Громадянська освіта. Інтегрований курс. Рівень стандарту. Повторне видання. 10 клас. Васильків

§ 11. Механізми захисту прав людини і прав дитини

• порушення прав людини • міжнародні стандарти захисту прав • європейські механізми захисту прав • правозахисні організації • національні механізми захисту прав людини • суд • національна поліція • звернення громадян • захист прав дитини

Сьогодні у світі немає жодної держави, в якій би на 100 % додержувалися прав людини для всіх. Завжди скрізь є якісь правопорушення. Але за правопорушення, скоєні в нормальній цивілізованій демократичній країні, і тим паче правопорушення, які стосуються прав інших людей, завжди існує відповідальність.

Володимир Василенко, український правник-міжнародник, представник України в Раді ООН з прав людини (2006-2010 рр.)

11.1. Порушення прав людини

Людство на шляху утвердження прав і свобод людини пройшло тернистий шлях, крок за кроком обмежуючи всевладдя держави. Проте і зараз трапляються випадки, коли порушуються права людини з боку владних суб’єктів у всіх, навіть найбільш демократичних державах. Зокрема, найчастіше порушуються політичні права (наприклад, свобода слова — напади на журналістів, порушення проти них кримінальних справ та інші факти їх переслідування; відмова у доступі до інформації; заборона мітингів та інших мирних зібрань тощо); громадянські права (право на справедливий суд, право на рівність і справедливе ставлення, право на захист від безпідставного втручання в особисте і сімейне життя та ін. — спричинення тілесних ушкоджень громадянам працівниками правоохоронних органів, незаконні затримання, несанкціоновані обшуки та огляди тощо); соціально-економічні права (до прикладу, право на житло, право на соціальний захист, право на працю і справедливу винагороду, яка забезпечує гідне людини існування і т.д.).

Попри це права людини починаються не з держави, не з влади, а з самої людини. Саме люди порушують права людини, адже саме вони обіймають відповідні посади, наділені певними владними повноваженнями, представляють ті чи ті державні установи й органи. І навіть не маючи жодних владних повноважень, окремі особи, дбаючи про власні інтереси, на жаль, не завжди зважають на права та свободи інших людей.

Порушення прав людини — це будь-які неправомірні діяння, які перешкоджають нормальній реалізації визнаних світовим співтовариством можливостей людини, порушують або обмежують її блага чи умови життя.

Варто наголосити, що права людини — для всіх. Якщо толерантно ставитися до порушень прав людини, якщо відносно інших сприймати такі порушення за принципом «моя хата скраю...», то одного дня такі обмеження або порушення можуть торкнутися і ваших прав. Якщо кожна людина чинитиме за власним сумлінням, враховуючи права і свободи інших людей, світ безсумнівно поліпшиться. Тож починаймо захищати свої та чужі права.

Практичне завдання. Виконайте індивідуально

1. Чи є в ситуаціях, описаних у таблиці, порушення основних прав людини, закріплених у Загальній декларації прав людини, і яке саме право порушене? 2. Заповніть таблицю за зразком

Ситуації	Не порушене/порушене право ...
Жінка, яка працює у великій компанії, отримує зарплату нижчу, ніж її колега — чоловік, який обіймає таку саму посаду, має таку саму кваліфікацію і досвід.	Порушене право, закріплене у ч. 2 ст. 23: «Кожна людина, без будь-якої дискримінації, має право на рівну оплату за рівну працю».
Місцева громада на загальних зборах вирішила, що всі представники конкретної національної меншини повинні проживати разом тільки в одному, визначеному районі міста.
Громадянин країни, з дотриманням національного законодавства, звернувся з інформаційним запитом до державного органу з проханням надати йому публічну інформацію, що є у володінні цього органу; йому було відмовлено.
Жінці, яка намагалася працевлаштуватися в медичну клініку медсестрою, було відмовлено з огляду на те, що в неї двоє неповнолітніх дітей.
Людина з інвалідністю, яка пересувається за допомогою інвалідного візка, не змогла відвідати виставу в театрі через відсутність пандуса.
Дитині із загостренням бронхіальної астми відмовили в наданні лікарської допомоги через відсутність державної реєстрації за місцем проживання.
Батьки змушують 17-річну доньку погодитися вийти заміж за заможного чоловіка середніх років, щоб об'єднати статки родин. Лише за цієї умови дозволять дівчині вступити в університет.

