Історія України. Рівень стандарту. 11 клас. Струкевич

§ 21. Формування ринкової економіки

  • Поміркуйте, чому економічні дисципліни завжди включають до групи гуманітарних дисциплін. Які питання з історії економіки люди сприймають з особливим інтересом? Чому?

1. Основні тенденції та суперечності соціально-економічного розвитку України

На початку незалежності ніхто не очікував особливих економічних труднощів. Адже в спадок від СРСР Україна отримала, здавалося б, могутнє індустріальне й аграрне виробництво. Проте розрив економічних зв’язків і втрата ринків збуту, стрімке скорочення попиту на продукцію ВПК зумовили кризу економіки.

Кризові процеси вийшли з-під контролю уряду у зв’язку зі зростанням цін на енергоносії. Протягом 1992 р. вартість газу в Україні зросла в 100 разів, а нафти — у 300 разів. Це призвело до різкого зростання собівартості продукції й скорочення обсягів виробництва. Унаслідок цього уряд В. Фокіна в січні 1992 р. був змушений лібералізувати, тобто припинити контроль за цінами, і вони відразу «стрибнули» угору. Щоб якось стабілізувати ситуацію, уряд задіяв верстат для друкування грошей. Розпочалась інфляція, і хоча номінальні (названі) зарплати зростали, реальні доходи абсолютної більшості людей знижувалися.

Тим часом абсолютно далекі від національних інтересів промислово-аграрні угруповання «червоних директорів» і голів колгоспів зосередилися на експлуатації державної та кооперативної власності заради особистого збагачення. Засівши в парламенті, ці угруповання видавали одне одному з державного бюджету дешеві кредити й дотації.

Життя вимагало негайних радикальних і всеохопних ринкових реформ. Проте політичне керівництво не наважилося на них, адже такі реформи неминуче супроводжувалися б дошкульними матеріальними труднощами — т. зв. «шоковою терапією», а разом з нею — соціальним напруженням. Щоб його пережити, потрібно було мати глибоке розуміння економічних процесів і відданість національній справі. На жаль, цих характеристик і не вистачило тогочасній політичній верхівці. Тому коли прем’єр-міністр Л. Кучма запропонував перехід до ринкової економіки, замість ухвалення необхідних і рішучих законів, розпочалася багаторічна боротьба між виконавчою та законодавчою гілками влади за повноваження, а з ними — за контроль над суспільними ресурсами.

Виробництво тролейбусів у ВО «Південний машинобудівний завод». Фото. 1990-і роки

Парламент надав прем’єрові надзвичайні повноваження для переходу до ринку, але на короткий термін — 6 місяців. Розроблений під керівництвом віце-прем’єра В. Пинзеника план реформ передбачав розгортання масштабної приватизації, обмеження дешевих кредитів, субсидій, пільгового оподаткування, жорсткий контроль за асигнуваннями Національного банку, жорстку економію енергоносіїв.

План викликав обурення більшості парламенту, адже він перекривав головні джерела збагачення цих «господарників». А фінансово-промислові групи Донбасу влітку 1993 р., скориставшись невдоволенням шахтарів і соціальною демагогією лівих, організували у відповідь масштабний страйк шахтарів і домоглися збільшення субсидій на виплату зарплати. Аграрії ж отримали безлімітний кредит для сільського господарства. Наразившись на відвертий опір реформам, у відставку пішов В. Пинзеник, а невдовзі — і Л. Кучма.

Спроби врегулювати економіку за допомогою колишніх командно-адміністративних методів призвели до управлінського хаосу. Контролюючих і фіскальних органів стало так багато (на 1995-1996 рр. — не менше 25), що вони вже не могли розмежувати свої функції та повноваження. Ініційовані ними закони та приписи суперечили одні одним і до того ж постійно змінювалися. Усе це призводило до корупції. До жовтня 1993 р. вона досягнула таких загрозливих масштабів, що парламенту довелось ухвалити перший антикорупційний закон. До кінця 1990-х років число таких законів і рішень зросло до 52.

