Громадянська освіта. Інтегрований курс. Рівень стандарту. Повторне видання. 10 клас. Васильків
Розділ IV. Демократичне суспільство та його цінності
§ 18-19. Демократична держава
• демократія • влада народу • суверенітет • демократичні цінності • інститути демократи • конституція • правова держава • принцип розподілу влади • пряма демократія
Демократія — врядування «іменем народу, силами народу і для народу.
Авраам Лінкольн, 16-й президент США
18-19.1. Виникнення і зміст демократії
Термін «демократія» вперше почали використовувати у V ст. до н. е. для позначення тодішньої політичної системи, що існувала в деяких грецьких містах-державах. Відтоді ідея народовладдя розвивалася, збагачувалася традиціями середньовічних міст-держав, досвідом розвитку представницьких органів влади в новий час і нині викликає зацікавлення у вчених, політиків, громадян. Нині демократія разом із правами людини та верховенством права становлять тріаду цінностей правової системи Ради Європи.
Демократія (грец. δημοκρατία «влада народу» від δήμος «народ» та κράτος «влада») — модель державно-політичного режиму, за якого єдиним джерелом влади в державі є народ, який здійснює її як безпосередньо, так і через обраних представників, і за якого існують рівні можливості здійснення прав і свобод кожного члена суспільства.
У світі не існувало і нема ідеальної демократії, яка могла б слугувати прикладом і зразком для сприймання. Та й демократичний режим урядування є нині реальністю лише для деяких країн світу, а для решти — радше орієнтиром. Демократія покликана забезпечувати рівноправну участь людей в управлінні та ухваленні рішень, соціальну рівновагу, згоду різних соціальних груп і сил.
Поміркуйте разом
Які переваги та недоліки ухвалення рішень на основі згоди порівняно з використанням принципу більшості?
Щоб сформулювати власну позицію, зверніться до матеріалів за посиланням: http://surl.li/fvrzw
Через громадянську сферу цінності демократії впроваджують у щоденне життя, наприклад, розв’язуючи на місцевому рівні проблеми, які безпосередньо стосуються громадян: поліпшення освіти, дозвілля, постачання і обслуговування, умов праці і житла, безпеки довкілля тощо. Громадянська сфера і державна мають перебувати у партнерських взаєминах, щоб державні органи могли доповнювати вимоги суспільства можливостями влади.
Важливими умовами ефективності демократії є: а) посилення правових основ у взаєминах держави і громадян; б) високий рівень соціально-економічного розвитку суспільства; в) функціональний розподіл влади, так щоби ніхто не зміг узурпувати її, адже влада завжди тяжіє до абсолюту; г) ефективна судова система тощо.
18-19.2. Демократичні цінності. Загрози для демократії. Демократичні інститути
Демократичні цінності — це ідеї, за реалізації яких опредметнюється значущість демократії, її привабливість для більшості людей.
Основні демократичні цінності |
|
Свобода і рівність |
За класичним визначенням — це право робити все те і займатися всім тим, що не шкодить іншому. Мінімально потрібне обмеження свободи людини визначається потребою захисту свободи іншої людини. Свобода без рівності існувати не може. Рівність усіх людей передбачає наявність у них однакових прав, незалежно від статі, раси, кольору шкіри та інших особливостей |
Людська гідність |
Усвідомлення особою власної значущості, унікальності, самобутності, що породжує певний громадянський обов'язок, почуття патріотизму тощо |
Права людини |
Сукупність благ, можливостей і умов життя, необхідних для нормального розвитку і життя кожної людини, забезпечення яких покладено на державу |
Громадянство і громадянська активність |
Передбачає не тільки політико-правовий взаємозв'язок людини і держави, їхні взаємні права й обов’язки, а й активний характер життєдіяльності людини, усвідомлення власних інтересів з урахуванням інтересів усього суспільства, намагання не залишатись осторонь важливих подій, що впливають на її життя і визначають її майбутнє |
Свобода слова і свобода асоціації |
Бажання і змога відверто й відкрито обговорювати та вирішувати спільні проблеми, об'єднуватися. Важливо підкреслити, що за демократії більшість поважає права і думки меншості. За меншістю зберігається право висувати власні ініціативи, відстоювати свої інтереси, пропонувати альтернативні думки, критикувати тощо |
Солідарність |
Єдність і цілеспрямоване об’єднання людей довкола основних, визначених ними ж, цілей і цінностей. Ідея солідарності ґрунтується на допомозі сильніших слабшим, на взаємній підтримці одне одного |
Компетентність та відповідальність громадян |
Обізнаність громадян про свої права, механізми і процедури їх захисту, можливості впливати та брати участь у здійсненні управління загальносуспільними справами, а також усвідомлення обов’язку повною мірою відповідати за ухвалені рішення і вчинені дії |
Суверенітет народу |
Повновладдя народу, наявність механізмів, засобів і шляхів реальної участі громадян в управлінні державою, зокрема загальне виборче право, виборність (безпосередньо або опосередковано) органів державної влади та ін. |
Приватність |
Визнання спроможності людини самостійно керувати власним життям, невтручання в особисте і сімейне життя, захист від свавільного управлінського втручання державних органів та будь-яких інших сторонніх осіб |
Законність і порядок |
Жодна людина, чи то державний службовець, чи президент, не може бути вище за закон. Він однаковий для тих, хто управляє, і тих, ким управляють, усі рівні перед законом. Ніхто не може бути покараний інакше, як у визначеному законом порядку і тільки за його порушення. |
Нехтування основними демократичними цінностями може створювати загрози демократії. Так само, загрози приховані в особистих, моральних і професійних якостях обраних представників народу, які, здійснюючи владні повноваження, можуть «забувати», що це право їм надане виборцями, або бути недостатньо компетентними і непідготовленими до управління загальносуспільними справами. Тому вкрай важливо, щоб народ і влада мали можливість і бажання комунікувати, щоб народні обранці знали потреби своїх виборців, враховували інтереси всіх верств населення.
