Історія України. Посібник. Палій

§ 2. Заснування Запорізької Січі

Близько 1554 р. Дмитро Вишневецький (1516-1563 рр.), один із волинських князів змішаного українсько-литовського походження, збудував нижче Дніпрових порогів на о. Мала Хортиця фортецю для захисту від татар. Це знаменувало заснування Запорізької Січі як козацької фортеці й бази для походів морем та суходолом. Згодом Січ стає організаційним і державним центром навколишніх земель.

За хоробрість у походах на татар, зокрема на Очаків, здійснених Вишневецьким у 1540-х рр. під керівництвом Бернарда Претвича, Великий Литовський князь Сигізмунд II Август призначив його черкаським і канівським старостою.

З цього часу оборона від татарських набігів стала офіційним обов’язком Вишневецького. Ідея створення оборони України проти Кримського ханства захопила підприємливого князя. Головним змістом його плану було закладення за Дніпровськими порогами фортеці та широке використання українського козацтва, яке на той час перетворилося на значну військову силу, що діяла як у прикордонних містах, так і в Степу. Задля цього князь узявся об’єднати козацькі загони в єдину військову організацію та облаштувати для них відповідну військову базу.

Будівництво Січі на Малій Хортиці велося за особистий кошт князя, всупереч позиції тодішнього литовського князя й польського короля. Для будівництва були залучені селяни з канівського і черкаського староств.

Острови Хортиця й Мала Хортиця мають високі скелясті береги, неприступні з води. Вони якнайкраще підходять для базування козацького флоту й організації морських походів у Чорне море.

Дмитро Вишневецький першим з-поміж старост прикордонних міст перебрався постійно мешкати за Дніпровські пороги. У 1553 р. Дмитро Вишневецький особисто відвідав Стамбул, де провів переговори з турецьким султаном щодо припинення нападів татар на Україну. Це був сміливий крок, оскільки в 1548-1553 рр. турецький султан Сулейман І у листах до Великого Литовського князя й польського короля неодноразово вимагав від них покарати князя за набіги на турецькі фортеці й на татар.

Прагнучи об’єднати всі антитурецькі сили, Вишневецький зав’язав відносини з московським царем Іваном Грозним. Іван IV пішов назустріч планам Вишневецького, і навесні 1556 р. московський уряд організував похід проти Криму, у якому взяли участь і українські козаки. Вони захопили багато полонених, табуни коней і худоби та відбили вогнем з рушниць погоню. Сигізмунд II виправдовувався перед ханом Девлет-Гіреєм за той похід тим, що це була нібито справа московських козаків, а Вишневецький тут ні до чого. Литовський уряд намагався запевнити хана, що Хортицька фортеця буде корисною для Криму проти московської експансії і Вишневецькому доручено тримати сторожу на Дніпрі саме через те, що той мав добрі особисті стосунки з султаном і ханом. Але восени того ж 1556 р. козаки Вишневецького знову напали, уже власними силами, на місто Іслам-кермен (нині поблизу м. Каховки на Херсонщині). Замок було здобуто, гармати з нього перевезено до Хортицької фортеці.

У січні 1557 р. кримський хан Девлет-Гірей зібрав всю орду і зробив спробу захопити Січ. Облога тривала 24 дні, після чого татари з великими втратами відступили. Вишневецький сповістив Сигізмунда II про свою перемогу і запевнив його, що татари не зможуть нападати на Україну, доки стоїть його фортеця. При цьому він просив посилити замок людьми й вогнепальною зброєю, але одержав від великого князя тільки похвалу, обіцянку коштів та рекомендацію не загострювати відносини з татарами. Упевнившись у нездатності Литви до рішучих дій, Дмитро знову звернувся до Москви. Звідти йому надіслали тільки гроші й запрошення на царську службу. Москва готувалася до війни з Литвою та Лівонською конфедерацією на півночі й потребувала воєначальників, звиклих перемагати. У цей момент Москві було не до захисту від турків і татар. Тим часом, того ж 1557 р. Девлет-Гірей з новими силами разом із турецьким військом на човнах та молдавським допоміжним загоном рушив на фортецю Вишневецького. Після тривалої облоги Вишневецький змушений був залишити фортецю через нестачу провіанту. Козаки пробилися крізь турецько-татарські заслони й подалися вгору Дніпром до Черкас. Залишена фортеця була зруйнована. Таким чином, перша Січ проіснувала лише кілька років.

