Перший український король. 7 клас. Гісем

Боротьба з монголами

Монгольські кінні лучники. Мініатюра зі Зводу літописів Рашид ад-Діна

Дружинник Данила Галицького. Художник А. Теленик

1. «Господи! Що се є, доки ж нам між собою сваритися й наводити один на одного татар!»

Монгольська навала й неминучість зіткнення з нею у відкритому бою першочерговим ставило питання реформи війська. Воєнна потреба робила необхідним збільшення війська кількісно й професійно. Не маючи змоги збільшити кінноту, яка б кількісно дорівнювала монгольській, Данило вирішив створити професійну важкоозброену піхоту, стійку проти атак монгольської кінноти. Також воїни Данила все більше почали набувати рис важкоозброєних європейських рицарів. Здійснюючи перетворення, Данило покладався на власний бойовий досвід та запозичив усе краще, що на той час було у воєнному мистецтві як на Сході, так і на Заході.

У першу чергу Данило створив підрозділи із селян та міщан («простих людей»), а також із дрібної та безземельної знаті — оружники та стрільці, які отримували за службу плату грошима або товарами. Оружниками в той час називали важкоозброених воїнів зі списами, мечами (або сокирами) і великими щитами. Вони були головною ударною силою як у кінному, так і пішому порядку. Стрільцями називали легкоозброєну піхоту з луками, самострілами, арбалетами (рожанцями) й легкими списами.

Ядром війська, як і раніше, залишалася постійна княжа дружина. Проте її озброєння докорінно змінилося. Данило першим почав використовувати личину (маска) і шкіряні кояри (накидка, попона) для захисту коней, запозичивши їх у монголів. Шкіряні кояри захищали круп коня, а личина — його голову. Завдяки такому «бронюванню» можна було активно застосовувати тактику європейських рицарів — удар списом. Проте руські воїни не забували й про меч, часто його замінювали на легку шаблю. Особливістю руських важкоозброених воїнів було те, що вони активно використовували в бою лук, у той час як європейські рицарі ставилися до нього з презирством.

ДОКУМЕНТИ ТА ДЖЕРЕЛА

Галицький важкоозброєний вершник

Арбалетник

«Літопис Руський» про військо Данила Романовича (1251 р.)

«Вої позсідали з коней і пішці з обозу озброїлися: щити їх були, як та зоря, шоломи блищали на сонці, держали в руках копії, як багато трости, а стрільці йшли з обох боків і тримали в руках рожанці свої й понакладали на них стріли на ворога».

Руська піхота з армії короля Данила. Сучасна реконструкція

Легкий (ліворуч) та важкий (праворуч) вершник-русин з армії короля Данила

Важливим елементом реформи стало збалансування родів військ та забезпечення їх постійною як професійною, так і психологічною підготовкою. Для піхоти було важливим вистояти під першим ударом кінноти і вміти постійно маневрувати в злагодженому строю, щоб не бути нерухомою мішенню для обстрілу монгольських лучників. Підготовка й озброєння цих підрозділів забезпечувалися прибутками із соляних копалень, а також із податків із громад вірмен, караїмів та німців, яких запрошували до міст Галицько-Волинської держави.

ПОМІРКУЙТЕ

Що давало можливість Данилу Романовичу утримувати численне й добре озброєне військо?

Крім того, щоб збільшити кількість війська і забезпечити постійну оборону кордонів, Данило дарував половцям хана Тегака землі на Берестейщині для захисту Північної Волині від нападів ятвягів та литовців. Кочовики заснували там 40 поселень і зберігали свою ідентичність до початку XVI ст.

Похід монголів також засвідчив, що важливим елементом у протистоянні нападам ординців є фортеці. Навіть невеликі, але правильно розміщені фортеці з невеликим гарнізоном можуть стати для ворога серйозною перепоною, а також нейтралізують ефект несподіваності нападу. Тому одним із першочергових заходів Данила стало укріплення старих міст, заснування нових, а також будівництво мережі прикордонних фортець. Під час будівництва почали активно використовувати камінь.

