Тема 6. Велика Британія

Пригадайте:

1. Які ідеали сповідували прихильники консерватизму, а які — лібералізму?

2. У якій країні розпочалася промислова (індустріальна) революція?

1. Парламентські реформи у Великій Британії. Чартизм

Правив Великою Британією монарх — король або королева. Його влада обмежувалася повноваженнями парламенту, уряду та незалежними судами. Британський парламент складався з палати лордів, місця в якій успадковувалися, і палати громад, до якої депутати обиралися. Міністрів до уряду призначала партія, яка перемогла на виборах до палати громад. Лідер цієї партії ставав прем’єр-міністром.

Цікаво знати

Назви «торі» та «віги» закріпилися за представниками цих партій під час запеклих парламентських дискусій 1680-1781 рр. Це були лайливі прізвиська, якими, сперечаючись, обмінювалися опоненти. Представників «партії країни» називали вігами (від шотл. «whigamore» — селюк), а «партії двору» — торі (від ірл. «toraidhe» — розбійник).

У Великій Британії діяли дві партії — торі та віги. Партія торі представляла інтереси землевласницької аристократії (лендлордів) та англіканського духівництва, партія вігів — фінансистів та промисловців. Протягом 1783-1830 рр. уряд безперервно очолювали торі. Вони здійснили низку заходів, що сприяли пожвавленню промисловості й торгівлі. Важливе значення для політичного життя країни мало зрівняння у політичних правах католиків з англіканцями. Проте цих змін було недостатньо, щоб розв’язати глибинну парламентську кризу.

Її суть полягала у тому, що закони, за якими голосували, не змінювалися ще з Середніх віків. Загального виборчого права в країні не було, існував високий майновий ценз. Унаслідок цього в 1830 р. з близько 24 млн населення Великої Британії право голосу мали лише 478 тис. осіб. Відповідно, при ухваленні законів інтереси більшості населення не враховувались.

Жінок до голосування не допускали, не могли обрати своїх представників і робітники та промисловці. Нові великі промислові міста — Манчестер, Бірмінгем, Лідс, Шеффілд тощо не мали своїх депутатів у парламенті. Натомість існували також так звані «гнилі містечка» (поселення, де залишилося 10-15 жителів), що мали своїх депутатів у парламенті. Депутати від цих «гнилих містечок» становили ледь не половину членів (254 з 513) палати громад.

У 1824-1825 рр. торі скасували заборону на створення робітниками тред-юніонів (професійних спілок) й ототожнення страйків із кримінальними злочинами. Однак робітникам заборонялося чинити тиск на підприємців за допомогою страйків із метою покращення умов праці. Торі вважали, що своєю політикою захищають країну від нестабільності. Однак виборців вона розчарувала, і на парламентських виборах 1830 р. перемогли віги.

Прагнучи розширити коло своїх виборців, у 1832 р. віги провели виборчу реформу, за якою:

56 «гнилих містечок» втрачали представництво в парламенті;
засновувались 42 нових виборчих округи у промислових центрах;
знижувався майновий ценз.

Завдяки цій реформі кількість виборців зросла з 450 тис. до 600 тис. Через високий майновий ценз багато людей так і не отримали права голосу.

У першій третині XIX ст. у Британії відбулося кілька криз перевиробництва. Тому підприємці скорочували випуск продукції, звільняли робітників. Проблема безробіття на той час стояла дуже гостро, а за законом 1834 р. безробітні мали потрапити до робітних будинків з їхніми нестерпними умовами життя. Кількість людей, яка могла потрапити до цієї категорії, перевищувала 3 млн осіб.

Робітники вимагали від парламенту вирішити їхні питання. Країною проходили численні масові мітинги, підписувалися петиції, які подавалися до парламенту. Людей, залучених до цієї діяльності, називали чартистами. Спочатку їхні вимоги стосувалися скасування закону про робітні будинки, але згодом їхній перелік розширився — до нього було включено інші соціально-економічні та політичні питання. У 1838-1839 рр. вони були оформлені у петиції під назвою «Народна хартія», у якій вимагалось надання чоловікам загального виборчого права незалежно від їхнього майна.

