Історія України. Рівень стандарту. Повторне видання. 10 клас. Власов

§ 16. Культурно-освітнє життя

Перша світова війна, революції та національно-визвольні змагання, збройні військові втручання різних держав украй несприятливо позначилися на матеріальних виявах тогочасного українського життя. Проте культурний процес в умовах революційної ситуації не уповільнився, а, навпаки, пришвидшився. Адже революція знищила самодержавний лад — основне гальмо на шляху розвитку національної культури.

Культурна діяльність Центральної Ради, Гетьманату та Директорії УНР. попри деяку декларативність, була послідовною й мала історичну тяглість. Найсприятливіші умови для розвитку культури склалися в Українській Державі П. Скоропадського.

Комуністична партія намагалася використати народжене революцією культурне піднесення в інтересах зміцнення своєї диктатури. Надаючи матеріальну підтримку митцям, ученим, працівникам народної освіти, вона водночас здійснювала політичні репресії. Ця політика батога й пряника давала можливість обплутувати культурний процес ідеологічними стереотипами і впливати на думки мільйонів людей, які тягнулися до культури. Оскільки більшовицькі догми паразитували на національних почуттях і традиціях, вони непомітно, але ефективно впливали на свідомість народу.

1. Заходи урядів УНР і Української Держави з українізації освіти та створення національної школи

Українські громадські діячі впродовж тривалого часу домагалися права навчати дітей рідною мовою, особливо активно - на хвилі революційних подій у Російській імперії 1905-1907 рр. Тож від початку Української революції запровадження української мови в освіті набуло широкої громадської підтримки. У березні 1917 р. Товариство українських поступовців звернулося до громадян України із закликом «закладати українські школи, насамперед народні, українізувати теперішні». Впроваджувати українську мову в школах було складно насамперед через гострий брак українськомовних підручників, українськомовних учителів загалом і викладачів української мови зокрема. У листопаді 1917 р. Центральна Рада виділила «Товариству шкільної освіти» та Єврейському демократичному товариству на видання підручників відповідно 200 і 50 тис. карбованців. Уряд УНР опікувався створенням нових освітніх закладів з українською мовою навчання. Зокрема, у «Списку українських шкіл, що відкрилися в 1917 р.» зазначено, що на території УНР почали діяти 35 українських гімназій, 2 реальні школи, 6 учительських семінарій.

Вітальний адрес Української державної академії мистецтв Кам'янець-Подільському державному університету з нагоди заснування. Художнє оформлення Г. Нарбута. Київ. 1918 р.

Українізація освіти була одним із провідних напрямів внутрішньої політики уряду Української Держави П. Скоропадського. Закон «Про обов’язкове навчання української мови і літератури, а також історії та географії України по всіх середніх школах» від 1 серпня 1918 р. закріплював обов’язкове викладання української мови не тільки в усіх типах шкіл, а й в учительських семінаріях, інститутах, духовних семінаріях. За цим законом передбачалося ввести у шкільні навчальні плани викладання української мови не менш як 3 години на тиждень у перших п’яти класах і не менш як 2 години — в решті. Також було введено штатну посаду вчителя української мови й літератури. Восени 1918 р. в Україні налічувалося близько півтори сотні українських гімназій, зокрема сільських. Кілька рішень стосувалося впровадження української мови у програму вищої школи. Зокрема, у Київському, Харківському й Одеському університетах було створено українознавчі кафедри - української мови, літератури, історії, права. Виняткове значення мало відкриття українських університетів: Київського, що постав на основі створеного урядом Центральної Ради народного університету, та Кам’янець-Подільського.

1 січня 1919 р. Директорія УНР затвердила ухвалений Радою народних міністрів закон про державну мову в УНР. Українська мова ставала обов’язковою для вжитку в армії, флоті, всіх урядових, загальногромадських і публічно-правових установах.

Практичні результати запровадження української мови як державної та їх широка суспільна підтримка змусили більшовиків, що спочатку відкидали ідею державності української мови, підтримати її. Адже це був найефективніший спосіб утвердити свою владу на українських теренах. Тож заходи з українізації, започатковані Центральною Радою, Гетьманатом та Директорією УНР, набули директивного підтвердження більшовицькою владою.

