Історія України. Рівень стандарту. 11 клас. Сорочинська

Цей підручник можна завантажити у PDF форматі на сайті тут.

§ 11. Стан економіки України та визрівання економічної кризи

Основні поняття і терміни

реформи Косигіна, госпрозрахунок, «золота» п’ятирічка.

Основні дати

1966-1970 рр. — восьма п’ятирічка; 1976-1980 рр. — десята п’ятирічка; 1982 р. — схвалення «Продовольчої програми». Створення агропромислових комплексів (АПК).

1. Реформи О. Косигіна

Адміністративно-командна система управління, що домінувала в СРСР у період неосталінізму, в цілому згубно впливала на економічний розвиток країни.

Разом з тим — не можна заперечувати, що в умовах існування цієї системи все ж робилися окремі спорадичні спроби розв’язати складні економічні проблеми, зробити економіку більш дієздатною і ефективною. Однак ці спроби були приреченими на невдачу, оскільки в СРСР, в тому числі й в Україні, традиційно на перше місце ставилися проблеми політики та ідеології, а не економіки. Економіка розвивалася переважно на екстенсивній основі.

Екстенсивна система господарювання — система господарювання, при якій збільшення валового обсягу виробництва досягається за рахунок розширення виробничих потужностей, а не за рахунок підвищення його ефективності.

На початок 1960-х років сповільнилися темпи розвитку промисловості й сільського господарства. За 1958-1964 рр. удвічі скоротився приріст національного прибутку. Зріс розрив між попитом і його реальним товарним покриттям, особливо це стосувалося окремих продуктів харчування. Розпочалося підвищення цін, причому не тільки офіційне, а й приховане, пов’язане зі зміною асортименту продукції. На початку 1960-х рр. з’явилися елементи стагнації, явища передкризового характеру, що посилило соціальну напруженість у суспільстві.

Пошуки нового механізму господарювання, який забезпечував би високу ефективність виробництва, почалися ще за М. Хрущова. Ініціатором широкої дискусії з економічних питань виступив професор Харківського інженерно-економічного інституту О. Ліберман. У вересні 1962 р. в газеті «Правда» з’явилась його стаття «План, прибуток і премія». У ній автор пропонував посилити господарську самостійність підприємств, звільнити централізоване планування від дріб’язкової опіки над фабриками і заводами.

Олексій Косигін, Голова Ради Міністрів СРСР

Дискусія навколо пропозицій О. Лібермана вплинула на підготовку господарської реформи, що увійшла в історію під назвою «Реформи Косигіна» (за прізвищем Голови Ради Міністрів СРСР).

Починаючи з 1964 р., почалась на практиці перевірка і відпрацювання нових методів господарювання, яка вилилась у проведення низки економічних експериментів:

  • У 1964 р. деякі об’єднання швейної промисловості УРСР перейшли на роботу за прямими зв’язками з крамницями. Виробництво продукції залежало від її реалізації. Перші результати вселяли оптимізм. Передбачалося поширити цей досвід і на інші галузі легкої промисловості та на суміжні сфери економічної діяльності.
  • У 1965 р. у Львівському раднаргоспі на підприємствах машинобудівної, вугільної, приладобудівної галузей, а також у легкій промисловості було запроваджено госпрозрахунок, змінено систему планування, поліпшено матеріальне стимулювання.
  • У 1965 р. була опробована нова система преміювання інженерно-технічного персоналу (на 85 підприємствах) і робітників (на 90 підприємствах).

Швейна фабрика в Одесі. 1969 р.

Позитивні результати експериментів засвідчили необхідність переходу від адміністративних до економічних методів управління господарством.

Перехід на нові умови роботи відбувався поступово: у 1966 р. на нових умовах господарювання працювало 100 підприємств УРСР (1,5 %), на 1970 р. — 8,2 тис. підприємств (83 %).

Реформи в промисловості та системі управління

У вересні 1965 р. відбувся пленум ЦК КПРС, який визначив програму реформ у промисловості.

На пленумі ухвалили рішення про ліквідацію раднаргоспів і відновлення галузевої системи управління через союзні та союзно-республіканські міністерства (фактично галузеві монополії). У результаті створили 9 нових загальносоюзних та 11 союзно-республіканських міністерств.

У жовтні 1965 р. на пленумі ЦК КПУ та на засіданні сесії ВР УРСР шостого скликання ухвалили рішення про проведення економічних реформ. Так, було здійснено перебудову управління, після якої в УРСР налічувалося 22 союзно-республіканські та 7 республіканських міністерств. Таким чином, реальні можливості щодо управління економікою республіки зменшилися.

