Історія України у визначеннях, таблицях і схемах 10—11 клас. Марченко

ТЕМА 7. Західноукраїнські землі в 1921—1939 рр.

Статус Східної Галичини та українських північно-західних земель у складі Польщі
Українські землі у складі Польщі	Східна Галичина, Західна Волинь, Західне Полісся, Холмщина, Підляшшя, Посяння, Лемківщина


Особливості становища	• Утворення польською владою на території Східної Галичини трьох воєводств: Львівського, Тернопільського та Станіславського. • Невизначений міжнародно-правовий статус Східної Галичини протягом певного часу: 1919 р. — дозвіл Паризької мирної конференції на тимчасову окупацію Польщею Східної Галичини. • 1923 р. — визнання Радою послів великих держав Східної Галичини частиною Польщі


Особливості становища	• Приєднання до Польської держави згідно з Ризьким договором 1921 р. Західної Волині, Західного Полісся, Холмщини і Підляшшя. • Утворення на землях Західної Волині і Західного Полісся Волинського і Подільського воєводств; включення Холмщини і Підляшшя до складу Люблінського воєводства. • Слабкі контакти населення регіону з українцями Східної Галичини; збереження польськими чиновниками штучної перепони між Волинню та Східною Галичиною — так званого «сокольського кордону», який відповідав колишньому державному кордону між Австро-Угорщиною та Росією


Економічне становище українських земель у складі Польщі
Промисловість	• Перетворення українських земель на аграрно-сировинні придатки, ринки збуту, джерела сировини та дешевої робочої сили. • Поділ країни на дві території — Польщу «А» (корінні польські землі) та Польщу «Б» (окраїнні — переважно українські й білоруські землі); сприяння розвитку промисловості Польщі «А», при свідомому гальмуванні промислового будівництва в Польщі «Б» (обмежена видача дозволу на відкриття промислових підприємств; високі залізничні тарифи, встановлені урядом тощо). • Основа промисловості — сировинні галузі: нафтоозокеритна і лісова. • Переробка сільськогосподарської та мінеральної сировини. • Належність більшості підприємств польському або іноземному капіталу
Сільське господарство	• Домінування великого приватного, державного і церковного землеволодіння — близько 43,9 % загальної площі. • Аграрне перенаселення й безземелля. Нерегламентований робочий день сільськогосподарських робітників. • Поширення системи натуральної оплати праці. • Поширення системи відробітків за випас худоби, за зимові позички. • Розгортання масового селянського руху. • 1919 р. — схвалення польським сеймом «Основ земельної реформи», які започаткували аграрну реформу в Польщі, згідно з якою лише незначна частина поміщицьких земель підлягала конфіскації та розподілу між селянами. • Припинення поступок на користь селян за умов спаду селянського руху. • Виділення значної кількості землі до колонізаційного фонду Східної Галичини, який наділяв землею осадників
Кооперація	• Формування на західноукраїнських землях розгалуженої мережі кооперативів, яка включала: кредитні спілки, об’єднані в асоціацію «Центробанк», сільські споживчі й торговельні спілки, молочні кооперативи тощо. • Зростання кількості українських кооперативів у Східній Галичині, які об’єднували до 700 тис. осіб. • Штучне стримування польською владою розвитку української кооперації шляхом надання пільг польським кооперативам
Становище населення	• Гостра проблема безробіття. • Відсутність соціальних гарантій (ігнорування закону про 8-годинний робочий день, низька оплата і тяжкі умови праці, збільшення кількості нещасних випадків та каліцтв на підприємствах, широке використання жіночої та дитячої праці тощо)
Культура	1924 р. — затвердження «пресового закону», відповідно до якого основним типом ніколи ставала двомовна, так звана утраквістична школа, згідно з яким вивчення польської мови стало обов’язковим, польською мовою викладалися історія і географія. Розбудова мережі приватних українських шкіл із метою призупинення полонізації освіти. Діяльність Наукового товариства ім. Т. Шевченка (НТШ) Значна політизація літературного процесу: • прихильники націоналістичного напрямку, які згуртувалися навколо журналу «Вісник», редагованого Д. Донцовим (У. Самчук, О. Бабій, Є. Маланюк, О. Ольжич, О. Теліга); • група «пролетарських» письменників, що орієнтувалися на Радянський Союз, об’єдналися в літературно-мистецьку групу «Гроно» і видавали у Львові журнал «Вікна» (В. Бобинський, О. Гаврилюк, Я. Галан, П. Козланюк, Я. Кондра та інші); • письменники ліберального напрямку (П. Карманський, Ю. Шкрумеляк, О. Турянський, І. Вільде, Б. Лепкий, В. Стефаник, У. Кравченко, М. Черемшина). Збагачення західноукраїнської літератури міжвоєнного періоду новими іменами: поети — Р. Купчинський, О. Бабій, Ю. Шкрумеляк, М. Матіїв-Мельник, Б. Кравців, С. Гординський та інші; прозаїки — У. Самчук (роман «Волинь» та ін.), трилогія Р. Купчинського «Заметіль», присвячена історії галицького стрілецтва, історичні та інші повісті Б. Лепкого тощо. Внесок у розвиток українського образотворчого мистецтва художників і скульпторів — І. Труиіа, А. Монастирського, О. Кульчицької, О. Новаківського, И. Куриласа, Л. Левицького

