Історія України. Рівень стандарту. 11 клас. Струкевич

Україна в період системної кризи радянського ладу

§ 10. Зміни в системі влади

  • Чи може суспільство не змінюватися? Як ви розумієте поняття «стабільність»?

1. Командно-адміністративне управління

Партійна та радянська верхівка сенсом свого життя вбачали утриматися при владі. Перші ж прояви пом'якшення тоталітарного режиму продемонстрували, що в суспільстві ще живе дух критичності й опозиційності. Його зміцнення загрожувало спочатку втратою контролю над суспільством, а потім втратою влади. Цю загрозу вони справедливо пов'язували з М. Хрущовим та його курсом на десталінізацію та лібералізацію суспільно-політичного життя та певне послаблення командно-адміністративних методів управління господарством.

Отже, М. Хрущов налаштував проти себе партійний та державно-адміністративний апарат.

Історичний факт

М. Хрущов скасував другу зарплату в конверті, яку отримували всі кремлівські керівники. Після відвідин Швеції, прем'єр-міністр якої приїжджав на роботу на велосипеді, М. Хрущов розпорядився надавати йому для поїздок найскромнішу радянську малолітражку «Москвич-401». «А нас чекають велосипеди», — подумали підлеглі.

За наполяганням М. Хрущова ХХІІ з'їзд КПРС уключив до партійного статуту вимогу, за якою на кожних чергових виборах склад ЦК КПРС мав оновлюватися щонайменше на чверть, склад ЦК союзних республік та обкомів — на третину, а міськкомів і райкомів — на половину.

Командно-адміністративне управління — система управління господарством, заснована на командах (директивах) політичного (імперського) центру й адміністративному примусі, нехтуванні законів економіки, що має на меті її підпорядкування потребам ідеологізованої внутрішньої та зовнішньої політики.

Скориставшись лібералізацією методів державного управління, компартійно-державна верхівка організувала змову. Її готували під час суттєвого послаблення позицій М. Хрущова невдачами в зовнішній (Карибська криза, розрив з комуністичним Китаєм) і внутрішній політиці (зниження керованості економіки, крах аграрних перетворень і неврожай 1963 р., підвищення роздрібних цін на м’ясні (25-40 %) і молочні товари (50 %). Це викликало значне незадоволення насамперед робітників, які вийшли на акції протесту в Кривому Розі, Одесі, Краматорську, Черкасах, Харкові, Києві, Донецьку й інших містах. Розчарування охопило й інтелігенцію та селянство.

Згуртувавшись навколо Леоніда Брежнєва (вихідця з Дніпропетровська), змовники в жовтні 1964 р. усунули М. Хрущова від влади.

Економічним підґрунтям комуністичної диктатури з часів утвердження сталінської директивної економіки було директивне або командно-адміністративне управління народним господарством. Господарське життя в СРСР/УРСР організовували за планами-директивами, обов’язковими для всіх партійних, радянських і господарських керівників. Хоча плани нехтували закони економіки, підпорядковували її потребам заідеологізованої внутрішньої та зовнішньої політики, але жодний з керівників не смів не виконувати їх. Невиконання планів призводило до адміністративних і партійних стягнень, вигнання з партії та звільнення з керівної посади.

М. Хрущов, шукаючи шляхів зміцнення радянської економіки, спробував децентралізувати управління нею. Це призвело до певного послаблення, але не знищення системи командно-адміністративного управління. Тому, відновлюючи комуністичну диктатуру, брежнєвське керівництво вирішило ліквідувати хрущовські господарські перетворення. З цією метою було використано й кризові процеси, які посилилися в економіці за останні роки хрущовського правління.

Прагнучи зарекомендувати себе реформаторами, брежнєвське керівництво у вересні 1965 р. проголосило економічну реформу, названу «косигінською», за іменем голови уряду СРСР О. Косигіна. Реформа розпочалася з ліквідації раднаргоспів і відновлення галузевої системи централізованого управління економікою. Підприємства УРСР повернулися в підпорядкування до 22 союзних і союзно-республіканських і лише 7 республіканських міністерств (автомобільного транспорту й шосейних шляхів; будівництва; комунального господарства; місцевої промисловості; освіти; охорони здоров’я; охорони громадського порядку; соціального забезпечення). Отже, реформа різко обмежила повноваження уряду УРСР і фактично повернула господарство України в підпорядкування кремлівському уряду.

