Історія України. 9 клас. Щупак

Цей підручник можна завантажити у PDF форматі на сайті тут.

§ 41. Наростання політичної напруженості

Визначте основні проблеми розвитку Російської та Австро-Угорської імперій на початку XX ст. Які обставини загострювали політичну ситуацію в Україні сильніше, ніж в інших регіонах обох імперій?

1. ПОДІЇ РОСІЙСЬКОЇ РЕВОЛЮЦІЇ 1905-1907 рр. В УКРАЇНІ.

У 1905-1907 рр. Російська імперія стала ареною демократичної революції. Не погоджуючись на проведення вкрай необхідних соціально-економічних і політичних реформ, царський режим зробив цю революцію неминучою. При цьому майже все, що піднімало на революцію населення Росії, підштовхувало на виступ проти влади й українців.

Як і в Росії, в українських губерніях економічний розвиток не супроводжувався поліпшенням життя більшості населення. Малоземелля і безземелля, необхідність працювати на кабальних умовах на поміщиків збурювали проти влади селянство чорноземних українських губерній навіть більше, ніж малородючих губерній Росії.

Низька заробітна плата, недосконале фабрично-заводське законодавство, яке не захищало робітників від свавілля капіталістів, спричинили гостре їх незадоволення в усіх регіонах імперії. Зростав вплив західноєвропейського робітничого руху.

Робітники-українці, які працювали головним чином на малокваліфікованих роботах у відсталих галузях промисловості, прагнули до змін на краще не менше робітників-росіян, що були зосереджені в кам’яновугільній, металургійній та інших галузях промисловості й одержували дещо більшу заробітну плату.

Збереження в країні необмеженої влади царя, відсутність політичних свобод обурювали не лише українців, але й представників інших національних груп імперії.

Вимога прийняти конституцію об’єднувала навіть ті соціальні групи, які в усьому іншому були антагоністами — буржуазію і робітників.

Але в цій революції в українців та інших пригноблених народів імперії були і свої специфічні, національні інтереси. Українці, домагаючись задоволення своїх соціально-економічних інтересів, висували ще й національні вимоги. Перелік цих вимог був досить довгий — від забезпечення вільного розвитку української мови до відновлення у тій чи іншій формі Української держави.

Російська революція розпочалась у столиці імперії Петербурзі 9 січня 1905 р. У цей день, на який припала неділя, було розстріляно велику демонстрацію робітників, що йшли до царських палат з наміром вручити петицію з проханням поліпшити умови життя. В історію ця подія увійшла під назвою «Кривава неділя». Розстріл остаточно розвіяв віру народу в «доброго царя». Події негайно перекинулися в українські губернії. Страйки протесту проти розправи над мирними демонстрантами в Петербурзі охопили великі підприємства України.

Кривава неділя (художники — В. Пчелін, Войцех Коссак)

Якими художніми засобами автори картин передають події «Кривавої неділі»? Подумайте, чому народний виступ відбувся саме в неділю.

У червні 1905 р. підняв повстання флагман Чорноморського флоту панцерник «Потьомкін», у багатонаціональному екіпажі якого переважали українці. Це був перший великий виступ на флоті й у збройних силах Російської імперії в цілому.

На боротьбу за землю піднімалися селяни. Якщо в першій чверті 1905 р. виступи селян проходили в окремих селах, то у квітні-червні вони поширилися на цілі райони.

9 січня 1905 р. Кіннота біля Певчеського мосту затримує рух ходи до Зимового палацу

Поміркуйте, чому події в Петербурзі знайшли відгук на території українських губерній.

Свідчать документи

Постанова селянських зборів Сумського повіту Харківської губернії

Ми, селяни Сумського повіту Харківської губернії, що зібралися 29 травня 1905 р. в кількості близько 5 тис. чоловік, одноголосно ухвалили: теперішній самодержавний лад не може покінчити з тяжким і безвихідним становищем народу. Тому ми вимагаємо:

1. Негайного скликання Надзвичайних зборів, обраних загальною, рівною і таємною подачею голосів. Установчі збори негайно ж повинні вирішити питання: продовжувати війну чи ні, яким чином вирішити земельне питання...

2. Негайного звільнення всіх осіб, що постраждали через політичні і релігійні переконання

3. Свободи слова, друку, зборів, спілок і страйків...