Економіку тих років руйнувала й конфіскаційна податкова політика. У середині 1990-х років податки перевищили прибутки, тому підприємства всіляко уникали сплати податків. За різними оцінками, на 1996 р. від 60 до 75 % господарських операцій були здійснені поза системою оподаткування, тобто в т. зв. «тіньовій» економіці.

До занепаду економіки призвів і доступ представників «номенклатурного капіталізму» до зовнішньоекономічних операцій. На початку 1990-х років найприбутковішим був експорт металургійної та хімічної продукції. Купуючи її за внутрішніми цінами, що, завдяки командно-адміністративному регулюванню, не перевищували 10 % від світових, ці «господарники» перепродували їх за кордоном за світовими цінами. Так номенклатурники привласнювали собі 20 % валового національного продукту. Не менші прибутки отримували від схеми перепродажу газу й нафти. Звісно, такі масштабні оборудки не можна було здійснювати без прикриття державних чиновників найвищого рангу. Так в Україні формувався союз державних чиновників, банкірів і директорів підприємств.

Корупція (від латин. corrumpere — псувати) — злочинне використання службовими особами, громадськими й політичними діячами їхніх прав і посадових можливостей з метою особистого збагачення.

«Тіньова» економіка — господарська діяльність, яка розвивається поза державним обліком, контролем оподаткуванням, призводячи до збільшення незаконних прибутків «тіньових» підприємств за рахунок невиплат до державного бюджету.

Ще однією схемою збагачення стали державні замовлення. Вони не давали можливості підприємствам самостійно продавати свою продукцію на ринку. Водночас різноманітні торговельні посередники мали повну свободу для шахрайських оборудок. З іншого боку, для виконання держзамовлень надавали пільгові кредити й дотації. Кредити надавали під 20 % річних. У прогресуючої інфляції кредити теж стали способом збагачення за рахунок державного бюджету. Не гребували й елементарною крадіжкою кредитів, яку називали «нецільовим використанням коштів». Хоча влада проводила кредитно-дотаційну політику заради «порятунку виробництва», насправді вона стала одним з джерел надприбутків українських нуворишів1.

Історичний факт

За підрахунками Міжнародного валютного фонду (МВФ), державні кредити українським підприємствам у 1992 р. становили 65 % ВВП, у 1993 р. — 47 %. До середини 1990-х років з України було вивезено від 25 до 50 млрд дол. США. За офіційними звітами, ця сума не перевищувала 1 млрд дол.

Експерти МВФ вважали, що економічна ситуація в Україні в 1994 р. була найгіршою, за винятком тих країн, де проводилися бойові дії.

Зниження обсягів виробництва, зумовлене об’єктивними причинами, ускладнене недолугою економічною політикою, призвело в 1992-1998 рр. до скорочення ВВП на 60 %. Заради наповнення державного бюджету влада вдалася до зовнішніх запозичень. Переконавши в 1995 р. президента США Б. Клінтона, Україна почала отримувати кредити й від міжнародних фінансових організацій: Міжнародного валютного фонду (МВФ), Світового банку (СБ), Європейського банку реконструкції і розвитку (ЄБРР), урядів США, ФРН, Італії та інших країн.

Ставши Президентом України, Леонід Кучма в жовтні 1994 р. проголосив стратегію економічних перетворень, подолання економічної кризи. Складовими стратегії стали: обмеження дефіциту державного бюджету, звільнення від обмежень внутрішньої та зовнішньої торгівлі, сувора монетарна політика, приватизація великих підприємств, земельна реформа.

Леонід Кучма

Леонід Кучма (1938 р. н.) народився в с. Чайкіному Новгород-Сіверського району Чернігівської області в сім’ї колгоспників.

У 1960 р. здобув освіту інженера-механіка в галузі ракетної техніки на фізико-технічному факультеті Дніпропетровського державного університету.

Протягом 1960-1992 рр. пройшов шлях від інженера до генерального директора ВО «Південний» — найбільшого заводу військової та ракетно-космічної техніки.

