Всесвітня історія. Повторне видання. 9 клас. Сорочинська

Тема 13. Об’єднання Італії. Об’єднання Німеччини

Пригадайте:

1. Чому, на вашу думку, у 1848-1849 рр. не відбулося об’єднання Німеччини? Поясніть свою точку зору.

2. Як розгортався національно-визвольний рух в Італії в 1848-1849 рр.?

1. Об’єднання Італії

У першій половині XIX ст. серед борців за об’єднання Італії існувало два напрямки: або об’єднання силою (через народне повстання) або через політичну боротьбу, яку очолюватиме Сардинське королівство (за його центральною областю його часто називають П’ємонт).

«Весна народів» на італійських землях була спробою об’єднати Італію через народне повстання, і вона зазнала поразки. Тому Джузеппе Ґарібальді та його прибічники вирішили укласти союз з політиками Сардинського королівства, насамперед, з його прем’єр-міністром графом Камілло Бенсо ді Кавуром (1810-1861).

Постать в історії

Камілло Кавур

П’ємонтський аристократ Камілло Бенсо ді Кавур є одним із видатних державних діячів Італії XIX ст. Як політик він прагнув об’єднання Італії навколо Сардинського королівства; був прихильником прогресивних ідей, прагнув звільнити італійські землі як від влади австрійців, так і римських пап.

Будучи прем’єр-міністром Сардинського королівства (1852-1859), він зумів укласти союз з французьким імператором Наполеоном III, спрямований проти Австрії.

Антоніо Чізері. «Портрет Камілло Кавура», друга пол. XIX ст.

Для того, щоб Сардинське королівство змогло стати достойним центром об’єднання Італії, Кавур проводив ліберальні реформи, які сприяли економічному розвитку королівства. За роки прем’єрства Кавура тут почала розвиватись текстильна промисловість, металургія та машинобудівна галузь, було прокладено 900 км залізниць, велася активна міжнародна торгівля. На той час центральний регіон — П’ємонт — розвивався найшвидше з усіх італійських земель.

Саме Камілло Кавур наполіг на тому, щоб столицею об’єднаної Італії став Рим.

• Висловіть припущення, якими могли бути причини у Кавура обрати саме Рим столицею Італії.

У 1858 р. Камілло Кавур уклав таємний союз із Наполеоном III, за яким Франція в обмін на території Савої та Ніцци допоможе війську Сардинського королівства звільнити від австрійців Ломбардію та Венецію. У квітні 1859 р. Австрія, дізнавшись про цю угоду, першою оголосила війну Сардинському королівству та вторглася на його територію. Об’єднана французько-сардинська армія розгромила австрійців і зайняла північ Італії. Однак невдовзі Наполеон III підписав угоду з Австрією, за якою Сардинському королівству передавалася лише Ломбардія, а Венеція залишалася під австрійською владою. Французький імператор своїм втручанням прагнув лише ослабити Австрію, а не сприяти створенню сильної італійської держави біля власних кордонів.

• З якою метою Наполеон III взяв участь у війні між Сардинією та Австрією?

Цікаво знати

Битва при Сольферіно між французько-сардинською та австрійською арміями, що відбулася 24 червня 1859 р., змусила європейців замислитися над руйнівними наслідками нової зброї, створеної завдяки промисловій революції. Далекобійні нарізні рушниці та нарізні гармати, які стріляли шрапнеллю (зарядом із 60 кульок) на відстань до трьох кілометрів виявилися згубною силою, що призвело до величезних втрат з обох сторін. Чимало солдатів загинуло через відсутність медичної допомоги.

Шарлотта Герман-Ян. Пам’ятник Анрі Дюнану в Хейдені, Швейцарія, 1963 р.

Жахливий вигляд поля битви вразив швейцарського підприємця Жана Анрі Дюнана, який усе своє подальше життя присвятив укладанню міжнародних угод для захисту поранених і полонених. У 1863 р. він став одним із засновників Червоного хреста — організації, яка мала займатися наданням медичної допомоги на полі бою. У 1864 р. на основі ідей Дюнана були прийняті Женевські конвенції, які закріплюють у міжнародному праві норми гуманного ставлення до людей під час війни.

• Що вам відомо про діяльність Червоного хреста?

• Що, на вашу думку, символізує зображена скульптура?