• 1. Чому українізувати середню та вищу школу було набагато складніше, ніж початкову? • 2. Чому заходи з утвердження української мови як державної мали якнайширшу суспільну підтримку? • 3. З яких причин більшовицький уряд був змушений підтримати українізацію, започатковану українськими урядами?

Оберіть один із документів і проаналізуйте його за поданими запитаннями. Напишіть на основі опрацьованих джерел есе на тему «Чому мовне питання в Україні було надзвичайно гострим».

«...Нині все буде робитися для того, щоб просвітити народ, щоб довести дітей його до такої високої науки, яка потрібна для людського щастя. Школа [в Україні] віднині буде не тільки вільна у думках і правдива. Вона буде рідна... Досі забороняли в школах розказувати про наше рідне життя, про історію народу, бо боялись, що просвічений народ захоче вернути свої права, відібрані в нього колись. Досі не пускали в школу рідної мови, бо хотіли знищити наш народ, не давали розвиватися його духові. Тепер школа має бути рідна - у ній діти навчатимуться і чужому, і своєму, знатимуть про своїх батьків та дідів, що працювали для нашого щастя. Нині ця наука буде викладатися рідною мовою - для нас, українців, - українською. Рідною мовою повинно йти навчання уже з цього року... Нехай же народ віддає дітей своїх до рідної української школи, а ми зі свого боку будем допомагати справі рідної освіти і порадою, і людьми, і книжками». (З матеріалів Секретарства освітніх справ Генерального секретаріату України. 13 жовтня 1917 р.)

• 1. Що зумовило появу цього документа ? 2. Про що в ньому йдеться ? 3. У чому полягала важливість схвалених рішень для Центральної Ради?

«Законом 7 червня 1918 року Рада Міністрів ухвалила асигнування Міністерству освіти 2 мільйонів карбованців на видання шкільних підручників. На кошти з цього фонду в 1918 р. було видано: 950 000 примірників "Граматки" для 1-го року навчання С. Черкасенка і Воронця, 600 000 примірників "Читанки" С. Чепіги і 350 000 "Задачника" С. Чепіги; 300 000 прим. "Читанки" С. Черкасенка для 2-го року навчання... Всього було видано 1 620 000 примірників шкільних книжок для народних шкіл і 345 000 примірників книжок для середніх шкіл. Узагалі за сприятливого ставлення уряду українська видавнича справа в 1918 році (за 8 місяців Гетьманського уряду) зробила величезний поступ. Було засновано цілий ряд великих видавництв, які випускали українські видання в нечуваному доти числі примірників; весь край вкрився сіттю українських книгарень; по всіх залізничних кіосках зникла абсолютно російська книжка і преса, уступивши місце українській; кожне міністерство почало видавати свій орган українською мовою. На початку червня відбулося об'єднання кількох більших видавництв в один "Український Видавничий Союз"». (Д. Дорошенко)

• 1. Які факти свідчать про практичну спрямованість заходів Гетьманату з утвердження української мови як державної? 2. Як мовна політика в освітянській галузі сприяла розвиткові книговидання?

«Директор однієї з українських гімназій у Києві отримав такого листа: "До пана Директора. Посилаю вам на українську школу зі своєї схованки 2 крб сріблом, 1 крб рос. паперовий, 100 шагів марками, 1 корону і 2 копійки мідних, і прошу дуже доконче найняти помешкання під школу, бо мені дуже хочеться вступити зараз до української гімназії. Я ще пришлю, як назбираю поміж товаришами"». (Лепта від малечі // Народна справа. 31 серпня 1918 р.)

• 1. Що спонукало українського школяра написати такого листа? 2. Що спонукало газетярів надрукувати цього листа? 3. Чи могли, на ваш погляд, з явитися публікації з протилежною думкою? Чому?

2. Комуністична ідеологізація культури

Більшовики намагалися використати надзвичайний потяг до культури у власних інтересах. Пов’язуючи ідеологію й культуру, партія В. Леніна обирала найпродуктивніший шлях до зміцнення своєї диктатури.

Ідеологізація культури почалася зі створення в лютому 1919 р. Наркомату агітації і пропаганди в українському радянському / совєтському уряді. З кінця того самого року функції управління агітацією та пропагандою перейшли до комітетів КП(б)У Політичні агітація та пропаганда відтоді стали функціональними обов’язками парткомів усіх рівнів.