Одним із найголовніших напрямків реформи стало вдосконалення планування. Другим важливим напрямом реформи вважалося посилення стимулювання виробництва. Замість фонду підприємства утворювалися три самостійні фонди: розвитку виробництва (для поповнення основних фондів, запровадження нової техніки, технологій тощо); матеріального заохочення (для преміювання, одноразового заохочення, матеріальної допомоги); соціально-культурних заходів та житлового будівництва (використовувався для будівництва і капітального ремонту житла, культурно-побутових установ, для поліпшення обслуговування працівників).

Такими були основні риси реформи, яка не мала комплексного характеру. На практиці вона обмежилась промисловістю. Реформа прагнула поєднати непоєднуване: розширити самостійність підприємств і відновити всевладдя галузевих міністерств. Зрештою, останні звели нанівець будь-яку самостійність підприємств. Не діяло на практиці й матеріальне стимулювання праці. Чим краще працювало підприємство, тим жорсткіші були норми утворення фондів стимулювання.

Пропагандистський плакат на вулиці

Таким чином, реформи були приречені — через внутрішню суперечливість і непослідовність. До того ж, вище партійне керівництво до їх проведення не проявляло жодного інтересу. А після «Празької весни» (1968) стримане ставлення до реформ змінилось на їх заперечення. Після цього партійно-державна верхівка відмовилась від будь-яких спроб «поліпшити» соціалізм.

  • Який основний зміст «реформ О. Косигіна»?

2. «Золота» п’ятирічка

Попри провал реформ, вони забезпечили виконання основних показників восьмої п’ятирічки. її навіть називають «золотою» п’ятирічкою, єдиною, яка була виконана. За офіційною статистикою, протягом 1966-1970 рр. випуск промислової продукції збільшився в УРСР на 50 %, причому 2/3 приросту були одержані за рахунок підвищення продуктивності праці; валова продукція сільського господарства — на 16,6 %; національний дохід — на 30 %. За п’ятирічку збудували 250 нових підприємств, створено єдину енергетичну систему республіки, завершилась електрифікація сіл України.

Проте існують і альтернативні точки зору. Окремі дослідники стверджують, що за цей період економічні показники навіть погіршилися: в цілому по СРСР національний прибуток збільшився на 22 % проти 24 % за попередні п’ять років, продуктивність праці — на 17 % проти 19 % тощо. Гірше стали використовуватися основні виробничі фонди, зросла матеріалоємність продукції, причому швидко знижувалися показники в машинобудуванні. Високі звітні цифри досягалися за рахунок прихованого підвищення гуртових цін. У підсумку реформи 1960-х років швидше розладнали старий господарський механізм, ніж створили новий. Вони лише визначили раціональні економічні перспективи.

  • Яку можна дати оцінку восьмій п’ятирічці?

3. Розвиток сільського господарства у другій половині 1960 - на початку 1980-х рр.

У листопаді 1964 р. були скасовані всі рішення 1959-1963 рр. які обмежували розвиток власних підсобних господарств. Проте нові документи стосовно галузі свідчили, що держава не відмовилась від регламентації особистих селянських господарств. Були запроваджені норми утримання худоби.

У березні 1965 р. відбувся пленум ЦК КПРС, який визначив заходи щодо розвитку сільського господарства. На ньому оголосили про зміну практики планування: аграрним підприємствам план заготівлі продукції встановлювався не на рік, а на тривалу перспективу. Підвищено основні закупівельні ціни. Запроваджувалась вільна заготівля сільгосппродукції у населення за сталими цінами. За здачу колгоспами понадпланової норми встановлювалась 50-відсоткова надбавка від основної закупівельної ціни. Зросли капітальні вкладення, обсяги зрошення і меліорації земель.

Ці заходи на певний час стимулювали розширення виробництва. Проте практика показала, що причини відставання аграрного сектору економіки кореняться значно глибше і без розвитку різних форм власності й господарювання, без ініціативи та підприємливості селянства позитивні зрушення в сільському господарстві неможливі.

У 1970-ті рр. активно запроваджувались глобальні програми меліорації земель, механізації та хімізації сільського господарства. Упродовж десятиліття на аграрний сектор спрямували 27% усіх капіталовкладень в економіку.

Але в підсумку всі ці заходи виявилися малоефективними, принесли здебільшого зовсім протилежний, неочікуваний результат.

