Історія України. 9 клас. Щупак

Цей підручник можна завантажити у PDF форматі на сайті тут.

§ 47. Освіта і наука в другій половині XIX — на початку XX ст. Церковне життя

Пригадайте, яким був стан освіти в Україні у першій половині XIX ст.? Назвіть відомих діячів української науки першої половини XIX ст.

1. ЦЕРКОВНЕ ЖИТТЯ

Історично склалося так, що в Україні протягом століть не було єдиної церкви. Християнські церкви — православна, греко-католицька і римо-католицька — перша переважно на Сході, дві інші на Заході України — намагалися як задовольняти релігійні запити українців, так і виражати їхні духовні інтереси в цілому.

Наприкінці XIX ст. 98 % українців у підросійській Україні були православними. Така однорідність була досягнута в Російській імперії в 1839 р. з ліквідацією греко-католицької церкви на Правобережжі. Усі греко-католики були змушені перейти у православ’я. Це розглядалося як головна умова подолання польського культурного і політичного впливу на Правобережжя і утвердження російського панування. Відокремлення релігійної приналежності від національної до початку XX ст. здавалося просто немислимим.

Потрапивши в XVII ст. під владу московських патріархів, а згодом російських чиновників, православна церква в Україні почала відриватися від вікових традицій українського народу і стала на службу імперській політиці. Єпископами, священиками, учителями духовних семінарій та в духовних бурсах-школах часто були росіяни, які навчали в дусі великоросійського патріотизму. Усього наприкінці XIX ст. серед духовенства українських губерній українців було 50 %. Від 1799 р. на Київському митрополичому престолі жодного разу не було українця, а з 1812 р. вже не висвячували українців на єпископів.

Думки істориків

Український історик Федір Турченко

Втягнута в тісний зв’язок з державою, характерний для російського Православ’я, Українська церква дедалі більше пристосовувалась до її запитів і піклувалася про непорушність імперії, активно виступала проти національного руху.... Церква фактично перетворилася на складову частину бюрократичного апарату самодержавства, знаряддя його політики русифікації. Але слід мати на увазі іншу тенденцію, яка стала проявлятися ще з часів Переяславської угоди. Понад 30 років, аж до 1685 р. український клір і паства чинили опір канонічному підпорядкуванню Київської митрополії від Константинополя до Москви. Коли приєднання до Московського Патріархату вже відбулося, добитися розчинення Української церкви в Російській не вдалося. Опір уніфікаційним заходам тривав особливо в найнижчих ланках церковних структур: серед парафіяльних священників..., білого духовенства, яке було тісно зв’язане з народом...

• Залучивши додаткові джерела інформації, підготуйте повідомлення про становище у сучасному українському православ’ї.

Крім двох головних християнських церков, в Україні існували релігійні громади інших конфесій (католицизм, іудаїзм, мусульманство, протестантизм та ін.), які мали своїх прихильників переважно серед представників національних спільнот.

З початком революції в різних місцях України — на Волині, Катеринославщині, Київщині, Поділлі, Полтавщині, Чернігівщині — духовенство та парафіяни виступили за українізацію проповіді та богослужіння, за визнання одного з найприродніших людських прав — звертатися до Бога рідною мовою.

1903 р. у Відні українською мовою опубліковано Біблію у перекладі П. Куліша, І. Нечуй-Левицького та І. Пулюя. Частина накладу була завезена в Наддніпрянську Україну. В умовах революції 1905-1907 рр., коли контроль церковних верхів ослаб, українізацію проповіді подекуди вдавалося зробити самовільно. Досить широко проповідь рідною мовою стала практикуватися й на Поділлі. На Катеринославщині в 1909 р. навіть було видрукувано збірник проповідей українською мовою. У 1906-1911 рр. з’явилася можливість видати в Москві українською мовою Біблію, над перекладом якої працював П. Морачевський.

П. Куліш

Перша сторінка Біблії, виданої українською мовою 1903 р. у Відні

За допомогою QR-коду перегляньте відео про П. Куліша. Напишіть коротке есе на тему: «Вплив діяльності П. Куліша на розвиток української культури».

Поміркуймо!

Зіставте діяльність в Україні Української Греко-Католицької і Православної церков.

