Практичне заняття № 3. «Наслідки колоніальної політики для метрополій і країн Азії та Африки»

Пригадайте:

1. Які європейські держави мали свої колонії?

2. Розшифрувати значення термінів «колонія», «метрополія» та «експансія».

Мета: зробити висновки про наслідки явища колоніалізму як для країн Європи, так і країн Азії та Африки.

Підготовка до практичного заняття:

1. Поміркуйте над переліком характерних рис колонії як залежної території. Пригадайте вивчене на уроках Історії України. Чи можна вважати українські землі колоніальними володіннями Російської імперії та Австро-Угорщини?

2. У малих групах підготуйте матеріали доповіді або презентації про політику колоніальної однієї держави XIX — поч. XX ст.: Франції, Великої Британії, Російської імперії, Німецької імперії, Бельгії, США, Португалії, Іспанії (на вибір). У доповіді вкажіть, які наслідки для метрополії та для її колоній мав їхній взаємозв’язок.

Хід роботи

1. Об’єднайтеся у малі групи, оберіть тему доповіді, розподіліть обов’язки.

2. Ознайомтеся з наведеними у підручнику уривками для підготовки.

3. Підготуйте матеріали доповіді або презентації.

4. Зробіть узагальнювальні висновки та представте їх класу.

Додаткова інформація

Уривок № 1

Протягом XIX ст. європейці активно підкорювали своїй владі народи та країни Африки, Азії, перетворюючи їх на власні колоніальні володіння. Так формувалася нова система відносин між країнами, яка значною мірою залежала від їхнього економічного та військового розвитку, — колоніалізм. На поч. XX ст. завершився процес створення колоніальних імперій. Колонії стали основною ознакою «великої держави» і свого роду елементом міжнародного престижу, а також були джерелом ресурсів і гарантованим ринком збуту товарів.

Словничок

Колоніалізм — політичне, економічне й духовне поневолення слаборозвинених країн більш розвиненими.

Колоніальна імперія — велика держава (метрополія) із залежними територіями (колоніями), які зазнають пограбування та експлуатації.

Експансія (від лат. expansio — «поширення») — розширення сфери панування (впливу) держав, що здійснюється як економічними (вивезення капіталу, кабальні позички), так і позаекономічними методами (дипломатичний тиск, збройне захоплення тощо).

Уривок № 2

У другій половині XIX ст. Франція здобула такі колонії в Південно-Східній Азії: В’єтнам, Камбоджу та Лаос. Усі ці території були об’єднані під назвою Французький Індокитай, кордони якого були офіційно закріплені в 1907 р. Також Франція заволоділа низкою територій в Африці. Це були так звана Французька Західна Африка, Французька Екваторіальна Африка, Французьке Сомалі, а також острів Мадагаскар.

• Назвіть колоніальні володіння Франції в Азії та Африці.

Уривок № 3

До моменту встановлення європейського панування в Африці вона складалася з двох історико-географічних регіонів.

Перший, розташований на північ від Сахари і до Червоного моря, входив у зону поширення цивілізації Середземномор’я — давньоєгипетської, фінікійської, греко-римської. Після арабських завоювань тут утвердився іслам, а після розпаду халіфату утворилося декілька арабських держав. Згодом ці держави, за винятком Марокко, увійшли до складу Османської імперії.

В Ефіопії збереглося християнство, і в середині XIX ст. тут виникла держава на чолі з імператором (негусом). Загалом цей регіон із давніми традиціями державності, відносно розвиненим господарством був одним із центрів ісламської культури. На південь від Сахари жили численні кочові та осілі народи, спосіб життя яких не змінювався тисячоліттями.

Спроби європейців закріпитись у Північній Африці розпочалися наприкінці XVIII ст. Першим реальним здобутком стало загарбання у 1830 р. Францією Алжиру, а вже на початку XX ст. всю територію Північної Африки було переділено між європейськими державами.

Проникнення європейців у Тропічну й Південну Африку відбувалося відносно повільно. З XV—XVI ст. європейці намагалися закріпитися на західноафриканському узбережжі й активно займалися работоргівлею. До 1807 р., коли англійці її заборонили і стали перешкоджати работоргівлі, з Африки було вивезено 12 млн рабів.

Проникнення європейців углиб Африки стримували хвороби на зразок малярії та сонної недуги, від яких європейці не мали ліків.

