Підручник. Історія України. 7-е видання, 2018. Бойко О. Д.

19.9. Соціально-економічний розвиток (2005—2011). Вплив світової економічної кризи на Україну

Після «помаранчевої» революції в основу діяльності новоствореного уряду, який очолила у лютому 2005 року Ю. Тимошенко, було покладено програму «Назустріч людям», що окреслила базові принципи (віра, справедливість, гармонія, безпека), перші реформаційні кроки нової влади та довготривалі стратегічні плани.

У сфері економіки уряд визначив такі пріоритетні завдання: забезпечення вільного і рівноправного доступу суб’єктів підприємницької діяльності до всіх сфер ринку; створення системи протидії «тіньовій» приватизації; реалізація регіональної політики за принципом перерозподілу ресурсів на користь територій, що потребують підтримки; формування конкурентного на внутрішньому і зовнішньому ринках виробничого потенціалу; зміцнення продовольчої безпеки держави шляхом пріоритетного розвитку аграрного сектору; технічне оновлення та модернізація енергетичних підприємств; послаблення податкового тиску тощо.

У соціальній сфері передбачалося подолання бідності за допомогою створення економіко-правових умов для збільшення доходів, зростання економічної активності населення і зменшення його розшарування за рівнем доходів; удосконалення соціально-трудових відносин, зростання рівня зайнятості; перетворення бюджету з інструменту обслуговування корпоративно-кланових інтересів на інструмент обслуговування інтересів суспільства та ін.

З метою оптимізації та підвищення ефективності економічного сектору влада планувала поетапно здійснити судову, пенсійну та адміністративну реформи.

Надзвичайно проблемним для нового керівництва став 2005 р. Тоді Україна мала лише 2,7% приросту ВВП і посідала передостаннє місце (у 2004 р. перебувала на першому місці) серед 28 країн Європи та Азії, які пережили постсоціалістичну ринково-трансформаційну кризу, нижчий показник спостерігався лише у Киргизстані. У серпні 2006 року Прем’єр-міністром призначено В. Януковича, якому вдалося вже до кінця року досягти часткової економічної стабілізації: зростання ВВП становило 7,3%, а в 2007 р. — 7,9%. Таке економічне пожвавлення було зумовлено переважно чотирма факторами: 1) частковою нормалізацією ситуації в економічному секторі після бурхливих «помаранчевих» подій, що почасти повернула довіру інвесторів; 2) відносно високими цінами на український експорт, спричиненими прискоренням темпів зростання світової економіки; 3) розширенням внутрішнього попиту, який підвищувався в умовах збільшення доходів населення; 4) певною фінансовою стабільністю, яку стимулювали м’яка монетарна політика, що розширювала можливості фінансування бюджетного дефіциту за рахунок внутрішніх позик (низькі відсоткові ставки знижували вартість обслуговування таких боргів), та істотне збільшення банківського кредитування за рахунок іноземного капіталу.

Після дострокових парламентських виборів і формування нової коаліції у грудні 2007 року Прем’єр-міністром було обрано Ю. Тимошенко. Однак цілком реалізувати свої плани в економічній сфері команді «помаранчевих» на чолі з Президентом В. Ющенком не вдалося. На заваді стала світова фінансово-економічна криза 2008—2009 рр., у процесі якої спрацювали як негативні фактори (структурні деформації економіки, катастрофічний рівень зношеності основних виробничих фондів, неефективне використання реального економічного потенціалу; високий ступінь економічного ризику, зовнішня енергозалежність, «тінізація» економіки тощо), що проявилися ще до 2005 р., так і умовно «нові», зумовлені суспільним розвитком після «помаранчевих» подій.

Перші симптоми втягування України в орбіту світової фінансової кризи були помітні вже у другій половині 2008 р. Своєрідним індикатором/виявом кризових явищ були:

а) різкий спад виробництва. У жовтні 2008 року промислове виробництво в Україні зменшилось на 19,8%. Із серпня 2005 року вперше було зафіксовано зниження ВВП на 2,1%. При цьому легка промисловість скоротила випуск товарів на 19,1%, переробна — 29, добувна — 32,1, хімічна — 35,2, машинобудування — 38,8, металургія — 48,8%;

