Основи правознавства. Повторне видання. З поглибленим вивченням основ правознавства. 9 клас. Святокум

Додатки. Термінологічний словник

Адміністративне правопорушення (проступок) — протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, що посягає на державний або громадський порядок, власність, права і свободи громадян, встановлений порядок управління, за яку законодавством передбачена адміністративна відповідальність.

Адміністративне стягнення — правовий наслідок адміністративного правопорушення, міра відповідальності за скоєне. Воно застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, у дусі поваги до закону і права, а також запобігання вчиненню нових правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами.

Галузь права — сукупність правових норм, що становлять самостійну частину системи права та своїм особливим методом регулюють сферу суспільних відносин.

Громадянин — особа, яка належить до постійного населення певної держави, має нормативно закріплений статус, користується захистом держави як у межах її території, так і поза нею.

Громадянство — стійкий правовий зв'язок особи й держави, що виражається в їхніх взаємних правах і обов'язках.

Громадянське суспільство — сукупність соціальних відносин та інститутів, що розвиваються в демократичному суспільстві незалежно від держави, здатні впливати на неї та забезпечують умови для самореалізації особистості.

Деліктоздатність — здатність нести юридичну відповідальність за вчинені правопорушення.

Держава — особлива форма організації суспільства, яка передбачає створення спеціального апарату управління, покликаного керувати суспільними процесами на певній території шляхом надання своїм вимогам загальнообов'язкового характеру.

Державний лад — система основних політико-правових, економічних, соціальних відносин, які закріплюються державно-правовими нормами й визначають особливості організації держави та її відносин з іншими учасниками суспільних відносин (окремими громадянами, трудовими колективами, громадськими організаціями, політичними партіями тощо).

Джерела права — установлені державою або визнані нею офіційно документальні форми виявлення та закріплення норм права.

Дисциплінарна відповідальність — окрема форма юридичної відповідальності за порушення на підприємствах, в установах, організаціях правил внутрішнього трудового розпорядку, які затверджуються трудовими колективами за поданням власника або уповноваженого ним органу та виборного профспілкового органу на основі типових правил.

Дієздатність — здатність особи своїми діями набувати для себе прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе обов'язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання.

Договір — спільна дія осіб, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Законність — правовий режим точного виконання всіма суб'єктами права чинних законів, за якого забезпечуються права й виконуються обов'язки людиною, державою та громадянським суспільством.

Заповіт — особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті. Заповіт є різновидом одностороннього правочину.

Зміст правовідносин — права та обов'язки їх учасників, а також здійснювані ними дії, спрямовані на реалізацію цих прав і обов'язків.

Конституційна скарга — звернення до Конституційного Суду особи, яка вважає, що застосований в остаточному судовому рішенні в її справі закон України суперечить Конституції України. Конституційна скарга може бути подана в разі, якщо всі інші національні засоби юридичного захисту вичерпано.

Конституційний обов'язок — закріплені в Конституції України вимоги до осіб діяти певним, чітко визначеним конституційною нормою чином (або утримуватися від вчинення певних дій) для забезпечення інтересів інших людей і громадян, суспільства, держави; недотримання ж цих вимог тягне за собою юридичну відповідальність.

Конституція — Основний Закон держави, який закріплює державний і суспільний лад, особливості взаємовідносин особи й держави, організації та здійснення державної влади, визначає основні державно-правові інститути, порядок їхньої організації та компетенцію і таким чином установлює принципи регулювання суспільних відносин.

Матеріальна відповідальність — вид юридичної відповідальності, яка накладається у випадку, коли внаслідок дій працівника було завдано матеріальної шкоди підприємству, установі, організації.

Місцеве самоврядування — право територіальної громади — жителів села чи добровільного об'єднання в сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста — самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції та законів України.

Норма права — обов'язкове, формально визначене правило поведінки загального характеру, що встановлюється, змінюється та припиняється в установленому порядку, виконання якого забезпечується державою, її відповідними органами.

Об'єднана територіальна громада — це добровільне об'єднання суміжних територіальних громад сіл, селищ, міст, здійснене на засадах конституційності та законності; економічної ефективності; державної підтримки; повсюдності місцевого самоврядування; прозорості та відкритості; відповідальності.

Об'єкт правовідносин — матеріальні або нематеріальні блага, із приводу яких виникають правовідносини.

Органи державної влади — організаційно відокремлені елементи механізму держави, які наділені визначеним законодавством обсягом повноважень із метою виконання функцій держави.

