Громадянська освіта. Інтегрований курс. Рівень стандарту. Повторне видання. 10 клас. Васильків

Розділ IV. Демократичне суспільство та його цінності

§ 18-19. Демократична держава

• демократія • влада народу • суверенітет • демократичні цінності • інститути демократи • конституція • правова держава • принцип розподілу влади • пряма демократія

Демократія — врядування «іменем народу, силами народу і для народу.

Авраам Лінкольн, 16-й президент США

18-19.1. Виникнення і зміст демократії

Термін «демократія» вперше почали використовувати у V ст. до н. е. для позначення тодішньої політичної системи, що існувала в деяких грецьких містах-державах. Відтоді ідея народовладдя розвивалася, збагачувалася традиціями середньовічних міст-держав, досвідом розвитку представницьких органів влади в новий час і нині викликає зацікавлення у вчених, політиків, громадян. Нині демократія разом із правами людини та верховенством права становлять тріаду цінностей правової системи Ради Європи.

Демократія (грец. δημοκρατία «влада народу» від δήμος «народ» та κράτος «влада») — модель державно-політичного режиму, за якого єдиним джерелом влади в державі є народ, який здійснює її як безпосередньо, так і через обраних представників, і за якого існують рівні можливості здійснення прав і свобод кожного члена суспільства.

У світі не існувало і нема ідеальної демократії, яка могла б слугувати прикладом і зразком для сприймання. Та й демократичний режим урядування є нині реальністю лише для деяких країн світу, а для решти — радше орієнтиром. Демократія покликана забезпечувати рівноправну участь людей в управлінні та ухваленні рішень, соціальну рівновагу, згоду різних соціальних груп і сил.

Поміркуйте разом

Які переваги та недоліки ухвалення рішень на основі згоди порівняно з використанням принципу більшості?

Щоб сформулювати власну позицію, зверніться до матеріалів за посиланням: http://surl.li/fvrzw

Через громадянську сферу цінності демократії впроваджують у щоденне життя, наприклад, розв’язуючи на місцевому рівні проблеми, які безпосередньо стосуються громадян: поліпшення освіти, дозвілля, постачання і обслуговування, умов праці і житла, безпеки довкілля тощо. Громадянська сфера і державна мають перебувати у партнерських взаєминах, щоб державні органи могли доповнювати вимоги суспільства можливостями влади.

Важливими умовами ефективності демократії є: а) посилення правових основ у взаєминах держави і громадян; б) високий рівень соціально-економічного розвитку суспільства; в) функціональний розподіл влади, так щоби ніхто не зміг узурпувати її, адже влада завжди тяжіє до абсолюту; г) ефективна судова система тощо.

18-19.2. Демократичні цінності. Загрози для демократії. Демократичні інститути

Демократичні цінності — це ідеї, за реалізації яких опредметнюється значущість демократії, її привабливість для більшості людей.

	Основні демократичні цінності
Свобода і рівність	За класичним визначенням — це право робити все те і займатися всім тим, що не шкодить іншому. Мінімально потрібне обмеження свободи людини визначається потребою захисту свободи іншої людини. Свобода без рівності існувати не може. Рівність усіх людей передбачає наявність у них однакових прав, незалежно від статі, раси, кольору шкіри та інших особливостей
Людська гідність	Усвідомлення особою власної значущості, унікальності, самобутності, що породжує певний громадянський обов'язок, почуття патріотизму тощо
Права людини	Сукупність благ, можливостей і умов життя, необхідних для нормального розвитку і життя кожної людини, забезпечення яких покладено на державу
Громадянство і громадянська активність	Передбачає не тільки політико-правовий взаємозв'язок людини і держави, їхні взаємні права й обов’язки, а й активний характер життєдіяльності людини, усвідомлення власних інтересів з урахуванням інтересів усього суспільства, намагання не залишатись осторонь важливих подій, що впливають на її життя і визначають її майбутнє
Свобода слова і свобода асоціації	Бажання і змога відверто й відкрито обговорювати та вирішувати спільні проблеми, об'єднуватися. Важливо підкреслити, що за демократії більшість поважає права і думки меншості. За меншістю зберігається право висувати власні ініціативи, відстоювати свої інтереси, пропонувати альтернативні думки, критикувати тощо
Солідарність	Єдність і цілеспрямоване об’єднання людей довкола основних, визначених ними ж, цілей і цінностей. Ідея солідарності ґрунтується на допомозі сильніших слабшим, на взаємній підтримці одне одного
Компетентність та відповідальність громадян	Обізнаність громадян про свої права, механізми і процедури їх захисту, можливості впливати та брати участь у здійсненні управління загальносуспільними справами, а також усвідомлення обов’язку повною мірою відповідати за ухвалені рішення і вчинені дії
Суверенітет народу	Повновладдя народу, наявність механізмів, засобів і шляхів реальної участі громадян в управлінні державою, зокрема загальне виборче право, виборність (безпосередньо або опосередковано) органів державної влади та ін.
Приватність	Визнання спроможності людини самостійно керувати власним життям, невтручання в особисте і сімейне життя, захист від свавільного управлінського втручання державних органів та будь-яких інших сторонніх осіб
Законність і порядок	Жодна людина, чи то державний службовець, чи президент, не може бути вище за закон. Він однаковий для тих, хто управляє, і тих, ким управляють, усі рівні перед законом. Ніхто не може бути покараний інакше, як у визначеному законом порядку і тільки за його порушення.

