Підручник з Громадянської освіти. 10 клас. Васильків - Нова програма

§ 29. Медіа та демократія

#цензураобмеженнязаборона #медіаполітика #медіасередовище #суспільнемовлення #замовніматеріалишкільнімедіа

Найбільша цінність оратора — не тільки сказати те, що потрібно, але й не казати того, чого не треба.

Цицерон, римський оратор, політик, філософ

29.1. Що таке цензура?

Щоб відповісти на це запитання, згадаємо попередні роздуми про межі свободи слова, свободи вираження поглядів. Отже, ми встановили, що вони (межі) є результатом внутрішнього і зовнішнього регулювання. Крайнім виявом зовнішнього обмеження свободи слова, авторського волевиявлення у мас-медіа є цензура.

Практичне завдання

Прочитайте текст. Придумайте заголовок до нього. Складіть тези. Сформулюйте «рухомий рядок» для інформаційної телепередачі та її анонс.

Поняття «цензура» (нім. Zensurз лат. censura — посада цензора, вимогливого критика, від censere — оцінювати, висловлювати судження) асоціюється насамперед з обмеженнями (аж до заборон), які накладають на засоби масової інформації, твори мистецтва, науки. Ці обмеження накладають органи влади або ж створені ними офіційні суспільні інституції та уповноважені посадовці.

Уперше посаду цензора було запроваджено ще в Стародавньому Римі. Там цензор (censоrмав давати оцінку стану публічної моралі, але головне його завдання все ж полягало в проведенні цензу — перепису всіх громадян та їхньої класифікації за різними економічними й політичними ознаками.

З часом поняття цензури почали вживати стосовно різних заборон чи обмежень у сфері медіа. Заборони чи обмеження накладають на медіа зазвичай або з метою захисту влади, панівної релігії від критики, або ж з метою захисту аудиторії від негативних медійних впливів. При цьому заборони можуть бути накладені як на весь медіатекст, так і на окрему його частину.

Історія подібних заборон сягає стародавнього світу. Так, у 213 році до н. е. перший імператор Китаю Цінь Ши Хуан-ді, відомий як творець Великої китайської стіни, своїм декретом наказав знищити всі книги, крім сільськогосподарських, астрологічних, фармакологічних і медичних. Серед спалених книг були і твори мислителя Конфуція. Покаранню підлягав і той, хто зберігав у себе вдома заборонені книги. Це одне з перших свідчень тотальної цензури.

На жаль, прикладів масової цензури цілком достатньо. Згадаймо поміж них і знищення за наказом давньоримського полководця Юлія Цезаря у 48 році до н. е. Александрійської бібліотеки, цього «фундаменту західної культури». Масове знищення книг Александрійської бібліотеки повторилося ще в 391 та 642 роках під час наступу християнства і мусульманства.

Подібні варварські напади цензури відбувалися й у ХХ столітті, зокрема в нацистській Німеччині й Радянському союзі.

Цензура як релігійна і світська інституція, що покликана систематично контролювати процеси створення, поширення і зберігання медіатекстів, починає горезвісну ходу майже відразу ж після появи друкарського верстата. Адже в ньому церковна і світська влада відчула реальну загрозу своїм цінностям, інтересам, діям. Адже можливість швидко й масово тиражувати книги збільшувала їх вплив на аудиторію. З появою і поширенням кожного наступного за друкованою книгою медіа свої масштаби розширювала й цензура.

В Україні цензура виконувала особливу місію: нищення національної свідомості, самої ідеї України як держави. Звідси — і накази Петра І друкарням у Києві й Чернігові не друкувати книги без згоди Духовної колегії (пізніше Святого Синоду), і заборона творів Тараса Шевченка, і Валуєвський циркуляр 1863 з вимогою заборонити українські книги (духовні і шкільні видання), і Емський указ 1876 Олександра ІІ про заборону публікувати взагалі будь-які (аж до нотних текстів) книжки українською мовою. Найбільшого розмаху набула цензура в Україні минулого століття. Її кульмінація припадає на роки сталінізму, коли забороняли медіатвори, що не відповідали критеріям цензурних інституцій, коли було зроблено спробу (причому небезуспішну) контролювати сам творчий процес, коли викорінювалося будь-яке вільнодумство, а фізичне нищення творців медіа (письменників, митців, публіцистів, журналістів, науковців) стало «найефективнішою» формою цензури.

Форми і способи цензури найрізноманітніші: від примусу, залякування, терору до цькування, фінансування, підкупу. Один із найвитонченіших способів контролю — це «свідома самоцензура або неусвідомлені обмеження, зумовлені особливостями виховання і світоглядної культури автора» (Борис Потятиник).

Цензура — дуже небезпечний інструмент у будь-якому суспільстві. Наслідки її, якщо вони не виправдані загальнонаціональними й загальнолюдськими інтересами та принципами, руйнівні. Причому як для всього суспільства, так і для самої особистості. Особливо небезпечна цензура в державах із тоталітарним політичним режимом, де вона стає частиною репресивного апарату, маніпуляції, пропаганди. Словом, наявність цензури — одна з найголовніших ознак тоталітаризму. І, навпаки, відсутність цензури, її законодавча заборона свідчить про демократичність суспільства.

