Історія України. 9 клас. Щупак

Цей підручник можна завантажити у PDF форматі на сайті тут.

§ 26. Модернізація промисловості й сільського господарства

1. Коли в Україні розпочалася індустріальна революція? У яких галузях господарства вона виявилася найраніше? 2. Поясніть причинно-наслідковий зв’язок між ліквідацією кріпацтва і пришвидшенням індустріальної революції. 3. Які особливості природно-географічного розташування України сприяли перетворенню її на один із найрозвиненіших регіонів Російської імперії?

1. ЕКОНОМІЧНА ПОЛІТИКА ЦАРСЬКОГО УРЯДУ ЩОДО УКРАЇНИ

Наддніпрянська Україна після реформи 1861 р. переживала добу швидкого, але суперечливого економічного зростання. Наприкінці XIX ст. вона вже давала 26 % загальноімперського прибутку.

Діємо: практичні завдання

Уявіть, що ви є учасником дискусійного клубу. Опрацюйте текст параграфа і підготуйтеся до дискусії на тему «Колоніальний характер економічної політики царського уряду в Україні» — доберіть аргументи для підтвердження або спростування цієї тези.

У промисловості Наддніпрянської України прогресували тільки ті галузі, які не мали відповідних природних умов у Росії (цукрова), або ті, що постачали сировину і напівфабрикати для російської індустрії (металургія, кам’яновугільна промисловість). Натомість давня галузь української промисловості — текстильна — була штучно затримана у своєму розвитку, а деякі її види (наприклад, бавовняна) і зовсім не могли існувати через різні митні й тарифні заходи російського уряду.

У результаті з української сировини готові товари виробляли переважно в Росії, а потім привозили для реалізації в Україну. Такий розподіл праці прив’язував Україну до центру і робив її економіку надзвичайно вразливою. Політикою цін, коли сировина коштувала дешево, а готові товари дорого, з України викачувалися капітали. На початку XX ст. Наддніпрянщина давала 72 % усього видобутку сировини в імперії та лише 15 % виробництва готової продукції.

Завдяки географічному положенню України ліпшою була ситуація в сільському господарстві. Влада змушена була миритися з тією об’єктивною обставиною, що глибинні російські регіони не могли змагатися з українськими на рівних. Але і в цьому разі освячені в Петербурзі особливості реформи 1861 р., які залишали в українських селян землі менше, ніж її отримували в Росії, стали серйозною завадою для прогресу.

Динаміка провідних галузей промисловості в Наддніпрянській Україні на різних етапах промислового перевороту

  • 1. Поясніть, що, на вашу думку, сприяло розвиткові саме цих галузей промисловості.
  • 2. Чи могла ця галузева структура промислового виробництва задовольняти потреби населення в промислових товарах?
  • 3. У чиїх інтересах здійснювався промисловий переворот у Наддніпрянщині?

2. МОДЕРНІЗАЦІЯ ПРОМИСЛОВОСТІ

Звільнення селян від кріпосної залежності усунуло одну з найголовніших перешкод на шляху пришвидшеного промислового розвитку — дефіцит робочої сили.

З початку 60-х років XIX ст. у якісно нову фазу вступив промисловий переворот. Виробництво швидко машинізувалося. Істотні зрушення відбулися на старих мануфактурних виробництвах (суконна промисловість, цукроваріння). Дещо пізніше технічний прогрес прийшов у важку промисловість. Але в ній перехід від мануфактури до фабрики здійснювався не на базі старих, а на основі принципово нових технологій і відповідних механізмів, що забезпечило саме тут найбільшу ефективність нового виробництва. Остаточно промисловий переворот в економіці України завершився у 1880-ті роки.

Поміркуймо!

Пригадайте, як і коли відбувся промисловий переворот у країнах Західної Європи.