Іншу роль у житті українців відігравала греко-католицька церква. Цій церкві належало видатне місце в національному відродженні на західноукраїнських землях. Вона охоплювала найширші маси населення, її священики будили національну свідомість у найглухіших селах. Часто священик був єдиною високоосвіченою людиною на селі, до якої всі зверталися за порадою. Один із діячів цієї церкви на установчих зборах львівської «Просвіти» говорив: «Дивні речі чинить Провидіння... Та Унія, що її сприяв польський уряд в XVI ст., перевернулася в XIX ст. в найбільшу захисницю української національної справи, давши низку патріотів священиків-католиків, що врятували Галичину від полонізації». В 1901 р. греко-католицьким митрополитом став Андрій Шептицький.

Пам’ятник А. Шептицькому у м. Івано-Франківськ

За допомогою QR-коду перегляньте відео про А. Шептицького. Складіть коротку довідку про А. Шептицького для історичної енциклопедії.

Діємо: практичні завдання

За допомогою додаткових джерел інформації виконайте творчий проєкт: «Митрополит Андрій Шептицький і піднесення національного життя в Галичині».

Думки істориків

Український історик Дмитро Дорошенко

Церковна унія і УГКЦ є вислідом шукання синтези між східними і західними культурними впливами при одночасному намаганні зберегти при тому власну українську душу. УГКЦ зробилася головним забороном української народності проти полонізації. Це вона властиво врятувала Галичину від національної смерті. Вона зробилась батьківською вірою, і народ кріпко до неї прив’язався... З кругів греко-католицького духовенства вийшло національне відродження Галицької України і сама... церква стала тут за останні часи справжньою національною церквою...

• Як змінилася роль УГКЦ з часів Берестейської унії 1596 р.? Чому, на вашу думку, це сталося?

2. УРІЗНОМАНІТНЕННЯ ФОРМ І НАПРЯМІВ ОСВІТИ

Після реформи 1861 р. мережа закладів початкової освіти в Наддніпрянській Україні стала реорганізовуватися відповідно до вимог часу.

В 1864 р. уряд прийняв «Положення про початкові народні училища», згідно з яким усі типи початкових шкіл, у тому числі й церковнопарафіяльні, було перетворено на початкові народні училища, які працювали за єдиним навчальним планом і програмою.

У 1872 р. зроблено новий крок у напрямі модернізації освіти: більшість початкових училищ було перетворено на 6-річні міські, які давали знання і навички, необхідні для роботи в промисловості, на транспорті, у державних установах. У 1870-х роках освітньою діяльністю почали займатися земства, які вже наприкінці століття мали близько 3200 шкіл. Ці школи краще фінансувалися, а отже, мали кращі приміщення, кращих учителів та багатші бібліотеки.

Урок латини в четвертому класі Кам’янець-Подільської гімназії

• Уважно роздивіться фото. Поміркуйте, який вік та соціальний статус учнів гімназії. Про які особливості розвитку освіти в Україні свідчить фото?

Усього у Наддніпрянській Україні в 1897 р. налічувалося майже 17 тис. початкових шкіл, які утримувалися державою, громадянами, земствами, церквою, приватними особами. Однак цієї кількості шкіл не вистачало для навчання всіх дітей. Лише 20 % населення України віком старше 10 років у 1897 р. уміли читати. У передвоєнні десятиліття відбувалося значне розширення шкільної мережі. В 1915 р. в 26 тис. шкіл навчалося 2,6 млн учнів. У деяких повітах Наддніпрянської України земства розглядали питання про введення загальної початкової школи.

Думки істориків

Український історик Дмитро Дорошенко

Зі страху перед українським сепаратизмом він (російський уряд) умисне держав український народ у темряві й культурному занепаді, не даючи йому школи на рідній мові... Він насилав на Україну хмари своїх вчителів, урядовців, священників умисне задля русифікації. Наслідок урядової системи ... був той, що в порівнянні з великоруськими губерніями відсоток грамотних в Україні, що в XVII—XVIIІ ст. славилася своїм шкільництвом, був значно нижчий.

• Яку мету переслідував російський уряд, чинячи перепони розвитку освіти в Україні?

