Громадянська освіта. Інтегрований курс. Рівень стандарту. Повторне видання. 10 клас. Васильків

§ 29. Медіа та демократія

• цензура • обмеження • заборона • медіаполітика • медіасередовище • суспільне мовлення

«Медіа є стражем демократії, але тільки якщо еони діють свідомо і відповідально».

Томас Джефферсон, третій президент США, один з головних авторів Декларації незалежності США

29.1. Що таке цензура?

Цензура (лат.censura) — контроль провладних структур за змістом і розповсюдженням інформації, медіатексту (друкованої продукції, музичних творів, творів образотворчого мистецтва, кіноматеріалів, радіоефірів та телебачення, інтернет-ресурсів).

Мовою оригіналу

Конституція України

Стаття 15. Суспільне життя в Україні ґрунтується на засадах політичної, економічної та ідеологічної багатоманітності.

Жодна ідеологія не може визнаватися державою як обов'язкова.

Цензура заборонена.

Держава гарантує свободу політичної діяльності, не забороненої Конституцією і законами України.

У деяких ситуаціях цензура стосується і приватного листування, а все задля обмеження поширення ідей, які можуть «нашкодити» владі. Ці два випадки державної цензури відрізняються формою і механізмом їхньої реалізації.

У першому випадку, коли цензура відкрита, держава прямо втручається в свободу слова і регулює певний вид інформації, що вивчається, публікується та поширюється. У такому разі держава використовує законодавство, щоб обмежити доступ до деяких ідей, і вважає, що це потрібно для захисту національної безпеки, громадського порядку або моралі.

У другому випадку, коли цензура є прихованою, держава використовує різні методи залякування, щоб змусити громадян не висловлювати свої ідеї або погляди. Це може бути шантаж, переслідування, тиск на медіа та інші методи, які впливають на свободу слова та права на вільне висловлювання думок.

В обох випадках державна цензура може обмежувати свободу слова та права на вільне висловлювання думок, що буде мати негативні наслідки для демократії, свободи та розвитку суспільства. Тому важливо підтримувати свободу слова та вільне висловлювання думок як основні принципи демократії та прав людини.

Практичне завдання. Виконайте в команді

Прочитайте текст. Придумайте заголовок до нього. Складіть тези. Сформулюйте «рухомий рядок» для інформаційної телепередачі та її анонс.

Поняття «цензура» (нім. Zensur, з лат. censura — посада цензора, вимогливого критика, від censere — оцінювати, висловлювати судження) асоціюється насамперед з обмеженнями (аж до заборон), які накладають на засоби масової інформації, твори мистецтва, науки. Ці обмеження накладають органи влади або ж створені ними офіційні суспільні інституції та уповноважені посадовці.

Уперше посаду цензора було запроваджено ще в Стародавньому Римі. Там цензор (censor) мав давати оцінку стану публічної моралі, але головне його завдання все ж полягало в проведенні цензу — перепису всіх громадян та їхньої класифікації за різними економічними й політичними ознаками.

З часом поняття цензури почали вживати стосовно різних заборон чи обмежень у сфері медіа. Заборони чи обмеження накладають на медіа зазвичай або з метою захисту влади, панівної релігії від критики, або ж з метою захисту аудиторії від негативних медійних впливів. При цьому заборони можуть бути накладені як на весь медіатекст, так і на окрему його частину.

Історія подібних заборон сягає стародавнього світу. Так, у 213 році до н. е. перший імператор Китаю Цінь Ши Хуан-ді, відомий як творець Великої китайської стіни, своїм декретом наказав знищити всі книги, крім сільськогосподарських, астрологічних, фармакологічних і медичних. Серед спалених книг були і твори мислителя Конфуція. Покаранню підлягав і той, хто зберігав у себе вдома заборонені книги. Це одне з перших свідчень тотальної цензури.

На жаль, прикладів масової цензури цілком достатньо. Згадаймо поміж них і знищення в ході воєнних дій, які провадила армія Юлія Цезаря у 48 році до н. е., Александрійської бібліотеки, цього «фундаменту західної культури». Масове знищення книг Александрійської бібліотеки повторилося ще в 391 та 642 роках під час наступу християнства і мусульманства.

Подібні варварські напади цензури відбувалися й у XX столітті, зокрема в нацистській Німеччині й Радянському союзі.

Цензура як релігійна і світська інституція, що покликана систематично контролювати процеси створення, поширення і зберігання медіатекстів, починає горезвісну ходу майже відразу ж після появи друкарського верстата. Адже в ньому церковна і світська влада відчула реальну загрозу своїм цінностям, інтересам, діям. Адже можливість швидко й масово тиражувати книги посилювала їхній вплив на аудиторію. З появою і поширенням кожного наступного за друкованою книгою медіа свої масштаби розширювала й цензура.

