Всесвітня історія. Повторне видання. 7 клас. Васильків

§ 11. Середньовічні держави: від роздробленості до станово-представницьких монархій

Чи знаєте ви, що...

...сучасний вітчизняний парламент називається Верховна Рада України, куди відповідно до Конституції обирають 450 народних депутатів.

Терміни та поняття, які варто знати й розуміти.

Монархія (від грецьких слів «моно» — «один» і «архе» — «влада», що означають «єдиновладдя») — 1) правління, за якого найвища влада належить одній особі — монарху (королеві, князеві, ханові, султанові тощо); 2) держава, де править монарх.

Станово-представницька монархія — держава, де монарх, здійснюючи владу, опирається на збори представників від деяких станів суспільства.

Феодальна роздробленість (від поєднання слів «феодальний» і «роздроблений» — «роз’єднаний») — поділ держави на незалежні і напівнезалежні володіння, які слабко підпорядковувалися королівській владі.

Додаткова інформація з теми

https://cutt.ly/kwZcmWjD

• QR 11.1. Король Франції Філіп IV Красивий і Генеральні штати vs орден тамплієрів.

11.1. Як взаємодіяли правителі та піддані?

У періоди Раннього та Високого Середньовіччя королі не могли похвалитися авторитетом і міцною владою. Зокрема, їм важко вдавалося виконувати два ключові обов’язки — забезпечувати мир та гарантувати дотримання законів. Самоуправство, насильство, грабунки — це «візитівки» тієї доби. Вироки судів, укази можновладців виконували абияк. Громадяни часто вчиняли самосуди, вдавалися до кровної помсти, для встановлення справедливості проводили «судові поєдинки» (двобої, перемога в яких визначала, на чиєму боці правда). Чи не в кожному регіоні порушення і злочини каралися за місцевими традиціями. Скажімо, кутюми (звичаєві правила: спочатку — усні, згодом — письмові) у Франції проіснували аж до 1804 р., коли їх витіснив кодекс (збірник законів) Наполеона І Бонапарта. Загалом складається враження, що тоді нікого не цікавило правосуддя так, як розуміємо його ми.

Правителі теж воліли за краще змагатися в збройних сутичках, аніж вирішувати суперечки мирно і за законом. Наприклад, у 1282 р. за володіння Сицилійським королівством відбулася дуель між Педро ІІІ Арагонським і Карлом Анжуйським. Спершу дуелянти домовилися битися один на один, але Карл заявив, що молодший за віком, здоровіший, а тому не бажає безславної здобичі. Тоді вирішили привести із собою по сотні кращих рицарів і зустрітися біля міста Бордо, що у Франції, але забули узгодити час початку «судового поєдинку». Вранці на поле бою прибув Карл і, не побачивши супротивника, оголосив про свою перемогу. Після обіду з’явився Педро ІІІ і за відсутності опонента заявив, що Сицилійське королівство — його.

Із огляду таких ситуацій у ХІІ-ХІІІ ст. в Європі зароджувалися думки про об’єднання підданих довкола рішучих і «непогрішних» королів. Формувався образ ідеального державця, який би повсякчас розширював кордони, утверджував християнську віру, підтримував церкву, угамовував усобиці, беріг традиційні права та надавав нові привілеї. Слабші феодали гуртувалися біля сильного королівського двору, шукаючи захисту від нахабних герцогів і графів. Захисту також потребували містяни. Купці воліли рухатися безпечними шляхами, щоби вільно збувати вироблені ремісниками товари. Володарі частково реагували на вимоги, продаючи містам права на самоуправління, що визволяло їх із-під влади світських сеньйорів. Навзаєм ті «жертвували» до державних скарбниць чимало грошей, що дозволяло їхнім розпорядникам скуповувати землі, фінансувати військо та, загалом, почуватися монархами.

Думаємо і діємо!

1. Розкажіть про те, як взаємодіяли королі й піддані у Середньовіччі. Що означає твердження: «У Середньовіччі нікого не цікавило правосуддя так, як розуміємо його ми»?

2. Чи могла сильна королівська влада розв’язати проблеми жителів сіл і міст? Обговоріть у групах.

3. Що означає слово «монарх». Поясніть, як правителі ставали монархами. Які, на вашу думку, можуть бути позитивні та негативні наслідки від одноосібного правління?