У Західній Україні процес модернізації освіти мав свої особливості. У 1869 р. на території Австро-Угорської імперії всі початкові школи, якими відала церква, були переведені в підпорядкування світської влади, що наближало освіту до потреб розвитку суспільства. Для дітей віком від шести до 14 років запроваджено обов’язкову освіту.

Середня школа також пристосовувалася до потреб модернізації. У Росії після освітньої реформи 1860-х років збільшилася кількість класичних гімназій і реальних училищ, які давали середню освіту і забезпечували право на вступ до вищих навчальних закладів (випускникам реальних училищ — до технічних вузів). Хоча середню освіту одержували переважно діти дворян та державних урядовців, після революції 1905-1907 рр. склад учнів шкіл дещо демократизувався. Учні «нижчих станів» становили в гімназіях 20 %.

Життя зумовило появу мережі спеціальних навчальних закладів, які готували спеціалістів із середньою спеціальною освітою — учителів, агрономів, ветеринарів, техніків тощо. Наприкінці XIX ст. діяли 26 ремісничих земських і 17 комерційних училищ, учительські семінарії та інші заклади подібного типу.

Вищу освіту на Наддніпрянщині забезпечували три університети (Харків, Київ, а з 1865 р. ще і Одеса) і декілька спеціальних інститутів, ліцеїв та академій. Соціальний склад студентства лишався переважно дворянсько-буржуазним. Однак революція 1905-1907 рр. примусила уряд дещо прочинити двері для вихідців з «нижчих» станів. У 1910 р. студенти цих станів (діти міщан, майстрових, селян) становили у Київському університеті трохи більше третини, а загалом близько половини серед 12,7 тис. студентів, що навчалися у трьох названих університетах. У 1878 р. доступ до університетської освіти отримали жінки.

На західноукраїнських землях на початку XX ст. шкільна мережа розширилася більше. Кількість середніх шкіл у Східній Галичині протягом 1900-1909 рр. майже подвоїлась. Але українські діти в цих школах становили лише майже 20 % усіх учнів. Утім, порівняно з Наддніпрянщиною, стан справ з освітою на Заході України, особливо початковою, був помітно кращим. Початковою школою були охоплені майже всі діти.

Львівський політехнічний інститут

Пригадайте, які верстви українського населення мали доступ до освіти у другій половині XIX ст. За матеріалами параграфа складіть діаграму «Рівень освіченості населення українських земель на початку XX ст.».

На території Західної України існувало 4 вищих навчальних заклади: Чернівецький університет (1875 р.), продовжував діяти Львівський університет, Львівський політехнічний інститут (1877 р.) та Академія ветеринарної медицини у Львові (1897 р.). Викладання у них проводилося польською (у Львові) або німецькою (у Чернівцях) мовами. Лише після наполегливої боротьби українського студентства у Львівському й Чернівецькому університетах відкрили кілька українських кафедр. Кількість українців у вузах усіляко обмежувалася. Так, у 1911 р. у Львівському університеті вони становили 21 %, у Чернівецькому — 17,6 % від загальної кількості студентів. В 1913 р. у Львівському університеті працювало 220 викладачів, з них тільки одинадцять українців.

Історичні подробиці

Наприкінці XIX ст. у Львівському університеті існувало чотири факультети (богословський, філософський, правничий і медичний), навчалося понад 3000 студентів, з яких близько 600 були українцями. Мовою викладання, іспитів, адміністрації, незважаючи на двомовний статус, була польська. Українською мовою читалися лекції лише з української історії, літератури та окремих правничих і богословських дисциплін.

У березні 1900 р. відбулася перша сутичка між польськими та українськими студентами у Львівському університеті на ґрунті вимог стосовно української мови. 20 польських і три українських студентів були поранені. Студентський рух все більше виходив за рамки мовних вимог.

Оскільки ситуація не вирішувалася ані на рівні самого університету, ані на рівні Уряду, конфронтація набувала дедалі гостріших форм. 19 листопада 1901 р., коли Юліан Романчук виступав в парламенті, студенти-українці провели загальне віче в стінах університету попри заборону ректорату. Воно закінчилося співанням гімнів «Ще не вмерла» та «Не пора», а пізніше — відрахуванням з навчання п’ятьох студентів.

