Підручник з Громадянської освіти. 10 клас. Васильків - Нова програма

§ 2. Самовизначення особистості

#гідністьсовість #чогояхочу #щояможу #щоямушу #кимяє #самовизначення #самоконтроль #відповідальність

Культивувати свою совість означає все більше прислухатися до голосу внутрішнього судді і використовувати для цього всі засоби.

Іммануїл Кант, німецький філософ

2.1. Самовизначення

Самовизначення особистості може відбуватися в будь-який період життя людини, але особливо гостро воно постає перед особою, яка розпочинає доросле життя. Це вибір не тільки певного виду праці, а й майбутньої позиції в соціальній структурі суспільства.

Самовизначення — це процес визначення свого місця в житті, у суспільстві, усвідомлення власних інтересів. Результатом самовизначення є усвідомлення себе (життєвих планів, цілей, особистісних особливостей, можливостей, здібностей), а також суспільних вимог та очікувань і їх зіставлення.

Самовизначення обумовлюється не лише усвідомленим прагненням особистості визначити певну життєву позицію, а й рівнем розвитку суспільства. У кожному конкретному суспільстві є різні можливості для самовизначення особистості. В деякі історичні періоди вона взагалі була мізерною.

У сучасному суспільстві можливості для самовизначення і самореалізації незрівнянно ширші — людина може досягти практично будь-якого статусу в суспільстві. На цей процес впливають чотири чинники: 1) мотиви («Чого я хочу?»); 2) самопізнання як усвідомлення особистістю своїх якостей, відповідь на запитання («Хто я такий?»); 3) самооцінка («Що я можу?»); 4) вимоги суспільства, суспільні норми життя («Чого від мене вимагають?»).

Американський учений Ерік Еріксон вважав, що в процесі становлення особистість переживає низку послідовних стадій, кожна з яких характеризується специфічною кризою у взаєминах особистості з навколишнім світом, коли людина постає перед вибором між двома альтернативними можливостями, одна з яких має позитивний напрям, а інша — негативний.

Стадії розвитку і позитивні/негативні виходи на кожній із них

 

Стадії розвитку

Соціальні відносини

Полярні якості особистості

Результат прогресивного розвитку

1

Період немовляти (0—1)

Мати або особа, яка її заміщує

Довіра до світу — недовіра до світу

Енергія та життєва радість

2

Раннє дитинство (1—3)

Батьки

Самостійність — сором, сумніви

Незалежність

3

Дитинство (3—6)

Батьки, брати, сестри

Ініціатива — пасивність, провина

Цілеспрямованість

4

Шкільний вік (6—11)

Школа, сусіди

Компетентність — неповноцінність

Оволодіння знаннями і вміннями

5

Підлітковий вік та юність (11—20)

Групи ровесників

Ідентичність особистості — невизнання

Самовизначення, відданість, вірність

6

Рання зрілість (20—25)

Друзі, кохані

Близькість — ізоляція

Співпраця, кохання

7

Середній вік (25—65)

Колеги, близькі люди

Продуктивність — застій

Творчість і турботи

8

Пізня зрілість (після 65)

Людство, близькі

Цілісність особистості — відчай

Мудрість

Перша стадія — від народження до одного року. Емоційне спілкування немовляти з дорослими є провідною діяльністю на цьому віковому етапі, впливає на розвиток його психіки й обумовлює позитивний чи негативний результат розвитку.

Друга стадія — від року до трьох. Дитина починає ходити, активно пізнавати навколишній світ, випробовувати невідоме. Суспільство і батьки привчають її до акуратності, охайності. Формуються почуття сорому, гордості, впевненості в собі.

Третя стадія — вік гри (3—6 років). У дитини формується ініціативність, активність, творчість, які закладаються у грі. За її допомогою дитина засвоює взаємини між людьми, розвиває волю, пам’ять, мислення тощо.

Четверта стадія — молодший шкільний вік (6—11 років). Провідною діяльністю на цій віковій стадії є навчання. Якщо дитина успішно оволодіває знаннями, новими навичками, вона вірить у свої сили, спокійна, упевнена в собі.

П’ята стадія — підлітковий і юнацький вік (11—20 років). Бурхливе фізіологічне зростання, статеве дозрівання, занепокоєність тим, як його (її) сприймають інші, потреба знайти своє професійне покликання, здібності, вміння — ось питання, які постають перед підлітком. Провідною діяльністю, що найбільше впливає на розвиток особистості підлітка, є його (її) спілкування з однолітками.

Шоста стадія — молодість (від 20 до 25—30 років). Стадія молодості відповідає вступу людини в інтенсивне особисте життя і професійну діяльність; відповідає періоду становлення, самоствердження людини в любові, кар’єрі, сім’ї, суспільстві.

Сьома, центральна, стадія — дорослість, зрілість (від 30 до 60 років). У зрілі роки виокремлюють два кризові періоди. Криза 33—35 років, коли, досягнувши певного соціального та сімейного становища, людина з тривогою починає думати: «Невже це все, що може дати мені життя? Невже нема нічого ліпшого?» Потім настає період стабілізації — від 35 до 40—43 років, коли людина закріплює все те, чого досягла. Вона впевнена у своїй професійній майстерності, своєму авторитеті; нормалізуються здоров’я, становище в сім’ї. Криза 45—55 років настає, коли з’являються перші ознаки погіршення здоров’я, втрати краси і фізичної форми. Завершальний період зрілості триває від 55 до 60—65 років. Саме в цей період люди по-новому відчувають сенс життя, приділяють увагу саморозвитку та пізнанню.