б) масштабне зростання інфляції. У 2008 р. зафіксовано найвищу після 2000 р. інфляцію (22,3%). Таке зростання зумовлене не лише зовнішніми чинниками. Інфляція в єврозоні у цей час становила лише 1,6%, а в Європі загалом — 2,6%, тобто у 10 разів менше. Основним і специфічним чинником розкручування спіралі інфляції у 2008 р. став соціальний популізм, який спровокував надмірно високі очікування населення;

в) зростання дефіциту зовнішньоторговельного балансу, тобто перевищення імпорту над експортом. Лише за 10 місяців 2008 р. він досяг,17 млрд дол.;

г) катастрофічна девальвація гривні, яка наприкінці 2008 р. протягом кількох місяців знецінилась щодо долара США більше ніж удвічі: з 4,60 грн у серпні до 10 грн за 1 дол. США;

ґ) суттєве скорочення ліквідних золотовалютних резервів НБУ з майже 38 млрд у 2008 р. до 27 млрд у 2009 р.;

д) різке та прогресуюче зростання зовнішнього боргу, який із 2007 р. до 2009 р. збільшився майже втричі і становив 27% ВВП України;

е) істотне зниження ВВП, що в період свого піку на початку 2009 р. перейшло межу 20%.

За оцінками фахівців, протягом календарного річного періоду (друга половина 2008 р. — друга половина 2009 р.) в економіці України проявилися практично всі класичні синдроми депресії: різке скорочення промислового виробництва, параліч фінансово-банківської системи, катастрофічний стан державних фінансів і загроза колапсу системи соціального забезпечення.

Основними факторами, що визначали специфіку впливу світової економічної кризи на Україну та ускладнювали процес її протікання, були:

1. Прогресуюче зростання негативного сальдо (тобто переважання імпорту над експортом) у сфері зовнішньої торгівлі. Економіка України забезпечувала задоволення лише 2/3 власних товарних потреб у промисловій продукції, решту завозили з-за кордону. Особливість української зовнішньої торгівлі полягає в тому, що експортують, як правило, матеріально- і енергосировинну продукцію низького рівня перероблення, а імпортують, навпаки, високотехнологічну продукцію поглибленого перероблення та товари кінцевого споживання. Домінування сировинного сектору у структурі виробництва України, розрахованого переважно на потреби експорту, з одного боку, поставило промисловість та економіку загалом у значну залежність від кон’юнктури зовнішніх ринків, з іншого — стримувало розвиток власного високотехнологічного виробництва, гальмувало зростання внутрішнього ринку. Особливо це стало помітним після значного погіршення умов української зовнішньої торгівлі у 2008—2009 рр., спричиненого зниженням цін на металопродукцію, основні позиції експорту агропродовольства, зростанням цін на газ.

Такий стан справ зумовив у співвідношенні імпорт/експорт серйозний дисбаланс: а) у 2008 р. порівняно з 2004 р. імпорт був у 1,5 раза більший, ніж експорт; б) якщо у 2004 р. спостерігався позитивний зовнішньоторговельний баланс — 6,9 млрд дол. США, то у 2008 р. він став негативним (-13,5 млрд); в) коефіцієнт покриття імпорту експортом в Україні знизився із 1,126 у 2004 р. до 0,8 у 2008 р. Дефіцит торговельного балансу, що при цьому зростав, вдавалося профінансувати за рахунок зовнішніх джерел, внаслідок чого валовий зовнішній борг України, виражений як відсоток до експорту товарів і послуг, зріс із 74,2% у 2004 р. до 120,6% у 2008 р. Отже, прогресуюче збільшення імпорту порівняно з експортом є свідченням поліфонічного нарощування залежності економіки України від кон’юнктури світових ринків, курсових коливань, динаміки кредитних ставок тощо.

2. Використання фактора зростання цін як універсального інструменту реакції на економічні виклики. Безумовно, неефективна структура і висока енергомісткість промислового виробництва в Україні, підвищення цін на енергоносії спонукали підприємців шукати способи підвищення ефективності господарської діяльності. Однак за відсутності з боку держави реальних, а не проголошених, радикальних структурних реформ в економіці, конкретного фінансування та підтримки технологічної модернізації виробництва у більшості галузей реакція на економічні виклики була максимально спрощеною та гранично прагматичною — просте підвищення цін. Своєрідним підґрунтям ефективного використання цього прийому для окремого підприємства є специфічна структура української економіки, успадкована від СРСР, у якій 75—80% продукції промисловості виробляли підприємства-монополісти. З огляду на це цілком закономірно, що, починаючи із 1999 р., до серпня 2009 року індекс цін виробників промислової продукції зріс у 4,2 раза.

