Підручник з Громадянської освіти. 10 клас. Васильків - Нова програма

§ 8. Еволюція прав людини

#правасвободилюдини #поколінняправлюдини #свободасправедливістьсолідарність #охороназахистправлюдини

Головним і найістотнішим змістом права є свобода.

Богдан Кістяківський, правознавець, громадський діяч

8.1. Природа прав людини

Скільки б думок не було висловлено про сутність і зміст права (досі нема жодного загальноприйнятого визначення), та найпопулярнішою нині є ідея природного права: права дані людині з огляду на її природу, на притаманну їй людську гідність як абсолютну цінність. Тож люди в цьому контексті не мають жодного вибору, вони наділені правами разом із фактом свого буття, просто тому, що є людьми. Права належать людині від народження, незалежно від того, усвідомлює вона це чи ні, думає про це чи навіть не замислюється. Такі природні права людини називають фундаментальними (або основними, або загальними), адже вони не залежать ні від волі й бажання людини, ні від держави і належать кожному в будь-якій країні. У цьому люди є рівними незалежно від біологічних, соціальних чи будь-яких інших характеристик особистості. Кожна людина заслуговує на однаково поважне ставлення до себе.

Права людини — це визнані світовим співтовариством блага й умови життя, яких може домагатися особа від держави і суспільства, у яких вона живе.

Визнання та забезпечення природних прав людини — основне завдання держави. Вона закріплює права людини і механізми їх захисту в конституціях, законах, інших актах. Сукупність усіх цих документів називають законодавством, або «писаним правом», або «позитивним правом».

Якщо природні права обумовлені природним станом людини, то позитивне право — волевиявлене державою в певних джерелах. Природне й позитивне право не завжди збігаються, адже не кожна держава закріплює всі природні права людини, а також може встановлювати інші правила поведінки. Однак у демократичній, правовій державі ідеальний (природний) та реальний (позитивний) вимір права збігаються.

8.2. Основоположні права і свободи людини

Держава не тільки проголошує права та свободи людини, а й бере на себе обов’язки забезпечення їх реалізації та захисту.

Систему основоположних прав, які закріплені Конституцією України і визначають правовий статус людини і громадянина, становлять:

громадянські (особисті) — без них неможливе життя людини та її нормальний розвиток	— право на життя (ст. 27), — право на повагу до честі й гідності (ст. 28), — право на свободу й особисту недоторканність (ст. 29), — право на свободу думки і слова (ст. 34), — право на свободу світогляду й віросповідання (ст. 35), — право на свободу пересування та вільний вибір місця проживання (ст. 33) та ін.
політичні — обумовлені статусом громадянина і дають змогу брати участь у житті держави	—право брати участь в управлінні державними справами, зокрема обирати та бути обраним (ст. 38), — право спрямовувати індивідуальні або колективні письмові звернення, особисто звертатися в органи державної влади, органи місцевого самоврядування та до посадових і службових осіб цих органів (ст. 40), — право об’єднуватися в політичні партії та інші громадські об’єднання (ст. 36, 37), — право проводити збори, мітинги, демонстрації (ст. 39)
соціально-економічні — дають змогу забезпечувати своє життя матеріально	— право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю (ст. 41), — право на підприємницьку діяльність (ст. 42), — право на працю (ст. 43), — право на достатній життєвий рівень (ст. 48), — право на соціальний захист (ст. 46) тощо
культурні — уможливлюють розвиток і самореалізацію особистості	— право на освіту, на навчання рідною мовою чи на вивчення рідної мови (ст. 53), — право на свободу літературної, художньої, наукової діяльності і творчості (ст. 54), — право користуватися досягненнями науки і техніки, культурними й історичними надбаннями народу та світової громадськості (ст. 54)
екологічні — забезпечують стан довкілля як умову життя людини	— право на безпечне для життя і здоров’я довкілля (ст. 50), — право на відшкодування збитків, заподіяних погіршенням стану довкілля (ст. 50), — право на отримання і використання інформації про стан довкілля, про якість харчових продуктів і предметів побуту, а також на її поширення (ст. 50)
права в галузі правосуддя — гарантують правову захищеність особи	— право на судовий захист своїх прав і свобод від порушень і протиправних посягань (ст. 55), — на відшкодування матеріальних і моральних збитків (ст. 56), — право на правову допомогу (ст. 59), — презумпція невинуватості в кримінальному судочинстві (ст. 62) та ін.

8.3. Покоління прав людини

Права людини не є застиглими поняттями, вони розвиваються та збагачуються — еволюціонують разом із людиною, державою, науковим і технічним прогресом. За часом офіційного визнання на національному та міжнародному рівнях права людини зазвичай поділяють на права першого, другого і третього поколінь.

Визнання прав людини почалося з громадянських (особистих) та політичних прав, саме їх прийнято називати правами першого покоління. Громадянські (особисті) права — це ті блага, умови життя і можливості, яких особа може домагатися від держави для забезпечення власного фізичного існування, збереження, розвитку і захисту своєї індивідуальності. Їх призначення — забезпечити свободу й автономність особистості, її захищеність від незаконного втручання. Ці права деколи називають «негативними», бо ж вони гарантують свободу насамперед від втручання держави. Це право на життя, свободу і безпеку, на власність, свободу пересування, свободу думки і слова, світогляду й віросповідання, а також права на належний процес — на публічний розгляд справи безстороннім та незалежним судом, презумпція невинуватості, право на правову допомогу тощо.