А поки всі наші основні вимоги будуть задоволені, ми відмовляємось виконувати всі державні повинності, а саме: платити податки, податі, не поставляти новобранців та інше, оскільки ці повинності накладені на нас без нашої волі.

• Які основні вимоги селян? Про що свідчить відсутність в документі національних вимог?

Восени 1905 p. революційний рух в імперії швидко став більш рішучим (радикалізувався). На ігнорування царизмом економічних вимог робітників і селян ті відповіли висуненням вимог політичних. Загальний політичний страйк, який у жовтні почався в центрі Росії, швидко поширився в Україну та паралізував її життя. Не маючи іншого виходу, царизм пішов на поступки. 17 жовтня 1905 р. було опубліковано царський Маніфест, який «дарував» народу політичні права й свободи і обіцяв скликання законодавчого органу — Державної думи.

Свідчать документи

З Маніфесту про вдосконалення державного ладу від 17 жовтня 1905 р.

На обов’язок уряду покладаємо Ми виконання неухильної Нашої волі:

1. Дарувати населенню непорушні основи громадянської свободи на засадах чинної недоторканості особистості, свободи совісті, слова, зборів і союзів.

2. Не зупиняючи призначених виборів до Державної думи, залучити тепер до участі в Думі... ті верстви населення, які зараз зовсім позбавлені виборчих прав...

3. Установити як непорушне правило, щоб жодний закон не міг набути чинності без схвалення Державної думи і щоб виборним від народу забезпечена була можливість дійсної участі в нагляді за закономірністю дій поставленої від Нас влади.

Закликаємо всіх вірних синів Росії ... допомогти припиненню цієї нечуваної смути та разом із Нами докласти всіх зусиль до відновлення спокою і миру на рідній землі.

• Чому, на вашу думку, маніфест не став радикальним засобом для розв’язання існуючих в імперії проблем? Якими були його наслідки для українського суспільства?

Частину населення імперії ці поступки задовольнили. Це, головним чином, були заможні, ліберально налаштовані верстви населення. Вони створили політичні партії — Конституційних демократів (кадетів), «Союз 17 октября» («октябристів») — і були готові до співробітництва з владою, сподіваючись на її демократичну еволюцію.

Думки істориків

Український історик Ярослав Грицак

Проголошення Жовтневого маніфесту викликало велике піднесення й збудило надії на лібералізацію політичної системи. Українські діячі через свою нечисельність і організаційну роздробленість виявились не готовими скористатися з політичних змін. Подібна ситуація склалася і в національних рухах поляків, євреїв, латвійців, литовців та естонців. Докорінна різниця між ними й українськими політиками, однак, у тому, що інші партійні поділи були просто результатом розходження політичних ліній. В українському ж випадку найбільшим антагонизмом було національне питання, а саме — чи взагалі потрібна окрема українська політика й українські партії. Ці дискусії паралізували український національний рух, і тому він не справляв політичного впливу на розвиток революційних подій 1905 р. Українські політики попросту не могли змагатися з краще розвинутими і чисельнішими російськими політичними партіями, що мали міцні позиції у великих містах — головних осередках революційного неспокою.

• У чому відмінність між українськими політичними партіями і політичними партіями інших пригнічених народів Росії у 1905 р.? Розкрийте причини зазначених в тексті особливостей українського національного руху 1905 р.

Але заспокоїлися далеко не всі. Невдоволені обмеженням самодержавства, почали швидко організовуватися найбільш реакційні прихильники старого ладу — «чорносотенці», які створили кілька політичних партій, найвпливовішою серед яких був «Союз русского народа». У багатьох містах чорносотенці організували єврейські погроми, що супроводжувалися масовими насильствами над євреями, яких звинувачували у ворожому ставленні до царя і до християн взагалі.

Селянство сприйняло Маніфест як дозвіл на захоплення поміщицьких земель. Більшовики, анархісти, частина меншовиків і есерів, радикальна інтелігенція скористалися оголошенням політичних свобод для організації масового повстання з метою захопити політичну владу. У листопаді-грудні 1905 р. такі повстання охопили багато міст в імперії, у тому числі і в Україні.

Як і влітку, восени 1905 р. особливу революційну активність проявили моряки. Найбільш потужним було повстання на головній базі Чорноморського флоту в Севастополі. Повстання почалося на крейсері «Очаків», до якого досить швидко приєдналися 12 бойових кораблів. Підтягнувши війська, влада 16 листопада придушила повстання. Менші за масштабом збройні виступи відбулися в інших гарнізонах. Загалом у виступах солдатів та матросів 1905 р. на території України брали участь приблизно 15 тис. військових. Але всі виступи було придушено, а їх організаторів і активних учасників засуджено, причому чимало їх було страчено.

