Історія України. Рівень стандарту. 11 клас. Струкевич

§ 13. Наростання економічної кризи

  • Чим, на ваш погляд, зумовлюється якість життя? Наскільки вагомим для вас є матеріальний стан?

1. Уповільнення темпів зростання промисловості

До середини 1970-х років УРСР повністю вичерпала можливості для екстенсивного розвитку, який ґрунтувався на дедалі ширшому використанні природних і трудових ресурсів. Оскільки ці ресурси в Україні були обмеженими, то подальший розвиток господарства могли забезпечити лише інтенсивні методи господарювання. Тим часом економіка СРСР, і насамперед РРФСР, ще зберігала можливості для екстенсивного розвитку. У такій суперечливій ситуації українська економіка перетворювалася на заручницю економічної стратегії союзного центру, який пов’язував економічний розвиток СРСР з освоєнням Сибіру та Далекого Сходу. У зв’язку з цим союзне керівництво зовсім не зважало на колоніальну сутність економіки України, сформовану ще за часів індустріалізації останньої третини XIX ст., а потім закріплену «соціалістичною» індустріалізацією 1930-х років і післявоєнною відбудовою.

Від України й надалі вимагали розширеного видобування вугілля, металічних руд, виробництва металів, електроенергії та хімічної продукції, продукції важкого машинобудування. Це згубно позначалося на забезпеченні українців споживчими товарами, виробництво яких становило лише 28-29 % від загальної кількості виробленого. Для порівняння: у розвинутих країнах Заходу цей показник досягав 50-60 % і більше.

Диспропорції в структурі економіки призвели до дефіциту товарів і послуг, зловживань у торгівлі, спекуляції, формування й розвитку «тіньової» економіки, деморалізації суспільства.

Територію УРСР, особливо східні області, було в 6-7 разів перевантажено промисловими підприємствами, порівняно із загальносоюзним рівнем, що згубно відображалося на екології. Більша половина робітників України працювала на шкідливих для здоров’я виробництвах.

Прискореними темпами розбудовувалася ядерна енергетика. В Україні, яка займала лише 2,6 % території СРСР, знаходилося майже 40 % атомних енергоблоків, значну частину електроенергії з яких постачали європейським країнам — сателітам СРСР.

Універмаг м. Дніпропетровська. Поштова листівка. 1955 р.

Дефіцит — явище масової недостачі товарів і послуг, що було характерною ознакою т. зв. «соціалістичної економіки».

Унаслідок економічної політики союзного уряду показники української економіки погіршувалися. Темпи розвитку сповільнювали навіть традиційні галузі української індустрії. Це відбувалося насамперед через брак нових технологій. В УРСР швидко зростала питома вага старих підприємств.

Історичний факт

Протягом 1970-х — першої половини 1980-х років рівень спрацьованості основних виробничих фондів української промисловості був значно вищим, ніж загалом у СРСР. Незважаючи на це, за темпами зростання основних виробничих фондів Україна займала в СРСР останнє 15-е місце.

Використання застарілих технологій, фізичне та моральне старіння техніки й приміщень, зорієнтованість екстенсивної економіки на кількісні (т. зв. валові), а не якісні показники призвели до того, що якість промислових виробів постійно знижувалася.

Історичний факт

У 1986 р. в загальному обсязі промислової продукції вищої категорії якості досягни лише 15,9 % виробів.

Дефіцит у СРСР. Фото. 1970-і роки

Виробляючи 17 % промислової та 23 % сільськогосподарської продукції від загальносоюзної, УРСР посідала друге місце в зовнішньоторговельному обігу СРСР, експортуючи машини, засоби автоматизації, залізну руду, прокат чорних металів, сільгосппродукцію до 84 країн світу.

Водночас українська промисловість залишалася заручницею конфронтаційної зовнішньої політики СРСР. У середині 1970-х років частка воєнно-промислового комплексу в загальному обсязі промислового виробництва становила понад 60 %. На ВПК СРСР працювало майже 80 % машинобудівних заводів України.

