Зарубіжна література. Хрестоматія. Рівень стандарту. Профільний рівень. 11 клас. Столій

Література постмодернізму

Особливості постмодернізму

Постмодернізм — один із головних напрямів у світовій літературі та культурі останньої третини XX століття. Його поява визначила новий етап розвитку релігійної, філософської та естетичної думки. Постмодернізм — феномен не тільки естетики та літератури, це скоріше особливий тип мислення, в основі якого лежить принцип плюралізму, що виключає будь-яке обмеження. У культурі постмодернізму замість колишньої ієрархії цінностей і канонів спостерігається абсолютна відносність і множинність смислів, прийомів, стилів, оцінок.

Постмодернізм зародився на ґрунті неприйняття стандартизації, монотонності й однотипності офіційної культури наприкінці 1950-х років. Це був протест проти сумної однаковості обивательської свідомості.

Постмодернізм не можна назвати художньою системою, яка має власні маніфести й естетичні програми. Це явище різнорідне та інтернаціональне. До нього належать письменники, різні за своїми світоглядними і естетичними установками: у США — Курт Воннегут, Дональд Бартелмі, у Великій Британії — Джон Фаулз, Пітер Акройд, у Німеччині — Патрік Зюскінд, Ґюнтер Ґрасс, у Франції — Мішель Уельбек, у Сербії — Милорад Павич, в Аргентині — Хуліо Кортасар і Хорхе Луїс Борхес. Рівень присутності постмодерністської стилістики у цих та інших письменників неоднаковий; нерідко у своїх творах вони не виходять за межі традиційного сюжету, системи образів та інших літературних канонів, і в таких випадках правомірно говорити лише про наявність елементів, характерних для постмодернізму.

Постмодернізм як особлива форма художнього бачення світу виявляється у літературних творах на змістовному та формальному рівнях. Незважаючи на невизначеність естетичної системи постмодернізму, дослідники виокремили низку характерних ознак напряму на цих двох рівнях.

1. Особливою є роль автора, наявність у нього маски або двійника. Автор творить текст нібито на очах у читача, зміщує і розсовує за своєю примхою час і простір, грає з текстом і читачем, відмовляється від монопольного права на істину. Наприклад, Х. Л. Борхес у мініатюрі «Борхес і я» розщеплює свою особистість на того, хто живе, і того, хто пише, стверджуючи, що ці «я» не вороги, не одна особа, але й не різні особи.

2. Інтертекстуальність — своєрідний діалог між текстами різних культур, літератур і творів.

3. Використання цитат. Цитата у творах постмодерністів перестає грати роль додаткової інформації, коли автор робить посилання на її джерело. Вона органічно входить у текст і стає його невід’ємною частиною.

4. Використання прийому колажу (або мозаїки, пастішу) — комбінація готових стильових кодів або цитат.

5. Ускладнення мови за рахунок порушення норм морфології та синтаксису, введення химерних метафор, «низької», ненормативної лексики, вульгаризмів або, навпаки, високоінтелектуальної мови наукових областей. У постмодернізмі нерідко весь твір нагадує одну велику розгорнуту метафору або заплутаний ребус.

Провідною ознакою напряму стало руйнування кордонів, змішання стилів, мов і культурних кодів.

Елітарна й масова культура

Мистецтво здавна розподіляється на елітарне й масове. Елітарне призначене для досвідчених знавців, воно зосереджено пізнає світ. Масове мистецтво призначене для розважання пересічного, рядового читача, слухача, глядача, орієнтовано на популярні взірці, використовує готові схеми побудування сюжету, усталені мовні формули та кліше. У середньовіччі, наприклад, роль масової літератури для повсякденного читання відігравали житія святих. Із появою засобів масової комунікації (кіно, телебачення, радіо) масове мистецтво набуло неабиякого поширення. А розквіт масової літератури, що припав на добу постмодернізму, обумовлений комерціалізацією літературного життя, професіоналізацією праці письменника, змінами в галузі книговидання. Завдяки новітнім технологіям значно було здешевлено процес друку, розвинулася мережа книжкових крамниць, видавці налагодили випуск видань кишенькового формату. Зрештою, з’явилася система рейтингу — з’ясування популярності книг. Ті, що продавалися найкраще, потрапляли в переліки бестселерів. Це зробило книгу предметом культурного побуту, доступною розвагою.

Отже, масова література (або паралітература) — це популярні твори, зорієнтовані на читачів із невибагливим літературним смаком. Твори масової літератури регламентовано з точки зору сюжету, дійових осіб, мови, манери оповіді і навіть обсягу. Найпоширеніші жанри масової літератури — детектив, історичний роман, бойовик, трилер, любовний (жіночий) роман, фантастика й фентезі.