3. Відчутне зменшення масштабів довгострокового інвестування в економіку, без яких не можливі ефективні структурні зміни. Нестабільна суспільна ситуація, зумовлена перманентною політичною кризою, загрозливими інфляційними тенденціями, з одного боку, стимулювала відмову інвесторів від масштабних, довготривалих економічних проектів, а з іншого — помітно активізувала зростання інвестиційної привабливості економічних секторів з високою ліквідністю та швидшим обігом коштів. Зокрема, за 2005—2007 рр. інвестиції в промисловість збільшились лише в 1,5 раза, а в операції з нерухомістю — в 1,9 раза, фінансову діяльність — у 2,4, роздрібну торгівлю — утричі.

4. Розбалансованість державних фінансів за неефективної податкової системи. Потреба забезпечення належного фінансування бюджетних видатків, що зростали у прогресії, спонукала владу до проведення жорсткої фіскальної політики, суттєвого посилення податкового тиску на економіку. Зокрема, протягом чотирьох років, починаючи з 2004 р., темпи приросту чистих податків на прибутки склали 64,2%. За даними експертів, сумарне податкове навантаження на прибуток компаній в Україні становило 57,2%, тоді як у розвинутих країнах — 44,5, у Росії — 48,7, Польщі — 40,2%. Така ситуація не лише негативно позначалася на очікуваннях суб’єктів господарювання і населення, а й значною мірою охолоджувала інтерес інвесторів до економіки України.

5. Низька ефективність використання інструментарію державного регулювання економічної діяльності. Випробування кризою виявило як брак надійних економічних інструментів боротьби з кризовими явищами, так і невміння професійно та адекватно застосовувати наявні економічні важелі впливу. Ці недоліки активно стимулювали прогресуюче зростання ролі в економіці адміністративних методів реалізації державної політики, які дедалі більше посилювали макроекономічні диспропорції і таким чином не блокували, а поглиблювали кризові явища. У 2008 р. Україна стала чи не єдиною країною, де була висока інфляція і водночас відбувалася ревальвація грошової одиниці. Тобто купівельна спроможність гривні на внутрішньому ринку знижувалась, а її валютний еквівалент зростав, тоді як у попередні роки в Україні, як і в багатьох інших країнах, девальвація грошової одиниці, як правило, наслідувала інфляцію.

6. Відсутність адекватної глобальним викликам системи стратегічного планування і недосконалість механізмів оцінки ризиків як на державному рівні, так і на рівні суб’єктів господарювання. Ці хиби не дали можливості діяти на випередження та зумовили значну вразливість української економіки щодо зовнішніх та внутрішніх економічних кризових явищ.

7. Слабкий розвиток фінансової системи та вузькість механізмів рефінансування банківської системи. Цей фактор обумовив у кризовій ситуації активний вихід комерційних банків на зовнішні ринки запозичень, причому використання споживчих кредитів зосередилося насамперед на придбанні товарів імпортного асортименту, що посилило економічні деформації.

8. Прогресуюче зростання зовнішнього боргу. Якщо протягом 1999—2006 рр. в абсолютних розмірах державний борг залишався майже стабільним (75—85 млрд грн), то у 2007 р. збільшився до 88, а в 2008 р. становив 189,4 млрд грн. Улітку 2009 р. загальна сума державного боргу України зросла до 256 млрд грн. Таке форсоване збільшення державної заборгованості зумовило відчутне та прогресуюче зростання видатків, спрямованих на обслуговування державного боргу, а також різко обмежило фінансові можливості держави, спрямовані на здійснення економічних реформ, реалізацію інноваційної моделі розвитку національної економіки, підтримку соціальної сфери тощо.

9. Посилення процесу тінізації економіки. Серед фахівців загальновизнаною є думка, що якщо обіг тіньового бізнесу в державі перевищує 30% ВВП, а кількість працюючих на нього — 40% зайнятих, економіка втрачає керованість. За оцінками Міністерства економіки України, рівень тіньової економіки в Україні у 2008 р. становив 31,1%, у 2009 р. зріс до 39%. Це був не лише перехід за межі умовно допустимого порогового значення (не більше 30% від ВВП), а й максимальний показник, починаючи із 2001 р. Найбільше поширилась тіньова економіка у цей період у таких сферах діяльності як торгівля (80%), будівництво (66%), нерухомість (60%), гральний бізнес (53%), громадське харчування (53%), засоби масової інформації (53%), транспорт і перевезення (46%). Деякі експерти та дослідники вважають, що в умовах фінансово-економічної кризи розвиток тіньової економіки в Україні набув тотального характеру, її обсяг оцінюють у межах до 60% ВВП.