Перші акти, що закріплюють права людини:

Велика хартія вольностей (Англія, 1215)

Петиція про права (Англія, 1628)

Habeas Corpus Act (Закон про недоторканність особи) (Англія, 1679)

Білль про права (Англія, 1689)

Декларація прав Вірджинії (США, 1776)

Декларація незалежності США (1776)

Конституція США (1787)

Білль про права (США, 1791)

Декларація прав людини і громадянина (Франція, 1789) та ін.

Політичні права — можливості та блага, яких особа може домагатися для забезпечення своєї участі в державному та громадському житті. Ці права — основна демократична цінність, покликана подолати відчуження особи від влади.

Згодом перелік прав людини розширився і доповнився соціальними, економічними та культурними правами, які зазвичай називають правами другого покоління. Ці права є «позитивними», адже їх забезпечення вимагає активного втручання держави у певні сфери життєдіяльності людини. Це право на працю і пов’язані з ним гарантії, соціальне забезпечення, охорону здоров’я, право на освіту, на доступ до досягнень науки і культури тощо.

Права другого покоління закріплені в Загальній декларації прав людини (1948), а згодом у Міжнародному пакті про економічні, соціальні та культурні права (1966).

Права третього покоління почали визнавати та закріплювати після Другої світової війни, під впливом спочатку національно-визвольних рухів, а згодом і інших чинників. Це переважно «колективні» права — права націй, народів (на самовизначення, на розвиток, на гуманітарну допомогу), людства (на мир, на користування спільним спадком), екологічні права тощо.

8.4. Класифікація прав людини

Складність, динамічність і багатогранність прав людини обумовлюють різні підходи та критерії до їх класифікації, деякі з яких вам уже знайомі (за сферою інтересів та потреб людини, за поколіннями). Права людини поділяють також:

1) залежно від категорії людей, яких вони стосуються: загальні права, права жінок, права дітей тощо;

2) за значенням для їх носія: основні (тобто ті, які дуже важливі для існування суб’єкта) і неосновні (несуттєві для його життя);

3) за характером і способом здійснення: активні (свобода для вчинення активних дій) і пасивні (свобода від втручання, перешкод з боку інших суб’єктів);

4) за суб’єктивним складом здійснення: індивідуальні (здійснюються власними діями, наприклад, право на свободу слова, на працю) і колективні (можуть бути реалізовані лише спільними діями групи носіїв права, наприклад, право на об’єднання, проведення мітингів, демонстрацій, страйків);

5) за можливістю обмеження: абсолютні (не підлягають обмеженням за будь-яких обставин) та відносні (можуть бути обмежені, якщо такі обмеження є необхідними у демократичному суспільстві та мають легітимну мету).

І це ще не завершений перелік можливих класифікацій прав людини.

8.5. Майбутнє прав людини

Наукові досягнення у сфері медицини, техніки, комп’ютерних технологій поліпшують блага й умови життя людини, створюють можливості для вибору різних альтернативних варіантів поведінки. Тепер у наукових дискусіях обговорюють потребу розширення традиційної теорії трьох поколінь прав людини і зародження четвертого покоління прав людини, що стосуються трансплантації органів, клонування, використання віртуальної реальності, вільного доступу до Інтернету, штучного запліднення, абортів, евтаназії тощо. Дискусії пов’язані з тим, що ці можливості особи вперше за період існування людства суперечать нормам релігії та моралі. Гармонійне застосування норм релігії, моралі та права є гарантією встановлення позитивної поведінки особи, оскільки права людини, якщо взяти до уваги традиційні цінності суспільства, релігійні й моральні переконання, повинні бути універсальною нормою для кожного.

Додаткова інформація

Про евтаназію

Евтаназія (грец. EU — добре + грец. θάνατο — смерть) — припинення лікарем життя людини, яка страждає невиліковним захворюванням, відчуває нестерпні страждання, на її прохання в безболісній або мінімально болісній формі з метою припинення страждань. Папа Іван Павло ІІ так визначив цей термін: «Евтаназія — це дія або бездіяльність, що за своєю природою чи наміром виконавця спричиняє смерть з метою уникнути будь-якого страждання». https://uk.wikipedia.ora/wiki/

Поміркуйте разом

1) Чим, на ваш погляд, відрізняються права другого покоління від прав першого покоління? 2) Чи певні права є важливішими, ніж інші? 3) Які права під час надзвичайних обставин можуть бути обмежені, а які — ніколи? 4) У сучасних умовах наука вимагає розширення прав людини відповідно до нових викликів. Чи мають існувати обмеження на те, наприклад, що можуть досліджувати науковці?

