Всесвітня історія. Повторне видання. 9 клас. Сорочинська

Цей підручник можна завантажити у PDF форматі на сайті тут.

Тема 18. Британська імперія

Пригадайте:

1. Коли британський престол посіла королева Вікторія?

2. Охарактеризуйте британські колоніальні володіння станом на середину XIX ст.

1. Велика Британія в останній третині XIX — на початку XX ст.

Наприкінці XIX — поч. XX ст. Велика Британія була однією з наймогутніших і найбагатших країн світу. Лондон став головним торговельним і фінансовим центром світу, фунт стерлінгів — основною світовою валютою. Її називали «володаркою морів» — їй належало близько 40 % світового торговельного флоту. Зберігаючи домінування на морі, вона не боялася збройного вторгнення на свою територію.

Вільям Вайлі. «Відкриття Тауерського мосту», 1894 р.

Тауерський міст через річку Темзу в Лондоні був зроблений розвідним, щоб дозволити кораблям проходити вгору по річці. На картині частини мосту підняті. Вони підіймалися завдяки паровим двигунам. Цей міст є однією з ознак як вікторіанської Англії, так і пам’яткою сучасного Лондона

З іншого боку, англійська економіка розвивалася не так швидко, як раніше — за деякими показниками її випередили Німеччина та США. На початку XX ст. ці країни мали новіші технології та краще обладнане виробництво, ніж Британія.

У зовнішній політиці Велика Британія дотримувалась принципу «блискучої ізоляції». Це означало, що Велика Британія утримувалася від укладення тривких союзів з іншими державами. Вона обирала собі за тимчасових союзників ті країни, які б допомагали їй протистояти загрозі панування в Європі однієї сили.

Іншим напрямком стало постійне розширення колоніальних володінь. У 1875 р. британський уряд купив у Єгипту контрольний пакет акцій побудованого французами Суецького каналу. Це відкрило англійському флотові найкоротший шлях з Англії до Індії та інших колоній.

• З якою метою британці викупили Суецький канал?

2. Британський колоніалізм

Світ на початку XX ст.

Тривалий час британці розширювали свої колоніальні володіння в Азії завдяки приватній Ост-Індійській компанії, яка мала власні поселення, дипломатів та навіть військо. У Семилітній війні (1756-1763) воно вперше спільно воювало з британськими королівськими військами, а після того вже неодноразово допомагало Британії здобувати нові володіння та придушувати повстання колонізованих народів.

У 1858 р. управління Індією було передане від Ост-Індської компанії британському уряду, а у 1876 р. королева Вікторія прийняла титул Імператриці Індії. З цього часу англійські колоніальні володіння почали офіційно іменуватися Британською імперією.

Цікаво знати

Європейські колонізатори вірили, що приходячи на землі інших народів, вони приносять їм «світло цивілізації» через запровадження освітніх та медичних закладів європейського зразка, будівництво залізниць, портів, громадських споруд. Проте водночас економіка підкорених народів руйнувалася. З Індії англійці вивозили сировину, діяли тільки найпростіші підприємства для первинної переробки ресурсів, а традиційні ремесла занепали, бо дешеві фабричні товари з Англії заполонили індійський ринок. Це призвело до безробіття та голоду в Індії.

Карта світу, що демонструє територіальне зростання Британської імперії з 1786 (маленька карта) по 1886 рік Британські володіння позначені червоним. Карта прикрашена ідеалізованими зображеннями представників колонізованих британцями народів та самих колоністів. Додаток до газети «The Graphic» за 24 липня 1886 р.

Станом на початок XX ст. території сучасних Індії, Пакистану, Непалу, Бутану, Бангладешу, М’янми та Шрі-Ланки були британськими колоніями, їх називали «британська Індія».

Крім колоніальних загарбань, Англія брала активну участь у розподілі сфер впливу в Китаї, Ірані, Таїланді (Сіамі), Туреччині, активно боролася за ринки Латинської Америки.

Словничок

Колоніалізм — політичне, економічне та культурне панування розвинених держав над слаборозвиненими.

Колоніальна імперія — велика держава (метрополія) із залежними територіями (колоніями), яких вона використовує для викачування ресурсів і збуту своїх промислових товарів.

Наприкінці XIX ст. між європейськими державами загострилася боротьба за африканські колонії. На півдні Африки португальці контролювали землі на східному та західному узбережжях. У 1891 р. британський підприємець та прем’єр-міністр Капської колонії (територія сучасної Південноафриканської республіки) Сесіл Родс змусив місцеві племена передати Британії свої землі, аби не допустити, щоб португальські колоніальні володіння — Ангола та Мозамбік — «зустрілися». На честь Родса новоздобуті володіння було названо Південна та Північна Родезія. У XX ст. тут виникли держави Замбія та Зімбабве.

Е. С. Джонсон. «Різдво в Індії», 1881 р. На гравюрі представлені типові риси життя англійців в Індії, зокрема індійських слуг, які виконують різноманітні роботи для комфорту своїх господарів

• Яким було життя англійців у колоніях, зокрема в Індії? Поміркуйте, як до них могло ставитися місцеве населення.

