Історія України. 7—9 кл. Документи. Матеріали. Скирда
7 КЛАС
РОЗДІЛ II. КИЇВСЬКА РУСЬ
Із «Повісті минулих літ» про князювання Аскольда і Діра
І було в нього [Рюрика] два мужі, Аскольд і Дір, не його племені, а бояри, і відпросилися вони [у Рюрика піти] до Цесарограда з родом своїм, і рушили обидва по Дніпру. Ідучи мимо, узріли вони на горі городок і запитали, кажучи: «Чий се город?» А вони [тамтешні жителі], сказали: «Було троє братів, Кий, Щек [і] Хорив, які зробили город сей і згинули. А ми сидимо в городі їхньому і платимо данину хозарам». Аскольд, отож, і Дір зостались удвох у городі цьому, і зібрали багато варягів, і почали володіти Полянською землею.
У рік 866. Рушив Аскольд і Дір на Греків, і прийшов [туди] в чотирнадцятий рік [після першого походу Русі на] Михайла-цесаря. А цесар [Михайло тоді] був у поході на агарян. І коли дійшов він до Чорної ріки, єпарх [Орифа] послав йому вість, що русь іде на Цесароград. І вернувся цесар. А ці, [руси], у середину Суда увійшовши, вчинили вбивство багатьох християн і Цесароград двомастами кораблів оточили. Цесар же ледве в город увійшов, і з патріархом Фотієм у церкві святої Богородиці, що є у Влахернах, усю ніч молитву творили. А тоді, божественну ризу святої богородиці зі співами винісши, у море вмочили [її] полу. Була тиша, і море заспокоїлось. [А тут] одразу знялася буря з вітром, і знову встали великі хвилі, і кораблі безбожної русі розметало, і до берега пригнало, і побило їх [так], що мало їх вибавилося з такої біди і до себе повернулося. [85, с. 12—13]
1) Хто такі Аскольд і Дір? Що ви дізналися з джерела про початок їх князювання в Києві?
2) Доповніть розповідь літописця іншими фактами про діяльність Аскольда і Діра.
3) 3 ім’ям Аскольда пов’язана організація першого великого походу східних слов’ян на Візантію. Що ви дізналися про цей похід із наведеного джерела? Визначте його результат та наслідки.
4) Хто такі хозари та варяги? Доведіть або спростуйте твердження: «Київська держава часів Аскольда і Діра не поступалася Хозарії та Візантії».
Із роману у віршах Л. Горлач «Перст Аскольда» про хрещення Аскольда
А Фотій гримів:
— Нині хреститься в згоді
князь руський Аскольд, що прияє Христа.
Блажен, в кого віра у серці на споді
лежить й отверзає словами вуста.
Ти вибір зробив поміж пеклом і раєм,
хай шлях твій земний освятиться навік.
Господь нарікає тебе Миколаєм
і милістю здовжує днів твоїх лік. —
Хрестом золотим осінив чужоземця
і мовив притишено. — Богу вонми.
Візьми його щиро і чисто до серця.
Хреста поцілуй перед цими людьми.
Схилився Аскольд і вуста до розп’яття
приклав, помертвівши зі страху на мить.
Думки колотило, трощило на шмаття
жадання воскреснуть чи дух преломить.
Та хори злились у величній осанні,
і заклики вишні кудись відійшли.
Вогні, наче зорі стуманені ранні,
до князя пробились з облоги імли.
Він очі заплющив, тамуючи сльози,
він пальці тонкі на повіки наклав.
Уже він не чув ні слова, ні погрози,
бо радощі світу поставив в заглав.
Коли ж відійшла з нього лячна знемога,
він мовив крізь сльози до воїв своїх:
— Нарешті побачив я справжнього Бога.
Він горе мені перейти допоміг.
Я бачу сей світ, сі безтрепетні лики.
Хрестімося ж, други, для блага Русі.
Ми мнозі отут, Бог один лиш великий.
Я вірю у нього. Повірте ви всі. [27, с. 106—107]
1) Що ви дізналися з наведеного уривка про хрещення Аскольда?
2) Використовуючи додаткову літературу, схарактеризуйте діяльність цього князя в галузі релігії. Поміркуйте, чому Аскольдова спроба хрестити Русь виявилася невдалою.
Із «Повісті минулих літ» про князя Олега
Помер Рюрик. Княжіння своє він передав Олегові, що був із його роду, віддавши йому на руки сина свого Ігоря, бо той був дуже малий. <...>
І прибули [Олег та Ігор] до гір київських, і довідався Олег, що [тут] Аскольд і Дір удвох княжать. І сховав він воїв у човнах, а інших позаду зоставив, і сам прийшов [на берег Дніпра], несучи Ігоря малого. А підступивши під Угорське [і] сховавши воїв своїх, він послав [посла] до Аскольда й Діра сказати, що, мовляв: «Ми — купці єсмо, ідемо в Греки од Олега і од Ігоря-княжича. Прийдіть-но оба до рідні своєї, до нас».
Аскольд же й Дір прийшли. І вискочили всі інші [вої] з човнів, і мовив Олег Аскольдові й Дірові: «Ви оба не є ні князі, ні роду княжого. Я єсмь роду княжого. — І [тут] винесли Ігоря. — А се — син Рюриків».
І вбили вони Аскольда й Діра... <...>
І сів Олег, князюючи, в Києві, і мовив Олег: «Хай буде се мати городам руським». І були в нього словени, і варяги, й інші, що прозвалися руссю.
Сей же Олег почав городи ставити і встановив данину словенам, і кривичам, і мерям. І встановив він варягам данину давати від Новгорода, — триста гривень на рік заради миру, — що до смерті Ярославової давали [новгородці] варягам.
У рік 883. Почав Олег воювати проти древлян і, примучивши їх, став із них данину брати по чорній куниці.
У рік 884. Пішов Олег на сіверян, і побідив сіверян, і наклав на них данину легку. І не велів він їм хозарам данину давати, сказавши: «Я їм противник, і вам нічого давати».
У рік 885. Послав Олег [послів] до радимичів, питаючи: «Кому ви данину даєте?» Вони ж сказали: «Хозарам». І мовив їм Олег: «Не давайте хозарам, а мені давайте». І дали вони Олегові по шелягу, як ото й хозарам давали. І володів Олег деревлянами, полянами, сіверянами, радимичами, а з уличами й тиверцями мав рать.
У рік 907. Пішов Олег на Греків, Ігоря зоставивши в Києві. Узяв же він множество варягів, і словен, і чуді, і кривичів, і мері, і полян, і сіверян, і деревлян, і радимичів, і хорватів, і дулібів, і тиверців, котрі є пособниками. <...> І з цими всіма вирушив Олег на конях і в кораблях, і було кораблів числом дві тисячі.
І прибув він до Цесарограда, а греки <...> город заперли. І вийшов Олег на берег, і повелів воям виволокти кораблі на берег. І попустошив він довкола города, і вчинив убивство багатьох греків. І палат багато вони розбили, і церкви попалили. А котрих же брали як полоняників, [то] одних вони посікали, а других мучили, інших же розстрілювали, а [ще] інших у море кидали. І багато іншого зла творили руси грекам, як ото [звичайно] вороги творять.
І повелів Олег воям своїм колеса зробити і поставити кораблі на колеса. А коли настав попутний вітер, напнули вони паруси, [рушили] з поля, і пішов [Олег] до города.
Побачивши ж [це], греки убоялися і сказали, виславши [послів] до Олега: «Не погубляй город. Ми згоджуємось на данину, як ти ото хочеш». І зупинив Олег воїв, і винесли йому [греки] їжі і вина, і не взяв він його, бо було воно приготоване з отрутою. І убоялися греки, і сказали: «Не Олег се, а святий Дмитрій, посланий на нас богом».
І зажадав Олег, щоб вони данину дали на дві тисячі кораблів: по дванадцять гривень на чоловіка, а в кораблі [було] по сорок мужів. І згодилися греки на це, і стали греки миру просити, щоби не пустошив він Грецької землі.
Олег тоді, трохи відступивши од города, почав мир ладнати з обома цесарями грецькими, із Леоном і з Олександром...
І прибув Олег до Києва, несучи золото, і паволоки, і овочі, і вина, і всяке узороччя. І прозвали [кияни] Олега — «Віщий», бо були люди [ці] поганами і невігласами...
І жив Олег, мир маючи з усіма землями [і] князюючи в Києві. [85, с. 13—15]
1) Хто такий Олег?
2) Чому йому вдалося так легко захопити владу в Києві?
3) Використовуючи текст джерела, матеріал підручника та додаткову літературу, доповніть розповідь літописця про життя та діяльність Олега.
4) До якої стратегічної хитрощі вдався Олег під час походу на Візантію? Про що свідчить цей факт? Яким був результат походу на Візантію? У чому полягає історичне значення цієї події?
5) Дайте власну оцінку внутрішній і зовнішній діяльності Олега.
