Історія України. 10—11 кл. Документи. Матеріали

РОЗДІЛ III. УКРАЇНА В БОРОТЬБІ ЗА ЗБЕРЕЖЕННЯ ДЕРЖАВНОЇ НЕЗАЛЕЖНОСТІ (1918—1920 рр.)

Із мирного договору між УHP і Німеччиною, Австро-Угорщиною, Болгарією, Туреччиною (9 лютого 1918 р.)

Тому, що Український Народ у протягу сучасної світової війни проголосив себе незалежним і виразив бажане привернути мирний стан між Українською Народньою Республікою і державами, що перебувають у війні з Росією, постановили правительства Німеччини, Австро-Угорщини, Болгарії і Туреччини заключити мировий договір із правительством Української Народньої Республіки. <...>

Українська Народня Республіка з одної і Німеччина, Австро-Угорщина, Болгарія і Туреччина з другої сторони заявляють, що воєнний стан між ними покінчений.

Між Українською Народньою Республікою з одної і Австро-Угорщиною з другої сторони <...> будуть ті границі, які істнували між Австро-Угорською Монархією і Росією перед вибухом війни.

Дальше на північ ітиме границя Української Народньої Республіки, починаючи від Тарнограду, загально по лінії Білгорай—Щебогшин—Красностав—Пугачів—Радин—Межиріче—Сарнаки—Мельник—Високо Литовськ—Каменець Литовськ—Прушани—Вигоновське Озерно.

Сторони, що заключують договір, зрікаються взаїмно звороту їх воєнних коштів, себто державних видатків на проваджене війни, як також звороту їх воєнних шкід. <...>

Воєнні полонені з обох сторін будуть відпущені до дому. <...>

Сторони, які заключують договір, зобовязуються взаїмно нав’язати негайно господарські зносини і устроїти обміну товарів на підставі слідуючих постанов:

До 31 липня біжучого року треба буде переводити взаїмну обміну лишків найважнійших сільськогосподарських і промислових виробів для покритя біжучих потреб.

1) За яких умов розпочалися переговори УНР із державами німецько-австрійського блоку?

2) Яке значення для України мало укладення цього договору?

3) На яких умовах було підписано мир між УНР та країнами Четверного союзу?

4) Поміркуйте, чи були альтернативи укладенню цього договору.

Із Конституції Української Народної Республіки (29 квітня 1918 р.)

1. Відновивши своє державне право, яко українська Народня Республіка, Україна <...> проголосила себе і нині єсть державою суверенною, самостійною і ні від кого незалежною.

2. Суверенне право в Українській Народній Республіці належить народові України, цебто громадянам УНР всім разом.

3. Це своє суверенне право народ здійснює через Всенародні Збори України.

4. Територія УНР неподільна, і без згоди Всенародних Зборів у 2/3 голосів присутніх членів не може відбутися ніяка зміна в границях Республіки. <...>

6. Націям України УНР дає право на впорядкування своїх культурних прав у національних межах. <...>

12. Громадяне в УНР рівні у своїх громадянських і політичних правах. Уродження, віра, національність, освіта, майно, оподаткування не дають ніяких привілеїв у них. Ніякі титули в актах і діловодстві УНР вживатися не можуть. <...>

14. Громадянин УНР і ніхто инший на території її не може бути покараний смертю. <...>

15. Домашнє огнище признається недоторканим. <...>

16. Установлюється листова тайна. <...>

17. Громадянин УНР і ніхто инший на території її не може бути обмежений в правах слова, друку, сумління, організації, страйку, скільки він не переступає при тім постанов карного права.

1) За яких умов було затверджено Конституцію УНР?

2) Доведіть, що Конституція УНР мала демократичний характер.

3) Поміркуйте, чи можливо було за тих політичних умов реалізувати одне з головних положень цього документа: «Україна... єсть державою суверенною, самостійною і ні від кого незалежною».

4) Чому Конституцію УНР не було втілено в життя?

Із «Київських спогадів» О. Гольденвейзера

...Німці з першого дня не ховали своїх намірів. Згідно з домовленістю, вони повинні були отримати з України 60 млн пудів зерна, 400 млн штук яєць, 2,75 млн пудів великої рогатої худоби (живою вагою), 3 млн пудів цукру, а також регулярно їм мали постачатись овочі, фураж, руди. <...> Для забезпечення цих поставок їм потрібно було «встановити лад» в Україні. <...> Німці намагались організувати експорт товарів у широкому масштабі. <...> У Києві відкривались контори різних торговельних організацій. <...> І хоча їм не вдалося вивезти тієї кількості продовольства, на яку вони розраховували, усе ж у перші місяці вони були на вершині своєї могутності. <...> Вони не могли терпіти всього того, що йшло в розріз із їхніми планами. <...> І тому окупаційній владі досить скоро довелося втрутитись у наші внутрішні справи. <...> Рада номінально полишалась верховним органом української державності. Але з моменту приходу німецьких військ вона фактично не мала ні влади, ні впливу. <...>

Виступаючий ще проголошував останні слова своєї промови, коли зі сходів почувся шум, двері до залу відчинились, і на порозі з’явились німецькі солдати. <...> Декілька десятків солдат заповнили залу. <...> Якийсь офіцер підійшов до місця головуючого і на ломаній російській мові прокричав: «Згідно з розпорядженням німецького командування, оголошую всіх присутніх заарештованими. <...> Руки вгору!» <...> Усі присутні встали і підняли до гори руки. <...> Грушевський, смертельно блідий, продовжував сидіти на своєму місці головуючого і був тим єдиним, що рук угору не підняв. <...> Він щось намагався пояснити німецькому офіцеру про недоторканість парламенту, але той його не слухав. <...> Депутатам було запропоновано перейти до сусідньої кімнати, при цьому було проведено їх особистий обшук. <...> Комізм всієї ситуації підняв настрій заарештованим. <...> Так наше сидіння тривало годину. .. Раптом двері кімнати відчинились, і хтось грубим, із насмішливою тональністю голосом крикнув нам: «Геть! Ідіть по домах!» <...> Ми східцями спустились до виходу. <...> На вулиці перед входом до будівлі стояли панцерники та кулемети. <...> Натовп спостерігав цю пікантну ситуацію. <...> Ми розійшлися по домівках.

Зі «Споминів» П. Скоропадського

...Ми увійшли через бічні двері до коридору. Усюди були розставлені наші караули. Стоячи в коридорі, я чув, як якийсь промовець казав: «Нам потрібна для порятунку краю сильна влада, нам потрібний диктатор, нам потрібний по-старому звичаю Гетьман!» <...> Я увійшов до залу і сів у бічну ложу. Наступний промовець назвав мене на посаду Гетьмана, уся людська маса підвелась і голосним криком почала виявляти своє співчуття. <...> Ця зустріч мене глибоко зворушила. <...> Коли зібрання трохи заспокоїлось і настала тиша, я піднявся на якесь вище місце і сказав кілька слів. <...> Я говорив, що владу беру для того, щоб допомогти змученому народу. На закінчення підкреслив, що в хліборобах бачу головну силу України, і що у них шукатиму опертя у всіх потрібних випадках. <...> Після того я поїхав на Софіївський майдан. <...> Тут одправили урочистий молебень. <...> Хор співав: «Многія літа Гетьману Всієї України!» Дзвони Святої Софії відгукувались голосно на це торжество. <...>

Тим часом наші військові відділи виступили і почали займати інституції, згідно виробленому плану. Вони мали відзнаку: біла перев’язь на лівій руці і малинова на правій. <...> Великого опору не було зроблено. Німці, очевидно, готові були б вмішатися, коли б на вулицях виникли більші розрухи. <...> Це, мабуть, також до певної міри паралізувало прихильників старого уряду. <...>

Я прокинувся другого дня пізно, біля 9-ї години ранку, одягся і вийшов до їдальні. Я не вірив своїм очам. За ніч усе було приведено до повного порядку. <...> У великій прийомній залі Гетьманського будинку було вже повно всяких депутацій. Духовенство, селяни-хлібороби, громадські діячі, генерали, офіцери та інші чекали на прийом. Так почався перший день мого гетьманування.

1) Якою була основна мета перебування німців на території України?

2) Як складалися відносини між УЦР та окупаційною владою?

3) Як змінився авторитет Центральної Ради після її повернення до Києва?

4) Прокоментуйте думку свідка подій М. Могилянського з приводу політики німців щодо України: «Узагалі німці гралися з Україною так, як кішка грається з мишкою: то лапкою придавить, то відпустить і дасть можливість трошки побігати і задовольнитись ілюзією свободи, у той же час пильнуючи, щоб здобич не втекла зі столу хижака-переможця». Підтвердіть фактами таку політику окупаційної влади щодо України.

5) Яким чином було здійснено державний переворот проти УЦР?

П. Христюк про причини падіння Центральної Ради

...Є три найголовніші причини:

— запізнення з переведенням соціально-економічних реформ;

— недооцінення ваги рад робітничих, солдатських депутатів і зв’язане з цим переоцінення ваги органів, побудованих на демократичних засадах;

— незадовольняюча організація апаратів державної влади, головно адміністративних, як у центрі, так і на місцях, і відсутність армії.

1) Які причини падіння УЦР називає автор джерела? Прокоментуйте їх.

2) Доповніть список цих причин.

Із грамоти П. Скоропадського (29 квітня 1918 р.)

Громадяне України!

Усім Вам, козаки та громадяне України, відомі події посліднього часу, коли джерелом лилася кров кращих синів України і знову відродившася Українська Держава стояла коло краю загибелі.

Спаслась вона дякуючи могутньому підтриманню центральних держав, які, вірні свому слову, продовжують і по цей час боротись за цільність і спокій України. <...>

Бешкети й анархія продовжуються на Україні, економічна розруха і безроботиця збільшуються і розповсюджуються з кожним днем і врешті для багатющої колись-то України встає грізна мара голоду.

При такому становищі, яке загрожує новою катастрофою Україні, глибоко сколихнуло всі трудові маси населення, які виступили з категоричним домаганням негайно збудувати таку Державну Владу, яка здібна була б забезпечити населенню спокій, закон і можливість творчої праці. Як вірний син України, я рішив відкликнутись на цей поклик і взяти на себе тимчасово всю повноту влади.