Щоб сформулювати власну позицію, зверніться до матеріалів за посиланнями:

https://www.coe.int/uk/web/compass/the-evolution-of-human-riqhts

http://sci-book.com/deriavi-prava-teoriya/evolyutsiya-prav-lyudini-pokolinnya-prav-46347.html

Права четвертого покоління є відносно новими та перебувають на стадії активного розвитку. У будь-якому разі держава для гарантування загальної безпеки і суспільного блага повинна нормативно врегульовувати нові суспільні відносини, що виникають у зв’язку з розвитком науки і техніки.

8.6. Борці за права людини

Людство на шляху утвердження прав і свобод людини пройшло тернистий шлях, крок за кроком обмежуючи всесильність держави, поширюючи принцип рівноправності на все більше коло осіб та взаємин між ними. Увесь історичний розвиток можна розглядати як боротьбу людства за свої права. Багато людей поклали своє життя на вівтар цієї боротьби.

Махатма Ґанді (1869—1948)

Індійський державний і політичний діяч, юрист за освітою, національний герой Індії. Один із керівників та ідеологів національно-визвольного руху в Індії. Сформулював філософію ненасилля, що вплинула на національні та міжнародні рухи прихильників мирних змін.

Еммелін Панкгерст (1858—1928)

Англійська політична діячка і лідер британського суфражистського руху, відіграла важливу роль у боротьбі за виборчі права жінок. У жовтні 1903 вона стала однією з основоположниць жіночого соціал-політичного союзу — саме його учасниць уперше почали називати «суфражистками». (Суфражизм (з франц. Suffrage — голос, право голосу) — жіночий рух у другій половині XIX — на початку XX ст. за надання жінкам рівних з чоловіками виборчих прав.) У 1908 році вперше застосувала голодування як нову форму протесту.

Елізабет Кейді Стентон (1815—1902)

Американська громадська діячка, аболіціоністка, учасниця руху за права жінок.Її «Декларація почуттів», уперше представлена у 1848 році, вважається документом, що спровокував появу перших організованих рухів за жіночу рівноправність і виборче право для жінок. У 1863 році в умовах громадянської війни в США ініціювала Жіночу національну лігу лояльності, яка здійснила найбільшу петиційну кампанію в історії країни, зібравши близько 400 тисяч підписів з вимогою 13-ї поправки до Конституції США на підтримку скасування рабства. (Аболіціонізм (з фр. abolitionisme, лат. abolitio — скасування) — громадський рух за скасування рабства)

Ніна Караванська (Строката) (1926—1998)

Учасниця дисидентського руху в СРСР, співзасновниця Української Гельсінської групи й одна з провідних правозахисниць Одеси в радянський період. Указом Президента України від 8. 11. 2006 р. нагороджена за громадянську мужність, самовідданість у боротьбі за утвердження ідеалів свободи і демократії орденом «За мужність» І ступеня.

Микола Руденко (1920—2004)

Український письменник, філософ, громадський діяч, співзасновник Української Гельсінської групи. У 1970-ті роки активно долучився до захисту прав людини, зокрема й національних. У 1974 р. виключений з лав КПРС за критику марксизму та правозахисну діяльність. Двічі, у 1975 та 1977 рр., був заарештований за «антирадянську агітацію і пропаганду», згодом позбавлений громадянства. Емігрував за кордон, однак у 1990 р. повернувся в Україну.

В’ячеслав Чорновіл (1937—1999)

Український політик, публіцист, діяч руху Опору проти зросійщення та національної дискримінації українського народу. Один із найяскравіших організаторів та активістів руху шістдесятників та українського національно-демократичного визвольного руху кінця 80-х — 90-х років. Один з ініціаторів створення Української Гельсінської спілки. Засновник та головний редактор підпільного українського часопису «Український вісник». Кілька разів ув'язнений за «антирадянську пропаганду». Сумарно пробув у неволі 17 років. Був головою Львівської обласної ради, народним депутатом України, кандидатом у Президенти України на виборах 1991 р., головою Народного Руху України, членом української делегації в Парламентській Асамблеї Ради Європи.

Василь Стус (1938—1985)

Український поет, прозаїк, літературознавець, правозахисник. Один із найактивніших представників українського культурного руху шістдесятників. Критикував панівну систему, що після «відлиги» стала повертатися до тоталітаризму, відновлення культу особи та порушення прав людини, протестував проти арештів у середовищі своїх колег. На початку 1970-х приєднався до групи захисту прав людини.

Літературна діяльність поета, його протести проти порушення людських прав і критичні оцінки тогочасного режиму спричинили репресії з боку радянської влади, його творчість була заборонена, а він сам був засуджений до тривалого перебування в місцях позбавлення волі, де оголосив голодування й помер.

Для завершення теми:

Що таке права людини?

Як ви розумієте значення поділу прав людини на покоління?

Які основні критерії класифікації прав людини?

Наведіть приклади пасивних прав людини, що закріплені в Конституції України.

Згадайте з курсу історії України відомі постаті, які вели активну боротьбу за права людини.

Доберіть з додаткових джерел інформацію про права людини третього та четвертого поколінь. Систематизуйте її та презентуйте свою роботу в класі.

З’ясуйте, у яких державах сьогодні офіційно дозволеними є деякі форми добровільної евтаназії.