Політична ситуація. «Пацифікація»
Визначення поняття	Пацифікація (від латин. — умиротворення, замирення, заспокоєння) — урядова політика, спрямована на заспокоєння (пацифізм, що впроваджується насильницькими методами) злокалізованих етносів (національних меншин) етнічних та національних меншин, спрямована на часткове або повне придушення культурних, економічних та політичних інтересів та прав
Здійснення	Вересень—жовтень 1930 р. — пацифікація у Східній Галичині — репресивна акція, здійснена польською владою за наказом Ю. Пілсудського, із застосуванням поліції та армії проти українського цивільного населення Галичини. Проведення пацифікації у відповідь на «саботажну акцію» ОУН. Пацифікації супроводжувались масовими арештами, побиттям людей, закриттям і руйнуванням українських установ в Галичині
Результат	Подальша значна радикалізація українського руху опору на західноукраїнських землях проти польського панування
Українські політичні партії
Українське національно - демократичне об’єднання (УНДО). 1925 р. Д. Левицький, С. Баран, В. Мудрий			• Соборність і незалежність України. • Демократичний розвиток. • Захист інтересів українського населення у варшавському сеймі й сенаті. • Культурно-просвітницька діяльність. • Друга половина 1930-х рр. — зближення УНДО з правлячими колами Польщі; спроба українсько-польського діалогу. • Укладення між польським урядом і УНДО угоди під назвою «нормалізація», суть якої полягала у відмові УНДО від антиурядової боротьби, а польський уряд мав припинити переслідування українських демократичних організацій. • Відмова Польщі від примусової національної асиміляції. • Дозвіл на викладання української мови в гімназіях і школах. • Припинення переслідування православного духовенства. • Зростання інвестицій в українські землі; надання грошових позик українським банкам і кооперативам. • Збільшення українського представництва в українському сеймі
Комуністична партія Західної України (КПЗУ). 1919 р. А. Бараль (Савка), М. Заячківський (Косар), Й. Крілик (Васильків)			• Намагання поєднати національні інтереси з комуністичними ідеями. • Об’єднання всіх українських земель в єдину соціалістичну державу — УСРР. • Діяльність партії в підпіллі. • У 1927 р. — підтримка більшістю ЦК КПЗУ так званого «національного ухилу» О. Шумського в КП(б)У; у відповідь тодішній генеральний секретар ЦК КП(б)У Л. Каганович звинуватив керівництво КПЗУ в зраді; відбувся розкол партії — більшість («шумськісти») і меншість (прихильники Л. Кагановича); існування до кінця 1928 р. двох комуністичних партій: КПЗУ-більшість (під проводом О. Крілика (Васильківа) — «васильківці») і КПЗУ-меншість, яка користувалася підтримкою Москви. • Відкритий виступ КПЗУ-більшості проти політики Й. Сталіна і Л. Кагановича в національному питанні, домагалися наповнення радянської української державності реальним змістом. • 1928 р. — виключення КПЗУ-більшості з Комінтерну. • Кінець 1928 р. — оголошення КПЗУ про саморозпуск; її лідери заявили про визнання своїх «помилок» і виїхали до УСРР (незабаром усі вони стали жертвами сталінських репресій)
Розгортання українського націоналістичного руху
Українська військова організація (УВО). 1920 р. Є. Коновалець		• Створення української самостійної соборної держави шляхом загальнонаціонального повстання українського народу. • 1920—1921 рр. — організаційне оформлення: реєстрація всіх бажаючих, оформлення їх в організовані групи. • Методи боротьби: бойкот, саботаж, експропріації майна, індивідуальний терор. • Широка діяльність із бойовими виступами (саботажна акція восени 1922 р. у відповідь на утиски польською владою прав українського населення; 1921 р. — невдалий замах на керівника Польщі Ю. Пілсудського; 1922 р. — убивство українського письменника-лояліста С. Твердохліба; 1924 р. — невдалий замах на президента С. Войцеховського тощо). • Опікування політичним вихованням українців (видання власного органу «Сурма», фінансування видання «Червона Калина», відновлення й підтримка «Літературно-наукового вісника» тощо
Організація українських націоналістів (ОУН). 1929 р. Є. Коновалець, С. Бандера, А. Мельник		• Ідеологія — інтегральний (дієвий, чинний) націоналізм Д. Донцова. • Поєднання приватної, націоналізованої та кооперативної форм власності. • Засудження всіх легальних українських партій Галичини як колабораціоністських. • Діяльність під контролем ОУН студентських, молодіжних, освітніх та інших громадських організацій; видання газет, журналів, брошур тощо. • Методи боротьби: демонстрації, студентські страйки, бойкоти, терористичні акти, експропріації, саботаж. • 1934 р. — арешт польською поліцією кількох провідних діячів ОУН, у тому числі С. Бандери