У 1899 р. британці розпочали війну проти двох невеликих південноафриканських республік — Трансваалю та Оранжевої. Їх населяли бури (від нідерл. «bоег» — селянин) — колоністи з Нідерландів. Коли там було знайдено багаті поклади золота й алмазів, британці вирішили заволодіти цими багатствами. Так розпочалися англо-бурські війни.

Загін бурів під час Другої англо-бурської війни, 1899 р.

Цікаво знати

Командир одного із загонів бурів, українець Юрій Будяк, врятував від розстрілу молодого англійського журналіста, який виявився Вінстоном Черчиллем — майбутнім прем’єр-міністром Великої Британії.

Війна проти бурів тривала два з половиною роки. Бурам допомагали Німеччина та інші суперники Англії. Їхню боротьбу підтримувала світова громадськість. Але сили були нерівними. У 1902 р. республіки Трансвааль та Оранжева стали частинами Британської імперії. Згодом, у 1910 р., британські колоніальні володіння у Південній Африці були об’єднанні у Південно-Африканський союз, який отримав статус домініону.

Словничок

Домініон — самоврядна частина Британської імперії зі своїми парламентом і урядом. Домініонами були Канада (першою отримала свій статус у 1867 р.), Австралія (1900 р.), Нова Зеландія (1907 р.), Ньюфаундленд (1907 р.), Південно-Африканський Союз (1910 р.) та Ірландська Вільна держава (1921 р.).

У 1763 р. англійці захопили французьку колонію Канаду, і з того часу сюди стали масово іммігрувати англійські переселенці. У результаті тут виникло два народи: англо-канадці та франко-канадці. У 1867 р. об’єднана Канада набула статусу домініону. Вона отримувала доходи від продажу деревини та зерна. Наприкінці XIX — поч. XX ст. близько 170 тис. українців емігрувало до Канади, де вони оселялися на цілинних землях, щоб займатися там землеробством.

Пам’ятник першим українським емігрантам до Канади у селі Небилів Івано-Франківської області, встановлений до 100-річчя їхнього переселення

Британська колонізація Австралії розпочалася в останній третині XVIII ст. Першим заснованим британським поселенням став Сідней, названий так на честь міністра закордонних справ лорда Сіднея. Перша британська колонія називалась Новий Південний Вельс.

До 1868 р. до Австралії засилали на каторгу злочинців: крадіїв, шахраїв тощо. Їхнє життя в австралійських поселеннях було дуже важким, не раз колоністи перебували на межі голоду. А від завезених європейськими переселенцями хвороб масово помирали австралійські аборигени.

У 1851 р. в Австралії було знайдено поклади золота, що викликало так звану «золоту лихоманку». За рахунок охочих швидко розбагатіти населення австралійських поселень швидко зростало. Так, за десять років населення зросло з 400 тис. до 1,2 млн осіб. До кінця XIX ст. британські колонії в Австралії (сучасні австралійські штати) одна за одною здобували широкі права самоуправління: британський уряд керував лише зовнішньою політикою.

Едвін Стоклер. «Австралійські золотошукачі», 1855 р. Старателі промивали річковий пісок, щоб знайти у ньому крупинки золота

У 1840 р. Британія оголосила своїми володіннями Нову Зеландію. Перед тим між її представниками та вождями племен місцевого населення було укладено договір Вайтангі, за яким Велика Британія отримала від них виключне право на придбання тамтешніх земель в обмін на гарантію збереження прав місцевих племен. Проте все одно британці намагалися отримати якомога більше земель, що стало причиною до початку Новозеландських земельних війн між колоністами та маорі. Через ці війни, а також хвороби й алкоголізм чисельність місцевого населення почала скорочуватись.

Вільям Ослворт. «Сім’я шотландських переселенців до Нової Зеландії», 1844 р.

Цікаво знати

Микола Миклухо-Маклай (1846-1888) — дослідник українського походження, який більшу частину свого життя присвятив дослідженню природи Південно-Східної Азії, Австралії та Океанії.

Наприкінці XIX — поч. XX ст. до влади у Новій Зеландії прийшли ліберали, які провели чимало реформ, спрямованих на примирення місцевого населення та колоністів, вирішення земельного питання, соціального забезпечення, надання виборчих прав жінкам. На той час це були дуже прогресивні зміни, які викликали цікавість у всього світу.

• Хто такі бури? Де вони мешкали?

• Перелічіть найбільші колонії Великої Британії кін. XIX — поч. XX ст.

Фото Йосії Мартіна. Сім’я маорі, 1880-ті рр. На той час корінне населення Нової Зеландії перейняло деякі звички колоністів. Так, на фото дехто вбраний у європейський одяг, а позаду можна побачити будинок з європейськими архітектурними елементами

3. Ірландське питання

З XVII ст. Лондон намагався підкорити собі Ірландію, перетворивши її на ще одну колонію. Проте ірландці не втратили свою самобутність, мову, культуру. Крім того, вони були католиками, тоді як більшість англійців — протестантами (англіканцями).

Наприкінці XIX ст. в Ірландії розгорнувся масовий рух за здобуття самоуправління (гомруль, від англ. «home rule» — «місцеве управління»). У британському парламенті депутати-ірландці намагалися привернути увагу для цього питання.