Цією грамотою я оголошую себе Гетьманом усієї України.

Управління Україною буде провадитися через посередництво призначеного мною Кабінету Міністрів. <...>

Поруч із цим будуть прийняті міри по відчуженню земель по дійсній їх вартости від великих власників, для наділення земельними участками малоземельних хліборобів.

Рівночасно будуть твердо забезпечені права робітничого класу. Особлива увага буде звернена на поліпшення правового становища й умов праці залізничників, котрі при виключно тяжких умовах ні на один час не кидали своєї відповідальної праці.

В області економічній і фінансовій відбувається повна свобода торгу й відчиняється широкий простір приватнього підприємства й ініціятиви.

Із «Київських спогадів» О. Гольденвейзера про внутрішньополітичну діяльність гетьманського уряду

Гетьманський переворот пройшов під гаслами відновлення земельної власності і свободи торгівлі. <...> Ця політика мала реальні результати. <...> Епоха гетьмана характеризувалась деяким економічним піднесенням. <...> Ми пережили тоді епоху «грюндерства» і спекулятивного запалу. <...> Паралізована буржуазія з півночі заполонила Київ. <...> У нас утворювались все нові і нові акціонерні компанії і робились масштабні справи. <...> Дещо пожвавився розвиток промисловості, діяльність банків, біржі <...>, проголошувалась безжалісна боротьба «революційному соціалізмові» і всіляка підтримка «еволюційному соціалізмові». <...> Ця боротьба була зведена, як завжди, до того, що «вартові» схоплювали кого завгодно з маси учасників революційного руху; останнім надавалась можливість потім, сидячи в казематах, доводити, що вони сповідують не революційний, а еволюційний соціалізм. Кому це довести не вдавалось, тих передавали німецькій владі, яка відправляла останнього до найближчого концентраційного табору. <...> Ще більш тяжкий характер мали репресії щодо селянства. Були утворені спеціальні комісії по відшкодуванню збитків, які були завдані землевласникам у революційну епоху. Повернення збитків було прямим силовим здирством. Село відповіло повстаннями, які придушувались із неймовірною жорстокістю. <...>

Епоха гетьмана для Києва була часом високої кон’юнктури. <...> Життя в Києві било ключем. <...> На вулицях панувало величезне пожвавлення, кінематографи та театри не могли прийняти всіх бажаючих, що прагнули різноманітних забав, відкривались десятки нових кафе, кабаре та гральних клубів. <...> Потрапивши в це київське ельдорадо після московського аду, російський чоловік пив та гуляв, смітивши грошима на всіх перехрестях. <...> Але в цьому вихорі надмірностей кружляла лише невелика кількість багачів. <...> Широкі ж верстви населення, особливо інтелігенція, розпочали тоді свою трагічну долю вигнанця.

1) Наскільки переконливими, на ваш погляд, були аргументи П. Скоропадського на користь необхідності державного перевороту, ліквідації УЦР та утвердження гетьманату?

2) Поясніть, чому українське населення не стало на захист Центральної Ради в умовах державного перевороту.

3) На які внутрішні та зовнішні сили спирався П. Скоропадський?

4) Доведіть або спростуйте твердження О. Гольденвейзера: «Епоха гетьмана характеризувалась деяким економічним піднесенням». Дайте власну оцінку економічним та соціально-політичним заходам, запропонованим гетьманом.

5) У чому ви вбачаєте сильні та слабкі сторони аграрної політики П. Скоропадського?

6) Використовуючи текст джерела та матеріал підручника, назвіть заходи гетьмана в галузі культури.

Із декларації уряду Української Держави щодо поточного моменту (10 травня 1918 р.)

Гетьман не думає стати самодержцем. Назва Гетьман — це втілення в історичній національно-українській формі ідеї незалежної й вільної України. Стоячи на чолі Українського Правительства, Гетьман тим самим відновляє й закріпляє в народній свідомості думку про невідбіральні народні й козацькі вольности. Грамота Гетьмана положила початок нової епохи в історії життя України й свідчить про те, що не може бути мови про змагання нового Правительства до подавлення української національности, її мови, культури й державности. Навпаки, обминаючи насильства й наглі зміни, Правительство рівночасно міцно проводитиме в життя ідею дальшого всестороннього розвитку української національної культури, забезпечення прав української мови в школі та державних і громадських організаціях і зміцнення всіх форм української державности. Рівночасно признає Правительство права всіх інших національностей, які живуть на території України; воно має повну пошану до їх культури й не виступить із ніякими мірами гніту й нетолеранції супроти якоїсь частини своїх громадян. <...>

Правительство не думає порушити якісь політичні свободи, але в трівожні часи, які переживає наш Рідний Край, по таких тяжких іспитах, інтереси державного ладу повинні стояти на першому місці, і коли в поодиноких випадках, в ім’я цих вищих інтересів Правительство буде приневолене взятися до строгих мір, так це виключно на час до привернення спокою в краю й повороту умов нормальної творчої державної роботи, якої сьогодні є так багато. <...>

Так само несправдливі обвинувачення Правительства в службі інтересам великих земельних власників і в повнім забутті насушних потреб селянства. Під господарським оглядом сильне селянство являється в такому хліборобському краю, як Україна, підставою народного добробуту, і Правительство вже приступило до вироблення плану земельної реформи, поставивши собі твердою метою зарадити земельному голодові убогих землею і безземельних хліборобів. Правительство не думає піти ні шляхом скасування приватної власності, ні шляхом небезпечних експериментів, яких не знає ще ніяка культурна країна, але шляхом хліборобської культури, котра творить основу народнього господарства України. Одначе Правительство не спиниться ні перед якими жертвами, щоб створити на Україні здорове, забезпечене землею селянство, котре було б здатне в найбільшій мірі збільшити продукцію. Ті земельні маєтки в приватному володінні, які треба вивласнити для цієї мети, без шкоди для інтересів хліборобської культури, закупить держава й за необтяжуючі ціни передасть потрібуючим хліборобам. Подробиці земельної реформи, побудовані на цих основах, вироблятимуться за допомогою діячів, які мають довірря населення.

Так само справедливі домагання робітників, не звернені на те, щоб підірвати промисел, завжди стрінуть підтримку і поміч Правительства, а професійні союзи, наскільки вони займаються обороною професійних інтересів, користуються з боку Правительства повним признанням.

1) Чим П. Скоропадський обґрунтовує запровадження посади гетьмана? Якими були його повноваження?

2) Якою була позиція гетьманського уряду щодо національного питання?

3) Яке ставлення до національних меншин декларувалося в наведеному документі? Чи відповідало воно дійсності?

4) Яким було бачення гетьманського уряду щодо розв’язання аграрного питання? Яким було ставлення до приватної власності та поміщицького землеволодіння?

5) Яким було бачення розв’язання робітничого питання? Поясніть, чому робітники не підтримували заходів гетьманського уряду.

6) Складіть історичний портрет П. Скоропадського. Дайте власну оцінку його діяльності.

М. Шаповал про активізацію селянського руху

...Що це за лютий час був на Україні! <...> Селян силою змушували обробляти панські землі <...>, було встановлено кріпацтво <...>, по всій Україні розпочалась боротьба проти буржуазної диктатури і німців. <...> Боротьба велась партизанським способом селянами. <...> Яка це була боротьба, показує звіт німецької оберкоманди, що за 6 місяців було вбито 19 000 німецьких жовнірів і офіцерів у сутичках із селянами <...>, із боку селянства впало більше.

Із поеми В.Сосюри «Махно»

Село живе чи тільки сниться?..

Чи, може, не дає заснуть?..

Бо кожний вечір юні лиця

кудись порубаних везуть...

Це ким розкидано патрони,

сліди чиїх чобіт, колін?..

Одні рубаються за трони, —

а другим — волі і землі?! <...>

Гуляє вітер в Гуляй-Полі...

Там сонця золоте вино.

Усім одрізав хліба й волі

веселий батько наш Махно. <...>

Сьогодні свайба у Степана,

дочку він заміж оддає.

Сидить, розпатланий і п’яний,

і по столу рукою б’є.

— У мене коні як огоні,

ярновки повні закроми, —

на чорта нам здались червоні,

в комуні жить не хочем ми! <...>

А за столом...

ремні хрестами...

Крізь цигарковий дим-туман

блистить таємними очами,

немов турецький ятаган,

блистить холодними очами...

Сказать?.. Ну, ясно. Це ж... Махно.

В лице янтарними очами —

лице не голене давно. <...>

Вчителював колись погано,

лиш дітвору одну любив.

Так наливай мені, Тетяно,

за наше гасло: «Ріж і бий!» <...>

Лежить, зарубаний за волю...

Лежить, зарубаний за трон...

А ти?.. Не волі і не трону?!

Сьогодні — з нами, завтра — ні?!

Скажи, чому ти не червоний?

Кому? Кому твої огні?..

А вітер — відповідь: нікому!

А вітер — відповідь: на всіх

Немає для людей закону,

немає для людей межі.

Із поезії І. Багряного «Гуляй-Поле»

...Хтось там понурний, мов тінь, іде, —

Ступає задумливий і мовчазний

В кереї своїй бойовій.

І кінь десь, засідланий, кований вже,

Пряде одним вухом і тоскно ірже,

І оком кривавим у ніч позира...

То не тінь — то страшна мара.

Встає від розритих могил і руїн,

Іде Гуляй-Поле — проходить один.

Іде мовчазний і блідий, мов туман, —

Грізний, страшний отаман.

Іде отаман по руїнах, мов тінь.

Ступа на уламках

усіх поколінь.

Над кратером чорним понуро стає.

Рукою затримує серце своє.

Торкає ногою три

черепи він — і чорний,

і жовтий,

і білий один:

...Прапрадід був,

Прадід...

І син...

Було Гуляй-Поле, було Гуляй-Поле!

Як буряне море, кипіло й гуло.

Були в нього діти, гей, були

соколи! І не було сили такої ніколи,

Щоб скорило, щоб їх знесло.