6) Поміркуйте, чи правомірно 882 р. вважати роком утворення Київської Русі. Свою відповідь аргументуйте.
7) Поясніть, чому князя Олега прозвали Віщим.
Із поеми О. Олеся «Княжа Україна» про смерть Олега
Після славного походу
На далекий Царгород
Князь в палатах бенкетує
І частує воєвод. <...>
Навкруги шумлять розмови
Про походи, про бої
Та про лицарів, що склали
Буйні голови свої,
Як колись човни у морі
Наплили на ланцюги,
Як стояли перед ними
І трусились вороги.
«О, ще нас не кинув Волос,
Ще нас милує Перун». Коли зирк —
в палати входить Сивий,
згорблений віщун. <...>
Князь встає і йде до діда.
«А чи знає мій віщун,
У якім бою стрілою
В мене кине бог Перун? »
«Не на крилах стріл Перуна
Принесеться смерть твоя,
Ти загинеш, славний князю,
Від коханого коня». <...>
І сказав Олег уранці:
«Не сідлайте більш коня!
Хай стоїть і їсть у стайні
До мого страшного дня».
Знов то тихо, то тривожно
Потекли за днями дні.
П’ятий рік уже минає
То в походах, то в війні.
Знов бенкет в палатах княжих,
Знов старшини й вояки
З запашним вином і медом
Держать підняті чарки.
Князь згадав бенкет колишній
І коханого коня...
«Приведіть його, — сказав він, —
Хоч на його гляну я».
«Вже давно дощі змивають,
А обсушують вітри
Його кості в чистім полі
Біля Лисої гори». <...>
І Олег у поле їде.
Вгледів кості, зліз з коня
І ногою став на череп...
Нагло виповзла змія.
Обвилась, вп’ялася в ногу!..
Скрикнув князь, і на коні
Він летить в свої палати,
Щоб погаснути в огні.
На високу Щекавицю
Князь зібрався у поход...
Йде, схилившись, за труною
Його військо і народ. [91, с. 33—36]
Із «Літопису руського» про смерть Олега
І приспіла осінь, і спом’янув Олег коня свого, якого поставив був годувати, [зарікшись] не сідати на нього. Бо колись запитував він був волхвів і віщунів: «Од чого мені прийдеться померти?» І сказав йому один віщун: «Княже! Кінь, що його ти любиш і їздиш на нім, — од нього тобі померти». Олег же, узявши це собі на ум, сказав: «Ніколи тоді [не] сяду на коня [сього], ані гляну більше на нього». І повелів він годувати його, але не водити його до нього. І, проживши декілька літ, він не займав його, поки й на Греків пішов.
А коли вернувся він до Києва і минуло чотири роки, на п’ятий рік спом’янув він коня свого, що од нього, як прорекли були волхви, [прийдеться] померти Олегові. І призвав він старшого над конюхами, запитуючи: «Де є кінь мій, що його я поставив був годувати і берегти його?» А він сказав: «Умер». Олег тоді посміявся і вкорив віщуна, кажучи: «Неправдиво то говорять волхви, і все те — лжа єсть: кінь умер, а я живий». І повелів він осідлати коня: «Дай-но погляну я на кості його». І приїхав він на місце, де ото лежали його кості голі і череп голий, і зліз він із коня, [і] посміявся, мовлячи: «Чи од сього черепа смерть мені прийняти? » І наступив він ногою на череп, і, виповзши [звідти], змія вжалила його в ногу.
І з того розболівшись, він помер. І плакали по ньому всі люди плачем великим, і понесли його, і погребли його на горі, що зветься Щековицею. Єсть же могила його й до сьогодні, називається могила та Олеговою. [85, с. 14—15]
1) Як у наведеному уривку з поеми О. Олеся поетично відображено легенду про смерть князя Олега?
2) Порівняйте наведений уривок із поеми з текстом історичного джерела та визначте, наскільки точно передав О. Олесь викладену в «Літописі руському» легенду про смерть київського князя.
3) Поміркуйте, чи може ця легенда відповідати історичній дійсності.
Із «Літопису руського» про договір князя Олега з Візантією (911 р.)
У рік 912. Послав Олег мужів своїх налагодити мир і укласти договір межи Греками і Руссю. І послав він, мовлячи:
«Згідно з другою угодою, що відбулась при тих же цесарях, Льві й Олександрові, ми, [мужі] від народу руського <...> послані від Олега, великого князя руського <...> до вас, Льва, і Олександра, і Костянтина, великих за волею божою самодержців, цесарів грецьких. <...>
Глави [угоди], які ми, отже, взяли на себе по божій вірі і дружбі, суть такі:
По першому слову замирімося з вами, Греки, дружімо один з одним від усієї душі і призволення, а ми не дамо, наскільки наша воля, статися ніякому обману чи злочинові од тих, що перебувають під рукою наших світлих князів, і подбаємо, наскільки [наша] сила, щоб зберегти з вами, греки, на подальші літа і назавжди дружбу немінливу й бездоганну. <...>
А про справи щодо злочинів, які можуть статися, урядимося так: [Злочин] нехай настільки явно буде доведений доказами, щоб [судді] мали віру до цих доказів. <...>
Про це: якщо хто вб’є, християнина русин чи християнин русина, нехай умре там, де вчинить убивство. Якщо ж утече той, що вчинив убивство, [і] якщо є він імущим, то [ту] частину [майна] його, котра його буде по закону, хай візьме родич убитого; але й жона убивці хай має стільки, скільки належить [їй] по закону; якщо ж той, що вчинив убивство і втік, є неімущим, хай буде він під судом, поки не знайдеться, і тоді хай умре.
Якщо ж ударить [хто кого] мечем або поб’є яким-небудь знаряддям, то за удар або побої нехай дасть п’ять літр срібла по закону руському; якщо ж той, що так учинив, буде неімущим, хай дасть, скільки може, і хай зніме із себе [потерпілому] навіть ту саму одежу свою, у якій він ходить <...>, після цього за провину хай [більше] не стягують.
Про це: якщо украде русин що-небудь у християнина чи навпаки <...> і злодій буде спійманий у той час, коли вчинить крадіжку, тим, хто втратив що-небудь, [та] якщо опиратиметься він, крадіжку чинячи, і буде вбитий, хай не карають за смерть [його] <...>, але ще нехай забере своє той, який [це] втратить. А якщо віддасться в руки крадій, нехай буде він узятий тим же, у кого буде украдено, і зв’язаний буде, і оддасть те, що посмів украсти, однак оддасть потрійно.
Про це: якщо ж хто <...>, завдаючи муки, вчинить грабіж або явно насильно візьме що-небудь у другого, хай верне потрійно.
Якщо викинутий буде човен вітром великим на чужу землю, і якщо він знайдений буде нами, русами, то якщо хто збереться спорядити човен із добром своїм і відіслати назад у землю Християнську, ми проведемо його крізь усяке небезпечне місце, доки [не] прибуде він у безпечне місце. Якщо ж такий човен, чи бурею, чи земною перепоною задержаний, не може добратися до своїх місць, то ми, руси, допоможемо гребцям того човна і допровадимо [туди] з куплею їх по-здорову. Якщо це станеться поблизу землі Грецької і якщо приключиться така сама біда човну руському, то ми, [греки], проведемо його в Руську землю; і хай продають [руси] товар того човна; і якщо може [хто] продати що з човна, [то] ми, [греки], виволочимо їм [товар]. А коли ми, руси, прийдемо в Греки чи для торгівлі, чи з посольством до цесаря вашого, то ми, [греки], пропустимо з честю їх [і] проданий товар човна їхнього. <...>
Про цих: якщо полоняник з обох країн задержується чи русами, чи греками, проданий у ту [їхню] країну, і якщо знайдеться чи русин, чи гречин, що викуплять і вернуть викуплену особу у свою країну, то [хай] візьмуть ті, які [раніш] його, [полоняника], купили, [заплачену] ціну його або [те] візьмуть за нього, що вважається на торзі на [той] день ціною челядина. Так само якщо з війська взятий буде [русин у полон] тими ж греками, то хай же повернеться він у свою країну і [хай] оддана буде [та] ціна його, як уже сказано, що й на торзі.
Коли ж потрібно [цесареві вашому] на війну йти і якщо виникне вам потреба [в людях], а ці, [руси], захотять віддати честь вашому цесареві, — то коли в будь-який час скільки їх [не] прийде і схочуть вони остатись [на службі] у цесаря вашого своєю волею, — нехай вони будуть [там].
Про полонення русами [тих], які часто прибувають із якої-небудь країни в Русь і яких продають у Християни, а також іще й про полонених християн, які часто з якої-небудь країни прибувають у Русь, — цих [нехай] продають по двадцять золотих, і хай прибудуть вони в Греки.