1 грудня цього ж року відбулося наступне віче, на якому було ухвалено рішення залишити Львівський університет та перейти на навчання до інших університетів імперії. 3 грудня 1901 р. Львівський університет покинули 440 студентів-українців. Оскільки Чернівецький університет відмовився приймати цих студентів, вони продовжили навчання у Відні, Празі, Кракові.

Вихід студентів з університету («сецесія») отримав значний розголос, було утворено спеціальний фінансовий фонд для підтримки студентів, щоб вони могли продовжити навчання поза межами Львова. Акцію морально і матеріально підтримав греко-католицький митрополит Андрей Шептицький, який власним коштом утримував студентів-богословів.

Збори польських студентів 28 листопада 1901 р. засудили акції українців, а університет було проголошено «надбанням польської культури». Польська преса вбачала в діях українських студентів «політику», а не вимогу дотримання законних прав.

Кульмінацією силового протистояння українських і польських студентів стало заворушення 1910 р., яке закінчилося вбивством одного з учасників — українця Адама Коцка. Після цього боротьба за український університет перейшла в більш легальне політичне русло. Було запропоновано декілька компромісних варіантів, однак згоди дійти так і не вдалося. Лише напередодні Першої світової війни, на початку 1914 р., під тиском уряду, вдалося домовитися про українсько-польське порозуміння, частиною якого мали стати відкриття українського університету у Львові та Сеймова реформа.

3. ДІЯЛЬНІСТЬ НАЦІОНАЛЬНИХ СПОРТИВНИХ ОРГАНІЗАЦІЙ

Галицькі народовці для виховання молоді у національному дусі стали засновувати спортивно-фізкультурні товариства. У 1894 р. у Львові було створено перше українське фізкультурно-спортивне та протипожежне товариство «Сокіл». У 1908 р. його очолив педагог Іван Боберський, якому вдалося поширити діяльність «Сокола» на всю Галичину і частину Буковини. У 1914 р. діяли 974 осередки товариства, до яких входило близько 33 тис. членів.

У 1900 р. в одному з галицьких сіл Кирило Трильовський заснував спортивно-фізкультурну організацію «Січ», що знаходилась під впливом Радикальної партії. У 1912 р. організацію перейменували на Український Січовий Союз, який налічував понад 900 осередків.

«Сокіл» біля університету Палацького (фото 1912 р.)

• Поміркуйте, чим була зумовлена поява в Україні молодіжних фізкультурно-спортивних організацій «Сокіл»» і «Пласт».

З метою військового навчання молоді в 1911 р. учні львівських шкіл створили таємну організацію «Пласт». Члени цього гуртка налагодили пропаганду військового виховання навіть серед молоді Наддніпрянщини. Також військову підготовку вело утворене у 1912 р. товариство «Січові Стрільці».

Історичні подробиці

Наукове товариство ім. Шевченка (НТШ)

Наукове товариство ім. Шевченка (НТШ) — перша українська національна академія наук.

Первісно НТШ виникло як Товариство імені Шевченка у 1873 р. уЛьвові з ініціативи Олександра Кониського, відомого українського наддніпрянського письменника, Дмитра Пильчикова за фінансового сприяння Єлизавети Милорадович-Скоропадської.

Першим реалізованим завданням для Товариства було заснування власної друкарні, яка видавала книжки справжньою народною українською мовою.

В умовах значного поширення українського просвітницького та культурного руху виникла потреба реорганізувати Товариство у наукову інституцію, що в майбутньому виконувала б функції Академії наук. Головним ініціатором такого перетворення виступив у 1890 році Олександр Барвінський за підтримки Олександра Кониського та Володимира Антоновича.

Особливий науковий та організаційний поступ здійснено під головуванням Михайла Грушевського. Найвидатніший у майбутньому український історик прибув до Львова у 1894 р. за рекомендаціями Володимира Антоновича та зайняв посаду завідувача кафедри історії у Львівському університеті, стає членом НТШ. У 1895 р. Грушевський стає редактором «Записок НТШ», створює Археографічну комісію. У 1897 р. Грушевського обрано головою Наукового Товариства імені Шевченка, а також головою Історично-філософської секції НТШ.

У цей період з’явилось ряд фундаментальних збірок та монографій, пов’язаних зі студіями української історії, словесності та етнографії (зокрема багатотомна «Історія України-Руси» Михайла Грушевського). Великого розмаху набрав випуск численних серійних і монографічних видань.

