Історія України. 9 клас. Щупак

Цей підручник можна завантажити у PDF форматі на сайті тут.

§ 35. Піднесення суспільно-політичного руху в 1870-1890-х роках

1. Які течії українського суспільного руху розвивалися в Західній Україні в 1860-1970-х роках? Які чинники сприяли їх розвитку? 2. Яку роль у житті західноукраїнського суспільства відіграли народовці?

Діємо: практичні завдання

Працюючи з матеріалом підручника, укладіть хронологічну таблицю «Події українського національного відродження в Західній Україні».

Дата	Подія	Історичне значення

1. ДІЯЛЬНІСТЬ ГАЛИЦЬКИХ НАРОДОВЦІВ

Починаючи з 1870-х років у визвольну боротьбу включається нове покоління, яке було патріотично налаштоване і прагнуло рішучих дій.

Як уже вказувалося, народовці поступово відтіснили на другорядні позиції москвофілів. Цей злам припав на рубіж 1870-1880-х років. Важливим етапом діяльності народовців стало видання політичних часописів. З 1879 р. видавалася газета для селян «Батьківщина». Наступного 1880 р. у Львові почала виходити щоденна газета «Діло» на противагу москвофільській газеті «Слово». Популярності набув літературно-науковий часопис «Зоря».

Фрагмент сторінки газети «Діло» за 19 січня 1888 р.

Провідну роль у становленні цих видань відіграв відомий громадський діяч, публіцист і літератор Володимир Барвінський (1850-1883 рр.). За його ініціативою 30 листопада 1880 р. у Львові було проведено українське народне віче за участю двох тисяч селян, що стало першою спробою поєднання народовського руху із широкими народними масами.

Володимир Барвінський (фото XІX ст.)

1885 р. народовці створили свій керівний орган — Народну раду. Очолив її вчитель гімназії Юліан Романчук (1842-1932 рр.). Восени Рада видала першу відозву до українців Галичини і свій статут. У статуті Народної ради проголошувалася мета організації — розвиток народу, захист його прав і поширення українських інтересів у всіх політичних, культурних, суспільних і економічних відносинах. Фактично Народна рада ставила перед собою завдання продовжити справу Головної руської ради. Вона стала прообразом політичної партії.

Піднесення патріотичного руху в Галичині стало результатом впливу діячів українського руху Наддніпрянщини, які намагалися перенести сюди центр загальноукраїнської діяльності і перетворити цей край на «український П’ємонт».

Свідчать документи

Із виступу Олександра Огоновського на зборах Народної Ради 3 лютого 1888 р.

Світлий Зборе!

Скликала нас справа великої ваги, — річ йде о наше положене політичне, так мало позавидне, що заострюєсь воно вже до питаня: чи бути нам, чи не бути.

Неволя пятивікова зломила нас морально і матеріяльно. Під могучим покровом Австрії заблисли нам свободи конституційні, але тії не поліпшили нашого биту, бо подані вони обезсиленим, а не подвигненим. Лишені на долю свобідної конкуренції, і безпомочно визискувані..., впадаємо економично в нужду щораз то більшу, а і в житю публичнім взяла над нами перевагу сила дужша.

Конституція запоручила нам свободу і рівноуправненє, — але в практиці житя рішає сила, а з тим елементом числяться і правительства. З сегожь вийшло, що дісталась нам автономія краю без автономій народів; що краєвий статут з р. 1861. здав нас безпощадно на перевагу і верховодство народности другої...

• На яких проблемах українців наголошує мовець у промові?

2. РУХ НАРОДОВЦІВ НА БУКОВИНІ ТА ЗАКАРПАТТІ

Зміцнення українського руху відбувалося на Буковині та Закарпатті складніше, ніж у Галичині. В адміністративному центрі Буковини — Чернівцях — приблизно третину населення становили євреї, а половина його мешканців розмовляла німецькою мовою. Початок національного відродження на Буковині припав на 1860-ті роки.

Перші національні організації мали москвофільське спрямування. Буковинські освічені українці перейшли на по-справжньому національні позиції під впливом появи народовської течії в Галичині. Завдяки народовцям у краї почали поширюватися поезії Т. Шевченка. Поширення Шевченкового слова привело до появи «буковинської трійці» — Юрія Федьковича (1834-1888 рр.) і братів Сидора (1836-1903 рр.) і Григорія (1838-1884 рр.) Воробкевичів, зачинателів української літератури на Буковині.

Юрій Федькович (художник — Іван Холоменюк) — керівник «буковинської трійці» стояв біля витоків української літератури Буковини. Написав близько 400 поетичних і 60 прозових творів.

Ситуацію на краще різко змінило відкриття в Чернівцях у 1875 р. університету. Частину викладачів складали галицькі українці, які стали провідниками національної ідеї. У 1885 р. Ю. Федькович почав редагувати українську газету «Буковина». З кінця XIX ст. буковинське політичне життя розвивалося вже одностайно з галицьким.

