Історія України. Рівень стандарту. Повторне видання. 10 клас. Власов

§ 27. Українські землі у складі Чехословаччини та Румунії

На основі рішень Сен-Жерменського мирного договору 1919 р. і Тріанонського мирного договору 1920 р. Закарпатська Україна ввійшла до складу Чехо-Словаччини на правах автономії. У демократичній Чехо-Словаччині становище українців було кращим, ніж в інших державах. Держава не здійснювала цілеспрямованої асиміляції населення і навіть уживала певних заходів для економічного розвитку Закарпаття. Однак, попри узяті на себе зобов’язання, реального автономного статусу забезпечено не було, і в назві країни риска зникла. Лише в жовтні 1938 р. було створено перший автономний уряд на чолі з А. Бродієм. Дуже швидко замість нього головою уряду і прем'єр-міністром Карпатської України обрали А. Волошина. Автономія Карпатської України мала важливе політичне значення: закарпатські українці довели, що вони готові до державницького життя, є складовою частиною великої української нації, мріють про об’єднання всіх українських земель. Окрім того, реалізація державницької ідеї у формі автономії в європейській державі була правовим прецедентом, який засвідчував у світі нерозв'язаність українського питання.

ЗАУВАЖТЕ

Назву ЧСР у 1918-1920 і 1938-1939 рр. слід писати «Чехо-Словаччина». Це пов'язано з наданням Словаччині статусу автономії 1938 р. На початку жовтня було затверджено уряд Словаччини.

1. Економічне становище карпатоукраїнців у складі Чехословаччини

Становище карпатоукраїнців було кращим, ніж становище українців у Радянському Союзі, Польщі або Румунії. У Чехословаччині міцними були демократичні традиції. Кожен, хто поважав конституцію, користувався проголошеними в ній свободами. До того ж чехословацький уряд намагався економічно розвинути цей найвідсталіший в усій Європі край. Зокрема, будували сучасні дороги й мости, електрифікували міста і села.

Уряд відібрав у поміщиків землю, поділив її на парцели й через банк продав селянам. Понад 32 тис. селянських господарств одержали додатково 29 тис. гектарів землі. Однак через перенаселеність, дефіцит ріллі у гірському краї та примітивну агрокультуру більшість селян бідувала. Під час Великої депресії - потужної світової економічної кризи 1929-1933 рр. — чимало з них були змушені брати банківські позички, щоб звести кінці з кінцями. У неврожайні роки село потерпало від голоду.

СЛОВНИК

Парцела — мала земельна ділянка

Закарпаття було індустріально занедбаним краєм. Частка промислової продукції в сукупному суспільному продукті не перевищувала 2 %. За переписом 1930 р., у промисловості працювало лише 16 тис. осіб. За два міжвоєнні десятиліття не з’явилося жодного нового великого підприємства. Підприємців цікавила лише сировина, яку звідти можна було вивезти. Уряд не бажав фінансувати промислові об’єкти в місцевостях, де був брак кваліфікованої робочої сили.

Схарактеризуйте економічне становище Закарпаття у складі Чехословаччини 3-5 означеннями, обґрунтовуючи вибір кожного.

2. Політичне становище карпатоукраїнців

Політичне життя в Закарпатті, попри економічну й культурну відсталість, було надзвичайно насиченим. На регулярних виборах місця до чехословацького парламенту виборювало до 30 партій. Впливовою політичною силою були українофіли, які гуртувалися в Українському національному об'єднанні (УНО). Українофільський рух спирався на традиції народовців XIX ст. Його підтримувала національна інтелігенція, яка швидко зростала у сприятливих умовах демократичного ладу. Українофіли боролися за пробудження національної самосвідомості карпатоукраїнців. Авторитетним лідером українофілів був Августин Волошин.

З українофілами конкурували русофіли (москвофіли). Коли на теренах імперської Росії утворився Радянський Союз, москвофіли перейменувалися на карпаторосів, або русофілів, і почали шукати підтримки у празьких політичних діячів. Губернатор Підкарпатської Русі в 1923-1933 рр. А. Бескид упроваджував русофільську політику, а сама партія була підтримувана державною адміністрацією.