Головними завданнями «косигінської» реформи були: розширення господарської самостійності підприємств шляхом переведення їх на господарський розрахунок (госпрозрахунок) — господарювання з огляду на економічні показники (обсяги реалізованої продукції, прибуток та ін.), матеріальне стимулювання працівників шляхом оплати праці за її результатами тощо.

Унаслідок реформи протягом 1966-1970 рр. випуск промислової продукції зріс на 50 %, помітно підвищилася й продуктивність праці матеріально зацікавлених робітників.

Однак свобода й ініціатива знову налякали кремлівське керівництво. Щоб зберегти владу, воно прагнуло поєднати непоєднуване: розширити самостійність підприємств та одночасно зберегти систему командно-адміністративного управління зі всевладністю галузевих міністерств, централізацією, жорстким директивним плануванням. Становище реформованих підприємств стало погіршуватися. Що краще вони працювали, то гірші умови чекали на них наступного року. Адже Держплан СРСР здійснював «планування від досягнутого» і встановлював нові завдання обов’язково вищими за досягнуті минулого року.

Вплив міжнародних процесів на економічну ситуацію в Україні. Після «Празької весни» 1968 р. стримане ставлення компартійної влади до реформи змінилося на її рішуче заперечення. Зробивши перші кроки до інтенсифікації та ефективності, радянська економіка повернулася до екстенсивних і затратних механізмів господарювання.

2. Зміна керівництва в УРСР

Петро Шелест

Зміна влади в Кремлі призвела до зміни влади в Києві. Перший секретар ЦК КПУ Петро Шелест був яскравим представником офіційного українського автономізму. Він очолив українську партійно-державну верхівку в роки десталінізації, відстоював економічні інтереси України перед союзним центром, активно захищав вугільну промисловість Донбасу, вимагав вивільнення зовнішньої торгівлі України з-під опіки Москви, не сприймав післявоєнну широку русифікацію. П. Шелест прихильно ставився до української мови та мистецтва й не раз демонстрував це ставлення в офіційних виступах. У липні 1965 р. всі виші України отримали вказівку за три місяці перейти на викладання українською мовою. У вересні Рада міністрів УРСР ухвалила постанову про оголошення о. Хортиці Державним історико-культурним заповідником.

Водночас П. Шелест залишався діячем радянського часу: активним учасником змови проти М. Хрущова, одним з ініціаторів придушення «Празької весни», натхненником арештів діячів українського національного руху в серпні-вересні 1965 р. та в січні-квітні 1972 р. Незважаючи на це, його самостійні дії та погляди були розцінені кремлівським керівництвом як прояви «місництва» і «націоналізму» і стали підставою для усунення П. Шелеста від керівництва.

Історичний факт

Книжку П. Шелеста «Україна наша Радянська», що вийшла друком у 1970 р., було вилучено з продажу та бібліотек. Українського відверто радянського лідера було звинувачено в націоналістичних поглядах, в ідеалізації Запорозької Січі та козацтва. У назві цієї книжки «пильні ідеологічні працівники» «виявили» криптограму «УНР» — абревіатуру Української Народної Республіки.

В. Щербицький та Л. Брежнєв. Фото. 1970-і роки

У травні 1972 р. на посаду першого секретаря ЦК КПУ був призначений перевірений та стабільний у поглядах і поведінці Володимир Щербицький — представник того ж «дніпропетровського ядра», з якого вийшов і Л. Брежнєв. Секретарем з ідеології було призначено В. Маланчука, полум’яного поборника «злиття націй», що запам’ятався жорстким ідеологічним та адміністративним тиском проти української інтелігенції. В. Щербицький, наслідуючи Л. Брежнєва, відмовився від формулювання «український народ» і використовував термін «народ України», подавав приклад спілкування російською мовою, виголошуючи нею свої промови. Зрозуміло, що в умовах тоталітаризму публічна поведінка «вождя» означала лише одне: роби, як я. І відразу ж партапаратники в областях і районах України почали вживати російську мову та суржик. В. Щербицький беззастережно виконував усі економічні вимоги Москви.

3. Характерні ознаки комуністичного політичного режиму

Сутність «жовтневого тихого перевороту» 1964 р. полягала в збереженні тоталітарної системи та відносин, що сформувалися в сталінський період. Усунувши М. Хрущова від влади, партійно-державна бюрократія знову утвердилася у своєму становищі. Запропонований М. Хрущовим принцип обов’язкового оновлення керівних органів партії XXIII з’їзд КПРС скасував. Замість чітких вимог про систематичну й широку зміну керівних партійних органів були внесені невиразні формулювання про «систематичне оновлення» складу партійних органів та дотримання принципу «наступності керівництва».