Про це: якщо украдений буде челядин руський, або втече, або насильно проданий буде і жалітися стануть руси, — хай підтвердиться це челядином, [і] нехай заберуть вони його в Русь; також і купці, якщо вони втратили челядина і жаліються, — нехай позивають [через суд] і, знайшовши його, нехай заберуть; якщо ж який-небудь місцевий [житель] не дасть учинити цей розшук, — хай буде він винуватим.
Про русів, що служать у Греках у християнського цесаря. Якщо хто [з них] помре, не розпорядившись своїм майном, чи також своїх [тут] не матиме, хай верне [цесар] майно [його] найближчим родичам у Русь. Якщо ж [русин] учинить заповіт, — той візьме спадок його, кому він напише успадкувати майно; хай успадкує його [хто-небудь] із русів, що [тут] торгують, [чи хто] з різних [людей], що прибувають [із Русі] в Греки і надовго [тут] залишаються.
Якщо злочинець [не] повернеться в Русь, — хай жаліються руси християнському цесареві і [нехай] схоплять такого і повернуть насильно в Русь. Це ж усе нехай роблять руси Грекам, якщо де-небудь станеться таке [саме].
На підтвердження ж і непорушність [миру, що має] бути межи вами, християнами, і [нами], руссю, цей мирний договір учинили ми, [руси], і ви, оба [цесарі], новим написанням на двох хартіях....
Цесар же Леон, ушанувавши послів руських дарами — золотом, і паволоками, і фофудіями, — приставив до них мужів своїх показати їм церковну красу, і палати золотії, і багатство, що було в них: золота безліч, і паволоки, і каміння дороге, і страждання господні — вінець, і гвоздіє, і багряницю, і мощі святих, повчаючи їх віри своєї і показуючи їм істинну віру. І тоді одпустив він їх у свою землю з честю великою.
Послані ж Олегом посли прийшли до Олега і повідали всі речі обох цесарів, як учинили мир і уклали договір межи Грецькою землею і Руською і як [дійшли згоди] клятви не переступати ні грекам, ні русі. [85, с. 15—27]
1) Ознайомтеся з текстом договору князя Олега з Візантією від 911 р., проаналізуйте його. Визначте, чи вигідним він був для Русі. Свою відповідь підтвердьте цитатами з джерела.
2) Якою мала бути кара за вбивство, згідно з цим договором? Висловте своє ставлення до кровної помсти.
3) Яким чином були вшановані руські посли? Про що це свідчить?
4) Визначте історичне значення договору 911 р., укладеного Олегом із Візантією.
Із «Повісті минулих літ» про князювання та вбивство князя Ігоря деревлянами
У рік 913. Почав княжити Ігор після Олега. <...>
А деревляни заперлися [в городі Іскоростені] від Ігоря після Олегової смерті.
У рік 914. Пішов Ігор на деревлян і, перемігши, наклав на них данину, більшу від Олегової.
У рік 915. Уперше прийшли печеніги на Руську землю і, вчинивши мир з Ігорем, пішли до Дунаю.
У рік 941. Пішов Ігор на Греків. І хоча послали болгари вість цесареві [Роману], що йдуть руси на Цесароград — десять тисяч суден,— вони і прийшли, і припливли, і стали пустошити Віфінську землю. І грабували вони по [узбережжі] Понту до [города] Іраклії і до Пафлагонської землі, і всю землю Нікомідійську пограбували, і [обабіч затоки] Суд усе попалили. А їх, [греків], полоненими взявши,— тих розтинали, а других же, ставлячи як мішені, стрілами розстрілювали...
Потім же, коли прийшли війська зі сходу <...>, обійшли вони русів довкола. І порадилися руси, і вийшли, оружившись, проти греків, і битва межи ними обома була люта, [і] заледве одоліли греки. Руси ж повернулися до дружини своєї під вечір і на ніч, сівши в човни, утекли. Але Феофан, [сановник Романа], зустрів їх у човнах із вогнем і став пускати вогонь трубами на човни руські, і було видно страшне диво. Руси ж, бачивши полум’я, кидались у воду морську [і] намагалися [подалі] відбрести. І таким чином рештки [їх] вернулися до себе.
Ті ж, які прибули в землю свою, розповідали кожен своїм про те, що сталося, і про вогонь із човнів. «Таке, як ото блискавка, що на небесах,— казали вони,— греки мають у себе, і, її пускаючи, палили вони нас. І через се не подолали ми їх».
Ігор же, прийшовши, став збирати численних воїв. І послав він [послів] по варягів за море, закликаючи їх проти греків [і] маючи намір знову піти на них. <...>
У рік [944]. Ігор зібрав багато воїв — варягів, і русів, і полян, і словен, і кривичів, і тиверців. І печенігів він найняв, і, заложників у них узявши, рушив на Греків у човнах і на конях, прагнучи помститись за себе.
Коли почули це корсунці, вони послали [гінців] до Романа, кажучи: «Тут ідуть руси, покрили вже море кораблями, без числа кораблів». Так само й болгари послали вість, кажучи: «Ідуть руси, і печенігів вони найняли собі».
Це почувши, цесар послав до Ігоря ліпших бояр, прохаючи і кажучи: «Не ходи, а візьми данину, що її брав Олег, і я придам іще до тої данини». Так само й печенігам послали вони паволок і золота багато.
Ігор же <...>, узявши в греків золото і паволоки на всіх воїв, він вернувся назад і прийшов до Києва, до себе.
Ігор пішов у Деревляни по данину. І добув він [собі ще] до попередньої данини, і чинив їм насильство він і мужі його. А взявши данину, він пішов у свій город [Київ].
Та коли він повертався назад, він роздумав [і] сказав дружині своїй: «Ідіте ви з даниною додому, а я вернусь і походжу ще». І відпустив він дружину свою додому, а з невеликою дружиною вернувся, жадаючи більше майна.
Коли ж почули деревляни, що він знову іде, порадилися деревляни з князем своїм Малом і сказали: «Якщо внадиться вовк до овець, то виносить по одній усе стадо, якщо не вб’ють його. Так і сей: якщо не вб’ємо його, то він усіх нас погубить».
І послали вони до нього [мужів своїх], кажучи: «Чого ти йдеш знову? Ти забрав єси всю данину». І не послухав їх Ігор, і деревляни, вийшовши насупроти з города Іскоростеня, убили Ігоря і дружину його, бо їх було мало. І похований був Ігор, і єсть могила його коло Іскоростень-города в Деревлянах і до сьогодні. [85, с. 28—30]
1) Укажіть час правління Ігоря в Києві.
а) 882—912 рр.;
б) 912—945 рр.;
в) 945—964 рр.;
г) 964—972 рр.
2) Що ви дізналися з тексту джерела про діяльність князя Ігоря?
3) Хто такі печеніги? Якими були відносини між ними та Руссю?
4) Випишіть дати походів Ігоря на Візантію. Що таке «грецький вогонь»? Визначте причини поразки русичів у першому поході. Яким був результат другого походу Ігоря на Візантію?
5) Що ви дізналися з джерела про смерть Ігоря? Дайте власну оцінку цій події.
6) Діяльність Ігоря має неоднозначну оцінку в історичній літературі: одні вважають його слабким правителем, інші — мудрим діячем. Якою є ваша думка з цього приводу?
Із «Повісті минулих літ» про діяльність княгині Ольги
І сказали деревляни: «Послала нас Деревлянська земля, кажучи так: «Мужа твойого ми вбили, бо був муж твій, як той вовк, що обкрадав і грабував. А наші князі добрі є, бо пильно вони подбали про Деревлянську землю. Іди-но за нашого князя за Мала». Мовила тоді їм Ольга: «Люба мені є річ ваша. Мужа свойого мені вже не воскресити, а вас хочу я завтра вшанувати перед людьми своїми. Тож нині ідіте в човен свій і ляжте в човні, величаючись. Завтра я пошлю по вас. <...>
Ольга тим часом звеліла викопати яму велику й глибоку на дворі теремному, поза городом. І назавтра Ольга, сидячи в теремі, послала по гостей. І прийшли до них [кияни], кажучи: «Зове вас Ольга на честь велику». Вони ж сказали: «<...> Понесіте нас у човні». <...> І понесли їх у човні. <...> І принесли їх на двір до Ольги, і, нісши їх, [так] і вкинули з човном у яму. <...> І повеліла вона засипати їх живими, і засипали їх.
І пославши Ольга [послів] до деревлян, сказала: «Якщо ж ви мене щиро просите, то пришліте до мене знатних мужів, хай у великій честі піду я за вашого князя». Це почувши, деревляни вибрали ліпших мужів, які держать Деревлянську землю, і послали по неї.
Коли ж деревляни прийшли, звеліла Ольга приготувати мийню, кажучи [їм] так: «Помившись, прийдіте до мене». Вони, [слуги], тоді розпалили мийню, <...> і повеліла [Ольга] запалити її од дверей, і тут згоріли вони всі.
