Українська література. Підручник для осіб з особливими освітніми потребами (F70). 8 клас. Кравець

Цей підручник можна завантажити у PDF форматі на сайті тут.

Леонід Глібов

(1827—1893)

Леонід Іванович Глібов — поет, видатний байкар, народився 5 березня 1827 року в селі Веселий Поділ Хорольського повіту на Полтавщині. Батько його, Іван Назарович, служив управителем у місцевих багатих панів Родзянків, тому дав синові добру освіту — Леонід закінчив Полтавську гімназію та Ніжинський ліцей вищих наук.

Основна частина життя Леоніда Івановича пов’язана з містом Чернігів, де письменник прожив більш як 30 років. Як талановитого поета, педагога, високоосвічену і демократичну людину його дуже шанувала учнівська молодь міста. Тут він викладав історію і географію у чоловічій гімназії, організував недільні школи для простого люду, заснував тижневик «Чернігівський листок». В останні роки життя Леонід Іванович завідував земською друкарнею, започаткував творчі «четверги», на яких збиралася інтелігенція, сприяв розвитку місцевого театру.

Леонід Глібов почав писати вірші ще в 14 років. У 20 років вийшла перша книга його поезій. Книжку було написано російською мовою, називалася вона «Стихотворения».

Леонід Іванович Глібов був прогресивною людиною свого часу, порушував проблеми національної освіти, хотів змін у суспільстві. У своїх байках гостро висміював суспільні вади, викривав зажерливість, жорстокість, підступництво, прислужництво. Леонід Іванович ніколи не втрачав почуття гумору, постійно писав для дітей, бо на них покладав великі надії на щасливе майбутнє.

Помер Леонід Глібов 10 листопада 1893 року в Чернігові, де його й поховали.

  • 1. Яку освіту здобув Леонід Глібов?
  • 2. Які предмети викладав Леонід Глібов у чоловічій гімназії?
  • 3. Що викривав байкар у своїх байках?

Щука

На Щуку хтось бомагу в суд подав,

що буцім би вона такеє виробляла,

що у ставку ніхто життя не мав:

того заїла в смерть, другого обідрала.

Піймали Щуку молодці

та в шаплиці*

гуртом до суду притаскали,

хоча чуби й мокренькі стали.

На той раз суддями були

якіїсь два Осли,

одна нікчемна Шкапа

та два стареньких Цапа, —

усе народ, як бачите, такий

добрячий та плохий.

За стряпчого* як завсігди годиться,

була приставлена Лисиця...

А чутка у гаю була така,

що ніби Щука та частенько,

як тільки зробиться темненько,

Лисиці й шле — то щупачка*,

то сотеньку карасиків живеньких

або линів гарненьких...

Чи справді так було, чи, може, хто збрехав

(хто ворогів не мав!), —

а все-таки катюзі,

як кажуть, буде по заслузі.

Зійшлися судді, стали розбирать:

коли, і як воно, і що їй присудити?

Як не мудруй, а правди ніде діти.

Кінців не можна поховать...

Не довго думали — рішили —

і Щуку на вербі повісити звеліли.

— Дозвольте і мені, панове, річ держать, —

тут обізвалася Лисиця. —

Розбійницю таку не так судить годиться:

щоб більше жаху їй завдать

і щоб усяк боявся так робити, —

у річці вражу Щуку утопити!

— Розумна річ! — всі зачали гукать.

Послухали Лисичку

і Щуку кинули — у річку.

  • 1. Читай байку, дотримуючись інтонації.
  • 2. Кого зобразив Леонід Глібов у образах Щуки, Лисиці, суддів?
  • 3. Покарали Щуку чи ні? Доведи свою думку.
  • 4. Яку роль відіграє гумор у житті українців?

Муха й Бджола

(Скорочено)

Весною Муха-ледащиця

майнула у садок

на ряст, на квіти подивиться,

почуть Зозулин голосок.

От примостилась на красолі*

та й думає про те,

що як то гарно жить на волі,

коли усе цвіте.

Побачила Бджолу близенько:

— Добридень! — каже їй. —

Оддиш хоч трохи, моя ненько,

сідай отут мерщій.

— Та ніколи мені сидіти, —

одвітує Бджола, —

вже час до пасіки летіти:

далеко від села.

— Яка погана, — Муха каже, —

на світі доленька твоя:

раненько встане, пізно ляже...

мені б отак — змарніла б я,

за тиждень би головоньку схилила.

