат. stratum — прошарок і fatio — роблю).

6.2. Мобільність і адаптивність людини

У межах соціальної структури відбувається постійне переміщення індивідів і груп як з одного прошарку до іншого, так і в межах того самого прошарку. Розрізняють вертикальну та горизонтальну соціальну мобільність.

Вертикальна соціальна мобільність — переміщення з одного прошарку до іншого. Буває висхідною і низхідною.

Горизонтальна соціальна мобільність — перехід з однієї соціальної групи в іншу в межах одного прошарку (наприклад, перехід з однієї сім’ї в іншу, таку саму за своїм соціальним статусом, або переїзд з одного місця проживання в інше без зміни свого соціального статусу, як-от: доцент Львівського університету стає доцентом Харківського університету).

Також розрізняють індивідуальну соціальну мобільність і групову (остання, зазвичай, є наслідком серйозних соціальних зрушень, таких як революції чи економічні перетворення, іноземні інтервенції або зміни політичних режимів тощо). Образно кажучи, випадок низхідної індивідуальної соціальної мобільності нагадує падіння людини з корабля, а групової — корабель, що затонув з усіма людьми, які перебували на борту.

У суспільстві, яке розвивається стабільно, без потрясінь, переважають не групові, а індивідуальні переміщення по вертикалі, тобто підіймаються й опускаються сходинами соціальної ієрархії не політичні, професійні, станові чи етнічні групи, а окремі індивіди.

Із поняттями горизонтальної і вертикальної соціальної мобільності також тісно пов’язане поняття міграції.

Міграція — це процес зміни постійного місця проживання індивідів чи соціальних груп: переміщення в інший регіон країни або в іншу країну. Міграцією є також переїзд на проживання із села в місто і назад.

Міграційний процес тісно пов’язаний як із горизонтальною, так і з вертикальною мобільністю, тому що кожен індивід-мігрант, крім переходу в іншу соціальну групу, прагне знайти на новому місці кращі економічні, політичні чи соціальні умови існування. Причиною вимушеної міграції може стати якесь стихійне лихо або війна. Саме масову вимушену міграцію переживаємо сьогодні в Україні у зв’язку з повномасштабною російсько-українською війною, зумовленою агресією Російської Федерації.

Розрізняють міграцію міжнародну (переїзд з однієї держави в іншу) і внутрішню (переїзд у межах однієї країни). Обидва види міграції є природними й нормальними до певних меж. У тому разі, коли кількість мігрантів перевищує певний рівень (він є різним для різних країн і регіонів), міграція стає надлишковою, і розглядають її уже як негативне явище. Надлишкова міграція може призвести до зміни демографічного складу регіону (наприклад, виїзд молоді і «старіння» населення, переважання чоловіків або жінок у регіоні), до нестачі або, навпаки, до надлишку робочої сили, до неконтрольованого зростання міст, до негативних змін у культурі регіону та багатьох інших наслідків. Раптове переміщення великої кількості населення внаслідок війни створює нові виклики та збільшує вже наявні — як для приймаючих громад, так і для громад, з яких відбувається відтік людей.

Мобільність значною мірою залежить від мотивації індивідів і їхніх стартових можливостей. Причому можливості для вертикальної мобільності різні в кожному суспільстві і можуть змінюватися.

Рухаючись сходинами соціальної ієрархії та змінюючи географічне місце проживання, люди повинні весь час пристосовуватися до норм і цінностей нового соціального оточення. Процес пристосування до змінних умов називають адаптацією (лат. adapto — пристосовую).

Адаптивність — це вроджена та набута здатність до адаптації, тобто пристосування до всієї багатоманітності життя за будь-яких умов.

Адаптивність особистості

Кожна людина має різний ресурс адаптивності: хтось легко пристосовується до нових норм і цінностей, а комусь цей процес дається важче. Здатність адаптуватися в умовах тієї соціальної групи, членом якої особа хоче або змушена стати, тобто сприйняти її субкультуру, спосіб життя, є своєрідним «ситом», що «просіює» індивідів, дозволяючи одним із них закріпитися в межах певного соціального прошарку, а іншим — ні. Щоб закріпитися в новому прошарку, особа мусить прийняти спосіб життя цієї суспільної групи, співвідносити свою поведінку із усталеними у ній нормами і правилами, має досягти визнання з боку значущих представників цієї соціальної верстви. Нерідко це вимагає надто високого психологічного напруження і виявляється непосильним для деяких людей. Згадайте хоча б п’єси Жана-Батіста Мольєра «Міщанин-шляхтич» або Івана Карпенка-Карого «Мартин Боруля», гумор яких побудований на тому, що виходець із нижчого соціального стану виявляється нездатним засвоїти спосіб життя і субкультуру вищого соціального прошарку.

6.3. Марґінальність

У соціології для описання такої ситуації, коли людина виявляється нездатною адаптуватися до чужої для неї субкультури, існує поняття «марґінальність».

Марґінальність (від лат. margo — край, межа, кордон) — це пограничний стан індивіда або соціальної групи щодо суспільства чи якоїсь суспільної верстви.

