Громадянська освіта. Інтегрований курс. Рівень стандарту. Повторне видання. 10 клас. Васильків

§ 9. Людина і держава

• людина • суспільство • держава • верховенство права • права людини і держава • зобов'язання держави

Коли свобода зникла, залишається ще країна, та вітчизни вже нема.

Франсуа Рене де Шатобріан, письменник, політик і дипломат

9.1. Взаємовідносини «людина - держава»

На певному етапі свого розвитку для забезпечення людських потреб та інтересів суспільство сформувало державу. Держава, можливо, і не ідеальна форма співжиття для людей, але, загалом, вона є позитивним явищем, адже покликана впорядковувати, організовувати спільну діяльність людей, здатна цивілізовано розв’язувати соціальні конфлікти. Держава за допомогою права і правових інститутів спроможна забезпечити захист суспільства і кожної особистості. Держава повинна служити людині.

Держава — це особлива організація політичної влади, за допомогою якої здійснюється управління суспільством.

Однак історія свідчить, що держава може набувати і деструктивного, негативного характеру, коли влада стає безконтрольною, зосереджується в руках однієї особи чи групи осіб, які здійснюють її за допомогою примусу і сили. У таких випадках держава стає ворожою до простих людей, дбає про інтереси невеликої групи або однієї людини. Так буває за антидемократичних режимів.

Людина за природою прагне максимальної свободи. Держава покликана упорядкувати взаємини між людьми через встановлення конкретних меж свободи кожного, не обмежуючи особисту свободу надмірно.

Варіанти взаємовідносин держави та суспільства (людини):

1. Суспільство переважує державу — слабка держава не здатна виконати своє призначення і не спроможна забезпечити лад. І саме суспільство за слабкої держави фрагментується, починає ділитися на окремі групи, схильні до конфліктів. Ослаблену державну владу можуть підпорядкувати своєму впливові окремі політичні сили, використовуючи її для досягнення своїх цілей.

2. Держава переважує суспільство — занадто сильна держава за недостатньо розвинутого суспільства прагне підпорядкувати державні інтереси інтересам численного бюрократичного апарату. Держава нав’язує свою волю всьому суспільству всупереч його справжнім інтересам, пригнічує особистість, підпорядковує її, стирає відмінності між індивідуальним і публічним; людина розглядається як гвинтик державної машини.

3. Рівновага суспільства і держави — сильна держава і достатньо розвинуте суспільство спроможні віднайти баланс, установити взаємини співпраці, партнерства. Така держава має підтримку, авторитет і здатна врівноважувати домагання людей; таке суспільство активне, контролює і обмежує державну владу, удосконалює можливості держави в управлінні.

Взаємовідносини держави і суспільства

9.2. Верховенство права

Досягти рівноваги суспільства і держави можливо завдяки принципу верховенства права, який у сучасному світі розглядається як одна з найвищих демократичних цінностей. Цей принцип уперше вжив і визначив англійський учений і політик Дж. Гаррінґтон як правління законів, а не людей, хоч історичні витоки цього принципу можна віднайти значно раніше, ще в античні часи. Основи класичного уявлення про верховенство права заклав англійський правник А. Дайсі у 1885 р., який розглядав верховенство права як обмеження влади держави щодо індивідів, виокремлюючи три головні вимоги: по-перше, ніхто не може бути покараним інакше, ніж за порушення закону, тому і сам закон має бути чітким, визначеним, справедливим; по-друге, жодна особа не може бути вища за закон, усі мають підпорядковуватися закону однаковою мірою; по-третє, норми конституційного права є не джерелом, а наслідками прав індивідів, які визначені та захищені судами.

Основними складниками принципу верховенства права тепер визнають: 1) повагу до прав і свобод людини; 2) рівноправність та рівність усіх перед законом; 3) верховенство Конституції; 3) розподіл влади; 4) законність; 5) заборону державного свавілля; 6) юридичну визначеність; 7) пропорційність між метою і засобами її досягнення; 8) незалежність суду і суддів.

У ст. 8 Конституції України, що закріплює принцип верховенства права, його зміст тлумачиться як модель співвідношення права і закону в регулюванні суспільних відносин. Це означає, що: 1) Конституція має найвищу юридичну силу, втілює найвищі правові цінності та передбачає, що закони та інші нормативно-правові акти приймаються на її основі і повинні їй відповідати; 2) пряма дія норм Конституції гарантує кожному можливість звернення до суду для захисту своїх прав безпосередньо на її підставі.

9.3. Права і свободи людини та їх гарантування і захист державою

Держава формується як один з інститутів суспільства, покликаний забезпечити подальший його розвиток, безпеку та стабільність. Отож і дотримання, гарантування та захист прав і свобод людини насамперед залежить від держави. Для цього вона створює відповідні процедури і механізми та використовує надані їй можливості. Наприклад, створювати правові акти, встановлювати правила поведінки, застосовувати примус. Стаття 8 Загальної декларації прав людини закріплює право кожної людини на ефективне поновлення у правах компетентними національними судами в разі порушення її основних прав, наданих їй Конституцією або законом.