В Україні цензура виконувала особливу місію: нищення національної свідомості, самої ідеї України як держави. Звідси — і накази Петра І друкарням у Києві й Чернігові не друкувати книги без згоди Духовної колегії (пізніше Святого Синоду), і заборона творів Тараса Шевченка, і Валуєвський циркуляр 1863 з вимогою заборонити українські книги (духовні і шкільні видання), і Емський указ 1876 Олександра II про заборону публікувати взагалі будь-які (аж до нотних текстів) книжки українською мовою. Найбільшого розмаху набула цензура в Україні минулого століття. Її кульмінація припадає на роки сталінізму, коли забороняли медіатвори, що не відповідали критеріям цензурних інституцій, коли було зроблено спробу (причому небезуспішну) контролювати сам творчий процес, коли викорінювалося будь-яке вільнодумство, а фізичне нищення творців медіа (письменників, митців, публіцистів, журналістів, науковців) стало «найефективнішою» формою цензури.

У 2001-2004 роках існувала практика «темників» (від слова «тема»). Так називали закриті директиви, які керівництво українських ЗМІ отримувало від органів державної влади. Темники містили інструкції щодо того, як саме треба висвітлювати в новинах політичні події в Україні. Керівництво національних телеканалів опинилося під тиском погроз і примусу з боку президентської адміністрації щодо дотримання рекомендацій темників. Редактори встановлювали політичні рамки і відслідковували зміст новин, отож тиск на журналістів посилювався. Під час президентської кампанії 2004 року витяги з темників публікував опозиційний сайт «Українська правда». Тодішня влада заперечувала свою причетність до темників і навіть сам факт їхнього існування. Після Помаранчевої революції практику темників щодо українських ЗМІ припинили.

Цензура є негативним соціокультурним явищем, оскільки вона обмежує свободу людей та перешкоджає вільному потоку інформації. Цензура може мати наслідки для демократії та прав людини, оскільки призводить до ущемлення свободи слова та інформаційної свободи, які є одними з основних принципів демократії. Цензура є негативним явищем, яке не повинно мати місце в сучасному суспільстві, де мають поважати права людини, свободу слова та інформаційну свободу.

Практичне завдання. Виконайте індивідуально

Проаналізуйте текст і визначте речення, які, на вашу думку, є помилковими. Обґрунтуйте свій вибір.

«Це трішки хибне враження вважати цензуру негативним явищем, цензура — необхідний інститут держави, цензура покликана контролювати поширення інформації, яка не завжди позитивно впливає на суспільство, а в період війни, ми вже знаємо, інформація стає необхідною зброєю. Також цікавим фактом є те, що в історії не було держави без певного цензурного втручання. Кожна держава встановлює потрібний діапазон дозволеної до поширення інформації в суспільстві, усе залежить від сутності політичного режиму, рівня демократизації провладних структур. Не останню позицію займає й сама інформація, бо може нести як пропаганду, так і контрпропаганду».

Зазвичай, відкритий тип цензури передбачає вертикаль бюрократичних установ, що функціонують на основі розробленої нормативної бази. Однак у деяких «демократичних» державах є прихована цензура, яка тотально контролює і чинить тиск на ЗМІ.

Виправдовують цензуру запобіганням дестабілізації суспільства, поширенням «хибних» думок, ідей, традицій, знань. Здебільшого, роль цензорів отримують представники органів влади, чиновники, спецслужби, власники засобів масмедіа, які безпосередньо впливають на ЗМІ, забезпечуючи потрібні політичні вподобання.

Питання цензури під час війни дуже актуальне, оскільки інформація має різне наповнення, деколи це наповнення може зашкодити державним інтересам, може пролити світло на події, котрі мають залишатися нерозголошеними. Яскравим прикладом є російські терористичні ракетні обстріли України в період з лютого 2022 р. Більшість інформації російська влада черпала із соціальних мереж. Тому питання домовленостей про нерозголошення певної інформації повинне пройти нормативно-правовий аналіз.

Карикатурне зображення цензури, Франція, 1874 р.

Спалення книг у нацистській Німеччині, 1930-ті рр.

Багаття, у якому російські окупанти спалили книжки з історії України, 2022 рік

Варто кожному, хто береться за «перо» чи працює в інформаційному просторі, дотримуватися самоцензури, де автор чи редакція з тих чи тих причин розуміє, що є ситуації, коли недоречно «називати речі своїми іменами». Подібне явище ще називають політична коректність.

Додаткова інформація

Про самвидав

Для означення публікацій, що були розповсюджені неофіційно, без дозволу влади, використовують термін «самвидав». Ці непідцензурні видання з’являлися в Україні в 60-70-х роках XX століття і були заборонені за політичними мотивами. Самвидав з'явився в Україні як засіб боротьби за свободу слова та інформації. Такі видання часто готували та видруковували в домашніх умовах, або переписували вручну чи тиражували як фотокопії. Розповсюджували їх нелегально. Прикладами українського «самвидаву» є трактат Івана Дзюби «Інтернаціоналізм чи русифікація?», опублікований, у формі листа до ЦК КПУ у грудні 1965 р., збірник матеріалів В’ячеслава Чорновола «Лихо з розуму» про арешти і суди 1965-1966 рр., твори Валентина Мороза, Євгена Сверстюка, Михайла Осадчого, Василя Голобородька, Ігоря Калинця, Василя Стуса, Миколи Холодного. Один із багатьох самвидавних медіа, позацензурний суспільно-політичний журнал «Український вісник», редактором і видавцем якого був В’ячеслав Чорновіл, подавав об'єктивну інформацію про порушення свободи слова, про судові й позасудові репресії, становище українських політв'язнів.

