Історія України. Рівень стандарту. Повторне видання. 10 клас. Власов

§ 20. Форсована індустріалізація радянської України

Зосередивши усю повноту влади у своїх руках, Сталін відмовився від нової економічної політики й почав примусовими засобами витискувати із сільськогосподарської галузі додаткові кошти для форсованої індустріалізації. У державі було створено господарський механізм, цілком заснований на директивному плануванні. Велику промисловість України віддали у підпорядкування загальносоюзним наркоматам. Господарників і спеціалістів, які звикли до ринкових умов, репресивними методами змушували працювати в командній економіці. Працю робітників стимулювали неекономічними засобами, головним чином через повсюдне запровадження соціалістичних змагань. У роки перших п’ятирічок в Україні було споруджено десятки великих підприємств, здебільшого в галузях важкої промисловості. Саме важку промисловість більшовики обрали пріоритетом для здійснення форсованої (тобто прискореної, надшвидкої) індустріалізації.

1. Сталінська «генеральна лінія на соціалістичну індустріалізацію». Новий господарський механізм

Ринкові відносини між виробниками й споживачами не давали змоги цілковито контролювати процес виробництва. Тому більшовицькі очільники вимагали замість «стихійного ринку» запроваджувати централізоване директивне планування. Потреба в технічній модернізації промисловості об’єктивно існувала. Радянська пропаганда здійснювала систематичні інформаційні атаки на неп під гаслами подолання економічної відсталості й перетворення СРСР на індустріальну державу. Новій економічній політиці надавали значення підготовчого етапу на шляху індустріалізації країни.

СЛОВНИК

Соціалістична індустріалізація — комплекс заходів, ужитих ВКП(б) у 20-30-х роках XX ст., що мав на меті модернізацію промисловості: будівництво заводів, фабрик, залізниць та інших індустріальних об’єктів і глибоку технічну реконструкцію наявних підприємств.

Форсована індустріалізація — створення великого машинного виробництва, передусім важкої промисловості, прискореними темпами.

У грудні 1925 р. XIV з’їзд РКП(б), на якому назву партії змінили на Всесоюзну — ВКП(б), проголосив курс на індустріалізацію. XV з’їзд ВКП(б) у грудні 1927 р. схвалив директиви першого п’ятирічного плану на 1928/29-1932/33 рр., за якими середньорічні темпи приросту промислової продукції затверджувалися в розмірі 16 %. Держплан СРСР підвищив темпи індустріалізації на п'ятирічку до 20 %.

Будівництво механічного цеху № 6 на Новокраматорському машинобудівному заводі. Дніпропетровщина. 1932 р.

Таке зростання передбачали забезпечити коштом селянства. Було змінено і спосіб вилучення ресурсів села до бюджету, підвищено податки та впроваджено політику «ножиць цін», тобто встановлення завищених цін на промислові товари й, навпаки, занижених - на сільськогосподарську продукцію.

Селян, звісно ж, не влаштовували «ножиці цін». Вони скоротили закупівлю промтоварів для власних потреб і не повезли хліб на ринок. Узимку 1927-1928 рр. у країні спалахнула гостра хлібозаготівельна криза. І. Сталін вирішив примусити селян здавати хліб за невигідними для них цінами під загрозою кари аж до конфіскації майна. Методи адміністративного тиску на селянство знову стали реальністю. Це допомогло на початку 1928 р. подолати кризу. Зокрема, в Україні у січні — лютому 1928 р. заготовили 70 млн пудів хліба.

Методи адміністративного примусу були названі «надзвичайними заходами проти куркуля». Узимку 1928-1929 рр. хлібозаготівельна криза повторилася. Цього разу її загострення було зумовлено загибеллю озимини в Україні через украй несприятливі погодні умови. На 1 квітня 1929 р. республіка здала державі 27 млн пудів зерна проти 200 млн на цю ж дату попереднього року.

СЛОВНИК

Політика творення голоду — систематична урядова політика Радянського Союзу, що полягала у бездіяльності державних органів, аби відвернути гуманітарну катастрофу (зокрема, голод, важкі неврожаї, дефіцит продовольства тощо) та навіть спричинити її цілеспрямованими діями.