Командно-адміністративне управління, тягар ВПК дедалі більше ускладнювали стан економіки. Протягом 1970-1985 рр. приріст обсягів виробництва, продуктивності праці й національного доходу знизився втричі. Виробництво залишалося матеріало- й енергозатратним. Порівняно із західними країнами виробництво в УРСР, як і в СРСР, на одиницю продукції потребувало сировини й матеріалів у 2 рази, а енергії в 3-4 рази більше.

Отже, у середині 1980-х років командно-адміністративна економіка вичерпала свої можливості й стагнація переросла в економічну кризу.

На думку вченого

Досліджуючи історію економіки, Б. Лановик писав: «Складається враження, що радянська промисловість зводилася до схеми: “Робимо більше машин, щоб добути більше вугілля, щоб виплавити більше металу й зробити більше машин...”» За даними дослідника М. Лемешева, 60-80 % товарів, які вироблячи в 1980-х роках, нікому не були потрібні. Тому з 1970-х років влада покривала дисбаланс бюджету, постійно нарощуючи продаж алкогольних напоїв.

2. Неефективність колгоспного ладу. Провал продовольчої програми

Гострі проблеми постали перед сільським господарством України. Це було зумовлено колгоспно-радгоспною системою господарювання та визискуванням села за допомогою «ножиць цін». Незважаючи на всі хрущовські послаблення, ціни на промислові товари перевищували закупівельні ціни на сільгосппродукцію у 20 разів.

Тому на селі впродовж десятиліть зберігався низький рівень оплати праці, не вистачало техніки, побутові умови селян були незадовільними. Дедалі частіше молодь виїжджала із сільської місцевості до міст на роботу та навчання.

Ці причини призвели до того, що на середину 1960-х років з 9600 колгоспів 4000 були збитковими. Колгоспна система не забезпечувала високопродуктивну працю, а тому влада й надалі вбачала вихід в екстенсивних шляхах нарощування сільськогосподарської продукції, наказуючи розширювати посівні площі. Керівники колгоспів і радгоспів не лише ревно виконували накази, а й розорювали ще більше площ. їх не враховували у звітах, а вирощену на них продукцію приплюсовували до врожаю, отриманого на офіційних площах, сподіваючись на премії та нагороди за «успіхи». Подібні речі спостерігалися й у тваринництві.

Щоб вийти з кризової ситуації, у жовтні 1964 р. було припинено політику утискування особистих селянських і міських підсобних господарств.

Упродовж 1965-1985 рр. влада декілька разів підвищувала закупівельні ціни, вкладала величезні кошти в технічне оснащення, меліорацію, хімізацію, електрифікацію. Так, протягом 1970-х років у село надходило 27 % від усіх капіталовкладень. Проте їхнє використання було вкрай неефективним. Через застарілі конструкції, незадовільну якість техніки на полях залишалося від 15 до 50 % урожаю. Через дефіцит запчастин, недостатність фахівців дорога техніка простоювала, навіть не повертаючи своєї вартості. Криза загострювалася, однак вихід з неї шукали не в якісних змінах, а в подальшому збільшенні капіталовкладень.

Трактор ДТ-54 і вантажівка ГАЗ-51 на колгоспному полі. 1960-і роки

У травні 1982 р. було прийнято «Продовольчу програму СРСР», розраховану на період до 1990 р., з гучними обіцянками наздогнати Європу. Щоправда, пропонували традиційні шляхи: комплексну механізацію, хімізацію, меліорацію, які потребували нових капіталовкладень. Як наслідок, уже наступного року керівники областей інформували центр про неможливість виконати плани через відсутність обіцяних постачань насіння, мінеральних добрив, отрутохімікатів, техніки, запчастин тощо.

Невтішний стан речей у сільському господарстві доповнювало неефективне використання трудових ресурсів через дуже низьку матеріальну зацікавленість колгоспників і радгоспників результатами власної продуктивної праці. Підтвердженням цього стали традиційні сезонні «мобілізації» армійських підрозділів, учнівських і студентських колективів, працівників науково-дослідних установ на «боротьбу за врожай», тобто на збір вирощеного, але не зібраного врожаю.