В. Солдатенко про селянський рух

...Стихійний опір селянства був приречений на поразку. Але неминучі селянські збройні повстання викликали співчуття, повагу прогресивних сил. Одними з причин невдач селянської боротьби були неорганізованість, роз’єднаність повстанських операцій. Не існувало єдиного керуючого центру, не було широких, точно визначених соціально-політичних гасел. Та й австро-німецьке військо перемагало чисельно, було міцне і дисципліноване. 19 дивізій, 2 кавалерійські бригади, 6 німецьких корпусів та 3 австро-угорських корпуси (9 дивізій) були розпорошені по всіх українських губерніях. Вони надійно блокували селянські виступи, не давали їм змоги з’єднатись у єдине річище.

1) Якими були причини розгортання селянського руху в Україні?

2) Чому селянський рух набув такого розмаху?

3) Використовуючи додаткову літературу й текст поезій, складіть історичний портрет одного з лідерів селянського руху Н. Махна.

4) Поясніть, як ви зрозуміли рядки з поеми В. Сосюри «Сьогодні — з нами, завтра — ні?!».

5) Поміркуйте, чому В. Сосюрі за поему «Махно» довелося «стільки випити горя, що й нащадкам стане».

6) Чому дослідник В. Солдатенко вважав стихійний опір селянства приреченим на поразку? Чи погоджуєтеся ви з його аргументами?

Закон про обов’язкове вивчення української мови і літератури, а також історії та географії України у всіх середніх школах (1 серпня 1918 р.)

1. По всіх середніх хлопячих і дівочих загальноосвітніх, професійних, комерційних і інших школах, учительських семінаріях та інститутах, а також духовних семінаріях, обов’язково викладається українська мова й література, задля чого визначається не менше трьох годин тижнево в перших 5 класах, а у двох останніх класах не менше 2 годин, та географія й історія України, задля яких предметів мають бути визначені не менше як по 2 години тижнево у двох останніх класах кожної школи.

Примітка: години на викладання тих предметів повинні бути встановлені в кожній школі без побільшення загальної скількости лекцій існуючою до цього часу, згідно з розпорядженням міністерства для кожного типа школи.

2. По всіх хлопячих та дівочих середніх, професійних, комерційних і інших школах, учительських семінаріях та інститутах, а також духовних семінаріях, закладається штатна посада вчителя української мови та літератури, а також обов’язково закладаються зверхштатні посади вчителя географії та історії України.

3. Штатним учителям української мови та літератури, які мають не менше 12 годин тижнево, та зверхштатним учителям географії та історії України, які мають не менше 6 годин того або іншого предмету, належать усі права, якими користуються вчителі штатні чи зверхштатні того чи іншого типу школи щодо платні, пенсії та правного становища.

Примітка: Коли б учителі української історії та географії мали також не менше 12 лекцій, тоді вони стають штатними вчителями того предмету.

4. Кредити на утримання посад названих учителів беруться з тих же коштів, на які утримуються та чи інша школа.

1) Яким було значення прийняття цього закону? Чи відповідав він прагненням українського народу?

2) Дайте власну оцінку цього заходу гетьмана.

Зі «Споминів» Я. Грицака про зовнішньополітичну діяльність П. Скоропадського

...О 7 годині вечора я вже був у Берліні. <...> 5 серпня ми були в Касселі. <...> Імператор зустрів мене стоячи. Розмова, про яку згодом так багато говорили і писали, зовсім не торкалась сучасного стану політичних справ. <...> Темою розмов були різні приватні справи імператорської родини, про мою колишню діяльність на війні. <...> У цей час до зали увійшов ад’ютант і приніс футляр з орденом. Імператор вручив мені орден Червоного Орла. <...> Потім був урочистий сніданок <...>, під час якого імператор говорив про полювання та коней. Потім імператор проголосив вітальну промову, яка разом із моєю промовою-відповіддю була надрукована в пресі. <...> Потім у мене були ще зустрічі з фельдмаршалом Гінденбургом та генералом Людендорфом, на яких обговорювалось питання про необхідність формування постійної української армії. Вони обіцяли всіляку підтримку в цьому питанні. <...> Наступного дня ми мали зустрічі з родиною Круппів. Мене цікавило вирішення робітничого питання. <...> Усе, що я побачив в Ессені, перебільшило мої сподівання: робітничі каси взаємодопомоги, лікарняні каси, робітничі містечка з великими та чистими квартирами. <...> Але про настрої серед робітників, як мені здалося, керівництво уяви не мало. <...> Мав ще обід із директорами заводів. <...> Саме тоді я дізнався про створення товариства на чолі з Круппом, метою якого було встановлення тісних контактів співпраці з Україною. <...> У Кілі я мав також зустріч з братом імператора та його дружиною. Темою розмови була доля царської родини імператора Миколи II. <...> Мій візит досить гостро згодом критикувався в різних колах.

1) Як наведене джерело відображає основний напрямок зовнішньополітичної діяльності П. Скоропадського?

2) Використовуючи текст джерела, та матеріал підручника, схарактеризуйте зовнішньополітичну діяльність гетьмана. Дайте їй власну оцінку.

Історик Я. Грицак про політику Центральних держав щодо України

Історики досі ведуть суперечки, чим насправді була політика Центральних держав у 1918 р. стосовно України: лише тактичним засобом для викачування продовольства і промислової сировини, чи частиною стратегічного плану щодо перетворення Східної Європи у своїх геополітичних інтересах. Останні дослідження показують, що Австро-Угорщина трактувала Брестський договір як «хлібний». Такою ж була позиція і військового німецького командування. Далекоглядніші плани виношували німецькі урядові та парламентські кола. <...> їхньою кінцевою метою була дезінтеграція Російської імперії на державні утворення, які б через різницю своїх політичних режимів та національних інтересів були ворожі одна одній і тим самим унеможливлювали відновлення Російської імперії в старих кордонах. Ця політика змушувала німецьких політиків підтримувати такі несхожі уряди, як Леніна в Москві та уряд Скоропадського в Києві.

1) Прокоментуйте наведену думку історика.

2) Висловіть власну думку з приводу політики Центральних держав щодо України. Чим, на ваш погляд, це було: тактовним засобом для викачування продовольства та промислової сировини чи частиною стратегічного плану? Свою думку аргументуйте.

Нота гетьмана П. Скоропадського послу Німеччини в Києві про необхідність приєднання Криму до Української держави

Приймаючи на себе гідність Гетьмана України, я поставив собі завдання не тільки повернути порядок і спокій моїй батьківщині, Україні, але також допровадити її до якнайбільшого економічного добробуту. Чесно і отверто цим шляхом прямуючи, я гадаю, що відбудова сильної в економічному відношенні, цілком незалежної Української Держави, як мені, так і мойому урядові, так само і для Німеччини є бажаною. Через те кожне зобов’язання, котре могло б ослабити економічне значення повстаючої Української Держави, перечило б згаданим спільним інтересам і завданням. Особливе значіння для відродження України полягає в справі установлення її кордонів, особливо південного, і таким чином, у володінню Кримом. Прилучення Криму мало б те значіння для Української Держави, що вона була б забезпечена продуктами першої необхідности, як сіль, тютюн, вино й садовина. Одного тільки тютюну діставала Україна з Криму щорічно для переробки на сто мілійонів рублів. Володіння Кримом дало б також можливість зберегти в Україні багато грошей, організувавши нові й відбудувавши старі курорти. Опріч того, володіючи Південним берегом Криму, Україна одержала б такі природні порти, як Севастополь і Феодосія. Без Криму Україна була б від Чорного моря відтята, бо вона могла б розпоряджати тільки одним портом у Миколаєві, бо Одеса давно вже перегружена. Таким чином, Україна без Криму стати сильною державою не могла б і особливо з економічного боку була б несильною. Так ненатурально одрізана від моря мусила б Україна обов’язково збільшувати стремління до захоплення цього морського побережжя, а разом із тим повстали б загострені відносини з тією державою, котрій би було передано посідання Кримом. Тим більше, що було б з етнографічного боку неоправданим заснування планованої татарської держави, бо татари складають не більше 14 % кримського населення. <...>

Із питанням прилучення Криму тісно зв’язане питання про Чорноморський флот. Із військового погляду не має цей флот жадної цінності для Німеччини через застарілий його тип, для України ж позбавлення її цього флоту було б болючим ударом, який би вразив почуття національної гордості цілого Українського народу. Я гадаю, що в цьому питанні, як і в справі створення української армії, інтереси Української Держави відповідають намірам і цілям Німецької Держави.

1) Якими були аргументи П. Скоропадського щодо приєднання Криму до Української держави? Чи переконливими вони були?

2) Поясніть, чому гетьман був змушений звернутися з приводу розв’язання кримського питання до Німеччини.

3) Поміркуйте, чи дійсно Німеччина була зацікавлена в існуванні «сильної», цілком незалежної Української держави.

Із постанови ВЦВК про анулювання Брест-Литовського мирного договору (13 листопада 1918 р.)

Усім народам Росії, населенню всіх окупованих областей і земель.

Всеросійський ЦВК цим урочисто заявляє, що умови миру з Німеччиною, підписані в Бресті 3 березня 1918 р., не мають сили і значення. Брест-Литовський договір (а також і Додаткова угода, підписана в Берліні 27 серпня і ратифікована ВЦВК 6 вересня 1918 р.) у цілому і з усіх пунктів оголошуються скасованими.

Усі включені в Брест-Литовський договір зобов’язання щодо сплати контрибуції або поступок територіями і областями оголошуються недійсними. <...>

Трудящі маси Росії, Ліфляндії, Естляндії, Польщі, Литви, України, Фінляндії, Криму і Кавказу, звільнені німецькою революцією від гніту грабіжницького договору, продиктованого німецькою воєнщиною, нині мають самі вирішувати свою долю. На місце імперіалістичного миру повинен прийти соціалістичний мир, мир, укладений трудящими масами народів Росії, Німеччини і Австро-Угорщини, які звільнилися від гніту імперіалістів. Російська Радянська Федеративна Соціалістична Республіка пропонує братерським народам Німеччини і колишньої Австро-Угорщини в особі їхніх Рад Робітничих і Солдатських Депутатів негайно розпочати врегулювання питань, пов’язаних зі скасуванням Брестського договору. В основу справжнього миру народів можуть лягти лише ті принципи, які відповідають братерським відносинам між трудящими всіх країн і націй і які були проголошені Жовтневою революцією і відстоювалися російською делегацією в Бресті. Усі окуповані області Росії будуть очищені. Право на самовизначення повного мірою буде визнане за трудящими націями всіх народів. Усі збитки мають бути відшкодовані справжніми винуватцями війни — буржуазними класами...

