Трудове навчання (технічні види праці). 8 клас. Терещук

Цей підручник можна завантажити у PDF форматі на сайті тут.

Розділ 6. Дизайн предметного середовища

§ 16. З історії дизайну

Що таке дизайн

Простір, у якому ми живемо, наповнений предметами різноманітного призначення. Усі вони утворюють предметне середовище. Людина цілеспрямовано формує предметний простір залежно від своєї мети, бажань та уявлень, а одним з основних засобів такої цілеспрямованої трансформації в сучасну епоху є дизайн.

Дизайн (від англ. design - проектувати, креслити, задумувати, а також проект, план, рисунок) - діяльність із проектування естетичних властивостей промислових виробів, а також результат такої діяльності (наприклад, дизайн інтер’єру, дизайн меблів). Інакше кажучи, дизайн - це процес проектування речей, що відповідають потребам людей.

У загальнішому розумінні дизайн включає веб-дизайн, ландшафтний дизайн, графічний дизайн та багато інших його видів.

Дизайнер - фахівець, що поєднує професійні функції художника та інженера. Створюючи речі, він має знати побут, етнографію, демографічну ситуацію, психологію, фізіологію, медицину, ергономіку, технологію виготовлення речі, властивості матеріалів, можливі інженерні та конструкторські рішення. Крім того, він має випереджати свій час - відчувати і пропонувати споживачам такі речі, яких вони потребуватимуть у майбутньому.

Як зароджувався сучасний дизайн

Серед істориків дизайну немає єдиної думки щодо моменту, від якого слід відлічувати початок дизайнерської діяльності. Чимало фахівців вважають, що історія дизайну сягає сивої давнини, коли первісні люди намагалися поєднати у своїх знаряддях функціональність, зручність у користуванні та довершену форму. Добре знайомі нам меблі зародилися щонайменше у Стародавньому Єгипті - саме звідти походять такі речі повсякденного вжитку, як стіл, стілець, ліжко. У Давньому Римі існувала доволі розвинена реміснича галузь з виготовлення торговельного обладнання, зокрема шаф-вітрин, у яких шевці могли виставляти на продаж і водночас зберігати свою продукцію. Справжніми митцями були майстри-ремісники Середньовіччя і Відродження. І, безперечно, усі народні майстри різних часів у своїй роботі тією чи іншою мірою застосовували прийоми і стратегії дизайну, прагнучи надати своїм виробам якнайкращих корисних властивостей та привабливого вигляду. Отже, дизайн у найширшому значенні - це осмислення і проектування всіх предметів, які створює людина.

Разом з тим історія сучасного дизайну нерозривно пов’язана з індустріальною епохою, добою масового виробництва. До того часу предмети виготовляли ремісники, тобто і задум, і виконання належали одному автору. Поява промислових процесів і поділ праці зумовили розділення дизайну і виробництва. Крім того, застосування у промисловості машин уперше дало змогу отримувати велику кількість дешевих промислових виробів, яким можна було надавати найрізноманітніших форм. І виріб у багатьох випадках перестав потребувати додаткового оздоблення - бо його форма поєднала у собі і зручність, і красу.

Настінний годинник, дизайн Петера Беренса, 1909

Хоч як це дивно, але біля витоків дизайну стояли люди, які з недовірою ставилися до промислового виробництва. Представники британського руху мистецтв і ремесел хотіли надати нових сил традиційним ремеслам - щоб з’явилися не лише корисні, а й красиві високоякісні вироби, на противагу бездушним і неестетичним, на їхню думку, продуктам масового виробництва. Один із засновників руху, Вільям Морріс, був переконаним соціалістом, і він вважав, що ручна праця принесе моральний порятунок і робітникам, і споживачам. Водночас рух наголошував на таких якостях, як простота, корисність, правильність форм, що прямо вплинуло пізніше на засновників модернізму.

Визначальною для дизайну кінця XIX - початку XX ст. була діяльність німецьких інженерів і митців. Промисловий союз «Веркбунд» об’єднав художників, архітекторів, промисловців і комерсантів. Його основними завданнями були:

реорганізація ремісничого виробництва;
створення ідеальних зразків для індустріального виробництва;
боротьба з прикрашанням і орнаментацією;
зовнішня привабливість (форма, матеріали) і комфортність (зручність і безпечність в експлуатації).

Натхненник «Веркбунду» Герман Мутезіус проголосив необхідність використання у створенні форм промислових виробів принципу естетичного функціоналізму, відповідно до якого зовнішня форма предмета визначається його функціями, будовою і технологіями.

