Громадянська освіта. Інтегрований курс. Рівень стандарту. Повторне видання. 10 клас. Васильків

Шановні учні та учениці!

Усі ми прагнемо розквіту нашої держави. А це вимагає від кожного з нас мати активну громадянську позицію, брати безпосередню участь у громадському житті й демократичних перетвореннях, бути відповідальним, толерантним, з повагою ставитися до прав людини. Для цього важливо формувати в собі особисту, національну й загальнолюдську гідність, критично мислити, не бути байдужими до того, що відбувається у світі, країні, місті, селі, уміти використовувати наявні механізми впливу на державну владу, захисту своїх прав тощо. Такими, свідомими і зрілими, громадяни не народжуються, а стають у процесі навчання.

Саме з цією метою Міністерство освіти і науки України розробило Концепцію розвитку громадянської освіти в Україні, а для учнів 10 класу запроваджено інтегрований курс «Громадянська освіта», покликаний підготувати вас до активного суспільного життя в умовах демократії.

Сподіваємося, що пропонований підручник допоможе вам сформувати систему тих демократичних принципів і цінностей, які потрібні кожній особистості як для індивідуального, приватного, так і для спільного, громадського життя.

Автори підручника поставили перед собою мету дати не просто потрібну суму знань, а й допомогти вам навчитися жити в суспільстві. Це означає — поважати закон, відстоювати і захищати свої права, впливати на ухвалення важливих суспільно-політичних рішень, конструктивно взаємодіяти з іншими, будувати ефективні взаємини. А також думати і розмірковувати, формулювати й обстоювати власну позицію, робити логічні висновки і правильний вибір, забезпечувати своєю працею добробут сім’ї та країни. Тож пропонуємо вам не лише теоретичний матеріал, а й багато цікавих практичних завдань, що сприятимуть виробленню потрібних умінь і навичок та сприятимуть отриманню нових знань.

Пам’ятаймо, що Україна як європейська держава починається з нас — її громадян.

Авторський колектив

Як працювати з підручником

Навчальний матеріал, уміщений у підручнику, складається із 7-ми розділів, відповідно до тем програми курсу «Громадянська освіта». Це інтегрований курс, що охоплює філософські, аксіологічні, політичні, правові, економічні, культурологічні, соціально-психологічні знання. Тому матеріал кожного розділу підручника має свої особливості. Починаються розділи сторінкою-заставкою з символічним зображенням та фоновою хмарою слів, які вивчатимуться в межах тем розділу. Пояснення ключових термінів і понять окремо виділені в тексті параграфів, а також зібрані в словнику. Літературу та електронні ресурси також пропонуємо в додатках до підручника. Наприкінці кожного розділу — спеціальні узагальнюючі таблиці, які допоможуть зорієнтуватися в процесі формування громадянської компетентності та тематиці пропонованих завдань для практичних робіт чи занять.

Три рубрики, у яких пропонуємо практичні завдання, візуально виділені світло-жовтим фоном. Вони присутні в кожному параграфі. Спосіб виконання практичних завдань (колективно, у парах, групах чи індивідуально, в класі чи вдома), а також форму виконання (усно чи письмово) — визначає вчитель / вчителька. Групи практичних завдань з певної теми можуть бути виконані на окремих практичних заняттях. Учитель / учителька можуть обирати назви практичних занять з програми або визначати самостійно.

Розділ I. Особистість та її ідентичність

§ 1. Соціальна ідентичність та її види

• ідентичність • самовизначення • ідентифікація • хто я є • ким я буду • хто поруч

Бо ти на землі — людина, І хочеш того чи ні — Усмішка твоя — єдина, Мука твоя — єдина, Очі твої — одні.

Василь Симоненко, поет-«шістдесятник»

1.1. Соціальна ідентичність. Ідентифікація

Якщо будь-кого з нас запитати «Хто ти?», ми, зазвичай, почнемо з того, що віднесемо себе до певних формальних або неформальних соціальних груп, указуючи стать, вік, національність, професію чи рід занять, і лише потім назвемо свої особисті якості, здібності, риси вдачі тощо. Тобто самовизначення людини відбувається насамперед через усвідомлення себе і свого місця в суспільстві.