1) Назвіть причини анулювання Брест-Литовського мирного договору більшовицькою Росією.

2) Якими були наслідки цієї події для України?

3) У цьому документі декларувалося «право на самовизначення» націй. Поміркуйте, чи збиралися більшовики втілювати цю декларацію в життя. Доведіть свою відповідь на прикладі України.

Із маніфесту Тимчасового робітничо-селянського уряду України, проголошеного в місті Суджа 29 листопада 1918 р.

Пролетарі всіх країн, єднайтесь!

Іменем повсталих робітників і селян, іменем революційної армії України оголошуємо владу гетьмана поваленою.

Влада робітників і селян, влада Рад на Україні відновлена. <...> І ми, члени Центрального Комітету Рад України, ідучи назустріч волі повсталих робітників, селян і солдатів, стали, за постановою Центрального Комітету Комуністичної партії (більшовиків) України, на чолі повсталих мас, утворивши Тимчасовий Робітничо-Селянський Уряд України.

Іменем цих повсталих мас ми оголошуємо:

1) Гетьман і його Рада міністрів вважаються скинутими і перебуваючими поза законом.

2) Усі ставленики гетьмана і німецького командування, усі представники нинішньої місцевої влади підлягають негайному арештові із заміною їх представниками робітників і селян, вірними прихильниками Радянської влади.

3) Усі закони, накази, договори, постанови і розпорядження як гетьмана та його агентів, так і Центральної Ради та її агентів вважаються незаконними і не належними до виконання.

4) Усякий, хто примушує або умовляє виконати розпорядження гетьмана або Центральної Ради, або їх агентів на місцях, підлягає розстрілу на місці.

5) Усі фабрики, заводи, банки і торговельні підприємства, рудні і каменоломні є власністю українських трудящих мас і повинні бути здані органам Радянської влади їх нинішніми володарями і власниками в цілковитому порядку згідно з певними вказівками революційної робітничо-селянської влади.

6) Усі землі поміщиків, з усім живим і мертвим реманентом, повинні бути негайно відібрані в поміщиків і безоплатно передані селянам.

7) Заробітна плата підвищується до норм, установлених Радянською владою в Росії.

8) Усі права селян і робітників, установлені Радянським урядом, набувають повної сили, усі боргові зобов’язання селян і робітників щодо капіталістів та поміщиків вважаються недійсними.

Уживаються термінові та рішучі заходи щодо відновлення господарського життя країни (налагоджуються залізничний транспорт, роботи на шахтах, заводах і фабриках).

Уживаються рішучі та нещадні заходи до викорінення спекуляції.

Уживаються термінові заходи щодо встановлення правильного обміну з Радянською Росією предметами харчування на мануфактуру.

Тимчасовий уряд заявляє, що, очолюючи повсталих і робітничо-селянську армію України, він рішуче боротиметься за здійснення всіх цих заходів.

Тимчасовий уряд заявляє, що, упоравшись із контрреволюцією і відновивши Радянську владу на місцях, він скличе Всеукраїнський З’їзд Рад Робітничих, Селянських і Червоноармійських Депутатів, якому й передасть усю владу в країні.

Товариші робітники, селяни і червоні солдати на Україні!

У час відродження влади трудящих на Україні ви повинні пам’ятати, що тільки ви, тільки самі трудящі маси можуть у рішучій і нещадній боротьбі відстояти свою свободу і свою владу. Боротьба далеко не закінчена. <...> Німецький імперіалізм пав, і з цього боку в даний момент вам уже не загрожує небезпека. Але поспішно організовуються білогвардійці — сини поміщиків, банкірів, фабрикантів та куркулів і, об’єднуючись із багатим козацтвом під командою Краснових, Денікіних та інших царських генералів, намагаються зупинити ваш натиск. Самі по собі вони безсилі, самі по собі вони не страшні, бо вже не раз ви їх били і без усяких труднощів розправилися б і на цей раз.

Але за ними стоїть англо-американський капітал, який уже тріщить по всіх швах, але ще тримається на ногах, упиваючись своєю перемогою над німецькою імперією і прагнучи крові повсталих робітників.

Ось головний ворог наш.

У повному єднанні з революційною Росією, робітниками Німеччини і з радянськими частинами колишньої Австро-Угорської держави повинні ви організувати відсіч, ставши всі як один у ряди соціалістичної армії України. Настає останній і рішучий бій капіталу зі світовим пролетаріатом...

1) Що собою являли ревкоми і комбіди? Яким шляхом вони формувалися? Чи можна їх вважати представницькими органами?

2) Під чиїм керівництвом відбувалася організація та діяльність ревкомів і комбідів?

3) Чому, на ваш погляд, Тимчасовий робітничо-селянський уряд України керується Конституцією РРФСР? Чи можна вважати цю владу такою, що задовольняє національні інтереси українського народу?

Із поезії В. Сосюри «І пішов я тоді до Петлюри...»

І пішов я тоді до Петлюри,

бо у мене штанів не було.

Скільки нас отаких попід мури

од червоної кулі лягло.

Може, серце порвали — не знаю;

може, серце порвали в бою...

Як заграють: «Ви жертвою палі...» —

головою об мури я б’юсь...

Ми пройшли золотими ланами,

крізь огонь і Синяву пройшли,

та навіки, навіки за нами

оселедець, погони та шлик.

І підходе товариш до мене,

мов дитину, під руки бере...

О моя Революція, нене,

може, син твій од болю умре!

1) Поміркуйте, чому Українську революцію молодь називала своєю «ненею»?

2) Підготуйте повідомлення про погляди та діяльність одного з лідерів Директорії С. Петлюри. Що приваблювало українську молодь у цих поглядах?

3) Дайте власну оцінку цьому історичному діячу.

Із декларації Директорії Української Народної Республіки (26 грудня 1918 р.)

Героїчним поривом українського озброєного трудового народу зметено з лиця Землі Української руйнуюче поміщицько-монархічне панування — гетьманщину. <...> Відновлено національно-персональну автономію, що забезпечує право кожної нації на вільне життя.

Цензові думи та земства, наставлені гетьманським урядом, скасовано і відновлено демократичні, вибрані всенароднім голосуванням органи місцевого самоврядування.

До повного вирішення земельної реформи Директорія Української Народньої Республіки оголосила, що всі дрібні селянські господарства і всі трудові господарства залишаються в користуванні попередніх їх власників непорушними, а решта земель переходить у користування безземельних і малоземельних селян, а в першу чергу тих, хто пішов у військо Республіки для боротьби з гетьманом. Верховне порядкування цією землею належить Директорії Української Народньої Республіки. Ця постанова стосується також до монастирських, церковних і казенних земель. Для переведення реформи організовано народні Земельні Управи. <...>

Постановою 9 грудня Директорія одмінила всі закони й постанови гетьманського уряду у сфері робітничої політики. Відновлено восьмигодинний робочий день. Знов установлено колективні договори, право коаліцій і страйків, а також усю повноту прав робітничих фабричних комітетів. <...>

Директорія є тимчасова верховна влада революційного часу. Одержавши на час боротьби силу й право управління державою від першого джерела революційного права — трудящого народу, Директорія передасть свої повноваження тому ж самому народові. <...>

Влада в Українській Народній Республіці повинна належати лише клясам працюючим — робітництву й селянству, тим клясам, що здобули цю владу своєю кров’ю. <...>

Кляси не трудові, експльоататорські, які живляться й розкошують із праці кляс трудових, кляси <...> не мають права голосу в порядкуванню державою. <...>

Директорія пропонує:

1. Трудовому селянству, що перше одгукнулось на поклик Директорії та встало зі зброєю в руках до бою з панством, по всій Україні з’їхатись у губернії і вибрати своїх делегатів на Конгрес Трудового Народу України. <...>

2. Міському робітництву вибрати від фабрик, майстерень, заводів, контор та інших установ людської праці своїх делегатів на Конгрес Трудового Народу України. <...>

3. Трудовій інтелігенції, що безпосередньо працює для трудового народу, себто: робітникам на полі народньої освіти, лікарським помішникам, народнім кооперативам, служачим у конторах та інших установах так само вибрати своїх представників на Конгрес Трудового Народу України.

Місце й час одкриття праці Конгресу, а також норми виборів до нього Директорія оповіщає окремою інструкцією.

Конгрес Трудового Народу України матиме всі верховні права і повновласть усі питання соціального, економічного та політичного життя Республіки. <...> Конгрес Трудового Народу має вирішити форми влади як на місцях, так і в центрі. <...>

Усі форми спекуляції Директорія нищитиме безпощадно, не зупиняючись перед карами військового часу. Для цього по всій Україні будуть організовані «комісії боротьби зі спекуляцією». Так само Директорія пильно дбатиме, щоб негайно трудові маси були задоволені предметами першої необхідности. <...>

У сфері міжнародніх відносин Директорія стоїть на ґрунті цілковитого нейтралітету і бажання мирного співжиття з народами всіх держав. <...>

Так само у внутрішніх відносинах Республіки Директорія ставить собі метою національну злагоду і дружне поєднання трудової демократії всіх націй, що заселяють Українську Землю.

Із праці С. Ковалевського «По джерелах боротьби: Спомини. Враження. Рефлексії»

...Визначними постатями були В. Винниченко та С. Петлюра <...>, але між ними існував давній антагонізм, який не міг не відбитись на ефективності діяльності Директорії. <...> Соціаліст Ф. Швець <...> тверезий політик, людина інтелігентна з досить широким кругозором <...>, йому бракувало політичного досвіду й ґрунтовного знання політичної проблеми Східної Європи. Він не мав теж ширшого масштабу в політичному думанні, що є необхідною передумовою політичного і державного діяча в переломній добі. <...> Макаренко <...> міг би бути використаний для праці в якімсь департаменті адміністрації, але ніякім разі як один із співвирішальних членів найвищого державного органу. <...> Андрієвський <...> до того часу взагалі не був відомий ширше в політично свідомих колах, а потім виявилося, що він цілком не надався на своє відповідальне становище. <...> Вони не мали, крім Винниченка та Петлюри, ніякої практики в центральній державній роботі, не мали відповідних теоретичних студій із ділянки науки про державну адміністрацію. <...> Навіть обидва вище згадані державники були визначними в інших ділянках: Винниченко в літературі і публіцистиці марксизму, а Петлюра в літературній критиці та публіцистиці.