Забезпечення втілення і реалізації демократичних цінностей відбувається через демократичні процедури: вибори, голосування, референдуми, опонування та змагальність, делегування повноважень, вивчення громадської думки, плюралізм (багатоманітність). Народ, як носій суверенітету і єдине джерело влади, в демократичній державі здійснює владу як безпосередньо, так і через обраних представників. Тож виокремлюють дві основні форми демократії — безпосередня (пряма) та представницька (опосередкована), кожна з яких має свої інститути.
Інститути безпосередньої (прямої) демократії забезпечують пряме волевиявлення, тобто це особиста участь або участь у складі об’єднання громадян в управлінні справами суспільства і держави. До них належать:
- референдум — спосіб ухвалення громадянами через безпосереднє голосування законів або інших рішень із важливих питань;
- вибори — спосіб формування народом органів державної влади та місцевого самоврядування або інших інститутів;
- загальні зібрання громадян — збори, на які скликають за місцем проживання громадян (села, селища, мікрорайону, житлового комплексу, вулиці, кварталу, будинку та іншого територіального утворення) для обговорення найважливіших питань місцевого життя;
- народні законодавчі ініціативи — внесення до парламенту офіційної пропозиції про ухвалення законопроекту, зміну або скасування нормативно-правового акту, якщо таку пропозицію підтримала певна кількість підписів виборців.
Інститути представницької демократії уможливлюють здійснення народом свого волевиявлення через обраних ним представників — депутатів чи інших виборних осіб. Обрані народом особи є повноважними представниками населення, від імені та за дорученням якого вони ухвалюють рішення, обов’язкові для виконання на всій території держави. В Україні представницьким органом, уповноваженим приймати загальнообов’язкові в межах усієї держави рішення (закони), є Верховна Рада України. Громадяни держави можуть обирати одноособові органи, уповноважені виступати від імені держави, наприклад Президента України. Населення певної адміністративно-територіальної одиниці через вибори формує також органи місцевого самоврядування (місцеві ради), які ухвалюють рішення, що є обов’язковими на відповідній території країни і стосуються питань, які належать до компетенції такого органу.
18-19.3. Конституція та її призначення
Центральною в системі законодавства будь-якої держави є конституція, яка є юридичною основою для правотворчої та правозастосовної діяльності органів державної влади. Конституція містить ті правові норми, за якими здійснюється управління державою та суспільством і які мають найвищу юридичну силу.
Конституція — це особливий правовий акт (або кілька правових актів чи інших джерел), який містить правові норми, що визначають державний лад, принципи і порядок утворення та функціонування органів державної влади, їх повноваження і взаємодію, права й обов'язки держави, суспільства та громадян.
Однією із суттєвих ознак конституції, яка відрізняє її від інших нормативно-правових актів, є її політичний та ідеологічний характер. Конституції сучасних демократичних держав, до прикладу, декларують такі важливі цінності, як права і свободи людини, приватну власність, демократичні інститути, організацію їхньої співпраці, місцеве самоврядування тощо.
Додаткова інформація
Залежно від критеріїв конституції класифікують:
1) за формою: кодифіковані й некодифіковані (кодифіковані мають вигляд єдиного цілісного документу; некодифіковані можуть бути писаними, але складатися із кількох документів, або неписаними, якщо це кілька джерел і серед них є й неписані, наприклад правові звичаї);
2) за способом ухвалення: даровані або октройовані (утверджені одноособовим актом, наприклад, монарха), договірні (ухвалені укладенням договору, наприклад, між суб’єктами федерації) і народні (ухвалені парламентом, референдумом чи конституційною асамблеєю (зібранням);
3) за порядком внесення змін і доповнень: гнучкі (внесення змін і доповнень до конституції проводять у порядку, встановленому для будь-якого звичайного закону) та жорсткі (внесення змін і доповнень має особливий порядок порівняно зі звичайними законами);
4) за часом: постійні (ухвалені на невизначений строк) і тимчасові (ухвалені на визначений строк чи до настання конкретної події).
