Історія України. 9 клас. Щупак

Цей підручник можна завантажити у PDF форматі на сайті тут.

§ 53. Урок узагальнення за курсом «Українське довге XIX століття»

«Довге XIX століття» стало межею між «старою» і «новою» Україною. Його сутність заклали два процеси: модернізація суспільства і творення української нації. З політичної карти Східної Європи зникають потужні у минулому держави — Річ Посполита і Кримське ханство. Пішли в минуле українське козацтво і козацька Гетьманщина. Українські землі потрапили під владу імперій — Російської та Австрійської (з 1867 р. Австро-Угорської). Доля українців у двох імперіях була і схожою, і відмінною.

• Використовуючи знання з курсу історії 9 класу доповніть схему. Виділіть основні риси модернізації українського суспільства та етапи творення української нації.

На початку століття в обох імперіях панувало традиційне аграрне суспільство. Воно ґрунтується на пріоритеті сільського господарства, сталій соціальній структурі, монархізмі та релігійному світогляді. А головне — таке суспільство боїться змін, вбачаючи в них перш за все загрозу для свого виживання. Тому воно прихильне до традиції та спирається на минуле, прагне весь час відтворювати його в своєму сучасному житті. У цьому світі люди не ділять себе на нації — вони поки що не створені. Ідентичність людини визначається релігією, належністю до певної соціальної групи та місцем проживання. Більшість населення складають селяни, які на бачать сенсу в освіті та щиро вірять в «доброго монарха».

Подумайте, які поняття зашифровані в історичному лото. Які поняття можна віднести до традиційного суспільства, а які до процесів модернізації?

Поняття: сільське господарство, релігійний світогляд, розвиток освіти, міграція, зростання міст, стале суспільство, поява найманих робітників, збільшення кількості населення, промисловий переворот.

Але протягом XIX ст. виникає потреба в змінах — модернізації суспільства. З одного боку вона спричинена демографічним вибухом та стрімким зростанням населення. Наявні ресурси виявляються недостатніми для того, щоб прогодувати зростаючу чисельність людей. З іншого боку діє зовнішній фактор: триває модернізація в країнах Західної Європи і обидві імперії починають відчутно відставати від них за рівнем економічного розвитку. Виникає жорсткий вибір — модернізуватися або померти. Саме він спричиняє аграрні реформи, промисловий переворот та початок індустріалізації, появу нових соціальних груп — буржуазії та найманих працівників, міграції населення у пошуках заробітку, стрімке зростання міст, зміни в родинних відносинах, відчуття потреби у шкільній освіті. Економічна та соціальна модернізація більш стрімко відбувається у Наддніпрянщині. Її двигуном стає український Південь, який інтенсивно колонізується, майже не знає кріпацтва, має сприятливі умови господарювання та необхідні ресурси для розвитку промисловості, а також вихід до чорноморських портів. Периферійна аграрна Галичина модернізується набагато повільніше.

Економічна модернізація потребує політичних перетворень — демократизації та участі населення в політичному житті. У цьому інші регіони випереджає Галичина. Австрійська імперія має європейські правові традиції та зазнає більш відчутного впливу подій в Західній Європі. Завдяки цьому вона має парламент, систему місцевого самоврядування, дозволяє різні форми громадського життя. Отже, західні українці мають культурно-освітні установи, досвід парламентської діяльності, першими створюють політичні партії. Недарма Галичину називають «українським П’ємонтом». Набагато складніша ситуація в самодержавній, азійській за політичною традицією Російській імперії. Тут жорстко придушуються всі форми політичної активності, ведеться політика русифікації, а єдина спроба політичної реформи 1905 р. швидко зазнає поразки.

Розгляньте схему. Пригадайте, як відбувалися модернізаційні процеси на українських землях під владою Австрійської та Російської імперій. Спробуйте визначити спільні риси в політиці австрійського і російського урядів щодо українських земель.

Неодмінною складовою модернізації є творення модерних націй. Як і всі «недержавні» народи, українці проходять у цьому процесі три етапи. Перший — академічний — етап полягає у збиранні фольклору, вивченні історії та творенні національної літературної мови. В Наддніпрянщині його починають гуртки «романтиків» при Харківському та Київському університетах, а кульмінацією стає видання в 1840 р. «Кобзаря» Т. Шевченка. В Західній Україні — діяльність греко-католицьких священників у Перемишлі та «Руської трійці». На другому етапі — культурницькому чи українофільському — національні діячі- «будителі» поширюють національну свідомість серед населення. В підросійській Україні до цього доклалися Кирило-Мефодіївське братство, громади, В. Антонович та М. Драгоманов. У Галичині — Головна Руська Рада та «Просвіти». Третій етап — політичний — позначається утворенням політичних партій та вимогами національного самовизначення. Першими його досягають галичани. Провідними діячами цього етапу стали М. Грушевський та І. Франко. Виникає поділ на «автономістів» і «самостійників», при чому останні залишаються у меншості. Більшість українських політиків поки що вважають нереальною ідею створення незалежної української держави. Але ця ідея пробиває собі шлях.

Розгляньте схему. Пригадайте особливості кожного з етапів націотворення. Поміркуйте, чому етапи проілюстровані відповідними зображеннями. Запропонуйте варіанти продовження поданої схеми.

Українське націотворення відбувається у жорсткій конкуренції з двома іншими націоналізмами на цих теренах — польським і російським. Обидва вважають українські землі своїми: поляки — частиною Речі Посполитої, яку вони прагнуть відновити, росіяни — колискою російської держави, а українців частиною великою російської нації.

Польський національний рух мав двоїстий вплив на українців: він був безумовно конкурентом українського (в Галичині найбільшим), але він був і зразком боротьби за національні інтереси, за яким можна було навчатись. До того ж небезпеки поглинання українців поляками в XIX ст. вже не було — релігійні, соціальні і культурні розбіжності створили відчутний кордон між націями. Набагато небезпечнішими були російські впливи — багато у кого в Україні дійсно було відчуття релігійної, культурної, історичної та політичної спільності. Це породило явище «малоросійства» — політичної прихильності до Російської імперії при збереженні лише деяких культурно-етнографічних особливостей. Українському руху треба було здолати цей виклик.

Чи не найважливішою складовою у творенні української нації стала ідея соборності — єдності всіх українських земель, створення єдиної української нації, а у майбутньому — єдиної української держави. В умовах поділеної між двома імперіями України саме це феноменальне явище заклало умови для існування модерної України.

За словами українського історика Ярослава Грицака: «...процес творення модерної української нації...був суперечливим, далеким від завершення, і міра його успіху різнилася в різних царинах і регіонах. Успіх був більшим у літературі, меншим — у політиці та зовсім незначним — в економіці; більшим — в австрійській, аніж російській частині; більшим у містах, аніж по селах; а серед міст — більшим у тих, які мали універсітети і розбудований публічний простір».

Українське «довге XIX століття» передало наступному незавершену модернізацію і поки що лише зародки української модерної нації. З завершенням цих процесів ви познайомитесь у наступному році.

Попередня
Сторінка
Наступна
Сторінка

Зміст