І послала вона [послів] до деревлян, кажучи так: «Се вже йду я до вас. Тож зготуйте медів много коло города, де ото вбили ви мужа мойого. Хай поплачу я над гробом його і вчиню тризну мужеві моєму». <...> І повеліла вона людям своїм насипати могилу велику, а як вони насипали, звеліла тризну чинити. Після цього сіли деревляни пити. <...> І як упились деревляни, звеліла вона отрокам своїм пити за них, а сама відійшла звідти і потім наказала отрокам сікти їх. І посікли їх п’ять тисяч. <...>
І сказала їм Ольга, мовляв: «Я вже одомстила за мужа свойого, коли прийшли ви до Києва, і вдруге, і втретє тоді, коли чинили тризну мужеві моєму. Тому я вже не буду помсту чинити, а хочу взяти потрохи данини і, помирившися з вами, піду назад». Запитали тоді деревляни: «Чого ти хочеш од нас? <...> Вона ж сказала їм: «Лише малого я у вас прошу: дайте мені од двора по три голуби і по три горобці». <...>
Деревляни ж раді були [цьому]. <...>
Ольга тим часом <...> звеліла кожному голубові й горобцеві прив’язати трут <...>. І звеліла Ольга, коли смерклося, воям своїм пустити голубів і горобців.
Голуби ж і горобці полетіли в гнізда свої, <...> і тоді загорялися голубники, а од них хижі і стодоли. І не було двора, де б не горіло, і не можна було гасити, бо всі двори загорілися. І побігли люди з города, і повеліла Ольга воям своїм хватати їх.
А як узяла вона город, то спалила його.
І пішла Ольга по Деревлянській землі із сином своїм і з дружиною своєю, установлюючи устави і уроки. І [донині] є становища її і ловища її.
І прийшла вона в город свій Київ із сином своїм Святославом. І, пробувши один рік, у рік 6455 [947], пішла Ольга до Новгорода. І встановила вона по [ріці] Мсті погости і данину, і по [ріці] Лузі погости, і данину, і оброки. І ловища її по всій землі, і знаки [її], і місця, і погости, і сани її стоять у Пскові й до сьогодні. І по Дніпру [є] перевісища [її], і по Десні, і єсть село її Ольжичі й до сьогодні. [85, с. 32—35]
1) Укажіть час правління княгині Ольги.
а) 882—912 рр.;
б) 912—945 рр.;
в) 945—964 рр.;
г) 964—972 рр.
2) Хто такі деревляни? Де вони проживали?
3) Свою діяльність Ольга розпочала з помсти деревлянам за свого чоловіка. Розкажіть, що вам про це відомо. Поміркуйте, чи могла Ольга вчинити інакше. Чому?
4) Поясніть значення виділених слів.
5) Що ви дізналися з тексту джерела про реформи Ольги? Якими були їх наслідки?
6) Чому в історію Ольга ввійшла як Велика, а церква проголосила її Святою?
Із «Літопису руського» про князя Святослава
У рік 964. Коли князь Святослав виріс і змужнів, став він воїв збирати, багатьох і хоробрих, бо й сам був хоробрий і легкий. Ходячи, яко пардус, багато воєн він чинив. Возів же за собою він не возив, ні котла [не брав], ні м’яса [не] варив, але, потонку нарізавши конину, або звірину, або воловину [і] на вуглях спікши, [це] він їв. Навіть шатра він [не] мав, а пітник слав і сідло [клав] у головах. Такими ж і всі інші вої його були. І посилав він до [інших] земель [послів], кажучи: «Хочу на вас іти». [85, с. 35]
З «Історії» Лева Діакона про князя Святослава
...Імператор Цимісхій у позолоченому озброєнні, на коні, під’їхав до берега Дунаю, супроводжуваний великим загоном корінників. Святослав приплив по річці на скіфському човні і, сидячи за веслом, гріб нарівні з іншими без жодної відмінності. На вигляд він був таким: середній на зріст, не надто високий, не надто малий, із густими бровами, із голубими очима, із рівним носом, із голеною головою і з густими звисаючими донизу вусами. Голова в нього була зовсім гола, і лише з одного біжу висіло пасмо волосся, що означало знатність роду; шия товста, плечі широкі і весь стан досить стрункий. Він виглядав похмурим і суворим. В одному вусі висіла в нього золота сережка, прикрашена двома перлинами і рубіном, вставленим між ними. Одіяння на ньому було біле, яке нічим, окрім чистоти, не відрізнялось від одягу інших. Сидячи в човні на лаві для веслярів, він поговорив трохи з государем про умови миру і виїхав. Таким чином закінчилась війна ромеїв із русами. [58, с. 108]
1) Яку характеристику князю Святославу дає автор «Літопису руського», а яку — Лев Діакон? Чи збігаються вони?
2) Як характеризує князя Святослава попередження ворогів «Іду на ви»?
3) Порівняйте зовнішній вигляд князя Святослава та імператора Цимісхія. Зробіть висновок.
4) Яким є ставлення автора «Літопису руського» до князя Святослава? Обґрунтуйте свою думку.
Із «Повісті минулих літ» про зовнішньополітичну діяльність князя Святослава
У рік 965. Рушив Святослав на Хозар. Почувши ж [про це], хозари вийшли насупроти з князем своїм, каганом [Іосифом?]. І зступилися [війська] битися, і сталася битва межи ними, [і] одолів Святослав хозар і город їхній [столицю Ітіль], і [город] Білу Вежу взяв. І ясів переміг він, і касогів, і прийшов до Києва.
У рік 966. Переміг Святослав вятичів і данину на них наклав.
У рік 967. Рушив Святослав на Дунай на Болгар, і в битві одолів Святослав болгар. І взяв він вісімдесят городів по Дунаю, і сів, князюючи, тут, у [городі] Переяславці, [і] беручи данину з греків...
У рік 971. Прийшов Святослав до Переяславця, і заперлися болгари в городі. І вийшли болгари на січу проти Святослава, і була січа велика, і одолівали болгари. І сказав Святослав воям своїм: «Уже нам тут полягти. Ударимо мужньо, браття і дружино!» А під вечір одолів Святослав [болгар] і взяв город списом, кажучи: «Се город мій!»
І послав він до Греків [послів], мовлячи: «Хочу на вас іти і взяти город ваш, як і сей». І сказали греки: «Ми не в силі супроти вас стати. Так що візьми з нас данину [собі] і на дружину свою. Але скажіте нам, скільки вас, щоб дали ми по числу воїв». А це говорили греки, обманюючи русів: греки бо є хитромудрі й до сьогодні. І сказав їм Святослав: «Єсть нас двадцять тисяч», — і додав він десять тисяч, бо було русі десять.
І рушив Святослав на греків, і вийшли вони супроти русі. І коли побачили [це] руси, то убоялися вельми множества воїв. І мовив Святослав: «Уже нам нікуди дітись, а волею і неволею [доведеться] стати насупроти. Тож не осоромимо землі Руської, а ляжемо кістьми тут, бо ж мертвий сорому не зазнає. Якщо ж побіжимо ми, — то сором нам. Тож не втечемо, а станемо кріпко, і я перед вами піду. Якщо моя голова ляже, — тоді [самі] подумайте про себе». І сказали вої: «Де голова твоя ляже, там і наші голови ми зложимо».
І приготувались до бою руси і греки насупроти [них]. І зітнулися обидва війська, і обступили греки русів, і була січа велика, і одолів Святослав, а греки побігли. І пішов Святослав, воюючи, до города [Цесарограда], і інші городи розбиваючи, які стоять пустими і до сьогоднішнього дня...
Учинивши мир із Греками, Святослав рушив у човнах до [дніпрових] порогів. І сказав йому воєвода отця його Свенельд: «Обійди, княже, [їх] на конях, бо стоять печеніги в порогах». Однак не послухав він його і рушив у човнах.
Тим часом послали переяславці до печенігів [гінців], кажучи: «Іде Святослав у Русь, узявши майна багато у греків і полон незчисленний, а з малою дружиною». Почувши ж печеніги се, заступили пороги. І прийшов Святослав до порогів, та не можна було пройти порогів, і став він зимувати у Білобережжі. І не було в них їжі, і настав голод великий, так що по півгривні [була] голова коняча. І зимував [тут] Святослав. А коли приспіла весна, пішов Святослав у пороги.
У рік 972. Прийшов Святослав у пороги, і напав на нього Куря, князь печенізький. І вбили вони Святослава, і взяли голову його, і з черепа його зробили чашу, — окувавши череп його золотом, пили з нього. Свенельд же прийшов у Київ до Ярополка. І було всіх літ княжіння Святославового двадцять і вісім. [85, с. 36—37]
1) Поясніть значення виділених слів.
2) Як наведене джерело характеризує князя Святослава як воїна та полководця?
3) Що ви дізналися з тексту документа про зовнішньополітичну діяльність князя Святослава?
4) Використовуючи матеріал підручника та інформацію з джерела, заповніть таблицю «Походи князя Святослава».
|
Дата |
На які землі ходив |
Результат |
5) Чому греки вирішили відкупитися від Святослава даниною?
