Історія України. Рівень стандарту. 11 клас. Струкевич

Відновлення Незалежності України

§ 15. Україна в умовах «перебудови» у СРСР

  • Чи можна сподіватися на щирість і правдивість співрозмовника, якщо він раніше вирішував усе, застосовуючи силу?

1. Міжнародна ситуація

Після розрядки міжнародного напруження, що настала в другій половині 1960-х років і була закріплена Гельсинською угодою про безпеку та співробітництво в Європі 1975 р. та договорами між СРСР і США про обмеження стратегічних озброєнь ОСО-1 (1972) і ОСО-2 (1979), здавалося, що світ завершує «холодну війну». Проте радянське керівництво, традиційно сприйнявши схильність до миру як ознаку слабкості, несподівано для світу продовжило конфронтаційну зовнішню політику, засновану ще на ленінсько-сталінських засадах «експорту революції». Скориставшись розрядкою для досягнення воєнно-стратегічного ракетно-ядерного паритету із США, СРСР спровокував нове загострення міжнародного напруження. Уже 1979 р. СРСР увів збройні сили в Афганістан, щоб забезпечити перевагу в геостратегічному розподілі сил. У відповідь Кремль отримав міжнародну ізоляцію, значні матеріальні, демографічні й моральні втрати, загострення протистояння між країнами Варшавського договору та блоком НАТО. Обидва блоки розмістили в Європі ракети середньої та малої дальності, перенацілили балістичні ракети СС-20 і «Першинг-2» на цілі в Європі та європейській частині СРСР. 1 вересня 1983 р. протиповітряні сили СРСР збили пасажирський літак корейських авіаліній з 269 людьми на борту, який порушив повітряний простір СРСР у районі о. Сахалін. Світ постав перед новою реальною загрозою — вибуху Третьої світової війни із застосуванням ядерної зброї.

Проте легко розпочавши нове загострення міжнародного напруження та посилення гонки озброєнь, СРСР переоцінив свої сили. Провідні країни Заходу на той час уже вступили в постіндустріальну стадію цивілізаційного поступу, а СРСР ще не вирішив багатьох проблем індустріального розвитку. Та й ВПК СРСР розвивався не на власній основі, а на використанні досягнень НТР Заходу. Це дало СРСР можливість достатньо швидко досягнути паритету, однак поставило радянський ВПК у залежне становище від західних технологій. Це яскраво доводили факти таємної закупівлі зразків західної, насамперед електронної, техніки, відвертого промислового шпіонажу, яким займалися спецслужби СРСР.

«Перебудова» — система половинчастих перетворень радянської економіки та суспільства, що призвела до повного розладнання господарства та розпаду радянської імперії.

Тим часом США готувалися витратити десятки мільярдів доларів на програму «Стратегічої оборонної ініціативи» (СОІ), яка мала захистити США від атаки радянських балістичних ракет. Заснована на найновіших космічних технологіях, ця програма отримала назву «програма зоряних воєн». Спровокувавши й утягнувшись у нову гонку озброєнь, СРСР мусив витрачати на ВПК 52 % національного доходу, що суттєво ослаблювало економіку, яка й без того перебувала в системній кризі, і посилювало соціальне напруження. Водночас наприкінці 1970-х років СРСР почав відчувати загрозу й на Сході від по-ворожому налаштованого комуністичного Китаю, який, успішно реформуючи економіку, швидко нарощував темпи розвитку. Так, СРСР сам загнав себе в глухий кут.

Історичне джерело

Обраний лідер СРСР М. Горбачов звернувся до президента США Р. Рейгана з пропозицією, про яку в радянській пресі не повідомляли: «Наші країни різні за своїм суспільним ладом, за панівною ідеологією. Проте це не може бути причиною для ворожнечі. Кожна суспільна система має право на життя, і свої переваги вона повинна доводити не силою, не воєнним шляхом, а на ниві мирного змагання з іншою системою».

Унаслідок трьох зустрічей Р. Рейгана з М. Горбачовим упродовж 1985-1987 рр. було укладено угоду про знищення ракет середньої та малої дальності. У 1987 р. генеральний секретар КПРС проголосив, що СРСР стає на позиції «нового мислення», що передбачає пріоритет загальнолюдських цінностей над класовими.