На економічній ситуації в Україні позначилася політика протекціонізму щодо вітчизняних виробників, яку здійснював уряд. Мито на іноземну продукцію весь час зростало. Іноземцям стало вигідніше завозити не товари, а капітали. Французькі, бельгійські, німецькі, англійські підприємці захопили протягом другої половини XIX ст. ключові позиції у провідних галузях промисловості України: вугледобувній, гірничорудній, металургійній та сільськогосподарському машинобудуванні.

У 60-90-х роках XIX ст. сформувався український індустріальний район.

  • 1. За назвами промислових районів Наддніпрянської України визначте провідні галузі промислового виробництва.
  • 2. За допомогою історичних фото проведіть уявну екскурсію промисловим підприємством XIX ст.

Діємо: практичні завдання

За допомогою матеріалів параграфа та додаткових джерел інформації доповніть інфографіку «Індустріальна революція в Україні».

Діємо: практичні завдання

Використовуючи дані таблиці, охарактеризуйте розвиток кам’яновугільної і металургійної промисловості України. Назвіть чинники, які сприяли розвиткові даних галузей промисловості. Поміркуйте, чому в розвитку даних галузей переважала роль іноземного капіталу.

Видобування кам’яного вугілля, виплавка чавуну, заліза і сталі на Півдні України

Роки

Видобування кам'яного вугілля

Виплавка чавуну

Виплавка заліза і сталі

Росія в цілому

Південь

Росія в цілому

Південь

Росія в цілому

Південь

1860

18,2

6,0

19,6

-

12,4

-

1870

42,4

15,6

20,8

0,32

14,9

0,22

1880

200,8

86,3

26,1

1,3

35,6

1,7

1890

367,2

183,2

55,2

13,4

48,7

8,6

1900

986,3

671,7

177,2

91,9

163,8

73,8

Джерело: Статистические таблицы по горной промышленности России, составленные А. Кеппенном. — СПб., 1879.

У цілому питома вага України в загальноросійському виробництві становила в 1900 р. вугілля — 70 %, залізної руди — 57 %, чавуну — 52 %, рейок — 76 %. І це за умов, коли населення підросійської України не досягало й 20 % загальноімперського.

Отже, в Україні найбільших успіхів досягли три сировинні галузі: вуглевидобувна, гірничорудна і металургійна. Інші ж стояли на місці. Певний виняток становили тільки сільськогосподарське і транспортне машинобудування. Центр сільськогосподарського машинобудування в пореформенні роки перемістився з підросійської Польщі і прибалтійських губерній у Степову Україну. Головними осередками сільськогосподарського машинобудування були Олександрівськ (тепер Запоріжжя), Харків, Одеса, Бердянськ, Херсон, Миколаїв, Київ. Усі великі заводи належали іноземним власникам. Транспортне машинобудування було зосереджено в Харкові, Луганську, Миколаєві. Зокрема, у Харкові і Луганську виготовляли паровози.

На Правобережжі, де розміщувалося 75 % засіяних цукровими буряками земельних площ імперії, розвинулося потужне цукрове виробництво, яке стало провідною галуззю українського господарства. «Цукровими королями» стали такі великі заводчики, як Бобринські, Бродські, Браницькі, Потоцькі, Терещенки, Харитоненки. Цукрова промисловість України за темпами свого розвитку в 1890-х роках перевищила західноєвропейські показники.

Історичні подробиці

Прикладом модерного виробництва можна назвати Маріїнський цукровий завод на Київщині. Завод став до роботи в 1876 р. Його назвали на честь дружини царя Олександра II — імператриці Марії Олександрівни. Завод звели фактично на самому полотні залізниці — за 250 сажнів від вокзалу «Воронцово-Городище». Усі машини і прилади поставила французька фірма «Фів-Ліль».

Маріїнський цукровий завод в Городищі (нині Черкаська область, фото 1909 р.)

Підприємство працювало на вугіллі, яке купували по 18 копійок за пуд. У 1886 р., вперше в імперії, впровадили спосіб сепарації Стефена для обезцукрування маляси. У 1888 р. додали випарний апарат системи Василя Симиренка. У 1892 р. встановили апарат Леоніда П’ятакова і завод уперше в імперії впровадив новітню технологію кристалізації цукру. Якщо раніше на це витрачали 12 діб, то потім стало достатньо три доби. Збільшилася кількість і якість готового продукту.