Однак навіть зібраний урожай не завжди доходив до споживача. Відсутність і недосконалість системи переробки та збереження призводили до нових втрат.

Життя засвідчило, що жодні програми, які ґрунтуються на старих засадах господарювання й управління, неспроможні вивести економіку країни з глухого застійного кута. Криза промисловості й сільського господарства, політичного керівництва, суспільних відносин і моралі, про які йтиметься далі, призвели до системної кризи радянського суспільства.

3. Етносоціальні зміни вУРСР

Постійний розвиток індустріальних галузей потребував зростання числа робітників. До середини 1980-х років їхня відносна частка становила 60 % мешканців УРСР. Однак технологічна відсталість зумовила те, що 40 % промислових і 60 % будівельних робітників були зайняті некваліфікованою ручною працею. Відносна чисельність селянства протягом 1960-1985 рр. скоротилася з 50 до 33 %, решту становила інтелігенція — працівники інтелектуальної сфери з вищою та середнью освітою. У соціальній піраміді найвищу сходинку займала компартійно-радянська номенклатура.

Протягом 1960-1980-х років урізноманітнювався національний склад УРСР. Матеріали переписів 1959 та 1989 рр. засвідчили, що протягом 30 років відносне число українців у республіці зменшилося з 76,8 до 72,7 %, а число росіян зросло з 16,7 до 22,1 %. Це був не наслідок природних змін, а імперська політика міжреспубліканських міграцій заради утворення т. зв. «радянського народу», що мала на меті асиміляцію народів СРСР за російськими імперськими зразками. Офіційна пропаганда наголошувала, що в УРСР проживають представники понад ста націй та народностей, однак усі разом вони становили трохи більше 5 % мешканців України.

Інформацію про найчисельніших з них подано в таблиці, складеній на основі даних перепису 1989 р.

Назва народу

Кількість, тис. осіб

Чисельність, %

Назва народу

Кількість, тис. осіб

Чисельність, %

євреї

486 326

0,9

вірмени

54 200

0,09

білоруси

440 045

0,9

роми

47 917

0,09

молдавани

324 525

0,6

кримські татари

46 807

0,09

болгари

233 800

0,5

німці

37 849

0,07

поляки

219 179

0,4

азербайджанці

36 961

0,07

угорці

163 111

0,3

гагаузи

31 967

0,06

румуни

134 825

0,25

грузини

23 530

0,05

греки

98 524

0,2

чехи

9 122

0,02

татари

86 825

0,17

словаки

7 943

0,02

Наближаючись до нижньої критичної межі моноетнічності (70 % від загальної чисельності мешканців), Україна все-таки залишалася ще моноетнічною.

Незважаючи на посилення процесів урбанізації та цілеспрямованої русифікації, не всі українці відмовлялися від національної ідентичності. Якщо в 1959 р. українську мову назвали рідною 30 млн осіб, то в 1989 р. — 37,4 млн. Виявилося, що навіть у Східній Україні російськомовні українці, з огляду на зв’язок з українською землею, матеріальною культурою, ставлення до життя й життєвих цінностей, продовжували вважати себе українцями.

4. Життєвий рівень населення

Починаючи з XXIII з’їзду КПРС (березень 1966 р.) радянські лідери невтомно заявляли, що «найвища мета суспільного виробництва — найбільш повне забезпечення матеріальних і духовних потреб людей, що зростають». Це твердження навіть було проголошене «основним економічним законом соціалізму» і в 1978 р. зафіксоване в конституції УРСР. Однак на практиці ситуація була інакшою.

Історичний факт

У першій половині 1980-х років за рівнем добробуту СРСР посідав 50-60-і місця у світі. У 1982 р. купівля товарів на тиждень у Вашингтоні (США) потребувала роботи протягом 18 год, а в Києві — 53 год.