Соціальна ідентичність (від латинського слова identicus — тотожний, однаковий) — усвідомлення особою своєї належності до різних соціальних груп, які вона сприймає як «свої», стосовно яких вона найбільшою мірою здатна відчути і сказати «ми» (стать, вік, родина, релігія, етнос, фах тощо).

Щоб дізнатися, до якої саме соціальної групи ми належимо, з’ясовуємо, які з притаманних нам ознак є спільними з тими ознаками, що властиві членам певної соціальної групи. Цей процес називається соціальною ідентифікацією.

Соціальна ідентифікація — це ототожнення себе з певними ознаками, притаманними тим соціальним групам, до яких людина хоче належати або вже належить; це процес прийняття групових звичаїв, норм, установок і кодів поведінки.

Соціальна ідентичність особистості формується саме в процесі соціальної ідентифікації. Можна сказати, що ідентичність — це результат, а ідентифікація — це процес досягнення цього результату.

Ідентифікація себе з певними суспільними групами ґрунтується не лише на усвідомленні своєї однаковості з членами цих груп, а й на розумінні своєї відмінності від представників інших груп. Ми усвідомлюємо себе в певних поняттях, наприклад у поняттях статі або національності, не тільки завдяки встановленню подібності до представників деякої статевої чи національної спільноти, а й через протиставлення членам іншої статевої або національної групи.

Щоб ототожнювати себе з якоюсь групою, не конче потрібно бути її членом. Люди можуть орієнтуватися у своїй поведінці й на соціальну групу, до якої вони насправді не належать, однак беруть її за взірець, культивують у собі відповідні життєві принципи, смаки, політичні та інші погляди (т. зв. референтна група). Це допомагає пояснити деякі суперечності в поведінці певних індивідів, або відповісти на запитання американського соціолога Волтера Реклесса, чому в районах із високим рівнем злочинності зустрічаємо молодих людей, які все-таки не ступили на хибний шлях. На його думку це стається тому, що вони виробили власний позитивний образ, який допомагає їм не мати нічого спільного зі злочинним оточенням, а отже, вагомою причиною злочинної поведінки є те, яку референтну групу обирає індивід.

Членство у групі (реальне або уявне) не лише представляє людину перед іншими, а й допомагає сформувати образ власного «Я». Особа, орієнтуючись на певну соціальну групу, приписує собі риси вдачі, які, на її думку, притаманні цій групі, наприклад: я українець(-ка), а тому я... (щирий(-ра), волелюбний(-на), господарний(-на) тощо).

Прикладом ототожнення себе із групою, до якої об’єктивно не належиш, можна вважати відоме в історії України явище т. зв. «хлопоманство». «Хлопоманами» зневажливо називали поляки тих українців, які походили зі спольщених шляхетських родин, але в середині XIX ст. усвідомили, що потрібно служити «тому народові, серед якого живеш», а тому покинули польські студентські організації і заснували українську «Громаду».

1.2. Види ідентичностей

Є різні класифікації видів ідентичності, зокрема розрізняють: Я-ідентичність (суб’єктивне відчуття індивідом власної своєрідності, «Я — не такий / така, як інші»); особисту ідентичність; соціальну ідентичність.

Найпоширенішим підходом є виокремлення різних видів ідентичності на підставі того, до якої соціальної групи належить особистість. За цією ознакою розрізняють такі види ідентичностей, як статева, вікова, мовна, етнічна, фахова, класова, расова, громадянська тощо.

Усі вони мають особливості. Скажімо, статева ідентичність передбачає усвідомлення себе представником певної статі і сприймання приписуваних суспільством моделей поведінки, які повинні засвоїти індивіди, щоб їх визнали чоловіком або жінкою. Вікова ідентичність — ототожнення себе з певною віковою групою і сприймання цінностей, норм і моделей поведінки, які суспільство приписує мати представникам цієї групи. Мовна ідентичність визначає сприймання як своєї не просто літературної мови, а й того її різновиду, що притаманний конкретній соціальній групі, з якою ототожнює себе той чи той член суспільства. Адже в різних соціальних верств і груп (робітники, селяни, вчителі, політики) мова відмінна, бо різним є їхній освітньо-культурний рівень та середовище спілкування.