Із праці П. Христюка «Замітки і матеріали до української революції»

Директорія вийшла з погляду соціально-політичного безбарвною, сірою. <...> Українські есери не дали до неї свого представника; українські соціал-демократи хоч і дали двох найбільш популярних представників, але обидва вони — С. Петлюра та В. Винниченко, відомі були як великі угодовці і опортуністи; решта членів — були звичайні дрібнобуржуазні патріоти <...>, мало розумілись на загальнополітичних справах.

1) Коли, за яких умов та з якою метою було створено Директорію? Яким був її склад? Складіть історичні портрети лідерів Директорії.

2) У чому полягала суть аграрної політики Директорії? Як вона була сприйнята українським населенням?

3) Висловіть власну думку щодо позбавлення виборчих прав «нетрудового населення». Дайте власну оцінку цьому заходу Директорії.

4) Визначте основні заходи політичного та соціально-економічного курсу Директорії.

С. Ковалевський про засідання Трудового Конгресу

Пригадую перше засідання Трудового Конгресу, яке відбулося в будинку київської опери, де не раз уже відбувалися селянські з’їзди. Вразила мене театральність цього першого засідання. Велика сцена була прибрана українськими килимами і великим жовто-блакитним прапором. Посередині проти трибуни був поставлений великий золотий тризуб. У глибині сцени п’ять укритих червоним оксамитом великих крісел для членів Директорії. Відкриття Конгресу відбулося досить церемоніально, і коли члени Директорії з’явились на сцені, члени Конгресу встали, вітаючи їх покликами <...>, національний гімн грала оркестру.

Зі спогадів О. Гольденвейзера про ситуацію в Києві за правління Директорії

...Відбулася по рахунку четверта зміна влади. <...> Єдиним адміністративним заходом, який Директорія не тільки здекларувала, а і провела, — це була заміна на магазинах російських назв українськими. У більшості випадків реформа обмежилась зміною орфографії. Усе місто в ці веселі дні було схоже на майстерню художника. Повсюди на вулицях були драбини, відра з фарбами. Особливі патрулі контролювали за виконанням наказу. <...> Поряд із націоналізмом Директорія воскресила і змагання з більшовиками в лівизні. Питання державного ладу полишились нез’ясованими. Зрозумілим було те, що, виростаючи з народного моря повстання, вона повинна була і опертися на народні маси. <...> Час Директорії для міста був і епохою насильства та кримінальщини. З усіх влад, що панували за ці чотири роки, ні при одній не розквітли так пишно напади, грабунки, здирства. Імпровізована армія Директорії була багата на різних авантюристів. Діяли останні звичним способом: примічали жертву, вривались до квартири і, приставляючи до виска револьвер, вимагали грошей, золота. Покидаючи квартиру жертви, при вході на дверях полишали пару ручних гранат, які часто виявлялись камуфляжем. <...> Щоб отримати уявлення про повну картину життя Києва в ці дні, необхідно ще сказати і про постійний страх перед загрозою більшовицького наступу. <...> Надії на українську армію не було. Кінцева катастрофа — зайняття Києва більшовиками — здавалась неминучою.

1) Що собою являв Трудовий Конгрес? У якій атмосфері він відбувався?

2) Про яку «четверту зміну влади» говорить О. Гольденвейзер?

3) Як змінилося життя в Києві за правління Директорії?

4) Поміркуйте, яких помилок припустилася Директорія у внутрішній політиці.

5) Що було спільного та відмінного в політиці більшовиків і Директорії?

6) Чи справдився прогноз О. Гольденвейзера щодо «кінцевої катастрофи — зайняття Києва більшовиками»?

Із листа маршала Ф. Фоша прем’єр-міністру Франції Ж. Клемансо про необхідність окупації України військами Антанти (20 листопада 1918 р.)

У телеграмі генерала Франше д’Еспере <...> знову звертається увага на ситуацію, що склалася в країні, і на можливості, які виникли для нашої інтервенції в цьому районі шляхом мобілізації румунських сил.

Ця інтервенція може мати таку воєнну мету:

1. Прикрити Україну від дій більшовицьких сил із центру Росії, захопивши райони Києва і Харкова.

2. Із допомогою такого прикриття зберегти порядок в Україні і взяти до своїх рук справу організації місцевих збройних сил.

3. Установити зв’язок і домагатися співробітництва:

— на сході — з угрупованнями Краснова і Денікіна,

— на північному заході — із польськими силами і з російськими антибільшовицькими угрупованнями півночі.

Така операція має підготовлятися без будь-якої затримки і таким чином, щоб її можна було здійснити, тільки-но уряди вважатимуть її доцільною.

Початкова підготовка має полягати в такому:

— поступово просувати до бессарабсько-українського кордону франко-румунські війська, використання яких буде визнано необхідним;

— розпочати відносини з урядом України;

— визначити за домовленістю з ним умови використання сил інтервенції.

Із праці І. Мазепи «Україна в огні й бурі революції»

...Начальник штабу французького командування полковник Фрейденбург спочатку слухав Остапенка спокійно, потім спаленів і відразу ж накинувся на ті домагання в його заяві, що торкалися суверенності Директорії: «Ми не тільки вимагаємо усунення Винниченка, Петлюри та Чеховського, але й надалі вважаємо необхідним, щоб зміни в складі Директорії відбувались за нашою згодою. <...> Винниченка і Чеховського треба вигнати як собак, а Петлюра мусить зникнути сам, бо тепер кожний бандит називає себе петлюрівцем. <...> У такому складі французьке командування не довіряє Директорії <...>, не може обіцяти нам ніякої допомоги <...>, у такому випадку воно піде і проти більшовиків, і проти українського народу».

1) Поясніть значення виділених слів.

2) Чим маршал Ф. Фош мотивує необхідність окупації України?

3) Яким було ставлення країн Антанти до Директорії та її лідерів? Чи могла Директорія за таких обставин сподіватися на підтримку Антанти?

4) На яку політичну силу робили ставку країни Антанти? Поясніть, чому саме на неї.

5) Який вплив на розвиток подій в Україні справили війська Антанти?

Тимчасовий основний закон про державну самостійність українських земель колишньої Австро-Угорської монархії (13 листопада 1918 р.)

Артикул І. Назва

Держава, проголошена на підставі права самоозначення народів Українською Національною Радою у Львові дня 19 жовтня 1918 р., обнимаюча весь простір бувшої Австро-Угорської монархії, заселений переважно українцями; має назву Західно-Українська Народня Республіка.

Артикул II. Границі

Простір Західно-Української Народньої Республіки покривається з українською суцільною етнографічною областю в межах бувшої Австро-Угорської монархії — то є з українською частиною бувших австрійських коронних країв Галичини з Володимирією і Буковини та з українськими частями бувших угорських столиць (комітатів): Спиш, Шариш, Земплин, Уг, Берег, Угоча і Марморош — як вона означена на етнографічній карті австрійської монархії Карла барона Черніга.

Артикул III. Державна суверенність

Отся державна територія творить самостійну Західно-Українську Народню Республіку.

Артикул IV. Державне заступництво

Права влади іменем Західно-Української Народньої Республіки виконує весь її народ через своє заступництво, вибране на основі загального, рівного, безпосереднього тайного і пропорціонального права голосування без ріжниці пола. На сій основі мають бути вибрані установчі збори Західно-Української Народньої Республіки. До часу зібрання установчих зборів виконує всю власть Українська Національна Рада і Державний Секреатріат.

Артикул V. Герб і прапор

Гербом Західно-Української Народньої Республіки є Золотий Лев на синім полі, обернений у свою праву сторону. Державна печать має довкола гербу напис: «Західно-Українська Народня Республіка».

1) Які події історії дістали назву «Листопадовий зрив»?

2) Які українські землі увійшли до складу Західноукраїнської Народної Республіки? Позначте їх на контурній карті.

3) Яку роль у проголошенні ЗУНР відіграла Українська Національна Рада?

4) Кому мала належати влада в ЗУНР? Яким був механізм її здійснення?

5) Яким органам належала влада в ЗУНР до скликання Установчих зборів?

6) Який вигляд мав герб ЗУНР? Поясніть, чому саме такий.

7) Доведіть або спростуйте твердження дослідника Я. Дашкевича: «Історія ЗУНР — світлий промінь у найновішому минулому України. Традиції ЗУНР — свідчення незгасимого патріотизму нації».

Універсал Директорії УНР про возз’єднання Української Народної Республіки

Іменем Української Народньої Республіки Директорія оповіщає народ український про велику подію в історії землі нашої української.

3 січня 1919 р. в м. Станиславові Українська Національна Рада Західної Української Народньої Республіки як виразник волі всіх українців бувшої Австро-Угорської імперії і як найвищий їх законодавчий чинник, торжественно проголосила злуку Західної Української Народньої Республіки з Наддніпрянською Народньою Республікою в одноцільну, суверенну Народню Республіку.

Вітаючи з великою радістю цей історичний крок західних братів наших, Директорія Української Народньої Республіки ухвалила тую злуку прийняти і здійснити на умовах, які зазначені в постанові Західної Української Народньої Республіки від 3 січня 1919 р.

Од нині воєдино зливаються століттям одірвані одна від одної частини єдиної України — Західно-Українська Народня Республіка (Галичина, Буковина, Угорська Русь) і Наддніпрянська Велика Україна.

Здійснились віковічні мрії, якими жили і за які вмирали кращі сини України.

Од нині є єдина незалежна Українська Народня Республіка.

Од нині народ Український, визволений могутнім поривом своїх власних сил, має змогу об’єднаними дружніми зусиллями всіх своїх синів будувати нероздільну, самостійну Державу Українську на благо і щастя всього її трудового люду.

