Історія України. 9 клас. Щупак

§ 49. Повсякденне життя

Пригадайте особливості розвитку української культури наприкінці XIX — на початку XX ст. Визначте провідні жанри архітектури та мистецтва.

1. ЗМІНИ В МІСЬКІЙ ТА СІЛЬСЬКІЙ ЗАБУДОВІ

Суперечності модернізації позначилися на житлових умовах населення. В сільській місцевості зміни відчувалися мало: двокамерні хати (хата-сіни) поступово витіснялися трикамерними (хата-сіни-комора). Наприкінці XIX — на початку XX ст. в сінях почали відгороджувати місце для кухні. Внутрішнє планування хати залишилося таким, як і сто років до того. І все ж і у сільському будівництві відбулися деякі зміни. Заможні селяни стали будувати цегляні будинки, покриваючи їх черепицею.

Міста більше зазнали європейського впливу. З’явились цілі вулиці, забудовані багатоповерховими житловими будинками та спорудами громадського призначення — театрами, банками, лікарнями, бібліотеками. Вулиці стали освітлювати електричними ліхтарями. У Києві в 1892 р. рушив перший в Російській імперії електричний трамвай. Трохи пізніше він з’явився у Львові та Катеринославі. В Одесі в 1891 р. побачили перший в країні автомобіль, а в 1882 р. у місті був встановлений телефонний зв’язок. Згодом він поширився на Київ і Харків.

Ювілейна монет НБУ номіналом 5 гривень, присвячена трамвайному руху у Києві

• Розгляньте монету. Яку інформацію про трамвайний рух ми можемо дізнатися використавши аверс і реверс монети?

У багатьох містах було побудовано водогін, закладалися міські парки і бульвари. Правда все це здебільшого визначало життя заможних городян. Робітники оселялися у передмісті в дешевих брудних кварталах.

У селищах біля заводів зводили казарми-бараки для колективного проживання робітників. Будували їх із цегли, дерева чи саману. Робітники спали на нарах, які стояли в два-три яруси. Приміщення обігрівали печі. Для одружених тут же відгороджувалися кутки. Окремі підприємці виділяли для сімейних робітників у казармах ізольовані квартири. Робітники, які не хотіли жити в казармах, будували землянки або хати-мазанки, а біля них — сараї і погреби, поруч заводили городи і садки.

Шахтарське селище Юзівка, 1912 р.

2. ОПІКА НАД ЗДОРОВ’ЯМ І МЕДИЧНІ СЛУЖБИ

Процеси модернізації супроводжувалися розширенням доступу населення до медичного обслуговування, яке раніше було привілеєм вищих верств суспільства. На Наддніпрянщині визначну роль відіграла мережа земських лікувальних установ, які виникли після ліквідації кріпацтва і введення земського самоврядування. У 1910 р. працювало біля 1 тис. земських лікарів і 3100 фельдшерів і акушерок. Вони надавали медичну допомогу сільським жителям і проводили санітарно-просвітницьку роботу.

Невеликі медичні заклади працювали при заводах і фабриках, у деяких поміщицьких економіях. Так, наприклад, відомий підприємець Микола Терещенко утримував за свої кошти «Чорноробну лікарню» для робітників (нині це Національна дитяча спеціалізована клінічна лікарня «Охматдит»), Андрій Шептицький у Львові у 1903 р. відкрив «Народну лічницю». До такої благородної справи долучалися десятки меценатів. І хоча більшості населення тодішньої України кваліфікована медична допомога була все ще недоступна, позитивні зрушення, які відбулися у цій сфері в другій половині XIX — на початку XX ст., давалися взнаки: смертність населення зменшилася, а його кількість швидко збільшувалася.

3. ДОЗВІЛЛЯ, РОЗВАГИ Й ЗАДОВОЛЕННЯ КУЛЬТУРНИХ ЗАПИТІВ

Початок XX ст. приніс величезні надії на подальший прогрес людства. Відкриття у різних науках, стрімкий розвиток техніки обіцяли початок нової ери. Пароплав, залізниця й перші літаки, телефон й телеграф — усе це скорочувало відстані між людьми й пришвидшувало рух історії.