Радянські (совєтські) п’ятирічки — метод планування, що передбачав розробку цільових показників соціально-економічного розвитку на термін 5 років.

• Проаналізуйте таблицю за запропоновними запитаннями. • 1. Як проявлялося невдоволення селян совєтською політикою? • 2. Чому збільшилася кількість політичних терактів у 1928-1929 рр.? Які виступи були найпоширенішими? Чому?

Найголовніші види терактів по селах УСРР (1927/28-1928/29 рр.)

Види терактів	1927/28	1928/29
Вбивство представників радянської влади	153	165
Поранення представників радянської влади	70	147
Замахи на вбивство представників радянської влади	103	268
Підпали майна	127	517
Підпали сільських установ	75	138

(Л. Гриневич. «Голод 1928-1929 в Радянській Україні»)

Голод 1928-1929 рр. був одним із елементів совєтської політики творення голоду. За неповними статистичними даними, прямі втрати в Україні могли перевищити 23 тис. осіб, непрямі — досягти близько 80 тис. осіб. Значних демографічних втрат завдали епідемії. Тяжкі економічні наслідки — зміни структури посівних площ, дезорієнтація ринку хліба України тощо - спричинили політичну напруженість. Зокрема, посилилися антисемітські настрої у частині українського населення, спостерігався сплеск негативної політичної активності українського суспільства, особливо села.

Створений у першій п’ятирічці господарський механізм був цілком відірваний від ринку. Його характеризували високий ступінь централізації управління народним господарством, застосування адміністративно-командних методів управління. Командна економіка розвивалася тільки за директивами. Компартійна олігархія здійснювала індустріалізацію країни насамперед в інтересах військово-промислового комплексу (ВПК) і галузей, що його обслуговували. У плануванні, фінансуванні й постачанні промисловість була поділена на групи «А» (виробництво засобів виробництва) і «Б» (виробництво товарів народного споживання). На розвиток групи «А» виділяли основні ресурси, а галузі групи «Б» фінансувалися за залишковим принципом. Осердя групи «А» становили галузі важкої промисловості, а групи «Б» — легкої та харчової промисловості. Важка промисловість виробляла й певну частку продукції народного споживання (наприклад, паливо та електроенергію для комунальних потреб, побутову техніку), а легка та харчова промисловості — сировину та напівфабрикати для галузей групи «А».

Проаналізуйте джерела і дайте відповіді на запитання. • 1. Який символічний зміст вкладав автор у зображення? Яке ставлення до явищ та процесів намагався сформувати в глядачів? • 2. Які пропагандистські ідеали доби втілено в плакатах?

Радянські агітаційні плакати: «Капітан Країни Рад веде нас від перемоги до перемоги!»; «Потяг іде від ст. “Соціалізм” до ст. “Комунізм”. Випробуваний машиніст локомотива революції т. Сталін» (російською мовою). 30-ті роки XX ст.

Порівняйте засади політики «воєнного комунізму», непу та сталінської директивної економіки за кількома обраними вами критеріями. Зробіть висновок про подібність і відмінність між ними.

2. Ціна індустріальної гонитви

Перший рік п’ятирічки розпочався в жовтні 1928 р. Визначені особисто Сталіним планові темпи зростання промислового виробництва були небаченими: 37,7 % за рік (у середньому за три роки, починаючи з другого року п’ятирічки).

Промисловість безперебійно одержувала кошти на капітальне будівництво за рахунок інфляційного випуску паперових грошей; експлуатації селянства та робітничого класу, інших верств населення; багатьох мільйонів в’язнів ГУЛАГу (абревіатура від російської назви Державного управління таборів); податків з населення (для села «надподаток» — постійне зростання цін на промислові товари) тощо. Обсяг капіталовкладень в українську промисловість (у порівняльних цінах 1928 р.) збільшився з 438 млн рублів у 1929 р. до 1 млрд 229 млн у 1932 р.