Повстання на крейсері «Очаків» (художник — Л. Мучнік, 1940 р.)

Подумайте, чому військові підтримували революційні події. Які ідеї вони могли сповідувати та яких змін прагнути?

Карикатура «Царизм топить у крові революцію» (з французького журналу 1908 р.)

За допомогою додаткових джерел інформації, з’ясуйте, хто є головними героями карикатури. За допомогою яких образів автор карикатури зображує царизм та події революції?

Свідчать документи

Ухвала Миколаївської сільської громади Олександрівського повіту Катеринославської губернії про підтримку збройного повстання грудень 1905 р.

Миколаївська громада... доручила Миколаївській сільській управі передати цю відозву зухвалою названої громади всім сільським громадам повіту з проханням... приєднатися до захисту народної свободи... і при цьому додається прохання про те, щоб громади посилали своїх озброєних уповноважених на станцію Олександрівськ до будинку їдальні — в той же день, коли ця звістка стане відомою народу. Чим більше озброєних прибуде, тим буде краще.

З кінця 1905 р. революційний рух пішов на спад. Однак боротьба (страйки, селянські заворушення), поступово затухаючи, продовжувалась весь 1906 і першу половину 1907 р.

2. ДІЯЛЬНІСТЬ УКРАЇНСЬКИХ ПАРЛАМЕНТСЬКИХ ГРОМАД У І ТА II ДЕРЖАВНИХ ДУМАХ. ДІЯЛЬНІСТЬ «ПРОСВІТИ»

Російська революція одним з найголовніших своїх завдань мала демократизацію суспільного життя. Але демократичні свободи у багатонаціональній країні передбачають ліквідацію обмежень у національно-культурній сфері й надання пригнобленим народам права самим вирішувати свою долю — залишатися у складі цієї держави чи будувати свою власну.

У 1905 р. національно-визвольна боротьба в Україні була ще малопомітною, якщо порівняти її з масовими соціально-політичними рухами, якими керували загальноросійські партії. У цих умовах українські партії вагалися: чи йти їм у революцію у складі відповідних російських партій спільним фронтом, сподіваючись, що після перемоги будуть задоволені національні вимоги українців, чи домагатися своєї мети під знаменами власних партій. Така невизначеність послаблювала їх вплив на населення, яке у своїй більшості орієнтувалося на соціально-економічні (ліквідація поміщицького землеволодіння, поліпшення життя всіх верств трудового населення) і загальнополітичні (ліквідація самодержавства і демократизація життя) гасла.

Про які зміни в національно-культурному житті українців свідчить поява подібних газет? Подумайте, як українська преса вплинула на подальше піднесення українського національного руху.

Після оголошення 17 жовтня 1905 р. в Росії політичних свобод і скасування основних національно-культурних обмежень (насамперед Емського указу) починається швидкий розвиток українського національного життя. Наприкінці 1905 р. УРП та УДП об’єдналися в Українську демократично-радикальну партію (УДРП). З’явилася українська преса. У листопаді 1905 р. стала виходити перша українська газета Наддніпрянщини «Хлібороб». На початку 1906 р. стала виходити щоденна газета «Громадська думка», пізніше перейменована в «Раду».

Свідчать документи

З програми Української демократично-радикальної партії

2. Кожна національність, із яких тепер складається Росія, мусить мати автономію на своїй території... Реформована держава мусить бути федерацією таких національних одиниць.

5. Усіма справами на території України має порядкувати Українська Виборна Народна Рада (Сойм)...

6. Українська Народна Рада сама виробляє краєву конституцію.

14. Мова в урядових, освітніх та інших інституціях уживається українська. Інші народності, що живуть на території України, мають рівне з українцями право задовольняти свої національні, культурні й економічні потреби і в урядових установах вживати своєї рідної мови.

• Проаналізуйте основні програмні положення УДРП. Дайте їм власну оцінку.

У І Державну Думу, яка почала працювати у квітні 1906 р., від України увійшло 102 депутати, серед яких переважали селяни та представники міської інтелігенції. 45 депутатів-українців створили свою власну парламентську громаду. Головою її був адвокат і громадський діяч із Чернігова Ілля Шраг (1847-1919 рр.).

