Історія України. Рівень стандарту. 11 клас. Струкевич

§ 3. Економічна ситуація в УРСР і радянізація західноукраїнських областей

  • Чи можна нехтувати третям і добробутом цілих поколінь заради ідеологічних принципів?

1. Відбудова промисловості

За людськими та матеріальними втратами в Другій світовій війні УРСР посіла перше місце серед республік Радянського Союзу та країн Європи. Перед республікою постало завдання відбудови економіки. Провідні західні держави під час відбудови скористалися фінансовою допомогою, наданою урядом США за «планом Маршалла». Сталінське керівництво відмовилося від участі в цьому плані. Тому УРСР змушена була покладатися лише на внутрішні ресурси.

Історичний факт

Ідеологічні упередження радянського керівництва позбавили СРСР та УРСР не лише участі в «плані Маршалла». Так, до квітня 1948 р. Україна отримала від Адміністрації допомоги та відбудови при ООН (ЮНРРА) устаткування, техніку, продукти, товари широкого вжитку на 189,3 млн дол. У перші повоєнні роки радянській Україні допомагала й діаспора зі США та Канади. Лише для дітей-сиріт співвітчизники з-за океану надіслали 300 тис. дол., проте СРСР відмовився надалі отримувати будь-яку допомогу з-за кордону.

УРСР було нав’язано модель «радянської відбудови». Якщо західноєвропейські країни розпочали відбудову з відновлення інфраструктури (доріг, засобів зв’язку тощо), розвитку сільського господарства, легкої промисловості, а завершували її відновленням важкої промисловості, то в УРСР відбудова розпочалася саме з важкої промисловості. Відбудовувалися насамперед електроенергетика та металургія. Необхідні для цього фінанси й ресурси накопичувалися за рахунок економії на сільському господарстві, харчовій та легкій промисловості, соціальній сфері.

Радянське керівництво по-іншому планувало завдання повоєнної відбудови важкої індустрії. На Заході, відбудовуючи, одночасно здійснювали реконструкцію та технологічне переозброєння. Нові галузі важкої індустрії орієнтувалися на запити легкої та харчової промисловості, будівництва й транспорту.

Радянський агітаційний плакат «Відбудуємо на славу!». 1950 р.

Відбудова — період в історії УРСР і СРСР після вигнання нацистських окупантів, що тривав до середини 1950-х років; процеси відновлення зруйнованого війною промислового потенціалу, соціально-культурної сфери, повернення населення до мирного життя, базовані на утопічній комуністичній ідеології, т. зв. соціалістичних виробничих відносинах і довоєнних технологіях.

В УРСР за основу відбудови була взята сталінська примітивна схема довоєнної індустріалізації, що ґрунтувалася на довоєнних технологіях. Орієнтуючись на прискорену відбудову воєнно-промислового комплексу, ця стратегія відверто нехтувала розвитком сільського господарства та виробництвом споживчих товарів.

Історичний факт

У 1946-1950 рр. на потреби важкої промисловості було направлено 80 % капіталовкладень, на відновлення легкої промисловості — 13 %, а сільського господарства — 7 %.

Сталінське керівництво знову використало трудовий ентузіазм молоді, організувавши соцзмагання т. зв. «швидкісників», комсомольські путівки на відбудову промислових гігантів тощо. У 1950 р., як декларувалося у звітах, обсяг промислового виробництва перевищив рівень довоєнного на 15 %. Правда, сучасні дослідники стверджують, що довоєнного рівня українська індустрія зуміла досягти лише в 1951-1955 рр. Зрештою, УРСР знову ввійшла до числа провідних індустріальних країн Європи. Проте, на відміну від них, рівень життя громадян залишався низьким.

2. Становище сільського господарства

Післявоєнну відбудову проводили в дуже складних умовах. Через нестачу техніки та тяглової сили селянам доводилося самим впрягатися в плуг. Незважаючи на це, правляча партія продовжила започатковану ще в 1920-х роках колоніальну політику викачування ресурсів з українського села й забезпечення ними метрополії.