Однак сталінські рекорди здебільшого залишалися на папері. Навіть офіційні (завищені) статистичні дані свідчать, що середньорічні темпи промислового зростання за роки п’ятирічки, крім першого, дорівнювали тільки 15,7 %.

Індустріальна гонитва призвела до великих матеріальних нестатків. Пропагандистські органи усіляко насаджували думку, що економічні труднощі (завжди наголошувалося: тимчасові) неминучі й цілком природні.

За наказом Сталіна органи державної безпеки (з 1922 р. — Об'єднане державне політичне управління, ОДПУ) сфабрикували справу про «шкідницьку» організацію з господарників та інженерів, які працювали переважно в кам’яновугільній і металургійній промисловості Донбасу. Вони найбільше протестували через надвисокі темпи розгортання виробництва, які спричинювали тяжкі аварії. У 1928 р. в Москві було проведено показовий процес - «Шахтинську справу». Відтак почалося організоване цькування спеціалістів із дореволюційними дипломами. Багаторічне переслідування фахівців непролетарського походження призвело до майже цілковитого винищення цього нечисленного прошарку.

• 1. Проаналізуйте фрагмент джерела. Поміркуйте, чому керівництво держави не зважало на застереження й аргументи спеціалістів. Висловіть своє ставлення до методів, якими здійснювали сталінську індустріалізацію. • 2. Визначте в джерелі фрази, які свідчать про його упередження та сфабрикований характер звинувачень.

«У Шахтинському районі Донбасу органами ОДПУ за прямого сприяння робітників розкрито контрреволюційну організацію, що мала на меті дезорганізацію та руйнування кам'яновугільної промисловості цього району. Керівний орган цієї організації, що підтверджується безперечними даними слідства, перебуває за кордоном і складається з колишніх капіталістичних власників і акціонерів кам'яновугільних підприємств Донецького басейну, що мали тісні зв'язки з окремими агентами деяких німецьких промислових фірм і польською контррозвідкою... Слідством встановлено, що робота цієї контрреволюційної організації, яка діяла упродовж кількох років, виявилася в злісному саботажі та прихованій дезорганізації діяльності, підриві кам'яновугільного господарства методами нераціонального будівництва, непотрібних витрат капіталу, зниженні якості продукції, підвищенні собівартості, а також в прямому зруйнуванні шахт, рудників, заводів тощо...» (З офіційного повідомлення Прокурора Верховного Суду СРСР)

На підставі джерела подискутуйте, чи виправданими були методи соціалістичного будівництва.

«Розмах будівництва вражав: у березні, коли будівництво тільки починалося, працювало всього 650 осіб, а коли в листопаді 1927 р. було офіційне закладення Дніпровської ГЕС - уже понад 10 тисяч. Урочистий мітинг з нагоди закладення станції відбувся 7 листопада 1927 р., у річницю Жовтневої революції. На ньому були присутні члени українського уряду. На місці майбутньої станції забетонували чавунну меморіальну дошку з текстом російською та українською мовами. Механізмів було мало, хоча будівництво Дніпровської ГЕС уважалося найбільш механізованим. Земельні роботи здебільшого виконувалися вручну за допомогою лопати, грабарки¹ й тисяч коней. Народ на будівництві був різний: ув'язнені, бандити, петлюрівці, злодії всіх мастей. Ще були білі офіцери, контрабандисти, священники, спекулянти, куркулі, сектанти, учасники заколотів, аристократи.

¹ Віз із довгим ящиком для перевезення землі.

На будівництві Дніпрогесу

Усі робітники жили в темних бараках. Бригади набирали так швидко, що не встигали будувати нові бараки. Фахівці, які приїхали зі Сполучених Штатів, мешкали окремо в спеціально побудованих для них в американському стилі котеджах, з гаражами й майданчиками для тенісу.

У той час не було механізмів з укладання бетону. Маси бетону втоптували ногами. Цю важку працю виконували здебільшого жінки. У 1930 р. потрібно було укласти 500 тисяч кубометрів бетону. На це мобілізували весь колектив.