Причини кризи перевиробництва

Робота з джерелами

Англійський письменник Чарльз Дікенс (1812-1870) так згадував відвідини робітного будинку

«...Обличчя бідняків... покірні і байдужі. Всіх їх ріднила відсутність будь-якого кольору. Старі люди були представлені у всьому своєму немічному розмаїтті: одні бурмотіли, інші були глухі, дурні чи кульгаві; вони кліпали від незвичного для них сонячного світла; з мутними очима, з тремтячими, обгорілими руками, безсило опущеними на Біблію... Там були... старі жінки... схожі на скелети, які постійно витирали очі брудними ганчірками... були там і слабкі й беззубі, які важко дихали, і, можливо, вже не дихали зовсім.

Коли ми вже хотіли піти, з ліжка, як з могили, підвівся старий. — Перепрошую, сер, чи можу я взяти на себе сміливість дещо сказати? — Так, що ви хочете? — Мені вже краще, сер, але що я хочу — це трохи свіжого повітря, сер. Це завжди добре для мене. Нам дозволяють виходити так рідко, навіть якщо один джентльмен наступної п’ятниці дозволить мені вийти погуляти, але навіть тоді це буде всього лише на одну годину! Адже він може не дозволити і цього!».

1. Якими Чарльз Дікенс запам’ятав мешканців робітного будинку?

2. Чи бідні люди прагнули потрапити до робітного будинку? Чому?

Словничок

Чартизм (від англ. — хартія) — перший масовий політично оформлений рух британських робітників у 30-50-х рр. XIX ст., що відбувався під гаслом боротьби за здійснення «Народної хартії».

Робота з джерелами

Вимоги чартистів (витяги з «Народної хартії», схваленої на громадському мітингу в лютому 1837 р.)

Об’єднане королівство повинно бути поділене на 200 виборчих округів з можливо рівною кількістю мешканців у кожному...

24 червня кожного року повинні призначатися загальні вибори... (Участь у виборах беруть всі чоловіки з 21 року — Авт.). Для кандидатів у палату громад не повинно бути ніяких майнових цензів...

Кожному члену палати громад повинно виплачуватися щорічно з державної скарбниці винагорода у розмірі 400 фунтів стерлінгів.

1. Якими були вимоги чартистів?

2. До яких змін у політичній системі Великої Британії могла привести реалізація вимог чартистів?

На підтримку петицій чартисти проводили багатотисячні зібрання, на які сходилися десятки тисяч людей і які нерідко закінчувалися сутичками з поліцією. Першу петицію чартистів 1839 р. — «Народну хартію» — парламент відкинув, так само, як і другу (1842 р.) та третю (1848 р.). Проте під тиском громадськості деякі закони на користь робітників все ж було ухвалено: запроваджено прибутковий податок, скасовано «хлібні закони», через які ціна на хліб у Англії була дуже високою, ухвалено закон, який встановлював 10-годинний робочий день для жінок та дітей.

2. Велика Британія — «майстерня світу». Зовнішня і колоніальна політика Великої Британії

У 1837 р. королевою Великої Британії стала Вікторія (1837-1901), правління якої увійшло в історію як «вікторіанська доба». Саме на цей період припало завершення формування парламентської двопартійної системи.

Франц Хав’єр Вінтерхальтен. «Сім’я королеви Вікторії», 1846 р.

У королеви Вікторії було дев’ятеро дітей та сорок два внуки. У результаті династичних шлюбів англійська монархія поріднилася з монархами Російської імперії, Данії, Пруссії, Греції, Іспанії, низки герцогств та князівств, тому Вікторію називали «бабусею Європи»

Також за правління Вікторії тривало формування Британської колоніальної імперії. Британія закріпила контроль над Канадою та іншими своїми володіннями в Північній Америці. Відбулася колонізація Австралії та Нової Зеландії, розпочалося захоплення Південної Африки. Було в основному завершене завоювання Індії. Британці здійснювали спроби підкорення Афганістану, намагалися встановити контроль над Китаєм, Японією та іншими країнами Сходу.

