Всесвітня історія. Повторне видання. 9 клас. Сорочинська

Цей підручник можна завантажити у PDF форматі на сайті тут.

Узагальнення до курсу «Основні ідеї, здобутки, виклики «довгого» XIX століття»

Період від Французької революції кінця XVIII ст. до початку Першої світової війни у 1914 р. отримав назву «довге дев’ятнадцяте століття». Історики доводять, що суспільні, політичні та культурні процеси, котрі розпочалися у другій половині XVIII ст., різко не обірвалися ані в 1801 р., ані в 1901 р. — це все був відносно рівномірний плин розвитку людства. Зміни, що відбувалися у цей час у Європі та США, мали всеохопний характер. Внаслідок цього XIX ст. в історії згаданих країн визначають як період великої модернізації — зміни в усіх сферах суспільного життя, відповідно до вимог часу.

Словничок

Модернізація (в суспільстві) — широкомасштабний процес, основою якого є запровадження змін і вдосконалень, пов’язаних з необхідністю розвитку всіх сфер життя суспільства відповідно до вимог сучасності.

«Довге XIX ст.» називають «добою прогресу» — поява промислової індустрії, світової торгівлі, масового виробництва нових видів сполучення (передусім залізниця) та комунікації (телеграф, дешеві газети, згодом — телефон) назавжди змінили світову економіку, а невпинний розвиток науки і техніки породив віру в безкінечні зміни на краще, нові й нові досягнення людства.

Індустріальний розвиток поділив світ на дві частини: країни Західної Європи з потужною економікою були виробниками фабрично-заводської продукції та споживачами дешевої сировини з країн, що стали ринками збуту цих товарів. До останніх належали країни Сходу та Латинської Америки. Через економічне, політичне, військове та культурне домінування «великих держав» Західної Європи XIX ст. називають «віком Європи». Проте навіть серед європейських країн процес поширення досягнень промислової (індустріальної) революції та індустріалізації не був рівномірним, а в українських землях він набув специфічних рис. У 1830-х рр. тут розпочалась промислова (індустріальна) революція, а у 1860-х рр. — індустріалізація, коли промислова революція ще не завершилася, — це відбулося у 1880-х рр. Внаслідок цього економічний розвиток був нерівномірним: «кустарні» виробництва сусідили із найсучаснішими заводами; регіональний розвиток теж був нерівномірним: у той час, як Донбас та окремі міста Південної України ставали індустріальними, на Правобережжі, Чернігівщині, Полтавщині майже не було промислових підприємств, за винятком цукрових.

Жан-Оноре Фраґонар. «Гойдалка», 1767 р. Ця картина у стилі рококо є символом легкого та безтурботного життя аристократії за «старого режиму» у Франції

У XIX ст. західні країни, спираючись на свою економічну перевагу, посилили тиск на країни Сходу, стали руйнувати тут підвалини традиційних суспільств і ділити цей регіон на колонії, залежні держави та «сфери впливу».

Власниками найбільших колоніальних володінь стали Велика Британія, Франція, Нідерланди. Країни Сходу розпочали національно-визвольну боротьбу проти колонізаторів, яка стала одним із важливих явищ світової історії XIX ст. Лише Японії завдяки вчасно та ефективно проведеним модернізаційним реформам вдалося зберегти свою незалежність, тоді як подібні спроби реформування в Османській імперії через корупцію, внутрішній опір та втручання «великих держав» закінчилися невдало.

Луї Леопольд Буальї. «Санкюлот», 1792 р. Картина зображає типового революціонера

Деякі історики порівнюють Україну XIX ст. з колонією. І справді, держави, до складу котрих входили українські землі, — Російська імперія та Австро-Угорщина, — як справжні колонізатори використовували українські землі як джерело сировини. Наприклад, перша залізниця Одеса-Балта була збудована саме для того, щоб вивозити українське зерно до одеського порту на експорт. Вугледобувні та металообробні підприємства теж належали іноземцям і були створені за їхній кошт. У Галичині, де видобувалося 5 % світової нафти, 100 % капіталу (вкладених у розвиток галузі грошей та ресурсів) належали не українцям. Єдиною галуззю, де з’явилися великі українські підприємці, стало цукроваріння. Усім відомі підприємницькі роди Симиренків, Терещенків та Яхненків. Крім того, щоб стати заможними підприємцями, вони перейняли практику меценатства — жертвування коштів на благодійність.