У національному русі в Закарпатті панувала москвофільська течія. Як і в Галичині, її перемога була результатом посилення національного гноблення. Сильний угорський тиск змушував закарпатських українців шукати допомоги ззовні. Перемога російського війська над революційними угорськими частинами в 1849 р. наштовхнула на думку, що ця допомога може прийти з Петербурга.

Усвідомлення марності подібних сподівань мало наслідком посилення і в Закарпатті позицій народовців. У 1880-х роках народовський рух у цьому краї був пов’язаний з діяльністю педагога Василя Чопея (1856-1935 рр.). Він упорядкував підручники для народних шкіл Закарпаття, серед них українські читанки, склав українсько-угорський словник, у суперечках з москвофілами доводив незалежність української мови.

3. РАДИКАЛЬНИЙ РУХ У ГАЛИЧИНІ

Діємо: практичні завдання

На основі аналізу тексту параграфа доповніть структурно-логічну схему «Течії суспільно-політичного руху в Західній Україні». Обговоріть результати роботи у класі.

У середині 1870-х років у Галичині з’явилася молода інтелігенція, яка стала критично оцінювати діяльність як москвофілів, так і народовців та прагнула надати українському рухові більш революційного характеру. Під впливом М. Драгоманова молоді українські політичні діячі Іван Франко (1856-1916 рр.), Михайло Павлик (1853-1915 рр.), Остап Терлецький (1850-1902 рр.) та інші звертаються до ідей соціалізму.

Михайло Павлик — один з лідерів руху радикалів

В українському русі виникає ще одна, так звана радикальна течія. Її появу на політичній арені знаменував перший львівський судовий процес проти українських радикалів (Франка та його товаришів) 1877-1878 рр.

Радикали видавали кілька газет і журналів, вели пропагандистську роботу серед робітників і селян. Вони прагнули посилити вплив у громадських читальнях «Просвіти» і домагалися їх перетворення на свої осередки. В окремих повітах під їхнім керівництвом працювало по кілька десятків читалень. Радикали критикували існуючий лад, москвофілів і народовців, прагнули захищати інтереси простих галичан у конкретних справах.

4. УКРАЇНСЬКЕ ПИТАННЯ В МІЖНАРОДНІЙ ПОЛІТИЦІ кінця 80-х років XIX ст. «НОВА ЕРА»

Національно-визвольний рух у Західній Україні розвивався не лише під впливом внутрішніх причин. Наприкінці 1880-х років на нього справив значний вплив зовнішньополітичний чинник.

Тоді різко загострилися відносини між Австро-Угорщиною і Росією. Дві імперії не могли поділити сфери впливу на Балканах. Назрівала війна, у якій на боці Австро-Угорщини готувалася виступити Німеччина. Прагнучи ослабити Російську імперію, в 1888 р. німецький філософ Едуард Гартман висунув план утворення після перемоги над нею Київського королівства на землях Наддніпрянської України.

План зацікавив Австро-Угорщину, яка сподівалася встановити над російською частиною України свій контроль. Коли про німецький план і наміри Австро-Угорщини стало відомо в Києві, вони викликали інтерес у так званих австрофілів на чолі з В. Антоновичем і О. Кониським, діячами Київської громади. Громадівці готові були підтримати німецький проєкт в обмін на визнання національно-культурних прав українців Галичини, яку сприймали як «український П’ємонт». У Західній Україні послідовним поборником цього проєкту був Олександр Барвінський. На шляху реалізації побажань австрофілів стояли галицькі поляки, але під тиском австрійців вони в 1890 р. пішли на ποступки.

Суть поступок полягала у визнанні галицьких українців окремим народом. Передбачалося надати українцям певну кількість місць в Австрійському парламенті та Галицькому сеймі, відкрити три українські гімназії, збільшити кількість українських кафедр у Львівському університеті та інші поступки.

Після цього було проголошено «нову еру» у відносинах народовців з урядом і польською шляхтою. У 1892 р. народовці оприлюднили свою першу програму, у якій ставили за мету зміцнення існуючого ладу через надання українцям певних поступок. «Нова ера» тривала недовго. Невдоволені діями одна одної, сторони відмовилися від «новоерівської» політики вже в 1894 р. Але частину передбачених в угоді заходів було виконано.

Так, пожвавилася робота українських представників у Галицькому сеймі й Австрійському парламенті. Рішучим захисником українських інтересів виступив у цих виборних органах О. Барвінський, який в австрійський парламент потрапив у 1891 р., а в Галицький сейм — у 1894 р. Було відкрито у Львівському університеті кафедру всесвітньої історії з вивченням історії Східної Європи», яку фактично перетворили на кафедру історії України. За рекомендацією В. Антоновича посаду завідувача цієї кафедри зайняв М. Грушевський.