11.2. Як взаємодіяли влада та церква?

Набуваючи необмежених повноважень, королі не могли обійтися без підтримки церкви. Та теж часто виступала на боці перших осіб. Духівництву дошкуляли постійні війни, що розорювали їхні помістя, а також настирливі феодали, які претендували на церковні й монастирські землі. Тому обидві сторони прагнули взаємовигідного співіснування. У ХІІІ ст. як правителі, так і служителі культу, раз у раз оголошували «Божий мир», тобто забороняли воювати під час постів, релігійних свят, у дні, пов’язані зі спогадами про події з життя Ісуса Христа (з вечора середи до ранку понеділка). Оскільки таких знакових дат у році було чи не половина, воєнні дії, здається, мали би припинитися. Але рицарі мало зважали на заборони. Для того, щоб їх покарати (стягнути великі штрафи), знову ж таки зверталися до королів.

Зближення держави і церкви символізувала процедура коронування. Проводячи ритуал, представник вищого духівництва освячував і благословляв нового монарха, мовби передаючи йому таїнства християнства. Тому вважалося, що королі наділені надприродною силою. Приміром, носії французької корони під час урочистостей буцімто зцілювали хворих на золотуху. І хоча у джерелах XIII-XIV ст. зафіксовано лише «рукопокладення», французи вірили, що ними керують дивотворці.

Коронування, мініатюра, ХІІІ ст.

Однак посилення позицій церкви не завжди відбувалося спокійно. Упродовж ХІІ-ХІІІ ст. католицькі очільники та королі конкурували за те, чия влада має бути вищою. Так, у Центральній Італії (в Папській області) порядкувало виключно духівництво. Доволі завзято втручався в державні справи Папа Римський Інокентій ІІІ (1198-1216). Він тимчасово підпорядкував собі Сицилійське королівство, заборонив богослужіння у Франції, відлучив від церкви англійського короля, впливав на португальських, арагонських та болгарських правителів, подейкують, навіть від волинсько-галицького князя Романа Мстиславовича вимагав послуху. Однак після його смерті втручання в порядки панівних родин припинилися, а в XIV ст. папи римські взагалі перетворилися на слухняних виконавців волі й забаганок французьких монархів.

Думаємо і діємо!

1. Чому влада шукала підтримки церкви і навпаки?

2. Розгляньте мініатюру «Коронування». Як ви розрізните духовних осіб і королів? Як художник відобразив їх поведінку?

3. Чи може слово «король» походити від ритуалу коронування? Чому королі потребували церковного благословення?

11.3. Як уживалися королі й феодали? Що означає словосполучення «станово-представницька монархія»?

На власних землях сеньйори почувалися доволі комфортно. Королі дозволяли їм управляти чималими територіями, селяни сумлінно віддавали (сплачували) податки та виконували повинності. У межах помість можна було виокремлювати наділи і віддавати їх охочим, створюючи таким чином армії васалів. Здавалося, живи і радій! Часто заможні феодали відмовлялися воювати, якщо не бачили вигоди. Однак невпинне бажання нажитися за рахунок сусідів штовхало землевласників до внутрішніх воєн. Тому впродовж Х-ХІІІ ст. у Європі тривав період феодальної роздробленості (поліцентричності), коли в межах однієї держави існувало чимало незалежних або напівзалежних клаптиків-володінь (уділів). Необхідно виокремити кілька причин роздробленості. Королівська влада була слабкою і спиралася на феодалів. А вони, користуючись принципом васал мого васала — не мій васал, почувалися дуже вільно. Хоча центральна влада належала монархові, він не міг примирити й згуртувати рицарів, які ворогували. Середньовічна держава вважалась власністю королівської родини, але кожен наступний правитель потребував, щоби тільки його визнавали усі піддані. Подекуди це дозволяло їм здобути додаткові привілеї в обмін на «удавану» вірність, що додатково розпалювало ворожнечу між рицарськими родами. Окрім того, між регіонами, які мали свої традиції, існував поганий зв’язок, що сприяло їх ізоляції.