Зокрема, механізація на практиці перетворилася на звичайне постачання господарствам низькоякісної і малопродуктивної техніки; хімізація спричинила забруднення українського чорнозему і сільськогосподарської продукції шкідливими хімікатами; меліорація, на яку було витрачено 16 млрд карбованців, зіпсувала родючі землі та серйозно порушила екологічний баланс республіки.

До зазначених недоліків слід додати також низьку ефективність використання людських ресурсів на селі, безгосподарну систему переробки та зберігання сільськогосподарської продукції, внаслідок якої щорічні втрати зібраних урожаїв становили 30-33%.

Складними залишалися також умови життя і праці сільських жителів. У господарствах, незважаючи на процеси механізації, залишалося багато ручної праці.

У сільській місцевості, як і раніше, не вистачало шкіл, дитсадків, клубів, упорядкованих доріг, закладів медичного та побутового обслуговування населення. Колишні методи примусового прикріплення селян до землі вже не спрацьовували, і тому трудівники села почали масово виїжджати до більш цивілізованого міста. Протягом 1966-1985 рр. до цього рішучого кроку вдалися 4,6 млн осіб. Унаслідок такої активної міграції з карти України в 1972-1986 рр. зникли як «неперспективні» 1502 села.

Збирання зерна

Ці зміни зумовили болючі проблеми, пов’язані з нестачею людських ресурсів на селі.

Однак, маючи такі проблеми, республіка не лише забезпечувала свої власні потреби в продовольстві, але й поставляла сільськогосподарську продукцію в інші регіони СРСР. Зокрема, на межі 70-80-х рр. вона виробляла 60% союзного обсягу цукру, 40% соняшнику, 26% тваринного масла, 23% м’яса тощо.

Студентський загін під час збирання врожаю картоплі

Зростаюче відчуження селян від результатів їхньої праці у колгоспах і радгоспах продовжувало неухильно знижувати продуктивність сільськогосподарського виробництва, темпи зростання якого постійно падали. Якщо в 60-70-ті рр. вони становили в середньому 4,5% на рік, то в 1981-1985 рр. — 3,9%.

З огляду на надзвичайно скрутне становище із продовольчим забезпеченням, керівництво країни в 1982 р. схвалило спеціально розроблену Продовольчу програму, виконання якої оголосили всенародною справою. Численні пленуми, активи, наради і конференції доволі слабко впливали на поліпшення ситуації з постачанням продовольства.

Адміністративно-командні методи ведення сільського господарства зрештою призвели до катастрофічних наслідків.

З 1966 по 1985 рр. внаслідок небаченої безгосподарності посівні площі України скоротилися більш ніж на 1 млн га. Зібраний урожай зернових у 1981-1985 рр. становив 39,3 млн тонн на рік, тоді як у 1976-1980 рр. він становив 43 млн тонн.

Незважаючи на значні капіталовкладення в сільське господарство (101 млрд. крб. у 1966-1985 рр.), їхня віддача залишалась низькою. Загалом продуктивність праці в сільському господарстві СРСР була вдвічі нижчою, ніж у США. Екстенсивний шлях розвитку аграрного сектору довів свою неефективність. Глобальний характер продовольчої проблеми став однією з ознак кризи тоталітарної системи.

  • Які зміни проводилися в сільському господарстві для підвищення його ефективності?

4. Кризові явища в економіці УРСР

Яскравими проявами кризових явищ стала реалізація на території республіки гігантських, але економічно необґрунтованих та неефективних проектів. За порівняно короткий термін були споруджені «рукотворні» моря на Дніпрі, найбільші в Європі Придніпровська, Зміївська, Бурштинська теплові електростанції та інші гігантські новобудови. Вони нерідко були шкідливими і небезпечними для навколишнього середовища і, перш за все, — для життя людини. Водночас ця «гігантоманія» у поєднанні з прихованою інфляцією призвела до того, що вартість таких об’єктів в середньому перевищувала заплановану на 25-50%. Відповідно — стало не вистачати ресурсів для інших об’єктів. Зрештою, це породило таке явище, як довгобуд — багато об’єктів залишилися незавершеними.

На території України з ініціативи центрального керівництва розміщувалися техногенно шкідливі виробництва, у тому числі близько 1 тис. хімічних заводів, причому лише кілька відсотків продукції, що на них вироблялася, республіка використовувала у своїх інтересах.

На Кременчуцькому автомобільному заводі. 1967 р.

У республіці в цей період без належного наукового обґрунтування занадто високими, непродуманими темпами розвивалася атомна енергетика. Зокрема, розгорнулося будівництво потужних АЕС в густонаселених і маловодних Південно-Західному та Південному економічних регіонах республіки. У межиріччі Дніпра, Десни та Прип’яті поруч з Києвом ударними темпами споруджувалася незабаром фатальна для долі України Чорнобильська атомна електростанція.