У жовтні 1992 р. призначений прем’єр-міністром України.

Протягом двохтермінів його обирали на посаду Президента України (19 липня 1994 р. — 23 січня 2005 р.).

У лютому 2015 р. призначений офіційним представником України в тристоронній групі щодо врегулювання конфлікту на Донбасі.

1 Нувориші — люди, які швидко розбагатіли завдяки торговельним спекуляціям.

2. Специфіка приватизації

Яскравим проявом нової економічної стратегії стала активна приватизація державних підприємств. Якщо на початку президентства Л. Кучми приватна власність становила 4 %, то через 3,5 роки — майже 40 %. Надходження від приватизації обіцяли перетворити на інструмент розвитку економіки.

Однак приватизацію здійснювали з порушенням принципу соціальної справедливості. Вартість державного майна, що підлягало приватизації, занижувалася, були порушені права трудових колективів. Приватизацію проводили на тлі всеохопної та безкарної корупції.

Історичне джерело

За підрахунками Державної податкової адміністрації, за перших 10 років приватизації державний бюджет отримав 1200 млн дол. США. Як влучно зауважили експерти: «Виявляється, половину економіки країни оцінили в 1 млрд дол. США».

В одному з інтерв’ю взимку 2006 р. на запитання, чи можна стверджувати, що більшість об’єктів була приватизована чесно, екс-президент Л. Кучма відповів: «Безумовно, ні! А в якій країні ви бачили чесну приватизацію?»

Поступово економічні реформи й насамперед сувора монетарна політика привели до зниження інфляції. У 1997 р. середньомісячна інфляція становила лише 1 %. Одночасно почала зростати заробітна плата. Протягом цього часу більше ніж у 4 рази зросла середня зарплата. Сповільнення темпів інфляції дало можливість провести грошову реформу у вересні 1996 р. Поступово сповільнювалися й темпи зниження рівня ВВП. Незважаючи на деяку стабілізацію в окремих галузях, подолати економічну кризу в Україні не вдалося. Фінансова криза в Південно-Східній Азії (1997) і Росії (1998) спричинила погіршення фінансової ситуації й в Україні. Гривня знецінилася вдвічі. Надзвичайно ускладнилося фінансове становище підприємств: кожне друге в 1997 р. стало збитковим і не мало коштів для сплати податків.

Податкова заборгованість швидко зростала, і в 1998 р. податкові органи зуміли зібрати лише 61 % від належних сум. Несплата податків не давала можливості наповнити бюджет. Дефіцит бюджету знову спонукав уряд запустити верстат для друкування гривні на виплати бюджетним працівникам, студентам і пенсіонерам. Не забезпечена виробництвом емісія грошей призводила до інфляції, зростання цін, зниження рівня життя.

Спроба поглиблення реформ. Наприкінці 1996 р. група економістів на чолі з В. Пинзеником підготувала програму поглиблених реформ під назвою «Економічне зростання 1997». Вона передбачала радикальну реформу оподаткування, скорочення бюджетних витрат, ліквідацію податкових пільг і привілеїв, жорсткого регулювання енергетичних монополій. Із 7 законів, необхідних для впровадження реформи, парламент ухвалив лише 2. Решту відправив «на доопрацювання». Не отримавши в цій ситуації підтримки ні прем’єра, ні президента, В. Пинзеник знову пішов у відставку. Так, депутати, які були віддані своїм фінансово-промисловим групам, улаштували чергову паузу в здійсненні реформ.

Приватизація — суспільно-економічний процес передання державної власності (промислових підприємств, земельних ділянок, банків, транспорту, будівель, культурних цінностей та ін.) у приватну власність за плату або безкоштовно.