4. ВИДАТНІ ВЧЕНІ

О. Ляпунов (в першому ряду, перший зліва) на ювілейній конференції у Полтаві

Олександр Ляпунов

За допомогою додаткових джерел інформації напишіть коротке історичне есе «Внесок О. Ляпунова у розвиток науки».

Друга половина XIX — початок XX ст. увійшли в історію української науки багатьма видатними досягненнями. У цей час в Україні працювало чимало видатних учених-природознавців. Професор Харківського університету Олександр Ляпунов (1857-1918) посідав провідне місце в розробці проблем стійкості й рівноваги руху механічних систем. Значних успіхів досягли українські математики й фізики.

Світову славу в розвитку біологічної науки здобули вчені Новоросійського (в Одесі) університету. Видатний зоолог і анатом, вихованець Харківського університету Ілля Мечников (1845-1916 рр.), працюючи в Одесі, сформулював теорію утворення багатоклітинних організмів з одноклітинних. Разом з українським біологом, своїм учнем, Миколою Гамалією (1859-1949 рр.) він у 1886 р. відкрив в Одесі першу в країні бактеріологічну станцію. Це була друга у світі станція після пастерівської, створеної в Парижі роком раніше. Не знайшовши належного розуміння на батьківщині, І. Мечников переїхав до Парижа й там став першим українцем — лауреатом Нобелівської премії. Щодо М. Гамалії, то, продовжуючи справу свого вчителя, він зробив великий внесок у боротьбу з такими жахливими хворобами, як чума, холера, туберкульоз, сказ, упровадив у практику охорони здоров’я щеплення.

М. Гамалія в президії X Всесоюзного з’їзду бактеріологів, епідеміологів та санітарних лікарів в Одесі (фото 1926 р.)

Західноукраїнський фізик Іван Пулюй (1845-1918 рр.), учений світового рівня, у різні роки працював у провідних наукових центрах Європи й відзначився дослідженнями рентгенівського випромінювання. І. Пулюй був знавцем стародавніх мов і у співпраці з П. Кулішем та І. Нечуєм-Левицьким переклав зі староєврейської мови Псалтир та з грецької — Євангеліє.

Данило Заболотний (1866-1929 рр.), вихованець Одеського і Київського університетів, Одеській бактеріологічній успішно застосовував свої собі запропонований ним брав участь у боротьбі із чумою, холерою та іншими інфекційними хворобами на Поволжі і в Туркестані, вивчав поширення інфекції в Аравії, Індії, очолив експедицію по боротьбі із чумою в Монголії, Китаї, Ірані, Месопотамії, за що був нагороджений багатьма іноземними орденами і медалями.

Київський політехнічний інститут став одним із центрів технічного прогресу всієї імперії. Гірничий інженер Леонід Лутугін (1864-1915 рр.) створив геологічну карту Донецького басейну, яка стала на десятиріччя основою гірничих досліджень. Інженер Михайло Курако (1872-1920 рр.), що працював спочатку на Катеринославському, а потім на Маріупольському металургійних заводах, заклав основи передової вітчизняної металургії. Велику роль у її розвитку відіграли хімічні реакції металоорганічного синтезу, які відкрив професор Київського університету Сергій Реформатський (1860-1934 рр.).

На новий рівень у другій половині XIX — на початку XX ст. піднеслися гуманітарні науки. Це перш за все стосується історії. Микола Костомаров своїми працями «Богдан Хмельницький», «Руїна» та іншими започаткував наукову розробку історії України із залученням матеріалів як вітчизняних, так і зарубіжних архівосховищ.

Поштова марка України, присвячена М. Костомарову, 1992 р.

Великий вплив на розвиток історичної науки справив історик, археолог, етнограф і археограф Володимир Антонович. У своїх працях «Про походження козацтва», «Бесіди про часи козацькі на Україні» учений обґрунтував національні особливості минулого українського народу.

Наприкінці XIX — на початку XX ст. почалася дослідницька робота видатного українського історика Михайла Грушевського, найзнаковіша його праця — 10-томна «Історія України-Руси», у якій він обгрунтував ідею тяглості української історії від часів Княжої доби до сьогодення. Яскравий історик В’ячеслав Липинський розробив концепцію провідної ролі еліти в творенні держави та суспільному житті.