6) Поясніть, як ви зрозуміли значення виділеного в тексті речення.
7) Як загинув князь Святослав?
8) Чому український історик М. Грушевський називав Святослава «першим запорожцем на Київському столі»?
9) Поміркуйте, чи можна дати однозначну оцінку діяльності князя Святослава. Свою відповідь аргументуйте.
10) Дайте власну оцінку діяльності князя.
Із роману С. Скляренка «Володимир»
Як і отець, він провів багато літ у походах, спав просто на землі, постеливши опону, в голови ж поклавши сідло, їв в’ялену конину й сухарі, запиваючи водою.
Проте між походами його й отця була велика відміна — князь Святослав усе життя боровся й життя навіть віддав на бранях із ворогами Русі — печенігами, хозарами, ромеями, — Володимир жив оточений тими ж ворогами, але мусив найперше йти, і то з мечем, у рідні землі, які в час його борні з Ярополком поневолили вороги чи й самі відкололись, не хотіли платити Києву дань.
Цим він нагадував бабу свою княгиню Ольгу, що збирала, устрояла Руську землю, на санях їздила з Києва до далекого Новгорода, укладала із землями ряд, визначала уроки й устави, а Деревлянську землю примучувала й збройно.
Набагато більше, саме стільки, як княгині Ользі й отцю Святославу разом, доводилось робити тепер їхньому сину Володимиру, на його долю випало тяжке брем’я — брань, походи.
На світанні свого життя <...>, маючи від роду тільки-но двадцять літ, молодий, дужий князь Володимир вирушає на захід, щоб визволити й захистити червенські городи й руські землі, які захопив князь Мешко. <...>
Визволивши Червенську землю, князь Володимир велить знову поставити в городах і весях старих дерев’яних богів, сам перший з усіма цими людьми складає їм вдячну жертву.
І далі рушає він на захід, проходить землями, де здавна сидять руські люди, минає високі Карпати, спускається в долину, де над швидкою річкою стоїть Ужгород, їде понад Тисою, по праву руку якої живуть угри, обминувши гору Говерлу, замикає коло в Карпатах.
Повертаючись до Києва, князь Володимир проходить землю радимичів, що жили в межиріччі Дніпра й Десни, над Сожем і Іпуттю, — у час борні з Ярополком ця земля відкололась від Київського столу. <...>
І радився князь Володимир із воєводами й боярами радимичів, — відколи існують город Київ і земля радимичів, між ними завжди були злагода й мир, смута пішла в руські землі й захитала древні покони — нехай же довіку живе тепер мир у городах і племенах Русі!
Повернувшись на короткий час після того до Києва, Володимир вирушає в землю в’ятичів, що також перестали платити дань Київському столу в час брані з Ярополком. <...>
Князь Володимир ходив туди не сам, на поміч київському князеві вирушив з Новгорода з великим військом воєвода — посадник князя Добриня, що вів із собою воїв полунощних земель, новгородців, весь, чудь, — разом вони скорили в’ятичів. [115, с. 349—351]
1) Як автор роману описує діяльність князя Володимира?
2) Що спільного та відмінного С. Скляренко відзначає в діяльності князя Володимира, його бабки — княгині Ольги та батька — князя Святослава? Порівняйте політику цих князів. Як змінилися акценти в діяльності князя Володимира порівняно з його попередниками?
Із «Повісті минулих літ» про вірування східних слов’ян та хрещення Русі
І став княжити Володимир у Києві один. І поставив він кумири на пагорбі, поза двором теремним: Перуна дерев’яного, а голова його [була] срібна, а вус — золотий, і Хорса, і Дажбога, і Стрибога, і Сімаргла, і Мокош. I приносили їм [люди] жертви, називаючи їх богами, і приводили синів своїх і жертвували [їх цим] бісам, і оскверняли землю требами своїми. І осквернилася жертвами їхніми земля Руськая і пагорб той. <...>
У рік 987. Скликав Володимир бояр своїх і старців городських...
І сказали бояри і старці: «Ти знаєш, княже, що своє ніхто не хулить, а хвалить. Якщо хочеш ти розізнати гаразд, то маєш у себе мужів. Пославши [їх], розізнай у кожного про їхню службу, і як [хто] служить богові».
Вони ж прийшли в землю свою, і зізвав князь бояр своїх і старців, [і] мовив Володимир: «Осе прийшли послані нами мужі. Так послухаймо од них, що було». І сказав він їм: «Розкажіть перед дружиною»...
Вони тоді розказали: «Ходили ми спершу в Болгари і дивилися, як вони поклоняються в храмі, тобто в мечеті, стоячи без пояса. Отож, поклонившись, сяде [кожен] і глядить сюди й туди, як навіжений, і нема радості в них, але печаль і сморід великий, і недобрий є закон їхній. І прийшли ми в Німці, і бачили, як вони службу правили, а краси ж не побачили ніякої. І прийшли ми тоді в Греки. І повели нас [туди], де ото вони служать богові своєму, і не знали! ми, чи ми на небі були, чи на землі. Бо нема на землі такого видовища або краси такої, — не вміємо ми й сказати [про се]. Тільки те ми відаємо, що напевне бог [їхній] перебуває з людьми і служба їх єсть краща, ніж в усіх землях. Ми навіть не можемо забути краси тієї, бо всяк чоловік, якщо спершу спробує солодкого, потім же не може гіркоти взяти. Так і ми не будемо тут [поганами] жити».
І коли [Володимир] прибув, повелів він поскидати кумирів... Перуна ж повелів він прив’язати коневі до хвоста і волочити з гори по Боричевому [узвозі] на ручай...
І коли ото волокли його по ручаю до Дніпра, оплакували його невірні люди, бо ще не прийняли вони хрещення. І, приволікши його, укинули його в Дніпро. <...>
А назавтра вийшов Володимир із священиками цесариними й корсуньськими на Дніпро. І зійшлося людей без ліку, і влізли вони у воду і стояли — ті до шиї, а другі до грудей. Діти [не відходили] од берега, а інші немовлят держали. Дорослі ж бродили [у воді], а священики, стоячи, молитви творили. <...>
А Володимир, рад бувши, що пізнав він Бога сам і люди його, глянувши на небо, сказав: «Боже великий, що створив небо і землю! Поглянь на новії люди свої! Дай же їм, Господи, узнати тебе, істинного Бога, як ото узнали землі християнськії, і утверди в них віру правдиву і незмінную. [А] мені поможи, Господи, проти врага-диявола, щоб, надіючись на тебе і на твою силу, одолів я підступи його».
І це сказавши, повелів він робити церкви і ставити [їх] на місцях, де стояли кумири. І поставив він церкву Святого Василія [Великого] на пагорбі, де ото стояли кумири Перун та інші, і де жертви приносили князь і люди. [85, с. 47—66]
1) Що ви дізналися з джерела про язичницькі вірування східних слов’ян? Яким богам вони вклонялися? Що вам відомо про спробу князя Володимира реформувати язичництво?
2) Як літопис описує вибір віри Володимиром? Якими були причини цієї важливої події?
3) Коли і як відбулося хрещення Русі?
4) Визначте наслідки та історичне значення хрещення Русі.
Із книги митрополита Іларіона «Слово про закон і благодать» про князя Володимира
Сей каган наш Володимир славним од славних народився, благородним од благородних. І, дійшовши літ і снаги, змужнівши, у моці й силі вдосконалившись, мужністю й умислом дозрівши, единодержцем став землі своєї, підкоряючи під себе навколишні сторони — ті миром, а непокірні мечем. Отак, коли він у дні свої жив і землю свою пас правдою, мужністю і розмислом, навідав його Всевишній, глянуло на нього всемилостиве око благого Бога, і возсіяв розум у серці його. І осяг він суєту ідольської облуди і потребу знайти єдиного Бога, який сотворив усю тварь, видиму і невидиму. А що чув він завжди про благовірні землі грецькі, христолюбиві і сильні вірою, як вони єдиного Бога в Трійці почитають і йому поклоняються, як у них діються сили і чудеса і знамення, як церкви людьми повняться, як усі городи благовір’ям кріпляться, як усі люди щиро моляться, і перед Богом схиляючись, то, се чуючи, зажадав він серцем, загорівся духом, щоб і собі стати християнином і землю свою до християнства навернути. Що й сталося. І до Бога отак призволившись, людське єство скинув каган наш, а разом із зістарілими ризами людськими зняв із себе все тлінне, струсив із себе порох невір’я, увійшов у святу купіль і одродився од духу і води; у Христа охрестившись, у Христа одягнувся і вийшов із купелі, обілившись, сином ставши нетління, сином воскресіння, ім’я прийнявши вічно імените з роду в рід Василія, під яким і вписався в книги життя у вишньому граді і нетлінному Єрусалимі. [95, с. 22]
1) Із додаткової літератури дізнайтеся, хто такий митрополит Іларіон. Складіть невелике повідомлення про його діяльність.
