Історія України у питаннях та відповідях

3.5. ВІДРОДЖЕННЯ ПРАВОСЛАВНОЇ ЦЕРКВИ В РЕЧІ ПОСПОЛИТІЙ У ПЕРШІЙ ТРЕТИНІ ХVIІ СТОЛІТТЯ

Два перших десятиліття після підписання Берестейської унії в історії православної церкви можна охарактеризувати як період виживання. Головною опорою православ’я в цей період стає українська православна шляхта (при збереженні значення братського міщанства), а головною формою протистояння унії — сеймова боротьба. Сейми 1606, 1607 та 1609 рр. хоча відмовили у проханні ліквідувати унію та легалізувати православну ієрархію, однак визнали за православною церквою право на існування у Речі Посполитій, підтвердили право православних здійснювати богослужіння, а православних церков й монастирів — володіти майном. Тобто королівська влада була змушена визнати фактичне існування православної церкви.

Характеризуючи внутрішній стан православної церкви, можна виокремити низку проблем:

1. На 1610 р. у церкви залишився тільки один православний єпископ — Ієремія Тиссаровський, який став львівським єпископом після смерті Г.Балабана.

2. В релігійному житті панував патронат. Парафії залежали від місцевих феодалів, при цьому фіксувалися особливі утиски, якщо патрон був уніатом або католиком.

3. Падіння церковної дисципліни, нехтування вимогами церковних канонів.

4. Криза православної освіти, церковної науки та богослужбової діяльності.

5. Складні відносини з уніатською церквою. Козаки (а саме вони стають на початку XVII ст. провідною військово-політичною силою, що виступала на захист православ’я) не давали можливості прибути до Києва уніатському митрополиту Київському — Іпатію Потію (1599-1613), а згодом Йосифу Рутському (1613-1637). У 1614 р. — митрополит Рутський скаржився, що київські козаки та міщани відібрали в уніатів володіння Києво-Печерського монастиря. Відомо, що козаки втопили у Дніпрі у 1618 р. уніатського намістника Антонія Грековича. У свою чергу уніати закривали православні церкви, знищували майно, переслідували православних священників. Польский уряд відкрито не підтримував жодну зі сторін. У 1618 р., коли полякам була необхідна підтримка козаків для ведення війни проти Москви, уряд пообіцяв православним свободу у релігійних справах, однак на практиці нічого не змінилося.

Враховуючи вищевикладене, вищі київські православні верстви у контакті з гетьманом Війська Запорозького Петром Конашевичем-Сагайдачним, який ще у 1615 р. разом із усім своїм військом вступив у нове Київське Богоявленське православне братство, дійтттли висновку про необхідність самостійного відновлення ієрархії. У 1620 р. козацький загін Сагайдачного зустрів на кордоні (в Путівлі) єрусалимського патріарха Феофана III, що повертався з Москви на Ближній Схід через Україну, й під охороною доставив до Києва. Патріарх Феофан восени 1620 р. рукопоклав на митрополита Київського й Галицького ігумена Михайлівського монастиря Іова Борецького та п’ять єпископів на кафедри. Польський уряд не визнав нову ієрархію. Єпископи не змогли дістатися до своїх єпархій, вони знаходилися у Києві під охороною козаків.

Після смерті короля Сигизмунда, на престол в 1632 р. посадили його сина — Владислава IV, толерантного у питаннях віри й до того ж прихильного до козаків (як союзників у походах на Москву та Туреччину). Сейми 1632-1633 рр. приймають низку документів (передусім це «Статті для заспокоєння народу руського»), які легалізували православну церкву та підтвердили її громадянські, юридичні та майнові права, зрівнявши її з уніатською. Митрополитом відновленої православної церкви став П.Могила.

Нові терміни і поняття

Толерантний — від толерантність (лат. толеранціа — терпіння) — терпимість до чужих думок, вірувань, поведінки.



Підтримати сайт і наші Збройні Сили можна за посиланням на Buy Me a Coffee.