Британія перетворилася на могутню колоніальну імперію з величезним торговельним та військовим флотом. Її площа становила понад 11 млн км², а населення — понад 120 млн осіб. Імперія витягувала зі своїх колоній кошти та ресурси (наприклад, бавовну для своїх фабрик), які вкладала у розвиток власної промисловості. Це мало свої результати: у 1850-х рр. заводи Великої Британії переплавляли у 10 разів більше залізної руди, ніж, наприклад, німецькі. Її називали «майстернею світу». На її частку припадала третина світового промислового виробництва і половина промислових виробів. Проте для колоній це означало економічний застій, адже всі промислові товари не вироблялися на місці, а привозилися з метрополії.

Едвард Дункан. «Затоплення китайських воєнних джонок», 1843 р.

Британський паровий корабель «Немезида», який і завдав удару по джонках, можна побачити справа вдалині. У 1839-1842 рр. відбулася перша британсько-китайська «опіумна війна». Приводом до неї стали конфіскації китайською владою опіуму, який англійські купці нелегально завозили до Китаю. Здобувши перемогу у війні, Велика Британія примусила Китай підписати перший нерівноправний договір і відкрити свої порти для торгівлі з іноземцями.

• Зробіть припущення, завдяки чому британцям вдалося перемогти китайців в «опіумній війні».

Це цікаво

Індія

До 1857 р. контроль на індійськими володіннями належав Ост-Індійській компанії. Але після повстання сипаїв (1857-1860) компанію було розформовано, а Індія стала одним із володінь британської корони. До 1900 р. в Індії налічувалось лише 150 тис. британців: купців, військових та чиновників, які проживали в найбільших містах — Делі, Лахорі, Бомбеї. Вони жили так, як звикли у себе на батьківщині, тоді як місцевим мешканцям відводилася роль прислуги. Лише сини найзнатніших індійських родів могли поїхати на навчання в Англію і перейняти притаманний колонізаторам спосіб життя.

Протягом XVIII—XIX ст. Велика Британія вела колоніальну експансію у всьому світі
*Опорні пункти колонізації*	*Найважливіші колоніальні володіння*
Володіння Ґібралтарською протокою забезпечувало контроль над виходом із Середземного моря в Атлантичний океан.	Індія — величезна територія, населення якої у 10 разів перевищувало населення метрополії.
Суецький канал — рукотворна споруда, відкрита у 1869 р., що з’єднувала Середземне море з Червоним, у ширшому розуміння — з Індійським океаном. До його спорудження шлях з Індії до Європи пролягав навколо Африки.	Австралія — так звана «біла» переселенська колонія, оскільки місцеве населення було майже повністю знищене. До 1868 р. була місцем заслання каторжників. Британською колонією була і Нова Зеландія.
Аден — місто та протока, володіння якими забезпечувало контроль над виходом з червоного моря в Індійський океан.	Канада — переселенська колонія. У 1867 р. отримала статус домініону та права самоуправління. Майже половина населення на той час була франкомовною.
Кейптаун — місто-порт на крайньому півдні Африки, опорний пункт на шляху з Атлантичного в Індійський океан.	Єгипет та Капська колонія — африканські володіння. Остання стала базою для проникнення в глиб континенту з його багатими покладами золота та вугілля.
Сінгапур — порт, що контролював Молуккську протоку на шляху з Індії до Китаю.
Гонконг — контроль підступів до Китаю та шляху до Японії.
Захоплення Британією контрольних точок на морських шляхах було пов’язане з переходом від дерев’яних кораблів до парових, які потребували на певних етапах подорожі дозавантаження палива — вугілля.

Закріплення знань, умінь та навичок

1. Коли і внаслідок чого утворилось Об’єднане королівство Великої Британії?
2. Охарактеризуйте політичний устрій Великої Британії у XIX ст.
3. Хто такі торі та віги? Складіть порівняльну таблицю цих політичних сил.
4. Що таке «гнилі містечка»? Внаслідок яких подій це явище було ліквідоване?
5. Хто такі чартисти?
6. Який період в історії Великої Британії називають «вікторіанською добою»?
7. Завдяки чому Британію називали «майстернею світу»?
8. Перелічіть основні британські колонії. Якою була політика Британії щодо своїх колоній?
9. За допомогою додаткових джерел підготуйте презентацію або повідомлення на тему «Велика Британія за правління королеви Вікторії».

Тим часом в Україні

1834 р. — заснування університету Св. Володимира у Києві.

1837 р. — видання «Руською трійцею» літературного альманаху «Русалка Дністрова».