Восьма стадія (після 60—65 років). Людина переосмислює своє життя, усвідомлює своє «Я» в духовних роздумах про прожиті роки, прагне використати шанси, надані життям.

2.2. Особиста гідність

Упродовж життя всі ми робимо різні вчинки та ухвалюємо рішення. Для того, щоб наші вчинки були правильними, соціально схвалюваними, ми орієнтуємося на морально-етичні принципи, вироблені суспільством. Людей, які дотримують моральних норм суспільства, а тому поважають себе й заслуговують на повагу з боку інших, називають гідними людьми.

Гідність — це особливе моральне ставлення людини до самої себе і ставлення до неї з боку суспільства, у якому визнається цінність особистості.

Формування гідності пов’язане із самовизначенням людини, розпізнаванням почуття власного «Я», потребою самоствердження, осягненням своєїіндивідуальності. Почуття власної гідності формується на особистісному й громадянському рівнях. На особистісному рівні — це самоусвідомлення особистості як відповідальної духовно-моральної особи й обов’язку її відстоювати. На громадянському рівні гідність людини — це визнаннясуспільством соціальної цінності, унікальності, неповторності особистості, її індивідуальності й автономності.

Гідність особистості — одне з основних прав людини. Право на гідність розкривається через набір тих особистих прав і свобод, які в конкретному суспільстві гарантовано кожній людині. Готовність людини відстоювати свої законні права означає здатність виявляти свою громадянську гідність.Громадянська гідність людини — це почуття власної гідності, що відстоює себе в державі, це антипод рабської психології, яка виявляє себе в тоталітарному режимі. Ось чому повстання українців у 2013 році проти брехні, корупції і маніпуляцій влади назвали Революцією Гідності.

У сучасному глобалізованому світі зникають чіткі межі й кордони, норми, правила, моральні цінності й еталони правильної поведінки стають все розмитішими, а тому доволі важко вибрати правильний шлях. Якщо в примітивних суспільствах люди жили в невеликих спільнотах, де всі знали одне одного й на кожну дію будь-якого члена спільноти реагували решта її членів, а кількість життєвих ситуацій була обмеженою, то в сучасному світі кожен з нас за тиждень спілкується з більшою кількістю людей, ніж наш далекий предок бачив їх за все своє життя. Ось чому зовнішній контроль у сучасному суспільстві є незрівнянно слабшим. Тому нині найважливішим ідентифікатором особистості та її гідності стає таке поняття, як відповідальність особистості. Під відповідальністю розуміють здатність людини вибірково, на основі вироблених переконань і стійких моральних принципів, усвідомлено реагувати (позитивно або негативно), впливати, контролювати, управляти та генерувати свою активність у різних ситуаціях.

2.3. Совість

Совість формується в процесі соціалізації особистості. Під час виховання дитини їй постійно пояснюють, «що таке добре і що таке погано». На ранніх стадіях становлення особистості совість виявляється як «голос» значущих для неї людей: батьків, вихователів, ровесників. Однак совість сформованої особистості — це вже не страх перед несхваленням іншими, а відповідальність перед собою як носієм вищих універсальних цінностей, усвідомлення потреби виконання свого морального обов’язку.

Совість — це усвідомлення і почуття моральної відповідальності за власну поведінку, свої вчинки перед самим собою, людьми, суспільством; моральні принципи, погляди, переконання.

Головна функція совісті — самоконтроль. Совість нагадує людині про її моральні обов’язки, про відповідальність, яку вона має перед іншими та перед собою. Совісна людина — це людина з гострим почуттям морального обов’язку, яка висуває до себе найвищі моральні вимоги. Вона ніколи не ставиться до себе поблажливо, а з усією суворістю, не шукаючи виправдань.

Однак, будучи за своєю природою емоційною, совість водночас є й раціональною і навіть надраціональною. Тобто совість пов’язана з розумом у тому сенсі, що може прокинутися лише в тієї людини, яка знає моральні норми. Якщо ж вони їй не відомі, то людина не підозрюватиме про своє порушення, а отже, й совість у ній не зможе озватися. Совість вимагає бути чесним, навіть коли ніхто не може тебе проконтролювати, коли таємне ніколи не стане явним і коли про можливу непорядність ніхто не довідається.

Виконайте в команді

1. Опишіть життєвий шлях відомої публічної особи або літературного персонажа і проаналізуйте, як відбувалася його самореалізація.

2. Виокремте її основні етапи та проаналізуйте, які чинники впливали на її хід на кожному із цих етапів.

Для завершення теми:

Що таке совість, гідність, відповідальність особистості?

Як ви розумієте значення вислову «Громадянська гідність людини — це антипод рабської психології»?

Наведіть приклади проявів відповідальності особистості.

Порівняйте поняття «самовизначення» і «самоконтроль».

Підготуйте повідомлення «Особистісний та громадський рівні почуття власної гідності» або «Самоконтроль — головна функція совісті».