3. Запровадження гривні

Прагнучи посилити керованість економіки, 10 січня 1992 р. український уряд першим з країн СНД запровадив тимчасову національну валюту — купоно-карбованці багаторазового використання, які за півроку витіснили стару валюту — радянський карбованець. Це призвело до гіперінфляції. У 1995 р. в обігу з’явилися купюри номіналом 1 млн купоно-карбованців. Щоб захистити себе, люди міняли купони на долари США. Так відбувалася доларизація економіки. Гіперінфляція призвела й до відновлення бартеру, який створював сприятливі можливості для фінансових зловживань і величезних збитків бюджету.

Програма економічних реформ Президента України Л. Кучми передбачала й лібералізацію — відпущення цін, тобто їхнє звільнення від адміністративного контролю. Водночас Національний банк України вдався до жорсткої фінансової політики: різкого обмеження кредитів і дотацій, грошової емісії, пов’язаної із соціальними виплатами, заморожування рівня зарплат. Це дало можливість скоротити дефіцит бюджету та досить швидко приборкати інфляцію. Так, у 1996 р. вона була зведена до 2,8 % на місяць. Користуючись цим, у вересні 1996 р. уряд і Національний банк увели в обіг національну валюту — гривню та її соту частку — копійку. До середини жовтня було здійснено обмін купоно-карбованців на гривні за курсом 100 000 до 1. Курс гривні до долара США становив 1,8 до 1 й залишався незмінним до осені 1998 р.

Українські купоно-карбованці. 1992-1996 рр.

Загроза економіці. Пауза в економічних реформах, що виникла на початку 1997 р., затяглася майже на три роки. Протягом цього часу довелося долати наслідки азійської фінансової кризи 1997 р., дефолту в Росії 1998 р., які призвели до скорочення торгівлі, а відповідно й до скорочення надходжень у бюджет. «Не до реформ» було й учасникам виборів до Верховної Ради України 1998 р. та президентських виборів 1999 р., вони спрямовували кошти й енергію на здобуття симпатій виборців.

Купоно-карбованець — грошова одиниця, яка діяла протягом 1992-1996 рр. і забезпечила Україні вихід з «рубльової зони».

Нестачу коштів уряд продовжував поповнювати за рахунок позик у міжнародних фінансових організацій та урядів окремих країн. Україна здебільшого отримувала т. зв. незв’язані кредити, які не зобов’язували до вирішення якоїсь конкретної економічної проблеми. Уряд міг використовувати кошти на власний розсуд під загальне зобов’язання проводити реформи. Оскільки кредитами розпоряджалися чиновники, то позики безповоротно «проїдалися», їх витрачали на погашення боргів за енергоносії тощо. Більше того, кредити стали перешкодою для реформ. Адже вони дали можливість використовувати застарілу енерго-, матеріалоємну техніку й т. ін. Спокуса вирішувати чи, точніше, переносити за допомогою кредитів вирішення проблем на майбутнє призвела до того, що протягом 1994-1999 рр. державний борг України зріс більше ніж утричі й досягнув 12,5 млрд дол. США.

Кваліфіковані поради отримувати прямі інвестиції приватного зарубіжного капіталу, передусім у промисловість, нехтувалися. Корумповане чиновництво не бажало допускати в Україну приватний капітал, на який не могло впливати.

Нехтування законами економіки, продовження приватизації, безкарні зловживання призвели до такого загострення ситуації, що в 1999 р. Україна втратила можливість виплачувати як внутрішні, так і зовнішні борги та проценти за них. Міжнародні кредитори зупинили виплату кредитів. Над Україною нависла загроза дефолту. Водночас у нашій країні виникла проблема продовольчої безпеки.

Знову посилилися «тінізація», криміналізація економіки та корупція (за міжнародними дослідженнями, наприкінці XX ст. за рівнем корупції Україна надійно посідала третє місце у світі). Вони перетворювалися на серйозну загрозу для соціально-економічного розвитку суспільства. У грудні 1999 р. Л. Кучма змушений був визнати, що «криміналізовані майже всі сфери економіки» і «доводиться говорити про фактичну втрату керованості» економічними процесами.