Ще одна важлива віха в історії дизайну - діяльність німецького дизайнера Петера Беренса у компанії AEG (яка і сьогодні є одним з провідних світових виробників електричного обладнання), що займалася виробництвом електроламп, електроприладів, електромоторів і т. д. і постачала свої вироби по всьому світу. Обійнявши посаду художнього директора компанії,

Промисловий виріб чи твір мистецтва? Сучасний масовий годинник Dugena Dessau («Дугена Дессау»), Годинник втілює принципи функціональності та мінімалізму Петера Беренса і школи дизайну «Баухауз»

Вироби викладачів і учнів школи «Баухауз»

П. Беренс підпорядкував створення форми всієї продукції фірми розробленому ним новому для того часу принципу творення стилю. Дизайнер відмовився від використання у виробах будь-яких зовнішніх прикрас, декору. Форми предметів будувалися на основі геометричних елементів - кубів, циліндрів, шестигранників. Цей вибір пояснювався тим, що такі форми найбільшою мірою відображали нові естетичні ідеали машинного століття і узгоджувалися з новими, промисловими технологіями виробництва. Вироби AEG, масово розходячись по всьому світу, сприяли поширенню в різних країнах нової промислової естетики. Стиль роботи П. Беренса, якого по праву називають серед піонерів світового дизайну, знайшов багато послідовників і в Німеччині, і поза її межами.

Наступний важливий етап в історії дизайну XX ст. теж пов’язаний з Німеччиною. У 1919 році було створено художньо-промислову школу, яка отримала назву «Баухауз» (що в перекладі з німецької буквально означає «Будівельний дім»). Створення «Баухаузу» стало визначною подією для розвитку дизайну не тільки тому, що це був навчальний заклад абсолютно нового типу, який мав на меті підготовку художників для промисловості. А ще й тому, що у стінах «Баухаузу» розробляли концепції предметного формотворення, які багато в чому лягли в основу сучасного дизайнерського проектування. Директором школи був її організатор, учень П. Беренса, видатний архітектор Вальтер

Гропіус. Серед викладачів - найвизначніші діячі культури початку століття, такі як архітектори Міс ван дер Рое, Ганнес Майєр, художники Василь Кандинський, Пауль Клеє, Піт Мондріан та ін. «Баухаус» став ідейним центром всього західного дизайну. Дизайнери - прихильники школи «Баухауз» вважали можливим за допомогою гармонійного предметного середовища створити і гармонійний в соціальному відношенні світ, виховати досконалу людину майбутнього.

Деякі провідні стилі і напрями дизайну ХХ-ХХІ ст.

На уроках історії, літератури, музики, образотворчого мистецтва ви вже зустрічалися з поняттям стиль. У мистецтвознавстві стиль - це художнє вираження сприйняття світу, властивого людям тієї чи іншої епохи. У ньому отримують своє втілення історична й національна своєрідність художньої культури. Вам відомі такі стилі, як класицизм, бароко та ін.

Стиль у дизайні - це усталена сукупність певних характерних елементів та ознак, що одночасно належать до корисних і естетично-декоративних властивостей предмета.

Елементи стилю вирізняють схожі предмети, роблять їх упізнаваними, слугують основою для їх групування і класифікації.

Модернізм - рух, який зародився в кінці XIX ст. у Великій Британії. Засновники модернізму вважали, що панівний на той час «високий вікторіанський стиль» породжений суспільством, зіпсованим жадібністю і розкладанням. Один із попередників модернізму Вільям Морріс стверджував, що предмети домашнього вжитку мають бути добре спроектованими і зробленими, дизайнер і виробник несе моральну відповідальність за якість виробу, а дизайн є інструментом для соціальних змін.

Модернізм включає, зокрема, такі напрями, як європейський функціоналізм 20-30-х років XX ст., конструктивізм і раціоналізм в 20-х роках в Росії, «Баухауз» в Німеччині.

Ар нуво - стиль, що виник у 80-х рр. XIX ст. Його представники внесли в дизайн природні хвилясті лінії, подовжені рослинні форми. Ще однією новацією було прагнення поєднати «красиве і корисне», як-от використання у будівництві металевих деталей, що слугували одночасно конструктивними і декоративними елементами. У Франції цей стиль називали модерн, у Німеччині - югендстиль. Багато дослідників розглядають ар нуво як перший справді міжнародний стиль. Однак на початку XX ст. він поступився авангардизму, чиї прості геометричні форми були краще пристосовані для машинного виробництва.

Шафа Еміля Галле, французького дизайнера по склу, кераміці і меблях

Лампа Луїса Тіффані, американського художника і дизайнера

Отель-Тассель - будинок, створений бельгійським архітектором Віктором Орта в Брюсселі 1893-1894 рр. Іноді його називають першим «справжнім» будинком у стилі модерн.