Політична карикатура на основі байки «Лебідь, рак і щука» («Іскра», 1906 р.)

Підпис на карикатурі «Хто винний, а хто прав, давно відомо нам, а думський віз і досі там...»

• Розгляньте карикатуру. Який зміст вклав у неї автор? Які питання були ключовими під час роботи Державної Думи?

В основу програми цієї парламентської групи було покладено три найбільш гострі для українського суспільства проблеми: земельна, освітня і питання автономії. Громада почала видавати свій власний журнал «Украинский вестник», що мав служити трибуною для всієї Росії й тому друкувався російською мовою. Українська парламентська громада була найчисленнішою серед неросійських груп у Думі. Вона відігравала провідну роль у Союзі автономістів, який об’єднував парламентські групи неросійських народів. Так само, як і українці, вони стояли за перетворення Російської імперії у федеративну державу. Українські депутати підготували окрему декларацію у справі української автономії. Але обнародувати її з парламентської трибуни не встигли, бо за день до запланованого виступу цар розпустив Думу і видав наказ про вибори нової.

У січні 1907 р. відбулися вибори до II Думи. Понад половину всіх депутатів з України становили селяни. Знову почало діяти українське парламентське об’єднання. Воно називалося Трудовою громадою. У Громаді було 47 членів, які домагалися автономії України, місцевого самоврядування, української мови в школі, суді й церкві. Громада вимагала також створення кафедр української мови, літератури й історії в університетах і в учительських семінаріях. У II Думі українські депутати ще гостріше ставили питання автономії. Вони вимагали, щоб Україна мала автономію у складі Російської імперії зі своїм власним урядом. Громада видавала часопис «Рідна Справа — Думські вісті», що виходив два рази на тиждень. У «Рідній Справі» друкували промови членів Української трудової громади. II Дума виявилася ще радикальнішою, ніж І Дума, і тому протрималася також недовго, лише 103 дні. З червня 1907 р. її було розпущено. Ця подія увійшла в історію як «Третьочервневий переворот». Це означало завершення Першої російської революції. Почалася реакція, і революційні партії, у тому числі українські, змушені були йти в підпілля.

Свідчать документи

З програми Української трудової громади в II Державній думі. 1907 р.

Між тим політичне одділення од Росії кого-небудь з її безправних народів — так само й України — ми признаємо за неможливе і необачне... Таке одділення порушить загальну політичну рівновагу Європи, що воно може викликати іноземне втручання і закінчитись новим поневоленням народів, що шукають волі...

Один тільки є вихід з цього становища. По нашому глибокому переконанню — це рішуча і конечна переробка державного урядування на національну і територіальну автономію всіх країн Російської імперії, котрих людність повинна одержати права самовиразу і самоврядування...

Щодо економічних справ, то на першу чергу ми ставимо здобуття народові землі, которою користувалися б тільки ті, що прикладатимуть до неї свою працю...

• Чому діяльність Трудової громади несхвально сприймалась в урядових колах Російської імперії? Чи була в тогочасній Україні політична сила, яка б вимагала державної незалежності України?

За галицьким прикладом в українських містах і містечках розгорнула діяльність мережа товариств «Просвіта». Перша «Просвіта» була відкрита в Одесі 30 жовтня 1905 р. Вона мала власну бібліотеку, створила окремий фонд для видання книжок.

Організовувати «Просвіти» було нелегко, бо кожне товариство повинно було затверджувати власний статут і діяти як самостійна організація чи філія. У зв’язку із цим доля кожної організації повністю залежала від місцевого губернатора. І все ж попри всі перешкоди на середину 1907 р. в Україні вже діяло 35 осередків «Просвіти».

«Просвіти» не лише поширювали українську літературу, а й ідеї та знання, покликані витягти село з відсталості. Цьому сприяла праця просвітян у сільських кооперативах. Кооперативи допомагали селянам здобути елементарні знання з агротехніки, взагалі навчити використання хоча б певною мірою досягнень науки. Діячі «Просвіти», займаючись щоденними господарськими справами і поширюючи українознавчу літературу, «українізували» кооперативи.