ЗАУВАЖТЕ

Карпатська Україна (офіційна назва — Карпато-Українська держава) — назва автономної Української республіки у складі Чехо-Словаччини в 1938-1939 рр. і Української незалежної держави на Закарпатті в березні 1939 р. Неофіційно назва Карпатська Україна вживалася і до 1939 р. для означення території Закарпаття.

Закарпаття в усталених географічних кордонах мало площу 12,8 тис. кв. км. Після відокремлення від Угорщини в 1919 р. було створено окрему адміністративну одиницю, трохи меншу за територією (11,4 тис. кв. км) — Підкарпатську Русь. Вона складалася з українських етнічних земель, до яких долучили вузьку смугу угорської етнічної території із залізницею Кошице — Чоп — Хуст — Рахів. За переписом 1930 р., тут проживало 616 тис. осіб, з яких 438 тис. — українці. У Пряшівському анклаві налічувалося 118 тис. осіб, з-поміж яких українців — 87 тис. Ще понад 10 тис. українців проживало у Східній Словаччині.

ІСТОРИЧНА ПОСТАТЬ

Августин Волошин

(1874-1945)

Греко-католицький священник, педагог, «батько українського відродження» в Закарпатті. У міжвоєнний період дотримувався прочехословацької орієнтації. Був організатором і керівником Народно-християнської партії (1922-1939), обраний від неї послом чехословацького парламенту (1925-1929). У жовтні 1938 р. чехословацький уряд призначив його прем’єр-міністром автономного уряду Карпатської України. Під час виборів до Сойму Карпатської України 12 лютого 1939 р. обраний послом. 14 березня 1939 р. проголосив незалежність Карпатської України. На одному із засідань Сойму його обрано президентом. Помер у Бутирській в’язниці (Москва).

Не менш впливовою політичною силою були комуністи. Крайовий комітет Компартії Чехословаччини активно боровся за вплив на маси. Він повсюдно організовував комсомольські осередки й групи революційних профспілок, а в 1930 р., коли розгорнувся селянський рух, створив «Спілку працюючого селянства». На виборах до чехословацького парламенту в 1924 р. за комуністів віддали голоси 40 % виборців. Через п’ять років, коли економічне становище стабілізувалося, вони дістали лише 15 % голосів. Вибори 1935 р., які відбувалися під гаслом Народного фронту, дали комуністам 26 % голосів.

Століття ізоляції від інших українських земель сприяло появі на Закарпатті русинства, прихильники якого обстоювали ідею, що слов'янське населення тут перетворилося на окрему націю, відмінну від українців, - русинів.

СЛОВНИК

Русини — назва українців до кінця XVIII ст., а на західноукраїнських землях і в XIX — на початку XX ст. Дотепер частково збережена в Закарпатській Україні і серед емігрантів-закарпатців у США.

Русинство — соціально-політична течія, що виникла на Закарпатті й прихильники якої обстоювали ідею, що слов’янське населення тут перетворилося на окрему націю, відмінну від українців, — русинів.

Мала прихильників у Закарпатті й політична течія карпаторосів, яка орієнтувалася не на Прагу, а на Будапешт. Їх називали мадяронами. Вони ставили за мету приєднання Закарпаття до Угорщини з наданням йому автономії.

За Сен-Жерменським мирним договором від 10 вересня 1919 р. Чехо-Словаччина взяла на себе зобов'язання надати населенню Підкарпатської Русі автономію. У тексті договору прямо вказувалося: «Територія південнокарпатських русинів буде мати сойм самоуправління. Цей сойм матиме законодавчу владу у справах мовних, шкільних та релігійних, а також у питаннях місцевого самоуправління та у всіх інших питаннях, якими буде наділений законами чехословацької держави». Проте празький уряд, посилаючись на незгоди між політичними партіями, не поспішав виконувати міжнародні зобов’язання щодо автономії карпатоукраїнців.

Пропагандистська вантажівка під час виборчої кампанії до Сойму на вулицях міста із закликами голосувати за УНО. Хуст. 1939 р.

Складіть таблицю «Суспільно-політичне життя карпатоукраїнців», порівнявши засади та вплив у суспільстві провідних політичних течій.