Упродовж XIX ст. було зруйновано традиційну станову систему поділу суспільства. Місце людини в ньому стало визначатися тим, чого вона досягла завдяки власним зусиллям. Освіта та робота, заняття підприємництвом стали новими шляхами здобуття високого соціального статусу.

Ерік Боттомлі. «Рейдольська залізниця», 1905 р. У ХІХ ст. залізниці докорінно змінили уявлення людей про подорожі, а також стали головним видом транспортних перевезень

Нові соціальні прошарки — підприємці та банкіри (промислова та фінансова буржуазія), середній клас, робітники оформилися впродовж XIX ст. Підприємці були зацікавлені в здобутті можливості впливу на державну політику законними парламентськими методами. Унаслідок цього вони виступали за ліквідацію залишків «старого порядку» та утвердження демократичних засад у житті держави. Наймані працівники на початку XIX ст. у країнах Заходу були соціально незахищеною верствою суспільства та не мали політичних прав. Прагнучи змінити своє становище, робітники брали участь у різних формах протестів. Боротьба робітників за свої права стала одним із головних чинників суспільно-політичного життя Європи та США.

Вільям Белл Скот. «Залізо та вугілля», 1855-1860 рр.

Формування індустріального суспільства в європейських країнах і США змінило і повсякденне життя. Ознакою нової доби в історії людства стали значні за розмірами міграції (переселення людей як усередині країни, так і за її межі). Маси населення залишали рідні міста і рушали в пошуках кращої долі до великих міст або до інших країн.

Населення країн Європи та США у XIX ст. (у млн осіб)

Країна

1800 р.

1900 р.

Велика Британія

10,5

39,8

Франція

27,9

40,5

Італія

17,2

32,5

Російська імперія

37

136,3

США

5,3

76,2

Німецькі землі

25

56

У зв’язку з аграрним перенаселенням в останній третині XIX — на поч. XX ст. українці масово емігрували до США, Канади, Бразилії, Аргентини, Австралії та Нової Зеландії, а також до Сибіру. Лише з Галичини у цей період переселилося більш ніж 300 тис. українців.

Якщо раніше більшість населення мешкала в селах і працювала на землі, то відтепер швидко зростало населення міст — процес урбанізації набирав обертів. Це породило свої проблеми: відсутність елементарних санітарних умов (водогонів, каналізацій) в оселях міської бідноти, відсутність знань про хвороби та їхні збудники перетворювали міста на осередки епідемій холери, тифу, туберкульозу. Жахливі умови життя у перенаселених міських кварталах спричиняли те, що для багатьох місто ставало уособленням руйнації звичних для них усталених століттями суспільних відносин, загрозою для традиційних порядків та цінностей, а водночас — сприятливим місцем для поширення революційних ідей.

Орас Верне. «Мазепа серед вовків», 1826 р. Картина у стилі романтизму є ілюстрацією до поеми Байрона «Мазепа», присвяченій напівміфічним подіям з біографії українського гетьмана Івана Мазепи

Французька революція кінця XVIII ст. принесла ідею республіки, яка страшила всіх тогочасних монархів. Вона кинула виклик пануванню в країнах континентальної Європи «старого порядку», в основі якого були абсолютизм та поділ на суспільні стани. Але сама ідея того, що населення країни має брати участь у державних справах і впливати на владу, не зникла. У країнах Заходу поступово затверджувалися підвалини правової держави, яка ґрунтувалася на принципах верховенства закону, політичних свобод і свободи підприємництва. Це призвело до тривалої боротьби за прийняття конституції, яка в б визначала межу повноважень монарха, уряду та парламенту. Процеси політичного розвитку країн відбувалися двома відмінними шляхами — реформ або революцій. Так, на початку XX ст. в Ірані та Османській імперії, Китаї відбулися революції, що мали на меті встановити конституційний лад. Ці події отримали назву «пробудження Азії». Така ж за характером революція відбувалася протягом 1905-1907 рр. у Російській імперії.

Участь дедалі ширших верств населення у політиці породила і політичні партії різного спрямування. Партії — добровільні об’єднання певних суспільно-політичних груп, що прагнуть на практиці втілити свої ідеали, здобувши на виборах представництво у парламенті та уряді. Основними ідейно-політичними напрямами були консерватизм, лібералізм, радикалізм (зазвичай соціалістичного спрямування) та націоналізм.

Консерватори були прихильниками ідей традиційності, виступали за збереження в житті суспільства домінуючої ролі держави та Церкви, не сприймали революції та радикальні реформи. Ліберали ратували за поступові перетворення. Радикали прагнули докорінно змінити існуючий суспільно-політичний лад, зокрема насильницькими методами. Національні партії виникали там, де народи, що не мали власної держави, боролися за самостійність.

