Зарубіжна література. Хрестоматія. Рівень стандарту. Профільний рівень. 11 клас. Столій
Розділ VI. Людина та пошуки сенсу існування в прозі другої половини XX ст.
Проза другої половини XX ст.
Умови розвитку літератури другої половини XX століття
Традиційно історики літератури другою половиною XX століття називають період від закінчення Другої світової війни (1945 рік) до початку 1990-х, коли політична ситуація у світі суттєво змінилася: розпалися країни колишнього соцтабору та завершилася Холодна війна — глобальна конфронтація між СРСР та США.
Після 1945 року стало очевидно, що буржуазне суспільство, попри похмурі прогнози мислителів К. Маркса та Ф. Ніцше, життєздатне. У ньому розпочалася глибока внутрішня перебудова: виникла сучасна система радикальної демократії, оформилося суспільство споживання, активізувався процес глобалізації світової економіки. Масштабних змін зазнало й духовне життя людства: поширилася масова культура. Розважальні книги, фільми, поп-музика заволоділи думками людей, потіснивши «високе» мистецтво і літературу.
Загальна характеристика провідних тенденцій у прозі
Літературний розвиток у XX столітті прискорився. Одиницею виміру літературного процесу став відрізок часу завдовжки не в століття, як це було раніше, а в десятиліття. У довоєнний період одне за одним виникли акмеїзм, футуризм, імажинізм, соцреалізм, дадаїзм тощо. Після Другої світової війни продовжували з’являтися нові напрями, стильові течії, школи. Найпомітнішою серед течій був екзистенціалізм, що сформувався під впливом однойменного філософського напряму.
Представники екзистенціалізму Ж.-П. Сартр, А. Камю (Франція), В. Ґолдінг (Велика Британія), Е. Гемінґвей (в окремих творах) аналізували у своїх прозових творах поведінку людини в кризових ситуаціях, коли відповідальність особистості за власні дії проявляється найяскравіше. Наприклад, герої Альбера Камю зображені в момент граничного напруження: у повісті «Сторонній» головний герой безпричинно вбиває людину, в романі «Чума» в сучасному місті зненацька починається епідемія чуми. Одна з провідних тем екзистенціалізму — втрата сенсу життя, вичерпаність духовних цінностей, криза світогляду. Так, головний герой роману Жан-Поля Сартра «Нудота» Антуан Рокантен перестає сприймати навколишній світ як нормальний, усе здається йому огидним. Кризова ситуація, часто вигадана чи надумана, оголює людську природу, і не завжди ця природа виявляється привабливою. У романі Вільяма Ґолдінґа «Володар мух» у результаті авіакатастрофи на безлюдному острові опиняється багато дітей. Між ними виникають гострі й жорстокі конфлікти, що закінчуються вбивством.
Ще одне помітне явище в прозі другої половини XX ст. — новий роман (або антироман). Цим поняттям називають художню практику французьких письменників 1950-1970-х рр.: Алена Роб-Ґрійє, Наталі Саррот, Мішеля Бютора, Клода Сімона. Ці письменники проголосили модерністську техніку вичерпаною й зробили спробу віднайти нові прийоми оповіді, позбавленої сюжету і героїв у традиційному розумінні. Новий роман культивував несвідоме і, відповідно, активно використовував прийом потоку свідомості — імітацію безпосередньої передачі хаотичного процесу внутрішнього мовлення людини.
Серед впливових течій періоду слід згадати й магічний реалізм. Він зародився в Європі у 1920-х рр., але пережив розквіт у повоєнній латиноамериканській літературі. Його представники X. Кортасар (Аргентина), Ґ. Ґарсіа Маркес (Колумбія), Ж. Амаду (Бразилія) та інші уводили магічні елементи в реалістичну картину світу, збагатили свою поетику народними, фольклорними та міфопоетичними ознаками, одухотворили побутову конкретність стихією фантастики та інтелектуальної гри, використовували гротеск, парадокс, гумор, абсурд.
Попри всю зовнішню хаотичність та різноманіття течій, єдиною рушійною силою літературного процесу другої половини XX ст. була конкурентна боротьба між традицією і експериментом. Вона по-своєму відбилася в національних літературах, у художніх шуканнях видатних майстрів слова.