Завод використовував дев’ять артезіанських свердловин, для виробничих потреб викачували 24 тисячі відер води на годину. Відпрацьовану воду до річки не зливали. Вона відстоювалася на спеціальних полях, природним чином очищувалася і фільтрувалася через ґрунт.

За матеріалами сайту http://www.horodysche.org.ua/?i=12

• Дайте оцінку організації виробничого процесу на Маріїнському заводу з точки зору екологічного підходу.

3. РОЗВИТОК ТРАНСПОРТУ

Рушієм модернізації в Україні стало будівництво залізниць. Залізничне будівництво розгорнулося відразу після селянської реформи. У 1865 р. перша в підросійській Україні залізнична лінія пролягла від Балти, повітового міста Подільської губернії, відомого сільськогосподарськими ярмарками, до Одеси, завдовжки 200 км. У 1866 р. тут розпочався регулярний рух.

Одеський вокзал (фото XIX ст.)

На лівому березі Дніпра перша залізниця з’явилася в 1868 р. і з’єднала Київ з російським Курськом. Тоді ж із Курська через Харків і Донбас проклали залізницю на Дон.

На кінець 80-х років XIX ст. в Україні залізниці сполучали між собою найбільші міста України й промислові райони Донбасу, Придніпров’я та Кривого Рога, Україну й регіони Росії, Україну і Західну Європу. З’явилися такі великі залізничні вузли, як Харків, Київ, Кременчук, Катеринослав, Одеса. Усього за 1865-1890 рр. було прокладено майже 6800 км залізниць.

Водночас на залізничному будівництві позначилися особливості російської економічної політики. Відповідно до неї будували насамперед ті магістралі, що сполучали українські землі не з українськими містами, а з московським промисловим районом. Будівництво залізниць, крім того, було пов’язане зі стратегічними планами імперії, що часто суперечило економічним потребам України.

Поряд із залізничним транспортом важливу роль у зміцненні зв’язків між різними економічними районами відігравав водний транспорт. Із середини XIX ст. на Дніпрі почали використовувати пароплави, яких через півстоліття було вже 400.

Але продовжували переважати судна без парових машин. Чимало вантажів перевозилося й Південним Бугом. І все ж річковий транспорт значно поступався молодому залізничному. На нього припадало лише 2 % вантажообігу України.

Великого значення набував морський торговельний флот. Азово-Чорноморський басейн був морськими воротами імперії. Наприкінці XIX ст. на південні морські порти припадало 57 % вартості вивезених і 28 % ввезених у Російську імперію товарів. Майже через усі українські порти товари переважно вивозилися (Миколаїв, Херсон, Маріуполь, Керч). Єдиним портом, де вивіз урівноважувався ввозом, був найбільший порт Чорного моря і другий в імперії (після Петербурга) в Одесі.

Перший модерний металевий пароплав «Українець», побудований на Мліївському (Городищенському) механічному заводі Яхненків-Симиренків (фотокопія, 1850 р.) ДАЧО, ф. Р-5799, оп. 1, спр. 9, арк. 2.

4. УРБАНІЗАЦІЯ

Промислове зростання супроводжувалося урбанізацією — зростанням значення міст у житті суспільства. Відбувалася стрімка розбудова міст, які укрупнювалися.

У 1900 р. в підросійській Україні виділялося чотири великих центри: Одеса — торговельно-промислове місто з населенням 400 тис. осіб; Київ — центр внутрішньої торгівлі, машинобудування, адміністративного управління та культурного життя, що налічував 250 тис. мешканців; Харків — 175-тисячне місто, у якому зосереджувалися торгівля й промисловість Лівобережжя, та Катеринослав — промисловий центр Півдня, населення якого становило 115 тис. осіб.