Після втрати фортеці Вишневецький лишився і без власних ресурсів, і без підтримки держави. Тепер він не мав іншого вибору, як прийняти запрошення московського царя. Наприкінці 1557 р. він приїхав до Москви й отримав від царя «у вотчину» місто Бєлєв (нині в Тульській області Росії) з усіма прилеглими волостями та багато сіл під Москвою, дарунки й велику суму грошей. Вишневецький узявся організувати московський похід на Крим. Його призначили керувати операціями на Дону на чолі загону українських козаків та добровольців з числа місцевого населення. Для боротьби проти загону Вишневецького Туреччина підняла Крим, Волощину, Молдову, округ Силістри та війська низки турецьких бейліків (областей). Зусилля, спрямовані проти одного князя Вишневецького з його невеликим загоном, були співмірними із зусиллями Туреччини проти таких держав, як Священна Римська імперія чи Венеція. У 1559 р. Вишневецький напав на турецьку фортецю Азов (нині на території Ростовської обл. Росії), але напад було відбито. Згодом він організував напади черкесів, які ворогували з кримськими татарами, на східну частину володінь Кримського ханства. Московський цар, бажаючи замиритися із султаном у переддень війни з Литвою, уже з 1560 р. практично не вів війни з Туреччиною. З Вишневецьким залишився його загін українських козаків, донські козаки і черкеси. Цар Іван Грозний писав, що Вишневецький «учинив жити не за наказом», тобто відмовлявся коритися йому.

У 1561 р. Московія під час Лівонської війни вступила у війну і з Литвою. Вишневецький опинився у фальшивому становищі зрадника, що не могло його влаштовувати. Разом із усіма своїми козаками він залишив Московію і пішов в Україну. Удома князь лікувався після спроби його отруїти, здійсненої чи то в Московії, чи то в Україні. Попри цю хворобу, князь вирушив у похід до Молдови, яка тоді була турецьким васалом. Частина молдовських бояр, невдоволена молдовським володарем (господарем) Томжею, запросила Вишневецького на престол. Вишневецький охоче погодився, хоча був на той час ще кволим після хвороби, і швидко вибрався в похід з невеликими силами. Але молдовські бояри, які його запросили, не надали йому достатньої підтримки. Самого Вишневецького було підступно схоплено боярами і видано Туреччині. У Стамбулі Вишневецького називали «найвеличнішим ворогом Блискучої Порти». Влада Туреччини ненавиділа князя за серію його успішних походів на Кримське ханство та турецькі володіння в Криму. У Стамбулі Вишневецького за наказом султана стратили лютою смертю - підвішали ребром за залізний гак. Те ж саме зробили і його товаришеві, який теж потрапив у полон. Це сталося у 1563 р. У легендарній пам’яті народу Вишневецький залишився як героїчний персонаж Байда - незламний козак, що навіть під час тортур продовжує воювати з ворогами й стріляє з лука по султанові. Прізвисько «Байда», надане народом Вишневецькому, означало «вільна людина».

Походи козаків під проводом Вишневецького проти турок і татар, які на той час становили основну загрозу для Європи, збудили інтерес європейських володарів до нової військової сили, організованої на Дніпрі.

Тодішню головну наддержаву світу - Османську імперію - боялися країни Європи. А сама Туреччина потерпала від українського козацтва, що атакувало її дедалі частіше й влучніше. У Польщі під впливом успіхів козаків народжуються реальні проекти з організації козацтва. Починаючи з 1568 р., польський король, враховуючи силу і зростаючий авторитет запорізького козацтва, офіційно визнав його як самостійну військову організацію та запропонував службу.

Мовою першоджерел:

«Вишневецький і Пясецький були скинуті з башти на гаки, вмуровані в стіни біля морської затоки по дорозі з Константинополя в Галату. Пясецький помер негайно, а Вишневецький, зачепившись ребром за гак, жив у такому стані три дні, поки турки не вбили його з луків за те, що лаяв їхню віру».

Із записів польського історика Мартина Бєльського, 1560-ті рр.

* * *