Українські землі у складі Румуни
Назва земель	Північна Буковина, Ізмаїльський, Аккерманський, Хотинський повіти Бессарабії, українське населення румунського повіту Мармарош
Економічне і соціальне становище українського населення	• Перетворення Північної Буковини та українських земель Бессарабії на джерело дешевої сировини й робочої сили. • Розвиток сировинних галузей: лісова та деревообробна промисловість Буковини, рибне господарство Південної Бессарабії. • Панування в промисловості дрібного кустарного виробництва з ручною й напівручною працею; розвиток дрібної промисловості: обробка шкур, варіння мила, виробництво тканини і сукна, олії тощо. • Погіршення економічного становища в умовах світової економічної кризи 1929—1933 рр. Масове безробіття.






Економічне і соціальне становище українського населення	• 1919 р. — початок аграрної реформи, яка не враховувала інтереси українського селянства, яке наділялося мізерними наділами. • Зниження попиту на сільськогосподарську продукцію в умовах економічної кризи 1929—1933 рр., що стало однією з причин скорочення посівних площ, зменшення поголів’я худоби тощо. • Проведення класичної колоніальної політики, спрямованої на зміцнення контролю над українськими територіями. • Переселення румунських колоністів на землі Північної Буковини. • Адміністративна уніфікація загарбаних земель, поширення на них румунського законодавства. • Ліквідація самоврядування громад
Економічне і соціальне становище українського населення	• Розгортання політики румунізації: оголошення румунської мови державною; заборона української мови в державних і муніципальних органах; зміна назв міст і сіл, імен та прізвищ на румунські; закриття українських шкіл, гімназій; ліквідація української кафедри в Чернівецькому університеті; закриття українських культурно-освітніх товариств. • 1924 р. — антирумунське Татарбунарське повстання
Діяльність українських політичних партій і рухів	• Заборона діяльності політичних партій в умовах дії стану облоги з 1918 по 1928 рр. • Нелегальна діяльність із 1918 р. Комуністичної партії Буковини, лідерами якої були С. Канюк, В. Гаврилюк (діяльність, злиття з Комуністичною партією Румунії в 1926 р.). • 1928—1938 рр. — період відносно ліберального правління, що характеризувався активізацією політичної діяльності. • 1927 р. — створення Української національної партії (УНП) на чолі з В. Залозецьким, діяльність якої схилялася до компромісів із владою та передбачала виключно легальні методи боротьби. • 1929 р. — розгортання на Буковині легальної діяльності прокомуністичної організації «Визволення», яка, як і інші організації подібного спрямування, не користувалася масовою підтримкою з боку населення; програма