2) Яку оцінку політиці князя Володимира дає митрополит Іларіон? Які діяння князя він відзначає найбільше? Чому саме їх?
3) Дайте власну оцінку діяльності князя Володимира.
Із поеми О. Олеся «Княжа Україна» про Ярослава Мудрого
Після ката Святополка,
Що замучив трьох братів,
Брат четвертий на престолі,
Ярослав розумний, сів...
І усю свою увагу
Ярослав звернув на лад.
І небавом Україна
Зацвіла, як пишний сад.
Греки, німці, італійці,
Чехи, угри — всі ішли,
Купували, продавали
І у Києві жили.
Так живий, шумливий Київ
Царгородом другим став.
Як про друга, як про сина
Дбав про його Ярослав.
Оточив його валами,
Ровом, мурами обвів.
Укріпив його, оздобив
І препишний двір завів.
І, допущені до князя,
Низько кланялись посли,
І до ніг дари складали,
Що з чужини принесли.
І в Європі честю мали
Королі, князі, царі
Поріднитись з Ярославом,
Побувати у дворі.
Але мудрість Ярослава
Вся була в його ділах,
У державнім будівництві,
Владі, устрою, в судах.
Щоб не нищити народу
І народного майна,
Не хотів він воювати,
Не тягла його війна.
Наш співець Бонн великий,
Найславніший із співців,
Сплів йому вінок безсмертний
Із пісень безсмертних слів. [91, с. 137]
1) Яким чином Ярослав прийшов до влади? Як цю подію висвітлює автор поеми?
2) Що ви дізналися з поеми про розбудову міста Києва князем Ярославом? Який би запис про цю діяльність князя ви б залишили в літописі?
3) Як ви розумієте значення поняття «шлюбна дипломатія»? Як Ярослав Мудрий використовував її під час свого правління?
4) Що вам відомо про «державне будівництво» Ярослава Мудрого? Проаналізуйте внутрішньополітичну діяльність цього князя, дайте їй власну оцінку.
5) Хто такий Боян? Що вам відомо про цю напівлегендарну постать? Складіть про нього історичну довідку.
З Іпатського літопису про розгром руським військом печенігів
А коли ж Ярослав перебував у Новгороді, то прийшла йому вість, що печеніги стоять, обложивши Київ. І Ярослав, зібравши воїв многих, варягів і словен, прийшов до Києва і ввійшов у город свій.
А було ж печенігів без числа. Ярослав тоді виступив із города, приготував до бою дружину. І поставив він варягів посередині, а на правій стороні — киян, а на лівім крилі — новгородців, і стали вони перед городом. А печеніги почали йти на приступ, і зступилися вони на [тім] місці, де ото є нині свята Софія, митрополія руська; бо тоді [це] було поле поза городом. І сталася січа люта, і ледве одолів під вечір Ярослав, і побігли печеніги в різні боки, і не знали вони, куди втікати, і ті, втікаючи, тонули в [ріці] Ситомлі, а інші — в інших ріках. І так погинули вони, а решта їх [десь] розбіглась і до сьогодні. [81, с. 105—106]
1) Хто такі печеніги? Що вам про них відомо?
2) Укажіть, коли відбулася подія, описана в джерелі.
а) 1016 р.;
б) 1036 р.;
в) 1037 р.;
г) 1054 р.
3) Що ви дізналися з джерела про розгром руським військом печенігів? Яким було значення цієї події?
4) Доповніть розповідь літописця інформацією про зовнішню політику Ярослава Мудрого.
Із «Повісті минулих літ» про культурну та просвітницьку діяльність князя Ярослава Мудрого
У рік 6545 [1037]. Заложив Ярослав город — великий Київ, а в города сього ворота є Золоті. Заложив він також церкву Святої Софії, премудрості божої, митрополію, а потім церкву на Золотих Воротах, кам’яну, Благовіщення Святої Богородиці. Сей же премудрий великий князь Ярослав задля того спорудив [церкву] Благовіщення на воротах, [щоб] давати завше радість городу сьому святим благовіщенням господнім і молитвою святої богородиці та архангела Гавриїла. Після цього [він звів] монастир Святого Георгія [Побідоносця] і [монастир] Святої Орини.
І при нім стала віра християнська плодитися в Русі і розширятися, і чорноризці стали множитися, і монастирі почали з’являтися. І любив Ярослав церковні устави, і попів любив він велико, а понад усе любив чорноризців. І до книг він мав нахил, читаючи [їх] часто вдень і вночі. І зібрав він письців многих, і перекладали вони з гречизни на слов’янську мову і письмо [святеє], і списали багато книг. І придбав він [книги], що ними поучаються віруючі люди і втішаються вченням божественного слова. Бо як ото хто-небудь землю зоре, а другий засіє, а інші пожинають і їдять поживу вдосталь — так і сей. Отець бо його Володимир землю зорав і розм’якшив, себто хрещенням просвітив, а сей великий князь Ярослав, син Володимирів, засіяв книжними словами серця віруючих людей, а ми пожинаєм, учення приймаючи книжнеє. [85, с. 89]
1) Як змінився зовнішній вигляд Києва за часів Ярослава Мудрого?
2) Поясніть, чому князя Ярослава прозвали Мудрим?
3) Які церкви було побудовано за правління цього князя?
4) Схарактеризуйте просвітницьку діяльність Ярослава Мудрого. Дайте їй власну оцінку.
5) Поясніть, як ви зрозуміли значення виділеного фрагмента.
Із Києво-Печерського патерика про лікаря Агапіта
Був один із Києва постригся, на ймення Агапіт при блаженному отці нашому Антонії, по тому й наслідував його ангельському житті — був-бо самовидцем досконалення його. Таж бо він, великий, приховуючи свою святість, хворих своєю їжею зцілював, а ті гадали, що їм подають лікувальне зілля, — і так здорові ставали від молитви його. Отже, і сей блаженний Агапіт, наслідуючи тому святому старцеві, допомагав хворим. А коли хто від братії розболиться, то він полишав келію свою, приходив до болящого брата і служив йому (а в його келії не було нічого, що вкрасти можна було б), підіймав і укладав хворого і на своїх руках переносив, подаючи йому від своєї їжі, а ще варив зілля, і так хворий ставав здоровий од молитви його. Коли ж продовжувався недуг хворого, із доброзволення божого, щоб віру й молитву рабу своєму примножив, цей-таки блаженний Агапіт пробував при ньому невідступно, молячи за нього бога ненастанно, доки господь подасть хворому здоров’я заради молитов його. І через це прозвали його лічцем, бо йому дарував господь дар зцілення. І чули про нього в городі, що є такий у монастирі лічець, — багато хворих приходили до нього і здорові ставали. [72, с. 128—129]
1) Що ви дізналися з тексту джерела про діяльність лікаря Агапіта? Підготуйте історичну довідку про нього.
2) Схарактеризуйте розвиток наукових знань у Київській Русі, у тому числі й розвиток медицини. Зробіть власний висновок.
Із «Руської правди»
Коли вб’є чоловік чоловіка, то метиться брат за брата, якщо сини одного батька, чи батька син, якщо племінник, чи сестри син; а якщо не буде мститися — то 40 гривен за голову; якщо буде русин, чи гридин, чи купець, чи ябетник, чи мечник, якщо ізгой чи слов’янин, то 40 гривен поклади за нього. <...>
Якщо хтось когось ударить батогом, чи жердиною, чи рукою, чи чашею, чи рогом, чи обухом, то 12 гривен; якщо його не спіймали, то помоталися йому, на тому й кінець.
Якщо поранить мечем, не виймаючи його, чи рукояттю, то 12 гривен.
Якщо поранить руку, і відпаде рука, чи всохне, 40 гривен. Якщо нога буде ціла чи почне кульгати, тоді то друзі примирять.
Якщо палець вріже якийсь, то 3 гривні за образу.
А коли вуса — 12 гривен, бороду — 12 гривен.
Якщо ж хто вийме меча, але не вдарить, то той гривню покладе. <...>
Якщо челядин сховається чи у варяга, чи в колбяга і його впродовж трьох днів не знайдуть, і на третій день не зізнається, — то 3 гривні за образу.
Якщо холоп ударив вільного чоловіка і біжить до хоромів, а пан почне ховати його, то холопа спіймати, а пан мусить сплатити за нього 12 гривень, а коли зустріне той муж холопа — може вбити його. <...>
Якщо хто поїде на чужому коні, не позичивши його, — виклади З гривні.
Якщо хто візьме чужого коня, чи зброю, чи одяг, а знайдеться у своєму миру (общині), то взяти хазяїнові своє, а 3 гривні — за образу. <...>
А за княжого тивуна 80 гривен. А за конюха старого біля стада 80 гривен. <...>
А за сільського старосту княжого і хлібороба 12 гривен. А за радовичів княжих 5 гривен.