Поміркуйте разом

Прочитайте вислови. Обміркуйте та займіть позицію згоди / незгоди з їхнім змістом. Поясніть свою позицію.

«Слово — друга за своєю силою зброя на війні. Давайте використовувати обережно і за призначенням».

«Обмеження свободи слова під час війни — конституційна норма. Але ця норма має діяти однаково для всіх».

29.2. Суспільні медіа та їхня місія в демократичному суспільстві

Система суспільного мовлення стала частиною Угоди про створення ЄС у 1992 р. і задекларована Амстердамським протоколом у 1999 р. Суспільні медіа включають радіо, телебачення та цифрові платформи, такі як YouTube та соцмережі. Інколи більш точним терміном вважають «громадське мовлення», яке охоплює не лише комерційні медіа, а й незалежні та некомерційні медіа.

Варто зазначити, що суспільні медіа є одним із чинників, який може забезпечувати вільний доступ до інформації та обмін нею між громадянами. Інші чинники, такі як право на свободу слова та свободу зборів, також є важливими для забезпечення демократії. Суспільні медіа можуть допомогти розкривати факти корупції, але не є єдиним засобом. Зокрема, важливим є забезпечення незалежності медіа та боротьба з цензурою.

Щодо соцмереж, то вони можуть слугувати не лише інструментом демократії, а й пропаганди та маніпулювання громадською думкою. Тому важливим є критичне ставлення до інформації, що надходить через соцмережі, та розвиток навичок медіаграмотності.

Поміркуйте разом

Як ви розумієте запропонований вислів? Обміняйтеся думками в класі.

«Суспільство не може покладатися лише на блогерів та громадських активістів. Йому потрібні суспільні медіа, оскільки саме вони покликані допомагати громадянам ухвалювати рішення і підштовхувати владу до дій».

У 2017 р. офіційно зареєстровано Національну суспільну телерадіокомпанію України. Це офіційний перехід від державного до суспільного телерадіомовлення. Перехід відбувся за фінансової підтримки ЄС, а також Норвегії, Швейцарії та Туреччини, перехід підтриманий проектом Ради Європи. Формування суспільного телерадіомовлення є складним та тривалим процесом, оскільки потрібно вирішити багато організаційних та фінансових питань. Національна суспільна телерадіокомпанія України ще не повністю відповідає стандартам незалежної та об'єктивної медіа, проте вже були зроблені значні кроки в цьому напрямку.

Суспільне мовлення відрізняється від державного чи комерційного, передусім, завданнями. Комерційне — це прагнення до прибутків, державне — це рупор влади, а суспільне — враховує інтереси громадян, працює на громадськість.

Процес становлення суспільних медіа є безконечним, оскільки суспільні медіа постійно змінюються та вдосконалюються, а також їхній вплив на суспільство змінюється з часом. Питання довіри до суспільних медіа дискусійне, оскільки їх становище в сучасному суспільстві визначене внутрішньополітичним кліматом у державі, супроводом нормативно-правової бази, фінансуванням, інноваціями та затребуваністю громадськості.

Діяльність у сфері медіа регулюють Конституція України, Закони України «Про електронні комунікації», «Про забезпечення функціонування української мови як державної», «Про кінематографію», «Про рекламу», «Про суспільні медіа України», «Про інформацію», «Про систему іномовлення України», «Про державну підтримку медіа, гарантії професійної діяльності та соціальний захист журналіста». Принципи свободи діяльності у сфері медіа окреслені в Статті 4 Закону України «Про медіа», який ухвалено 13 грудня 2022 року.

Практичне завдання. Виконайте індивідуально

• 1. Проаналізуйте можливості та ефективність шкільних медіа.
• 2. Визначте способи покращення діяльності ваших шкільних медіа.

Для завершення теми:

• 1. Що таке цензура, суспільне мовлення ?
• 2. Як суспільні медіа впливають на рівень свободи слова та інформаційної свободи?
• 3. Чому важливо мати незалежні та креативні суспільні медіа в демократичному суспільстві?
• 4. Наведіть приклади цензури в недемократичних суспільствах.
• 5. Порівняйте поняття: «цензура» та «межа свободи слова і свободи вираження поглядів».
• 6. Дослідіть, які соціальні медіа стали основою популяризації певних політичних поглядів, як це впливає на демократію та як можна підвищити якість інформації, яка поширюється в соціальних медіа.
• 7. Визначте, які із сучасних масмедіа в Україні є суспільними, державними чи приватними медіа.
• 8. Дізнайтеся більше про журналістський рух «Стоп цензурі». Визначте, як впливає наявність цензури на роботу журналіста і на споживача інформації.