Крім організації війська, Данило активно готувався до протистояння з монголами, здійснюючи широку дипломатичну діяльність.

Вигляд Хотинської фортеці з боку її найдавнішої частини (Північна вежа), закладеної за Данила Романовича

Наскельна фортеця Тустань у Карпатах. Реконструкція М. Рожка

Фортеця Тустань у Карпатах. Сучасний вигляд

Суперництво ханів в імперії монголів створило передумови для об’єднання сил руських князів у боротьбі проти завойовників. Реальну силу мали галицько-волинський князь Данило Романович та володимиро-суздальський князь Андрій Ярославич. Князі мали ярлики на правління. Союз князів, як і було заведено в Середні віки, закріпили шлюбом Андрія Ярославича та дочки Данила Романовича.

Однак про плани князів розповів монголам брат Андрія Олександр Ярославич (який у російській історії отримав прізвисько Невський). У 1252 р. він поїхав у ставку Батия (саме в цей час Батий домігся обрання на великоханський престол свого висуванця і тим самим значно посилив свої позиції) зі скаргою на брата Андрія, що нібито той відібрав у нього владу великого князя й затримує виплату данини Золотій Орді. Зрештою Олександр Невський буквально випросив у Батиева сина Сартака ординську рать, щоб із її допомогою усунути брата з великокнязівського столу.

Князь Андрій Ярославич

Князь Олександр Ярославич (Невський)

Андрій, дізнавшись про поїздку брата до Золотої Орди й про насування монгольського війська, за свідченням літописця, вигукнув у гніві: «Господи! Що се є, доки ж нам між собою сваритися й наводити один на одного татар!».

На Володимиро-Суздальську землю рушили ординські війська під командуванням царевича Неврюя. В історію це вторгнення увійшло під назвою «Рать Неврюева».

У Першому Софійському літописі розповідається, що князь Андрій вирушив зі своїми полками назустріч Неврюю, і на річці Клязьмі сталася «сеча велика». Данило, який був занадто далеко, не встиг надіслати допомогу своєму союзнику князеві Андрію. Володимирську, суздальську і тверську дружини було розбито в битві на річці Клязьмі, князь Андрій втік у Новгород, а далі — у Швецію. За масштабами розорення Володимиро-Суздальської землі ненабагато поступалося Батиєвому походу. Олександр Невський удруге повернув собі Володимиро-Суздальське велике княжіння. Заради влади він сплюндрував власні землі...

У цей самий час почався натиск монголів і на володіння Данила та Василька. На початку 50-х рр. XIII ст. знову посилилися сепаратистські настрої в Пониззі. Місцевий воєвода Мілей за підтримки монголів прагнув вийти з-під контролю Данила. Монголи направили туди свого баскака, вірогідно, не тільки для управління територією, але й для координації дій.

Замок Стовп’є. Реконструкція І. та Л. Качор

Монгольські воїни. Мініатюра із «Сувою про монгольську навалу». XIII ст.

Данило надіслав у Пониззя сина Лева, який захопив Мілея та монгольського баскака. Мілей, перебуваючи в Данила, заявив про своє підкорення князеві, і був відпущений до Бакоти, проте невдовзі передав Бакоту монголам. Імовірно, ішлося про підкорення Пониззя монгольському воєначальнику. У той самий час (1253 р.) Куремса здійснив невдалу спробу захопити Кременець, а його поплічник князь Ізяслав (на думку М. Ф. Котляра, Ізяслав Володимирович) — завоювати Галич. Однак син Данила Роман розбив союзника Куремси й узяв його в полон.

Після перемоги Данило зрозумів, що головне зіткнення з кочовиками ще попереду.

Про зростання напруженості на кордоні південно-західних земель Русі-України з монголами стало відомо і в папській резиденції в Ліоні.

Отже, зусиллями руських князів шанс звільнитися від монгольського панування було втрачено.