Більшість сільських, громадських, господарських та адміністративних об’єктів зводили за методом «народної будови» з використанням мізерних місцевих ресурсів. Не допускаючи до управління сільським господарством фахівців, компартійно-радянські керівники шукали шляхи виходу з кризи лише в подальшій централізації та регламентації колгоспного життя, у вигадуванні різних планів перебудови сільськогосподарського виробництва, які лише погіршували ситуацію. Так, у 1946 р. було розпочато роботу щодо освоєння заплав Дніпра, Ірпіні, Остра й інших річок. 1947 р. перший секретар ЦК КПУ М. Хрущов, ігноруючи голод, зініціював гучний проект об’єднання колгоспів у т. зв. агроміста з чисельністю не менше 5 тис. мешканців. Проект передбачав ліквідацію присадибних ділянок, з яких селяни отримували більшу частину продуктів харчування. Це настільки обурило селян, що уряд змушений був відмовитися від цього проекту.

1948 р. розгорнулася нова кампанія з меліорації заболочених земель та осушення боліт, що мало «зміцнити кормову базу тваринництва», однак укіс трав на осушених землях лише зменшувався.

Українське село зазнавало відвертої колоніальної експлуатації. Вироблену колгоспниками продукцію радянська держава (монопольний покупець) приймала за надзвичайно низькими заготівельними цінами. За виручені гроші колгоспи не могли навіть компенсувати витрати на доставления продукції до заготівельних пунктів.

Історичний факт

За 1 кг борошна держава виплачувала колгоспам 1 коп., за 1 кг м’яса — 23 коп. Водночас у роздрібній державній торгівлі 1 кг борошна коштував 31 коп., а 1 кг м’яса — 1 крб 50 коп. Ціни на насіння перевищували ціни на сільськогосподарські культури в 15-20 разів.

Бригада колгоспу «Більшовик». Полтавська обл. 1946 р.

Як наслідок, оплата праці за т. зв. «трудодень» (денна норма роботи в колгоспі) мала символічний характер. Селяни виживали завдяки присадибним господарствам. Працюючи на них вечорами й ночами, вони забезпечували себе невибагливими харчами й мізерними коштами для придбання найскромнішого одягу. Однак і тут радянська влада не залишала селян у спокої, вимагаючи натуральних податків: м’ясом, молоком, яйцями, картоплею тощо. Діяли навіть податки на плодово-ягідні дерева та кущі. Не маючи змоги їх сплачувати, селяни змушені були вирубувати сади, яких не зачепила навіть війна.

3. Масовий штучний голод 1946-1947 рр.

Найстрашнішим лихом, яке випало на долю українців у післявоєнний час, став голод 1946-1947 рр. Він мав штучний характер і ніколи не визнавався радянською владою. Ного зумовили умисні дії влади, яка не зважала на складні погодні умови. Зима 1945-1946 рр. була малосніжною, а весняно-літні місяці (квітень-червень) — найбільш засушливими за попередні 50 років. Урожайність зернових у 1946 р. виявилася надзвичайно низькою. У середньому вона становила 3,8 ц /га. Колгоспи в південних і південно-східних областях зібрали зерна менше, ніж посіяли.

Незважаючи на втрату врожаю, компартійні лідери встановили нереально високі плани хлібозаготівлі й з маніакальною наполегливістю вимагали їхнього виконання. У листопаді 1946 р. колгоспи здали все зерно, але план залишався невиконаним. М. Хрущов, як перший секретар ЦК КП(б)У та голова Ради міністрів УРСР, усвідомлюючи, що встановлений план хлібозаготівель є нереальним, звернувся особисто до Сталіна з проханням його зменшити.

У відповідь до Києва надійшла директива ЦК ВКП(б) і Ради міністрів СРСР за підписами Й. Сталіна та А. Жданова. Вони звинуватили українських лідерів у нездатності вилучити хліб і вимагали суворо засуджувати «приховувачів хліба» і покінчити з «небільшовицьким ставленням» до хлібозаготівель.