Історичний факт

У 1999 р., за підрахунками податківців, у «тіньовій» економіці оберталося 10-12 млрд дол. США й понад 6 млрд грн. Тим часом у легальному обігу перебувало 10 млрд грн. Обсяги «тіньової» економіки сягнули щонайменше 60 % ВВП. Вона забезпечувала доходи щонайменше 75 % населення України.

Нова спроба реформування. Загрозлива економічна ситуація вимагала продовження реформ, і цьому посприяв ряд чинників. Саме в 1999 р. припинилося зниження рівня ВВП, який знизився до 40 % порівняно з 1990 р. На міжнародному ринку склалася сприятлива ситуація щодо продажу продукції української металургії та хімічної промисловості. Саме в цей час Президент України Л. Кучма залучив до виконавчої влади енергійних реформаторів, спроможних до рішучих і виважених дій: В. Ющенка (на посаду прем’єр-міністра), В. Пинзеника, Ю. Тимошенко, Р. Шпека, І. Мітюкова, Ю. Єханурова.

На 2000 р. уряд України вперше запланував зростання ВВП на 1 %, але отримав приріст 6 %. Щоб стимулювати позитивні зрушення, потрібно було очистити від зловживань енергетичну сферу. Цю роботу було доручено віце-прем’єру Ю. Тимошенко, яка припинила найприбутковіші незаконні оборудки енергетичних олігархів і змусила їх сплачувати гроші до бюджету. Це дало можливість збільшити соціальні виплати та різко скоротити заборгованість по зарплатах.

Дефолт (від англ. default — невиконання обов’язків) — оголошення про неспроможність виконувати фінансові зобов’язання, тобто оголошення себе банкрутом, що тягне за собою повернення боргів шляхом відчуження власності держави за кордоном, різноманітні фінансові санкції.

У 2000 р. почав діяти Указ Президента України «Про спрощене оподаткування для малого бізнесу й приватних підприємців — фізичних осіб». Було скасовано 150 бюрократичних обмежень для бізнесу, з іншого боку — було скасовано 250 урядових постанов, які надавали великому бізнесу різноманітні пільги, запроваджено жорстку платіжну дисципліну. У 2003 р., уже за прем’єрства В. Януковича, було встановлено 13-відсотковий прибутковий податок — один з найнижчих у Європі. Щоправда, працедавці мусили водночас сплачувати інші соціальні податки.

На тлі економічного зниження 1990-х років економічні успіхи 2000-2004 рр. вражали. Сукупне зростання ВВП за ці роки становило, за офіційними даними, 42 %. У 2004 р. ВВП становив уже майже 57 % порівняно з показником 1990 р.

4. Зміни в сільському господарстві

У грудні 1999 р., після обрання на другий термін, Президент України Л. Кучма видав епохальний для економіки указ «Про негайні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектора економіки». До кінця 2000 р. 6,5 млн селян отримали 26,5 млн га землі.

Основна маса селян (5,6 млн осіб), не маючи техніки та коштів для господарювання, одразу ж передавала землю в оренду новим великим власникам (фермерам), виробничим кооперативам, господарським товариствам. Використовуючи безправ’я, деморалізацію та правову безпорадність селян, орендарі чинили свавілля з виплатами за землю. Розпочалася стихійна скупівля землі, зазвичай за мізерними цінами (100-200 грн за гектар при середній вартості на той час 8,7 тис. грн). За офіційними даними, було продано 1,1 млн га. Такі темпи відчуження селянської землі загрожували соціальною нестабільністю в селі, тому в січні 2001 р. Верховна Рада України наклала мораторій на продаж землі.

Ринкові зміни в селі призвели до зростання обсягу виробництва (за 2000-2002 рр. — на 22,5 %). Це посприяло розвитку харчової промисловості. Українські виробники до 2004 р. фактично витіснили з внутрішнього ринку іноземних виробників, які зуміли утримати лише 5 % ринку.

Інавгурація Президента України Л. Кучми. 14 листопада 1999 р.