В Україні почалася швидка розбудова мережі культурно-освітніх закладів, метою яких були популяризація, поширення й нав’язування комуністичних ідей. Створювалися палаци культури, народні університети, селянські будинки, клуби, хати-читальні. Відбувалися мітинги, лекції, диспути, концерти тощо. Водночас зі створенням нових культурно-освітніх закладів тривав активний процес більшовизації «Просвіт», заснованих українською інтелігенцією в попередні роки, починаючи з дореволюційних.

Усі «буржуазні» газети були закриті. Натомість влада подбала про регулярний випуск власних періодичних видань, які активно поширювали комуністичну ідеологію. Газети і журнали видавалися російською і українською мовами.

При ВУЦВК було засноване Всеукраїнське державне видавництво, яке випускало матеріали для пропагандистів і агітаційну літературу для широких мас. Попри брак паперу і поліграфічних потужностей сумарна кількість віддрукованої у 1920 р. пропагандистської продукції (періодичних видань, прокламацій, плакатів, брошур тощо) перевищила 18,5 млн примірників.

Більшовики надавали великого значення монументальній пропаганді, у якій революційні ідеї пов'язували з національною традицією. Зокрема, повсюдно в Україні зводилися пам’ятники К. Марксу і Т. Шевченку.

У січні 1919 р. в Наркоматі освіти УСРР було створено Всеукраїнський кінокомітет. Він узяв під суворий контроль виготовлення й прокат фільмів, кіноапаратуру, запаси імпортної плівки. У кіновиробництві надавали перевагу хронікальним журналам і агітаційним стрічкам.

У попередні періоди важливим елементом духовної культури народу була релігія. Комуністична партія поставила собі за мету підпорядкувати або й зовсім винищити церкву. Вона прагнула виховати нове покоління цілковито атеїстичним. Тож із суспільного життя було вилучено духовну музику, чимало шедеврів світової літератури, релігійну філософію, неперевершені досягнення живопису на релігійну тематику тощо.

ЗАУВАЖТЕ

До кінця 1920 р. в Україні діяло близько 15 тис. культурно-освітніх установ різного типу. Серед них було 1300 клубів, 5000 хат-читалень, близько 4000 «Просвіт». У всіх великих містах працювали палаци культури.

Пам’ятник у сквері на бульварі ім. Т Шевченка в Ромнах на Сумщині — перший в історії повнофігурний пам’ятник Кобзарю, відкритий у 1918 р. Нині цей пам’ятник є візитівкою міста. Його автор — відомий український скульптор Іван Кавалерідзе.

Пам’ятник зроблено з бронзи (скульптура) та бетону (п’єдестал). Поет зображений сидячи — у глибокій задумі на вершині брили, яка є імпровізованим п’єдесталом. На брилі викарбувані рядки з поезії Шевченка «Марку Вовчку. На пам’ять» (1859): «...I оживу, і думу вольную на волю із домовини воззову».

• Поміркуйте, який вплив справляє ідеологізація на культуру: гальмує її поступ чи, навпаки, надає імпульсу для розвитку. Відповідь обґрунтуйте.

Працівники агітпотяга роздають літературу. Київ. 1920 р.

3. Особливості освітньої політики більшовиків

РКП(б) - КП(б)У величезного значення надавала ліквідації неписьменності (лікнепу). Одним із основних завдань, яке поставили перед собою більшовики, було навчити кожного читати газети, листівки й відозви. Наркомат освіти отримав право залучати до навчання неписьменних на засадах трудової повинності всіх грамотних громадян, звільнених від воєнної мобілізації. З весни 1920 р. в Україні розгорнулася кампанія з організації шкіл та гуртків лікнепу.

У червні 1920 р. Наркомос УСРР видав постанову «Про запровадження в життя єдиної трудової школи». Шкільні заклади різних типів, зокрема приватні гімназії та ліцеї, перетворювалися на стандартизовані державні установи із семирічним навчанням. Єдина трудова школа поділялася на два ступені — перший (чотири класи) і другий (три класи). Після закінчення семирічки діти могли навчатися в професійно-технічних школах і технікумах. У Росії технікум був підготовчою школою для інститутів, а в Україні інститут і технікум визнавалися як рівноправні форми вищої школи (вишу) з тією різницею, що технікум випускав вузьких спеціалістів-інструкторів, а інститут — висококваліфікованих спеціалістів-практиків.