10. Формування та прогресуюче посилення споживацької моделі економічного розвитку. Протягом кількох передкризових років відбулась суттєва деформація однієї з основних макроекономічних пропорцій, а саме співвідношення між рівнем оплати праці та валовим внутрішнім продуктом. Зокрема, протягом 2003—2007 рр. номінальні доходи населення зросли у 4,2 раза, реальні — в 2,1; водночас реальний ВВП збільшився лише в 1,4 раза. Такий дисбаланс у розподілі доходів на користь населення спричинив подвійний ефект: з одного боку, він різко посилив споживчий попит, з іншого — надзвичайно обмежив можливості нагромадження державних ресурсів для технологічної модернізації та здійснення структурних змін в економічному секторі. В умовах кризових явищ, що наростали, тягарем для держави стало і прогресуюче, але економічно невмотивоване зростання частки соціальних витрат у сукупних видатках держави, яка збільшилась із 17% у 1999 р. до 27% у 2008 р.

Навіть порівнянно з 2007 р. деформації державних витрат, зумовлені обслуговуванням споживацької моделі економічного розвитку, в умовах фінансово-економічної кризи були дуже значними. Зокрема, в 2008 р. у структурі видатків зведеного бюджету України видатки соціального спрямування порівняно з попереднім роком зросли на понад 60%, а капітальні видатки — лише на 6%.

11. Негативний вплив на економічні процеси політичного фактора (перманентна політична криза, політична нестабільність, затяжне протистояння у владних структурах різних рівнів, відсутність у лідерів толерантності та політичної волі). Дія цього фактора стимулювала появу та розвиток негативних процесів у економічній сфері: зволікання із системними реформами економіки та їх гальмування; своєрідну «політизацію» економіки; домінування політичних мотивів над економічними під час прийняття рішень державного рівня щодо суспільного розвитку; пріоритет політичних уподобань над професійними рисами у процесі призначення керівників економічних структур; підштовхування економіки до тінізації з огляду на політичну нестабільність у державі; прогресуюче стимулювання економічного розвитку країни під час перманентних політичних виборів до посилення позицій споживацької моделі, яка гарантує прихильність потенційного електорату тощо.

Сукупна дія зазначених факторів стала своєрідним каталізатором посилення негативного впливу світових фінансово-економічних кризових тенденцій на українську економіку. У результаті за 2005—2009 рр. порівняно з 2000—2004 рр. знизилися майже всі середньорічні показники соціально-економічного розвитку України: ВВП — із 8,4% до 1%, промисловість — із 12,5% до 10%, будівництво — із 8,4% до -9%, навіть у сільському господарстві середні темпи приросту зменшилися практично вдвічі — з 6% до 2,7%.

Аналіз причин і наслідків впливу на Україну фінансово-економічної кризи 2008—2009 рр. дає змогу виокремити кілька уроків:

1. Кон’юнктурна модель економічного розвитку, що ґрунтувалась на домінуванні сировинного сектору у структурі виробництва, орієнтації переважно на потреби експорту, екстенсивному використанні відносної дешевизни основних ресурсів, вичерпала себе цілком.

2. Фінансування економічного зростання переважно за рахунок зовнішніх ресурсів, окрім позитивів, має і недоліки, адже, з одного боку, воно суттєво збільшує залежність від коливань світової економічної кон’юнктури, з іншого — стримує розвиток внутрішнього модернізаційного потенціалу, блокує формування внутрішніх дієвих механізмів протидії негативних економічних тенденцій.

3. Відсутність уміння і професійності у сфері використання важелів державного регулювання економічної діяльності може втягувати владу у «кризову спіраль». Зокрема, низька ефективність роботи у кризових ситуаціях із наявним інструментарієм насамперед у грошово-кредитній та валютно-курсовій сферах стимулює активне використання адміністративних методів реалізації державної політики, які часто не лише не розв’язують проблем, а навпаки, посилюють макроекономічні диспропорції та виводять кризу на новий виток.