А за смерда і холопа 5 гривен. <...>
А за княжого коня, якщо той із плямою, — 3 гривні; а за смердового — 2 гривні. <...>
Якщо смерда мордують без княжого повеління, то за образу 3 гривні. [74, с. 39—46]
1) Що собою являла «Руська правда». Хто був її автором?
2) Чиї інтереси захищали ці закони?
3) Проаналізуйте текст джерела, укажіть на пережитки родового ладу та назвіть ознаки держави та нових відносин.
4) Які зміни в соціальній структурі населення зафіксувала «Руська правда»?
5) У чому полягає історичне значення «Руської правди»?
Із «Повісті минулих літ» про смерть Ярослава Мудрого
У рік 6562 (1054). Преставився великий князь руський Ярослав. А коли ще він був живий, поставив він синів своїх, сказавши їм: «Осе я одходжу зі світу сього. А ви, сини мої, майте межи собою любов, бо ви есте брати від одного отця і одної матері. І якщо будете ви в любові межи собою, то й бог буде в вас і покорить він вам противників під вас, і будете ви мирно жити. Якщо ж будете ви в ненависті жити, у роздорах сварячись, то й самі погибнете, і землю отців своїх і дідів погубите, що її надбали вони трудом великим. Тож слухайтесь брат брата, пробувайте мирно. Тепер же поручаю я, — замість себе, — стіл свій, Київ, найстаршому синові... Ізяславу. Слухайтесь його, як ото слухались ви мене, нехай він буде замість мене. А Святославу даю я Чернігів, а Всеволоду — Переяславль, а Ігорю — Володимир, а Вячеславу — Смоленськ».
І так розділив він городи, заповівши їм не переступати братнього уділу... [85, с. 98—99]
1) Які поради дав перед смертю князь Ярослав своїм синам? Чи виконали вони батьків заповіт?
2) Якими були наслідки поділу Київської держави між синами Ярослава?
Із «Повчань» Володимира Мономаха
Я, недостойний, дідом своїм Ярославом, благословенним, славним, нареченний у хрещенні Василієм, [а] руським іменем Володимир, отцем улюбленим і матір’ю своєю [з] Мономахів у благочесті наставлений, дітям моїм у доброчесності домогтись успіхів бажаючи, се пишу поучения вам, улюблені, і задля християнських людей, бо скільки оберіг [їх] я по милості Божій і отчою молитвою од усяких бід!..
Найперше, задля Бога і душі своєї, страх майте Божий у серці своїм і милостиню чиніть щедру, бо се єсть начаток усякому добру. <...>
«Не наслідуй лиходіїв, не завидуй тим, що творять беззаконня, бо лиходії винищені будуть, а ті, що надіються на Господа, заволодіють землею. Бо ще трохи — і не стане нечестивого, шукатиме він місця свого — і не знайде [його]. А кроткії унаслідують землю [і] радуватимуться в тривалому мирі... <...>
Тож, Бога ради, не лінуйтеся, я благаю вас, не забувайте трьох діл тих, бо не є важкі вони. <...>
Якщо вам Бог зм’якшить серце, то сльози свої пролийте за гріхи свої, кажучи: «Як ото блудницю, і розбійника, і митника ти помилував єси, [Господи], так і нас, грішних, помилуй». І в церкві се дійте, і [спати] лягаючи. Не пропустіте ж ні одної ночі. Якщо ви при силі, [хоч раз] поклонітесь до землі, а коли вам стане немічне — то тричі. І сього не забувайте, не лінуйтеся, бо тим нічним поклоном і співом [молитви] чоловік побіждає диявола, і що за день людина согрішить, то сим ізбавляється [од гріха]. Навіть і на коні їздячи, [коли] не буде [у вас] ні з ким діла [і] якщо інших молитов не вмієте ви мовити, то «Господи, помилуй» благайте без перестану потай — бо ся молитва єсть ліпша од усіх. [Молітеся краще], ніж думати нісенітницю, їздячи.
Усього ж паче — убогих не забувайте, але, наскільки є змога, по силі годуйте і подавайте сироті, і за вдовицю вступітесь самі, а не давайте сильним погубити людину. Ні правого, ні винного не вбивайте [і] не повелівайте вбити його; якщо [хто] буде достоїн [навіть] смерті, то не погубляйте ніякої душі християнської.
Річ мовлячи і лиху і добру, не клянітеся Богом, ні хрестітеся, бо немає ж [у сім] ніякої потреби. А якщо ви будете хреста цілувати братам чи [іншому] кому, то [робіть се], лише вивіривши серце своє. <...>
Паче всього — гордості не майте в серці і в умі. А скажімо: «Смертні ми єсмо, нині живі, а завтра — у гробі. Се все, що Ти нам, [Боже], дав єси,— не наше, а Твоє, [його] нам поручив Ти єси на небагато днів». І в землі не ховайте [нічого], — се нам великий єсть гріх.
Старих шануй, як отця, а молодих — як братів.
У домі своїм не лінуйтеся, а за всім дивіться! <...>
Лжі бережися, і п’янства, і блуду, бо всьому душа погибає і тіло.
А куди ви ходите в путь [за даниною] по своїх землях, не дайте отрокам шкоди діяти ні своїм [людям], ні чужим, ні в селах, ні в хлібах, а не то клясти вас начнуть. <...>
А коли добре щось умієте — того не забувайте, а чого не вмієте — то того учітесь, так же, як отець мій. <...> А добре поводячись, не лінуйтеся ж ні до чого доброго, а насамперед до церкви ходити. [37, с. 163—165]
1) Що вам відомо про життя та діяльність князя Володимира Мономаха?
2) Які настанови дає Володимир Мономах своїм нащадкам? Чи втратили вони свою актуальність сьогодні?
3) Проаналізуйте текст документа та доведіть або спростуйте твердження: «Володимир Мономах був видатним мислителем свого часу».
Із «Повісті минулих літ» про напади половців на руські землі
Учинився бо плач великий у землі нашій, і опустіли села наші і городи наші, і стали ми втікати перед ворогами нашими. <...>
І що лукаві сини Ізмаїлові палили села й стодоли, і багато церков запалили вогнем,— хай ніхто ж не дивується цьому, бо «де ото багато гріхів, побачимо ми всякі кари». Через це весь світ був одданий [на покару], через це гнів [божий] розпростерся, через це мучать народ: тих ведуть полоненими, а других рубають, інших оддають на помсту, і гірку вони приймають смерть, другі тремтять, дивлячись на тих, яких убивають, інших уморюють голодом і спрагою — одна покута, одна кара, що багатоманітні несе нещастя, і різні печалі, і страшні муки. Тих в’яжуть, і ногами пхають, і на морозі держать, і знущаються, та се найгірше і найстрашніше, що в християнськім роді страх, і неспокій, і біда розпросторилася. <...>
Половці пустошили багато і вернулись до Торчського. І знемогли люди в городі од голоду, і здались ворогам. Половці ж, узявши і город, запалили його вогнем, а людей розділили і повели їх у вежі до ближніх своїх і родичів своїх. Мучені холодом і виснажені, у голоді, і в спразі, і в біді, поблідлі лицями і почорнілі тілами, ходячи невідомою землею голі й босі, ноги маючи поколоті терням, вони запаленим язиком, зі сльозами відповідали один одному, говорячи: «Я був із сього города», а другий: «Я із сього села». [85, с. 135—136]
1) Хто такі половці? Що вам про них відомо?
2) У чому автор джерела вбачає причину нападів половців на Руську землю? Які причини можете назвати ви?
3) Якими були наслідки половецьких набігів на руські землі?
Із «Повісті минулих літ» про з’їзд князів у Любечі
Прибули Святополк [Ізяславич], і Володимир [Всеволодович], і Давид Ігорович, і Василько Ростиславич, і Давид Святославич, і брат його Олег і зібралися [в городі] Любечі, щоб уладнати мир. І говорили вони один одному, кажучи: «Пощо ми губимо Руську землю, самі проти себе зваду маючи? А половці землю нашу розносять і раді є, що межи нами війна донині. Відтепер з’єднаймося в одне серце і обережімо Руськую землю. Кожен хай держить отчину свою: Святополк — Київ Ізяславів; Володимир — Всеволодів [уділ]; Давид і Олег, і Ярослав — Святославів [уділ]; [іншим хай будуть] городи, які їм роздав Всеволод; Давидові — Володимир; двом Ростиславичам: Перемишль — Володареві, а Теребовль — Василькові». І на цім вони цілували хреста: А якщо відтепер хто на кого встане, то проти того будем ми всі і чесний хрест». І сказали вони всі:
«Хай буде проти нього хрест чесний і вся земля Руськая». І, поцілувавшись, пішли вони до себе. [85, с. 146]
1) Укажіть, коли відбувся з’їзд князів у Любечі.
а) 1093 р.;
б) 1097 р.;
в) 1100 р.;
г) 1101 р.
2) Із якою метою збиралися з’їзди князів у період феодальної роздробленості? Чому вони стають актуальними саме в цей час?
3) Який принцип наслідування закріпив Любецький з’їзд? Визначте наслідки такого рішення.