У травні 1988 р. розпочалося виведення радянських військ з Афганістану. «Нове мислення» не узгоджувалося із застосуванням сили проти національно-визвольних рухів, які розпочалися в країнах Центрально-Східної Європи — сфері впливу радянської імперії. Це призвело до розпаду радянського воєнного блоку — Організації Варшавського договору, а в 1990 р. Кремль змушений був погодитися на об’єднання Німеччини. Унаслідок «оксамитових революцій» країни Центрально-Східної Європи стали вільними.

2. Інформаційна революція: від дозованої гласності до скасування цензури

Обраний у березні 1985 р. генеральним секретарем ЦК КПРС Михайло Горбачов прагнув лише поліпшити чинну систему. Спочатку він намагався оновити партійні й державні органи, покращити управління, зміцнити трудову дисципліну з метою підвищити ефективність та якість виробництва, спонукати до широкого запровадження досягнень науки та техніки для прискорення економічного розвитку з таким розрахунком, щоб до 2000 р. наздогнати США за рівнем промислового виробництва.

Інформаційна революція — якісні зміни в останній чверті XX ст. в розвитку інформаційних технологій, що спричинили глибокі перетворення в житті людства.

М. Горбачов на зустрічі з народом. Фото. 1980-і роки

Проголосивши прискорення, М. Горбачов не планував жодних політичних перетворень і проводив у республіках стару національну політику. Приїхавши до Києва в червні 1985 р., він говорив насамперед про роль України в радянській економіці, а спілкуючись з киянами, Радянський Союз назвав Росією. Відновилися й репресії проти українських дисидентів. Деяких з них знову кинули до в’язниць, зокрема й видатного поета В. Стуса.

На початку 1986 р. головним гаслом перебудовної політики стала гласність. За задумами ініціаторів «перебудови» її завданням було пробудження громадянської ініціативи збайдужілого народу. Спочатку метою гласності було сконцентрувати увагу робітників міста й села на окремих «недоліках» тодішньої господарської системи. Однак незабаром її суттю стало скасування численних інформаційних табу. З 1987 р. найпопулярнішими в пресі питаннями стають раніше замовчувані злочини сталінізму, привілеї партноменклатури, бюрократизм радянського чиновництва, недбальство господарників, екологічні проблеми, нехтування науковими розробками талановитих учених і винахідників, опис важких умов життя представників різних суспільних верств, їхні праця, побут і дозвілля.

Для забезпечення проведення політики гласності засоби масової інформації очолили шістдесятники. Велику роль у цій ситуації відіграли так звані «перебудовні видання»: всесоюзний журнал «Огонёк», очолений українським письменником В. Коротичем, газета «Известия», тижневик «Аргументы и факты», літературні часописи «Юность», «Новый мир» і багато інших.

Політика гласності супроводжувалася й пом’якшенням політичного режиму. Розпочалося звільнення політв’язнів. Проте московська влада й під час «перебудови» проявляла особливе ставлення до України. Українських дисидентів, репресованих за «антирадянську діяльність», звільняли в останню чергу.

З 1986 р. розпочалося поступове обмеження цензури, люди змогли слухати зарубіжні радіостанції, аж поки в червні 1990 р. була знята цензура ЗМІ. Були скасовані «чистки» бібліотек, тобто вилучення з них книжок, які влада вважала «ідейно шкідливими».

Прискорення — гасло й політичний курс, проголошений М. Горбачовим у квітні 1985 р., у межах політики «перебудови», що орієнтували радянське суспільство на прискорений соціально-економічний розвиток шляхом максимального використання «переваг соціалістичної економіки та демократії».

Гласність — політика в громадсько-політичній сфері, що витлумачувалася як максимальна свобода преси й поінформованість громадян щодо політичних рішень, ухвалених владою.

В. Щербицький та М. Горбачов. Фото. 1980-і роки

В офіційному лексиконі з’явилося й поняття «плюралізм», щоправда, спочатку йшлося лише про плюралізм думок у межах «соціалістичного вибору». З ліквідацією в 1990 р. монополії КПРС прийшла черга плюралізму ідейного й організаційного, що втілилося в створення неформальних громадських об’єднань, рухів і нових партій.

В Україні політику гласності й «перебудови» стримувало місцеве партійне керівництво на чолі з першим секретарем ЦК КПУ В. Щербицьким. Він з недовірою ставився до горбачовських реформ і, за свідченням оточення, узагалі «не поважав його». Проте М. Горбачов для забезпечення стабільності в найпотужнішій національній республіці не поспішав знімати з посади В. Щербицького, який, прикриваючись новими гаслами, до кінця 1980-х років зберігав в Україні консервативні порядки часів «застою».