3. УКРАЇНСЬКЕ ПИТАННЯ В III I IV ДЕРЖАВНИХ ДУМАХ. ТОВАРИСТВО УКРАЇНСЬКИХ ПОСТУПОВЦІВ

Українська демократично-радикальна партія (УДРП), яка мала ліберальну програму і була зорієнтована на реформи, виявилася занадто аморфною і непристосованою до роботи в підпіллі, куди царський уряд загнав після поразки революції всі національні партії. В умовах реакції частина її членів, відійшла від політики, деякі приєдналися до російських кадетів, що продовжували працювати цілком легально. Решта стала шукати можливостей продовження діяльності в умовах реакції. Восени 1908 р. у Києві відбувалася нарада УДРП, на якій було вирішено відмовитися від партійної діяльності й перейти до роботи у формі безпартійної організації — за зразком Загальної української організації, що існувала до 1904 р. До її формування долучився і Михайло Грушевський.

Нове об’єднання, утворене 1908 р., одержало назву Товариство українських поступовців (ТУП). До ТУП приєдналася частина українських соціал-демократів і членів Української народної партії, які використали її як трибуну для публічної діяльності. Отже, нова організація об’єднала різнорідні сили.

Учасники ТУП: В. Винниченко, Є. Чикаленко, С. Петлюра, М. Грушевський

М. Коцюбинський писав про В. Винниченка «Кого у нас читають? Винниченка. Про кого йдуть розмови, як тільки річ торкається літератури? Про Винниченка. Кого купують? Знов Винниченка.» Про що свідчать такі слова М. Коцюбинського? За допомогою додаткових джерел інформації дізнайтеся про життя і діяльність діячів ТУП. Чим окрім політичної діяльності вони уславилися? Про одного з цих діячів складіть історичний портрет.

Члени ТУП (тупівці) розуміли, що власними силами вони не в змозі досягти поставлених цілей. Тому вони схилялися до пошуку політичних союзників. Особливі надії покладалися на споріднену політичну силу — загальноросійську Конституційно-демократичну партію (КДП). Незважаючи на великодержавний шовінізм, який у цей час наростав у середовищі кадетів (як і в інших російських партіях), ТУП зміцнив зв’язки з КДП.

Роздивіться схему. Поясніть сутність основних програмових положень ТУП.

ТУП шукав зближення і з прихильниками федеративної перебудови Росії з інших частин імперії. Його діячі взяли участь у відновленні Союзу автономістів-федералістів (САФ), який існував свого часу в рамках І Державної думи. На новому установчому з’їзді САФ у Москві в 1913 р. ТУП представляли Михайло Грушевський, Ілля Шраг, Петро Чижевський.

Діємо: практичні завдання

За допомогою додаткових джерел інформації підготуйте і проведіть у класі дискусію на тему: «ТУП: визнання слабкості українського руху чи обачливість в умовах терору?»

У виборах до III Думи УДРП (ще до утворення ТУП) зробила акцент на співпраці з кадетами. Своїх членів партія провести не зуміла, зате мала вплив на гурток українських депутатів — головним чином, селян і священиків, який склався в Думі. У березні 1908 р. ці депутати внесли законо проєкт про дозвіл викладання «в початкових школах місцевостей з малоруським населенням» рідною українською мовою. Але законо проєкт було відкинуто. Про необхідність ведення судочинства українською мовою і викладання нею в початкових школах говорив у своїх виступах у Думі член кадетської партії з українськими симпатіями Іван Лучицький, відомий київський історик. У цілому ж III Дума виявилася найбільш байдужою до українського питання.

У ІV Державній думі, яка була обрана в 1912 р., українське питання стояло гостріше. Не в останню чергу це було наслідком угоди між кадетами і ТУП, згідно з якою поступовці закликали українців підтримувати кадетських кандидатів на виборах, а ті в Думі висунули низку українських вимог. Але вони мали суто культурницький характер. Вимоги автономії України не було, бо на це не погодилися російські конституційні демократи. Однак передвиборний блок все ж відіграв свою роль. На захист української мови в школах у Думі виступили навіть деякі російські депутати.

Свідчать документи

З промови депутата від Катеринослава Г. Петровського на засіданні IV Державної думи

... У Росії великоросів всього 43 %. Це значить менше половини населення, а тим часом усю решту Росії визнано інородницькою. Таким чином, більшість населення Росії не має права і можливості говорити рідною мовою і зазнає безконечного насильства і гніту. Тепер нашому великоруському націоналізмові і поміщицькому патріотизмові нема, здається, рівних в Європі, і не тільки в Європі, але навіть в Азії.... Ніде на земній кулі нема такої дикої середньовічної установи, як смуга єврейської осілості.