18-19.4. Правова держава
Поєднання в діяльності держави широкої демократії та дотримання всіма суб’єктами суспільного життя правових законів є ключовими характеристиками концепції правової держави. Правова держава — це держава особливої якості, недаремно в цьому словосполученні першість займає «право», а на другому місці — «держава». Це означає, що право у такій державі відіграє основну роль у житті суспільства. При цьому основоположним началом права є принцип загальної рівності, тобто загальної і рівної для всіх міри свободи: для держави та її органів, для особи і колективів, для всіх громадян.
Правовою є держава, в якій панують гуманні і справедливі закони, що ґрунтуються на загальнолюдських цінностях і гарантують кожній людині реальну можливість ефективно здійснювати і захищати свої права і свободи. У такій державі діє принцип верховенства права.
Правова держава — це держава, у якій лише юридичними засобами реально забезпечене максимальне здійснення, гарантування, охорона і захист прав та свобод людини і громадянина.
Ознаки правової держави:
1) закріплення в конституції та законах основних прав людини, загальнолюдських цінностей та ідеалів;
2) панування в суспільному та державному житті законів, які виражають волю більшості населення;
3) неухильне виконання законів усіма суб’єктами суспільного життя, насамперед державними органами;
4) урегулювання відносин між особою і державою на основі загально-дозвільного принципу: «особі дозволено робити все, що прямо не заборонено законом»;
5) чіткий розподіл державної влади на законодавчу, виконавчу і судову;
6) взаємовідповідальність між особою і державою;
7) висока правова культура, юридична обізнаність та інформаційна поінформованість населення;
8) юридична захищеність особи, тобто наявність ефективних механізмів охорони і захисту основних прав людини;
9) доступність судового захисту та незалежне й авторитетне становище в суспільстві та державному житті судових органів як вирішальної і найбільш надійної юридичної гарантії прав людини.
Формування правової держави - це сучасний етап у становленні і розвитку державності, що обумовлюється прагненням людства до свободи, усвідомленим намаганням обмежити державу, змусити її поважати закони та захищати честь і гідність людини як найвищу цінність.
18-19.5. Законодавча, виконавча та судова влада в демократичній державі
Неодмінною умовою демократії та основним принципом правової держави є чіткий розподіл функціональних повноважень держави між певними спеціалізованими системами її органів.
Розподіл державної влади — принцип, за яким державна влада повинна бути поділена на три незалежні одна від одної гілки: законодавчу, виконавчу та судову.
Законодавчу, виконавчу та судову владу здійснюють окремі державні органи, наділені відповідними повноваженнями в конкретній сфері, що утворюють самостійну систему — апарат держави.
Система розподілу державної влади в Україні |
|||
Гілка влади |
Орган, що її здійснює |
Призначення |
Основні функції: |
Законодавча влада |
Парламент — Верховна Рада України |
Формулює стандарти прав та правові норми життя держави і суспільства |
1) приймати загальнообов’язкові закони; 2) затверджувати державний бюджет; 3) здійснювати парламентський контроль за виконанням Конституції та законів; 4) визначати основні напрями внутрішньої і зовнішньої політики; 5) обирати, призначати або затверджувати високопосадовців. |
Виконавча влада |
Уряд (Кабінет Міністрів України) та система інших центральних і місцевих виконавчих органів |
Забезпечує виконання Конституції та законів і створює умови для їх реалізації |
1) забезпечити здійснення внутрішньої та зовнішньої політики; 2) управляти об’єктами державної власності; 3) видавати підзаконні акти (постанови, розпорядження) для регулювання суспільних відносин на підставі Конституції і законів. |
Судова влада |
Система судів конституційної та загальної юрисдикції |
Здійснює правосуддя і забезпечує права та свободи людини і громадянина |
1) втілювати реальне верховенство права і панування закону в суспільному житті; 2) вирішувати цивільні, кримінальні, господарські, адміністративні справи, а також справи про адміністративні правопорушення від імені держави; 3) гарантувати права і свободи фізичних та юридичних осіб; 4) зміцнювати законність і правопорядок. |
Головне в системі розподілу влади є створення механізмів для запобігання узурпації влади (незаконного захоплення влади збройним шляхом або в результаті змови певним посадовцем чи групою посадовців, перевищення повноважень або привласнення собі чужих прав), що є своєрідним застереженням від авторитаризму і тоталітаризму. У Конституції України передбачено систему «стримувань і противаг», яка реалізується через політико-правові засоби втручання однієї гілки влади у сферу компетенції іншої, незважаючи на загалом незалежний статус гілок державної влади.
Для завершення теми:
- 1. Що таке демократія, конституція, правова держава?
- 2. Як ви розумієте значення вислову: «Нехтування основними демократичними цінностями може створювати загрози демократії» ?
- 3. Які основні принципи розподілу державної влади на три гілки?
- 4. Наведіть приклади інститутів безпосередньої демократії в Україні.
- 5. Порівняйте поняття: «безпосередня демократія» і «представницька демократія».
- 6. Підготуйте повідомлення про тріаду цінностей правової системи Ради Європи: демократію, права людини та верховенство права.
Цей контент створено завдяки Міністерству освіти і науки України