3. Проголошення Карпатської України та її окупація угорцями

Наприкінці вересня 1938 р. у Мюнхені відбулася конференція за участю Німеччини, Італії, Франції та Великої Британії, яка розглянула претензії А. Гітлера до Чехо-Словаччини. Бажаючи «умиротворити» німецького фюрера за всяку ціну, Франція і Велика Британія погодилися на приєднання до Третього райху промислово розвиненої Судетської області, у якій мешкало 3,2 млн німців. Чехо-Словаччина втрачала п’яту частину території та майже чверть населення. Після задоволення німецьких претензій Польща та Угорщина також висунули вимоги про приєднання чехословацьких територій, компактно населених поляками й угорцями. На початку жовтня 1938 р. Польща одержала територію в тисячу квадратних кілометрів із 230 тис. жителів - Цешинську область. Польський уряд спробував анексувати й Закарпатську Україну, однак на заваді став Гітлер.

7 жовтня Словаччина сформувала власний уряд. Скориставшись цим прецедентом, лідери українофілів, русофілів і русинів звернулися до Праги з вимогою негайно надати Підкарпатському краю автономію, як це передбачалося умовами Сен-Жерменського договору. 11 жовтня празький уряд затвердив першу автономну адміністрацію на чолі з русофілом А. Бродієм. У Раді міністрів Підкарпатської Русі були представлені основні політичні партії, що належали до двох блоків — русофільського й українського.

Автономний уряд проіснував лише два тижні. Чеська контррозвідка здобула незаперечні докази того, що Бродій працює на угорські спецслужби (оперативне псевдо - Берталон). 28 жовтня празький уряд призначив прем’єр-міністром Підкарпатської Русі А. Волошина.

А. Волошин сформував уряд лише з членів УНО (крім представника землеробської партії Е. Бачинського, який був міністром і в попередньому уряді). Керуючись розпорядженням празького уряду про розпуск політичних партій, Волошин розпустив усі окружні комітети й первинні осередки крайкому КПЧ. Комуністи перестали існувати як впливова політична сила, багато з них покинули Закарпаття.

Тим часом Угорщина домагалася від Гітлера санкції на захоплення Підкарпатської Русі. Фюрер її не дав, але погодився на арбітраж разом з Італією щодо передачі Угорщині територій, населених мадярами. 2 листопада відбувся Віденський арбітраж. За його результатами празький уряд змушений був віддати Угорщині південні райони Словаччини й Підкарпатської Русі з населенням понад мільйон осіб, переважно угорським. Від Підкарпатської Русі відійшли південні райони з населенням 175 тис. осіб, серед них угорці становили тільки 82 тис. Автономна Підкарпатська Русь втратила Ужгород, Мукачеве та Берегове з прилеглими районами.

Уряд Волошина переніс резиденцію з Ужгорода до Хуста. Не гаючи часу, українофіли почали будувати державність на урізаній території Карпатської України. У діяльності адміністративних органів, системи освіти й у видавничій справі запроваджувалася українська мова.

Особливу увагу приділяли організації народної оборони - «Карпатській січі». Команди «Карпатської січі» виникли майже в усіх великих населених пунктах. Загальна кількість вишколених січовиків становила до 2 тис. осіб. Однак вони не мали права носити зброю.

СЛОВНИК

Карпатська Січ (Організація народної оборони «Карпатська Січ») — парамілітарна організація, народна оборона Карпатської України (1938-1939).

12 лютого 1939 р. в Карпатській Україні відбулися вибори до Сойму. В умовах, коли всі інші політичні партії були заборонені. Українське національне об'єднання здобуло 92 % голосів.

На початку березня 1939 р. Гітлер вирішив остаточно ліквідувати Чехо-Словаччину. Чехія приєднувалася до Третього райху, Словаччина одержувала примарну незалежність. 12 березня Гітлер дав згоду на окупацію Карпатської України Угорщиною, щоб надійніше прив’язати її до Німеччини в майбутній європейській війні.

Державний розпад Чехо-Словацької Республіки змусив А. Волошина офіційно заявити про те, що з 14 березня Карпатська Україна стає незалежною. Вже в безвихідній політичній ситуації 15 березня розпочав роботу Сойм Карпатської України. Упродовж трьох годин відбулося шість окремих засідань, на яких було ухвалено низку документів. Підтверджено, зокрема, що Карпатська Україна є незалежною державою. А. Волошин був обраний її президентом.