Незважаючи на зростання чисельності міських жителів, сільське населення продовжувало помітно переважати. Наприкінці XIX ст. лише 13 % населення України було міським, у той час як, наприклад, в Англії цей показник сягав 72 %. Ріст міст мало торкнувся українців. Лише трохи більш як 5 % українців живи в містах, тоді як відповідний показник для росіян, які жили в Україні, становив 38 %, для євреїв — 45 %.

Історичні подробиці

Прикладом зростання великого промислового центру є український Донецьк. Історія міста розпочалася у XVII ст., коли на цих землях оселилися українські козаки. У заснованому в 1779 р. селищі Олександрівка мешкала 341 особа.

Шахтарське селище на території Юзівки (фото 1912 р., з фондів Донецького обласного краєзнавчого музею)

На початку XIX ст. на теренах міста з’явилися дрібні шахти для видобування кам’яного вугілля. У 1869 р. валлієць Джон Юз розпочав будівництво металургійного заводу й селища для робітників Юзівка, названого на честь засновника. Поступово слободи й селища об’єднувалися довкола Юзівки, що перетворювалася на потужний промисловий центр.

У травні 1917 р. в селищі Юзівка налічувалося вже 70 тис. мешканців. Сучасний Донецьк — великий промисловий центр України, що виріс із невеличкої слободи Олександрівка й селища Юзівка. До початку російської агресії у 2014 р. тут жило понад 950 тис. осіб.

5. РИНКОВИЙ РОЗВИТОК РІЛЬНИЦТВА І ТВАРИННИЦТВА

За всіх проблем, пов’язаних з недостатнім реформуванням аграрних відносин, у селі відбувалися процеси, що докорінно змінювали організацію сільськогосподарського виробництва. Воно впевнено переходило на ринкові рейки, забезпечуючи цим передумови для швидкого економічного зростання.

Відбулися зміни у формах земельної власності — станове поміщицьке землеволодіння скорочувалося на користь приватного. До початку XX ст. поміщики продали особам недворянського стану майже 6 млн десятин землі — третину загальної площі дворянських земель. Вона переходила до рук заможних селян, купців, міщан. Поширилася земельна оренда, майже 40 % орендного фонду було в руках заможних селян.

Діємо: практичні завдання

На основі аналізу тексту параграфа укладіть у зошиті структурно-логічну схему «Ознаки модернізації сільського господарства у пореформенні часи».

Господарські зміни в пореформені роки проявилися в розвитку товарного рільництва і тваринництва. Чітко окреслилися райони спеціалізації сільського господарства. Зростання попиту на хліб на внутрішньому і зовнішньому ринках разом з появою мережі залізниць перетворило на район торговельного зернового господарства Степову Україну. Там швидко розширювалися посівні площі. Надлишок хліба активно експортували. Важливою олійною культурою степових губерній був спочатку льон, а потім — соняшник.

Повільніше порівняно з рільництвом прогресувало тваринництво. Наприкінці XIX ст. вартість його продукції ледве становила 10 % вартості всієї продукції сільського господарства. Це було пов’язано зі скороченням площ сіножатей і пасовищ, однобічним зерновим розвитком. Більшість худоби належала поміщикам, заможним селянам, тоді як половина сільських дворів не мала коней. Особливо погіршився стан тваринництва після неврожаїв 90-х років XIX ст.

Загальний прогрес кращих поміщицьких і великих селянських господарств позначився впровадженням удосконалених знарядь праці й машин. Найуспішніше цей процес розвивався у Степовій Україні, де вже в 60-ті роки XIX ст. великі маєтки мали парові молотарки. Навіть дрібні поміщики часто купували їх у складчину. Кінні молотарки, три- і чотирилемішні плуги, сівалки, косарки, культиватори, віялки, жниварки й кінні граблі ставали приналежністю кожного впорядкованого маєтку. Наприкінці XIX ст. поміщицькі господарства Степу вже цілком перейшли на вдосконалену техніку, яка поширювалася й на Правобережжі, особливо на цукрових плантаціях. Найменше сільськогосподарської техніки було в господарствах Лівобережжя, де машини використовували лише в найпередовіших маєтках. На Полтавщині і в 1880-ті роки ще 40 % поміщицьких плугів були дерев’яними.