Унаслідок такого бездумного ставлення до природних багатств української землі в республіці, що займала лише 2,6% території СРСР, побудували 40% атомних енергоблоків Радянського Союзу. При цьому вироблена ними електроенергія використовувалася не для власних потреб, а постачалася, як правило, в європейські країни.

Значна частина фінансових, матеріальних і людських ресурсів, необхідних для освоєння величезних просторів Сибіру та Далекого Сходу, викачувалася з України. На освоєння перспективних східних родовищ нафти та газу виділялися величезні кошти. До того ж з України для роботи в цих регіонах мобілізували тисячі кваліфікованих працівників. Як наслідок, в Тюменській області, наприклад, нині мешкає понад півмільйона українців.

Через незбалансований розвиток народного господарства частка галузей, що працювала на споживчий ринок, у загальному обсязі валової продукції не перевищувала 29%, тоді як у розвинутих країнах світу вона сягала 50-60%.

Тенденція до уповільнення темпів економічного зростання з часом набула постійного характеру, що врешті-решт зумовило справжній застій в економіці.

Десята п’ятирічка (1976-1980 рр.) була проголошена «п’ятирічкою ефективності та якості», однак реально вона такою не стала. При цьому ставка робилася на імпорт промислового обладнання і товарів широкого вжитку з-за кордону в обмін на експорт енергоносіїв. Після восьмикратного підвищення світових цін на нафту в 1970-ті рр. в СРСР ринув справжній потік «нафтодоларів». Але витратний економічний механізм миттєво поглинав ці величезні кошти, спрямовуючи їх на чергові безперспективні та екологічно небезпечні «довгобуди».

Унаслідок такої економічної політики в Україні хронічно не виконувалися завдання п’ятирічних планів. Зокрема, національний дохід республіки у дев’ятій п’ятирічці (1971-1976 рр.) за планом мав збільшитись на 37-39%, але показник виконання (причому явно завищений) становив 25%. У наступній, десятій, п’ятирічці (1976-1980 рр.) зростання цього показника передбачили на рівні досягнутого, але одержаний результат становив лише 18%.

СЕРЕДНЬОРІЧНІ ПОКАЗНИКИ ТЕМПІВ ЗРОСТАННЯ*

(за п’ятирічками, відсотки)

Показники

П’ятирічки

VIII

(1966-1970)

IX

(1971-1975)

X

(1976-1980)

XI

(1981-1985)

Валовий суспільний продукт

6,7

5,6

3,4

3,5

Національний дохід

6,7

4,6

3,4

3,7

Капіталовкладення

6,8

6,4

2,1

3,1

Продуктивність праці

6,1

4,1

3,0

3,8

Промислова продукція

8,4

7,2

3,9

3,5

Сільськогосподарська продукція

3,2

3,0

1,6

0,5

  • Чому в 1970-1980-ті роки відбувалось погіршення показників економічного розвитку?

Висновки

  • Реформи в економіці, розпочаті в 1965 р., не були доведені до кінця. Вони не дали вагомих результатів, розбившись об стіну бюрократизму. Міністерства і відомства доволі швидко звели нанівець госпрозрахунок, ліквідували самостійність підприємств. Провал реформ другої половини 1960-х років ще раз довів принципову неможливість реформування соціалістичної системи. У 1970-1985 рр. негативні тенденції в економіці республіки наростали, хоча говорити про «застій» у буквальному розумінні цього слова, мабуть, неправомірно. Водночас очевидно, що в господарському і політичному житті, соціальному і духовному розвитку республіки залишалося чимало елементів і «традицій» сталінської доби, надійно законсервованих брежнєвським керівництвом.

Запитання і завдання

  • 1. Назвіть причини, які зумовили проведення реформ у другій половині 1960-х років. У чому полягає суть цих реформ? Чи мали вони шанс на успіх?
  • 2. Чому позитивні результати «реформ О. Косигіна» були швидко зведені нанівець? Які причини зумовили провал реформ?
  • 3. Охарактеризуйте результати восьмої п’ятирічки.
  • 4. Обговоріть у групах. Які прояви кризи радянської моделі розвитку?
  • 5. Які негативні явища мали місце у розвитку сільського господарства? Чому воно було хронічно відстаючим у радянській економіці?
  • 6. Створіть презентацію: «Дефіцит — прояв кризи радянської економіки».
  • 7. У чому виражався застій в розвитку економіки УРСР у 1970-1980-ті рр.?