Історія України. 9 клас. Щупак

Цей підручник можна завантажити у PDF форматі на сайті тут.

§ 42. Аграрна реформа Петра Столипіна та її вплив на Україну

Пригадайте, що свідчило про незавершеність селянської реформи 1861 р. Які обставини стримували економічний розвиток Російської імперії на початку XX ст.?

1. ХУТОРИ І ВІДРУБИ

Після поразки революції в імперії запанувала реакція. Разом з тим російський уряд намагався здійснити заходи, спрямовані на послаблення протистояння різних верств суспільства, на відвернення нової революції. Головна увага зверталася на село, де розгорталася аграрна реформа, покликана зняти соціальну напругу й запобігти новому революційному вибуху. Головним провідником реформи був голова Ради Міністрів Петро Столипін (1862-1911 рр.).

Проводячи реформу, він намагався зберегти інтереси поміщиків. Головне гальмо в розвитку сільського господарства П. Столипін убачав не в поміщицькому землеволодінні, а в сільській общині. Селянину важко було залишити общину: він не міг продати землю, якою користувався, оскільки вона була общинна. Община здійснювала періодичний перерозподіл земельних ділянок між своїми членами. Одного разу селянин одержував землю в одному кутку села, наступного — в іншому. Тому він не був зацікавлений у застосуванні сучасних засобів виробництва, сільськогосподарських машин, добрив, упровадженні кращих сівозмін. Такий стан речей сприяв збідненню села й посилював його революційність. П. Столипін поставив собі за мету зруйнувати общину, створити на селі прошарок міцного, заможного селянства, яке стало б опорою існуючої влади.

Столипін (праворуч) під час знайомства з хутірським господарством

П. Столипін дав губернаторам директиву: «Менше заарештовувати, більше стріляти... Переконування облиште, дійте вогнем...» Подумайте, чим продиктована така антинародна політика. До яких наслідків вона могла б призвести?

Реформа була започаткована указом від 9 листопада 1906 р. і завершена законами від 14 червня 1910 р. і 29 травня 1911 р. Скасовувались обов’язкові земельні общини й надавалось кожному селянинові право вимагати виділення йому землі в одному масиві, що мав назву «відруб». Селяни могли переносити туди свої господарські будівлі і створювати «хутір». Тільки угіддя — ліс, сіножаті, випаси — залишалися у спільному володінні.

Хутори і відруби

• Розгляньте зображення. Чим відрізнялися форми землеволодіння на селі після Столипінської реформи? Спробуйте самостійно сформулювати визначення понять «хутір» і «відруб».

Унаслідок столипінської реформи на Правобережній Україні й на Полтавщині майже вся земля перейшла в особисту приватну власність. Особисте приватне землеволодіння стало переважаючим у Чернігівській губернії. У Таврійській, Херсонській, Катеринославській і Харківській губерніях воно охоплювало майже 50 % садиб. 226 тис. селянських господарств виділилися на хутори і відруби. Таким чином, здавалося б, створювалися сприятливі можливості для становлення фермерського господарства, здатного прогодувати і себе, і країну.

Думки істориків

Український історик Ярослав Грицак

Українські селяни, на відміну від російських, майже не знали общинної форми землеволодіння. Община була надзвичайно слабкою в Україні; тут панувало спадкове індивідуальне землеволодіння. Це спричинювало сильні власницькі настрої серед селянства. У 1865 р. 96,5 % селянських господарств на Правобережній Україні, 82,1 % на Полтавщині і 68 % в українських районах Чернігівщини були приватними і передавалися спадково. На противагу цьому у великоросійських губерніях загальнопоширеним було общинне землеволодіння. У тих же регіонах, де його запровадила російська адміністрація зверху... — на Слобожанщині і в Південній Україні — ця форма землеволодіння не прижилася.

Столипінська реформа мала найбільший вплив в Україні, бо вона відповідала старим традиційним формам землеволодіння. Якщо в 40 губерніях європейської частини Росії на 1 січня 1916 р. з общини вийшло близько 24 % господарів, то у Південній Україні цей показник становив 34,2 %, а в Правобережжі — аж 50,7 %.

• Чим пояснює історик успіх столипінської реформи в Україні? Чому вона не мала успіху в Росії?

2. ПЕРЕСЕЛЕНСЬКА ПОЛІТИКА

Одночасно зі зростанням багатшої верстви збільшувалася бідняцька. Подеколи біднота, отримавши землю у власність, продавала її за безцінь. Малоземельним селянам аграрна реформа не тільки не надала можливості зміцніти, але й прискорила їхнє цілковите зубожіння й остаточне перетворення на пролетарів.

Щоб зменшити чисельність бідняків і послабити соціальні суперечності в українському селі, царський уряд заохочував переселення селянства на малообжиті землі Далекого Сходу і Сибіру. Ще в 1896-1906 рр., після спорудження Транссибірської магістралі, на Схід переселилося близько 600 тис. осіб.

Освоєння земельних ділянок переселенцями (фото початку XX ст.)

• Розгляньте фото. Про які умови життя переселенців можна зробити висновки?

Міграція з українських губерній становила майже половину міграції з європейської частини імперії. Особливо багато їхало з Полтавщини та Чернігівщини. У 1907-1914 рр. в умовах реформи до Сибіру, на Далекий Схід, у Середню Азію і Казахстан переселилося майже 1,1 млн українських селян. Серед чиновників була популярною приказка: «Далі їдеш, тихіше будеш».

Таким чином, аграрне питання в Україні напередодні Першої світової війни так і не було вирішене.

Діємо: практичні завдання

Уявіть себе автором підручника історії. Самостійно укладіть запитання до параграфа «Аграрна реформа Петра Столипіна та її вплив на Україну»