11.2. Поняття механізмів захисту прав людини

Однією з основних гарантій дотримання прав людини є дієвий механізм їх захисту. Він забезпечується обов’язком держави в особі її органів і посадових осіб створити такий правопорядок, у якому звести до мінімуму можливість порушення прав і дати змогу кожній людині захищати свої права від порушень.

Механізм захисту прав людини — це забезпечені державою можливості виконання громадянами певних дій, завдяки яким можна захистити свої права, свободи та законні інтереси.

Для захисту свого порушеного права особа може застосовувати будь-які способи захисту, як передбачені, так і не передбачені законодавством, з одним лише застереженням — захищаючи своє право, вона не повинна порушувати права інших.

Механізми захисту прав людини
Внутрішньодержавний		Міжнародний
Судовий	Адміністративний	Європейський суд з прав людини	Інші міжнародні інституції

Внутрішньодержавний захист прав і свобод особи здійснюється у двох формах: судовій та адміністративній.

Судовий захист — це захист порушеного права за допомогою цивільного, адміністративного, кримінального чи господарського судочинства. Це найефективніший механізм забезпечення прав людини. Суд є пріоритетним, але не єдиним органом захисту прав і свобод.

Адміністративна форма захисту передбачає розгляд звернень громадян до органів державної влади, органів місцевого самоврядування. Відповідно до ст. 40 Конституції України, кожна людина має право скеровувати письмове звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування, до посадових і службових осіб. Порядок звернень визначається Законом України «Про звернення громадян».

Кожна людина має право звернутися і до відповідної міжнародної судової установи або до відповідних органів міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна, якщо використані всі національні засоби правового захисту (це передбачено ч. 3 ст. 55 Конституції України).

11.3. Міжнародні стандарти захисту прав людини

Тривалий час вважалося, що взаємовідносини між державою і людиною — це внутрішня справа держави, а тому вони мають регулюватися виключно національним законодавством. У сучасному світі проблема прав людини та їх захисту перестала бути внутрішньою справою держави, а стала об’єктом міжнародно-правового регулювання. Потреба забезпечення прав людини в масштабах міжнародного співтовариства була визнана більшістю розвинутих держав після Другої світової війни, зважаючи на масові порушення прав людини під час війни, причому не лише з боку супротивної сторони. Деколи громадяни виявлялися беззахисними і через свавілля власної держави.

Організація Об’єднаних Націй (далі — ООН) у своєму Статуті постановила вагому мету: «сприяти повазі до прав людини і основоположних свобод для всіх, незалежно від раси, статі, мови і релігії».

На виконання цієї мети ООН утвердила три основні міжнародні акти: Загальну Декларацію прав людини, яка була проголошена і затверджена Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 року; Міжнародний Пакт про економічні, соціальні та культурні права; Міжнародний Пакт про громадянські та політичні права (обидва датовані 16 грудня 1966 року). Ці три правові акти ще називають «Хартія прав людини», або «Міжнародний білль прав людини». Юридична сила цих документів різна. Загальна Декларація прав людини містить норми-рекомендації, які є бажані, але не обов’язкові для держав-членів ООН. Однак нині загальновизнано, що в ній міститься мінімальний перелік основних прав людини. Норми поведінки, закріплені в Пактах, які за своєю суттю є міжнародними договорами, вважаються обов’язковими для держав, що до них приєдналися. Крім цих документів, існує низка договорів, конвенцій, протоколів, які мають на меті закріплення співпраці держав у боротьбі з порушеннями прав людини. Для виконання своїх зобов’язань ООН створює різні спеціалізовані установи та підрозділи. Так, є багато організацій і агентств ООН, які функціонують та проводять роботу з конкретних питань, пов’язаних із дотриманням прав людини.

Міжнародні стандарти прав людини — це визнані міжнародним співтовариством, зафіксовані в міжнародних актах та договорах, гарантовані діяльністю міжнародної правоохоронної системи, принципи та норми щодо прав людини, дотримувати яких має будь-яка цивілізована держава як член цього співтовариства.

11.4. Європейські стандарти захисту прав людини

Процес визнання і забезпечення основних прав людини, з-поміж інших континентів, найінтенсивніше відбувся в Європі, народи якої зазнали найбільших втрат від порушень прав людини і прав нації, народів з боку тоталітарних держав — нацистських, більшовицько-комуністичних. Так, у 1949 році створена Рада Європи, основним пріоритетом якої є «захист і подальший розвиток прав людини і основоположних свобод». Нині ця міжнародна організація налічує 47 держав-членів. Україна стала членом Ради Європи у 1995 році, взявши на себе низку зобов’язань у сфері реформування чинного законодавства на основі норм і стандартів Ради Європи.