1920 р. університети ліквідували, поділивши їх на кілька самостійних навчальних закладів. Серед них переважали інститути народної освіти, які готували педагогічні кадри для єдиної трудової школи.

Вихідці з робітників мали пільги під час вступу до вищої школи, а отже, відбувалося масове оробітничення (як тоді казали - пролетаризація) вишів. Утім, оскільки освітній рівень переважної більшості робітників був надзвичайно низький, при вишах створювалися робітничі факультети (робітфаки). Вони працювали за програмою єдиної трудової школи з тих предметів, які відповідали профілю вишу. Робітфаківців забезпечували гуртожитками й виплачували їм державні стипендії.

ЗАУВАЖТЕ

У 1920/21 навчальному році в республіці працювало 22 тис. шкіл з 2 млн 250 тис. учнів. Майже в половині навчання здійснювалося українською мовою.

У 1920 р. в Україні відкрилося 20 інститутів, 48 технікумів і близько сотні курсів педагогічного профілю. Наприкінці 1920 р. працювало 38 інститутів, у яких навчалося 57 тис. студентів. За цей рік вищу освіту з різних спеціальностей здобуло 3 тис. осіб.

4. Створення Української академії наук

Ліквідація університетів обмежила можливості провадження наукових досліджень у вищій школі. Розвиток науки зосередився в Українській академії наук. Ще навесні 1917 р. Центральна Рада розпочала роботу з її створення. У листопаді 1918 р. наказом гетьмана були призначені перші 12 академіків. Президентом Академії наук став Володимир Вернадський, ученим секретарем — Агатангел Кримський. УАН була поділена на три відділи. Перший відділ очолювали Д. Багалій, С. Єфремов, А. Кримський. Об’єктом його досліджень було духовне життя й культура українського народу. У другому відділі УАН зосереджувалися установи фізико-математичного та природничого профілю. Третій відділ УАН мав соціально-економічний напрям досліджень. У 1919 р. розпочав діяльність Демографічний інститут під керівництвом Михайла Птухи — перша у світі науково-дослідна установа з демографії.

ІСТОРИЧНА ПОСТАТЬ

Володимир Вернадський

(1863-1945)

Один із засновників УАН та її перший президент (1918-1921), почесний член багатьох іноземних академій і наукових товариств. Ідеї В. Вернадського про роль живої речовини в житті земної кори стали фундаментом створеної ним науки — біогеохімії. Засновник вітчизняної школи геохіміків, основоположник учення про біосферу та ноосферу.

Особливо продуктивно у 1919-1920 рр. працював перший відділ УАН. У його історичному підвідділі вивчали проблеми всесвітньої та вітчизняної історії, географії, етнографії й філософії, у філологічному - всесвітнє і українське письменство, арабо-іранську філологію, тюркологію і загальне мовознавство. Плідно працювали комісії зі складання словника живої української мови, видання пам’яток новітнього письменства, археографічна комісія.

Наприкінці 1920 р. УАН налічувала понад 200 штатних співробітників. Без оплати в її установах працювало понад 500 фахівців.

5. Розвиток образотворчого мистецтва

Помітний поштовх для розвитку образотворчого мистецтва дала Українська державна академія мистецтв. Вона була створена Центральною Радою в грудні 1917 р.

Фундатори Української державної академії мистецтв. Сидять (зліва направо): Абрам Маневич, Олександр Мурашко, Федір Кричевський, Михайло Грушевський, Іван Стешенко, Микола Бурачек. Стоять: Георгій Нарбут, Василь Кричевський, Михайло Бойчук. Листопад 1917 р.

Українська державна академія мистецтв - перша українська вища мистецька школа. Ректорами Академії упродовж 1917-1920 рр. були Василь та Федір Кричевські, Георгій Нарбут, Михайло Бойчук. Факультетами керували: М. Бойчук (фрески і мозаїки), М. Бурачек (пейзаж), В. Кричевський (народне мистецтво, орнамент, архітектура, композиція), Ф. Кричевський (портрет, скульптура, побутово-історичне малярство), А. Маневич (пейзаж), О. Мурашко (жанровий живопис), М. Жук (портрет), Г. Нарбут (графіка).