Поезія О. Колесси «Україні»

Гей! В Києві ревуть і дзвони, і гармати!

Мов полки прадідів воскресли з-під могил

І молодих, нових набрали сил,

Щоби ще раз за Тебе умирати!

Ти чуєш клич трембіти з Чорногори?

Ти чуєш зойк конання з-за Карпат?

Ти знаєш Галича журбу велику й горе?

Чи знаєш, як за братом тужить рідний брат?

Із праці І. Лисяк-Рудницького «Українська Національна Рада й ідея соборності» про події 22 січня 1918 р.

...Соборність України, проголошена 22 січня 1919 р., у тій добі не дочекалася своєї повної практичної реалізації. <...> Наддніпрянщина й Галичина існували далі: до самого кінця визвольних змагань як два окремих державних тіла, із двома урядами та арміями, а також із двома різними політичними лініями. <...> Наявність двох стратегій могли шукати зближення, але не могли точно покриватися, бо в них були дві різні спрямованості: у галичан — антипольська, у наддніпрянців — антимосковська. До цього прилучались і інші об’єктивні відмінності: у соціальній структурі, в атмосфері побуту і громадській вихові між нашим Сходом і Заходом <...> у довгій минувшині <...>, які навіть при обопільній волі годі було зліквідувати соборницькими деклараціями чи урядовим декретом.

1) Яким подіям присвячено поезію О. Колесси?

2) Укажіть, коли було проголошено Акт Злуки УHP та ЗУНР.

а) 14 грудня 1918 р.;

б) 13 листопада 1918 р.;

в) 22 січня 1919 р.;

г) 22 липня 1919 р.

3) Визначте історичне значення цієї події.

4) Поясніть, чому Акт Злуки так і не був утілений у життя.

Польсько-українська війна за свідченнями учасників подій

М. Лозинський про бої у Львові

...Українські жовніри, переважно діти села, чужі й безрадні у великім місті, у якім зовсім не вміли орієнтуватися, і в якім більшість населення <...> відносилася вороже, — мали проти себе польських повстанців, переважно львовян і взагалі дітей міста, які знали кожду вуличку, кождий перехід у камениці і при тім мали по своїм боці симпатію й поміч більшости населення. Український жовнір почував себе окруженим ворогами, від яких не знав і не мав, де сховатися; польський повстанець знав, як ховатися, і скрізь знаходив приятельське приняттє. У боях проти українців брало всякими способами участь польське населення. На них сипалися стріли з-за вугла, із коридорів, із вікон, із дахів і пивниць, камениць.

С. Шухевич про відступ українських військ зі Львова

Добровольці, які напливали із сіл, не мали найменшого поняття про військову службу і потребували елементарного вишколу. Коли навіть із вояків давньої австрійської армії було добрих свідомих борців яких дві чи три сотні у Львові, то й вони не являли собою ніякої сили, бо хоч був це вояк знаменитий, але вишколений в окопах, у вуличних боях міста не являє собою найменшої вартості, головно в місті, де населення здебільшого вороже і де з кожного вікна чекала на нього куля з кріса або револьвера, тому просто чудово діяла тодішня команда Галицької Армії, удержуючи серед тих обставин Львів такий доволі довгий час.

А. Кравс про перебіг воєнних дій

Коли полковник Коссак повідомив мене, що прибуло 8 соток піхоти й півсотні їздців Наддніпрянців на чолі з полковником Кравчуком. <...> Моїм планом було зайняти Хирів, завернувши на північ, посуватися на Перемишль. <...> Точно о 7 почався наступ. Із початку все йшло досить в’яло, а десь коло полудня застриг наступ зовсім. <...> 9 грудня наступ було продовжено. <...> Та сталося неймовірне: наблизившись до Перемишля, бригада полковника Кравчука натрапила на опір невеликого польського гарнізону в передмісті фортеці над Сяном і, не приймаючи бою, відступила до Самбора. <...> 13 грудня полковник Кравс дав наказ припинити бої за Перемишль.

М. Омелянович-Павленко про місію під головуванням генерала Бартелемі

...Вони приїхали удосвіта 22 лютого — вишколений поважний голова місії французький генерал Бартелемі, однорукий, сліпий на ліве око, без ступні ніг стрункий англієць генерал Картон, високий інтелігентного вигляду професор Лорд, рухливий чорнявий італійський майор Стабіле та гурт військових і цивільних. <...> Зустріли їх на пероні вокзалу. <...> Але вони повели себе нетактовно <...>, стукаючи по столу кулаками, голова місії вимагав негайно припинити наступ і укласти перемир’я. <...> Від імені Паризької конференції він представив проект ухвали, який передбачав припинення війни. А українським військам пропонувалось відійти на схід, за так звану лінію Бартелемі, яка проходила вздовж Бугу, тим більше до Польщі відходили Львів, Дрогобицько-Бориславський нафтовий район, значна частина Східної Галичини.

1) Якими були причини польсько-українського конфлікту у Східній Галичині?

2) На які переваги поляків у вуличних боях у Львові вказують С. Шухевич та М. Лозинський?

3) Які труднощі виникли на шляху формування Української Галицької армії?

4) Використовуючи наведені джерела та матеріал підручника, схарактеризуйте перебіг воєнних дій польсько-української війни.

5) Яку позицію щодо ЗУНР зайняли країни Антанти? Які території відійшли до Польщі згідно з рішенням Паризької мирної конференції?

Із доповіді Російського Червоного хреста про діяльність Надзвичайних комісій у Києві в 1919 р.

Більшовики увійшли до Києва в лютому 1919 р. і наступного дня почали свої дії Надзвичайки. По всьому місту хапали людей. <...> Коли людина зникала, установити її долю було практично неможливо. Списків арештованих не вели. <...> У ВУНК були спеціальні органи: губнека, Лук’янівська тюрма, концентраційний табір, який розміщувався в старій пересильній тюрмі. <...> ВУНК займала будинок Попова, у підвалах якого і відбувалися вбивства. <...> Крики і плач тих, кого вбивали, було чути по всьому дому Попова. <...> Через дорогу, у Липському провулку жили найбільш значимі комісари. <...> У цьому будинку відбувались оргії, що переплітались з убивствами і кров’ю. <...> Район Липок перетворився на царство страху та смерті. <...> Підставою для арештів були доноси домашніх слуг, ображених на своїх господарів, або тих, хто виношував корисливі плани щодо майна заарештованих. <...> Але в основу в ідеології НК була покладена теорія класової боротьби. А правильніше — класового винищення.

1) Чому відновлення радянської влади в Україні було пов’язано з посиленням насильства і терору?

2) Як ви зрозуміли фразу: «Але в основу ідеології НК була покладена теорія класової боротьби. А правильніше — класового нищення»? Наведіть конкретні факти, які підтверджують або спростовують наведене твердження.

3) Спрогнозуйте реакцію українського населення на політику радянської влади в Україні 1919 р.

Спомини генерала О. Удовиченка про зустріч українських і денікінських військ у Києві

Генерал Денікін та його правительство в основу своєї політики ставили відновлення «єдиної неділимої Росії». <...> «України не було і не буде» — таке гасло було в денікінського уряду. <...> Український уряд не мав жодного бажання вступати в боротьбу з Добрармією: навпаки, уся його політика була скерована на порозуміння, на спільні дії двох армій проти Червоної армії. Про це старалися перед державами Антанти українські делегації в різних країнах, а головне в Парижі, та нарешті, і саме українське командування намагалося безпосередньо нав’язати контакт із Добрармією. <...> Українським Урядом і командуванням армії було вжито всіх заходів для уникнення бойових дій проти Добрармії.

Між тим, група генерала Кравса, зайнявши 30.VIII своїми передовими частинами місто Київ, ранком 31.VIII рушила колоною через Київ, яку українське населення урочисто і радісно вітало. Але одночасно із сходу, через київські мости до Києва почали входити денікінські війська в команді генерала Бредова, по дорозі обеззброюючи дрібні групи українських військ. Маючи наказ не вступати в бій із військами Добрармії, українські частини не знали, як їм поводитися, вважаючи, що це «непорозуміння», яке буде ліквідоване командуванням українським і денікінським. Але за кілька годин розвіялися всі надії на встановлення мирних взаємовідносин і можливі бойові співпраці проти загального ворога, червоних.

Із «Київських споминів» О. Гольденвейзера про денікінський режим

...Погром. Він висів у повітрі від самого початку добровольців. <...> Короткочасне захоплення більшовиками Києва стало приводом до організації погрому в місті. <...> Дивний це був погром. Він був несхожим на попередні, які проходили в пограбуванні єврейського майна, у пилу куриного пуху та пір’я з розпорошених матраців та подушок та під дзвін побитого скла. <...> Сьогоднішні погромщики були практичніші та діловитіші. <...> Вони розуміли, що при сьогоднішній дороговизні було б гріхом побити хоча б якусь дрібницю. <...> Техніка єврейського погрому восени 1919 р. була такою: до квартири входить озброєна група у складі 5—6 чоловік. Один стає біля парадних дверей, другий — біля дверей тилового ходу. Після цих передбачливих заходів розпочинається лірична частина. Один із банди, звертаючись до господаря, говорить, що ви — усі більшовики і зрадники, ви стріляли з вікон у спину, ви не бажаєте служити в армії — тому повинні віддати на потреби Добровольчої армії все, що маєте цінного, якщо не зробите це добровільно або щось приховаєте — будете розстріляні. <...> Якщо жертва народного гніву після такої промови спішила все віддати добровільно — життя її було врятовано, якщо ж ні — її ставили до стіни разом із дружиною, дітьми і приставляли до їх голів дуло револьвера. <...> У віддалених районах було не вимагательство, а справжній грабіж. <...> Єврейське населення до погрому поставилось із якимсь тупим мовчанням. Його нерви були повністю виснажені. <...> Уночі тільки й чути були страшенний крик і сотні голосів, що звали на допомогу. <...> Але це був трагічний крик — результат відчаю. <...> Погромні дні осені 1919 р. полишили хмурий відбиток на тогочасне київське життя.<...> Особливо криваву сторінку добровольці вписали у свою історію погромом у Фастові. Там уже був не погром, а справжня різанина — винищення всього єврейського населення міста.

