Підручник з Громадянської освіти. 10 клас. Васильків - Нова програма

§ 17. Конфлікти, їх подолання

#конфліктраціональнийемоційний #деструктивнийстабілізуючий #особистіснийгруповий #вирішенняврегулювання #переговоримедіаціяарбітраж #консенсускомпроміс

Люди рідко бувають задоволені тими, хто від їхнього імені починає ділові переговори, тому що посередники, намагаючись здобувати собі добру славу, майже завжди жертвують інтересами своїх друзів заради успіху самих переговорів.

Франсуа де Ларошфуко, французький письменник-мораліст XVII cт.

17.1. Поняття конфлікту та його види

Конфлікт є внутрішньо притаманний суспільству. Оскільки кожне суспільство постійно змінюється, а зміни означають конфлікти нового зі старим, то конфлікти всеприсутні. Картина соціального світу становить «поле бою» багатьох суспільних груп та осіб, які змагаються між собою, створюючи та руйнуючи різноманітні альянси. Як пожартував один соціолог, «якщо в тебе нема жодного конфлікту, перевір, чи є в тебе пульс». Суспільства різняться одне від одного не наявністю чи відсутністю конфліктів. У демократичному суспільстві переважають раціональні методи їх урегулювання, в недемократичному — силові.

Конфлікт (лат. conflictus — зіткнення, сутичка) — це зіткнення протилежних цілей, позицій та поглядів суб'єктів соціальної взаємодії.

Функції конфлікту

Перше, що спадає на думку при слові «конфлікт», це його негативна функція. Скажімо, страйки можуть зупинити роботу підприємств і організацій; подружні конфлікти можуть спричинити розпад сімей; національні та релігійні конфлікти порушують взаємини між народами; конфлікти між державами можуть спричинити війну, призвести до втрат, руйнувань, знищення довкілля. Однак конфлікт відіграє не тільки деструктивну, а й стабілізаційну роль: він робить чіткішими певні базові цінності суспільства, дозволяє різним суспільним групам краще пізнавати одне одного, і такий спосіб сприяє їх зближенню; конфлікт із зовнішнім ворогом допомагає підтримувати згуртованість суспільства загалом. Цінність конфліктів у тому, що вони запобігають «окостенінню» соціальної системи, відкривають шлях до інновацій.

Види конфліктів

Конфлікти типологізують за різними ознаками.

За зонами суперечностей

— Особистісний конфлікт. Він відбувається всередині особистості, на рівні індивідуальної свідомості. Такий психологічний конфлікт може виявитися каталізатором для виникнення групової напруги, якщо індивід шукатиме причину свого внутрішнього конфлікту серед членів групи.

— Міжособистісний конфлікт. Виникає між двома або більше особами.

— Груповий конфлікт. Це найпоширеніший вид конфлікту, тому що індивіди, намагаючись вплинути на інших, зазвичай стараються привернути до себе прихильників, сформувати групу, яка допомагатиме в конфлікті.

— Конфлікт належності. Відбувається через подвійну належність і індивідів, наприклад, коли вони створюють групу всередині іншої, більшої групи або коли індивід входить одночасно у дві конкурентні групи, які переслідують одну мету.

— Конфлікт із зовнішнім середовищем. Індивіди, що утворюють групу, відчувають тиск ззовні (передусім у вигляді культурних, адміністративних і економічних норм та приписів). Часто вони вступають у конфлікт з інститутами, що підтримують ці норми та розпорядження.

За внутрішнім змістом

Раціональні — це конфлікти, які належать до сфери розумного, ділового суперництва, перерозподілу ресурсів і вдосконалення управлінської чи соціальної структури. Повага до суперника, визнання за ним права на деяку частину істини — це характерні риси раціональних конфліктів. Обидві сторони прагнуть до поліпшення взаємин, норм, зразків поведінки, справедливого розподілу цінностей і приходять до угоди, компромісу.