Незважаючи на багату природу та промисловий потенціал, УРСР за рівнем споживання посідала в СРСР 5-е місце після РРСФР, Литви, Латвії та Естонії. Низький рівень життя насамперед зумовлювала імперська політика централізації всіх створених цінностей та ресурсів у центрі й перерозподіл їх між радянськими республіками на власний розсуд, уключаючи й політику зниження зарплат. По-друге, відсутність ринкових механізмів господарювання, а отже, неспроможність швидко реагувати на потреби людей. По-третє, унаслідок традиційного переважання виробництва товарів групи «А» і зростання зарплати працівникам важкої промисловості грошова маса в обігу протягом 1971-1985 рр. зросла втричі. Однак через відставання виробництва товарів групи «Б» обсяг споживання зріс лише вдвічі. Це призвело до інфляційних процесів і втрати купівельної спроможності грошей. У 1984 р. купівельна спроможність радянського карбованця дорівнювала 54 копійкам 1960-х років. Тому отримання працівниками важкої промисловості та ВПК більшої заробітної плати ще не давало можливості придбати більшу кількість товарів.

Шкільний суботник. Фото. 1980-і роки

Саме це призвело до виникнення дефіциту товарів і послуг. Ганебною ознакою життя стали постійні черги в магазинах, «діставання» товарів через знайомих працівників баз і складів і т. п. Природний вихід із ситуації полягав у нарощуванні виробництва товарів народного споживання. Однак СРСР витрачав величезні кошти на озброєння, досягнення воєнно-стратегічного паритету із Заходом, жорстку зовнішню політику за вплив на країни третього світу тощо.

Щоб компенсувати втрати й виконувати соціальні обіцянки перед народом, уряд СРСР розпочав продаж за кордон нафти та газу, золотого запасу, брав у «капіталістичного ворога» великі позики. Водночас на внутрішньому ринку зростали ціни на престижні товари: ювелірні вироби, кришталь, килими, хутро; на товари широкого вжитку: меблі, будівельні матеріали, бензин. Поступово зростали ціни й на комунальні послуги та транспорт. З 1970-х років бюджетні диспропорції компенсували продажем алкогольних напоїв. Проблеми, породжувані алкоголізмом, влада цинічно замовчувала.

Посилення дефіциту товарів і послуг призвело до зловживань у торгівлі, зростання «тіньової» економіки, формування навколо неї організованої злочинності.

Історичний факт

Незважаючи на тотальний контроль, протягом 1970-1980-х років «тіньовий» сектор збільшився в 30 разів і становив понад 20 % національного доходу.

Диспропорції в економіці відображалися й на морально-етичній сфері. З’явилися поняття таких професій, як престижна та непрестижна. Престижними стали робочі місця, пов’язані з виробництвом і продажем дефіцитних товарів, обслуговуванням чиновників високого рангу. З’явилися навіть престижні міста та регіони, які відрізнялися від інших вищим рівнем постачання.

Відвертим проявом неспроможності радянської влади та компартії забезпечити справедливу соціальну політику стало вирівнювання оплати праці — зрівнялівка. Так, у середині 1980-х років платня інженерно-технічних працівників максимум на 10 % перевищувала заробітну плату робітників. Проте в багатьох галузях заробітки інженерів були нижчими, ніж у робітників. Це призвело до зниження престижності освіти.

Запитання та завдання

  • 1. Дайте визначення поняття «дефіцит».
  • 2. Охарактеризуйте стан української промисловості поданого періоду.
  • 3. Визначте причини невдачі «Продовольчої програми».
  • 4. Поясніть, чому після «Празької весни» московське керівництво стало рішуче заперечувати економічну реформу з її госпрозрахунком, розширенням самостійності підприємств.
  • 5. Виявіть диспропорції рівня життя населення. Порівняйте їх з попередніми періодами. З’ясуйте їхні причини.
  • 6. Розкрийте причини соціальних та етнічних змін, які відбулися в УРСР.
  • 7. Поясніть, чому моноетнічну Україну радянські пропагандисти намагалися зобразити поліетнічною.
  • 8. Поясніть, як на моралі людини позначається існування та зростання «тіньового» сектора економіки.