Покарання — захід примусу, який застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого.

Права людини — соціальна спроможність людини вільно діяти, самостійно обирати вид і міру своєї поведінки з метою задоволення різних матеріальних і духовних потреб шляхом користування певними соціальними благами в межах, визначених законодавчими актами.

Право (в об'єктивному розумінні) — система загальнообов'язкових, формально визначених норм, встановлених і санкціонованих державою, які спрямовані на забезпечення існування суспільства на засадах справедливості та законності, передбачають відповідальність і покарання для тих, хто не дотримується встановлених правил поведінки.

Право (в суб'єктивному розумінні) — це право, що належить окремій особі — суб'єкту права — і є мірою її можливої поведінки. Це офіційно визнані можливості, які має в своєму розпорядженні фізична чи юридична особа.

Право власності — право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею незалежно від волі інших осіб. Право власності включає право володіння, користування та розпорядження майном.

Правова держава — тип держави, основними ознаками якої є верховенство права, поділ влади, високий рівень забезпеченості прав і свобод людини, юридична рівність громадянина й держави.

Правовідносини — врегульовані нормами права суспільні відносини, у ході яких їхні учасники реалізують свої суб'єктивні права та виконують юридичні обов'язки.

Правоздатність — визнана державою загальна можливість мати передбачені законом права та обов'язки, здатність бути їх носієм.

Правопорушення — суспільно шкідливе діяння (у формі дії або бездіяльності) дієздатної особи, що суперечить вимогам правових норм.

Правопорядок — заснована на праві та законності організація правового життя, що відображає фактичний стан суспільних відносин, урегульованих правом.

Правосвідомість — ідеї, уявлення, емоції і почуття, які виражають ставлення індивідів, групи, суспільства до чинного, колишнього та бажаного права, а також діяльності, пов'язаної з правом.

Правотворчість — форма владної діяльності держави, в окремих випадках — безпосередньо народу (наприклад шляхом проведення референдуму), спрямована на встановлення, зміну чи припинення норм права.

Правочин — дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Публічна служба — професійна, політично нейтральна діяльність осіб на адміністративних посадах в органах виконавчої влади та органах місцевого самоврядування.

Публічне адміністрування — діяльність державних органів та органів місцевого самоврядування, які на законних підставах набули владних повноважень для їх реалізації в публічних інтересах.

Робочий час — час, протягом якого працівник має виконувати свої трудові обов'язки згідно із чинним законодавством про працю, правилами внутрішнього трудового розпорядку й колективним, трудовим договорами.

Система законодавства — взаємопов'язана і взаємодіюча сукупність усіх нормативно-правових актів, що мають чинність на території певної держави.

Система права — єдність усіх чинних юридичних норм певної держави, що характеризується розподілом за галузями та інститутами права.

Сім'я — первинний та основний осередок суспільства. Сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.

Спадкування — перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Споживач — фізична особа, яка купує, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних із підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.

Суб'єкти правовідносин — учасники правовідносин, які мають суб'єктивні права та виконують юридичні обов'язки на основі юридичних норм.

Територіальний устрій — спосіб поділу держави на певні складові частини з метою найкращого управління суспільством.

Трудовий договір — угода між працівником, з одного боку, і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом, з іншого, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, дотримуватися внутрішнього трудового розпорядку. У свою чергу, власник підприємства, організації, установи або уповноважений ним орган зобов'язується виплачувати працівнику заробітну плату та забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи й передбачені законодавством про працю, колективним договором та угодою сторін.

Форма держави — порядок організації та функціонування державної влади в країні, який визначається формою правління, територіального устрою й державно-правового (політичного) режиму.

Форма політичного режиму — сукупність засобів, прийомів і способів реалізації державної влади, форма взаємодії державно-владних структур та населення.

Форма правління — організація верховної державної влади, яка передбачає порядок її утворення та діяльності, а також взаємозв'язок із населенням країни.

Цивільна дієздатність — здатність фізичної особи своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов'язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання.

Цивільна правоздатність — здатність особи мати цивільні права та нести цивільні обов'язки.

Час відпочинку — встановлений законодавством час, протягом якого працівники звільняються від виконання своїх трудових обов'язків і який вони можуть використовувати на власний розсуд.

Шлюб — сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану.

Юридична відповідальність — передбачені нормами права вид І міра державного примусу, що застосовуються до особи, яка визнана винною у вчиненні правопорушення.

Юридичний факт — конкретна життєва обставина, Із якою норма права пов'язує виникнення, зміну або припинення правовідносин.