Столове начиння у стилі ар нуво

Конструктивізм - впливовий творчий напрям в архітектурі й дизайні у США і Європі першої половини XX ст. Характерними рисами конструктивізму є наголос на доцільності, що передбачає раціональні, суворі геометричні форми, очищені від декоративних елементів, мінімалізм. Простота форм конструктивізму повного мірою відповідає принципам індустріального масового виробництва, даючи змогу отримувати широкий спектр зовнішніх параметрів за рахунок комбінування обмеженої кількості первинних елементів-модулів. Конструктивізм передбачає не лише створення окремих речей чи споруд, а раціональне конструювання цілісного оточення людини. Одним з найбільш масштабних і радикальних проектів у дусі конструктивізму є архітектура типових житлових масивів СРСР 1960-1980-х рр. Тут архітектори й дизайнери планували не так окремі будинки, як цілісне середовище, вписуючи в життєвий простір раціонально розміщені магазини, центри послуг, кінотеатри, школи, дитсадки, парки, зупинки транспорту тощо. Разом з тим чимало зразків конструктивізму мають видатну самостійну естетичну цінність. Взірцем архітектурного конструктивізму початку XX ст. є, з-поміж інших, будівля Держпрому (1928) в Харкові.

Конструктивізм вплинув на формування естетичних теорій німецького «Баухауза» і західноєвропейських функціоналістів.

Будівля Держпрому у м. Харкові

Авангард (авангардизм) - революційний мистецький стиль початку XX ст., що характеризується експериментуванням у творчості, виходом за межі традиційної естетики, використанням оригінальних художніх засобів. Один з основних прийомів авангарду в мистецтві і дизайні - контраст. Наприклад, колір і форма повинні не гармонійно поєднуватися, а суперечити одне одному. Авангардний дизайн передбачає поєднання непоєднуваних предметів, форм, кольорів. Мистецький авангард виступив одним з ідейних джерел вільного використання простих форм та розриву з традиційними засобами декорування у промисловому, архітектурному, інтер’єрному дизайні XX XXI ст. Авангардизм у ширшому значенні стосується тих митців, зокрема й дизайнерів, чиї ідеї і творчі прийоми випереджають загальноприйняті.

Хай-тек - напрям у світовому дизайні й архітектурі 1970-х рр., пов’язаний із презентуванням через форму й конструкцію виробів і споруд досконалої якості обробки, передових промислових технологій, точності стикування деталей. В облаштуванні житлового середовища використовувалися вузли, конструкції і деталі, виготовлені для промисловості, торгівлі та транспорту (зокрема візки для покупок, переносні світильники, оцинковані полиці тощо). Вирізнявся великою кількістю металевих поверхонь з різною фактурою, переважанням білого, чорного і сірого кольорів, контрастним поєднанням чорного і білого.

Червоно-синій стілець Герріта Рітвельда, голландського дизайнера меблів і архітектора (1918). Для створення стільця він використав прямі дошки і рейки, так що тривимірний об’єкт візуально розкладався на прості геометричні форми і мінімальну палітру кольорів

Офіс компанії «Ллойд», Велика Британія, у стилі хай-тек

«Загальне захоплення хай-теком свідчить, зосібна, і про те, - стверджує Ральф Каплан у книжці «За допомогою дизайну», - що споживач розгадав таємницю, яку довго зберігали дизайнери: вироби, призначені для промислового використання, кращі, дешевші й часто естетичніші від тих, що продаються у звичайних магазинах. Незручне розташування кнопок на домашньому відеомагнітофоні залишиться лише незручністю, а незручне розташування органів управління токарного верстата стане катастрофою, яка призведе до зниження виробітку, браку і серйозних каліцтв».

Деконструктивізм - напрям в архітектурі і дизайні, що розвинувся в 1980 1990-ті рр. Попри різноманітність творчої манери, майстри деконструктивізму тісно пов’язані з мотивами конструктивізму, але вдаються до їх деякої деформації, що надає їхнім композиціям динамізму і гостроти. Як джерела автори деконструктивізму часто обирають різні періоди і представників російського авангарду.

Корпус Массачусетського технологічного університету. Архітектор і дизайнер Френк Гері

Настільна лампа. Архітектор і дизайнер Заха Хадід

Соковидавлювач у мінімалістичному стилі, автор Філій Старк

Мінімалізм - напрям дизайну 1980-1990-х років. Вироби у цьому стилі мали дуже просту та аскетичну форму. Принциповою була також відмова від використання кольору. Поверхню виробу робили матовою або металево-матовою. Мінімалізм зародився в Італії, але основним лідером цього напряму став француз Філіп Старк. «Я проти красивої речі, - говорив дизайнер, - я віддаю перевагу хорошій». Хороша річ - це річ, що має максимально просту форму і максимально виразний образ.