1) Яким чином С. Петлюра намагався порозумітися з білогвардійцями? Чому їм не вдалося домовитися про спільні дії проти більшовиків?

2) Чому денікінцям відносно легко вдалося витіснити більшовиків із території України?

3) Використовуючи наведені джерела та матеріал підручника, схарактеризуйте денікінський режим в Україні. Спрогнозуйте реакцію населення на встановлення такого режиму.

4) У чому О. Гольденвейзер убачає «доленосну помилку» білогвардійців? Яким було ставлення А. Денікіна до національного питання?

5) Визначте причини поразки білогвардійців. Яким чином відбувся крах денікінщини?

Із резолюції ЦК РКП про радянську владу на Україні (грудень 1919 р.)

Із питання про ставлення до трудового народу України, який визволяється від тимчасового загарбання денікінськими бандами, ЦК РКП постановляє:

1. Неухильно проводячи принцип самовизначення націй, ЦК вважає за необхідне ще раз підтвердити, що РКП обстоює точку зору визнання самостійності УСРР.

2. Вважаючи безперечною для будь-якого комуніста і для будь-якого свідомого робітника необхідність якнайтіснішого союзу всіх Радянських республік у їх боротьбі з грізними силами всесвітнього імперіалізму, РКП стоїть на тій позиції, що визначення форм цього союзу буде остаточно вирішене самими українськими робітниками і трудящими селянами.

3. А в даний час відносини між УСРР і РСФРР визначаються федеративним зв’язком на основі рішень ВЦВК від 1 червня 1919 р. і ЦВКУ від 18 травня 1919 р.

4. Зважаючи на те, що українська культура (мова, школа і т. д.) протягом віків придушувалася царизмом і експлуататорськими класами Росії, ЦК РКП зобов’язує всіх членів партії всіма засобами сприяти усуненню всіх перешкод до вільного розвитку української мови і культури. <...> Члени РКП на території України повинні на ділі забезпечувати право трудящих мас учитися і розмовляти в усіх радянських установах рідною мовою, усіляко протидіючи спробам штучними засобами відтіснити українську мову в знаряддя комуністичної освіти трудових мас. Негайно ж повинні бути вжиті заходи, щоб в усіх радянських установах була достатня кількість службовців, які володіють українською мовою, і щоб надалі всі службовці вміли розмовляти українською мовою. <...>

6. Зважаючи на те, що в Україні, ще більшою мірою, ніж у Росії, переважну масу населення становить селянство, завданням Радянської влади на Україні є завоювання до себе довір’я з боку не тільки селянської бідноти, а й широких верств середнього населення. <...>

Найближчим завданням продовольчої політики в Україні повинно бути вилучення хлібних надлишків тільки в строго обмеженому розмірі, необхідному для постачання української бідноти, робітників і Червоної армії. <...>

Слід негайно вжити заходів до того, щоб не допустити наводнення радянських установ елементами українського міського міщанства, яке не розуміє умов побуту широких селянських мас і яке нерідко прикривається прапором комунізму.

Умовою допущення таких елементів як у ряди партії, так і в радянські установи повинна бути попередня перевірка їх працездатності і відданості інтересам трудящих на ділі, і насамперед на фронті, у рядах діючої армії. Скрізь і за будь-яких умов такі елементи повинні бути поставлені під суворий класовий контроль пролетаріату. <...>

Завданням земельної політики в Україні повинно бути:

1) цілковита ліквідація відновлюваного Денікіним поміщицького землеволодіння з передачею земель безземельним і малоземельним;

2) радянські господарства будувати лише в строго необхідних розмірах, зважаючи на життєві інтереси навколишнього селянства;

3) у справі об’єднання селян у комуни, артілі і т. ін. суворо проводити політику партії, яка не допускає в цьому відношенні ніякого примусу, полишаючи не виключно на вільне вирішення самих селян і суворо караючи за будь-які спроби внести в цю справу начало примусу.

1) Які зміни в політиці більшовиків щодо України відбулися наприкінці 1919 — на початку 1920 р.? Спрогнозуйте довготривалість проголошеної в документі політики російських більшовиків.

2) Поміркуйте над причинами певних поступок більшовиків Україні.

Закон Ради Народних Комісарів УСРР про хлібну розкладку (26 лютого 1920 р.)

Остаточне звільнення України від влади поміщиків і генералів, вигнання з її меж банд Денікіна, що ґвалтували, розорювали і грабували трудове населення, ставить нині перед радянською владою завдання остаточного закріплення цих перемог — передачі земель селянству, відбудови зруйнованого народного господарства, особливо Донецького басейну і залізниць.

Ці великі завдання можуть бути розв’язані тільки тоді, якщо буде ліквідовано продовольчу кризу.

Повинна бути нагодована доблесна Червона армія, яка звільнила Україну і захищає її тепер від нападу контрреволюції і міжнародних капіталістів, що не втратили все ще надії встановити свою криваву владу і забрати землю в селянства.

Повинні бути нагодовані робітники-залізничники, на яких покладається тяжке завдання відбудови шляхів сполучення.

Повинне бути забезпечене хлібом найбільш нужденне селянство, зовсім його позбавлене.

Необхідно нагодувати робітників, що видобувають вугілля, без якого зупиняться фабрики, заводи, залізниці і до останньої межі скоротяться запаси товарів, необхідних для населення і в першу чергу для селянства.

Повинні бути забезпечені діти, притулки, лікарні, лазарети тощо.

Нарешті повинен бути створений особливий фонд (запас) для потреб сівби.

Із метою задовольнити всі перелічені вище невідкладні потреби Рада народних комісарів України ухвалює здійснити в усій країні державну розкладку на хлібні продукти згідно таких правил:

1. Сільське населення, яке виробляє зернові продукти, зобов’язується під страхом суворої відповідальності здати державі за вказаними нижче твердими цінами означену кількість зернових продуктів згідно з державною розкладкою.

2. Ураховуючи тяжкі наслідки громадянської війни, особливо для дрібних селянських господарств, волосну розкладку на зернові продукти почати здійснювати з господарств, площа орної землі яких перевищує три десятини.

Однак, якщо встановлена законом розкладка в розмірі 30 % не буде виконана повністю до першого означеного строку (див. ст. 5 сього закону), чи тому, що більш заможні селяни не виконають свого обов’язку перед соціалістичною державою, чи тому, що менш заможні селяни візьмуть на себе ганебну роль приховувачів хліба в заможних селян, обов’язок виконання розкладки повинен бути поширений також на господарства, площа орної землі яких менша за три десятини, а винні в приховуванні будуть суворо покарані аж до конфіскації їх майна.

3. Беручи до уваги стан селянських господарств, які потерпіли від білогвардійських банд, а також те, що селянство охоче допомагало продуктами Червоній армії, Раднарком України обчислює кількість хлібних продуктів, що підлягають здаванню державі, лише в межах, безумовно необхідних для задоволення перелічених потреб і значно нижче загальної кількості надлишків, вироблених сільським населенням. Ці останні визначаються для 1920 р., завдяки дуже високому врожаю 1919 р., цифрою в 600 млн пудів, між тим розкладка обчислюється лише в розмірі близько однієї чверті цієї кількості по губерніях (у млн пудів):

Донецької

1,10

Подільської

5,20

Одеської

16,95

Харківської

9,75

Волинської

2,10

Херсонської

47,16

Полтавської

24,00

Київської

13,55

Катеринославської (із колишніми повітами Таврійської губернії)

37,90

Чернігівської

2,80

8. Волосні ревкоми, волвиконкоми, на яких покладається відповідальність за виконання згідно з цим законом розкладки, зобов’язані відрядити на кожний зсипний пункт (державну заготівельну контору) продоргану свого вповноваженого для нагляду за виконанням у відповідному районі розкладки, за що вони відповідають за всією суворістю закону.

9. Усім продорганам і ревкомам пропонується негайно приступити до неухильного запровадження в життя цього закону, пам’ятаючи про його виняткову важливість і спонукаючи сили державної влади до його виконання.

Зі «Щоденника» В. Короленка про політику більшовиків

...Робітники спочатку пішли за вами <...>, ви ж проголосили диктатуру пролетаріату <...>, мрію скорого будівництва соціалізму <...>, але дійсність є дійсністю <...>, ломаючи капіталістичний устрій <...>, ви довели країну до страхітливого стану <...>, голод охопив усю країну <...>, ви зруйнували природній зв’язок товарообміну між містом і селом. <...> Вам доводиться замінювати його штучними заходами, силовим відчуженням, реквізиціями за допомогою караючих загонів. <...> Коли село не отримує не тільки сільськогосподарських знарядь праці, але за голку має платити по 200 крб і більше — ви в цей час установлюєте такі тверді ціни на хліб, які невигідні для села. <...> Тому кожен землероб, бачачи, що в нього нееквівалентно до затраченої ним праці беруть те, що він виробив, робить логічний крок: ховає в ями свій хліб. <...> Ви його знаходите, реквізуєте, проходите по селах Росії та України розпеченим залізом, спалюючи цілі села, і радуєтесь успіхам своєї продовольчої політики. <...> Один селянин мені про це сказав так:

Як був у нас Микола-дурачок,

То хліб був п’ятачок,

А як прийшли разумні комуністи,

То нічого не стало людям їсти,

«Хліба ні за які гроші не дістанеш...»

1) Що таке продрозкладка? Чим більшовики мотивували необхідність її запровадження?

2) Якими були методи запровадження продрозкладки? Чи можна їх вважати яскравим проявом політики «воєнного комунізму»? Чому?

3) Схарактеризуйте земельну політику радянської влади в 1920 р. Які чинники впливали на її проведення?

4) Якими були наслідки запровадження продрозкладки?

Політична конвенція між Польською Республікою та Українською Народною Республікою (21 квітня 1920 р.)