Описані політичні ідеї ширилися й Україною. Наприкінці XIX ст. українці теж створили власні політичні партії. У 1890 р. в Галичині було сформовано Русько-Українську революційну партію (РУРП), а у 1900 р. на Наддніпрянщині з’явилася Революційна українська партія (РУП). Ці партії поєднували у своїй ідеології ідеї соціалізму та націоналізму. Соціальні гасла та вимоги з’явилися у програмах згаданих партій як реакція на своєрідну європейську політичну «моду» на соціалізм.

Річард Редгрейв. «Останній погляд емігранта на рідний дім», 1858 р. Художник присвятив картину всім англійцям, що в 1830-1840-х рр. емігрували до США та Австралії

Французька революція кінця XVIII ст. започаткувала в європейських країнах рух жінок за зрівняння їх у правах із чоловіками. Боротьба жінок за емансипацію (звільнення від залежності, пригноблення, упередженого ставлення, скасування обмежень і надання рівних прав) тривала протягом усього XIX ст. Однак суспільство ще виявилося не готовим до громадянської та політичної емансипації жінок і ставилося до цих ідей вороже. Цей процес тривав і в XX ст.

Також XIX ст. називають «віком націоналізму» через активне розгортання процесів формування націй (націєтворення). У Франції могутній поштовх цьому процесу дала революція кінця XVIII ст. та правління Наполеона І. Наприкінці XVIII — поч. XIX ст. проголосили свою незалежність республіки Латинської Америки (за винятком Бразилії, що оголосила себе імперією). «Весна народів», що прокотилася Європою, продемонструвала прагнення різних народів мати власну державу, в управлінні якою вони можуть брати участь.

Громадянська війна у США стала важким випробуванням, з якого вони вийшли цілісною країною. Це був ще один крок на шляху американського націотворення.

Фредерік Соррьє. «Всесвітня демократична та соціальна республіка», 1848 р. На картині зображено європейські народи, що йдуть у світле майбутнє повз уламки монарших регалій

У другій половині XIX ст. завершився процес політичного об’єднання Італії та Німеччини. Але не всім народам так щастило. В Австро-Угорщині мешкало багато різних етносів, жоден з яких не переважав інші кількісно, зате кожен з них прагнув самостійності та політичних прав. У результаті поширення в західних країнах уявлень, що кожна нація має право бути вільною й жити власним політичним життям, національне відродження бездержавних народів стало важливою складовою суспільно-політичного життя західних країн XIX ст. Під час «Весни народів» галицькі українці заявили про свою окремішність і власні національні інтереси.

Джон Слоан. «Засмагальники на південному пляжі», 1908 р. Масові розваги та відпочинок стали доступними для широких верств населення

Отже, «довге XIX ст.» назавжди змінило світ і наблизило його до того, яким ми його знаємо зараз. Поступово почав руйнуватися «старий порядок» і формувалися уявлення про демократію. Розгортання промислової (індустріальної) революції змінило методи виробництва та вплинуло на формування нового суспільства, у якому з’явилися верстви робітників та середній клас. З’явилося також усвідомлення необхідності боротьби за права людини. Розвиток країн Сходу, де зберігалися традиційні суспільства, у XIX ст. відбувався під тиском країн Заходу, що економічно переважали, і поступового усвідомлення необхідності йому протидіяти.

Словничок

Нація — велика група людей, пов’язаних спільними традиціями і звичаями, почуттям соціальної однорідності та спільних уявлень про власне минуле і майбутнє.

Закріплення знань, умінь та навичок

  • 1. Вкажіть хронологічні межі «довгого XIX ст.».
  • 2. Які права та свободи людини були проголошені у часи Французької революції кінця XVIII ст.?
  • 3. Створіть галерею з 10-15 творів мистецтва та фотографій на тему «Довге XIX ст.». Обґрунтуйте свій вибір.
  • 4. Назвіть ключові, на вашу думку, історичні події та явища з вивченого вами курсу Всесвітньої історії.
  • 5. Охарактеризуйте основні тенденції політичного, соціально-економічного та культурного розвитку світу у XIX ст.
  • 6. До вивчених вами загальносвітових явищ та тенденцій політичного, соціально-економічного та культурного розвитку світу в «довгому XIX ст.» підберіть приклади з курсу Історії України.