Важливо розуміти, що природні права і свободи людини є первинними, вони — основа, фундамент і мета державної влади. Права людини, таким чином, не є результатом діяльності держави. Вони, з одного боку, обмежують державну владу, з другого — наділяють її правовим змістом. Практична діяльність державних органів спрямовується на створення умов для реалізації прав людини, а в разі їх порушення — на захист та відновлення.

Додаткова інформація

Про Європейський суд з прав людини

Україна займає третє місце серед держав-учасниць Ради Європи за кількістю звернень до ЄСПЛ. На кінець жовтня 2022 року за оновленою статистикою є 10 750 заяв проти України, які очікують свого розгляду. Нас випереджують лише дві країни - це Туреччина, яка має майже 20 тис. заяв, та росія з 17 050 заявами. ЄСПЛ компетентний розглядати справи проти росії, які були допущені до 16 вересня 2022 року, бо з цієї дати країна-терорист офіційно перестала бути учасницею Європейської конвенції з прав людини.

Будівля Європейського суду з прав людини у Страсбурзі (Франція)

Держава, звичайно, є гарантом прав людини, проте на практиці, у процесі здійснення своїх функцій, вона виявляється чи не найбільшим їх порушником. Такого висновку можна дійти, виходячи з діяльності Європейського суду з прав людини, який розглядає позови проти держав саме за порушення тих чи тих прав людини з боку державних органів. Тож відрадно, що сьогодні маємо не тільки міжнародні стандарти прав людини, визнані міжнародним співтовариством та зафіксовані в міжнародних актах і угодах. Функціонує також комплекс взаємопов’язаних організацій та установ, що утворюють міжнародну правозахисну систему. Про це на сторінках підручника йтиметься далі.

9.4. Позитивні і негативні зобов’язання держави

Зобов’язання держави в галузі прав людини — це така її діяльність, якої народ, як єдине джерело влади, має право вимагати. Це можуть бути як зобов’язання вчинити активні дії, так і утриматися від вчинення певних дій. До таких зобов’язань належать: повага до прав людини, їх забезпечення, захист та сприяння реалізації їх, невтручання держави у сферу індивідуальної свободи, а також вживання державою усіх можливих заходів для профілактики порушень прав людини, захист від таких порушень, застосування санкцій за їх скоєння та відшкодування особам, які постраждали.

Зобов’язання держави:

позитивні — обов'язки держави застосовувати потрібні засоби для гарантування прав людини (накладати санкції на осіб, які порушують права інших людей, установлювати юридичні правила для здійснення певного роду діяльності чи регламентувати поведінку певних осіб тощо);

негативні — зобов'язання держави та її представників утримуватися від будь-яких дій, спрямованих на порушення або незаконне обмеження прав людини. Негативні зобов'язання держави охороняють людину від надмірного втручання з боку держави у сферу її особистих прав і свобод (зазвичай, громадянських та політичних прав — свободи думки, слова, віросповідання, права на життя, на недискримінацію, на мирні зібрання та об'єднання тощо).

Коли масштаби загроз і викликів для людини і суспільства істотно зростають (економічні й екологічні кризи, воєнний стан, злочинність, тероризм тощо), держава може втрутитись і обмежити деякі права людини. Однак жодним чином корекції чи звуженню не підлягають невід’ємні та невідчужувані права людини, які становлять абсолютну межу, за якою правомірна державна влада закінчується.

Поміркуйте разом

Чому виникла потреба у прийнятті міжнародних і європейських стандартів прав людини замість розробки окремими країнами власних стандартів?

Щоб сформулювати власну позицію, зверніться до матеріалів за покликаннями:

1. Посібник з освіти в області прав людини за участі молоді «Компас» (Розділ 4: Юридичний захист прав людини)

https://cutt.ly/h8QSlag

2. Електронна особистість: навіщо ЄС обговорює права роботів

https://cutt.ly/u8WOFIA

Для завершення теми:

• 1. Що таке зобов’язання держави?
• 2. Як ви розумієте принцип верховенства права?
• 3. Які є варіанти взаємовідносин держави і суспільства?
• 4. Наведіть приклади обставин, за яких держава може обмежити деякі права людини.
• 5. Назвіть права людини, які держава не може обмежити в жодному разі.
• 6. Порівняйте поняття «позитивні зобов’язання держави» і «негативні зобов’язання держави».
• 7. Прочитайте текст Загальної декларації прав людини https://cutt.ly/y8QjjCD, схарактеризуйте її структуру та зміст. З якою метою в цьому документі передбачено, що «кожна людина має обов'язки перед суспільством», а також допускається законодавче встановлення певних обмежень у реалізації прав і свобод?