Нехтування основними демократичними цінностями може створювати загрози демократії. Так само, загрози приховані в особистих, моральних і професійних якостях обраних представників народу, які, здійснюючи владні повноваження, можуть «забувати», що це право їм надане виборцями, або бути недостатньо компетентними і непідготовленими до управління загальносуспільними справами. Тому вкрай важливо, щоб народ і влада мали можливість і бажання комунікувати, щоб народні обранці знали потреби своїх виборців, враховували інтереси всіх верств населення.

Забезпечення втілення і реалізації демократичних цінностей відбувається через демократичні процедури: вибори, голосування, референдуми, опонування та змагальність, делегування повноважень, вивчення громадської думки, плюралізм (багатоманітність). Народ, як носій суверенітету і єдине джерело влади, в демократичній державі здійснює владу як безпосередньо, так і через обраних представників. Тож виокремлюють дві основні форми демократії — безпосередня (пряма) та представницька (опосередкована), кожна з яких має свої інститути.

Інститути безпосередньої (прямої) демократії забезпечують пряме волевиявлення, тобто це особиста участь або участь у складі об’єднання громадян в управлінні справами суспільства і держави. До них належать:

- референдум — спосіб ухвалення громадянами через безпосереднє голосування законів або інших рішень із важливих питань;

- вибори — спосіб формування народом органів державної влади та місцевого самоврядування або інших інститутів;

- загальні зібрання громадян — збори, на які скликають за місцем проживання громадян (села, селища, мікрорайону, житлового комплексу, вулиці, кварталу, будинку та іншого територіального утворення) для обговорення найважливіших питань місцевого життя;

- народні законодавчі ініціативи — внесення до парламенту офіційної пропозиції про ухвалення законопроекту, зміну або скасування нормативно-правового акту, якщо таку пропозицію підтримала певна кількість підписів виборців.

Інститути представницької демократії уможливлюють здійснення народом свого волевиявлення через обраних ним представників — депутатів чи інших виборних осіб. Обрані народом особи є повноважними представниками населення, від імені та за дорученням якого вони ухвалюють рішення, обов’язкові для виконання на всій території держави. В Україні представницьким органом, уповноваженим приймати загальнообов’язкові в межах усієї держави рішення (закони), є Верховна Рада України. Громадяни держави можуть обирати одноособові органи, уповноважені виступати від імені держави, наприклад Президента України. Населення певної адміністративно-територіальної одиниці через вибори формує також органи місцевого самоврядування (місцеві ради), які ухвалюють рішення, що є обов’язковими на відповідній території країни і стосуються питань, які належать до компетенції такого органу.

18-19.3. Конституція та її призначення

Центральною в системі законодавства будь-якої держави є конституція, яка є юридичною основою для правотворчої та правозастосовної діяльності органів державної влади. Конституція містить ті правові норми, за якими здійснюється управління державою та суспільством і які мають найвищу юридичну силу.

Конституція — це особливий правовий акт (або кілька правових актів чи інших джерел), який містить правові норми, що визначають державний лад, принципи і порядок утворення та функціонування органів державної влади, їх повноваження і взаємодію, права й обов'язки держави, суспільства та громадян.

Однією із суттєвих ознак конституції, яка відрізняє її від інших нормативно-правових актів, є її політичний та ідеологічний характер. Конституції сучасних демократичних держав, до прикладу, декларують такі важливі цінності, як права і свободи людини, приватну власність, демократичні інститути, організацію їхньої співпраці, місцеве самоврядування тощо.

Додаткова інформація

Залежно від критеріїв конституції класифікують:

1) за формою: кодифіковані й некодифіковані (кодифіковані мають вигляд єдиного цілісного документу; некодифіковані можуть бути писаними, але складатися із кількох документів, або неписаними, якщо це кілька джерел і серед них є й неписані, наприклад правові звичаї);

2) за способом ухвалення: даровані або октройовані (утверджені одноособовим актом, наприклад, монарха), договірні (ухвалені укладенням договору, наприклад, між суб’єктами федерації) і народні (ухвалені парламентом, референдумом чи конституційною асамблеєю (зібранням);

3) за порядком внесення змін і доповнень: гнучкі (внесення змін і доповнень до конституції проводять у порядку, встановленому для будь-якого звичайного закону) та жорсткі (внесення змін і доповнень має особливий порядок порівняно зі звичайними законами);

4) за часом: постійні (ухвалені на невизначений строк) і тимчасові (ухвалені на визначений строк чи до настання конкретної події).