Угорська армія почала просочуватися через кордон невеликими загонами ще в ніч на 14 березня. Безпосередньо на кордоні в цей час уже було зосереджено 12 дивізій. 15 березня вони одночасно перетнули його в усіх напрямках. Через два дні останні захисники Карпатської України залишили її територію або перейшли до партизанської боротьби.

Напишіть інформаційну замітку в газету про драматичні дні 14-15 березня 1939 р.

Проаналізуйте джерела за запропонованими запитаннями. • 1. Яке ставлення до подій доби автор намагався сформувати у глядачів? • 2. Які світоглядні ідеали доби втілено в плакатах?

Агітаційні плакати Карпатської України

Проаналізуйте фрагмент джерела та текст п. 3 параграфа і виконайте завдання. Зробіть висновок про значення проголошення незалежної Карпатської України у збереженні українських державотворчих традицій.

«§ 1. Карпатська Україна є незалежна Держава. § 2. Назва Держави є: КАРПАТСЬКА УКРАЇНА. § 3. Карпатська Україна є республіка з президентом, вибраним Соймом КУ, на чолі. § 4. Державна мова Карпатської України є українська мова. § 5. Барва державного прапора Карпатської України є синя і жовта, причому барва синя є горішня, а жовта є долішня. § 6. Державним гербом Карпатської України є дотеперішній краєвий герб: ведмідь у лівім червонім полі й чотири сині та жовті смуги в правому півполі. І ТРИЗУБ св. Володимира Великого з хрестом на середньому зубі. Переведення цього місця закону полишається окремому законові. § 7. Державний гімн Карпатської України є: "Ще не вмерла України...". § 8. Цей закон обов'язує зараз од його прийняття». (Ухвала Сойму Карпатської України. 15 березня 1939 р.)

4. Становище українських земель у складі Румунії

Вдало скориставшись політичним хаосом, що розпочався після розпаду Російської та Австро-Угорської імперій, Румунія захопила більшу територію, ніж та, яку вона мала до вступу у світову війну. Панівні кола країни обрали шлях насильницької, агресивної румунізації нерумунського населення приєднаних територій. Не уникнули такої політики й українці краю. Закривалися українські школи і культурно-освітні установи, людей переслідували за спілкування українською мовою. Зі 168 народних шкіл, які діяли на Буковині у 1918 р., за два роки румунізували майже дві третини. У 1924 р. вже не залишалося жодної суто української школи.

Назви населених пунктів так само румунізували. У 1936 р. з’явився циркуляр, який забороняв уживати історичні назви в офіційних документах і пресі. Навіть прізвища румунізували, оскільки влада розглядала українців як громадян румунського походження, які «забули рідну мову». Румунізація торкнулася й церковної служби.

ІСТОРИЧНА ПОСТАТЬ

Володимир-Сергій Залозецький-Сас

(1884-1965)

Український політик, громадський діяч, дипломат, мистецтвознавець, меценат. Діяч ЗУHP. З початком Першої світової війни був мобілізований до австрійського війська. Потрапив до російського полону. У 1918 р. повернувся до служби в австрійській армії, служив під командою Вільгельма Габсбурга (Василя Вишиваного). 25 жовтня 1918 р. був обраний заступником голови Українського Крайового Комітету Буковини. Як віцепрезидент Буковини 11 листопада 1918 р. публічно висловив офіційний протест проти окупації краю представникам румунської окупаційної влади. Ввечері того ж дня був заарештований і ув'язнений. 1919 р. радник посольства ЗУHP у Відні, потім радник посольства УНР у Берні, повірений УНР у Швейцарії. У 1927 р. став одним із засновників Української національної партії Буковини, був її президентом. Сенатор парламенту Румунії, згодом — єдиний український депутат. Як президент Міжнародного конгресу національних меншин, у липні 1937 р. виступив у Палаті громад британського парламенту; підняв питання Голодомору в УСРР.

Королівський уряд не мав ні змоги, ні бажання економічно розвивати новоприєднані території. Навпаки, нерідко збережене з довоєнних часів промислове устаткування вивозили в центральні регіони Румунії. Зокрема, було демонтовано й вивезено устаткування Аккерманських трамвайних майстерень і прядильної фабрики, основну частину обладнання Ізмаїльського і Ренійського портів.