Г. Нарбут

М. Бойчук

Більшу частину життя Г. Нарбут (1886-1920) провів у Санкт-Петербурзі. Він захоплювався українськими старовинними гравюрами й геральдикою. Його знахідки мали велике наукове значення й неабияк вплинули на всю його творчість. У березні 1917 р. художник, тоді уже всесвітньо відомий графік, переїхав до Києва. Нарбут був одним із фундаторів нової графічної школи в Україні. На замовлення урядів УНР і Української Держави виконав художнє оформлення різноманітних державних паперів: банкнот, поштових марок, обкладинок до ратифікаційних актів, грамот з нагоди урочистих подій. Він є автором українського державного герба й печатки, багатьох ескізів військової форми. Раптово помер у травні 1920 р. за короткочасної окупації Києва польськими військами.

Роботи Г. Нарбута: 1 — Сторінка «Української абетки»; 2 — Герб Української Держави. 1918 р.; 3 — Державні кредитові білети УНР. 500 та 100 гривень. 1918 р.; 4 — Ілюстрація до поеми «Енеїда» І. Котляревського. 1919 р.

Не менший вплив на українське образотворче мистецтво справила творчість М. Бойчука (1882-1937). Народився в Галичині, закінчив Академію мистецтв у Кракові. Бойчукізм у монументальному малярстві визнано окремим стилем. Художник творчо поєднував традиції народного орнаменту, мозаїки та фрески давньокиївської доби, українського портрета XVІІ і XVIІІ ст., візантійського іконопису.

6. Міжетнічні відносини в Україні 1917-1921 рр. Міграція населення

Доба визвольних змагань - це період початку становлення української політичної нації. Її створення було неможливе без урахування інтересів представників усіх етнічних та релігійних груп, що жили в Україні. Проте в умовах глобальних соціальних зсувів, якими супроводжувалися визвольні змагання, міжетнічні конфлікти були неминучі.

СЛОВНИК

Міжетнічний конфлікт — конфлікт через порушення прав якої-небудь нації або етнічної групи, порушення рівноправності в міжнаціональних відносинах.

Від доби УНР українські уряди приділяли значну увагу правам національних менших. III та IV Універсали затверджували їхні права та свободи, а також право національно-персональної автономії.

Найчисленніша національна меншина в Україні — росіяни — вирізнялися також особливим статусом, адже упродовж кількох попередніх століть Російська імперія підтримувала ідею про «великий російський народ», де «малороси» - її невід’ємна частина. Імперська свідомість росіян як панівної нації не узгоджувалася зі статусом національної меншини в Україні. Тому росіяни не були зацікавлені у створенні національно-персональної автономії. Водночас Київ у революційний час став центром для російських національних рухів. Якщо політика УНР щодо росіян була стриманою, то вже Директорія зробила кроки до рішучої дерусифікації. Зокрема, були ухвалені рішення щодо обов’язкового використання української мови у навчальних закладах та урядових установах.

Сіонізм був важливим складником національних рухів в Україні упродовж 1917-1921 рр. Це рух європейських євреїв з кінця XIX ст. за створення єврейської держави. Найчисленніші в Україні серед національних меншин, євреї були найбільше обмежені в правах через політику попередніх Російської та Австро-Угорської імперій. Наприкінці 1917 — на початку 1918 рр. Україною прокотилася хвиля єврейських погромів, проти яких уряди не вживали активних заходів. Це спричинило загострення стосунків між українцями та євреями, однак не переросло в конфлікт. Проголошення незалежності України IV Універсалом віталося єврейськими громадами.

Безсилля української влади і недостатність урядових заходів у боротьбі з погромами сприяли усвідомленню євреями необхідності озброєної самооборони. На конференції Союзу євреїв-воїнів у Києві 10-13 жовтня 1917 р. було ухвалено вимогу про організацію єврейської самооборони. С. Петлюра висловив принципову згоду, але Рада і Генеральний секретаріат у військових справах утримались від конкретних дій.