Щодо знарядь праці на селянських подвір’ях, то, за винятком заможних господарств, вони залишалися примітивними. У степовій смузі, як і раніше, упрягали волів у великий дерев’яний плуг із «залізом». На Півночі України й на Правобережжі поширений був кінний плуг меншого розміру. Майже повсюдно застосовували (для розпушування землі) рало й дерев’яні борони.

Важливою подією, яка полегшила селянам налагодження збуту вирощеного і придбання всього необхідного для ведення робіт, стало започаткування кооперативного руху. Ініціативні селяни почали створювати кооперативи (спілки), у які вони об’єднувалися для розв’язання своїх спільних проблем. Це хоча б частково давало змогу відмовитися від послуг посередників (перекупників і торговців), котрі «допомагали» селянам на здирницьких умовах і підривали й так слабке селянське господарство.

Варто запам’ятати!

Кооперація — форма об’єднання людей, які на пайових засадах спільно займаються певним видом господарської діяльності.

Першопрохідцем на цьому шляху став Микола Левитський (1859-1936 рр.), громадський діяч, якого назвали «артільним батьком» спілчанського руху України. У 1894 р. з його допомогою було створено хліборобські спілки в Олександрійському повіті Херсонської губернії.

Микола Левитський — громадський діяч, організатор кооперативного руху (фото Д. Харлаба, 1896 р.)

«Спілкова умова для хліборобських спілок» М. Левитського, видана 1901 р. у Львові

Прочитайте запропонований уривок та подумайте, які ідеї стали основою для розвитку кооперативного руху в Україні.

Розвиток ринкових відносин у сільському господарстві збільшував попит на вільнонайману працю. У 1900 р. у землеробстві України (у поміщицьких і селянських господарствах) було зайнято майже 1 млн постійних робітників і близько 200 тис. поденних батраків. Найбільше вільнонайманих робітників зосереджувалося в Південній Україні — Катеринославській, Таврійській і Херсонській губерніях. У переважній більшості це мешканці правобережних (Київська, Волинська, Подільська), лівобережних (Чернігівська, Полтавська, Харківська) і російських чорноземних (Курська, Орловська, Воронезька та ін.) губерній. Щороку навесні на південноукраїнські робітничі ринки (Єлисаветград, Вознесенськ, Одеса, Каховка та ін.) сходилися десятки тисяч наймитів. Загальна чисельність сільськогосподарських робітників, які щорічно наймалися на Півдні України, у 1890-х роках становила 550-600 тис.

Незважаючи на величезні масштаби селянських відходів на заробітки, в українському селі в останні десятиліття XIX ст. залишалася безліч вільних робочих рук — демографічний вибух призвів до аграрного перенаселення. Земельний голод гнав селян на пошуки заробітків. При цьому виникає дивна ситуація. У той час, коли сотні тисяч селян їхали шукати ліпшої долі за тисячі кілометрів, у промислових центрах України, що швидко розвивалися, зростав відсоток неукраїнців за рахунок міграції сюди селян російських губерній.

Думки істориків

Український історик Ярослав Грицак:

Українські селяни не поспішали шукати роботи на промислових підприємствах. Виняток становили цукроварні на Правобережжі, куди селяни наймалися сезонно. Але здебільшого вони воліли застосовувати свої сили у сільському господарстві.... Щодо чинника, чому українські селяни обминали міста, шахти і фабрики — то він пояснювався специфічними соціальними умовами. У російських губерніях родючість землі і, відповідно, прив’язаність до неї сільського населення, були значно нижчими. Замість праці на панщині..., селяни сплачували поміщикові певну суму грошей (оброк). Аби заробити ці гроші, вони мусили найматися на роботу у місті чи на фабриках. Тому після скасування кріпосного права багато з них уже мали навички праці на промислових підприємствах...