Емоційні — це конфлікти, учасники яких діють на підставі особистої неприязні. З моменту появи емоційного конфлікту у свідомості його учасників формуються негативні стереотипи, які породжують неприязнь і навіть ненависть до супротивника. Розвиток емоційних конфліктів відбувається непередбачувано і здебільшого вони не керовані.

Варто зауважити, що часто під час раціональних конфліктів агресія його учасників може перенестися з причини конфлікту на особистості. Тоді причина конфлікту забувається, а раціональний конфлікт перетворюється на емоційний.

17.2. Стадії конфлікту

У соціальному конфлікті зазвичай виокремлюють три стадії: виникнення, розвиток, закінчення.

1. Виникнення конфлікту. Характеризується нагромадженням суперечностей у системі міжособистісних і групових інтересів та їх усвідомленням сторонами конфлікту. Цей етап називають латентною (лат. latentis — прихований, невидимий) стадією конфлікту.

2. Розвиток конфлікту. Це основна стадія конфлікту, яка передбачає наявність установки на боротьбу, психологічну готовність до неї. Починається з інциденту або приводу. Відбуваються дії, спрямовані на блокування досягнення цілей протилежної сторони і реалізацію власних прагнень. Результат протиборства залежить передусім від співвідношення сил учасників конфлікту. Сила — це здатність реалізувати свою волю всупереч протидії опонента. Вона має такі складники:

Матеріальні чинники, головно технічні засоби, що їх застосовують як інструменти насильства.

Інформаційна база, зокрема дані про опонента, експертні оцінки щодо перебігу конфлікту, прогноз стосовно його перебігу та результату протиборства.

Соціальний статус учасників конфлікту, що виражається в суспільно-визнаних показниках (доходи, рівень влади, престиж).

Різноманітні ресурси (гроші, територія, ліміт часу, кількість і впливовість прихильників).

Істотний вплив на розвиток конфлікту має соціальне середовище, яке може бути джерелом підтримки учасників, стримувальним або нейтральним чинником.

3. Закінчення конфлікту. Досягається в результаті вирішення або врегулювання. Вирішення конфлікту — це усунення причин, що породили його, вичерпання предмета протиборства. Може статися і спонтанно, без свідомих зусиль суб’єктів (наприклад, через втрату актуальності предмета суперечки, втому суперників, виснаження ресурсів та інших причин). Урегулювання конфлікту — це такий його результат, коли суперники досягають угоди стосовно предмета протиборства, але не вирішують суперечностей, які викликали конфлікт. Збереження предмета суперечки через деякий час може знову призвести до відновлення конфлікту.

17.3. Способи подолання конфліктів

Переговори і медіація

Переговори є розумним і ефективним способом виходу з конфлікту. Іноді для того, щоб почати переговорний процес, сторони конфлікту вдаються до тиску, прагнучи примусити супротивника до ведення переговорів і вироблення угоди. Так, наприклад, поштовхом до початку переговорів дуже часто стає відчутна поразка однієї зі сторін, внутрішня нестабільність, виснаження ресурсів. Часом робітники вдаються до страйків, аби примусити керівництво сісти за стіл переговорів.

У переговорному процесі найхарактернішими є дві лінії поведінки учасників.

1. Стратегія конкурентної поведінки, або позиційного торгу. Її суть полягає в жорсткому відстоюванні своєї позиції і тиску на супротивника для примушення його до поступок. Така поведінка часто призводить до зриву переговорів.

2. Стратегія узгодженої поведінки передбачає врахування інтересів суперника, готовність до взаємних поступок або до пошуків взаємоприйнятного нового рішення, згоду на посередництво третьої сторони у вирішенні суперечностей.

Коли сторони конфлікту самі не можуть дійти згоди, вдаються до допомоги третьої сторони, яка сприяла б їх примиренню, виступаючи посередником.