За рекомендацією Сталіна пуск ГЕС приурочили до дня народження начальника Дніпробуду.

10 жовтня 1932 року відбувся мітинг з нагоди пуску Дніпрогесу. Прибуло 118 представників преси, з них 36 закордонних. На пусковому майданчику юрмилися тисячі делегатів найбільших фабрик і заводів Союзу, колгоспники, представники радянської громадськості, іноземні гості. Були присутні також партійні вожді: Орджонікідзе, Калінін, Косіор, Чубар...» (Зі щоденника працівника «Дніпробуду»)

3. Вплив індустріалізації на становище робітників

З перших років індустріалізації ціни на товари народного споживання поповзли вгору. Реальна заробітна плата почала скорочуватися. Взимку 1928-1929 рр. у містах України було запроваджено нормовану (карткову) систему продажу хліба за фіксованими цінами. Невдовзі карткову систему поширили на основні види продовольчих і промислових товарів.

Запровадження карткової системи не давало змоги робітникам та службовцям витрачати зароблені гроші на придбання товарів народного споживання понад гарантований мінімум. Тому великі зусилля докладалися для морального стимулювання праці через масове виробниче змагання, яке назвали соціалістичним. У травні 1929 р. ЦК ВКП(б) ухвалив постанову «Про соціалістичне змагання фабрик і заводів». У ній зазначалося, що змагання — це не епізодична кампанія, а постійний метод роботи. Організацію змагання покладали на профспілки, а загальне керівництво - на партію.

З 1935 р. карткову систему постачання продовольства було ліквідовано. Мережа державної торгівлі розгорнула вільний продаж хліба та інших продуктів.

Реконструйовані підприємства та новобудови вимагали робітничих кадрів, здатних працювати з новою технікою. Але на робочі місця наймалися вихідці з села, які закінчили лише короткотермінові курси. Вони часто псували машини, випускали браковану продукцію. Тому було вирішено організувати кампанію підготовки кваліфікованих кадрів у формі самодіяльного робітничого руху за оволодіння новою технікою. Газета «Правда» опублікувала статтю вибійника горлівської шахти «Кочегарка» М. Ізотова. у якій він розповідав, як навчив своїй професії десятьох молодих робітників. Так було започатковано ізотівський рух.

У 1933 р. Сталін оголосив про дострокове виконання першої п'ятирічки. Цей рік стали вважати першим у другій п'ятирічці (1933-1937). На нову п’ятирічку було заплановано менш напружені темпи приросту промислової продукції. Це пом’якшило народногосподарські диспропорції. З другої половини 1935 р. було вирішено скасувати граничну межу в заробітках. Після цього залишалося тільки ініціювати кампанію з пропаганди рекордів. У ніч на 31 серпня 1935 р. вибійник шахти «Центральна-Ірмино» в Кадіївці, що на Луганщині, Олексій Стахановзастосував метод роботи, який ґрунтувався на поділі виробничих операцій між вибійником і кріпильником. Це дало йому можливість в 14,5 раза перевищити норму. Услід за Стахановим почали штурм рекордів інші робітники.

Рекорди стаханівців були підставою для істотного підвищення норм виробітку і планових завдань. Це призводило до перенапруження виробничого процесу і неминучих зривів, що їх розглядали як саботаж або шкідництво. Звинувачувані потрапляли до рук чекістів.

4. Найбільші досягнення індустріалізації в Україні

Конкретні результати капітального будівництва в Україні були вагомі. Серед побудованих у СРСР 35 промислових гігантів цивільної промисловості в Україні споруджено 12, з них 7 новобудов і 5 докорінно реконструйованих підприємств. Новобудови - це три металургійні заводи (Запоріжсталь, Криворіжсталь, Азовсталь), Дніпрогес, Дніпроалюмінійбуд, Краммашбуд і Харківський тракторний завод (ХТЗ). Гігантами серед реконструйованих об’єктів були Луганський паровозобудівний завод і чотири металургійні — в Макіївці, Дніпродзержинську, Дніпропетровську й Алчевську (перейменованому тоді в Комунарськ).