Незважаючи на тиск КПУ, українська інтелігенція, використовуючи нові політичні гасла, теж узяла участь у перебудовному процесі звільнення свідомості громадян від радянських і комуністичних ідеологем. Ранок багатьох українських громадян розпочинався з черги до газетних кіосків, щоб придбати свіжу пресу, у якій були порушені історичні та злободенні українські проблеми: вживання української мови, Голодомор 1932-1933 рр., репресії проти представників української культури, заборона греко-католицької та автокефальної православної церков. Провідну роль відігравали Спілка письменників України та її газета «Літературна Україна», часописи «Жовтень», «Дніпро», «Україна» і багато інших. Так, у червні 1986 р. патріотично налаштовані письменники виступили з протестом проти витіснення української мови зі сфери освіти та книговидання. Потім опублікували заборонені раніше літературні твори та домагалися через суди реабілітації репресованих українських письменників.

3. Відродження пам’яті про Голодомор 1932-133 рр.

Ослаблення комуністичного режиму дало можливість українській громадськості звернутися до забороненої в СРСР теми Голодомору 1932-1933 рр. У 1987 р. свою подвижницьку діяльність розпочало подружжя Маняків (відомий український письменник Володимир Маняк і журналістка Лідія Коваленко-Маняк). Чотири роки вони збирали свідчення очевидців. Через газети «Літературна Україна» і «Сільські вісті» звернулися до людей та отримали широкий відгук. Родичі й сільські краєзнавці почали їм допомагати. Оприлюднена інформація про Голодомор 1932-1933 рр., раніше замовчувана, вразила громадськість усіх рівнів.

Плюралізм (від латин. pluralis — множинний) — загальнодемократичний принцип організації суспільного життя, що передбачає множинність поглядів і підходів щодо його влаштування. Розрізняють плюралізм ідей та організаційний плюралізм, виявлений у створенні різноманітних громадських організацій, рухів і партій.

Адже виявилося, що кількість загиблих односельчан у Другій світовій війні була в декілька разів меншою за число померлих від Голодомору 1932-1933 рр.

Історичне джерело

«У моєму селі Стецівці, за офіційними даними, у 1933 р. померло майже 1390 осіб. Порівняймо: у війні 1941-1945 рр. — майже 300. Загиблим у війні споруджено величний пам’ятник, що стоїть на пагорбі старого цвинтаря. Жителі села проводять урочистості 9 травня. Будучи на цвинтарі, я обов’язково обходив поховання 1933-го й думав: “Тут, біля братських могил, де лежать по 25 і більше чоловік, з котрих половина — діти, ось де потрібний пам’ятник”» (П. Л. Задорожний «Моє рідне село» (з історії с. Стецівки на Звенигородщині). (2008 р.)

У липні 1988 р. керівництво Київської письменницької організації ухвалило рішення про створення Народної книги пам’яті про Голодомор 1932-1933 рр. і спорудження пам’ятника його жертвам. У селах України, люди, пам’ятаючи про своїх рідних, і в попередні роки потай ставили хрести, доглядали за могилами. Коли ж ідеологічні й адміністративні перепони ослабли, на братських могилах земляки почали встановлювати пам’ятні хрести, гранітні пам’ятники, меморіальні плити з іменами померлих.

Навесні 1990 р. за ініціативи письменника В. Маняка було проведено Всеукраїнський тиждень пам’яті жертв Голодомору 1932-1933 рр. і сталінських репресій.

Книга-Меморіал (упорядники В. Маняк, Л. Коваленко-Маняк)

5-7 вересня 1990 р. під егідою товариства «Меморіал» проведено міжнародний симпозіум «Голодомор-33». Під час і після симпозіуму в багатьох регіонах України для вшанування пам’яті жертв геноциду були проведені різні заходи та відслужені панахиди. Під тиском українського національно-демократичного руху й насамперед товариства «Меморіал» і Народного Руху ЦК КПУ вимушений був у 1990 р. видати збірник документів про Голодомор 1932-1933 рр. Дозовано підібраним матеріалом передувала передмова, де стверджувалося, що голод був викликаний посухою.

Подружжя Маняків продовжувало роботу. Так, у 1991 р. вийшла друком книжка «33-й: Голод. Народна книга-меморіал», яка вміщувала майже 6 тис. свідчень про Голодомор 1932-1933 рр. — геноцид української нації.