Історичне джерело

В особистій розмові Й. Сталін сказав М. Хрущову: «Ти м’якотілий! Тебе обдурюють, вони грають на твоїй сентиментальності. Вони хочуть, щоб ми витратили наші державні запаси».

Реагуючи на вимоги Москви, у колгоспів було відібрано все збіжжя. Узимку 1946-1947 рр. в Україні знову розпочався голод — утретє за останні 25 років. Він охопив населення Миколаївської, Сталінської (нині Донецької), Чернігівської, Запорізької, Вінницької, Дніпропетровської, Ворошиловградської (нині Луганської), Кам’янець-Подільської (нині Хмельницької), Полтавської, Харківської, Сумської, Херсонської, Одеської, Ізмаїльської (нині Одеської) областей.

Історичне джерело

Колгоспники с. Попелюхи Піщанського ройону Вінницької області писали до М. Хрущова: «...Важко нам, обірвані ми, голі й босі, брудні та голодні, на людей не схожі, гірше за худобу живемо. Ніколи нам не було так важко, як у цю хвилину, люди з голоду мруть, діти від недоїдання і хвороб стають каліками. Харчуємося ми лободою, корою. ...З колгоспу ми нічого не отримали, усе згоріло, а ярина дуже слабка, і як виконаємо план, то всі подохнемо...»

Число голодуючих приховували за кількістю хворих на дистрофію. Таких хворих в Україні на 20 червня 1947 р. нараховувалося понад 1 млн 150 тис. осіб. У березні-червні в Україні було зафіксовано 764 випадки канібалізму. Лише навесні 1947 р. Україні було надано продовольчу та насіннєву позики. Окремо було виділено 140 млн крб на безплатне харчування. Це дещо полегшило становище України.

Штучний голод 1946-1947 рр. забрав життя понад 1 млн українців, насамперед селян — виробників хліба. Чи можна було його уникнути? Дослідники стверджують, що можна. Адже, незважаючи на неврожай на півдні України та в Молдавській РСР, у СРСР було вирощено в 1946 р. валової продукції навіть на 8 % більше, ніж у попередньому році. До того ж СРСР мав достатньо зерна, щоб продавати й дарувати його Франції, Східній Німеччині, Польщі, Чехословаччині, Румунії, Болгарії, Албанії, Югославії. Загалом експорт зерна із СРСР у 1946-1947 рр. становив 2,5 млн т. Для того щоб урятувати від голодної смерті та каліцтва мільйони українців, потрібно було лише 150 тис. т зерна — менше, ніж сімнадцяту частину від проданого. Проданого, до речі, за заниженими цінами та в кредит або й просто подарованого, щоб утвердити комуністичні партії тих країн при владі або ж підняти їхній авторитет.

4. Радянізація західноукраїнських областей УРСР

Повернувшись в обозі радянської армії в 1944 р., комуністичне керівництво продовжило довоєнну політику цілеспрямованого знищення всіх традиційних українських культурних, політичних, громадських і господарських структур, які суперечили тоталітарному режиму, — політику радянізації.

Усвідомлюючи, що західноукраїнські фахівці є патріотами й переконаними демократами, на всі керівні посади призначали радянських управлінців з інших регіонів УРСР чи РРФСР, які не цінували української культури й не знали місцевих потреб та особливостей. І якщо в нижніх керівних ланках ще траплялися місцеві фахівці, то керівні посади обласного рівня посідали лише ті, хто попередньо «пройшов школу радянського життя».

Головними напрямами радянізації стали випробувані в Наддніпрянщині індустріалізація, колективізація та культурна революція.

Прокладання першого магістрального газогону «Дашава-Київ». Фото. 1948 р.

Індустріалізація. Під час форсованої індустріалізації в західних областях України було відбудовано чи споруджено понад 2,5 тис. великих і середніх промислових підприємств. Особливо швидко зростала індустрія Львова. Тут запрацювали заводи сільськогосподарських машин, телеграфної апаратури, інструментальний, електроламповий, автонавантажувачів, розпочалося будівництво автобусного заводу.