В українському селі найпоширенішою формою відробітку... була панщина. Український селянин ледве встигав обробляти власне господарство. Це не стимулювало його до зв’язків з містом і промисловим виробництвом... Загалом після скасування кріпацтва російські селяни були краще підготовлені своїм попереднім досвідом до праці у промисловості. Українські селяни не могли конкурувати з ними...

• Чим, на вашу думку, пояснюється «селянський характер» української нації на початку XX ст.?

Таким чином, реформа 1861 р. відкрила перспективи швидкого економічного розвитку підросійської України. Наддніпрянщина і справді в 60-90-ті роки XIX ст. переживала економічний бум. Однак він забезпечувався лише стрімким зростанням сировинних галузей, машинобудування і цукрової промисловості. Економічна політика російського уряду створювала перешкоди для збалансованого розвитку господарства Наддніпрянської України у пореформенні часи.

ЗНАЮ МИНУЛЕ ОСМИСЛЮЮ СЬОГОДЕННЯ ПРОГНОЗУЮ МАЙБУТНЄ

ЗАПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ

Знаю і систематизую нову інформацію

1. «Кросворд навпаки»: складіть запитання до тематичного кросворду.

2. Якими особливостями характеризувався економічний розвиток України?

3. Коли завершився промисловий переворот в Україні?

4. Які факти свідчать про залежний характер економіки України?

5. Які галузі промисловості України розвивалися найшвидше? Чому саме вони?

6. Які явища свідчать про розвиток товарного виробництва в українському селі?

7. Дайте визначення поняття «аграрне перенаселення». Чим воно було зумовлене в Україні?

Обговорюємо в групі

Ознайомтеся за схемою із ознаками індустріалізації у пореформенний період. Поясніть, завдяки яким чинникам стало можливим формування кожної з ознак.

Мислю творчо

Питання про те, чи була Наддніпрянська Україна колонією царської Росії, у сучасній історичній науці дискусійне. Враховуючи наведені уривки з книжок О. Субтельного та Я. Грицака й відомі вам факти, які характеризують не лише економічне, ай політичне становище України, ставлення російського уряду до її культури, мови, церкви тощо, сформулюйте свою точку зору із цього приводу.

Історик Орест Субтельний про колоніальну експлуатацію України

Як же примирити факт експлуатації України з її промисловим розвитком? У 1928 р. Михайло Волобуев, російський комуністичний економіст на Україні, пояснював це так. Україна, казав він, не являє собою «азіатський» тип колонії — бідної, без власної промисловості, ресурси якої імперія, що її експлуатує, просто викачує; вона скоріше належить до «європейського» типу колонії, тобто є промислово розвиненою країною, яку позбавляють не стільки ресурсів, скільки її ж капіталу і потенційних прибутків. Головним винуватцем цього, на його думку, була Росія, а не західні капіталісти. Цей капітал перекачувався з України в досить простий спосіб: імперська політика ціноутворення створила ситуацію, коли вартість російських готових товарів була надзвичайно високою, у той час як ціни на українську сировину лишалися низькими. Унаслідок цього російські виробники готових товарів мали більші прибутки, ніж компанії з виробництва вугілля та залізної руди в Україні. Капітал же накопичувався на російській Півночі, а не в українському Півдні. Так економіку України (що, як наголошував Волобуєв, була виразним економічним цілим) позбавляли потенційних прибутків і змушували слугувати інтересам російського центру.

Джерело: Субтельний О. Україна. Історія. — Київ., 1991.

Історик Ярослав Грицак

Україна не була колонією Росії у точному розумінні цього слова, оскільки за багатьма економічними показниками українські губернії випереджали центральні російські землі. З іншого боку, Росія розглядала українські землі як частину «исконно русской» метрополії. Тому вона прагнула якнайшвидше асимілювати місцеве населення та зінтегрувати його політично. Таке ставлення Росії до України не відповідає загальній схемі відносин між метрополією і колонією. Тому, якщо українські землі і були колонією, то вони були дуже своєрідною колонією.