1.3. Громадянська ідентичність

Одним із найважливіших видів ідентичності особи є громадянська ідентичність, що передбачає: 1) самоототожнення із громадянською спільнотою держави незалежно від свого етнічного коріння та національного походження; 2) феномен свідомого та активного громадянства, усвідомлення себе членом громадянського суспільства. Ці два пункти зосереджують увагу на різних аспектах взаємин індивіда з державою та суспільством.

Перший означає, що індивід усвідомлює свою належність до певного політико-географічного утворення. «Я — громадянин України (а не якоїсь іншої країни, скажімо, Румунії, Польщі, Франції чи Китаю). Я люблю свою країну, вболіваю за неї, знаю її історію, культуру тощо». Засобом забезпечення відчуття належності до певної країни є система символів. Наявність «своєї» символіки забезпечує універсальні засоби комунікації всередині цієї спільноти, стаючи ідентифікувальним чинником. Символ є матеріалізованим словесним подієвим або предметним носієм ідеї єдності, цілісності, відображає значущі для спільноти цінності й образи, забезпечує мотивацію співпраці.

Символічний простір громадянської спільноти включає в себе:

- офіційну державну символіку;

- історичні (національні) постаті;

- значущі історичні та сучасні події, здатні фіксувати етапи розвитку спільноти;

- побутові або природні символи, що відображають особливості життєдіяльності спільноти.

Друга частина визначення громадянської ідентичності стосується специфіки розвитку громадянського суспільства і пов’язана зі сприйманням громадянства не лише як формальної характеристики, а й як свідомої та активної життєвої позиції особи, що передбачає її участь у різноманітних формах самоорганізації громадян.

1.4. Змінний характер ідентичності

Кожна людина водночас є членом багатьох груп, а тому — носієм багатьох ідентичностей. Яка саме ідентичність із цього набору актуалізується, залежить від того, яка група в конкретному контексті є для людини найбільш значущою або з якими «іншими» вона в цей момент спілкується. Скажімо, відносно дорослої особи ви є дитиною, відносно хлопця — дівчиною, а відносно американців — європейцями, і відповідно до цього й вибудовуєте свою поведінку.

Це не означає, що люди є якимись «поведінковими хамелеонами», які постійно змінюють зразки своєї поведінки, свої цінності, мотивації та переконання залежно від того, з якою групою вони себе ототожнюють у конкретний момент. Люди обов’язково виокремлюють важливіші для себе групи, крізь призму цінностей яких будують свою поведінку. Тобто соціальні ідентичності людини розташовані в ієрархічній послідовності. Однак ця ієрархія не постійна. Місце «головних», «другорядних», «центральних» і «периферійних» визначається як соціальними, так й індивідуально-особистісними чинниками. Соціологічні дослідження показують, що для багатьох чоловіків однією з найголовніших ідентичностей є фахова, а для жінок — сімейна. Проте доволі часто на вершині ієрархії виявляється якась інша ідентичність, пов’язана, скажімо, з хобі («Я — відомий філателіст») або громадянською позицією особи («Я — волонтер», «Я — борець за громадянські права») тощо.

Прикметно, що в Україні кількість жінок, які ототожнюють себе насамперед із професією, а не з сім’єю, є вищою, ніж у багатьох країнах Європи: в Україні таких жінок близько 20 %, в Угорщині — 0,1 %, у Німеччині — 4 %. Щоправда, у Польщі кількість жінок, для яких кар’єра на першому місці, ще вища, відповідно — 33 %.

Нині індивід має змогу вільно змінювати свою ідентичність і робить це значно частіше, ніж у минулому. Усе частіше люди самі для себе визначають, хто вони, до якої культури, національності, релігії належать.