4. Українська діаспора та її внесок у відродження України

Після завершення Другої світової війни в Німеччині й Австрії була сконцентрована друга у XX ст. хвиля української політичної еміграції (понад 250 тис. українців). Наприкінці 1940-х — на початку 1950-х років українці поступово розселилися по різних континентах і в різних країнах. Щоб підтримувати зв’язки й координувати громадську активність українців, у листопаді 1967 р. було створено Світовий конгрес вільних українців (СКВУ).

Традиційно активною була українська діаспора Канади, об’єднана в Український визвольний фронт. Час від часу він організовував масові акції, приурочені до подій української історії. Так, у 1950 р. в Торонто відбулася велика маніфестація, у якій узяли участь 20 тис. українців, для вшанування знищеної в УРСР Спілки української молоді та судового процесу над Спілкою визволення України. У 1962 р. в Торонто, Монреалі та Саскатуні відбулися масові маніфестації під гаслом «За ліквідацію московського колоніалізму — свобода народам і людині!».

Діаспора продовжувала науково-культурну діяльність, центр якої після Другої світової війни перемістився до Північної Америки — Канади та США. Українських науковців гуртували відомі Наукове товариство імені Шевченка, Українська вільна академія наук, Український вільний університет, Український католицький університет, Гарвардський та Канадський інститути українських студій.

Українська діаспора нагадувала світу про голод-геноцид, здійснений радянською владою. 1953 р. в Манхеттен-центрі в Нью-Йорку 3 тис. українців зібралися для вшанування 20-ї річниці великого голоду в Україні. На зібранні виступив усесвітньо відомий правник Р. Лемкін зі зверненням «Радянський геноцид в Україні». Перший у світі пам’ятник жертвам голоду в Україні було встановлено в жовтні 1983 р. в канадському м. Едмонтоні, потім у Вінніпезі, у столицях Австралії та Великої Британії, містах Лос-Анджелесі й Чикаго (США).

Інформація про дисидентський рух в Україні, незважаючи на всі перепони, просочувалася з в’язниць і концтаборів на свободу й потрапляла на Захід. Українська діаспора, насамперед зі США та Канади, організувала міжнародні кампанії для підтримки вимог українських дисидентів. Як, наприклад, улаштувала демонстрації протесту біля радянських посольств і консульств у США й Канаді з приводу несправедливого вироку дисиденту В. Морозу.

У листопаді 1976 р. у Вашингтоні було створено «Комітет із забезпечення Гельсинських гарантій в Україні» (президент А. Зварун). 1978 р. політемігранти П. Григоренко, Л. Плющ, Н. Світлична та Н. Строката-Караванська заснували Закордонне представництво УГГ. У вересні 1982 р. президент США Р. Рейган оголосив 9 листопада 1982 р. Днем Української Гельсинської групи.

Прагнучи зміцнити національну справу, українська еміграція заснувала 1967 р. в м. Балтиморі (США) видавництво «Смолоскип» імені Василя Симоненка. Протягом 1968-1990 рр. видавництво друкувало твори українського «самвидаву» і заборонені в УРСР твори українських письменників. Це й спогади учасників визвольної боротьби, і брошури про українських політв’язнів, їхні наукові дослідження, публіцистичні й художні твори, збірки поезій.

Українська діаспора на початку «перебудови» відіграла велику роль у пробудженні України. До України часто навідувалися Н. Миколин, Р. Миколин, Б. Футей, Б. Гаврилишин, В. Маркусь, Б. Бжиснєвський та ін. У США та Канаді було створено Товариство прихильників українського Народного Руху.

Запитання та завдання

  • 1. Розтлумачте зміст понять «перебудова», «прискорення», «гласність», «плюралізм», «інформаційна революція».
  • 2. Назвіть обставини, які спонукали до відродження пам’яті про Голодомор 1932-1933 рр.
  • 3. Опишіть процеси розкріпачення свідомості громадян під час перебудови.
  • 4. Охарактеризуйте стан міжнародної ситуації, що склалася навколо СРСР і підштовхнула радянське керівництво до «перебудови».
  • 5. Який внесок зробила українська діаспора у відродження України?
  • 6. У чому виявлялася обмеженість процесів, пов’язаних з розвитком прискорення, гласності й плюралізму?
  • 7. У чому полягала сила шістдесятників, яких стали залучати до розгортання політики гласності?