Одним з найавторитетніших дослідників історії українського козацтва став Дмитро Яворницький (1855-1940 рр.). Його тритомна «Історія запорозьких козаків» привернула увагу як фахівців, так і широкого читацького загалу багатющим матеріалом і новими підходами до висвітлених питань.

Д. Яворницький в одязі запорожця

За допомогою додаткових джерел інформації дізнайтеся, чим продиктований образ Д. Яворницького на фото. Як діяльність дослідника пов’язана з історією козацтва?

Першою жінкою в Російській імперії, яка здобула ступень почесного доктора наук була історикиня Олександра Єфименко (1848-1918 рр.). Її роботи відзначалися яскравим викладом, документальною основою.

З Харковом була пов’язана діяльність Дмитра Багалія (1857-1932 рр.). Як професор Харківського університету він розгорнув широку дослідницьку роботу з історії Слобідської України, виховав свою школу спеціалістів з української історії та культури. Розвивалися філологічні науки. Великий авторитет мали мовознавчі праці професора Харківського університету Олександра Потебні (1835-1891 рр.).

Визначним етнографом і археологом був Федір Вовк (1847-1918 рр.). Він став організатором археологічних розкопок, етнографічних та антропологічних експедицій у різних куточках України.

Серед науковців-філологів на початку XX ст. найпомітнішими були фігури Бориса Грінченка (1863-1910) та Агатангела Кримського (1871-1942 рр.). Грінченко протягом 1902-1909 рр. редагував чотиритомний тлумачний «Словар української мови», який і досі залишається одним із найповніших словників. А. Кримський ретельно вивчав староукраїнські тексти, що дало змогу спростувати твердження про російський, а не український характер мови давнього Києва.

Думки істориків

Відома українська дослідниця Наталія Полонська-Василенко про стан освіти в Україні у другій половині XIX ст.

«Положення 1864 року» про школи давало більше свободи для їх поширення: різні відомства, духовенство, товариства, приватні особи мали право відкривати народні школи, пристосовуючи їх програми до місцевих умов... Але ліберальні ідеї 60-х років зустрічалися з посиленням реакції, яку викликало польське повстання 1863 року, і новим переслідуванням української мови. Не могло бути й думки про введення української мови як викладової в школах; заборонено друкувати підручники українською мовою, і все навчання велося тільки російською мовою...

З 1849 року, в зв’язку з революційними рухами, російський уряд почав обмежувати вступ до гімназій, бажаючи середню освіту зробити привілеєм вищих кляс суспільства... Кількість державних гімназій зростала, але не могла задовольнити всіх, хто бажав до них вступити... Чимало гімназій та прогімназій утримували земства...

...Високі школи, розкидані по всій Україні, мали одну спільну рису: всі вони були засновані окупантами і викладовою мовою в них були — російська, німецька, польська. Уперта боротьба за українську мову не мала успіху; досягненням був дозвіл мати кілька — змістом та мовою — українських кафедр у Львівському університеті.

• На які проблеми в галузі розвитку освіти в Україні вказувала Н. Полонська-Василенко?

ЗНАЮ МИНУЛЕ ОСМИСЛЮЮ СЬОГОДЕННЯ ПРОГНОЗУЮ МАЙБУТНЄ

ЗАПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ

Знаю і систематизую нову інформацію

1. Утворіть логічні пари.

1 І. Пулюй

2 М. Гамалія

3 І. Мечников

4 М. Костомаров

А Фізик, електротехнік, винахідник

Б Епідеміолог і мікробіолог

В Історик, етнограф, поет

Г Розробник теорії імунітету та порівняльної патології

2. Упорядкуйте історичне лото. Поєднайте галузі науки, портрети і прізвища історичних діячів між собою.

Обговорюємо в групі

Обговоріть в групах особливості церковного життя, освіти і науки України на початку XX ст. За результатами роботи заповніть у зошиті таблицю.

Сфери

Особливості розвитку

Представники

Позитивні явища

Негативні явища

Освіта

Наука

Церковне життя

Мислю творчо

Уявіть, що ви організатор/організаторка екскурсії. Проведіть уявну екскурсію музеєм науки початку XX ст.