Людині властиво зберігати позитивний образ своєї групи, і якщо він чомусь руйнується, теоретично людина може вийти з групи й перейти в іншу. Наприклад, можна змінити членство в партії, фанклуб спортивної команди або стати мешканцем (мешканкою) іншого міста. Однак не всі ідентичності можна змінити так просто. Ідентичність створюється як «зсередини», так і «зовні», коли наші власні уявлення про себе не збігаються зі сприйманням нас іншими людьми.

Яку ж частину з «багажу ідентичностей» вибирає сама особа, а яку нав’язує їй суспільство? Нав’язаними (імперативними) є ідентичності, пов’язані з расою, статтю, етнічністю, сім’єю. Натомість належність до інших груп людина вибирає сама. Хоча на практиці все складніше: не всі виборні ідентичності насправді вибираються, а імперативні не є аж такими імперативними.

Практичне завдання. Виконайте в команді

«Яку роль відіграє ідентичність в житті людини». Прочитайте інформацію про відомих діячів минулого та сучасності. Складіть «багаж ідентичностей» цих осіб «зсередини» і «зовні». Порівняйте.

Панас Мирний (1849-1920) — український прозаїк і драматург. Народився у м. Миргород на Полтавщині в сім’ї чиновника. Навчався в Миргородському та Гадяцькому повітових училищах. Не маючи змоги продовжувати систематичне навчання, наполегливо займався самоосвітою.

Класик української літератури Панас Мирний (справжнє прізвище — Рудченко) зробив блискучу державну кар'єру в Російській імперії. Він дослужився до чину дійсного статського радника (чин цивільного генерала, що прирівнювався до губернаторської посади). Влада й не здогадувалася, що високопоставлений чиновник є водночас відомим письменником, який творить на забороненому «малороссийском наречии». І в той час як у 1915 р. П. Рудченка вшановували з нагоди 66-річчя як високого за рангом, сумлінного чиновника, полтавська жандармерія розшукувала «політично підозрілу особу» Панаса Мирного, який «находится где-то в Полтавской губернии и живет на нелегальном положении».

Складними були сімейні стосунки письменника. Його дружина, Олександра, не змогла стати соратницею та однодумцем Панаса Мирного. Старший син загинув на фронті в роки Першої світової. Молодший був петлюрівцем, поліг за самостійну Україну. А середній вступив до денікінців, а потім у вирі громадянської війни приєднався до Червоної армії. Сам письменник не симпатизував більшовикам.

Стівен (Степан) Гері Возняк, 11 серпня 1950, Сан-Хосе, Каліфорнія, США) — «піонер» комп’ютерних технологій українського походження, конструктор (разом зі Стівеном Джобсом) одного з перших персональних комп’ютерів у світі (США), співзасновник фірми Apple.

У Стівена було кілька псевдонімів, а саме: «The Woz», «Wizard of Woz» і «iWoz» (каламбур; гра слів з іВоок’ом та іншими продуктами фірми Apple). Відомий своїм характером інтроверта, його дратує власна популярність. Стів Возняк так оцінив свій внесок у розвиток комп'ютерних технологій: «Це була революція, мирна революція. І я щасливий, що був її частиною».

«Багато хто в мене запитує: «Стів, ти поляк?» Бо моє прізвище Возняк. Я відповідаю: «Ні, я українець». Я завжди знав, що моє прізвище — українське. Все своє життя я хотів приїхати до України. Я деякою мірою бажав би бути українцем. Ці люди здаються найбільш подібними до американців, як я сам, з усіх інших європейців».

Для завершення теми:

• 1. Що таке ідентичність, ідентифікація?
• 2. Як ви розумієте значення вислову «змінний характер ідентичності»?
• 3. Які аспекти включає поняття громадянської ідентичності?
• 4. Наведіть приклади соціальної ідентичності за різними підставами.
• 5. Порівняйте поняття «Я-ідентичність» та «особиста ідентичність».
• 6. Складіть перелік ідентичностей, носієм яких ви себе вважаєте. Розташуйте їх у «лінію цінностей», починаючи від найважливішої для вас ідентичності. Як може змінитися цей перелік через 10-20 років?