цієї організації передбачала: одержавлення економіки; аграрні перетворення; приєднання до Радянської України. • Середина 1930-х рр. — виділення з УНП радикального крила під керівництвом О. Зибачинського, І. Григоровича та Д. Квітковського, яке розгорнуло нелегальну діяльність конспіративних груп за зразком оунівських; вплив цієї радикальної національної групи на молодіжні та спортивні товариства. • 1938 р. — установлення військової диктатури в Румунії, заборона діяльності всіх політичних партій

Становище Закарпаття у складі Чехо-Словаччини. Економічне, соціальне та культурне життя

• Невиконання керівництвом ЧСР своєї обіцянки надати Закарпаттю автономний статус.

• Проведення щодо українських земель політики, яка передбачала поєднання елементів колоніалізму з економічною підтримкою краю.

• Намагання чеської влади вирішити проблеми в аграрному секторі шляхом передачі селянам окремих земель угорських поміщиків.

• Розгортання урядом програми будівництва сучасних доріг та мостів; електрифікація краю.

• Влада ЧСР вкладала в розвиток краю більше коштів, аніж вилучалося з нього.

• Розширення мережі українських шкіл, гімназій. Діяльність «Просвіт».

• Створення українських театральних осередків, хорів тощо

Карпатська Україна. «Карпатська Січ». А. Волошин
30 вересня 1938 р.	Мюнхенська змова, яка поклала початок розчленуванню Чехо-Словаччини
23 жовтня 1938 р.	Надання автономії Підкарпатській Русі. Голова автономного уряду — А. Волошин
2 листопада 1938 р.	Віденський арбітраж, за рішенням якого частина території Закарпаття (Ужгород, Мукачеве та кілька українських сіл) передавалася Угорщині
10 листопада 1938 р.	Угорські війська зайняли відступлені області; український уряд переїхав до Хуста
Листопад 1938 р.	Створення націоналістами «Карпатської Січі» — військової організації, головою якої був С. Росоха
Січень 1939 р.	Заснування з ініціативи А. Волошина політичної організації закарпатського населення — Українського національного об’єднання (УНО), яке стояло на платформі створення суверенної держави
13 лютого 1939 р.	Вибори до парламенту — Сойму Карпатської України, які завершилися перемогою прихильників суверенітету Закарпаття
14 березня 1939 р.	Початок окупації Закарпаття румунськими військами
15 березня 1939 р.	Проголошення незалежності Карпатської України. Обрання президентом Карпатської України А. Волошина. Перетворення Карпатської Січі на національну армію Карпатської України (начальник штабу — полковник М. Колодзінський). Збройний опір Карпатської Січі угорській армії; відступ бійців Карпатської Січі до Румунії та Словаччини; видача їх румунами угорцям
Кінець березня 1939 р.	Остаточна окупація території Закарпаття угорськими військами

Зміст