4. Система і структура політичної влади мають бути максимально функціональними та здатними адекватно відповідати на виклики часу. Розбалансування влади, брак чіткого поділу повноважень між її гілками, що мали місце у період розгортання фінансово-економічної кризи, різко знизили дієвість і впливовість владних структур, фактично заблокували їх антикризові дії, сприяли підвищенню інфляційних очікувань у суспільстві, стимулювали зниження інвестиційної привабливості української економіки.

5. Фінансово-економічна криза — це не лише нищівний, інколи катастрофічний удар по економіці країни, а й своєрідний «момент істини», коли, з одного боку, максимально виявляють себе всі слабкі місця, деформації та диспропорції в економічній сфері, з іншого — з’являється потужний стимул до позитивних змін, дається шанс на радикальне оновлення моделей господарювання, поведінки та існування спільноти. У цьому контексті актуальні слова президента США Дж. Кеннеді: «Слово “криза”, написане китайською, складається з двох ієрогліфів: один означає “загрозу”, інший — “сприятливу можливість”».

Після президентських виборів Президент України В. Янукович у червні 2010 року проголосив Програму економічних реформ на 2010—2014 рр., що отримала назву «Заможне суспільство, конкурентоспроможна економіка, ефективна держава». Цей документ охоплює широкий спектр стратегічних перетворень за п’ятьма напрямами:

а) створення базових передумов економічного зростання шляхом утримання низького рівня інфляції, стабілізації державних фінансів і створення стійкої фінансової системи;

б) формування режиму максимального сприяння для бізнесу шляхом зменшення ролі держави в економіці, зниження адміністративних бар’єрів для бізнесу, модернізації податкової системи і поглиблення міжнародної економічної інтеграції України;

в) модернізація інфраструктури та базових секторів, шляхом усунення усталених структурних проблем в енергетичній, вугільній, нафтогазовій галузях і ЖКГ, а також розвитку транспортної інфраструктури і ринку землі; перехід від дотацій до самоокупності виробництва і соціальних послуг;

г) збереження і розвиток людського та соціального капіталу шляхом підвищення ефективності і стабільності соціального захисту, поліпшення якості та доступності освіти і медичного обслуговування;

д) підвищення ефективності державного управління шляхом реформування державної служби і виконавчої влади.

Отже, період 2005—2011 рр. був надзвичайно складним і драматичним для економіки України. Це пояснюється впливом низки факторів. По-перше, руйнівною дією світової фінансово-економічної кризи, під хвилі якої Україна потрапила у 2008—2009 рр. По-друге, неготовністю економіки до серйозних випробувань і екстремальних ситуацій, адже хоча Україна і успадкувала від СРСР значний економічний потенціал, йому, на жаль, були притаманні хронічні вади і проблеми: домінування у структурі виробництва «сировинних» галузей (зокрема металургії, енергетики, паливної промисловості, агропромислового коплексу); значна залежність експорту від цінової кон’юнктури зовнішніх ринків; низька енергоефективність виробництва; зношеність основних виробничих фондів; слабка розвинутість внутрішнього ринку. По-третє, починаючи з 2005 р., ситуація в Україні суттєво ускладнилась унаслідок помітного посилення впливу на економіку політичного фактора. Політична нестабільність блокувала структурні реформи, відлякувала інвесторів, девальвувала проголошені плани та гасла. Крім того, перманентне загострення боротьби за політичну владу у цей період активно стимулювало розвиток, з одного боку, економічного популізму у політиків (незалежно від того, чи це представники влади, чи опозиції), з іншого — зумовлювало форсоване зростання економічно необґрунтованих суспільних очікувань.

Суперечливий економічний спадок СРСР і політична нестабільність 2005—2010 рр. спричинили появу в Україні порівняно з іншими країнами, що переживали фінансово-економічну кризу, ситуації додаткової соціально-економічної дестабілізації, яка, в свою чергу, стимулювала процеси розгортання та поглиблення інших кризових явищ, таких як різке падіння виробництва і ВВП, масштабне зростання інфляції і дефіциту зовнішньоторгівельного балансу, катастрофічна девальвація гривні, суттєве скорочення ліквідних золотовалютних резервів НБУ, різке та прогресуюче зростання зовнішнього боргу тощо.