4) Чи досяг з’їзд князів у Любечі поставленої мети? Чому?
5) Як ви гадаєте, чому князівські з’їзди не змогли примирити удільних князів і припинити князівські усобиці?
Зі «Слова про Ігорів похід»
<...> Зачнемо ж ми, браття,
Від старого Володимира
До Ігоря сьогоденного.
Ігор сей, славен князь,
Міццю розум оперезав,
Мужністю сердечною нагострив,
Ратного духу виповнився
Та й повів полки свої хоробрі
На землю Половецьку
За землю Руську. <...>
А половці дорогами небитими
Помчалися к Дону великому.
Риплять вози опівночі,
Мов ті лебеді ячать сполохані.
Ігор на Дон війська веде,
А вже лихо його тяжкеє
Підстерігають птахи на дубах,
Вовки грозу в ярах навивають,
Орли-білозерці клекотом
Звірину скликають на кості,
Лисиці брешуть на щити багряні.
О Руська земле,
Уже ти за могилою! <...> [15, с. 406—409]
1) Про які події йдеться в «Слові про Ігорів похід»? Якою є основна ідея цього твору?
2) Яку оцінку дає автор твору князю Ігорю? Що вам відомо про його життя та діяльність?
3) Чим завершився Ігорів похід? Якими були причини такого фіналу?
4) Чому «Слово про Ігорів похід» називають шедевром художнього слова ХІІ ст.? Чи погоджуєтеся ви з такою оцінкою? Свою відповідь аргументуйте.
Із Галицько-Волинського літопису про битву на річці Балці
У рік 6732 [1224], у той же рік прийшла нечувана рать: безбожні моавитяни, прозвані татарами, прийшли на землю Половецьку, і половці стали [супроти них. Але навіть хан] Юрій Кончакович, що був найбільший між усіх половців, не зміг вистояти перед ними. І побіг він до ріки Дніпра, і многі [половці] побиті були. А татари, вернувшись, пішли у вежі свої.
І прибігло половців багато в Руську землю, і говорили вони руським князям: «Якщо ви не поможете нам, [то] ми нині порубані були, а ви завтра порубані будете». І була рада всіх князів у городі Києві, [і] нарадились вони так: «Лучче б нам зустріти їх на чужій землі, аніж на своїй». <...>
І перейшли всі князі, Мстислав [Романович], і другий Мстислав [Святославич] чернігівський, ріку Дніпро. І інші князі прибули, і рушили [всі разом] у поле Половецьке. Перейшли ж вони Дніпро в день вівторок.
І встріли татари полки руськії, але стрільці руськії перемогли їх і гнали в поле далеко, рубаючи, і зайняли їх скот, а зі стадами втекли, так що всі вої набрали повно скоту.
Звідти ж ішли вони вісім днів до ріки Калки. <...>
Мстислав Мстиславич тим часом повелів Данилові попереду перейти з полками ріку Калку і іншим полкам [піти] з ним, а сам після нього перейшов. Сам же поїхав він у сторожі, і, коли побачив полки татарські, він, приїхавши, сказав: «Оружіться!» <...>
Сталася побіда над усіма князями руськими, якої ото не бувало ніколи. Татари ж, перемігши руських князів за гріхи християн, пішли й дійшли до Новгорода Святополчського, а руси, які не знали лукавства їх, виходили назустріч їм із хрестами, і вони побили їх усіх. [85, с. 379—381]
1) Хто такі монголо-татари? Звідки вони прийшли на руські землі?
2) Хто брав участь у битві на річці Калці? Намалюйте схему цієї битви.
3) Яким був результат битви на річці Калці?
4) Назвіть причини поразки руських дружин у цій битві.
Із «Повісті минулих літ» про навалу монголо-татар на Київську Русь
Батий же, узявши Козельськ, пішов у землю Половецьку, а звідти став посилати [війська] на городи руські. Узяв він город Переяслав списом, вибив його весь, і церкву архангела Михайла сокрушив і начиння церковне незчисленне срібне і золоте, і дороге каміння взяв. І єпископа преподобного Симеона вони вбили.
У той же час послав він [війська] на Чернігів. Обступили вони город великою силою, і Мстислав Глібович, почувши про напад на город іноплемінних, прийшов на них зо всіма воями. Билися вони, переможений був Мстислав, і безліч із воїв його побито було, і взяли вони город, і запалили вогнем. Єпископа [Порфирія] вони зоставили живим і одвели його в Глухів. [85, с. 394]
1) Хто такий Батий? Що вам про нього відомо?
2) Що ви дізналися про монголо-татарську навалу на Русь із тексту джерела? Як були зруйновані міста Переяслав і Чернігів?
Із Никонівського літопису про оборону Києва
У тому ж році (1240 р.) прийшов хан Батий під місто Київ із величезною кількістю воїнів і оточив місто. Облягла його сила татарська, і неможливо було нікому з міста вийти, ні в місто ввійти.
І не можна було чути в місті один одного від скрипіння возів, ревіння верблюдів, від звуків труб і органів, від іржання стад кінських і від крику та галасу незчисленної кількості людей. І вся земля була переповнена татарами. Захопили тоді кияни татарина на ім’я Таврула, і той назвав усіх великих князів, що були з Батиєм, і розказав про його незчисленну силу... Приставив Батий багато пороків1 до міста Києва біля Лядських воріт, бо там близько були хащі. Багато пороків било [в стіни] безперестанно, день і ніч, а городяни мужньо боролися, і багато було мертвих, і лилася кров, як вода. І послав Батий у Київ до городян із такими словами: «Якщо підкоретеся мені, буде вам милість, а як будете опиратися, то багато постраждаєте і жорстоко загинете». Але городяни ніяк не послухали його, а злословили і проклинали його. Батий же дуже розгнівався і звелів із великою люттю йти на приступ міста. І так із допомогою великої кількості пороків пробили міські стіни і ввійшли в місто, а городяни кинулися назустріч їм. І тут можна було бачити і чути страшенний тріск списів і стукіт щитів; стріли затьмарили світло так, що не видно було неба за стрілами, а була темрява від безлічі стріл татарських, і скрізь лежали мертві, і скрізь текла кров, як вода. Дуже поранений був воєвода Дмитро, і багато сильних загинуло. І були переможені городяни, і татари зійшли зі стіни, але від великої втоми засіли на стінах міських, настала ніч. Городяни в цю ніч спорудили другий город навколо церкви Святої Богородиці2. На ранок же прийшли на них татари, і був лютий бій, і стали знемагати люди, і вбігли зі своїми пожитками на церковні комари1, і від ваги повалилися стіни церковні. І взяли татари місто Київ, місяця грудня в 6 день. А Дмитра воєводу привели пораненого до Батия, і не велів Батий убивати його ради його мужності й почав Батий розпитувати про Данила, і сказали йому, що князь утік в Угорщину. Батий же посадив у місті Києві свого воєводу, а сам пішов до Володимира на Волинь... [80, с. 116—117]
1 Тарани, якими кочовики розбивали фортечні стіни.
2 Десятинна церква.
1) Що ви дізналися з тексту джерела про героїчну оборону Києва від монголо-татар? Поміркуйте, чому кияни не здали міста ворогові, незважаючи на значну перевагу останніх? Дайте власну оцінку діям киян.
2) Використовуючи матеріал підручника та додаткову літературу, розкажіть про оборону інших міст від монголо-татар.
З «Історії монголів» І. де Плано Карпіні про наслідки монголо-татарської навали
Вони ні з ким не укладають миру, виключаючи тих, які підкоряються їм, бо <...> мають від Чингісхана наказ підкоряти собі всі народи, коли можна. І ось чого вони від них вимагають: ходити з ними, коли їм завгодно, на війну проти всіх і давати десятину від усього — як із людей, так і з речей. <...> Решту ж, за їхнім звичаєм, переписавши, наказували, щоб кожний, як малий, так і великий, навіть немовля одноденне, бідний і багатий, давав данину, а саме: по шкурі білого ведмедя, чорного бобра, забула (соболя) і якогось чорного звірка, що живе в землі в норах <...> і по одній шкурі чорної лисиці. Хто не заплатить цієї данини, того відводять до татар, де він лишається в рабстві... З іншими поводяться ласкаво і дозволяють їм від’їжджати додому, а інших страчують напоями чи отрутою... У землях тих власників, яким дозволяють повертатись, ставлять вони своїх баскаків. <...> Якщо ж жителі якогось міста чи землі не роблять того, що вони хочуть, то баскаки ці оповіщають, що вони невірні татарам, і так руйнують це місто або цю землю і вбивають жителів сильно рукою татар, які за наказом правителя цієї землі приходять несподівано і раптом на них кидаються. [55, с. 33—34]
1) Визначте наслідки монголо-татарської навали на Русь.
2) Спрогнозуйте подальший розвиток цих земель.
1 Церковне горище.
Цей контент створено завдяки Міністерству освіти і науки України