Економічна криза спалахнула в Румунії ще в 1928 р. Вона переросла у депресію, яка тривала майже до кінця 30-х років. Кількість промислових підприємств Північної Буковини скоротилася за цей час майже наполовину, а в Південній Бессарабії — на чверть. Робітники, яким пощастило зберегти роботу, одержували лише половину зарплатні.

Уряд здійснював аграрну політику відповідно до конкретних соціально-економічних умов різних українських земель. У Бессарабії закон про аграрну реформу набрав чинності 1920 р., на Буковині - 1921 р.

ЗАУВАЖТЕ

У Румунії було три українські громади, які відрізнялися історичною долею й не були пов'язані одна з одною. Найбільша з них жила на Буковині. Друга за чисельністю — у Бессарабії. Північна Бессарабія (Хотинщина) в попередні століття була одним цілим із Буковиною. Південна Бессарабія (Придунайський край) складалася з двох повітів — Аккерманського та Ізмаїльського. Українці тут були найчисленнішою етнічною групою, хоча й не становили більшості. Третя, найменша в Румунії, громада мешкала на Мараморощині. Румунські джерела визначали загальну кількість українців у 580 тис. осіб, українські демографи — до мільйона.

Реформа в Бессарабії враховувала інтереси поміщиків, у яких у 1918 р. відібрали землю. Окупанти не наважилися відразу після анексії покінчити з наслідками аграрної революції. Замість цього вони встановили високі викупні платежі, щоб селянам було невигідно користуватися поміщицькою землею. Поступово в селян відібрали майже половину одержаної в 1918 р. землі. Здебільшого вона повернулася до колишніх власників.

На Буковині, де аграрна революція не відбулася, селянам належало тільки 47 % сільськогосподарських угідь. Рештою володіли поміщики, церква, держава. Тут запровадженим аграрним законодавством передбачалося, що у власності кожного поміщика могло залишатися не більш як 250 га. Надлишок землі йшов у фонд аграрної реформи. Загалом у поміщиків відібрали (з викупом) близько 75 тис. га, або третину земельного фонду.

Середній розмір ділянки, яку одержували за викуп українські селяни, не перевищував 1 га. Колоністи зі Старого королівства і Південної Буковини одержували щонайменше пів гектара під садибу, гектар пасовищ і 4,5 га ріллі. Високі податки й несприятлива ринкова кон’юнктура призводили до розорення селянських господарств. У Бессарабії майже всі вони були заставлені в банках.

Москва стежила за перебігом подій на українських землях у складі Румунії, намагаючись вплинути на них через місцевих комуністів. Восени 1924 р. останні підняли в Татарбунарах повстання під гаслом відновлення радянської влади. Ревком на чолі з А. Клюшніковим захопив місцеві державні установи й підняв на боротьбу жителів навколишніх сіл: українців, росіян, болгар, гагаузів, молдаван. На боці влади виступили мешканці численних німецьких хуторів і колоній. Бої тривали цілий тиждень, однак повстанці даремно чекали допомоги з-за Дністра. Вона не входила до сценарію, розробленого в Москві.

ПЕРЕВІРТЕ, ЧОГО НАВЧИЛИСЯ

1. Установіть хронологічну послідовність подій: • вибори до Сойму Карпатської України • Віденський арбітраж • проголошення незалежності Карпатської України • Татарбунарське повстання в Південній Бессарабії.

2. Покажіть на карті українські території у складі ЧСР та Румунії у міжвоєнний період. Установіть причиново-наслідкові зв'язки між територіальними змінами українських земель у складі ЧСР.

3. Складіть речення, використавши поняття та терміни: русини, русинство, мадярони, «Карпатська січ».

4. Підтвердіть фактами або спростуйте слушність тверджень, які стосуються Закарпаття. • Закарпатські українці мали свій крайовий Сойм, який самостійно розв'язував питання мови, освіти, релігії. • Стримування урядом економічного (особливо промислового) розвитку регіону. • Можливість вільної діяльності політичних і громадських організацій, якщо вона не суперечила загальнодержавній конституції. • На відміну від інших західноукраїнських земель, адміністративно-керівні посади всіх рівнів обіймали українці. • Провідні національні партії в краї домагалися від уряду об'єднання з радянською Україною.