Однак наприкінці XIX ст. ситуація кардинально змінилась. Європейські держави, для яких наявність колоній була символом статусу великої держави, почали активно захоплювати й ділити між собою Африку. Як наслідок станом на початок XX ст. на континенті залишилося лише дві незалежні держави: Ефіопія та Ліберія.

Найбільші колоніальні володіння мали Англія і Франція — приблизно по третині всіх земель континенту. Крім них, колонії на Африканському континенті мали Німеччина (Того, Камерун, Танганьїка, Намібія), Португалія (Ангола, Мозамбік, Гвінея-Бісау), Іспанія (Західна Сахара, Екваторіальна Гвінея), Бельгія (Конго), Італія (Лівія, Сомалі, Еритрея).

Європейські колонізатори довільно прокладали кордони між своїми африканськими володіннями, не враховуючи ані географічних чинників, ані меж розселення місцевих племен та народів.

У Центральній та Південній Африці опір колонізаторам мав характер періодичних збройних виступів під проводом місцевих вождів. З огляду на перевагу європейців в озброєнні та ворожнечу між різними племенами, вони не становили загрози колонізаторам. Найзначнішими були повстання: туарегів у Західній Африці під орудою Саморі Туре проти французьких колонізаторів, яке тривало 18 років; зулусів проти англійців (1879 р.); гереро (1904 р.) і нама проти німецьких колонізаторів. Усі вони були жорстоко придушені, а населення майже повністю винищено.

Уривок № 4

Документ

Із промови канцлера Німецької імперії князя Бернагарда фон Бюлова в рейхстазі 6 грудня 1897 р. у зв’язку з вбивством іхетуанями німецьких місіонерів.

«Проте ми, в усякому разі, додержуємося тієї думки, що Німеччину від самого початку не слід виключати зі змагання інших народів за панування над країнами, які мають багаті перспективи. Ті часи, коли німець одному зі своїх сусідів поступався землею, іншому — морем, а собі залишав небо, де панує чиста теорія, — ці часи минули. Ми вважаємо одним із найголовніших наших завдань заохочення та розвиток інтересів нашого пароплавства, нашої торгівлі та нашої промисловості саме у Східній Азії...

Однак ми не могли б пристати на те, аби в Китаї зміцніла думка, що стосовно нас дозволено те, чого не дозволяється щодо інших. Ми маємо вимагати, щоб німецький місіонер, німецький підприємець, німецькі товари, німецький прапор і німецький корабель були в Китаї так само шановані, як і ті, що належать іншим державам. Нарешті, ми готові рахуватися з інтересами інших великих держав у Східній Азії як твердо переконані, що й наші власні інтереси так само знайдуть до себе належну увагу. Одним словом: ми не хочемо нікого відсувати в тінь, але й для себе вимагаємо місця під сонцем...»

Запитання до документа

1. Яке «змагання» мається на увазі у тексті джерела?

2. Яке історичне явище мав на увазі промовець, говорячи: «Ми маємо вимагати, щоб німецький ... прапор і німецький корабель були в Китаї так само шановані, які ті, що належать іншим державам...»? Висловіть власні припущення, про які держави тут може йтися.

3. Початок якого політичного курсу ознаменувала ця фраза: «Ми не хочемо нікого відсувати в тінь, але й для себе вимагаємо місця під сонцем...»?

Уривок № 5

Документ

Ежен Етьєн (політичний діяч) про мету колоніальної політики Франції. 1894 р.

«Яка наша мета? Ми створили і ми маємо намір зберегти й розвивати колоніальну імперію, щоб забезпечити майбутнє нашої країни на нових континентах, забезпечити нашим товарам ринки, а нашій промисловості джерела сировини. Це беззаперечно.

Я мушу заявити, що коли є виправдання для витрат і людських жертв, яких вимагає створення наших колоніальних володінь, то воно полягає в надії на те, що французький промисловець, французький торговець зможуть спрямувати в колонії надлишки французького виробництва».

Запитання до документа

1. Як Ежен Етьєн виправдовує колоніальні загарбання, здійснені Францією?

2. Обговоріть у класі, чи може така мета вважатися виправданням для згаданих французьким політиком «витрат та людських жертв».

Узагальнення

За матеріалами доповідей зробіть узагальнювальні висновки про явище колоніалізму в XIX — поч. XX ст. та його наслідки.