Так дещо лібералізовану тоталітарну систему було повернуто до стану комуністичної диктатури. Партійно-радянський апарат повернув собі становище могутньої та неконтрольованої сили, яка ще за сталінських часів отримала назву «компартійно-радянська номенклатура».

До номенклатури потрапляли лише члени КПРС, які належали до певних родинних кланів і могли скористатися родинними зв’язками чи знайомствами. Серед номенклатурників діяло неписане правило: чиновника, якого звільняли з керівної посади, з часом призначали на іншу номенклатурну посаду. Віддати під суд члена цієї касти могли лише тоді, коли він «зрадив» своїх чи скоїв тяжкий злочин.

Номенклатурники користувалися різноманітними пільгами та привілеями, інформація про які не розголошувалася. Вищу номенклатуру обслуговувала професійна обслуга: персональні водії, домогосподарки, кухарки та ін. Номенклатурники поза чергою отримували житло поліпшеного планування, у спецрозподільниках купували чи отримували найкращі й дефіцитні продукти харчування, одяг і меблі, лікувалися в спецлікарнях і санаторіях, відпочивали на найкращих курортах, отримували персональні пенсії тощо. У такий спосіб вище керівництво розраховувалося з підлеглими за вірну службу й особисту відданість, виявлені навіть усупереч нормам моралі та законам.

Компартійно-радянська номенклатура — керівне ядро апарату влади в УРСР і СРСР протягом 1917-1991 рр.; перелік керівних посад у партійно-державному апараті, заміщення яких відбувалося винятково за дозволом центральних партійних органів; самоназва прошарку керівників компартійно-державних органів влади.

ГАЗ-13 — автомобіль номенклатури. 1960-і роки

М. Хрущов та організатор змовників Л. Брежнєв. Фото. 1960-і роки

Відновивши диктатуру номенклатури, Л. Брежнєв поступово зміцнив і особисту владу. У 1966 р. за його наполяганням було відновлено посаду генерального секретаря ЦК КПРС, а в 1977 р. його було обрано головою Президії Верховної Ради СРСР. Уперше в історії Радянського Союзу в руках однієї особи було сконцентровано як партійну, так і державну владу.

Новий партійний лідер проголосив основою своєї політики стабільність, якої радянська верхівка не знала ні за сталінського терору, ні за хрущовських реформ. Керівництво стало свідомо ухилятися від назрілих суспільних проблем. Адже їхнє розв’язання потребувало оригінальних рішень, творчих особистостей, а отже — кадрових змін, переміщень, які неодмінно зачепили б номенклатуру. Тому консервативна брежнєвська верхівка робила вигляд, що всі проблеми вже вирішено.

Спроби небайдужих людей привернути увагу влади й суспільства до проблем і суперечностей оцінювали як наклеп, вияви хворої психіки, антирадянщину. У такий спосіб у країні на два десятиліття утвердився застій.

Ідея «розвинутого соціалізму» як замінник ідеї «негайної побудови комунізму». Нове партійне керівництво відразу ж завершило кампанію десталінізації, обрало тактику боягузливого замовчування сталінських злочинів, про які говорили за М. Хрущова. Знову було заблоковано доступ до архівів. В офіційних документах, виступах і «працях» нового генсека, у підручниках і посібниках усіх рівнів старанно відтворювали ідеї й оцінки сталінського «Короткого курсу історії ВКП(б)».

Брежнєвському керівництву довелося вирішувати й проблему нових ідеологічних орієнтирів радянського суспільства. Стагнація економіки не давала ніяких підстав сподіватися на втілення утопічних обіцянок М. Хрущова про побудову комунізму в 1980 р. Щоб підтримувати ілюзію світлого комуністичного майбутнього й не ставити під сумнів спроможність Кремля вміло керувати країною, компартійні ідеологи в 1967 р. створили концепцію «розвинутого соціалізму». Людей почали переконувати, що такий перехідний етап до комунізму був передбачений ще Леніним, але знехтуваний «суб’єктивістом і волюнтаристом» М. Хрущовим. Радянські ЗМІ нав’язували думку, що розвинутий соціалізм є втіленням найвищих досягнень людської цивілізації: ідеалу соціальної справедливості, раціонального використання досягнень науки та техніки, ефективного господарювання, збереження природи, вершин мистецтва. Пропагандисти переконували, що соціалізм, розвиваючись, неминуче переросте в комунізм.