У статті 15-ій Конституції України проголошено заборону цензури. У Законі України «Про інформацію» наголошено чітко: «Забороняється цензура — будь-яка вимога ... узгоджувати інформацію до її поширення або накладення заборон чи перешкоджання в будь-якій іншій формі тиражуванню або поширенню інформації» (ст. 24).

Законом «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні» забороняється «створення та фінансування державних органів, установ, організацій або посад для цензури масової інформації» (ст. 2).

Таким чином, в Україні законодавчо заборонено цензуру в будь-яких її проявах і без жодних винятків. Для відстоювання свободи слова, запобігання встановленню цензури в Україні, перешкоджанню професійної діяльності журналістів та порушенню професійних стандартів у висвітленні суспільно-політичних питань у 2010 році з ініціативи українських журналістів було створено журналістський рух «Стоп цензурі».

Чи завжди те, що визначають як цензуру, насправді є нею? Згідно із законодавством, цензура полягає, з одного боку, у вимозі попередньо узгоджувати зміст медійних повідомлень перед її оприлюдненнями із посадовими особами, державними органами, установами, суспільними організаціями тощо, а з другого боку, в накладанні заборони на поширення текстів медіа чи окремих їх частин. Тому, скажімо, узгодження змісту повідомлень усередині самих медіаорганізацій, які продукують і поширюють інформацію (редакції газет і журналів, видавництва, теле- і радіокомпанії тощо), або як вимога автора повідомлення (чи особи, в якої взяли інтерв’ю) узгодити з ним текст перед його поширенням, власне не є цензурою.

29.2. Суспільні медіа та їхня місія в демократичному суспільстві

Рівень свободи слова зростає в тих країнах, у яких функціонують суспільні медіа. Вони важливий індикатор (лат. Indicator — покажчик) сучасних демократичних суспільств. А тому одна з пріоритетних реформ в Україні спрямована на створення й розвиток суспільних медіа.

Суспільні медіа (або як їх ще називають «суспільне мовлення») — це реальна противага і конкурент державних і приватних медіа, чию медіаполітику визначають власники (засновники). Із суспільними медіа пов’язують формування здорового медіасередовища, зростання довіри до засобів масової інформації, просування реформ. Адже суспільне мовлення підзвітне суспільству й незалежне від влади, бізнесу, політичних партій.

Законодавчі основи суспільного мовлення в нашій країні закладені Законом «Про суспільне телебачення і радіомовлення України», ухваленим Верховною Радою України в 2014 році. Відповідно до цього документа завдяки підтримці Ради Європи спільними зусиллями Уряду, Парламенту та громадянського суспільства створено Національну суспільну телерадіокомпанію України (НСТУ) і розпочато реформування державних, зокрема регіональних (обласних) телерадіокомпаній, у суспільне мовлення.

У Законі України «Про суспільне телебачення і радіомовлення України» наголошено, що суспільне мовлення створюється з «метою задоволення інформаційних потреб суспільства, залучення громадян до обговорення та вирішення найважливіших соціально-політичних питань, сприяння формуванню громадянського суспільства...».

Основні завдання суспільних медіа:

1) об’єктивне, повне, своєчасне й неупереджене інформування про суспільно значущі події в Україні та за кордоном;

2) сприяння консолідації українського суспільства;

3) розвиток і зміцнення статусу української мови та культури, сприяння розвитку мов і культури національних меншин;

4) сприяння якнайповнішому задоволенню інформаційних, культурних та освітніх потреб населення України;

5) оперативне інформування населення про надзвичайні ситуації, що становлять загрозу життю чи здоров’ю людей;

6) надання громадянам України затребуваних інформаційних продуктів, відсутніх на комерційному ринку;

7) сприянню зміцненню міжнародного авторитету України.

Також Законом «Про суспільне телебачення і радіомовлення України» заборонено встановлення щодо суспільних медіа цензури, попереднього контролю та незаконного впливу на зміст інформації, що поширюється суспільним мовленням.

Отже, на суспільні медіа покладено місію формування громадянського суспільства через його всебічне, об’єктивне інформування всіх громадян про суспільні, політичні, економічні, культурні події, задоволення їх різноманітних інформаційних потреб, зокрема культурних і освітніх, залучення громадян до обговорення і розв’язання суспільно значущих проблем.

Виконайте в команді

Проаналізуйте можливості та ефективність шкільних медіа. Визначте способи покращення діяльності ваших шкільних медіа.

Практичне завдання

Підготуйте проект «Створення шкільних медіа» — з планом та порадами для тих, хто захоче організувати медіа у себе в школі чи згодом у виші.

Для завершення теми:

Що таке цензура, суспільне мовлення?

Як ви розумієте вислів: «Цензура — дуже небезпечний інструмент у будь-якому суспільстві»?

Які основні функції медіа в демократичній державі?

Наведіть приклади цензури в недемократичних суспільствах.

Порівняйте поняття: «цензура» та «межа свободи слова і свободи вираження поглядів».

Визначте, які із сучасних мас-медіа в Україні є суспільними, державними чи приватними медіа.

Дізнайтеся більше про журналістський рух «Стоп цензурі». Визначте, як впливає наявність цензури на роботу журналіста і на споживача інформації. https://stopcensorship.wordpress.com/