У липні 1859 р. у Тоскані, Пармі й Модені у результаті народних повстань від влади було усунуто герцогів із Габсбурзької династії. На початку 1860 р. нові органи влади провели всенародні голосування, за результатами яких було оголошено про їхнє приєднання до Сардинського королівства.

У квітні 1860 р. на острові Сицилія спалахнуло народне повстання. Місцеві радикали звернулися по допомогу до Джузеппе Ґарібальді, який разом з 1200 добровольцями вирушив їм на підтримку. За прикладом командира всі бійці «тисячі» були одягнені в червоні сорочки. Сам Ґарібальді заявив, що воює від імені сардинського короля Віктора Еммануїла II. Коли місто Палермо — столиця Сицилії — було звільнене, Ґарібальді повернувся на півострів і з тріумфом увійшов до Неаполя. У жовтні того ж року на підконтрольних Ґарібальді територіях було проведено плебісцити, у яких народ висловився за приєднання до Сардинського королівства. У той же час сардинські війська захопили частину Папської області. Унаслідок цього на кінець 1860 р. майже вся Італія, крім Венеції та невеликої частини Папської області з Римом, увійшла до складу Сардинського королівства.

Себастіано Альбертіс. «Зустріч Джузеппе Ґарібальді та Віктора Еммануїла біля Тіано», бл. 1870 р.

У лютому 1861 р. в Турині зібрався перший загальноіталійський парламент, а в березні він проголосив Віктора Еммануїла (1820-1878), короля Сардинії, першим королем об’єднаної Італії. Першим прем’єр-міністром Італійського королівства став Камілло Кавур. За державним устроєм новостворена держава була конституційною монархією з двопалатним парламентом — складалася з палати депутатів, яких обирали виборці, і сенату, члени якого призначалися королем. Через високий майновий ценз виборче право отримали лише 2,5 % населення країни.

У квітні 1866 р. було укладено пруссько-італійський договір про спільні дії проти Австрії. У червні того ж року, коли розпочалася австро-прусська війна, італійські війська увійшли до Венеціанської області. За підписаним пізніше договором Австрія була змушена визнати входження Венеції до складу Італійського королівства.

Невідомий автор. «Віктор Еммануїл у Венеції», 1866 р.

Об’єднання Італії завершилося в 1870 р., коли після поразки у французько-прусській війні та краху Другої імперії французький гарнізон залишив Рим. 20 вересня 1870 р. ґарібальдійці увійшли до міста, яке стало столицею Італійського королівства. Папські володіння відтепер обмежувалися Ватиканським палацом.

• Які події остаточно завершили об’єднання Італії?

2. Об’єднання Німеччини

У 50-60-х рр. XIX ст. Німеччина переживала період стрімкого економічного зростання. Цьому сприяло існування Митного союзу, організованого Пруссією. Завершення промислової революції змінило структуру німецького суспільства. Вагоме місце в ній посіли підприємці, фінансисти та робітники. Підприємці й робітники Німеччини були зацікавлені в національному об’єднанні. Лише єдина держава могла надати їм умови для вільного пересування капіталів і товарів, пошуку кращої праці та умов життя.

Політичне об’єднання Німеччини пов’язане з прусського політика Отто фон Бісмарка (1815-1898).

Постать в історії

Отто фон Бісмарк

Отто фон Бісмарк був видатним політиком і дипломатом, наділеним тверезим розумом, величезною волею та енергією. За це він отримав прізвисько «залізний канцлер». Часто його називають найвидатнішим німецьким політиком XIX ст. За поглядами був консерватором, прибічником абсолютної влади прусських королів і прагнув, аби Пруссія посідала чільне місце серед німецьких держав. Про Бісмарка говорили, що він більший монархіст, ніж сам король.

На цій посаді за своє головне завдання Бісмарк визначив об’єднання Німеччини «залізом і кров’ю», тобто силовим шляхом. Цього він і добився: покладаючись на силові засоби, об’єднав Німеччину та перетворив її на одну з наймогутніших держав Європи.

Отто фон Бісмарк. Фотографія Карла Гана, 1895 р.

Робота з джерелами

Перша промова Отто фон Бісмарка перед депутатами ландтагу (парламенту) Пруссії, 30 вересня 1862 р.

...не промовами й постановами більшості розв’язуються великі питання сучасності — це було головною помилкою 1848 і 1849 рр., а залізом та кров’ю...

1. Прибічником якого шляху об’єднання Німеччини був Бісмарк?