«Вікно можливостей» для подолання роздробленості відкрилося в ХІІ-ХІV ст. Збільшення чисельності населення сприяло розвиткові міст. Після введення нових податків для містян королівські скарбниці повнилися грошима. Зростала роль центральних судів. У вищих навчальних закладах готували знавців законів і чиновників. Загальна втома від постійних війн призвела до неприйняття насильства. Поставали парламенти, або представницькі органи, коли інтереси громадян відстоювали обрані ними депутати. Тобто на спільних зборах, разом зі знатними феодалами, державні проблеми розв’язували представники від духівництва й містян. Такі зібрання в різних країнах отримали різні назви. В Іспанії — це кортеси, в Англії — парламент, у Франції — Генеральні штати, в німецьких князівствах — ландтаги, у Польщі, Чехії та Угорщині — сейм.

Представницькі органи не були по-справжньому демократичними. Зазвичай взяти участь у них запрошували монархи. Подекуди місце в парламенті гарантувалося привілеями. Обранці охочіше дбали про особисті або станові інтереси, аніж про загальні. Однак їхні невдоволення підвищенням податків чи небажання вести війни якоюсь мірою віддзеркалювали запити середньовічних спільнот.

У результаті впродовж ХІІ-XIV ст. в Європі почали формуватися станово-представницькі монархії — держави, де парламентарі обмежували одноосібну владу правителів. Натомість ті зловживали своїм становищем, спрямовуючи нібито «народну волю» проти недругів. Коли «старі» землевласники майже винищили один одного в численних протиборствах, ніхто не зміг завадити монархам повертати всю владу. Ослаблені «парламенти» теж не могли цьому опиратися, тому від кінця XV — початку XVI ст. станово-представницькі монархії більшості держав Західної Європи перетворювалися в абсолютні з міцною королівською владою, про що ви довідаєтеся в наступному році.

Мовою історичного джерела

Уривок із сучасної «Енциклопедії історії України» про княжі з’їзди (снеми): «...Колегіальні органи влади в Русі, скликалися великим князем київським без визначеної періодичності, не мали <...> реального владного впливу. Їхніми учасниками, окрім київського князя та слуг його двору, були удільні князі, яких супроводжували “брати” (найближчі однодумці), “сини” (васали), “думці” (члени боярської ради), церковні служителі.

На них обговорювали й вирішували важливі воєнно-стратегічні питання, проблеми законодавства, відбувався обмін думками з приводу взаємовідносин з іншими державами та щодо розвитку державного устрою. Окрім цього, йшлося про надання дозволу на вокняжіння, добровільну відмову від столу та обмін княжими столами...».

Думаємо і діємо!

1. Поясніть послідовність перетворення монархій у станово-представницькі та абсолютні. Обговоріть у парах. Результати обговорення відтворіть в схемі-шпаргалці.

2. Чому селян не допускали до участі в представницьких зборах? Чому жінки не брали участі в управлінні державою?

3. Прочитайте уривок з енциклопедії. Чи можна Русь ХІІ-ХІІІ ст. вважати станово-представницькою монархією? Подискутуйте в групах.

Ще раз про головне

Перевірте себе!

Працюємо з історичною інформацією.

1. Складіть запитання до тексту параграфа, починаючи кожне такими словами: Коли ___? Що ___? Хто ___? Де ___? Звідки ми можемо дізнатися про ___? Чому ___? Як ___? Який результат ___? Запропонуйте свої запитання в класі.

2. А. З’ясуйте походження слова «парламент». Чи можна називати парламенти «говорильнями»? Б. Розташуйте словосполучення та слова «станово-представницька монархія», «абсолютна монархія», «феодальна роздробленість» («поліцентризм»), «монархія» в логічній послідовності. Поясніть свої міркування. Над кожним поняттям напишіть дати відповідних періодів європейської історії. Якщо можете, назвіть держави Європи, які розвивалися згідно з укладеною вами послідовністю.

Виявляємо повагу до людей та громадянську активність.

3. А. Розіграйте засідання уявного станово-представницького органу в уявній державі. Хто міг узяти участь у такому засіданні? Які питання вони могли обговорювати? Чиї інтереси відстоювали? Б. Які середньовічні традиції запозичили парламенти сучасних держав Європи?

4. Намалюйте чи опишіть уявного короля, який правив разом зі станово-представницьким органом, або короля, влада якого необмежена. Яким ви його бачите? Що чи кого ви розмістите біля нього на «владній драбині»? Чому?