Застій — передкризове явище, що характеризується нездатністю виробництва задовольняти потреби суспільства, втратою перспектив розвитку, посиленням соціального напруження.

«Розвинутий соціалізм» — термін, створений комуністичною партією з метою прикрити провал їхньої історичної мети.

Отже, нові ідеологічні орієнтири лише дезорієнтували суспільство, позбавляли його рішучості в проведенні назрілих змін.

4. Конституція УРСР 1978 р.

Кампанія з приводу ухвалення нової конституції СРСР (7 жовтня 1977 р.) і скопійованої з неї конституції УРСР (20 квітня 1978 р.) мала винятково пропагандистський характер. За її допомогою влада прищеплювала «народним масам» ідеї з концепції «розвинутого соціалізму». На словах конституція декларувала гасла про зростання ролі народу в управлінні суспільством, надання широких прав громадським організаціям, дотримання демократичних прав і свобод.

Насправді ж вона узаконювала монополію комуністичної партії в усіх сферах суспільного життя, а одночасно й «зрощення» партійних і державних структур. Адже компартія за статтею 6 була визнана «ядром політичної системи, державних і громадських організацій». Так конституція порушувала сам принцип конституціоналізму, спрямований проти узурпації влади, її розділення за владними повноваженнями й у жодному разі не концентрації в руках однієї політичної сили.

Як і в конституціях СРСР 1936 р. та УРСР 1937 р., у новій конституції 1978 р. зберігалося твердження про право виходу кожної республіки зі складу СРСР. Однак ця декларація не підтверджувалася жодним юридичним механізмом.

Загалом конституції СРСР 1977 р. та УРСР 1978 р. конституційно закріпили у СРСР та УРСР комуністичну диктатуру.

Запитання та завдання

  • 1. Розтлумачте сутність понять «командно-адміністративне управління», «комуністична диктатура», «компартійно-радянська номенклатура», «застій», «розвинутий соціалізм».
  • 2. Перелічіть причини, які призвели до усунення від влади М. Хрущова, П. Шелеста й утвердження при владі Л. Брежнєва та В. Щербицького.
  • 3. Визначте основи комуністичної диктатури.
  • 4. Поясніть обставини створення ідеологеми «розвинутий соціалізм».
  • 5. Визначте роль, яку відіграла конституція УРСР 1978 р. в зміцненні комуністичної диктатури.
  • 6. Розкрийте причини згортання «косигінської» реформи та переходу радянського суспільства в стадію застою.
  • 7. Проаналізуйте уривок зі спогадів П. Шелеста про одне із засідань кремлівської партійної верхівки брежнєвського періоду. Визначте, які прояви життя в Україні очільники номенклатури вважали націоналістичними, який рівень культури мали вони самі.

Секретар ЦК КПРС Суслов зазначав: «А взагалі, я повинен сказати вам, що в Україні далеко не все гаразд — уся Україна розмовляє українською мовою!»

Я аж оторопів: «А що, вона має турецькою розмовляти, чи як?» Тут підключився Демічев, секретар ЦК КПРС: «І взагалі, там у Шелеста українізацією займаються!»

Знову не витримую: «Де в Шелеста? Як українізацією? Ніякою українізацією не займаються. Є російські школи, є українські школи — на превеликий жаль, українських шкіл менше».

Демічев: «А Шевченко в них — кумир». І на Суслова дивиться. Тут мене прорвало: «Так, Шевченко в нас кумир. Його і в нашій країні, і за кордоном вважали великим демократом, геніальним поетом».

Демічев почав заперечувати: «Так, але ж він у вас кумир молоді. У Шевченка там квіти завжди, щорічно вінки приносять».

Суслов втручається: «І потім у вас усі вивіски українською мовою. Що це таке?» — «Ну а якою мовою вони мають бути? Якою? Є українською, є й російською». Суслов тоді використав свій найголовніший козир: «Узагалі у вас в Україні багато проявів націоналізму...»

Леонід Ілліч вирішив змінити тему, пожартувати: «Ось у нас при Скрипникові українізацію проводили. Так це була скрипниківщина. При Скрипнику, ви знаєте, я працював на заводі, коли українізацію проводили — що це було, це був абсурд, сміх. Та й взагалі українська мова — це ж... суржик російської мови...» Я аж зуби зціпив, але мовчу, лише думаю: «І це керівник держави! Це людина, яка народилася, виросла й більше половини життя прожила в Україні!»