Пруссія здавна приділяла велику увагу армії. На початку XIX ст. тут було проведено реформи, які зробили прусську армію найсильнішою у Європі. Водночас прусський «залізний канцлер» Бісмарк уважно слідкував за ситуацією на континенті, обираючи сприятливий час для початку рішучих дій з об’єднання німецьких земель навколо Пруссії силовими методами. Складні відносини між основними гравцями європейської політики — Великою Британією, Францією та Австрією — він зумів використати на свою користь. Оскільки за статус об’єднувача німецьких земель суперником Пруссії була Австрія, для Бісмарка стало важливим усунути її вплив. Незабаром йому випав такий шанс.

Після смерті короля Данії Пруссія й Австрія висунули претензії на німецькі герцогства Шлезвіг і Гольштейн, які перебували в її складі. У 1864 р. після нетривалої війни з Данією Пруссія отримала Шлезвіг, а Австрія — Гольштейн.

У 1866 р. прусська армія окупувала належний Австрії Гольштейн. У відповідь Австрія оголосила війну Пруссії. Так розпочалася австро-прусська війна. Її вирішальна битва відбулася 3 липня 1866 р. біля села Садова (німецька назва — Кьоніггрец) поблизу Праги.

Вацлав Сохор. «Батарея мертвих», після 1866 р.

Батарея — основний тактичний артилерійський підрозділ. У битві під Садовою втрати австрійців та їхніх союзників перевищували прусські у п’ять разів. За приблизно рівної чисельності (220 тис. пруссів проти 215 тис. австрійців) прусська армія здобула перемогу завдяки дисципліні та швидкозарядній зброї

Перемогу у ній здобула прусська армія. Поразки зазнали також армії німецьких держав, що підтримали Австрію. За кілька місяців до початку війни Пруссії уклала з Італією договір про те, що у випадку війни з Австрією її війська теж нападуть на Австрію. Таким чином, в умовах, коли шлях на Відень для прусських військ був вільний, а на півдні відбулося вторгнення італійської армії, австрійський імператор був змушений просити миру. 23 серпня 1866 р. між Австрією та Пруссією було укладено мир, за яким:

• завдяки територіальним надбанням Пруссія перетворювалася на найбільшу німецьку державу із суцільною територією від Рейну до Німана;
• створювався Північнонімецький союз, до якого загалом увійшла 21 німецька держава.

Наслідки Віденського миру 1866 р.

Червоним на карті позначено Північнонімецький союз, жовтим — німецькі держави, які не увійшли до його складу, а блідо-жовтим — Ельзас-Лотарингію. Ці землі Німеччина здобуде у 1871 р. внаслідок французько-прусської війни

Північнонімецький союз отримував спільні органи влади: рейхстаг (парламент) та уряд. Його очільником ставав прусський король. Депутатів до рейхстагу обирали в усіх союзних державах на основі загального виборчого права для чоловіків. Уряд очолював канцлер, призначений прусським королем за згодою рейхстагу. Першим канцлером став Отто фон Бісмарк.

• Підтвердіть або спростуйте думку, що у XIX ст. Пруссія стала центром об’єднання Німеччини.

Закріплення знань, умінь та навичок

1. Які існували два напрямки об’єднання Італії? Який з них у результаті виявився більш ефективним?

2. Як відбувався процес об’єднання Італії?

3. Групове обговорення. Джузеппе Ґарібальді у своїх «Мемуарах» писав: «Відтоді, як я переконався, що Італія має йти за Віктором Еммануїлом, щоб звільнитися від іноземного панування, я вважав своїм обов’язком підкорятися його наказам, чого б це мені не коштувало, примушуючи навіть мовчати мою республіканську совість». Яким, на вашу думку, був вплив позиції Ґарібальді на розгортання боротьби за об’єднання Італії?

4. Назвіть передумови об’єднання Німеччини.

5. У який спосіб Бісмарк планував об’єднати Німеччину?

6. Назвіть держави, що стали центрами об’єднання відповідно Італії та Німеччини.

7. Коли було проголошено існування об’єднаної Італії? Який державний устрій мала ця держава?

8. Як було утворено Північнонімецький союз? У чому полягає історичне значення створення цього об’єднання?

9. З яким суперником зіткнулися й Італія, й Німеччина на шляху до створення об’єднаних держав?

Тим часом в Україні

1861-1862 рр. — час видання у Петербурзі журналу «Основа».