Тим не менш на українських землях основною рисою громадського життя залишалася станова основа. Різні стани намагалися залишитися замкнутими й відокремленими один від одного.

Дворянство й вище чиновництво влаштовувало бали, відвідувало клуби — місця елітного відпочинку, де проводилися театральні й музичні вечори, поетичні зібрання. Заможне купецтво теж могло собі дозволити дозвілля у клубах та ресторанах, відвідувати театри та філармонії, а от дрібне чиновництво віддавало перевагу грі в більярд в трактирах, клубах, пивницях. Популярними іграми початку століття були також карти, лото і кеглі.

Кімната дворянського клубу в м. Катеринослав

• Поміркуйте, якими були розваги учасників дворянських клубів. Подумайте, чому перший дворянський клуб у Катеринославі називався «Англійський клуб».

Для родинного відпочинку міщани могли відвідувати міські сади, сквери та парки. З’являються спеціальні майданчики для занять гімнастикою та спортом. У великих містах відбуваються перші кіносеанси («ілюзіон») — нехай сюжети фільмів часто були низькопробні, але новинка збирала повні зали. Важливим атрибутом дозвілля стає преса, кількість якої стрімко збільшується. В ті часи основними рубриками газет були останні новини, місцеве життя, міжнародні новини та реклама.

Водночас слід згадати, що побут і дозвілля невеликих містечок та сіл залишався на початку століття багато в чому традиційним.

4. ЕМАНСИПАЦІЯ ЖІНКИ

Перші жіночі організації на українських землях почали з’являтися в другій половині XIX ст. внаслідок поширення ідей загальноєвропейського жіночого руху проти дискримінаційних звичаїв та законів, за рівний статус жінок так чоловіків. Саме цей рух за політичну і суспільну рівноправність жінок і чоловіків, за звільнення від обмежень і пригнічення називають рухом за емансипацію (лат. emancipatio, від еmаncіpо — звільняю від опіки).

Жіночий рух на українських теренах через відсутність тут суверенної державності розвивався в контексті боротьби за соціальні та національні права. Цим він істотно відрізнявся від західноєвропейського жіночого руху.

Перша жіноча організація в Україні — Товариство допомоги вищій жіночій освіті — виникла 1840 р. у Харкові. У Західній Україні першою жіночою організацією стало засноване за ініціативою Наталії Кобринської 1884 р. у м. Станіслав (нині м. Івано-Франківськ) «Товариство руських женщин». Кобринській вдалося налагодити співпрацю з українками на теренах Російської імперії — 1887 р. вона разом з Оленою Пчілкою видала спільний альманах українок з обох берегів річки Збруч (по якій проходив російсько-австрійский кордон) — «Перший вінок».

Наталія Кобринська

Жінка в історії: «Біля витоків жіночого руху»

Перша сторінка альманаху «Перший вінок», 1887 р.

• Поміркуйте, чим була зумовлена необхідність заснування товариств на захист прав жінок і жіночих організацій наприкінці XIX — на початку XX ст. Чи існували в цей період жіночі феміністичні організації у Західній Європі?

В умовах модернізації потужним засобом емансипації жінки стає освіта. Ще у 1861 р. Рада Київського університету висловилася за допуск жінок до занять нарівні із чоловіками.

З 1864 р. жінки одержували право працювати в школах вчительками. У 1878 р. була започаткована робота першого в Україні вищого навчального закладу для жінок — Вищих жіночих курсів у Києві. Курси утримувалися виключно за плату за навчання й на громадські пожертвування. Уряд не лише не виділяв кошти на функціонування жіночого навчального закладу, але й заборонив у 1886 р. прийом нових слухачок. У 1889 р. курси припинили своє існування. Але за роки їх діяльності на них здобули освіту більше тисячі жінок.