Моє життя, голубко мила, —

талан як слід:

чи де бенкет, чи де обід

або весіллячко, родини, —

такої гарної години

ніколи не втеряю я:

і їм, і ласую доволі, —

не те що клопоти у полі

і праця бідная твоя! —

На річ таку Бджола сказала:

— Нехай воно і так;

та тільки он що я чувала,

що Муху зневажає всяк,

що де ти не поткнешся

або до страви доторкнешся, —

тебе ганяють скрізь:

непрохана не лізь.

— Стару новинку, — каже Муха, —

десь довелось тобі почуть!..

Велике діло — проженуть!

Не можна в двері — я в кватирку

або пролізу в іншу дірку —

і зась усім!

  • 1. Читай байку, дотримуючись інтонації.
  • 2. Кого зобразив байкар у образах Мухи й Бджоли?
  • 3. Пригадай прислів’я про працьовитих і лінивих людей. Чи є серед твоїх знайомих подібні за поведінкою до Мухи й Бджоли?
  • 4. Кого засуджує байкар у творі?
  • 5. Чого навчає нас ця байка?
  • 6. Прочитайте в класі байку в особах.

Жаба й Віл

(Скорочено)

Раз Жаба вилізла на берег подивиться

та й трошечки на сонечку погріться.

Побачила Вола

та й каже подрузі тихенько

(вигадлива була!):

— Який здоровий, моя ненько!

Ну що, сестрице, як надмусь,

то й я така зроблюсь?

От будуть жаби дивуваться!

— І де вже, сестро, нам рівняться... —

казать їй друга почала;

а та не слуха... дметься... дметься...

— Що, сестро, як тобі здається,

побільшала хоч трохи я?

— Та ні, голубонько моя!

— Ну, а теперечки? Дивися!

— Та годі, сестро, схаменися! —

Не слуха Жаба, дметься гірш,

все думає, що стане більш.

Та й що, дурна, собі зробила?

З натуги луснула — та й одубіла!

  • 1. Читай байку уважно, правильно вимовляй кожне слово.
  • 2. Кого зобразив байкар у образі Жаби?
  • 3. Якої помилки припустилася Жаба?
  • 4. Чому для успішного життя людина має бути самокритичною?
  • 5. Що викривав і засуджував Леонід Глібов у байках?

ДЛЯ ПОЗАКЛАСНОГО ЧИТАННЯ

Цуцик

Раз на вікні, у панському будинку,

патлатий Цуцик спочивав;

то ляже на бочок, то догори на спинку,

або на лапки морду клав.

Якраз проти вікна, звичайно під парканом,

дворовий пес Бровко лежав

і думав: «Бач, яким він паном,

ледачий Цуцик, став».

— Здоров був, Цуцику! Знічев’я спочиваєш? —

прийшовши під вікно, Бровко озвавсь.

— Се ти, Бровко?.. Чого-бо так гукаєш? —

промовив той. — Аж я злякавсь...

Ну, як же ти там поживаєш?

— Нащо питать! Либонь, не знаєш

собачого життя мого? —

сказав Бровко. — Далеко до твого...

Живу собі, бо треба жити;

двір стережу і день, і ніч,

всього доводиться терпіти,

не так, як ти, панич;

та ще к тому і їжа препогана,

хлиснеш помий, коли дадуть,

а як не в лад загавкаєш на пана,

то ще й під боки натовчуть.

— Жаль! — каже Цуцик. — Що ж робити!

Буває всяк, —

обуха батогом не перебити;

а от мені — хоч і довіку б так...

Живу у горницях*, на килимах качаюсь,

жартуючи на сміх;

частенько з панночками граюсь

і лащуся до них;

і м’яко спать мені, і ласо можна їсти,

і бігаю не в бур’янах,

сухенькі лапки, хвостик чистий,

не так, як твій, у реп’яхах...

— Ет, реп’яхами дорікаєш! —

сказав Бровко. — А пам’ятаєш,

як у пекарні був щеням?

Чи так жилося там?

Замурзаний під лавкою тинявся... —

Веселий Цуцик засміявся

і каже: — То колись було,

та загуло...

Дивись тепер, а не рівняй малого! —

і він спесиво* глянув на Бровка.

— Як бачу, ти не робиш там нічого, —

сказав Бровко, — за що ж се честь така?

— Дурний Бровко! Не розумієш, —

звиняй, що так кажу, —

я те роблю, чого ти не зумієш:

на задніх лапках я по-вченому служу.

«Щоб ти сказивсь!» — Бровко собі шепоче,

а вимовити не посмів,

бо Цуцик дуже запанів:

скубне й Бровка, коли захоче.

  • 1. Уважно читай байку.
  • 2. Кого засуджує Леонід Глібов у цій байці?
  • 3. У класі прочитайте байку в особах. Дотримуйтеся інтонації.