У 1947 р. перше вугілля було добуто у Львівсько-Волинському кам’яновугільному басейні. У 1948 р. завершили будівництво найдовшого тоді в Європі та СРСР газогону «Дашава-Київ». У 1951 р. західноукраїнський газ уже постачали до Москви. Унаслідок індустріалізації промисловість краю в 1952 р. зросла в 3 рази порівняно з 1939 р.

Водночас радянська індустріалізація зумовила марнотратство, погоню за кількісними показниками й приписування, нехтування якістю продукції, незавершеність технологічного циклу та прив’язаність виробництва до підприємств СРСР, а отже, і залежність від імперського центру.

Індустріалізація супроводжувалася знищенням розгалуженої виробничої та споживчої кооперації, відставанням галузей легкої промисловості, що зумовило гострий споживчий дефіцит та зниження рівня життя.

Колективізація. Щоб узяти селян під контроль тоталітарної держави й безперешкодно «викачувати» із села ресурси, радянська влада провела насильницьку колективізацію. Серед ночі села оточували загони НКВС і зганяли господарів до сільради. Там примушували підписувати заяви, голосувати за привезене колгоспне правління. Мешканців окремих садиб примусово переселяли до колективізованих сіл. Тих, хто на це не погоджувався, оголошували «спільниками бандитів» і виселяли як «ненадійних» і «небезпечних» до інших районів, а найбільш непокірних — до південних областей УРСР чи за її межі. У такий спосіб до середини 1951 р. в колгоспи «об’єднали» понад 95 % селянських господарств. Саме опір колективізації врятував західноукраїнських селян від голоду 1946-1947 рр.

Колективізація призвела до зникнення матеріальних стимулів до праці, а отже, і до різкого зниження продуктивності сільського господарства.

Культурна революція. Її завдання полягало в ідеологічному перевихованні української інтелігенції та всього народу, прищепленні їм віри у «переваги» соціалізму. Скрізь пропагували вчення марксизму-ленінізму, нав’язували вивчення головного твору радянського режиму — «Короткого курсу історії ВКП(б)» за авторством Й. Сталіна. Водночас «викривали» твори М. Грушевського, І. Крип’якевича, Д. Донцова, примушуючи до цього визначних учених Львова.

Компартійна влада розбудовувала мережу середньої та вищої школи. У 1950 р. в західних областях діяло 25 вишів і понад 40 технікумів. Це викликало певні симпатії до радянської влади, а їй надало хороший інструмент ідеологічної обробки й русифікації молоді. Зважаючи на ідейні переконання та українську мову викладання, компартія не допускала до роботи з молоддю західноукраїнську інтелігенцію.

Історичний факт

У 1953 р. у 12 вишах Львова працювало 1718 професорів і викладачів. Лише 320 з них були місцевими. Жоден з вишів не очолював місцевий науковець. Із 42 деканів таких було лише 2. Навчання проводили переважно російською. З 295 викладачів Львівського університету тільки 49 викладали українською мовою, працюючи переважно на філологічному факультеті.

Запитання та завдання

  • 1. Розтлумачте поняття «відбудова», «радянізація західних областей».
  • 2. Опишіть процес радянізації Західної України, виокремивши типові напрями, методи й результати цього процесу.
  • 3. Спростуйте твердження радянської пропаганди: «У 1948 р. середняк масово пішов до колгоспів, оскільки переконався в перевагах колективного господарювання».
  • 4. Визначте причини кризи сільського господарства УРСР.
  • 5. Поясніть, чому, повернувши статус провідної індустріальної країни Європи, УРСР мала низький рівень життя громадян.
  • 6. Поміркуйте, чому СРСР, незважаючи на післявоєнну руїну, маючи повне моральне право на допомогу світу, оскільки виніс основний тягар війни, відмовився від будь-якої допомоги Заходу.
  • 7. Доведіть, що голод 1946-1947 рр. став продовженням геноциду українського народу.
  • 8. Який різновид індустріалізації та післявоєнної відбудови ви б обрали: сталінський чи західноєвропейський? Чому?