Під впливом загальноєвропейського освітнього процесу запроваджувалася жіноча середня освіта. У 1870 р. відкрито перші жіночі гімназії з восьмирічним терміном навчання. Випускниці отримували право вступу до університетів. Існували також жіночі прогімназії із чотирирічним терміном навчання. Середню освіту давали також заклади закритого типу — інститути шляхетних дівчат (для дворянського стану) і приватні пансіони (різних станів).

Жіноча освіта в Наддніпрянській Україні розвивалася під впливом ентузіастів жіночої емансипації, серед яких виділялася Христина Алчевська і Софія Русова.

Христина Алчевська (1841-1920 рр.) у 1862 р. заснувала в Харкові приватну безплатну недільну школу для жінок. З 1862 по 1870 р. школа існувала нелегально, заняття відбувалися вдома в Алчевської. Школа проіснувала до 1919 р. X. Алчевська працювала з колективом педагогів-сподвижників. Безплатно викладали понад 100 учителів (серед яких — видатні вчені Д. Баталій, В. Данилевський). У цьому навчальному закладі в різний час здобули освіту майже 17 тис. жінок. Школа, якою керувала Алчевська, була навчальним закладом, що давав освіту значно ширшу, ніж звичайна недільна школа, крім того, вона була методичним центром початкової освіти дорослого населення в Російській імперії. Педагогічна діяльність Алчевської здобула всесвітнє визнання на Міжнародному конгресі приватної ініціативи у справі народної освіти (Франція, 1889). Її було обрано віце-президентом Міжнародної ліги освіти. Багато освітніх товариств обрали видатного педагога своїм почесним членом, вона удостоєна найвищих нагород — золотих і срібних медалей Московського й Петербурзького товариств поширення в народі писемності, почесних дипломів. Уся діяльність Христини Данилівни була прикладом служіння своєму народові, його мові.

Українська делегація на Міжнародному жіночому конгресі в Римі, 1923 р. Друга справа — С. Русова.

Софія Русова (1856-1940 рр.) була авторкою концепції національної освіти, нової української школи, наукових праць з педагогіки, програм, підручників методик. Співредакторка педагогічного журналу «Світло». Переслідувалася владою, кілька разів перебувала під слідством. Окрім педагогічних публікацій, їй належить велика кількість літературно-критичних нарисів, праць з історії та ін. Разом із сестрою Марією вела в Києві перший дитячий садок і позашкільну освіту для дорослих. Перебуваючи разом із чоловіком у Санкт-Петербурзі, брала участь у роботі українського земляцтва. Допомагала йому в підготовці повного «Кобзаря» Тараса Шевченка для видання у Празі 1876 р. Від 1909 р. викладачка і професорка на Вищих жіночих курсах та у Фребелівському педагогічному інституті в Києві. На Першому всеросійському жіночому з’їзді у січні 1913 р. в Петербурзі виступила на захист навчання українською мовою.

ЗНАЮ МИНУЛЕ • ОСМИСЛЮЮ СЬОГОДЕННЯ • ПРОГНОЗУЮ МАЙБУТНЄ

ЗАПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ

Знаю і систематизую нову інформацію

1. Як змінився побут різних верств українського населення у другій половині XIX — на початку XX ст.?

2. У чому сутність руху за емансипацію?

3. Які українські жінки займалися питаннями жіночої емансипації? В чому їх головний внесок в його розвиток?

4. Зіставте повсякденне життя в українських містах і селах наприкінці XVIII — на початку XX ст.

Миколаївська площа, Харків. Початок XX ст.

Повсякдення українських селян. З колекції Вольфганга Віггерса

Обговорюємо в групі

Об’єднайтеся в групи та обговоріть особливості побуту українських селян / робітників / інтелігенції. Результати роботи зобразіть графічно (мапа думок, кластер, схема тощо).

Мислю творчо

Уявіть себе захисником/захисницею прав жінок. Проведіть шкільні дебати на тему «Жінки і чоловіки — рівноправні суб’єкти у всіх сферах життя: сторіччя тому і зараз».