У 1950 році в Римі держави-члени Ради Європи утвердили Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод, до якої у 1997 році приєдналася і Україна. Цей міжнародний документ має зобов’язальний характер, і держава, яка приєднується до Конвенції, бере на себе зобов’язання поважати права людини, гарантувати кожному, хто перебуває на її території, права та свободи, визначені Конвенцією (ст. 1). Отож кожна держава має дотримувати цього мінімального європейського стандарту. Окрім Конвенції, яка має фундаментальне значення у формуванні європейських стандартів прав людини, Рада Європи впродовж своєї діяльності прийняла ще низку протоколів до неї, якими внесено поправки і доповнення до її змісту, а також інших актів.

Європейська правозахисна система є найрозвиненішою і, крім Ради Європи, охоплює Європейський Союз, Організацію з безпеки і співробітництва в Європі та ін., але особливе місце в ній посідає Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ), розташований у Страсбурзі, рішення якого є обов’язковими для виконання Україною.

Відповідно до Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року, українські суди під час розгляду справ мають застосовувати Конвенцію та практику ЄСПЛ як джерело права. Саме в рішеннях ЄСПЛ положення Конвенції тлумачаться, набувають реального життя.

Таким чином, міжнародні та європейські стандарти прав людини відіграють важливу роль, адже обов’язок держави, яка прийняла ці стандарти, полягає не тільки у визнанні прав людини, зокрема через їх закріплення в Конституції та законах, а й у створенні ефективних механізмів забезпечення і захисту цих прав усіма державними структурами. Тож людина, її права та свободи мають бути орієнтиром для держави та її інституцій.

Практичне завдання. Виконайте в команді

1. За аналогією із визначенням міжнародних стандартів прав людини сформулюйте визначення поняття «європейські стандарти прав людини».

2. Кожне право людини співвідноситься з обов’язками та відповідальністю інших суб'єктів, що забезпечують реалізацію цього права. Наприклад, право на життя утворює тандем з кримінальною відповідальністю за вбивство, а свобода слова лімітується відповідальністю за поширення недостовірної інформації, яка принижує честь, гідність і репутацію інших людей. Заповніть таблицю, формулюючи відповідну пару до основних прав людини.

Право	Обов’язок чи відповідальність?
Право кожного, хто працює, на відпочинок	Обов'язок роботодавця надати дні щотижневого відпочинку, а також оплачувану щорічну відпустку
Право не зазнавати втручання в особисте і сімейне життя
Право на свободу і особисту недоторканність
Право на власність
Право на медичну допомогу
Право на таємницю листування, телеграфної та іншої кореспонденції
Право знати свої права й обов'язки

11.5.Національні механізми захисту прав людини, їх класифікація

Національні механізми захисту прав людини — це сукупність передбачених національним законодавством інструментів і можливостей, що їх кожна людина може використати для захисту своїх прав. Такі інструменти й можливості в Україні загалом передбачені в Конституції.

Мовою оригіналу

Конституція України,

редакція від 01.01.2020

Стаття 55. Права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Кожен має право звертатися за захистом своїх прав до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини.

Кожному гарантується право звернутись із конституційною скаргою до Конституційного Суду України з підстав, установлених цією Конституцією, та у порядку, визначеному законом.

Кожен має право після використання всіх національних засобів юридичного захисту звертатися за захистом своїх прав і свобод до відповідних міжнародних судових установ чи до відповідних органів міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна.

Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Стаття 56. Кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Стаття 59. Кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

У нашій державі діє розгалужена система захисту прав людини, подібна до тих, що функціонують у розвинених демократичних країнах. Як ви вже знаєте, внутрішньодержавний механізм захисту прав людини має дві основні форми: судову й адміністративну. Розгляньмо їх докладніше.

Судовий захист — найефективніший і найважливіший механізм забезпечення прав та свобод людини.

Судову владу в Україні здійснюють суди загальної юрисдикції, які здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечують кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення.

Судоустрій в Україні будується за принципами територіальності, спеціалізації та інстанційності і визначається Законом України «Про судоустрій і статус суддів».