Історичний факт

Незважаючи на позитивні зміни, сільське господарство залишалося технічно відсталим і неорганізованим. Якщо в сільськогосподарському виробництві в Україні на початку XXI ст. було задіяно 25 % працездатного населення, то в країнах ЄС — 5, у США — 3 %.

Водночас, поступаючись олігархам, держава дедалі більше віддалялася від питань стратегічного регулювання економіки. Поза її увагою залишався розвиток високотехнологічного виробництва. Держава не стримувала посилення економічних диспропорцій, які загрожували майбутніми потрясіннями. Так, економічний підйом здійснювався за рахунок лише двох привабливих для олігархів експортних галузей — металургії та хімічної промисловості, які вивозили сировину, напівфабрикати, енергомістку продукцію, виробництво якої залежало від імпорту енергоносіїв з Росії.

До 2004 р. частка базових галузей: металургії, хімії, паливної промисловості, енергетики — тих, які є екологічно шкідливими, потребують найбільше капіталів, енергії й праці, — перейшла межу 60 %.

На думку вченого

Економісти стверджують, що господарство, яке на 60 % складається з базових галузей, не має перспектив для розвитку. У розвинутих країнах питома вага базових галузей не перевищує 25 %.

5. Матеріальне становище населення

Держава нехтувала й вирішенням соціальних питань. За індексом людського розвитку (комплексний показник, за яким беруть до уваги стан здоров’я, рівень освіти, реальну купівельну спроможність мешканців), Україна протягом 1994-1999 рр. перемістилася з 54 на 102-е місце у світі. Насамперед вона усунулася від регулювання відносин між працею та капіталом. Це засвідчує співвідношення між продуктивністю праці та її оплатою за одну годину у 2000 р. (див. табл.).

Країна

Продуктивність праці в дол./год

Оплата праці в дол./год

Україна

5,8

1,4

США

27,0

16,4

Велика Британія

2,0

13,8

Німеччина

27,7

22,7

Франція

28,8

14,4

Чехія

8,5

2,5

Польща

6,2

4,3

РФ

7,6

1,7

У 2000 р. життєвий рівень понад 80 % українців був нижчим від прожиткового мінімуму.

Низька оплата праці та безробіття зумовили швидке майнове й соціальне розшарування, навіть «соціальну поляризацію» українського суспільства.

Прожитковий мінімум — сумарна вартість послуг і товарів, що задовольняють мінімальні фізіологічні та соціально-культурні потреби людини.

Історичний факт

За підрахунками фахівців, на межі тисячоліть у США співвідношення доходів 10 % найбідніших і 10 % найбагатших виражалося пропорцією 1 до 6, у Франції — 1 до 10, у Японії та Німеччині — 1 до 3, у Скандинавських країнах — 1 до 2,5, у Росії — 1 до 15,5. В Україні ця пропорція визначалася як 1 до 50.

Запитання та завдання

  • 1. Визначте обставини, які поставили Україну 1999 р. перед загрозою дефолту.
  • 2. Визначте ті галузі, через які український національний доход переходив у кишені фінансово-промислових груп.
  • 3. За допомогою яких засобів В. Пинзеник запропонував урегулювати економіку та який шлях обрали тодішні депутати ВР України? Чому?
  • 4. Як відомо, до кінця 1990-х років було затверджено 52 антикорупційні юридичні норми. Чому це не допомогло подолати корупцію? Який шлях був би дієвішим?
  • 5. Чому українські підприємці прагнуть торгувати на зовнішньому ринку? Що їм перешкоджає торгувати на внутрішньому ринку?
  • 6. Визначте чинники, які на межі другого й третього тисячоліть ускладнювали інвестування західного капіталу в українську економіку.
  • 7. Назвіть причини, які на початку XXI ст. забезпечили помітне економічне зростання.
  • 8. Чому всі реформатори порушували питання приватизації усуспільнених за радянського часу засобів виробництва? Чому приватизацію вважали основним рушієм ринкових реформ? Дайте відповідь на запитання, використавши власний досвід. Яке ваше ставлення до приватного та суспільного майна?