У цій клоаці розвиваються всякі здирства, і тільки на ґрунті такого огидного кріпосницького порядку можуть виникати такі безсоромні потворні справи, як справа Бейліса.

Переслідуються особливо слов’янські нації, білоруси, українці і поляки... Чорносотенці та їхні лакеї називають Росію великою слов’янською державою, мабуть тільки тому, що в цій великій державі практикується найбільше гноблення слов’янських народностей. Арешти, обшуки, штрафи, поліцейські переслідування за таємне навчання рідної мови — скажіть, де це ще зберімося? Де це може бути в XX столітті?

• Підготуйте повідомлення про національне питання в Російській імперії на початку XX ст.

Що ж до реакціонерів (навіть українців за походженням), то вони доводили у своїх промовах, що українська мова не потрібна взагалі й що весь український національний рух — то «закордонна інтрига».

4. УКРАЇНСЬКЕ ПРЕДСТАВНИЦТВО В ГАЛИЦЬКОМУ СЕЙМІ ТА АВСТРІЙСЬКОМУ ПАРЛАМЕНТІ У ВІДНІ

В Галичині на початку XX ст. знов загострилися українсько-польські відносини. У 1900 р. українськими політичними силами були проведені численні народні віча під гаслами поділу Галичини на польську та українську частини та приєднання до останньої українських земель Буковини. Галицькі народовці закликали до боротьби за введення загального виборчого права. У січні 1907 р. під тиском громадськості воно було запроваджено. На виборах 1907 р. українці збільшили своє представництво в австрійському парламенті до 27 депутатів від Галичини і 5 депутатів від Буковини. Однак польська місцева адміністрація всіляко перешкоджала українцям здійснювати свободне волевиявлення — підкуп, шантаж, махінації з бюлетенями і навіть пряме насильство стали постійними методами влади.

Австрійська влада не бажала загострення конфлікту і змусила поляків піти на поступки. У лютому 1914 р. українське представництво у Галицькому сеймі збільшилось до 62 місць, українці склали 27 % депутатів. Це порушувало монополію поляків на владу та відкривала перспективи для української автономії. Однак реалізувати їх не вдалося через початок Першої світової війни.

Посли-русини Галицького сейму І-ї каденції

• Поміркуйте, чим було обумовлену ідею поділу Галичини на польську та українську. Як складалися відносини у трикутнику Австрійський уряд — поляки — українці?

Пожвавилось і суспільно-політичне життя Буковини. В 1905 р. буковинські народовці об’єднались в «Національну раду русинів на Буковині», орієнтуючись на зразок Народно-демократичної партії у Галичині. У червні 1907 р. від неї відокремилось ліве крило, заснувавши Радикальну партію. Майже одночасно утворилася і марксистська Соціал-демократична партія. Однак більшість її гасел були незрозумілі буковинським селянам, а робітників у краї майже не було.

Український рух на Закарпатті залишався за висловом М. Драгоманова «пораненим братом». Суспільство зазнавало примусової мадярізації. Панівні позиції зберігали москвофіли, нечисельні народовці вимушені були обмежуватись питаннями мови, літератури, історії та освіти. Питання про автономію навіть не поставало.

ЗНАЮ МИНУЛЕ ОСМИСЛЮЮ СЬОГОДЕННЯ ПРОГНОЗУЮ МАЙБУТНЄ

ЗАПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ

Знаю і систематизую нову інформацію

1. Утворіть логічні пари між назвами політичних партій і їхніми політичними поглядами та програмами.

1 УСДРП

2 УНП

3 РУП

4 УДП

А Націоналістична партія, виступала на самостійницьких позиціях

Б Ідея автономії України

В Була проросійською політичною партією, виступала за створення федерації рівноправних народів

Г Заснована діячами студентських громад, мала кілька течій в тому числі і самостійницьку

Д Ідея ліквідації абсолютизму в Росії, проголошення автономії України з українським крайовим сеймом

2. Упорядкуйте хронологічну послідовність.

Обговорюємо в групі

Обговоріть у групах особливості автономістської та самостійницької течій українського національного руху. Результати роботи представте у вигляді кластера або таблиці.

Мислю творчо

1. Уявіть себе представником/представницею української політичної партії (на вибір). Які інтереси ви б переслідували? За які зміни в імперії виступали? Свою позицію обґрунтуйте.

2. Виконайте онлайн-вправу. Повторіть матеріал параграфа.