Марґінал — це індивід, який утратив свій попередній соціальний статус і виявився нездатним адаптуватися до того соціокультурного середовища, у межах якого він змушений функціонувати.

Марґінальна особистість — це людина, яка у своєму культурному житті і в традиціях внутрішньо належить до двох різних народів або соціальних груп. Це людина на межі двох культур і двох суспільств. Марґінальність загалом призводить до появи відчуття розгубленості й невпевненості. Марґіналом може стати, наприклад, інженер, який втратив роботу за спеціальністю і змушений торгувати на ринку, але не адаптувався на новому місці, відчуває приниження від свого нового соціального становища. Від старих цінностей і звичок він відмовлятися не може і не хоче, а нові сприймати не бажає.

Численні марґінальні групи виникають тоді, коли відбувається масова міграція чи «виштовхування» зі звичних соціальних умов певної частини населення (втрата роботи, позбавлення громадянських чи політичних прав тощо). Марґіналізація охоплює широкі верстви суспільства в умовах його реструктуризації, політичної та економічної нестабільності. Якщо марґінальні групи починають становити в суспільстві помітну частину, то вони можуть стати для суспільства джерелом небезпеки, позаяк дуже часто марґінали не просто не сприймають основних цінностей спільноти, у якій проживають, а й вважають їх ворожими.

Варто зазначити, що в сучасному суспільстві термін «марґінал» не завжди має негативне навантаження. Бути не таким, як усі, вирізнятися — це може бути модно і навіть престижно. Позитивні сторони марґінальності можна вбачати в тому, що: а) марґінали мобільніші, ніж звичайні люди, їм легше переїхати в економічно вигідніший район, знайти ліпшу роботу, змінити професію; б) завдяки своїй несхожості з іншими членами суспільства деякі марґінали можуть побудувати на цьому свій бізнес, наприклад, етнічний марґінал може відкрити крамницю з товарами, які виробляє його народ; в) завдяки своїй гнучкості марґінали часто привносять у суспільство щось нове, прогресивне.

Практичне завдання. Виконайте в команді

1. Наведіть приклади масової появи марґінальних груп у суспільстві. 2. Чим це зумовлено? 3. Яку небезпеку може становити?

6.4. Креативність

Це порівняно новий термін, який увели для позначення революційного і творчого мислення, що має конструктивний характер. Терміном «креативний» позначають творчість, що не тільки висуває ідеї, а й доводить їх до конкретного практичного результату. А слово «творчий» залишається зі своїм вихідним значенням, що не розрізняє діяльність результативну та безрезультатну.

Креативність (лат.creatio — створення) — це здатність створювати і знаходити нові оригінальні ідеї, відхиляючись від прийнятих схем мислення успішно вирішувати завдання нестандартно. Це бачення проблем під іншим кутом та їх розв'язання унікальним способом.

Виокремлюють чотири основні характеристики креативності:

1) Продуктивність — характеризує швидкість творчого мислення і визначається кількістю створених нових ідей і предметів за одиницю часу. Що вища творча продуктивність людини, то більше нових ідей вона може створити.

2) Гнучкість — характеризує здатність пропонувати творчі рішення, що ґрунтуються на різних алгоритмах або з різних галузей знань. У людини може бути висока творча продуктивність, однак її ідеї можуть бути однорідними. Тому гнучкість мислення є дуже важливим чинником креативності.

3) Оригінальність — описує своєрідність креативного мислення, незвичайність підходу до вирішення творчих завдань і визначається кількістю рідкісних рішень та оригінальністю структури відповіді.

4) Складність — визначається деталізованістю образів творчого мислення, виробленістю пропонованих ідей. Важливо, щоб креативність людини була логічною, обґрунтованою. Наприклад, винахідник має створювати нові продукти з продуманим механізмом роботи, які виконують певну поставлену мету. А інноваційний підприємець повинен пропонувати рентабельні бізнес-ідеї, на які є попит. Властивість складності креативного мислення — це опція, що показує, наскільки життєздатними і професійними є креативні ідеї.

Поміркуйте разом

1. Що, на вашу думку, важливіше: здатність до творчого мислення чи здатність до креативного мислення?
2. У яких видах діяльності, на вашу думку, більше потрібне креативне мислення, а в яких — творче? Наведіть приклади.

Для завершення теми:

1. Що таке мобільність, адаптиеність, креативність?
2. Як ви розумієте значення вислову «Міграційний процес тісно пов'язаний як із горизонтальною, так і з вертикальною мобільністю»?
3. Які основні ознаки креативного мислення?
4. Наведіть приклади соціальної мобільності в сучасному суспільстві.
5. Порівняйте поняття «креативне мислення» і «творче мислення».
6. Підготуйте повідомлення про соціальну стратифікацію сучасного суспільства. Спробуйте зобразити основні ідеї повідомлення візуально.
7. Підготуйте ідеї для реалізації проектів, які допоможуть зробити навчання у вашій школі цікавішим і комфортнішим. Будьте креативними.

Зміст