Уряд Речі Посполитої Польської, з одного боку, і уряд Української Народної Республіки, із другого, у глибокому переконанні, що кожний народ має природне право на самостійне вирішення своєї долі та визначення своїх відносин із сусідами, однаково натхненні бажанням утвердити принципи миролюбного, дружнього співіснування з метою благополуччя і розвитку обох народів, погодилися на такі рішення:

1. Визнаючи право України на незалежне державне існування в кордонах, які на півночі, сході і півдні визначаться на основі договорів між Українською Народною Республікою і відповідно сусідами, що з нею межують, Річ Посполита Польська визнає верховною владою Української Народної Республіки Директорію незалежної Української Народної Республіки з Головним отаманом паном Симоном Петлюрою на чолі.

2. Кордони між РПП і УНР визначатимуться таким чином: на півночі від Дністра вздовж р. Збруч, а далі вздовж колишнього кордону між Австро-Угорщиною та Росією до Вижгрудку, а від Вижгрудку на північ по Кременецьким пагорбам, а потім по лінії на схід від Здолбуново, уздовж східних адміністративних кордонів Ровенського повіту, а далі на північ уздовж кордону колишньої губернії Мінської до перетину його р. Прип’ять, а потім Прип’яттю до її гирла. Що стосується Ровенського, Дубенського і частини Кременецького повітів, які тепер належать РПП, то щодо них пізніше буде укладено більш точну угоду.

Більш детальне визначення прикордонної лінії повинно бути здійснене спеціальною польсько-українською комісією, яка складатиметься з відповідних спеціалістів.

3. Уряд польський визнає за Україною території на схід від кордону, зазначеного в § 2 цього договору, до кордонів Польщі 1772 р. (до поділів), яку Польща вже займає або здобуде від Росії шляхом збройним або дипломатичним.

4. Український уряд зобов’язується не укладати будь-яких міжнародних договорів, спрямованих проти Польщі. Ці ж зобов’язання бере на себе уряд Речі Посполитої Польської стосовно Української Народної Республіки.

5. Національно-культурні права, які польський уряд надає своїм громадянам української національності, які проживають на території РПП, будуть тією ж мірою надані громадянам польської національності, які проживають у межах Української Народної Республіки, і навпаки.

6. Аграрна справа на Україні буде розв’язана Установчими Зборами. До часу скликання Установчих Зборів становище землеробів польської національності визначається угодою між РПП і УНР.

Укладається військова конвенція, яка становить інтегральну частину договору.

Із військової конвенції між Польщею та УНР (24 квітня 1920 р.)

Ця військова конвенція є інтегральною частиною політичного договору з дня 21 квітня 1920 р., набуває чинності одночасно з нею і діє до моменту укладання постійного військового договору між польським урядом та Україною.

Польські та українські війська діють разом як війська союзні. <...>

6. Із моменту початку спільних дій проти більшовиків український уряд зобов’язується постачати продукти польській армії, яка оперує на українській території в кількості, відповідній оперативному плану головного артикулу: м’ясо, сало, муку, хліб, крупу, овочі, цукор, овес, сіно тощо. У разі ненадання українським урядом необхідної продукції цивільний комісар України за домовленістю з інтендатурою дивізії (армії) здійснює реквізицію продуктів у місцевого населення. <...>

12. Командування польських військ зобов’язується постачати українські війська зброєю, амуніцією, спорядженням і одягом у кількості, необхідній для трьох дивізій.

16. Обидві сторони зобов’язуються тримати цю конвенцію в таємниці.

1) Визначте причини укладення Варшавської угоди.

2) Проаналізуйте зміст угоди, випишіть до зошита основні положення.

3) Чому, на ваш погляд, С. Петлюра пішов на підписання цієї угоди?

4) Чиї інтереси враховувалися при підписанні Варшавської угоди? Визначте, на яких принципах будувалися відносини між УНР та Польщею.

5) Які наслідки для України мало укладення Варшавської угоди?

6) Дайте власну оцінку Варшавській угоді.

Очевидці подій про польський окупаційний режим

Зі спогадів В. Винниченка

...«Поміч» шляхетської Польщі є лядове лобизання. І цим лобизанням на нову Голгофу віддається українська нація. <...> Потоцькі, Браницькі, Грохольські не ради прекрасних очей отаманів дають свою «поміч», а ради свойого національного і соціального панування на Україні, ради маєтків, ради придбання колонії з Правобережжя, ради Одеського порту, ради українського хліба і цукру.

Зі спогадів О. Гольденвейзера

...У Києві поляки полишались п’ять тижнів. <...> Радість від скинення радянської влади була великою. Але на цей раз у всіх було відчуття недовгої тривалості цієї влади. <...> Через декілька днів після взяття міста польські війська влаштували парад. Із притаманною їм любов’ю до помпи. Протягом декількох годин різні роди військ маршем проходили по Хрещатику. <...> Цивільної адміністрації поляки не завели, надавши в цьому всю повноту дій українцям. Верховний отаман С. Петлюра сформував новий кабінет на чолі з В. Прокоповичем (у знак незгоди з Варшавською угодою прем’єр-міністр І. Мазепа подав у відставку. — Авт.). <...>

В органах управління панував справжній хаос. <...> Зовсім не налагоджувалось господарське життя. <...> Дуже складною стала найелементарніша господарська операція — покупка провізії до обіду. Не тільки відсутністю грошей пояснювались складності господарського життя, але і наявністю різних валют. Циркулювала різноманітна кількість сортів грошей: радянські, думські, українські, царські, керенки, польські марки. Українські поділялись на карбованці та гривні. <...> У якості раритетів на базарах попадались різні види дзвінких монет: золоті та срібні рублі. <...> На кожен із цих 14 сортів грошей був особливий, досить мінливий курс. І ціни на кожен товар були також різними відповідно до певного виду валюти. <...> Базарні продавці мали бути справжніми професорами математики, щоб розбиратись у цьому фінансовому лабіринті. <...> Курс навіть варіювався по соціальних верствах: у селян були свої вподобання, а в біржі — свої. <...> Загальними фаворитами були гривні, царські та керенки.

Зі спогадів А. Левицького

...За час моєї дороги не приходилося мені попасти в село, у якому не нарікали би селяни на те, що їх польські жовніри грабують <...>, агентами польської влади проводиться невпинно вивіз різного державного і навіть приватного майна. <...> Цей вивіз носить на собі всі ознаки звичайного грабіжництва. <...> Таким чином вивезено державного майна на мільярди карбованців. <...> Місцева польська влада поводиться так, як звичайно поводяться лише окупанти на території, зайнятій по праву війни.

1) Схарактеризуйте польський окупаційний режим в Україні.

2) Дайте власну оцінку діям поляків та уряду С. Петлюри.

Із праці О. Удовиченка «Україна у війні за державність» про Другий Зимовий похід військ УНР

...Командування доручено генералу Юркові Тютюнникові. <...> На початку листопада 1921 р. повстанці згрупувалися в лісах на півдні від Сарн. Люди йшли на явну смерть, вони це розуміли. <...> Головний відділ під командуванням Ю. Тютюнника рушив на Коростень <...>, після жорстокого бою займає його. <...> Після цього бою червоне командування розпочало концентрацію військ для оточення генерала Тютюнника. <...> Його починає атакувати дивізія Г. Котовського. <...> Не доходячи до Києва 40 км, група Тютюнника була повністю оточена й примушена пробиватися на захід, до польського кордону. Біля села Міньки відбувся останній бій. Лише невеликій частині, очоленій генералом Тютюнником, удалося вирватися з оточення. 359 вояків потрапили в полон. <...>

У Базарі на Волині відбувся військовий суд, де всіх приговорили до розстрілу.

«Епітафія на могилу 359 лицарів баварських» М. Оверковича

Вкраїна нам звеліла, і пішли,

І впали тут ми, вірні заповіту

Батьків своїх. О, хто б ви не були,

Підіть скажіть про нашу долю світу!

Хай знає брат, хай знає чужинець,

Хай знає друг і ворог хай почує,

Що марний наш і страдницький кінець

Змагань святих за волю не вгамує.

Бо ми живем. Осяйні і міцні

В серцях і пам’яті великого народу,

Знов встанемо в прийдешні слушні дні

І знов гукнем: за Правду і Свободу!

І вдарить меч, знов шабля задзвенить;

Повстане край, під ворогом похилий...

Йдіть же, світ широкий сповістіть,

Що чуєте із нашої могили.

Хай знає брат, що тягне ще ярмо,

Хай знає друг, і ворог хай почує,

Що тільки тілом тут ми лежимо,

А вічний дух наш Волю скрізь чатує.

Із поезії О. Бабія «І досі сниться тихим сном...»

І досі сниться день походу...

Христовий похід для народу

Туди, на верх Голгофи гір!

І досі бачу в ніч понуру

Ген журавлиний лине ключ —

За Збруч, за Збруч...

І досі бачу вас, герої!

Полає сріблом в сяйві зір

Ріка — кордон.

Пішли, оглянулись востаннє

«Прощай!

Ти, краю, нас не забувай!»

Пішли. Сто тисяч було вас.

А де ви? Де ви всі в цей час?

Розсипались піском в пустині,

Зеленим листям по Вкраїні,

Зогнили в тюрмах і таборах,

А прапор кинули в горах!

Минулося. Лиш спомин сном:

Колись на схід ми йшли шляхом...

Сто тисяч, серед гір і круч,

Останній несло волі луч —

За Збруч, за Збруч!..

1) Що мали на меті організатори Другого Зимового походу?

2) Хто був учасником цього походу?

3) Як подвиг учасників походу оспівано в наведених поезіях? Чому описана в них подія отримала такий резонанс?

4) Чому Другий Зимовий похід був приречений на поразку?

Декрет Ради Народних Комісарів України «Про вступ до вищої школи»

Двері вищої школи відкриті для всіх, хто бажає здобути вищу освіту. Відповідно до цього:

1. При вступі до вищої школи забороняється вимагати дипломи.

2. Забороняється вимагати будь-які посвідчення, крім посвідчення особи й віку.

3. До всіх вищих шкіл приймаються особи, незалежно від статі, яким виповнилося 16 років.

Голова Ради Народних Комісарів України X. Раковський, Народний Комісар Освіти В. Затонський

1) Схарактеризуйте зміни в системі освіти, які відбулися з приходом до влади в Україні більшовиків.

2) Які процеси відбувалися в 1917—1920 рр. у вищій школі? Чим керувався Раднарком, приймаючи наведений декрет?