Рівненська область

Корець

Корець розкинувся на скелястих берегах річки Корчик. Уперше місто згадується у літописі близько 1150 р. під назвою Корчеськ. Данило Галицький двічі (1239 та 1258 р.) відвідував його, коли вів військову кампанію проти монголів та їхніх прибічників. 1386 р. Корець передано князю Федорові Острозькому. На вершині гранітної скелі, що височіє над річкою, на місці давньоруського городища він будує дерев’яний замок-фортецю. На початку XV ст. фортеця стає родовою резиденцією князів Корецьких (нащадків Гедиміновичів). Вони прославилися у битвах з татарами.

1551 р. волинський воєвода, луцький і вінницький староста князь Богуш Корецький зміцнює замок бастіонами, кам’яними стінами, з боку материка оточує його глибоким ровом, куди відводять воду з річки. Через рів до фортеці вів підйомний міст з чотирьох арок, що зберігся до наших днів.

У 1651 р. після виродження роду Корецьких місто переходить до князів Чарторийських. Вони зміцнюють замок, розширюють підземні приміщення. 1780 р. князь Юзеф Чарторийський перебудовує замок у палац у стилі бароко, відкриває порцеляновий завод, продукція якого конкурувала із саксонською порцеляною й перевершувала віденську. На жаль, родовище каоліну вичерпалося, і 1831 р. фабрику закрили.

З боку замку розгортається чудова панорама долини р. Корчик. На протилежних скелях каньйону можна побачити найстаріший храм міста - костел Св. Антонія (1533 р.). Неподалік від нього - дерев’яна церква Косьми й Даміана. Найвизначніша пам’ятка міста - Свято-Троїцький ставропігійський Корецький жіночий монастир.

Пам’ятник Анні Андро у Свято-Троїцькому монастирі

Анна Андро (Оленіна, 1808-1888) - дочка президента Російської академії мистецтв Олександра Оленіна. Закоханий в неї Олександр Пушкін оспівав її у віршах «Я вас любив», «Її очі» та ін. Анна вийшла заміж за графа Ф. А. Андро де Ланжерона, вони переїхали до Варшави, де граф 14 років був намісником. Після його смерті Анна стала черницею у Корецькому монасти - рі, якому заповіла свої землі й шаль фрейліни з діамантами.

Руїни замку князів Корецьких (XVI-XVIII ст.). На дальньому плані видніються бані Миколаївської церкви

1064 р. його заснував Варлаам Печорський. Після навали Батия монастир відновлено, обнесено мурами, і протягом двох сторіч він успішно витримує набіги татар. Однак 1496 р. кримському ханові Менґлі Ґераю вдалося захопити місто й спалити монастир. Лише 1571 р. князь Богуш-Евфамій Корецький закладає на руїнах новий жіночий монастир - Свято-Воскресенський. Його ігуменею під ім’ям Серафима стала дочка князя Софія.

Після прийняття унії (1596 р.) і насильницького закриття православних монастирів черниці втікають до Корецького монастиря. Він стає оплотом православ’я на Волині й швидко розширюється. 1620 р. корецький князь Ян-Кароль виділяє черницям землю і починає будувати Троїцький жіночий монастир. Однак через два роки з політичних міркувань князь переходить у католицтво і віддає Троїцький монастир францисканським черницям. А сімейну реліквію, привезену із самого Рима, стародавню ікону Божої Матері «Споручниця грішних», передає своїй сестрі - ігумені Серафимі у православний Воскресенський жіночий монастир. Ікона стала покровителькою усієї Волині.

В уніатство хотіли перевести й Воскресенський монастир, однак черниці 130 років героїчно опиралися тиску уніатів. Лише 1752 р. з допомогою військ їх насильно вивезли з монастиря, а останній передали василіянському ордену. Повернулися черниці сюди наприкінці XVIII ст., а 1864 р. їм передали й згорілі будівлі Троїцького монастиря. Його відновлюють, надбудовують Троїцьку церкву, споруджують теплий храм Св. Івана Предтечі (1905 р.), а Воскресенський монастир перетворюють на скит.

Свято-Троїцький Корецький жіночий монастир

Випробування черниць Троїцького монастиря на цьому не закінчуються. 1921 р. землі Західної України відходять до Польщі й знову католики намагаються їх виселити. 15 років тривають судові позови й, нарешті, 1938 р. у Парижі черниці виграють судовий процес. Але католики не заспокоюються й вирішують захопити монастир з допомогою викликаних з Рівного військових - кінного ескадрону на чолі з поручиком Адамкевичем. Зненацька під час маршу поручикові стало зле, і перед смертю він прошепотів: «Не чіпайте монастиря». Черниці перемогли. Польську владу змінила влада радянська, яка також намагалася закрити монастир, але мужність і стійкість черниць знову зберегли його.