ЗАУВАЖТЕ

Наприкінці 20-х років XX ст. виникла необхідність залучення іноземних технологій. Радянський Союз підписав угоди про технічну допомогу з великими американськими компаніями, закупив новітнє обладнання, запросив на роботу фахівців і кваліфікованих робітників. Найуспішнішим прикладом є багаторічна співпраця між радянською компанією «Амторг» і компанією американського архітектора А. Кана, угоду про яку було підписано в лютому 1930 р. Компанія Кана стала провідним консультантом радянського уряду з промислового будівництва та забезпечила замовлення на будівництво промислових об’єктів на суму 2 млрд доларів.

Загалом в Україні було побудовано десятки підприємств в усіх галузях промисловості. Зокрема, запорізький завод «Комунар» став найбільшим у світі підприємством комбайнобудування. Харківський завод «Серп і молот» почав випускати складні молотарки в кількості, яка забезпечувала потреби сільського господарства всієї країни.

Практично заново створювалися харчова й легка промисловості. Однак розгортання цих галузей відбувалося набагато повільніше, ніж важкої індустрії.

Істотне скорочення чисельності кустарів не компенсувало відповідне зростання продукції широкого вжитку на підприємствах фабрично-заводського типу. Зазвичай товари для населення вироблялися не тільки невисокої якості, а й у недостатній кількості.

Проаналізуйте джерела. Порівняйте зображення учасників стахановського руху на пропагандистському плакаті та фотознімках. Яку помітили невідповідність? Оцініть за зовнішнім виглядом робітників реальні умови їхньої праці. Зробіть висновок про те, наскільки нові умови змінили життя звичайних громадян.

Молоді гірники-ізотівці з інструкторами виходять із вибою. Донецька обл. 1933 р.

Гірники Донбасу (в центрі — О. Стаханов). 1935 р.

Радянський агітаційний плакат зі словами Сталіна на І Всесоюзній нараді робітників та робітниць — стахановців: «Жити стало краще, товариші, жити стало веселіше, а коли весело живеться, робота ладнається». 1935 р.

Позитивні та негативні наслідки індустріалізації

1. Індустріалізацію УРСР здійснювали здебільшого через технічне переоснащення наявних підприємств або розміщення новобудов у регіонах, індустріалізованих на межі ХІХ—ХХ ст. Унаслідок цього нерівномірність індустріалізованості регіонів України, яка існувала до революції, зберігалася.

2. Індустріалізацію УРСР, як і загальносоюзну, здійснювали здебільшого шляхом капітального будівництва в галузях групи А. Тому вона відчутно не впливала на зростання матеріального добробуту населення.

3. В УРСР посиленими темпами розбудовували базові галузі важкої індустрії: кам’яновугільну та залізорудну, металургійну, електроенергетичну. Машинобудівні галузі, особливо підприємства військово-промислового комплексу, споруджували переважно в регіонах, більш віддалених від кордонів з Європою, ніж Україна.

4. Капітальне будівництво промислових підприємств і освоєння новоспоруджених потужностей здійснювали, використовуючи сталінський вислів, «методом підхльостування»: перед виробничими колективами та колективами новобудов ставили відверто нереальні завдання, після чого до тих, хто залишався позаду, застосовували різні форми репресій. Тому якісні показники радянської промисловості були набагато гіршими, ніж аналогічні в країнах Заходу. Насамперед це стосувалося оборонної продукції.

5. Прискорена індустріалізація УРСР зумовила докорінну зміну всіх народногосподарських пропорцій: переважання промислової продукції над сільськогосподарською в сукупній продукції республіки; переважання продукції великої промисловості над продукцією дрібної промисловості; переважання продукції групи А над продукцією групи Б.

6. Унаслідок індустріалізації докорінно змінилася соціально-класова структура населення УРСР. Робітничий клас став провідною соціальною силою суспільства. Різко зросла частка науково-технічної інтелігенції та її соціальна роль у суспільстві.