18-19.4. Правова держава

Поєднання в діяльності держави широкої демократії та дотримання всіма суб’єктами суспільного життя правових законів є ключовими характеристиками концепції правової держави. Правова держава — це держава особливої якості, недаремно в цьому словосполученні першість займає «право», а на другому місці — «держава». Це означає, що право у такій державі відіграє основну роль у житті суспільства. При цьому основоположним началом права є принцип загальної рівності, тобто загальної і рівної для всіх міри свободи: для держави та її органів, для особи і колективів, для всіх громадян.

Правовою є держава, в якій панують гуманні і справедливі закони, що ґрунтуються на загальнолюдських цінностях і гарантують кожній людині реальну можливість ефективно здійснювати і захищати свої права і свободи. У такій державі діє принцип верховенства права.

Правова держава — це держава, у якій лише юридичними засобами реально забезпечене максимальне здійснення, гарантування, охорона і захист прав та свобод людини і громадянина.

Ознаки правової держави:

1) закріплення в конституції та законах основних прав людини, загальнолюдських цінностей та ідеалів;

2) панування в суспільному та державному житті законів, які виражають волю більшості населення;

3) неухильне виконання законів усіма суб’єктами суспільного життя, насамперед державними органами;

4) урегулювання відносин між особою і державою на основі загально-дозвільного принципу: «особі дозволено робити все, що прямо не заборонено законом»;

5) чіткий розподіл державної влади на законодавчу, виконавчу і судову;

6) взаємовідповідальність між особою і державою;

7) висока правова культура, юридична обізнаність та інформаційна поінформованість населення;

8) юридична захищеність особи, тобто наявність ефективних механізмів охорони і захисту основних прав людини;

9) доступність судового захисту та незалежне й авторитетне становище в суспільстві та державному житті судових органів як вирішальної і найбільш надійної юридичної гарантії прав людини.

Формування правової держави - це сучасний етап у становленні і розвитку державності, що обумовлюється прагненням людства до свободи, усвідомленим намаганням обмежити державу, змусити її поважати закони та захищати честь і гідність людини як найвищу цінність.

18-19.5. Законодавча, виконавча та судова влада в демократичній державі

Неодмінною умовою демократії та основним принципом правової держави є чіткий розподіл функціональних повноважень держави між певними спеціалізованими системами її органів.

Розподіл державної влади — принцип, за яким державна влада повинна бути поділена на три незалежні одна від одної гілки: законодавчу, виконавчу та судову.

Законодавчу, виконавчу та судову владу здійснюють окремі державні органи, наділені відповідними повноваженнями в конкретній сфері, що утворюють самостійну систему — апарат держави.

Система розподілу державної влади в Україні
Гілка влади	Орган, що її здійснює	Призначення	Основні функції:
Законодавча влада	Парламент — Верховна Рада України	Формулює стандарти прав та правові норми життя держави і суспільства	1) приймати загальнообов’язкові закони; 2) затверджувати державний бюджет; 3) здійснювати парламентський контроль за виконанням Конституції та законів; 4) визначати основні напрями внутрішньої і зовнішньої політики; 5) обирати, призначати або затверджувати високопосадовців.
Виконавча влада	Уряд (Кабінет Міністрів України) та система інших центральних і місцевих виконавчих органів	Забезпечує виконання Конституції та законів і створює умови для їх реалізації	1) забезпечити здійснення внутрішньої та зовнішньої політики; 2) управляти об’єктами державної власності; 3) видавати підзаконні акти (постанови, розпорядження) для регулювання суспільних відносин на підставі Конституції і законів.
Судова влада	Система судів конституційної та загальної юрисдикції	Здійснює правосуддя і забезпечує права та свободи людини і громадянина	1) втілювати реальне верховенство права і панування закону в суспільному житті; 2) вирішувати цивільні, кримінальні, господарські, адміністративні справи, а також справи про адміністративні правопорушення від імені держави; 3) гарантувати права і свободи фізичних та юридичних осіб; 4) зміцнювати законність і правопорядок.

Головне в системі розподілу влади є створення механізмів для запобігання узурпації влади (незаконного захоплення влади збройним шляхом або в результаті змови певним посадовцем чи групою посадовців, перевищення повноважень або привласнення собі чужих прав), що є своєрідним застереженням від авторитаризму і тоталітаризму. У Конституції України передбачено систему «стримувань і противаг», яка реалізується через політико-правові засоби втручання однієї гілки влади у сферу компетенції іншої, незважаючи на загалом незалежний статус гілок державної влади.

Для завершення теми:

• 1. Що таке демократія, конституція, правова держава?
• 2. Як ви розумієте значення вислову: «Нехтування основними демократичними цінностями може створювати загрози демократії» ?
• 3. Які основні принципи розподілу державної влади на три гілки?
• 4. Наведіть приклади інститутів безпосередньої демократії в Україні.
• 5. Порівняйте поняття: «безпосередня демократія» і «представницька демократія».
• 6. Підготуйте повідомлення про тріаду цінностей правової системи Ради Європи: демократію, права людини та верховенство права.