Суди України утворюють єдину систему, до якої входять:

1) місцеві (окружні) суди — загальні, господарські та адміністративні суди першої інстанції, які утворюються в одному або кількох районах чи районах у містах, або в місті, або в районі (районах) і місті (містах);

2) апеляційні суди — суди апеляційної інстанції, які утворюються в апеляційних округах, де можна оскаржити рішення місцевого суду;

3) вищі спеціалізовані суди — суди для розгляду окремих категорій справ: Вищий суд з питань інтелектуальної власності (знаходиться на етапі формування); Вищий антикорупційний суд (функціонує з 5 вересня 2019 року);

4) Верховний Суд — найвищий судовий орган у системі судів загальної юрисдикції.

У структурі Верховного Суду діють:

Велика Палата Верховного Суду

- Касаційний цивільний суд

- Касаційний господарський суд

- Касаційний адміністративний суд

- Касаційний кримінальний суд

Суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ. Кримінальні справи про вчинення злочинів передають до розгляду в суд після їх належного розслідування, і саме суд установлює вину особи та виносить вирок (обвинувальний або виправдувальний). Інші справи суд розглядає після відповідного письмового звернення, яке називається позовом. Позов має встановлену процесуальними кодексами форму, тобто має містити потрібну для вирішення спору інформацію.

Практичне завдання. Виконайте індивідуально

Розгляньте зразок позовної заяви.

Дайте відповіді на запитання:

• 1. Яким вимогам має відповідати позовна заява?
• 2. Яку інформацію обов’язково треба вказати в позові?

https://cutt.ly/H8WO42p

Адміністративна форма захисту прав людини може бути первинним (але не обов’язковим) кроком до відновлення порушених прав і передбачає розгляд звернень громадян до органів державної влади та місцевого самоврядування, які кожна людина має право скеровувати як індивідуально, так і колективно, як письмово, так і усно.

Звернення громадян:
пропозиції (зауваження) — висловлюють пораду, рекомендацію щодо діяльності відповідного органу, а також думки щодо врегулювання суспільних відносин та умов життя громадян, удосконалення правової основи державного і громадського життя, соціально-культурної та інших сфер діяльності держави;	заяви — містять прохання про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством прав та інтересів або повідомлення про порушення чинного законодавства чи недоліки в діяльності підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, депутатів, посадових осіб, а також висловлення думки щодо поліпшення їх діяльності;
клопотання — прохання про визнання за особою певних прав чи свобод;	скарги — формулюють вимоги про поновлення прав і захист законних інтересів громадян, порушених діями (бездіяльністю) чи рішеннями певних осіб.

Письмове звернення має відповідати встановленим вимогам. Зокрема, у ньому має бути зазначено прізвище, ім’я по батькові, місце проживання громадянина(-ки), викладено суть питання. Письмове звернення має бути підписано заявником (заявниками) із зазначенням дати. Анонімні письмові звернення, у яких не зазначене місце проживання, нема підпису автора(-ів), а також таке, з якого неможливо встановити авторство, не розглядають.

Особливою формою колективного звернення громадян до Президента України, Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, органу місцевого самоврядування є електронна петиція, яку подають через офіційний вебсайт органу, якому вона адресована, або веб-сайт громадського об’єднання, яке здійснює збір підписів на підтримку електронної петиції, та розглядають відповідно до законодавства.

Практичне завдання. Виконайте в команді

Проаналізуйте зміст електронних петицій, що знаходяться на розгляді Президента України, а також тих, на які вже отримано відповідь.

https://cutt.ly/s8Pc72N

Дайте відповіді на запитання:

• 1. Які питання на цей час є найбільш актуальними для українців?
• 2. Які з цих петицій ви б підтримали?
• 3. Чи є питання, з яким ви хотіли б звернутися до Президента України?

Забезпечувати охорону прав і свобод людини, протидіяти злочинності, підтримувати публічну безпеку і порядок покликана також поліція — розгалужена система органів виконавчої влади, яка має центральний орган управління і територіальні (місцеві) органи.

Поліція має реагувати на заяви й повідомлення про злочини та інші правопорушення як у письмовій формі, так і у формі електронного документа. Письмову заяву можна подати в найближче відділення поліції особисто або надіслати поштою, телеграфом чи іншим видом зв’язку. Для електронних звернень громадян створена спеціальна електронна поштова скринька: pg.npu@police.gov.ua. Оперативний виїзд на місце вчинення протиправного діяння здійснюється за викликом на тел. номер 102.

Позасудовий захист прав людини забезпечується також через інститути Уповноваженого Верховної Ради з прав людини.