Михайло Грушевський — визначний науковець, один з лідерів українського національно-визвольного руху.

Опинившись в Галичині, М. Грушевський швидко зорієнтувався в політичній ситуації і включився в активну громадсько-політичну діяльність. Його зусилля спрямовувалися на згуртування всіх учасників національно-визвольного руху краю.

Постать в історії

Молодий і талановитий історик Михайло Грушевський у 1890 р. закінчив історико-філологічний факультет Київського університету, а через декілька років став відомий своїми дослідженнями з історії України. У 1894 р. молодого магістра призначили професором до Львівського університету. У 1897 р. М. Грушевський очолив Наукове товариство ім. Т. Шевченка, а вже у 1898 р. у Львові вийшов перший том його десятитомної «Історії України-Руси», яка й по сьогодні залишається найґрунтовнішим дослідженням української історії.

5. ПОЛЬСЬКИЙ І ЄВРЕЙСЬКИЙ РУХИ В ГАЛИЧИНІ

Ці рухи були помітним явищем суспільно-політичного життя.

У другій половині XIX ст. польський рух у Галичині продемонстрував революційну активність під час антиросійського повстання 1863-1864 рр. Галичина стала тоді базою для формування збройних загонів, які поспішали на допомогу Варшаві, а також тереном збору матеріальних засобів для повстанців.

Поразка повстання змусила польських активістів перейти до політики компромісів з урядом. Вони сподівалися через співробітництво із центральною владою домогтися права на автономію — «польський П’ємонт» — який розглядали як важливий крок до відтворення повнокровної держави. І на цьому шляху досягли певних успіхів. Принаймні саме в руках поляків опинилися всі основні важелі управління в Галичині. Вони швидко розбудовували свою систему освітніх, культурних і господарських організацій.

Як уже йшлося, у час «нової ери» віденський уряд змінив тактику сприяння виключно полякам і спробував опертися й на українців. Зрив «новоерівської» угоди мав наслідком зростання напруженості в польсько-українських відносинах.

Євреї, на відміну від українців і поляків, не мали в Західній Україні державницьких устремлінь. Серед них були сильні позиції сіоністів і прибічники асиміляції. Перші ідеал вбачали в утворенні Єврейської держави в Палестині чи Уганді.

Головною їхньою метою у Прикарпатті була боротьба за збереження національної ідентичності.

Євреї взяли участь у революційних виступах по всій Галичині. Певні здобутки у єврейської громади були і під час загальноімперських і місцевих виборів уже за Австро-Угорщини.

Істотне пожвавлення національного єврейського руху припало на 80-90-ті роки XIX ст. У 1893 р. засновано «Єврейську національну партію Галичини». Формувалися й поширювалися організації, які пропагували сіонізм. Паралельно тривав процес зміцнення єврейського робітничого руху. У 1897 р. на конгресі Польської соціал-демократичної партії Галичини в Перемишлі висунули ідею самостійної єврейської робітничої партії. Більшість керівників ПСДП Галичини виступили проти. Однак створення у тому самому році у підросійському Вільнюсі Загального єврейського робітничого союзу («Бунд») надало подальший імпульс цій ідеї, і її було реалізовано.

У цілому національно-визвольний рух у Галичині в другій половині XIX ст. розвивався по висхідній лінії і вступив у нову фазу, поставивши перед собою завдання боротьби за політичну незалежність України.

Повільніше національно-визвольний рух розвивався на буковинських і закарпатських землях. Але якщо на Буковині політичне життя наприкінці XIX ст. усе ж піднялося до рівня галицького, то на Закарпатті процес формування національної самосвідомості затягнувся на триваліший час.

Помітним явищем суспільно-політичного життя краю були польський і єврейський рухи, які представляли інтереси двох чисельних національних спільнот Західної України. Їхня активність особливо посилилася наприкінці XIX ст.

ЗНАЮ МИНУЛЕ • ОСМИСЛЮЮ СЬОГОДЕННЯ • ПРОГНОЗУЮ МАЙБУТНЄ

ЗАПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ

Знаю і систематизую нову інформацію

1. Схарактеризуйте діяльність галицьких народовців у 1870-1890-х роках.

2. Які особливості мав визвольний рух на Буковині та Закарпатті?

3. Що таке «нова ера» в українсько-польських відносинах?

4. Які завдання ставили перед собою учасники радикального руху?

Обговорюємо в групі

Поміркуйте, чому пошук україно-польського порозуміння в Галичині був приречений на поразку.

Мислю творчо

Опрацюйте історичну карту. Визначте, які події визначали суспільно-політичне життя в західноукраїнських землях у другій половині XIX ст. Які позначення варто додати на карту, на вашу думку?