ІСТОРИЧНА ПОСТАТЬ

Володимир (Зеєв) Жаботинський

(1880-1940)

Єврейський письменник і публіцист, ідеолог та один із лідерів сіоністського руху. На початку Першої світової війни виїхав до Західної Європи як кореспондент газети «Російські відомості» та пропагував утворення єврейських підрозділів в арміях Антанти. Пізніше служив офіцером єврейського легіону в складі британської армії. 1920 р. поселився в Єрусалимі й брав активну участь в організації єврейських загонів самооборони. У 1921 р. уклав угоду з представником українського уряду М. Славинським про організацію при Армії УНР єврейської жандармерії для оборони єврейського населення від погромів. Після приходу до влади в Німеччині нацистів висунув гасло масової евакуації євреїв Європи до Палестини. Під час Другої світової війни виїхав до США, де розпочав переговори про створення єврейської армії для спільної із західними країнами боротьби проти нацизму. Автор численних праць про сіонізм, художніх творів. Закликав єврейство рахуватися з вимогами та національними потребами українців, доводив національну окремішність українців у полеміці з росіянами.

З погіршенням соціально-політичної ситуації на початку 1919 р. численні єврейські погроми сталися у Бердичеві, Житомирі, Овручі та багатьох інших містах України. Уряд різко засудив ці інциденти. Найважливішим кроком став Закон від 27 травня 1919 р. про утворення Особливої слідчої комісії, метою якої було розслідування випадків погромів і антисемітської агітації, виявлення винних і притягнення їх до кримінальної відповідальності. Директорія та її уряди прагнули захистити єврейське населення, вели рішучу боротьбу з цим жахливим явищем. Проте в умовах анархії погроми тривали. За «білого терору» 1919 р. боротьба з єврейством тільки посилилась. Загалом, упродовж 1917-1920 рр. їх жертвами стали бл. 200 тис. осіб.

Перша світова війна, революція та наступні визвольні змагання 1917-1921 рр. спричинили масову міграцію населення. Найважливішими були військова, політична та трудова міграції. Емігрантами стали колишні військові, урядовці й чиновники адміністрації УНР та ЗУHP з різних прошарків українського суспільства. На території Чехословаччини були інтерновані вояки Української Галицької армії, а в Польщі та Румунії - військові частини Армії Української Народної Республіки. Зросла трудова еміграція до Канади, США. Аргентини, Парагваю, Уругваю, Перу, Франції, Німеччини, Бельгії та Латвії.

ПЕРЕВІРТЕ, ЧОГО НАВЧИЛИСЯ

1. Установіть хронологічну послідовність подій: • затвердження Директорією закону про державну мову в УНР • початок кампанії з ліквідації неписьменності • заснування Української академії наук.

2. Складіть речення, використавши поняття та терміни: лікнеп, єдина трудова школа, оробітничення вищої школи, робітничі факультети, монументальна пропаганда, міжетнічний конфлікт.

3. Схарактеризуйте одним реченням історичних діячів залежно від їхньої ролі в подіях культурного життя: П. Скоропадський, В. Вернадський, А. Кримський, Г. Нарбут, М. Бойчук, В. Жаботинський.

4. Знайдіть інформацію про видатних жінок, що зробили непересічний внесок у розвиток української культури доби Української революції та боротьби за незалежність і підготуйте невеличке есе про їхню роль у подіях культурного життя.

5. Стисло сформулюйте, у чому полягало значення новостворених установ для культурного поступу України: Українська академія наук, Українська державна академія мистецтв, Наркомат агітації і пропаганди, Всеукраїнське державне видавництво, Всеукраїнський кінокомітет.

6. За яких урядів в Україні відбувалися наведені події, явища, процеси?

• Створення Української академії наук; • боротьба з неписьменністю; • вихід друком кількох мільйонів українських підручників; • відкриття державних українських університетів у Києві та Кам'янці-Подільську; • відкриття робітфаків; • упровадження курсу української мови в учительських семінаріях; • заснування вишів з українською мовою викладання; • створення Українського театру драми та опери; • ліквідація університетів; • націоналізація кінематографу, театрів, бібліотек, музеїв тощо й контроль за ними з боку відповідних державних установ; • план монументальної пропаганди; • реорганізація всіх типів шкіл на єдину трудову семирічну школу, розроблення плану українізації школи; • відкриття 150 українських гімназій; • діяльність агітпоїздів, агітмайданчиків, агітпароплавів тощо; • створення Української академії мистецтв.