11.6. Захист прав дитини

Захист прав дитини є одним із найважливіших пріоритетів у нашій державі, адже ставлення до дітей, рівень їхньої безпеки та захищеності у державі, стан їхнього всебічного розвитку є одним із показників цивілізованості та гуманності суспільства.

Захист прав дитини можливий через:

- самозахист — кожна людина має право захищати своє життя і здоров’я, життя і здоров’я інших людей від протиправних посягань;

- захист батьками чи іншими законними представниками;

- звернення дитини за захистом своїх прав та інтересів до органу опіки та піклування, інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування та громадських організацій;

- звернення до суду — дитина має право звернутися за захистом своїх прав та інтересів безпосередньо до суду, якщо вона досягла 14 років.

Стаття 154-та Сімейного кодексу України передбачає, що батьки мають право на самозахист своєї дитини, повнолітніх дочки та сина. Батьки також мають право звертатися до суду, органів державної влади, органів місцевого самоврядування та громадських організацій за захистом прав та інтересів дитини, а також непрацездатних сина, дочки як їх законні представники без спеціальних на те повноважень.

В Україні є низка державних органів, звернення до яких допоможе захистити або відновити порушене право, а також таких, що здійснюють контроль за додержанням прав і свобод дітей. До таких, зокрема, належать: суд; Уповноважений Верховної Ради України з прав людини; Уповноважений Президента України з прав дитини та дитячої реабілітації; Департамент захисту прав дітей та усиновлення Міністерства соціальної політики України; Міжвідомча комісія з питань охорони дитинства; органи опіки та піклування; служби у справах неповнолітніх та дітей; центри соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді; територіальні органи Національної поліції України та ін.

На жаль, інколи виникає потреба захистити дітей від власних батьків, якщо вони порушують права дитини (жорстоко поводяться, експлуатують примушують до жебракування, бродяжництва, принижують, погрожують тощо) або коли діти позбавлені батьківського піклування. У таких випадках правовими засобами захисту є:

• 1) позбавлення батьківських прав;
• 2) відібрання дитини від одного з батьків чи іншої особи;
• 3) встановлення аліментів, стягнення аліментів за минулий час, сплата заборгованості за аліментами;
• 4) влаштування дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування;
• 5) встановлення опіки (до 14 років) або піклування (від 14 до 18 років), патронату;
• 6) передача до прийомної сім’ї;
• 7) усиновлення;
• 8) збереження прав дитини, які вона мала до усиновлення, опіки, піклування, влаштування до спеціального закладу та ін.

Додаткова інформація

Про Уповноваженого Президента України з прав дитини

З часу створення посади Уповноваженого Президента України з прав дитини у 2011 р. її обіймали: до 2014 року — Павленко Юрій Олексійович; до 2021 року — Кулеба Микола Миколайович; а після реформування цього інституту, з 15 червня 2021 року, Радницею-уповноваженою Президента України з прав дитини та дитячої реабілітації є Герасимчук Дар’я Михайлівна (на світлині).

Належно оформлені звернення щодо порушення прав дитини можна надсилати за адресою: 11220, м. Київ, вул. Банкова, 11, а також на електронну скриньку: children@apu.gov.ua. Пропозиції щодо вдосконалення законодавства з питань захисту прав дитини також можна надсилати електронним листом.

Для завершення теми:

• 1. Що таке порушення прав людини? Наведіть приклади з життя.
• 2. Які способи захисту порушеного права може застосувати особа?
• 3. Як класифікують механізми захисту прав людини?
• 4. Що таке позов?
• 5. Хто здійснює судову владу в Україні?
• 6. Які ви знаєте форми національного механізму захисту прав людини?
• 7. Укажіть, за яких умов кожна особа має право звернутися до міжнародної судової установи чи міжнародної організації за захистом своїх прав.
• 8. Порівняйте судову та адміністративну форми захисту прав людини.
• 9. Укажіть, за якими трьома принципами побудовано судоустрій в Україні.
• 10. Назвіть, якими за формою можуть бути звернення громадян.
• 11. Знайдіть у зовнішніх джерелах інформацію про логотип «Вільний, як людина» (Free as a man), який відображає головну ідею Загальної декларації прав людини ООН, підготуйте повідомлення про нього.
• 12. З’ясуйте на офіційному сайті ЮНІСЕФ в Україні https://www.unicef.org/ukraine/ конкретні напрямки його роботи.