У той же час ірландські селяни-орендарі створили Земельну лігу, яка боролася за право орендарів купувати землю, на якій вони працювали і яка на той час належала англійським лендлордам.

Проте до кінця XIX ст. ірландцям не вдалося досягнути помітних результатів. Внаслідок цього на початку XX ст. прихильники радикальних рішень утворили партію «Шинн Фейн» (з ірландської — «Ми самі»). Вона виступала за самостійну ірландську державу під гаслом «Ірландія для ірландців».

У 1912 р. до британського уряду вже втретє було внесено законопроєкт (білль) про гомруль. Його обговорення викликало посилення напруженості між прихильниками самостійності та об’єднання Ірландії з Англією. Обидві сторони активно озброювались, і країна опинилася перед загрозою громадянської війни. 17 вересня 1914 р., після початку Першої світової війни, король надав згаданому законопроєкту статус закону, який набуде чинності після її завершення. Проте його дія не поширювалася на шість населених протестантами північних графств Ірландії, що породило так звану «Ольстерську проблему» (Ольстер — назва північного регіону Ірландії). У 1921 р. Ірландія отримала статус домініону.

• Охарактеризуйте суть «ірландського питання».

4. Реформи Девіда Ллойд-Джорджа

Піднесення робітничого руху в Англії викликало занепокоєння у її політичної еліти, але водночас й інтерес — як це можна використати для здобуття влади. Цим скористалася ліберальна партія. Один із її лідерів — Девід Ллойд-Джордж (1863-1945) здобув прихильність народу, виступаючи проти «багатіїв-дармоїдів» та обіцяючи покінчити з «принизливим жебрацтвом» робітників.

Девід Ллойд-Джордж у 1911 р.

В уряді лібералів він був спочатку міністром торгівлі, з 1908 р. — міністром фінансів. У 1906-1911 рр. за ініціативи Ллойд-Джорджа британський парламент ухвалив низку законів, що заклали підмурівок соціального законодавства. Отже, було запроваджено:

  • безкоштовну початкову освіту;
  • безкоштовне харчування у шкільних їдальнях дітей з малозабезпечених сімей;
  • у нічні зміни заборонено працю жінок, скорочено години праці чоловіків;
  • постраждалі на виробництві отримали право на безкоштовне лікування та допомогу через інвалідність;
  • вихід на оплачувану пенсію у 70-річному віці; ці пенсії народ називав «пенсіями для покійників», оскільки до такого віку мало хто доживав;
  • 8-годинний робочий день для гірників.

Ці виплати формувалися із внесків робітників і підприємців, субсидій держави.

Великий резонанс викликав представлений Ллойдом-Джорджем проєкт бюджету на 1909 р., згідно з яким 1 % бюджетних коштів мали витрачатися на проведення соціальних реформ. Витрати передбачалося покрити різким збільшенням податків на земельні володіння, спадщину, а також підвищенням акцизів на тютюн, алкогольні напої та поштові марки. Проти цього законопроєкту рішуче виступила палата лордів. Тоді Ллойд-Джордж розгорнув боротьбу проти неї. У 1911 р. палата громад ухвалила закон про звуження повноважень палати лордів. Тепер остання мала тільки відкладальне вето: могла гальмувати на невизначений час виконання ухвалених палатою громад законів, але не скасовувати їх. Якщо палата громад тричі ухвалювала проєкт закону, він набирав чинності попри заперечення палати лордів. Після цих нововведень бюджет 1909 р. Ллойда-Джорджа став законом.

Така політика Ллойда-Джорджа заклала підвалини так званої «держави загального добробуту» — держави, політика якої спрямована на забезпечення належного рівня життя своїх громадян.

• Представником якої політичної сили був Девід Ллойд-Джордж?

Закріплення знань, умінь та навичок

  • 1. Якими були особливості економічного розвитку Великої Британії у другій половині XIX ст.?
  • 2. Назвіть девіз зовнішньої політики Великої Британії кінця XIX — на початку XX ст.
  • 3. Чому наприкінці XIX ст. Велика Британія почала втрачати провідні позиції в економіці?
  • 4. Охарактеризуйте колоніальну політику Англії наприкінці XIX — на початку XX ст.
  • 5. Підготуйте доповідь або презентацію про колонії Британської імперії. У ході виступу дайте відповідь на питання: яким було ставлення британців до місцевого населення. Як відбувалося управління цими колоніями?
  • 6. Яким було становище Ірландії в Британській Імперії?
  • 7. Поясніть значення терміна «гомруль». Хто прагнув його отримати?
  • 8. Які події породили «Ольстерську проблему»?
  • 9. Які реформи було проведено у Великій Британії за ініціативи Ллойд-Джорджа?
  • 10. Яким, на вашу думку, було історичне значення діяльності Девіда Ллойд-Джорджа?
  • 11. Обговоріть у парах. Чому законопроєкт про бюджет 1909 р. історики називають «революційним»? У чому була його суть?
  • 12. Що стало приводом для обмеження прав палати лордів на поч. XX ст.?