Біодизайн - напрям у дизайні, що передбачає оптимальне проектування біотехнологічних систем і елементів, у центрі яких має перебувати людина. Для біодизайну характерний відхід від прямих ліній і кутів, наслідування форм живої природи, відсутність симетрії. Яскраве вираження окремі елементи біодизайну отримали в інтер’єрному дизайні (меблі) та закруглених лініях дизайну сучасних автомобілів, що також сприяє їх більшій аеродинамічній ефективності.

Ф’южн (англ. fusion - сплав, злиття) - стиль у дизайні й архітектурі, що бере початок у 1980-х роках і передбачає «поєднання непоєднуваного», різних ідей із несумісних стилів, при цьому не втрачаючи цілісності й гармонійності. В оформленні приміщень цей стиль дизайну може поєднувати східні традиції із західною технологічністю, старовинні меблі із сучасними побутовими приладами тощо.

Етнодизайн як творче переосмислення національних традицій

Етнодизайн - використання в інтер’єрному, архітектурному, промисловому дизайні форм і колористики, характерних для народного мистецтва.

Як відзначають фахівці, справжнього, професійного залучення до сучасного дизайну історичної спадщини - матеріальної культури українців сьогодні не спостерігається. Може йтися лише про декорування виробів із використанням традиційних національних мотивів, використання досягнень декоративно-ужиткового мистецтва, а не етнодизайн як стиль. Тому плетений тин чи імітація солом’яного даху на крамничці серед сучасного міста здебільшого слугуватимуть прикладом не етнодизайну, а відсутності художнього смаку й елементарного розуміння і сьогодення, й історії, у першу чергу власного народу.

Як видно з огляду провідних стилів, дизайн на рівні ключових ідей і форм має переважно загальноцивілізаційний характер, що відбиває тенденції виробництва і технологій певної епохи. З огляду на це справжнім звертанням до українських національних традицій і їх творчим переосмисленням можна вважати, наприклад, український архітектурний модерн початку XX ст. «Українізація модерну і модернізація української традиції» - таким було гасло цього стилю, що зародився у середовищі харків’ян.

Харківська державна академія дизайну і мистецтв (1911–1913). Архітектор Костянтин Жуков

Харківська державна академія дизайну і мистецтв є одним із найстаріших художніх навчальних закладів України. 1768 року при Харківському колегіумі були відкриті додаткові класи, зокрема клас малювання. По суті, він став першою державною художньою школою, що почала працювати усього через 11 років після відкриття Санкт-Петербурзької академії мистецтв (1757).

Український архітектурний модерн був характерним і для інтер’єру: оздоблення стін, стель, сходів, кахлів, меблів, люстр, килимів.

Будинки в цьому стилі поширені по всій Україні (а також на Кубані, Росія), хоча тодішня Україна була розділена між двома імперіями - Російською та Австро-Угорською.

Стильові особливості українського архітектурного модерну:

взята за основу схема п’ятичастинної української хати; природні обтічні форми і в зовнішній архітектурі будівель, і у внутрішньому оздобленні;
вікна – шестикутні, великі прямокутні й у формі напівкола;
портали у формі напівкола, шатрові, наметові із заломленням дахи, башти, лоджеві фронтони, трицентрові арки, піддашки, кручені колонки;
кольорова майоліка, мансарди, орнамент – рослинний і геометричний, барокові мотиви.

Перший будинок у стилі українського архітектурного модерну - Полтавське земство (1904). Архітектор Василь Кричевський. Інтер’єр Сергія Васильківського та Миколи Самокиша

Бессарабський ринок у Києві (1908-1912) - зразок українського раціоналістичного модерну. Архітектор Генрик Гай

Це був перший критий ринок в Україні, який відповідав новим стандартам: оригінальна конструкція, новітнє технологічне обладнання зберігання продуктів, для подачі води, вентиляція, опалення. Металеві арки, скло, великі вітрини, висота залу (по центру 32 м) – усе це вражало і водночас демонструвало нові матеріали і технології. У цій споруді поєднувалися нові раціоналістичні форми з національними мотивами.

«Будинок з химерами» архітектора Владислава Городецького в Києві. Побудований у 1901-1903 рр„ він, з-поміж іншого, демонстрував переваги нових будівельних матеріалів (цемент і бетон) і технологій