ПЕРЕВІРТЕ, ЧОГО НАВЧИЛИСЯ

1. Установіть хронологічну послідовність подій: • початок стаханівського руху • «Шахтинська справа» • будівництво Дніпрогесу.

2. Покажіть на карті індустріальні новобудови в УСРР.

3. Складіть речення, використавши поняття та терміни: соціалістична індустріалізація, директивне планування, політика творення голоду, радянські (совєтські) п'ятирічки, «ножиці цін», хлібозаготівельна криза, командна економіка, соціалістичне змагання, карткова система, стаханівський рух, ізотівський рух.

4. Які твердження характеризують становище робітників у радянській Україні доби першої п'ятирічки?

• Здійснення ефективних заходів для розв'язання житлової проблеми. • Зростання товарного дефіциту внаслідок прийнятого державою курсу на форсування темпів розвитку важкої промисловості. • Зростання чисельності робітничого класу за рахунок інших верств населення (селян, торговців, кустарів тощо). • Консервування підприємств через брак коштів у держави для капітального ремонту або реконструкції, а також обігових коштів (для придбання сировини, виплати заробітної плати тощо). • Організація державою масових рухів, спрямованих на зростання виробництва й продуктивності праці, боротьбу з плинністю робочої сили і т. ін. • Перехід до карткової системи постачання робітників продовольством і товарами широкого вжитку. • Погіршення житлових умов робітників унаслідок невідповідності обсягів житлового будівництва темпам урбанізації.

5. Розподіліть твердження, які стосуються розвитку промисловості радянської України за доби непу та першої п'ятирічки. Які з тверджень характеризують обидва періоди? Заповніть таблицю.

Доба непу	Перша п’ятирічка
Відмінне
Спільне

• 1. Виникнення в українській промисловості нових галузей (кольорова металургія, електрометалургія, тракторобудівна промисловість тощо). • 2. Відсутність приватного підприємництва. • 3. Встановлення надвисоких планових завдань і покарання тих, хто опинявся позаду. • 4. Диспропорційне формування промислового потенціалу України: посилювалися і розширювалися традиційні індустріальні райони - Донбас і Придніпров'я, а промисловість густо заселеного Правобережжя помітно відставала в темпах розвитку. • 5. Завдання: забезпечення технічно-економічної самостійності; зміцнення обороноздатності; створення матеріально-технічної бази для модернізації як промисловості, так і сільського господарства. • 6. Запровадження масового виробничого змагання трудових колективів. • 7. Зростання безробіття внаслідок консервування підприємств, для яких бракувало державних ресурсів. • 8. Зростання частки промисловості проти частки сільського господарства в загальному обсязі валової продукції республіки. • 9. Істотне відставання легкої та харчової промисловості за технічним рівнем від важкої індустрії. • 10. Об'єднання державних підприємств у госпрозрахункові трести, діяльність яких ґрунтувалася на принципах самоокупності й одержання прибутку. • 11. Підприємства великої промисловості, сировинні ресурси, транспорт, енергетика перебувають у державній власності. • 12. Поєднання директивного управління економікою з ринковими механізмами. • 13. Поступове економічне зростання - як наслідок накопичення ресурсів. • 14. Розбудова базових галузей важкої індустрії - кам'яновугільної та залізорудної, металургійної, електроенергетичної. • 15. Розбудова підприємств, які обслуговують машинобудівний комплекс. • 16. Стимулювання виробництва потрібної суспільству продукції економічними засобами. • 17. Утвердження адміністративно-командної системи управління економікою; системи централізованого управління промисловими підприємствами; впровадження директивного планування. • 18. Форсування розвитку важкої промисловості за рахунок перекачування коштів сільського господарства, легкої та харчової промисловості. • 19. Посилення експлуатації робочої сили, поглиблення відчуженості робітничого класу від засобів виробництва, падіння життєвого рівня населення: величезні черги, продовольчі картки, дефіцит найнеобхіднішого. • 20. Стрімка урбанізація, ускладнення житлової та продовольчої проблем; збільшення чисельності українських робітників та технічної інтелігенції.