Медіація (англ. mediation — посередництво) — метод вирішення спорів із залученням посередника.

Посередники можуть брати участь у вирішенні найрізноманітніших конфліктів: міжособистісних, міжгрупових, виробничих, військових, міжнаціональних і т. ін. Щоб схилити сторони до укладення угоди, посередник повинен мати авторитет і володіти вміннями. Деколи посередник володіє силою і владою, щоб змусити обидві сторони погодитися з тією формою вирішення конфлікту, яку визначив сам посередник. Такий спосіб вирішення суперечностей називають арбітражем. Часто за таким сценарієм проходять переговори щодо припинення військових конфліктів, де арбітрами виступають міжнародні організації або сильні й авторитетні держави, які не беруть участі в конфлікті.

Вирішення конфліктів

Поміркуйте разом

Розкрийте значення слів та понять: «медіана», «медіація», «мас-медіа», «медіатор». Що у них спільного та відмінного?

Компроміс і консенсус

Компроміс (грец. compromissum — угода, згода) — це згода з кимось у чомусь, що досягається взаємними поступками; поступка заради досягнення мети.

Компроміс є важливим засобом запобігання соціально-політичним, етнічним, міжнародним зіткненням, пом’якшення конфронтації, подолання внутрішньополітичних криз, уникнення розколу в суспільстві. Розрізняють компроміси вимушені і добровільні. Перші нав’язуються обставинами, що склалися. Добровільні компроміси укладають на підставі угод із певних питань, що відповідають інтересам сторін конфлікту. На основі таких компромісів створюються, наприклад, політичні коаліції.

Технологія компромісів складна, багато в чому унікальна. Основними способами узгодження інтересів і позицій сторін протиборства є консультації, діалог, дискусії, взаємні поступки. Мистецтво компромісу є показником тактичної гнучкості сторін конфлікту.

Поміркуйте разом

Поясніть, як ви розумієте вислів: «Компроміс — це не тоді, коли всі задоволені, а тоді, коли всі однаково незадоволені».

Згадайте ситуації, коли вам особисто доводилося чи вдавалося досягти компромісу. Чи завжди вас влаштовували його умови?

Консенсус (лат. consensus — згода, одностайність) — загальна згода в спірних питаннях, до якої приходять учасники переговорів, яка характеризується відсутністю серйозних заперечень щодо суттєвих питань у більшості зацікавлених сторін та досягається в результаті процедури, спрямованої на врахування думки всіх сторін.

Практика консенсусу є значно поширенішою, ніж сам цей термін. Наприклад, у сім’ї чи в компанії друзів більшість рішень ухвалюють саме консенсусом, тобто з урахуванням інтересів усіх членів групи. Принципом вирішення спірних питань завдяки консенсусу є орієнтування на компроміс, а не на підпорядкування або знищення опонента.

Ступінь консенсусності суспільства є показником його демократичності. Авторитарні режими не звертаються до цього способу вирішення соціальних і політичних конфліктів.

Консенсус, проте, не означає безконфліктності суспільного розвитку. Щоб дійти консенсусу, сторони конфлікту визначають для себе базові цінності суспільства, йдуть на взаємні поступки заради їх збереження. Практика показує, що базовими основами консенсусу можуть бути насамперед національні та релігійні цінності, а також права і свободи особистості. До базових основ консенсусу віднедавна відносять і екологічні цінності.

Для завершення теми:

Що таке конфлікт?

Як ви розумієте значення вислову «Конфлікти дають вихід соціальній напруженості, енергії діяльності та сприяють позитивному розвиткові суспільства»?

Які основні стадії конфлікту? Які є види конфліктів?

Наведіть приклади деструктивної і стабілізаційної ролі конфлікту.

Порівняйте поняття «консенсус» та «компроміс», «переговори» та «медіація».

Складіть розгалужену схему «Способи подолання конфліктів»

Змоделюйте розв’язання конфліктів у вашому класі, школі.